Кримськотатарські давні епічні оповіді (дестани) як предтеча емігрантського пісенного фольклору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України

Кримськотатарські давні епічні оповіді (дестани) як предтеча емігрантського пісенного фольклору

Гуменюк О.М.

Аннотация: Далекі, часто небезпечні подорожі й пов'язані з ними випробування - характерна риса сюжетно-фабульної основи фольклорного епосу, яка відчутно дається взнаки ще в міфологічних оповідях і виразно явлена в такому давньому епічному жанрі як казка. Особливого поширення мотиви тяжких вимушених мандрів набули в дестанах - розлогих епічних оповідях, у яких здебільшого поєднуються вірші та проза. Однак не лише віршовані, але й прозові частини дестанів дуже поетичні, ці частини органічно доповнюють одна одну й ефектно взаємодіють, їх проймають промовисті метафори, місткі символічні образи, поетичні паралелі, контрастні протиставлення. Кримськотатарські дестани можна поділити на два основні різновиди. Перша група дестанів пов'язана з художнім осягненням суспільно-політичних процесів. Ці дестани включені в загальнотюркський контекст, одначе кримські акценти тут набувають значної виразності. Друга група - це любовні історії. Тут попри провідну епічну оповідність доволі відчутний ліричний струмінь, а героїчні мотиви поєднуються із сентиментальними. У цих фольклорних творах також здебільшого трактуються сюжети, поширені у всьому тюркському світі. Тематичні особливості та поетична вишуканість дестанів дають змогу трактувати їх як предтечу емігрантського пісенного фольклору кримських татар.

Ключевые слова: фольклор кримських татар, епос, лірика, емігрантська пісня

Початок небувалого за своєю масовістю й трагічністю тривалого розставання корінних мешканців Криму з рідною землею припадає на кінець ХVІІІ ст. Але й раніше внаслідок різних соціально-побутових та воєнно-політичних катаклізмів траплялися події, що спонукали безталанних вигнанців шукати кращої долі в дальніх далях.

Далекі, часто небезпечні подорожі й пов'язані з ними випробування - характерна риса сюжетно-фабульної основи фольклорного епосу, яка відчутно дається взнаки ще в міфологічних оповідях і виразно явлена в такому давньому епічному жанрі як казка. Особливого поширення мотиви тяжких вимушених мандрів набули в дестанах - розлогих епічних оповідях, у яких здебільшого поєднуються вірші та проза. Однак не лише віршовані, але й прозові частини дестанів дуже поетичні, ці частини органічно доповнюють одна одну й ефектно взаємодіють, їх проймають промовисті метафори, місткі символічні образи, поетичні паралелізми, контрастні протиставлення.

Розглядаючи тюркський епос, відзначаючи в його наративній структурі поєднання віршів та прози, В. Жирмунський вдається до певної жанрово-стильової класифікації, вказуючи на два типи такого поєднання: 1) основна частина оповіді, як і мови героїв, має віршовану форму, прозові уривки - це лише сполучні перехідні ланки оповідного типу; 2) оповідь цілком ведеться у прозовій формі, а віршовані партії містять слова чи пісні героїв (це, на думку дослідника, «народні романи» героїко-романтичного чи просто романтичного характеру, які мають в порівнянні з творами першого типу більш пізнє походження [5, c. 615-616]. Не важко помітити відповідний поділ і серед кримськотатарських дестанів. Оповіді, більшою мірою пов'язані з художнім осягненням суспільно-політичних подій, історичних процесів, такі як «Едіге», «Чора-батир», належать до першого наративного типу, більш давнього. Любовні історії - зразки другого наративного типу.

