Американський мюзикл на зламі третього тисячоліття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Американський мюзикл на зламі третього тисячоліття

Художня культура кінця ХХ - початку ХХІ століття зазнала динамічних змін, внаслідок яких виникли різноманітні художні течії. Сформувалось нове світовідчуття постмодернізму, яке базується на переконанні про те, що найбільш адекватним засобом осягнення дійсності у мистецтві є інтуїція мислення з його асоціативністю, образністю, метафоричністю [3; 6].

Полістилістика, поліжанровість, дегуманізація життя і мистецтва, маніпулювання масовою свідомістю і разом з цим інтенсивне оновлення виражальних засобів, художньої мови в театрі, розвиток і вплив кінематографії, комп'ютерних технологій, Інтернету на сценічне мистецтво і сучасного глядача - все це риси культури минулого століття.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що масова постмодерністська культура - ігрові автомати, розважальні шоу, «щасливий випадок» є символами сьогодення. Гра - світоглядна домінанта сучасного життя й сучасної культури, яка перетворюється на так звану «резомну» («резома» з фр. - поверхня) культуру, в якій важливу роль відіграє саме елемент видовищності [6]. Ця тенденція простежується, передусім, у драматичному мистецтві кінця ХХ століття, яке відрізняється акцентуванням інтересу на музичних жанрах театру, зокрема такому, як мюзикл.

Виклад основного матеріалу

американський мюзикл постмодерністський культура

Нагадаємо, що розмежування на елітарну та масову культуру ще на початку ХХ століття, панування «маскульту» в усіх сферах художньої культури, в тому числі, у театрі, сприяє народженню нових сценічних жанрів, які відповідають художнім потребам масового суспільства. Так виникає демократичний за характером жанр «мюзикл» - найбільш відповідна формула мистецтва для масового глядача. Актуальність появи цього жанру продиктована посиленням тенденцій до егалітаризації («рівності» - економічної, політичної, статевої тощо) та лібералізації сучасного суспільства, що сприяли формуванню пересічної людини, «людини маси» [5].

Мета роботи - проаналізувати шляхи розвитку сучасного американського мюзиклу і актуалізацію жанру на зламі третього тисячоліття. Як відомо, історія народження мюзиклу як жанрупов'язана з розвитком американського музичного театру, який відбувався в певних історичних умовах. Колискою духовної і художньої культури США вважають північно-східні штати - Нову Англію, де заселилися пуритани - найрадикальніша частини англійських протестантів. Пуритани з їхньою проповіддю аскетизму, зробили все, щоб перешкодити розвитку мистецтва. Вони переслідували театр, який оголосили «храмом диявола» і «...назавжди прирекли його на роль безідейного «третьосортного мистецтва». Таке ставлення паралізувало прагнення молодого театру стати суспільною трибуною. В кінцевому рахунку американський музичний театр задовольнився роллю, яка дісталася йому у спадок від баладної опери і концертної естрадної монополії. Він оформився як мистецтво виключно легкого жанру.» [4, 171]. Синтезуючи вплив багатьох музичних жанрів та форм, поступово традиційна музична комедія перетворилася на мюзикл.

Мюзикл став не тільки провідним у американському музичному театрі, але й сприяв формуванню певних традицій постановки - так званого бродвейського канону. Він починається з презентації - демонстрації найкращих номерів, які виконують лише автори, обов'язково наживо. Одна з головних вимог - презентація повинна перетворитися на якісне шоу, яке може повторюватися сотні разів для представлення продюсеру, директорам театрів, інвесторам. Наступний етап пов'язаний з підбором команди - режисера і хореографа постановників, диригента, художників зі світла та по костюмах, аранжувальників та оркеструвальників. За цим слідує прослуховування акторів, їх підбір, репетиції і попередні покази, які можуть внести певні корективи в сценарій: талановитий актор настільки майстерно виконує запропоновану роль, що виникає потреба у її доповненні.

За правилами, встановленими профспілками американських акторів, репетиції мюзиклу тривають п'ять тижнів. Виконавці ролей першого та другого плану збираються на прогін вистави разом з оркестром. Після прогону йдуть покази мюзиклу (без костюмів і декорацій) для глядачів, в ролі яких виступають близькі, друзі, колеги тих, хто задіяний у виставі. На цій стадії робота над виставою зазнає редагування - важливу роль відіграє характер сприйняття глядацькою залою нового шоу.

