Сутність та зміст культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та зміст культури

План

1. Предмет культурології як науки про культуру

2. Суть культури та її функції

3. Види та форми культури

4. Історія розвитку культурологічної думки. Основні культурологічні концепції

1. Предмет культурології як науки про культуру

Культурологія - порівняно молода гуманітарна дисципліна. Як самостійна наука вона сформувалася на початку XX століття. Сам термін пов'язаний з ім'ям видатної фігури американської антропології Леслі Уайта (1900-1975 рр.). культурологія наука гуманітарний

Л. Уайт, запропонував виділити три підсистеми культури: технологічну (містить знаряддя виробництва і опосередкує відносини між людиною і природою) соціальну (охоплює міжлюдські - економічні, етичні, політичні відносини); ідеологічну (ідеї, вірування, міфи, знання).

До виникнення культурології культура була предметом вивчення різних гуманітарних дисциплін - історії, філософії, етнографії, археології, філології, психології, політології і ін.

Всі вони вивчали лише окремі аспекти культури, що відповідали їх предмету.

Так, для археології культура пов'язана з вивченням залишків предметів, що дійшли до нашого часу, в яких матеріалізовані результати діяльності людей минулих епох.

Для історії мистецтва культура - це виключно художня діяльність людини і її результати. В цілому, жодна з наук, окрім культурології, не вивчає культуру всесторонньо, у всіх її аспектах.

Культурологія - комплексна наука, яка об'єднує у своїх рамках всю сукупність знань про культуру, накопичених за століття різними гуманітарними дисциплінами; це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв'язки та взаємовпливи.

2. Суть культури та її функції

Термін «культура» походить від латинських слів «colo», «cultio», що означає обробіток, «colore» -- обробляти, вирощувати, а пізніше -- поклонятися та вшановувати богів чи предків. До середини І ст. до н. е. ці слова пов'язувалися із землеробською працею. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, тобто вдосконалення самої людини -- у працях Марка Тулія Цицерона (106--43 рр. до н. е.).

Культура - це вторинне, штучно створене середовище, яке людина «напластовує» на природу. Це середовище включає -мова, норми поведінки, звички, ідеї і вірування, систему цінностей, соціальну організацію, технологічні процеси і результати людської праці.

Культура - це все досягнення людства, сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людським суспільством за всю свою історію; сукупність результатів людської діяльності.

Структура культури включає такі елементи.

Артефакти - це штучно створені об'єкти. - предмети, речі, техніка, знаряддя праці, одяг, господарське начиння, житла і т.д.

Знання - вірогідні відомості про будь-що. Вони є результатом осягнення дійсності, пізнавальної діяльності спеціально підготовлених людей і виражаються мовою Мова, яка оформляє мислення людини і систему письма.

Звички -- стереотипи поведінки в певних ситуаціях. Ці стереотипи людина засвоює в процесі соціалізації. Вони можуть бути індивідуальними, груповими чи колективними. Звички виникають на основі навичок і закріплюються внаслідок регулярного повторення. Звички бувають корисні і шкідливі.

Манери -- це прийоми, способи діяння, зовнішні форми поведінки людини, які отримують позитивну чи негативну оцінку оточення. Гарні манери відрізняють виховану людину від нечеми.

Окремі манери є елементами культури, а разом вони утворюють культурний комплекс, систему правил поведінки, що називається етикетом.

Етикет --традиційно встановлений порядок поведінки, притаманний не окремій людині, а певній людській сукупності (групі, спільноті, суспільству). Це схвалені суспільством взірці поведінки, яких рекомендується дотримувати.

Ті звички, які передаються з покоління в покоління, усе те, що успадковується від попередників, утворює традиції, котрі служать для загальної орієнтації людей.

Різновидом традицій є обряд -- сукупність символічних масових дій, що породжують відповідні почуття та емоції. Обряди супроводжують усі важливі моменти в житті людини -- від народження до поховання.

Ритуал -- детально розпланована сукупність дій, жестів і слів, виконуваних особами, що спеціально вибрані й підготовлені для такого виконання. Ритуали мають символічне значення і поширені в побутовій, релігійній та політичній сферах.

