Універсалістські засади художньо-естетичного змісту образу Богині-Матері: історичний та транскультурний виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Універсалістські засади художньо-естетичного змісту образу богині-матері: історичний та транскультурний виміри

Марина Савенко

Сучасне мистецтво кінця ХХ - початку ХХІ ст. відзначається процесами заглиблення світової і, зокрема, української художньої думки у сферу міфологічних й сакральних ідей, тем, образів та значень. Саме тому питання про можливість існування та художнього втілення у світовій культурі універсального образу Богині-Матері, на нашу думку, є надзвичайно актуальною темою для сьогодення. Тема Богородиці, яка була найважливішою особистістю художньої свідомості християнської цивілізації, отримала широкий розвиток в мистецтві. Однак, передумовою виникнення загальнозначимого образу християнської Богородиці було зародження та існування універсального жіночого божества у багатьох культурах, починаючи з найдавніших часів, про що свідчать дослідження у сфері культурології, міфології, релігієзнавства, філософії, психології, етнографії тощо. Задля розкриття особливостей зародження та еволюції цього образу ми звернулись до праць таких вітчизняних та зарубіжних науковців, як: У. Бадж, І. Васильєва, Дж. Вудроф, Е. Джеймс, Ф. Зелинський, С. Крамер, О. Мень, А. Леруа-Гуран, В. Личковах, О. Лосєв, О. Немкова, Дж. Фрезер та ін.

Зазначимо, що існуючі сучасні дисертаційні дослідження - наприклад, «Архетип материнства в древнеязыческих и христианской культурах и религиях (нарративный аспект)» (2007) І. Васильєвої, або «Ave Maria образ Богоматери в европейском музыкальном искусстве» (2002) О. Немкової - хоча широко та вичерпно розкривають засади виникнення та еволюції універсального жіночого образу у давньоязичницьких культурах та релігіях Середземномор'я, а згодом - і Християнства, водночас, не дають відповіді на питання, як цей, століттями існуючий та безліч разів перевтілений, образ віддзеркалюється у сучасній українській культурі та наскільки він є відмінним від усього, що мало місце у інших світових культурах? У даній статті ми ставимо за мету окреслити коло наукових фактів та підходів, що можуть допомогти знаходженню відповіді на поставлені питання, які є важливими для розуміння актуальних процесів розвитку української культури і мистецтва в контексті світового цивілізаційного поступу.

Актуальність дослідження даної проблематики ґрунтується на можливості детальніше підійти до розгляду питання про смислоутворювальне значення універсального жіночого образу у різних культурах, починаючи від доісторичних часів, а також про зміст давньосхідних та елліністичних культів Богині-Матері від зародження й до їх подальшої еволюції у світовій культурі.

Об'єктом вивчення даної розвідки виступає міфологічна свідомість найдавніших культур світу, а предметом - є дослідження феномену існування культу жіночого божества та його впливу на світоглядну систему давніх цивілізацій та еволюцію художньої культури, й зокрема, на сучасне українське мистецтво. Мета даної статті полягає у виявленні змісту міфологічних образів, в основі яких закладено розуміння сутності існування універсального жіночого образу.

Образ Богині-Матері поєднується у свідомості людей різних епох з темами родючості та продовження життя, любові матері та надії на захист від непередбачуваних сил природи. Саме тому образ Богині-Матері, сповнений великої внутрішньої сили, любові та мудрості, є у культурах багатьох народів світу, що знайшло своє відображення в їх міфології, релігії, моральнісних настановах і, зрештою, у мистецтві. Так, наприклад, у давньому Шумері її називали Нінхурсаг та Іштар, у стародавньому Єгипті - Ісидою, в Індії - Деві або Шакті, у давній Греції та Римі - Деметрою та Кібелою, у древніх слов'ян - Макошью, Ладою, Берегинею.