Генеральна репетиція проходить у костюмах, у супроводі оркестру, з декораціями. На останні перегляди перед прем'єрою запрошуються театральні критики, які в день прем'єри повинні опублікувати перші рецензії-огляди. Подальшу долю вистави вирішують саме рецензенти - в цьому, мабуть, відмінність американських театральних традицій від європейських, де глядач найчастіше сам обирає виставу, не орієнтуючись на думку критиків. У Америці «.доля театральних вистав у Нью- Йорку залежить цілком і повністю від театральних критиків. Як вони напишуть - так і буде. Напишуть добре - вистава буде жити довго, напишуть «mix-review» (тобто змішану рецензію, де є і добре, і погане) - вистава буде жити, але не довго, погані ж рецензії вбивають виставу наповал. Виключення бувають, але дуже рідко» [2, 240-241]. Такий вагомий вплив американської преси, думки критиків на свідомість аудиторії пояснюють багатьма причинами, зокрема, дефіцитом часу і постійною зайнятістю - тому вибір за глядачів роблять рецензенти, та довірою до друкованого слова, до професіоналізму та художнього смаку його представників. Бродвейський канон сьогодні використовують в багатьох країнах світу, працюючи над постановкою мюзиклів.

Наукова новизна дослідження полягає у ствердженні, що гра - світоглядна домінанта сучасної постмодерністської культури, в якій важливу роль відіграє саме елемент видовищності, отже посилюється інтерес до характерних театральних жанрів.

Міжнародне визнання, підняття на «зірковий Олімп» в жанрі мюзиклу, можливо після визнання і успіху саме на бродвейському кону. Цьому існує немало прикладів, один з найвідоміших - дебют на Бродвеї славнозвісних «Кішок» англійського композитора Ендрю Ллойда Уеббера. 11 травня 1981 року в Новому Лондонському театрі прем'єра мюзиклу пройшла тріумфально, принесла нову хвилю популярності молодому композитору серед глядачів і критиків Старого Світу. Проте європейський тріумф «Кішок» необхідно було підкріпити завоюванням американської столиці мюзиклу. З великим успіхом у 1982 році відбулася прем'єра цього шоу на кону Бродвея, підкоривши театральний світ і по інший бік океану. «Кішки» стануть одним з найдовговічніших мюзиклів в історії Бродвею, проіснувавши на сцені понад 18 років. Бродвейський тріумф дозволив Уебберу увійти до числа найпопулярніших сучасних композиторів музичного театру.

Дослідники американського музичного театру, зокрема Оскар Г. Брокетт [1], Франклін Г. Гілді [1], Грін Стенлі [7], Олександр Журбін [2] та деякі інші, переконані, що на сьогодні театр для американської публіки є одним з атрибутів світського дозвілля. Історично центром театрального життя країни залишається Нью-Йорк з розгалуженою системою бродвейських, офф-бродвейських та офф-офф- бродвейських театрів. Розмовні драми показують здебільшого у позабродвейських і поза- позабродвейських театрах. Бродвей же традиційно орієнтується на мюзикл. Протягом театрального сезону на бродвейському кону йде 39 мюзиклів, 22 драми, з них - 7 комедій. Важко переоцінити роль, якуграє музичний театр в духовній культурі країни. Лише у Нью-Йорку у так званому Театральному кварталі на Бродвеї 39 великих театрів. Дев'ять з кожних десяти доларів, витрачених на квиток до театру на Бродвеї - це квиток на мюзикли.

На легендарні вистави бродвейської сцени квитки замовляють за декілька місяців. Якщо квитки залишились, то їх розпродають із знижкою перед початком вистави. Такий продуманий театральний менеджмент сприяє тому, що зала заповнюється повністю, але, незважаючи на це, боротьба за глядача йде і у бродвейських театрах.

На початку ХХІ століття середній вік глядацької аудиторії складає 42 роки, а молодь до 18 років дедалі рідше відвідує Бродвей. Проте відвідують бродвейські театри протягом сезону понад 12 мільйонів глядачів, серед яких 60 відсотків - гості міста. Відвідування театру, як правило, є складовою пакету пропозицій будь-якої туристичної компанії, бо театр вважається визначною пам'яткою Нью-Йорку.

Завдяки Програмі розвитку 42 вулиці (програма фінансової підтримки міста з 1982р.) було відремонтовано і реконструйовано деякі старі театри, створено Центр виконавських мистецтв Форда, Новий Театр перемоги для вистав з усього світу для юного глядача. Було відкрито Театр американських авіаліній. 1999р. побудували десятиповерхову будівлю - Студії на 42 авеню, де розштошувалося 14 студій для репетицій, театр на 200 місць. До цього проекту належали готель, ресторани, крамниці, музеї воскових фігур і кінотеатри. З погляду кількості відвідувачів і доходу 2005 рік віявився рекордним для Бродвею (зауважимо, що така ж статистика була характерна і для Лондона).