Моральне значення мають звичаї, тобто певні правила поведінки людей. Особливою формою їх прояву є табу -- абсолютна заборона певних дій, уживання певних слів, користування певними предметами.

Різновидом звичаїв є закони. Закони -- це норми поведінки, які обов'язкові для виконання.

Духовні цінності - це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони складають основу етичних принципів.

Соціальні норми - приписи щодо поведінки, яка схвалюється суспільством. Це стандарти, що регулюють поведінку й суспільне життя відповідно до цінностей певної культури.

Система соціальних організацій. - сім'я, особливості суспільного і державного устрою.

Духовне виробництво і його результати: міфологія, релігія, філософія, наука, література, мистецтво

Просторові або пластичні прояви - живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво і дизайн

Тимчасові - словесні і музичні - будують образи в часі, а не в реальному просторі.

Просторово-часові - танець, акторське мистецтво і синтетичні мистецтва, що базуються на ньому, - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове мистецтво .

Глобальна культура людства Землі - загальні риси, властиві всім культурам, - культурні универсалії. - спорт, прикрашання тіла, спільна праця, танці, освіта, похоронні ритуали, звичай дарувати подарунки, гостинність, заборони кровозмішення, жарти, мова релігійні обряди, виготовлення знарядь праці і спроби впливати на погоду.

Функції культури.

Культура виконує такі функції:

Людинотворча функція - формування і виховання особи індивіда. Поза культурою, без її освоєння новонароджений не може стати людиною.

Ціннісна функція - культура сприяє формуванню у людини ціннісних потреб і орієнтації, дозволяє їй розрізняти хороше і погане, добро і зло, прекрасне і потворне.

Інформаційна функція пов'язана із здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей, накопичувати різноманітні знання, відомості і інформацію про світ і передавати їх від покоління до покоління.

Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право, і встановлює, організовує і регулює відносини між людьми.

Творча функція культури знаходить своє вираження в створенні нових цінностей і знань, норм і правил, звичаїв і традицій, в критичному переосмисленні, реформуванні і оновленні вже існуючої культурної традиції.

3. Види та форми культури

Виділяють такі форми культури:

1) матеріальна -- сукупність матеріальних результатів людської діяльності, що включає як фізичні об'єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об'єкти, що використовуються людьми. Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.

2) духовна -- cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об'єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об'єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють та види культури.

Загальнолюдська культура -- це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях -- істині, добрі, красі, справедливості тощо.

Елітарна культура -- сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.

Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) -- це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв'язана з життям широких народних мас. Її представляють казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

Масова культура, що звертається до всіх і розрахована на масове вживання. Вона поширюється засобами масової інформації і з'явилась у середині ХХ ст.. Їй притаманна поверхневість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура.

Кожне суспільство має деяку сукупність культурних взірців, які сприймаються всіма членами суспільства. Така сукупність називається домінуючою культурою.

Водночас окремі групи суспільства розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами суспільства, тобто формують свою культуру, яка відрізняється від домінуючої і називається субкультурою. Це самостійне цілісне утворення в межах домінючої культури. Є субкультури, в яких зосереджується увага на специфічних особливостях життєдіяльності їх суб'єктів: міська й сільська субкультури, субкультура гуцулів, галичан, поліщуків. Можуть виникати субкультури на засадах різного розуміння шляхів розвитку суспільства тощо. Різновидом субкультури є девіантна культура. Наприклад, стиль життя і поведінка наркоманів, алкоголіків, повій, сатаністів.

Субкультура може дуже відрізнятися від домінуючої культури суспільства, але не може їй протистояти. Коли це трапляється, то йдеться вже про контркультуру. Контркультура є в кожному цивілізованому суспільстві. Прикладом контркультури можуть бути субкультури груп злочинного світу, терористів, різних молодіжних угруповань (панків, хіпі, неофашистів), які не визнають правових норм суспільства, ігнорують суспільну мораль, традиції, правила поведінки, активно заперечують офіційну, «державну» культуру і часто намагаються її зруйнувати.

Національна культура -- це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни.

