Дослідження етнічного одягу волинського та білоруського пограниччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження етнічного одягу волинського та білоруського пограниччя

Становлення будь-яких напрямків моди із зародженням та розвитком тенденцій моди можливе лише в умовах впливу етнічних ідентичностей. Тому в науковому дискурсі сучасної мистецтвознавчої науки особливе місце займає проблема формування та становлення костюмів етнічного волинського та білоруського пограниччя, їх характерних ідентичних рис та відмінних особливостей формування. Тому дослідження трансформаційних процесів народного вбрання волинського та білоруського пограниччя актуальне як з боку висвітлення духовної культури і мистецтва етносу, так і з точки зору еволюції обрядів та звичаїв в регіональних аспектах. Актуальність дослідження висвітлена у працях сучасних українських та білоруських дизайнерів одягу, оскільки етнодизайн сьогодні є важливою складовою сучасної української та білоруської культури, де поєднуються прадавні народні традиції з сучасними технологіями. Етностиль залишається завжди актуальним і прихильно сприймається на модних показах.

Аналіз досліджень і публікацій. Вченими Р. Захарчук-Чугай, А. Будзан, відмічається [5; 14; 15], що впродовж віків етнічний дизайн вбрання України формувався у двох основних формах: як домашні ремесла та як організовані виробництва - промисли, пов'язані з ринком. На їх розвиток впливали природні умови України, наявність сировини, вигідне торгівельне та географічне розташування. Зазначені форми розвитку етнічного дизайну йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою. Кожна епоха збагачувала предметно-духовний світ людини і вносила свої зміни. Проте з покоління в покоління передавався генетичний код художньої традиції та художня спадщина народу. Вивчення різних періодів розвитку та видів народного мистецтва проводили К. Кавас, Т. Кара-Васильєва, М. Криволапов, Ю. Легенький, М. Макаренко, П. Мельниченко, С. Мигаль, Л. Оршанський, К. Променицький, М. Станкевич, В. Тименко, В. Титаренко, В. Торканюк, Д. Тхоржевський, А. Хворостов, Є. Шевченко, К. Шонк-Русич та багато інших дослідників [4].

Мета дослідження: відображення в етнічних костюмах волинського та білоруського пограниччя основних традиційних характеристик, що відображують регіональні особливості. Постають наступні завдання: проаналізувати фрагментарну життєву еволюцію народного вбрання волинян та білорусів пограниччя; конкретизувати їх зв'язок між собою та виявити спільні та відмінні риси у становленні та формуванні етнічного одягу пограниччя; показати, що саме на архаїчному культурному підґрунті українського та білоруського народів можливий розгляд трансформаційних процесів у етнічному вбранні волинського та білоруського пограниччя.

Серед використаних методів дослідження особливу увагу ми надали таким методам, як: історичні ретроспективи, структурно-функціональний, описовий тощо.

Виклад основного матеріалу. Українське і білоруське пограниччя це суміжні райони національних територій, де проходить державний кордон між Україною та Білорусією. Така контактна територія умовно окреслюється районами єдиної географічної зони Полісся у басейні річки Прип'ять. Як правило, пограниччя - це територія, заповнена естафетно пов'язаними матеріалами. Навіть побіжний огляд окремих галузей традицій побутування населення цього краю дозволяє говорити про багато спільних рис, що простежуються у господарській діяльності українців і білорусів. Особливо яскравим здобутком традиційної культури та мистецтва кожного етносу є святковий і обрядовий одяг, що більше, аніж інші сфери побуту, ілюструє його національну специфіку [12].

Традиційний український та білоруський одяг однорідний по набору компонентів, проте має суттєві локальні відмінності у крої, матеріалі, кольоровій гамі, способі носіння окремих його частин. Багато цих відмінностей часто обмежені лише на рівні окремих районів.

Ми звернемо увагу на висвітленні особливостей жіночого одягу погранично! правобережної Волині. Народний одяг волинян характеризується певною ареальною однотипністю, що окреслюється по вертикалі Волинською, Рівненською областями, західною частиною Житомирської та північної частини Тернопільської та Хмельницької областей. Волинь межує з Брестською й Гомельською областями Білорусії.

За дослідженням К. Матейко, у лісових районах Волинської, Рівненської областей найдовше збереглися стародавні традиції в одязі [7]. Водночас дослідник білоруського етнічного вбрання М. Раманюк також виділяє традиційний одяг Західного Поліського регіону як такий, що ілюструє давні традиційні особливості у крої і декорі одягу білорусів [13].