Корпорація Діснея викупила відремонтований колишній театр Зігфільда - славнозвісного засновника бродвейських шоу початку ХХ століття. Сучасна назва цього театру - Театр у Новому Амстердамі. Тут показували мюзикл «Король Лев» за сюжетом мультиплікаційного фільму студії У.Діснея, який пройшов понад 700 разів. Взагалі зі сцени і екрану «Король Лев» не сходив понад 20 років. Зараз йде 10 вистав. Музику написав Елтон Джонс, а слова Тім Райс - світові зірки, одні з найвідоміших популяризаторів мюзиклу як жанру. Режисер постановки «Король Лев» - Жюлі Теймор. За її авторським задумом у виставі органічно «співіснують» актори у костюмах тварин і гігантські ляльки. Теймор, - надзвичайно обдарований митець з багатим театральним досвідом: вивчала європейську і східну сценічну культуру, зокрема - пантоміму у Франції, ляльковий театр в Індонезії. Тому у її постановках поєднуються театральні естетики різних країн і ляльковий театр Балі. Ця жінка-режисер здобула справжнє визнання, співпрацюючи з театрами Нью-Йорка та інших міст. Вона інсценізувала уругвайську історію «Хуан Дар'єн» для Лінкольн-центру, в Американському репертуарному театрі створила костюми і маски для кількох вистав, інсценізувала декілька п'єс Шекспіра для нью-йорської сцени, зокрема «Бурю» і «Тіта Андроніка» для Театру нового глядача. Але справжній творчий тріумф випав на бродвейську постановку мюзиклу «Король Лев», в якій вона також виступила автором костюмів і масок. (Ця постановка була створена для корпорації Діснея). Жюлі Теймор - перша жінка, яка отримала премію «Тоні» за режисуру мюзиклу (1998 р.). «Король Лев» у 2012 р. був визнаний найприбутковішим в історії Бродвею, а у 2013 р. став першим мюзиклом, що приніс прибуток у понад мільярд доларів. Успіх цього шоу пояснюють стабільною заповненістю глядацької зали - на всіх показах не менше вісімдесяти відсотків. Мюзикл «Король Лев» і сьогодні займає одну з вищих сходинок серед найпопулярнійших бродвейських вистав цього найдемократичнішого і загальнодоступного жанру.

Аналіз репертуарної політики сучасного Бродвейського театру засвідчує, що з 10 шоу тут йде 6 мюзиклів, з яких 2 - британських, а 3 - на основі фільмів. Жодна з вистав не базується на оригінальній п'єсі - це або інсценізація романів, або за сюжетами фільмів, - якщо фільм стає популярним, то його адаптують до сцени. Простежується і класична тенденція: якщо мюзикл стає популярним, то на його основі знімають фільм («Кабаре», «Кордебалет», «Чикаго», «Енні», «Привид опери», «Мамма Міа!», «Бурлеск», «Знедолені» та інші).

Найдовше сценічне життя на Бродвеї у мюзиклу «Привид опери» Ендрю Ллойда Уеббера - його прем'єра відбулася у січні 1988 р. Цей мюзикл і на сьогодні є творчою вершиною композитора і одним з кращих у світі. Популярні мюзикли для доступності глядачам (високі ціни на квитки) іноді показують у концертному варіанті - без декорацій і складного сценічного обладнання, з використанням комп'ютерних технологій, можливо і без театральних костюмів та гриму. Так, наприклад «Знедолені», який йшов найдовше в історії сучасного музичного театру (лише у Лондоні - 12000 показів) мав й концертний формат. Продюсери звертаються і до концертних версій зібраних мюзиклових шоу.

В музичному американському театрі простежується посилення інтересу до відомих мюзиклів минулих часів. Успішні ремейки можна побачити на сценічних майданчиках літніх театрів, шкіл, нових мистецьких центрів. Репертуарна афіша і низки оперних компаній поповнилась класичними мюзикловими блокбастерами: Керн-Хаммерштайн «Плавучий театр», Гершвін-Хейворд «Поргі і Бесс», Роджерс-Хаммерштайн «Карусель» і «На півдні Тихого океану», Лоу-Лернер «Бригадун», Вейль-Хагіс-Райс «Вулична сцена», Вейль-Андерсон «Загублений в зірках», Бернстайн-Сондхайм-Лоренс «Вестсайдська історія», Бернстайн-Уилбур «Кандід» Бернстайн-Сондхайм-Уилер «Маленька нічна музика» [7,18-19]. Така репертуарна політика приваблює широке коло глядачів, сприяючи фінансовому успіху, і збагачує виконавську майстерність акторів.