Сучасне бачення світу у культурі та, зокрема, у мистецтві і досі відчуває цей поштовх з минулого, проростаючи у творчості багатьох сучасних митців, зокрема, й українських, давніми міфологічними, релігійними сюжетами, образами, темами, символами, які не втрачають своєї актуальності і значущості. Так, у сучасній вітчизняній літературі надзвичайно актуальними постали проблеми осмислення духовності й специфіки менталітету народу, що неможливо без заглиблення у історію, без звернення до унікальних національних духовних здобутків. Як приклад, можна згадати сучасний історичний роман «Мальви» Р. Іванчука, де головна героїня Марія втілює у своєму образі риси тої самої первісної жінки-матері, яка у давньогрецькій міфології називалася Деметрою, а згодом персоніфікувалась у образ християнської Богородиці. Саме цей образ, що поєднує в собі одвічні страждання матері й, водночас, велику внутрішню силу, незламність та любов, завжди надихає митців на творчість [10].

Вражаючою є різноманітність божеств жіночої природи в географічному та хронологічному відношенні. За часів первісної архаїки на першому місці в обрядових ритуалах був образ Богині-Матері. За словами професора релігії Лондонського університету Е. О. Джеймса, цей образ був найдавнішим проявом концепції божества, а його символіка була найбільш усталеною й тривкою, що доводять археологічні артефакти давнього світу: «У самому початку Божественність здобула свій домінуючий вплив від Індії до Середземномор'я у аспекті Цнотливої та Доброчесної Богині» [26]. Знаковий український вчений, філософ Д. Чижевський також вважав, що саме ця «божественність» дала свої паростки у такій релігійній нації, як українська: «Українська релігійність - жіноча, релігійність колективної біологічної теплоти, яка переживається як теплота містична... Це не стільки релігія Христа, скільки релігія Богородиці, релігія матері-землі» [23]. Тож не можна не погодитись з відомим вітчизняним сучасним дослідником у сфері етнографії, культурології та філософії В. Личковахом у тому, що відмінними характеристиками української культури є софійність, кордоцентризм, релігійнсть, міфологізм, містичність і, разом з цим, глибоке розуміння та відчуття природи, як материнського початку буття [13, с. 13].

Культ Богині-Жінки, з'являючись у первісну епоху, був безпосередньо пов'язаний з початком духовного розвитку людини. Адже поява такого культу зумовлена самим виникненням Homo sapiens та початком, власне, культури як такої. Серед давніх людей, які вели осілий спосіб життя, на території сучасної Франції та Іспанії жили народи, що лишили нам яскраві свідоцтва свого світоглядно-художнього мислення. Ними були «прикрашені» такі пам'ятки протоісторії, як французькі гроти Ніо, Ліско, Валлон-Пон-д'Арк, Труа Фрер. Гроти були не тільки місцями для схову та захисту людини, але, перед усім, й осереддями первісного культу, де давні люди віддавали шану божественним силам природи: «Історія Великої Первісної Богині розкривається у гротах південно- західної Франції за допомогою мистецтва та ритуалів, які там мали місце. 20000 років до н.е. печери палеоліту, схоже, були найбільш священним місцем, святилищем богині та джерелом цілющої сили» [25].

Підтвердженням існування культу Богині-Матері в епоху палеоліту стають такі знахідки доісторичних культур, як артефакти культури оріньяку, так звані «палеологічні венери». Ці пам'ятки прадавньої культури, знайдені на території різних, почасти надто віддалених одна від одної, стародавніх цивілізацій - доізраїльська Палестина, доарійська Індія, Фінікія, Шумер - дивують своєю схожістю і спонукають до роздумів про універсальність та транскультурність священного культу Богині-Матері.