Аналізуючи і зіставляючи артефакти у другій половині XIX ст. - початку XX ст., можемо виділити декілька типів вбрання жінок пограниччя, яке складалося з таких деталей: спідниці, натільної сорочки, запаски (фартуха), безрукавки і верхнього плечового одягу відповідно до пори року (кожушок чи свитка). Неодмінним компонентом одягу був головний убір і взуття.

Основними компонентами жіночого вбрання були сорочки (білоруською «кашули», «сарочки», «рубахи»; українською «сорочки», «кошулі», «чехлики»), які по територіях пограниччя шились із домотканих лляних полотен [7]. Наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. жіноча сорочка була індикаторним показником етнічного, соціального і вікового станів, естетичних смаків та походжень її власників [1]. На території пограниччя побутувало кілька конструктивних типів сорочок. Для архаїчних типів характерна сорочка тунікоподібна без коміра. Найхарактернішою була сорочка із вставкою плечовою (українською «вуставка», «віставка», «уставка», «підоплічник», «наплічник», «при рамка», «плечики; білоруською «устаука», «полік»), що вшивалася на розширенні об'ємного станку сорочки і вирізом по горловині [2]. Власне такий крій сорочки домінував, як у повсякденному так і обрядовому костюмі, упродовж багатьох століть, а з 1930-х років залишився побутувати поруч із новими типами сорочок з «гестками», що з'явились разом із міською модою [3]. Дослідники етнічого вбрання зазначають, що сорочка з «гестками» у традиційній культурі українського і білоруського одягу, явище новітнє [8]. З початком XX ст. зональність особливостей традиційної сорочки виразно проявлена в характеристиці оздоблень. В районах Волині типовими були художня ткана геометрична орнаментика із домінуючими червоними кольорами, вишита у техніці хрестик.

Панівним поясним одягом пограничного населення була спідниця, пошита у чотири, чи п'ять, частин полотнища вовняних домотканих тканин [7]. Такі спідниці побутували під багатьма місцевими назвами: «сукні», «домоткани», «портахи», «фартухи», «літники», «андароки», «саяни», «бурки», які однаково знані українцями та білорусами [7; 8]. Поверх спідниць одягались домоткані вовняні запаски або вишиті фартухи. Домоткані вовняні узорчасті запаски («затулки») є невід'ємними частинами спідниць із домотканих вовняних тканин, прикрашених різнокольоровими смужками чи клітинками («літниками», «сандараками», «бурками»), а перкалеві вишиті фартухи увійшли в моду разом із спідницями, що виготовленні фабрично. Варто зазначити, що зонами розповсюджень спідниці в смужки або в клітинки та узорчастих запасок співпадали з білоруською і українською частинами пограниччя. Вовняна червона спідниця літник-андарак у смужку поширена в районах східного білоруського Полісся (калінкавіцкого, свєтагорського, могильовського костюму) та України (овруцького, народицького, малинського). Пограниччя характерне також і стегновим комплексом із лляних спідниць з узорчастими поперечними смугами («бурками»), а також аналогічними за декоруванням фартухами («фартушки», «пярздніки», «прытулки», «затулки», які побутували на західному Поліссі (дамачавського, кобринського, маларицького білоруського костюму, волинського, рівненського костюму України) [10].

Важливим комплексом одягу жінок пограниччя є безрукавки (українською «корсетки», «камізельки», «горсети», «кабати», «нагруднічки», «жилеточки»; білоруською «гарсетки», «кітліки», «шнуровки», «кабати»), котрі з'являються в святкових костюмах волинян та білорусів наприкінці XIX століття. Наразі повністю не досліджено, як саме вони увійшли в вжиток пограничних районів: чи під впливом культури вбрання інших народів, або ж із міською модою. Однак увесь виявлений матеріал свідчить, що шилась безрукавка із фабричних тканин та побутувала вона з багатьма варіантами розкрою [2]. Приталені коротенькі по талію камізельки зближували костюми українок та білорусок із костюмами польок і литовок [1]. Подовжені приталені корсетки-безрукавки (корсети) із витончених фабричних сукон відносились до костюмів пограниччя. [8]. Для східнополіського костюму характерні безрукавки однобортні («кабат», «камізелька») із фабричних тканин із оборками по талії, оздоблення нашитими стрічками чи тасьмами [3]. Окрім безрукавок, що є самостійними частинами костюмів, з початком XX ст. побутував «нагрудник» - одяг, подібний безрукавці, що з'єднаний зі спідницею. На зразок, виготовлення з синього сатину та оздоблено нашитим стрічкуванням та застрочкою є проявом кравецької майстерності місцевих швачок.