Особливе значення для соціального спокою держави має конфесійна культура, яка формується на спільних віруваннях, належності до однієї конфесії, церкви. Найбільш поширеними у світі є християнська, мусульманська, буддійська конфесійні культури.

4. Історія розвитку культурологічної думки. Основні культурологічні концепції

Становлення культурологічної думки почалося у стародавньому світі, її розвиток мав свої особливості у Середні віки і Новий час.

У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Древні релігії були політеїстичними (політеїзм - віра у багатьох богів). Люди спілкувалися з богами так само, як один з одним. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості складає величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у древніх. У цьому випадку сприйняття культури включало в себе поклоніння, шанування, культ.

Давньогрецькі філософи Платон, Протагор, Полібій і китайський філософ Сима Цянь вважали культуру частиною божественної природи і її виявом. Подібно будь-якій живій істоті, культура народжується, живе і вмирає, а етапи її розвитку нагадують зміну пори року. Традицію такого розуміння культури пізніше збережуть деякі арабські вчені. Так, історик і філософ Ібн-Халдун стверджував, що повний цикл розвитку культури відбувається протягом 120 років, після чого стара культура буває Їпереможеною іншою, більш сильною культурою (частіше за все - культурою кочовиків). Цей напрямок отримав назву “культурного натуралізму . Для нього характерні: перенесення рис природи на культуру, обожнювання культури у всіх її виявах, в тому числі у формі державної влади, ідея циклічності розвитку культури.

Відчуваючи світобудову як вищу гармонію, давні греки прагнули створити фрагмент досконалості на землі. Живим втіленням їх уявлень про гармонію, культурним зразком був поліс - місто-держава, яка формує людину культури. Так, Арістотель розробляв ідею культурної людини як зразкового громадянина. Тобто, в цілому розуміння культури носило гуманістичний характер.

У середньовічній Європі утверджується християнство - монотеїстична релігія (монотеїзм - віра в одного бога). Воно об'єднало у собі і світогляд, і філософію, і етику, і правові норми, підпорядкувало собі науку, освіту, мистецтво. Відповідно проблеми культури висвітлювалися у працях філософів-богословів. Для Августина Блаженного Їбез віри немає знання, немає істини . Світова історія за Августином Блаженним є результатом божественного визначення. ЇГріховному світському граду він протиставляє Їград божий , утверджуючи, таким чином, пріоритет церкви.

Спробу поєднати арістотелізм і християнство здійснить знаменитий католицький богослов Фома Аквінський.

Основний принцип його філософії - гармонія віри і розуму, оскільки розум здатний раціонально довести існування Бога і розбити заперечення проти істин віри. У розробленій ним системі сполучилися, не змішуючись, філософія і теологія, держава і церква, громадянська і християнська доброчесність.

Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал. Культура уявляється мислителям Відродження результатом вільної творчої діяльності людини. Свобода і творчість як принципи людського співжиття протиставляються середньовічній ієрархії, підлеглості церкві. Дж. Манетті пише трактат ЇПро гідність і довершеність людини , спрямований проти Папи Іннокентія III, Джованні Піко делла Мірандола створює ЇПромову про гідність людини . Вільна творчість і гідна поведінка стають обов'язковим змістом морально-етичних міркувань і концепцій епохи.

Принципово по-новому культурний досвід минулого і сучасності, причини виникнення і шляхи розвитку культури переосмислюються у XVIII ст. Просвітництвом. Епоха прагне до цілісного сприйняття культури людства, розуміючи її як продукт діяльності людського розуму. У ряді праць поняття Їкультура і Їприрода протиставляються. Так, Жан-Жак Руссо вважає природу продуктом довершеного божественного розуму, а культуру - недосконалого людського розуму, негативно ставиться до культурного прогресу.

Усуненню опозиції Їкультура -Їприрода , пошуку шляхів їх гармонічного поєднання присвячені роботи Іммануїла Канта (1724-1804). За Кантом причиною виникнення культури є суспільна сутність людини. Філософ виділяє дві реальності: світ природи (тваринного начала, зла, жорстокості) і світ свободи (людини, культури, моралі). Перетинаються і примирюються два протилежних начала в уявленнях про прекрасне й у творенні прекрасного, що власне і є метою культурної діяльності. В етиці Кант вводить категоричний імператив, тобто обов'язкове і безумовне моральне правило, всезагальний закон поведінки, який долає і виключає будь-яке зло.