Найпопулярнішим зразком кримськотатарської народної героїчної оповіді (першого типу) є дестан «Чора-батир». Твір записаний у декількох варіантах. Окремі з них мають розгорнуту преамбулу, в якій викладаються події, пов'язані з життям Нарика, батька Чори. Непокірливий гордий Нарик вбиває хана й тікає з юною дружиною в ногайські степи, де врешті народжується Чора - гідний спадкоємець героїчних батькових традицій, такий же палкий і завзятий, такий же нетерпимий до будь-яких проявів несправедливості. Він навіть перевершує батька в масштабах своїх звитяжних амбіцій. Основна частина поетичної оповіді стосується тяжких випробувань, що випали на долю Нарикового сина Чори-батира. Поетичний та музичний текст цієї частини детально представлений зокрема у фольклорному збірнику Я. Шерфедінова [7, с. 15-18]. В особі Алі-бея постає кривдник родини Чори-батира, кривдник, якому герой дає належну відсіч. Але героєве завзяття на тому не завершується. Художньо потрактована топоніміка свідчить, що оповідь створювалася в часи розпаду Золотої Орди й зародження кримської відособленості від неї, що врешті завершилося постанням окремого ханства. Тож на обрії вже не кривдник родини, а кривдник рідної землі, за права якої Чора-батир їде змагатися в далеку Казань.

Піднесений поважний тон оповіді гармонійно узгоджується з речитативністю, яка в музичному тексті окреслюється максимальним розвитком мелодійної лінії в межах кварто-квінтових ходів з використанням обігравання (виспівування) однієї ноти (соль). Але за всієї інтонаційної одноманітності, суголосної згаданій піднесеній поважності, не втрачається яскраво виражена східна орнаментальність, означена зміною змішаних ритмів чи не в кожному такті, характерним розспівом окремих складів із зависанням останнього звуку (фермата). Поєднання урочої простоти й вишуканої орнаментальності виявляється як у музичному, так і в літературному тексті. Розлога епічна монументальність раз у раз оживляється емоційними сплесками, експресивними інвективами, мальовничими штрихами, що допомагає розкрити глибинний драматизм оповіді.

Мотиви далеких небезпечних мандрів доволі відчутні і в дестанах романтичного характеру. Вельми суттєвий такий мотив зокрема в дестані «Нар-комиш», у якому порівняно з іншими подібними оповідями особливо виразні елементи героїки. Цей дестан відзначається також особливою близькістю до жанру казки. «Нар-комиш» - дестан доволі своєрідний, його важко означити як любовну історію, хоч про любов тут також ідеться. Головній героїні випадає на своєму життєвому шляху здолати чимало тяжких, часом, здавалося б, непереборних труднощів. Саме ця постать, а не традиційна любовна пара, як в інших подібних оповідях, тут у центрі уваги і є основою художньої цілісності. Зосередженість уваги на відважності однієї героїні певною мірою зближує цю оповідь з богатирським епосом. Впадає в око прикметне для дестанів поєднання прозового викладу з віршованими пасажами. Причому ці пасажі в даному разі важко назвати вставками, бо вони доволі рясно й при тім органічно вплетені в загальну наративну канву.

У цьому фольклорному творі дається взнаки доволі струнка й вигадлива композиційна структура, яка, можна сказати, має орнаментальний характер. В основі її певної ритмічної розміреності лежить насамперед магія числа 3. В оповіді чітко виділяється три основні частини - з'ясування родинних стосунків, подорож світ за очі, пригоди у дворі падишаха. В останній частині, найбільш розгорнутій та драматичній, у свою чергу маємо композиційну тріаду - зустріч і одруження з падишахом, підступне лиходійство, нелегке й тривожне, але врешті-решт щасливе його подолання. Неважко переконатися, що потрійні візерунчасті вузлики раз-у-раз оздоблюють та скріплюють оповідну тканину. В родині, про яку йдеться на початку твору, троє дітей - два брати й сестра. З густого комишу збентежену дівчину викликають тричі - спершу старший брат, потім мати, врешті молодший брат. Падишах подався сам до джерела після того, як троє його служників один за одним не повернулися звідти до палацу. В завершальній частині твору три головні дійові особи: красуня - падишах - плюгавиця. Тричі відпускає різник баранчика до берега моря і знову ж таки падишах саме за третім разом вирішує з'ясувати що й до чого. Таку основну тут ритмічну послідовність злегка відтіняє рідше стріване, але все ж помітне звернення до магії числа 2. Коли дівчина обурилася нав'язуваним їй батьками осоружним одруженням, вона опинилася у дорозі удвох з молодшим братом. Мабуть, невипадково тут не тричі, а саме двічі вона просить підлітка не пити з незнаних озер - за другим разом той не витерпів спраги, ковтнув води й перетворився в ягня. Врешті-решт в екстремальних умовах красуня народжує падишахові двійню. Певне поєднання магії чисел 3 і 2 можна угледіти в основному тут способі контрастного групування персонажів, який можна означити таким чином: протагоніст - герой - антагоніст; конкретніше: молодший брат - сестра - старший брат; красуня - падишах - плюгавиця. Апеляція до цифрової магії, яка спостерігається на рівнях композиційної будови, сюжетного плину, системи персонажів, надає стильовій структурі твору особливої стрункості та витонченості, своєрідної орнаментальності.