Невід'ємними частинами народних вбрань волинян були пояси. Пояс підперезував нижній та верхній одяг, а також прикріплював стегнові деталі. В одязі жінок використовувались домоткані вовняні крайки («за пояски», «окрайки») і тонкі вовняні фабричні пояси («чин докора», «чинка тора») [3]. Зазначимо, що домотканий пояс відомий всім слов'янським народам, а також народам у північно - східній Європі [5]. Тканий волинський пояс був різноманітним по розмірах: вузький - 1 см, широкий - 15-20 см. Жіночі пояси були довшими за чоловічі, тому що їх декілька разів обгортали навколо талій.

Білорусам відомі близько семи варіантів плетіння і ткання поясу. З початком XX ст. все частіше пояс виготовляли у двох техніках - на ниту й на дощечці [11]. Аналогічно, такі ж способи побутували і в Україні.

З початком XX ст. відбувались процеси витіснення домотканих вбрань виробами фабрик і поширились промисловими районами зокрема. Лиш у глибоких селах пограниччя продовжував носитись архаїчний тип вбрання. Верхнім одягом був кожух і свита з доморобних сукон (українською «свита», «світа», «чемерка»; білоруською «сердяга», «зіпун», «світа» тощо). Разом із традиційними довгополими вбраннями, на території пограниччя також побутувала коротка сукня «лєтнік». Українські і білоруські свити характерні білого або сірого кольору із розширенням по вставних клинах («вусах») полів [7; 9].

Найдавнішим типом голових жіночих уборів у пограничних районах Білорусії та України є намітки рушникоподібні (українською «намітка», «убрус»; білоруською «наметка», «убрус»). Окрім наміток одягали домоткані хустини наверх очіпків.

Наукова новизна. У статті вперше було всебічно обґрунтовано і об'єктивно опрацьовано матеріал з становлення та формування етнічного волинського та білоруського одягу пограниччя. Після того нами було систематизовано цей матеріал, проведено аналіз спільних та відмінних рис та логічно його викладено.

Висновки. Отже, дослідження національних особливостей вбрання українців та білорусів Волинського пограниччя дозволило підійти до розкриття важливої культурологічної та мистецтвознавчої теми, як міжнаціональне пограниччя - території особливої цивілізаційної, політичної, економічної та етнокультурної взаємодії. Етнічні волинські пограничні мотиви знайшли відображення у творчих колекціях українських дизайнерів одягу: О. Караванської, Л. Пустовіт, Р. Богуцької, І. Каравай, О. Даць, Л. Бушинська, Ю. Поліщук, В. Гресь, К. Шнайдер. Етнічні білоруські пограничні мотиви характерні для творчих колекцій білоруських дизайнерів одягу, серед яких Ю. Латушкіна, І. Бойтик, М. Скрабовська, А. Дікун.

Література

1. Богатырев П. Вопросы истории народного искусства /Богатырев П. - М., 1971.

2. Булгакова Л. Деякі конструктивні та художні особливості традиційних сорочок Полісся першої половини XX ст. / Булгакова Л. - Львів: Народознавчі зошити. - №2. - 1996.

3. Булгакова Л. Народний одяг західноукраїнського Полісся кінця XIX - початку XX століття / Булгакова Л., Пономар Л. - К., 2000.

4. Закономірності розвитку етнодизайну [Електронний ресурс] / В. Туташинський // Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua.

5. Криво лапо в М. Художня критика і проблеми осмислення мистецької спадщини / Криволапов М. // Мистецтво України. - Вип. 1. - К.: Спалах, 2000. - С. 11-12.

6. Маслова Г. Народная одежда русских, украинцев и белорусов в XIX - начале XX в. / Маслова Г. // Восточнославянский этнографический сборник. - М., 1956.

7. Матейко К. Український народний одяг /Матейко К. - К., 1977.

8. Миколаєва Т. Украинская народная одежда /Миколаєва Т. - К., 1988.

9. Мороз М. Полесье как историко-этнографическая область, ее локализация и границы / Мороз М., Ча - квин Й. - К.: Наукова думка, 1988.

10. Молчанова Л. Материальная культура білорусок / Молчанова Л. - Ми., 1968. - С. 127-131.

11. Паньшьта Й. Белорусские народне ткани. Каталог. - Мн., 1979.

12. Пашкова Г. Етнокультурні зв'язки українців та білорусів Полісся. - К. - 1078.

13. РаманюкМ. Беларуские народные адзенне (Фотоальбом). - Мн.: Етнографія Беларуси, 1981.

14. Тименко В., Сидоренко В. Професійна дизайн-освіта: теорія і практика художньої обробки деревини. - К.: Педагогічна думка, 2007. - 288 с.

15. Шпарага Т. Про регіональні особливості традиційного жіночого вбрання Волині / Шпарага Т. // Всеукраїнський народознавчий квартальний. - 2004. - №41. - С. 41-48.

Размещено на Allbest.ru