До другої половини XVIII ст. належить діяльність німецького філософа й історика І.Г.Гердера. Для Гердера культура є наслідком здатності людини до творчої і розумової діяльності, яка знаходить вираз у мові, науці, ремеслі, мистецтві, державі, релігії, сім'ї. Гердер вперше визначив культуру як необхідну і невід'ємну реальність людського суспільства, стверджуючи, що некультурних народів взагалі не існує. Є більш культурні і менш культурні народи. Рівень культури філософ пов'язує з прогресом освіти. Він одним з перших зацікавився вивченням національних культур як форм існування світової.

Остаточно опозиція Їприроди і Їкультури знімається в філософії Георга Фрідріха Вільгельма Гегеля, (1770-1831), для якого Їкультура є… звільнення і робота вищого звільнення , що розуміється як поетапний рух від природної безпосередності до вищої духовності. Гегель зводить культуру до духовного розвитку людства, розуміючи творчість як діалектичне сходження духу.

У першій половині XIX ст. з'явилися роботи російського вченого М.Я.Данилевського. У книзі ЇРосія і Європа він висунув концепцію “замкненого (локального) розвитку культур”. Кожний народ, за Данилевським, створює специфічну систему цінностей. Вироблена ним культура слабко контактує з іншими культурами, протидіючи проникненню в її Їтіло чужорідних елементів. Данилевський створив “систему типів” людства. Він писав, що є народи, віддані ідеї державності, а є такі, яким вона чужа. Є люди, які сповідують ідеали лицарства, честі, а є їх антиподи - хитрі обманщики, безпринципні торгаші. Народи Сходу створили вишукану, але малорухому, споглядальну культуру, яка з покоління в покоління відтворює саму себе. На Заході була створена динамічна, утилітарно-практична культура, спрямована на перетворення природи і суспільства. Ідеї Данилевського згодом сильно вплинули на культурологію ХХ ст.

Виникнення української культурологічної думки пов'язане з діяльністю КирилоМефодієвського братства. Ним відстоюються ідеї культурної самобутності слов'янських народів, їх права на вільний розвиток, гарантований вільним федеративним союзом слов'янських республік. Значний внесок в розвиток культурологічної думки зробив М. Драгоманов (1841-1895 рр.). З позицій порівняльно-історичної методології М. Драгоманов виступав проти хуторянського етнографізму, висував ідеї вільного розвитку народної культури у національну культуру, просякнуту загальнолюдськими цінностями. Цілісну концепцію історії української культури висунув М. Грушевський (1866-1934 рр.). Вона базувалася на тезах самобутності і самостійності української культури. Одним з перших він піддав сумніву і критиці теорію єдиної монолітної культури Київської Руси, доводив існування різних етноплемен ще за епохи трипільської культури. Не протиставляючи українську і російську культури, він все ж вважав першу більш близькою до європейської культури.

Аналіз сучасних культурологічних концепцій переслідує дуже важливу мету: дати уявлення про основні тенденції і напрями культурології ХХ ст, показати, як вони оцінюють стан і перспективи сучасної культури.

Концепція німецького філософа та історика О.Шпенглера належить до досліджень, які формують сучасну культурологічну традицію. Вона передбачає аналіз різноманіття культур. Такі теорії розглядають кожну культуру як цінність в собі незалежно від міри її цивілізованості, О.Шпенглер розкриває свою концепцію розвитку культури як організму, який народжується, досягає розквіту і, виснажуючись, приходить до свого природного кінця. Весь цикл, з його точки зору, триває близько тисячі років. Цивілізацію Шпенглер вважає симптомом і вираженням відмирання цілого культурного світу, згасання творчого духу культури. Його концепція розглядає вісім рівноцінних за досягнутою зрілістю культур: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, античну, візантійсько-арабську, західноєвропейську і південноамериканську (майя).