Художній сенс провідних у творі житейських реалій ефектно увиразнюється зверненням до образності казкового характеру. Насамперед привертає увагу винесений у заголовок пишний комиш, Нар-комиш, який вочевидь символізує суголосність природи гармонійним прагненням людини. Комиш не реагує на «нечестиві» заклинання і підкоряється лише волі дівчини, яку прихистив у скрутну мить. Комиш тісно пов'язаний з водою. Художня значимість цього образу виразно співвідноситься тут з широко розгорнутою та варійованою символікою водної стихії, яка хоч буває й небезпечною, все ж невипадково в багатьох фольклорних системах асоціюється з життєдайністю й любов'ю. Основні події дестану «Нар-комиш» відбуваються біля джерел. До джерела дівчина пішла, дізнавшись про перспективу осоружного одруження, біля джерела відбулася її зустріч з падишахом, котрий закохався спершу у відображення красуні у воді, а потім і в неї саму.

Повчальна й зворушлива історія, яка має переважно житейський характер, поєднання прозового викладу з віршованими діалогами свідчить, що за жанровою основою цей фольклорний твір належить віднести до романтичного дестану. Разом з тим у ньому відчутна близькість до поетики героїчного дестану, бо в центрі тут насамперед непересічна героїня, а не любовна пара. Суттєво збагачують жанрово-стильову палітру твору, надають його образності особливої принадності й виразності казкові елементи. Образна та сюжетно-композиційна структура цього дестану відзначається неабиякою стрункістю й витонченістю, своєрідною орнаментальністю, в основі якої відчутна апеляція до символічної магії числа 3, а також числа 2 й поєднання цих чисел.

Найпоширеніший тематичний мотив кримськотатарських, як і загалом тюркських дестанів романтичного характеру, - палке й самовіддане кохання представника й представниці різних суспільних станів, яке з огляду на несприятливі обставини й тяжкі випробування здебільшого завершується трагічно. Але цей провідний мотив неодмінно поєднується тут з мотивом тяжких далеких мандрів.

Раз у раз зриваються з обжитих місць та рушають у непевну путь герої дестану «Керем та Асилхан». Архетипний сюжет про нещасливе кохання людей двох різних суспільних сфер становить основу твору. Тут трагічна розв'язка зумовлена не лише батьківським нехтуванням взаємної пристрасті безмежно закоханих молодят. Річ у тім, що тут ця пристрасть невіддільна від містичної гармонії, несумірної зі свавільним людським втручанням, від призначення вищих сил, зухвале небажання рахуватися з якими не може не бути покараним. Можна якось зрозуміти вірменського священика, який несподівано злякався, що вірменсько-християнська ідентичність, яка чи не повсякчас перебуває під певною загрозою, буде знівельована в потужній мусульманській стихії. Але хоча, може, й продиктоване благими намірами фанатичне небажання цього персонажа рахуватися з життєвими реаліями, насамперед із жаданнями й прагненнями власної дочки, а головно з чесною угодою, яку він ніби знічев'я ламає, не може не викликати осуду, тим більше в контексті твору, позначеного тюрксько-мусульманським колоритом. Динамічний розвиток драматичних сюжетних перипетій, мальовнича образність, яка набуває символічних ознак, соціально-психологічна вмотивованість, побутова окресленість поведінки персонажів та лаконічне й доречне використання містичних елементів, які вельми увиразнюють повчальність, - такі характерні риси цього фольклорного твору.