Французький археолог, директор дослідницького центру доісторичних досліджень Сорбонського університету Андре Леруа-Гуран, який вивчав мистецтво більш ніж шести десятків печер епохи палеоліту, виявив, що жіночі зображення та символи займали тут центральне місце та дійшов висновку, що сакральний жіночий образ у первісних релігіях грав головну роль [27]. Згодом, гіпотеза Леруа-Гурана була підтверджена англійським археологом Дж. Меллаартом, який відкрив кілька неолітичних поселень у Анатолії, одним з яких був Чатал-Хуюк, де на протязі тисячоліть розвивались суспільства, що вклонялись жіночому божеству. Серед дорогоцінних знахідок Чатал-Хуюка є численні святилища, де головною фігурою була Богиня-Мати як втілення родючості, як покровителька тварин та мисливства.

За часів становлення й розвитку перших світових цивілізацій головною умовою існування усього живого на землі вважався культ родючості, й відповідно - культ Богині-Землі, який був узагальненням прадавнього символу життєдайної сили природи. Так, наприклад, існують археологічні підтвердження культу Богині Гір у мінойській культурі давньої Греції, яка й була для давніх критян уособленням Матері-Землі. Отримавши згодом розповсюдження по всій материковій Греції, культ Богині Гір оприявлює її як «універсальну матір», сприймаючи її як покровительку родючості, підземного світу, морів та війн. Для давніх греків ця богиня також ототожнювалась із «омфалом» - священним каменем, що символізував центр Всесвіту. Через деякий час Богиня Гір, на думку англійського професора релігії Е. Джеймса, у фрігійців отримує ім'я Кібелла, у ефесів - Артеміда, а у древніх сирійців - Анат та Астарта [26].

Віднайдені фрески Кносського палацу з острова Кріт свідчать також й про те, що під час священного обряду навіть чоловіки повинні були надівати жіноче вбрання На цій фресці зображена священна процесія, у якій беруть участь чоловіки під проводом жінки-жриці. Як відомо, давні критяни зображували жінок з білою шкірою, а чоловіків - з засмаглою (червоною). Отже, можемо зробити висновок, що зображена в середині фрески група музикантів, вдягнених у жіноче вбрання, насправді є чоловіками. Священний культ Жінки сформував суспільний устрій й світогляд стародавніх критян, а багаточисленні зображення жінок на протязі всього існування давньої критської культури, які збереглися до наших днів, є підставою для припущення, що жінки займали досить почесне місце в суспільстві. Вони користувались значно більшою свободою та повагою, ніж пізніше в культурах Давньої Греції чи Риму. Навіть працю жінки ділили з чоловіками, наприклад, у гончарних майстернях; вони також займали почесні перші місця у театрах, на різноманітних іграх; могли виступати у якості тореадора, беручи участь у кориді нарівні з чоловіками (фреска з Кносського палацу. «Ігри з биком») [1]. О. Мень у своїй книзі «Історія релігії» докладно розповідає про домінуючу роль жінок на о. Кріт. Жінки були володарками релігійного життя - якщо Цар-жрець проводив певні обряди, то поряд з ним завжди була присутня Велика жриця [16]. Родючість землі пов'язувалась лише з жіночими обрядами й більш того, продовжити життя після смерті в лоні Великої Матері могли лише жінки. Тому так часто зустрічаються фрески, на яких можна побачити душі померлих чоловіків, перетворених на жінок [161, с. 6]. Тому магічний аспект образу Богині-Матері у давніх язичницьких культурах та віруваннях був зумовлений її надзвичайною могутністю, владою та силою, що не тільки сприяло родючості, але й могло перемогти смерть.

Деякі провідні тенденції у сучасній українській літературі, а саме - її феміністичний уклін у творчості О. Забужко, І. Жиленко, Л. Глоти, змушує озирнутися у те прадавнє минуле, коли жінку сприймали як прообраз Богині-Матері з її магічними властивостями, коли людина була близька до природи і відчувала її силу у всіх проявах свого життя. У творі Л. Глоти «Жіночій апокриф» [8] головна героїня - це жінка степу, саме українського степу, який є, за словами поета В. Базилевського, не просто географічним та історичним місцем буття українців, але і його ментальністю. Тому «Жіночій апокриф», який ще називають степовіадою, це оповідь про «універсальну» жіночність, жіночу психологію, відображену в міфопоетичному світогляді наших пращурів, де поняття «...священного народжується у профанному, а профанне стає священним і сакральним. Людина є сакральною, бо вона має щось божественне в собі, але вона мусить це зрозуміти через самопізнання» та самоідентифікацію, яка не можлива без знання та розуміння культури та релігії давніх цивілізацій світу [22].