Концепцію локальних цивілізацій розвивав британський культуролог А.Тойнбі.. Кожна локальна цивілізація проходить у своєму розвитку чотири стадії: виникнення, зростання, надлому і розпаду. Визначальним елементом ціннісної системи А.Тойнбі вважав релігію, а економічна і політична сфери життя цивілізації, на його думку, підкоряються Їдуховному началу . Загалом Тойнбі нараховував 13 розвинених цивілізацій. Інтегральна концепція одного з фундаторів російської і американської соціології П.О.Сорокіна, також базується на чергуванні декількох типів культур (суперсистем): 2-х основних (почуттєвого і ідеаціонального) і проміжних (ідеалістичного). Фундаментальним принципом кожного культурного типу П.О.Сорокін вважає спосіб пізнання, оснований на почуттєвому, раціональному або інтуїтивному сприйнятті. Теорія П.Сорокіна віддзеркалює тенденцію пошуку загальної культурної основи людства, реальних шляхів і механізмів виходу з культурної кризи.

Значний внесок у розвиток теорії культури зробили В.Віндельбанд, М.Вебер, Г.

Ріккерт, Е.Кассірер. М.Вебер зафіксував драматичне положення західної людини між Їнебом ідеалів і Їземлею емпіричної реальності.

Глибокої уваги заслуговують феноменологічні культурологічні концепції.

Яскравим відображенням кризи людської суб'єктивності і гуманізму в сучасній культурі стала концепція М.Хайдеггера. Центральною темою в ній стає тема мови як засобу комунікації: Ї Вихід з культурної кризи, що створилася, бачиться Хайдеггеру у новому досвіді мислення, яке спирається на давньогрецькі першоджерела, на твердження Протагора, що людина є мірою всіх речей.

Іншим напрямом у культурології є психоаналіз, який ставить перед західною культурою проблему несвідомого. Його засновником був австрійський психіатр З.Фрейд. Він висунув гіпотезу про існування несвідомого як особливого рівня людської психіки, де зосереджені несвідомі бажання і витіснені з свідомості ідеї. ЇВоно (як називає З.Фрейд несвідоме начало) активно втручається в людське життя, керує ним. Наша свідомість (ЇЯ ) - лише іграшка в руках могутньої психічної сили первинних бажань людини, які базуються на прагненні до творення і продовження роду або руйнування (Ероса-любові і Танатоса-смерті). Роль культури в житті людини, за Фрейдом, полягає в здатності сублімувати (замінювати) примітивні потяги. Завдяки культурі вони набувають форми прагнення до творчості, пізнання та іншої діяльності, яка етично схвалюється. Культура (ЇНад-Я ) виконує роль внутрішнього цензора, завдяки якому людина здатна жити як соціальна і культурна істота.

Помітне місце в сучасній культурології займають концепції структуралізму, розроблені К.Леві-Строссом, Р.Бартом, М.Фуко, Ж.Деррідою. Структуралісти поставили завдання подолати описовість і дослідити культуру за допомогою суто наукової методології природничих наук, що включає формалізацію, комп'ютеризацію, математичне моделювання.

Однією з найпоширеніших в сучасній культурології є ігрова концепція культури. Найбільш яскравими її представниками стали Й.Хейзінг, Х.Ортега-і-Гассет, М.Бахтін. У роботі ЇHomo ludens (ЇЛюдина, яка грає ) Й.Хейзінга досліджує гру як загальний принцип становлення і життєдіяльності людської культури.

В кінці ХХ ст. сформувався постмодерністський напрям в культурології. Постмодернізм зазнав впливу багатьох сучасних інтелектуальних течій. Постмодерністське сприйняття дійсності проявляється у прагненні до деконструкції, децентралізації, відмові від авторитетів будь-якого рангу, у запереченні норм і традицій раціоналізму. У роботах Ж.-Ф. Ліотара, Ж.Делеза, Р.Рорті та ін. відстоюються цінності свободи у всьому, спонтанній діяльності людини, ігровому началі. Постмодернізм

Різноманітність сучасних культурологічних, напрямів і концепцій дає уявлення про широту людського світогляду та світорозуміння і є узагальненням історико-культурного досвіду.

Размещено на Allbest.ru