Любовна історія «Таір і Зоре» має традиційні сюжетно-композиційну схему й вузлові ситуації: чудесне народження довгоочікуваних дітей та батьківська угода їх у майбутньому одружити, попри все зростаючу взаємну прихильність молодих прагнення однієї зі сторін цю угоду зламати (тут різниця в соціальному становищі героїв, можна сказати зведена до мінімуму - вона донька падишаха, він син візира), відтак відсилання юнака в далекий край, де він через певний час отримує вість від коханої й, рушаючи у зворотну путь, долає всілякі труднощі та добирається назад якраз на її весілля з іншим. Тут це повернення виявляється запізнілим і героєві, невпізнаному ніким, окрім коханої, випадає лишень вести за повід її коня до нової оселі. Від переживань герой непритомніє, а згодом і помирає (в його постаті зливаються воєдино власне героїчні й сентиментальні риси), а дівчина, все відкладаючи першу шлюбну ніч з осоружним чоловіком, так і лишається незайманою, воліє поєднатися з коханим як не в житті, то в смерті, й накладає на себе руки. Як звичайно в подібних історіях, на розташованих поруч могилах закоханих виростають чарівні квіти.

Гострий драматизм, притаманний цій епічній оповіді, виявляється зокрема в доволі частому, але при тім легкому й невимушеному переходу від об'єктивного викладу до містких і лаконічних діалогів, які надають розміреному наративному плину певного пожвавлення. Ще більше пожвавлюють та урізноманітнюють наративний плин, збагачуючи його своєрідними експресивними штрихами, віршовані, точніше пісенні пасажі, що розгортаються в композиційно зумовлені моменти особливого емоційного піднесення. Хоч в образній системі дестану домінує алегоризована постать підступної лиходійки, але її затятості протиставляється світла сила щирих почуттів закоханих, яка поетично асоціюється з духмяним буянням чарівних квітів. У художній системі цього твору мотив далекої подорожі знову ж таки відіграє суттєву роль.

Особливо виразно соціальні елементи даються взнаки в дестанах «Козукюрпеч» та «Ашик Гаріп», де несприятливі життєві обставини також спонукають героїв до тривалої розлуки з рідною домівкою й близькими людьми. Особливо популярний фольклорний твір «Ашик Гаріп» - це сентиментальна любовна історія, в якій закоханим доводиться перетерпіти немало житейських та душевних складнощів і поневірянь, перш ніж їм вдається врешті-решт (аж через сім років розлуки) щасливо поєднатися. Джерелом драматичного сюжету тут є доволі поширений у подібних історіях мотив станової нерівності. Гаріп - бідний сільський юнак - несподівано просить свою матір піти до падишахського палацу й засватати за нього принцесу. Вочевидь, падишахова донька Шахсенем вже стрічалася з Гаріпом і зачарувалася його небуденною вродою та ще й душевною красою, про яку виразно свідчать пісні, виконувані юнаком під акомпанемент саза. Мабуть, між молодими вже була якась домовленість, інакше б хлопець так настійно не посилав матір до палацу. Тож дівчина підстерігає матір коханого і потайки дає їй не сім, а дев'ять бурдюків золота (два «на власні витрати»). Не можна сказати, що Гаріпова мати надто зраділа цьому несподіваному придбанню. Бідна, але горда жінка повернула золото вкрай здивованій Шахсанем, жодним словом не пояснивши свого вчинку. Відтак у сюжеті виникає доволі тугий драматичний вузол. Через непорозуміння молодим доводиться розлучитися. Шахсанем гірко дорікає коханому за недотримання слова. В найдраматичніші моменти оповідь невимушено набуває форми віршованого діалогу.

Не сподівалася мати, що й на неї чекає розлука з сином. Опечалений Гаріп іде світ за очі. Тож далі оповідь присвячена його блуканням удалині від рідного краю. Так чи інакше, але визначених долею магічних семи років поневірянь та випробовувань уникнути не вдається. Як не благає мати сина не лишати її на старості в самоті, той виявляється неспроможним послухати її та рушає в непевну мандрівку.

Сюжетний плин твору динамізується, а часом і уможливлюється завдяки колоритним деталям та викликаним ними несподіваним перипетіям, таким, наприклад, як згадані вище сумніви матері героя. Горда Шахсанем усе не зважувалася послати свого вчителя до Гаріпа, але саме те, що її всупереч волі засватали за іншого, спонукало дівчину до рішучих дій. Звістка про кохану розпалила в серці юнака вогонь пристрасті, який жеврів у ньому повсякчас, живив його пісні, а тепер спонукав до повернення в рідний край.