В контексті наших розмірковувань не можна пройти повз шумеро- аккадської міфології - найдавнішої міфології з усіх нам відомих, де одним з найбільш розповсюджених образів був також образ Богині-Матері, існуючої під різними іменами: Дамгальнуна, Нінхурсаг, Нінмах (Мах), Нінту, Мама, Мамі, Іштар. Богиня-Мати Нінхурсаг була однією з божеств -творців життя, відома також як Нінмах, «висока пані» (рос. - «высокая госпожа»), а перші шумерські правителі описували себе, як «постійно вигодовувані молоком Нінкурсаг» (рос. - «постоянно вскармливаемые молоком Нинхурсаг») [66, с. 11].

Однією з великих богинь шумеро-аккадського пантеону була Іштар - богиня любові і родючості, якій згодом також були привласнені функції богині війни. Пізніше її культ успадкували сірійці та фінікійці, у яких Іштар змінила своє ім'я на Астарта. Відомий міф про Іштар та її чоловіка Таммуза, якого вона рятує у потойбічному світі, насправді є поясненням зміни пір року: їх розлучення асоціювалося у давніх шумер з приходом зими, а об'єднання - з весною. Завдяки астрально-природному дуалізму вавилонської релігії роль богині Іштар була подвійною: вона вважалась душею однієї з семи планет, (яка зараз називається Венерою), а також богинею родючості/запліднення та чуттєвої любові як її умови [9, с. 251-252].

Перебіг життя - це вічний і нескінчений рух по колу або спіралі, що не має ані початку ані кінця. У зв'язку з цим, у більшості міфів Богиня- жінка співвідноситься з Богом-чоловіком, коханим, який спочатку вмирає, а потім воскресає (Ісіда та Осіріс, Кібела та Аттіс, Іштар та Таммуз і т.п.). Таким чином, жінка розглядається як джерело життєвої сили та безсмертя - найвищого прояву цієї сили, а звідси - зв'язок Богині з таємними культами та містеріями, де вона посідає центральне місце.

У давньоіндійській міфології божественна сила також сприймається як материнський початок світу. Тому все живе - це діти Богині-Матері, які знаходяться в Її лоні ще до своєї появи на світ. В найдавнішій релігії - в індуїзмі материнський аспект божественних сил є символом краси, ніжності, доброти, материнської турботи та першим проявом божественної енергії: «Она вечна. Она воплощена как вселенная. Она наполняет Собой все это. Тем не менее. Она воплощается разнообразно... Когда Она проявляет Себя, чтобы исполнить цели богов, то говорят, что Она родилась в этом мире, хотя, на самом деле. Она вечна...», - так описується богиня Шакті у священному тексті шактизму (рос. - «Дэви-Махатмьям»). Під словом шакті індуси розуміли творчу силу Бога у трьох іпостасях - Шиви, Вішни, Брахми, - уособленої у подобі дружини, що втілювала силу природи у період її весняного відродження та була прихованою силою всього, що існує. Іншим її ім'ям було Деві (з санскр. Dev' - богиня), культ якої бере свій початок ще у архаїчні часи в обрядах на честь Богині-Матері та первісних культах родючості. Серед багатьох втілень Деві найбільш відомі: Парваті, Саті, Ума, Амма та ін. [28].

У річищі наших роздумів слід зупинитись ще на такому важливому етапі в історії розвитку культу Богині-Матері, як культ фрігійської Великої Матері Кібели, який охоплює великий період часу. Культ Кібели бере свій початок ще в культурах давніх жителів Анатолії епохи неоліту (VII-VI ст. до н.е.), а згодом стає відображенням складних багатовікових взаємин різних культурних традицій. Вона вважалась матір'ю, яка дає життя всьому живому на світі, володаркою тварин, властителькою потойбічного світу. Завдяки своїй головній творчій функції, Кібела легко увійшла у взаємодію з усіма жіночими богинями-матерями, які шанувались під різними іменами у різних куточках давнього світу. Поступова транскультурна асиміляція фрігійського образу Великої Матері призвела до того, що в Давньому Римі культ Кібели був офіційно затверджений та став одним головних суперників християнства, з його новонародженими культами й обрядами.

Не менш значущим для нашого дослідження є звернення до міфологічного пантеону богів Древнього Єгипту, де богиня Ісіда займала одне з головних місць. Жоден з богів єгипетської міфології не отримав такої широкої популярності, як Ісіда - Богиня родючості, вітру і води, яка постає символом сімейної вірності, жіночності, а також Богинею мореплавання. Культ цієї Богині був широко поширений не лише в Єгипті, а й навіть далеко за його межами. Особливого розповсюдження він набуває в епоху еллінізму. У греко-римському світі її дуже часто називали «та, у якої тисяча імен». Згідно Діодору Сицилійському, вона навчила людей вирощувати зерна і жати їх, а давні греки ототожнювали Ісіду зі своєю Богинею-Матір'ю Деметрою. Спочатку її культ пов'язувався із культом Осіріса, але в греко-римську епоху вона стає самостійною і висувається на перший план, прибираючи на себе все більше функцій свого чоловіка Осіріса. І хоча Ісіда походить з Єгипту, враховуючи унікальні особливості релігійно-світоглядного синкретизму середземноморського басейну, вона стає транскультурною універсальною Богинею-Матір'ю: Царицею, Матір'ю Богів, Матір'ю Зірок, Народженою Першою, раніше за будь-який час, Хазяйкою моряків, Зіркою морів. Вона мала вплив не тільки на всю природу, але й на тих, хто її шанував та служив їй. Саме через це Ісіда відігравала роль Великої Матері: «Вот, предстаю я тебе, родительница вещей природных, госпожа всех элементов, предвечное довременное порождение, верховная среди божеств, владычица душ усопших, первая среди небожителей, единый образ всех богов и богинь, мановению которой подвластны свод лазурный неба, моря целительное дуновение, оплаканное безмолвие преисподней. Единая сущность моя под многообразными видами, различными обрядами, под различными именами чтится Вселенной. Там фригийские перворожденные зовут меня Пессинунтской Матерью богов, тут аттические прирожденные насельцы - Минервой, здесь приморские кипряне - Пафийской Венерой, критские стрелки - Дианой Диктинской, троязычные сицилийцы - Стигийской Прозерпиной, элевсинцы - Церерой, одни - Юноной, другие - Беллоной, те - Гекатой, эти - Рамнусией, но эфиопы, которых первые лучи восходящего солнца раньше других озаряют, арии и египтяне, богатые древними учениями, зовут меня настоящим моим именем - владычицей Исидой» [3; 5].

Жіночі образи богинь, насичені великою кількістю різноманітних символів, концентрують у собі сакральні знання про виникнення та функціонування Всесвіту, які накопичувались впродовж багатьох тисячоліть існування єгипетської культури, історія походження та загадки якої до сьогодні лишаються таємницею для дослідників найдавніших цивілізацій світу. З розповсюдженням релігії єгиптян (біля УІ ст. до н. е.) у країни Середземномор'я образ всесвітньої Богині-Матері проникнув у давньогрецький та давньоримський світи. Поступово в культурному ареалі античного світу образ Ісіди постає як персоніфікація архетипу матері й, трансформуючись, набуває нових рис і притаманних їй символів.