Стильова структура цього дестану, як і більшості інших подібних фольклорних творів, доволі складна й вишукана. Тут маємо і сув'язь достовірних побутових реалій, і тонкі психологічні спостереження, і проникливий ліризм, і високу патетику. Така складність зумовлює цілком органічне поєднання в наративному плині прозового викладу й поетичних пасажів. Віршовані, точніше пісенні частини оповіді тут вмотивовані з багатьох точок зору. Вони з'являються здебільшого в моменти особливого смислового напруження й емоційного піднесення й ефектно ці моменти увиразнюють.

Прощання з близькими людьми, з батьками, з коханою, - глибоко драматичний мотив, що виразно єднає жанри традиційного кримськотатарського фольклору з емігрантськими піснями. Особливо зворушливим постає прощання з матір'ю, як у щойно розглянутому дестані, так і в багатьох інших зразках кримськотатарського фольклору, зокрема й в емігрантських піснях. Експресивний вислів «кетме, кетме» («не йди, не йди»), який не раз вживає мати в час розлуки з Гаріпом, стрічається не в одній емігрантській пісні. Наприклад, у діалогічній пісні «Кетеджекмен джан достым» («Геть піду я, милий друже») [4, с. 58; 1, с. 299] суб'єкт ліричної оповіді отримує приблизно таку ж відповідь, яку отримав Гаріп від матері, і ця відповідь починається експресивним вислововм «Кетме, кетме…». Мати, благаючи сина, не лишати її на самоті, вживає й такий вислів як «агълатма мени» («не змушуй мене плакати»), який, можна сказати, перегукується з поетичною лексикою, зокрема і з назвою, однієї з емігрантських пісень - «Агъла нинем» («Плач, моя ненько») [4, с. 65].

Про певний зв'язок давніх фольклорних творів з власне емігрантськими зразками народної творчості свідчить немало спільних поетичних засобів (мальовнича метафоричність, містка символіка, ненав'язливий, але промовистий паралелізм, вигадливий звукопис тощо). Стрічається навіть певна подібність окремих їхніх поетичних формул: «Къырымда болды къыркъ беш хан… - У Криму було сорок п'ять ханів…» (дестан «Едіге»), «Къырым дедиклери элли бир хандыр… - Крим, як то кажуть, це з п'ятдесят ханів…» (емігрантська пісня «Имдат ола Мевлядам…» - «Хай поможе Господь…»).

фольклор дестан кримськотатарський

Библиографический список

1. Алиев Ф. М. Антология крымской народной музыки - Кырым халкъ музыкасынынъ антологиясы / Ф.М. Алиев. - Симферополь: Крымучпедгиз, 2001. - 600 с.

2. Бекиров Дж. Къырымтатар халкъ дестанларынынъ хусусиетлери / Дж. Бекиров // Дестанлар / Топлагъан ве тертип эткен Джафер Бекиров. - Ташкент : Гъафур Гулям адына эдебият ве санъат нешрияты, 1980. - Б. 6-25.

3. Бекиров Дж. Татар халкъ дестанлары / Джафер Бекиров // Йылдыз. - 1979. - № 2. - С. 98-114.

4. Велиев А. Къырымтатар муаджир тюркюлери / Муэлиф ве тертип этиджилер Аблязиз Велиев, Сервер Какура. - Симферополь: Къырымдевокъувпеднешир, 2007. - 204 с.

5. Жирмунский В. М. Тюркский героический эпос / В. М. Жирмунский. - Ленинград : Наука, 1974. - 728 с.

6. Шерфединов Я. Песни и танцы крымских татар / Ягъя Шерфединов. - Симферополь : Крымгосиздат; М. : Гос. муз. изд., 1931. - 94 с.

7. Шерфединов Я. Янърай къайтарма - Звучит кайтарма / Ягъя Шерфединов. - Ташкент: Изд-во лит. и иск. им. Гафура Гуляма, 1979. - 332 с.

8. Шерфединов Я. Янъра къайтарма - Звучи хайтарма / Тертип эткен - Составитель Я. Шерфединов. - Ташкент : Г. Гъулям адына эдебиет ве санъат нешрияты, 1990. - 230 с.

Размещено на Allbest.ru