Образ жінки в міфології, релігії, традиційних народних віруваннях, культах, ритуалах і обрядах Стародавньої Греції проявляється у двох вимірах - вона постає об'єктом культу та, водночас, вона є носієм цієї магічної релігійної функції як організатор чи то учасниця культового дійства. В давньогрецький міфології образ концентрує в собі різні типи богині-матері.

Якщо вивчати походження образу Великої Матері з позиції сучасної науки, то її сутність можна дослідити за допомогою вчення К. Г. Юнга (1875-1961) про архетипи колективного безсвідомого людства, де архетип матері постає як найбільш всеохоплюючий. Його теорія архетипів особливого застосування й значення набула саме у процесі становлення культурологічного знання наприкінці минулого та його бурхливим розвитком на початку ХХІ століть, коли у науковому дискурсі постала необхідність цілісно відтворити культурний універсум кожної конкретної епохи у поступі людства. До речі, культурологічні дослідження феномену «художньої творчості» також здійснюються крізь призму пізнання «культурних архетипів», які, на нашу думку, можна вважати одними з інструментів для знаходження відповіді на питання стосовно потенціалу художньої культури. Згідно з теорією Юнга, в кожній людській душі існують форми, які попри свою неусвідомленість, є активно спрямованими ідеями, які передбачають думки, відчуття та мають постійний вплив на людину [24, с. 216]. Тобто головною особливістю архетипу є здатність до самовідтворювання, зокрема й в культурі, наділяючи культурні явища енергією, що акумулюється у ньому та свідчить про його семантичне різноманіття та образно-смислову поліфонію.

За думкою видатного українського культуролога С. Кримського, архетипи існують у культурі як певні інваріанти універсальних структур культурної свідомості, а їх виникнення підкреслює прагнення людини знайти константи буття, що завжди будуть постійними, надійними, абсолютними. Серед таких універсальних структур культурної свідомості українців С. Кримський виокремлює архетипи «серця» та «софійності» [12].

У слов'янську культуру концепт Софії-Премудрості прийшов з Візантії разом із православ'ям та набув свого неперевершеного втілення у різноманітних візуальних формах осмислення буття - у архітектурі, іконописі, пластиці тощо. Домінуючою ознакою архетипу «софійності» є ідея «радісного художества» та своєрідного «онтологічного оптимізму» [12], уособлюючи, подібною до первісної Богині-Матері, єдність людства та його соборність.

У просторі давньослов'янської міфології значущими й цікавими в контексті нашого дослідження є, перш за все, такі жіночі божества, як Ма- кош, Лада та Берегиня. Жіноче божество Макош (Мокош) є одним з найбільш загадкових та суперечливих. Ім'я богині Макош згадується у «Повісті минулих літ» (початок ХІІ ст.): «И нача къняжити Володимер в Кыеве един. И постави кумиры на хълме въне двора теремьнаго: Перуна древяна, а главу его сьребряну, а ус злат, и Хърса, и Дажьбога, и Стрибога, и Съмарьгла, и Мокошь» [18, с. 213-214]. У давньослов'янскому пантеоні Богиня займає чільне місце поряд з верховними богами, що говорить про її значущість для наших пращурів. Зокрема, на думку дослідників, Макош бу-ла близькою давньогрецькій Афродіті, давньоримській Фреї чи Гекаті [2], також вона постає як «мати доброго врожаю», «мати щастя» [19], Є припу-щення дослідника слов'янської міфології Б. Рибакова, що відомий Збручан- ський ідол, який датується IX-X ст. н. е., є зображенням головних слов'янських богів - Дажбога, Перуна, Макоши та Лади, де Макош зобра-жена зі своїм постійним атрибутом - рогом достатку, а Лада - з перснем у руці як богиня шлюбу та сімейного благополуччя. У міфі про Берегиню (за С. Плачиндою) відображена спроба пояснити перехід людства від первісно-го дикого стану (печер, шкур) до цивілізованого існування (використання вогню, будування домівок, ткацтва тощо). Тут Берегиня постає головною захисницею у постійній боротьбі за існування між людством та потойбічни-ми злими силами у персоніфікації Чорнобога. Тож невипадково, що образ Берегині був трансформований, разом з язичницьким божеством Ладою, у багатозначний християнській образ Оранти.

Звернення до одвічних духовних цінностей та релігійних ідеалів набуває особливого значення у творчості сучасних українських митців, де архетип «софійності» - з його корінням у давній Греції, подальшою трансформацією у Старому заповіті, згодом - в культурі давніх слов'ян і, зрештою, в культурі християнства - отримує численні втілення, трактування, інтерпретації, зокрема в творчості таких всесвітньовідомих українських композиторів, як М. Скорик, Л. Дичко, Г. Гаврилець, В. Сильвестров, А. Караманов, Є. Станкович, Б. Фроляк та багатьох інших. Різноманітні концепти та образи Богині-Матері є проявом єдиної універсальної жіночої основи як надважливої складової розуміння будови та еволюції Всесвіту. Ці теми множна почути у таких творах сучасних композиторів, як: поема для оркестру «Ave Maria» (1997) Є. Станковича; кантата для солістів хору та оркестру «Stabat Mater» (1967) та третій концерт для фортепіано з оркестром «Ave Maria» (1968) А. Караманова; «Stabat Mater» для хору з оркестром (2002), літургійний піснеспів «Богородице, Діво, радуйся!» (2004) та фолк-концерт для жіночого хору на народні тексти «Кроковеє колесо» (2004) Г. Гаврилець. Втім зазначимо, що аналіз цих духовних творів постане в подальшому темою окремого дослідження.

Таким чином, розглянувши історичні та культурні засади виникнення і розвитку культу Богині-Матері на прикладі культур давніх цивілізацій з подальшим втіленням архетипового універсального жіночого образу у сучасному українському мистецтві, можна зробити такі висновки:

• починаючи з найдавніших часів, в кожній культурі, етносі, народі, релігії обов'язково була присутня богиня або божество жіночої природи, яке ототожнювалось з найголовнішими темами життя - існуванням людини, продовженням роду, захистом від непередбачуваних сил природи, родючістю землі тощо;

• образ всесвітньої Богині-Матері, маючи коріння у найдавніших формах релігійної свідомості - тотемізмі та фетишизмі, - у процесі становлення стародавніх цивілізацій набуває антропоморфних рис, збагачуючись новими символічними змістами та концептами, які відіграють важливу роль у подальшому розвитку її унніверсалістських та транскультурних засад;

• численні образи Богині-Матері є проявом єдиної універсальної жіночої основи, яка отримала усвідомлення у багатьох міфах, релігіях народів світу та на макрорівні відображає міфопоетичне розуміння будови Всесвіту, постає уособленням життєдайної і невмирущої сили природи;

• архетипові риси універсального жіночого образу стають важливими та незамінними темами творчих пошуків митців сучасного мистецтва, зокрема й українського, з такими його відмінними самобутніми характеристиками, як софійність, кордоцентризм, релігійність, міфологізм та містичність.

образ богиня матір культура

Література

1. Андреев Ю.В. От Евразии к Европе. Крит и Эгейский мир в эпоху бронзы и раннего железа (III-начало I тыс. до н.э.). Санкт-Петербург: Наука РАН, 2002.

2. Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь, С. 276.

3. Апулей. Апология. Метаморфозы. Флориды/Пер. М. А. Кузьмина и С. П. Маркиша. М.: Наука, 1993. С. 285-286.

4. Бадж Дж. Египетская Книга Мёртвых. М.: Терра, 2003. Ч. 1-3. 514 с.

5. Бадж Дж. Религия Древнего Египта. М.: ACT, 2001. 507 с.

6. Богаевский Борис. Крит и Микены (Эгейская культура). М-Л.: Всемирная литература, 1924. 257 с.

7. Буассье Г. Мистерии и культы древней Греции. СПб.: Захаров, 2008. 252 с.

8. Голота Л.В. Жіночий апокриф: вибр. твори. К.: Український письменник, 2012. 559 с.

9. Зелинский Ф. Ф. История античных религий. СПб.: Издательский проект «Квадривиум», 2014. Том 1-3. 864 с.

10. Іваничук Р. Мальви (яничари). Орда [Текст]: романи. Харків: Євроекспрес, 2000. 416 с.

11. Крамер С. Шумеры. Первая цивилизация на Земле/Пер. с англ. А. В. Милосердовой. М.: ЗАО Центр полиграф, 2002. 384 с.

12. Кримський С. Б. Запити філософських смислів. К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. 240 с.

13. Личковах В. Філософія етнокультури. Теоретико-методологічні та естетичні аспекти української культури. К.: Вид. ПАРАПАН, 2011. 196 с.

14. Лосев А. Ф. Античная мифология в её историческом развитии. М.: АН СССР, 1957. 689 с.

15. Матье М.А. Древнеегипетские мифы. М.: АН СССР, 1956. 207 с.

16. Мень А. В. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни. В 7 т.: Магизм и Единобожие: Религиозный путь человечества до эпохи великих Учителей. М.: СП «Слово», 1991. Т. 2. 462 с.

17. Плутарх. Осирис и Исида. Минск: Бєларусь, 2001. 233 с.

18. Повесть временных лет. Пг., 1916. 403 с.

19. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. М.: Издательство Наука, 1981. 608 с.

20. Солкин В. В.Исида//ДревнийЕгипет. Энциклопедия. М., 2005.

21. Фрэзер Дж. Золотая ветвь. М.: Политиздат, 1986. 703 с.

22. Цимбалюк М. Степовіада Любові Глоти//Культурологічний просвітницький тижневик «Слово просвіти». 2013. №27. с. 14-15.

23. Чижевський. Д. Нариси з історії філософії на Україні. К., 1983.

24. Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов/Пер. с англ. К.: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. 384 с.

25. Anne Baring and Lules Cashford. The Myth of the Goddess: Evolution of an Image. London: Penguin Books, 1993. 782 p.

26. James E. O. The Cult of the Mother Goddess, 1994. 300 p.

27. Leroi-Gourhan A. Prehistoire de l'Art occidental. Paris. 1965.

28. Woodroffe J. G. Shakti and Shakta: Essays and Adresses on the Tantra Shastra. Paperback, 2008.

Савенко Марина. Універсалістські засади художньо-естетичного змісту образу Богині-Матері: історичний та транскультурний виміри.

У статті досліджується еволюція, народженого у найдавніших формах релігійної свідомості, образу Богині-Матері, багаточисленні й різноманітні концепти якого є проявом єдиної універсальної жіночої основи, як надважливої складової розуміння будови та еволюції Всесвіту, з подальшим її втіленням у сучасній культурі та мистецтві.

Ключові слова: універсалістські засади, образ Богині-Матері, перші цивілізації, сучасне мистецтво.

Савенко Марина. Универсальные принципы художественно-эстетического содержания образа Богини-Матери: исторический и транскультурный аспекты.

В статье исследуется эволюция, зародившегося в древнейших формах религиозного сознания, образа Богини-Матери, многочисленные и разнообразные концепты которого являются проявлением единой универсальной женской основы, как важнейшей составляющей понимания строения и эволюции Мира, с дальнейшим ее воплощением в современной культуре и искусстве.

Ключевые слова: универсальные принципы, образ Богини-Матери, первые цивилизации, современное искусство.

Savenko Marina. Universalist principles of artistic and aesthetic content of the image of the Goddess-Mother, historical and transcultural dimensions.

The article explores the evolution of the image of Mother Goddess that appeared in the oldest forms of religious consciousness, with numerous and various concepts all manifestating a single universal female foundation being the most important component to understanding the structure and evolution of the World, with its further embodiment in contemporary culture and arts.

Key words: universalist principles, the image of the Goddess-Mother, the first civilizations, contemporary art.

Размещено на Allbest.ru