Сьогодні вартість бродвейських мюзиклів становить понад п'ятнадцяти мільйонів і більш. Зрозуміло, щоб вистава приносила прибуток, у процесі постановки мюзиклів як одного з найвидовищніших сценічних жанрів часто застосовують новітні технічні досягнення. Комп'ютерні технології на зламі III тисячоліття докорінно змінили вирішення світлової та звукової партитури а також сценографічне оформлення вистави. Сучасний діапазон світло-звуко-візуальних ефектів вражає уяву найвибагливішої глядацької аудиторії, а миттєві трансформації декорацій - створення архітектури сцени будь-якої конфігурації (рівнів, площин, ігрових майданчиків) прямо на очах публіки - надають невичерпні можливості для реалізації творчої фантазії режисерів-постановників.

Активні експерименти з комп'ютерними технологіями дозволяють акторам взаємодіяти з образами-анімаціями, згенерованими комп'ютером у режимі реального часу. За допомогою інтернету актори з різних континентів мають можливість грати в одній і тій самій виставі. Живі актори взаємодіють з відео проекціями акторів, які знаходяться у інших місцях. Візуально це виглядає так, ніби всі вони одночасно знаходяться на одному сценічному майданчику. Таким чином, у всесвітній мережі розігруються повноцінні вистави [1, 585].

Останнім часом з'явився новий вид - так званий «партизанський театр» -актори грають перед веб-камерою коротенькі п'єси і називають глядачам сайт, на якому можна подивитися їх вистави [1, 585]. Між тим, залишається безперечним той факт, що найповноціннішим і найвпливовішим є сприйняття вистави, коли вона розігрується акторами наживо, в театрі перед публікою. Це не тільки енергетичний вибух темпераменту акторської особистості, а, скоріше, «вибух художньої енергії» (за Ю. Лотманом), завдяки напруженню різних родів мистецтв, їх взаємодії, яка, на наш погляд, характерна передусім для таких синтетичних жанрів театрального мистецтва, як мюзикл. Сьогодні на Бродвеї ставлять мюзикли «Річка», «Ніжний баланс», «Любов і гроші». І одна з найочікуваніших прем'єр - мюзикл «The last ship Sting» у постановці суперзірки Стінга.

Висновки. Американський мюзикл саме той музично-драматичний жанр, який своєю художньою мовою відповідає нагальній потребі у динамічному розважальному шоу, підпорядкованому музичному ритму, - домінанті постмодерністської культури. Як універсальний жанр, він увібрав краще, що характерне для шоу: драматургію і значимість текстів; складні аранжування і високотехнічні декорації; органічне поєднання пісні і танцю; «театралізацію» вокальних і хореографічних номерів, які перетворюються на зоровий образ; обов'язковість «хіта», «трюків» та спецефектів. У світовому театральному просторі поняття «американський мюзикл» стало тотожним «бродвейському мюзиклу», який завоював право бути класикою жанру і головним показником сценічного успіху.

Література

1. Брокетт О. Г. Історія театру / Оскар Г. Брокетт, Франклін Г. Гілді. - 10-е вид. - Львів : Літопис, 2014. - 729 с.

2. Журбин А. Как это делалось в Америке / А.Журбин. - М, 1999. - 288 с.

3. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия : эволюция научного мифа / И.Ильин. - М: Интрада, 1998. - 255 с.

4. Конен В. Пути американской музыки : очерки по истории муз. культуры США : с прил. очерка Л. Переверзева «От джаза к рок-музыке» / В. Конен. - 3-е изд., перераб. - М: Совет. композитор, 1977. - 445 с.

5. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття / Л. Левчук. - К: Либідь, 1997. - 224 с.

6. Суименко Е. Новая социокультурная реальность и проблема приобщения молодежи к ценностям духовной культуры // Трансформация цивилизованно-культурного пространства бывшего СССР : (тенденции, прогнозы) : сб. ст. / Е. Суименко, А. Семашко. - М: Форос, 1994. - С. 287-292.

7. Green S. Broadway musicals : show by show / Green Stanley. - Milwaukee, WI : Hal Leonard Corporation, 1996. - 386 р.

References

1. Brokett, O.G. & Gildi, F. G. (10nd ed.). (2014). The History of the Theatre. Lviv: Litopys [in Ukrainian].

2. Zhurbin, A. (1999). How It Was Done in America. Moscow: [in Russian].

3. Ilin, I. (1998). Postmodernism from its Origins to the End of the Century. Moscow: Intrada [in Russian].

4. Konen, V. (3d ed.). (1997). Ways of the American Music Moscow: Sovetskiy kompozitor [in Russian].

5. Levchuk, L. (1997). Western European Aesthetics of the Twentieth Century. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

6. Suimenko, E. & Semashko, A. (1994). A New Socio-Cultural Reality and the Problem of Involving Young People in the Values of Spiritual Culture. Transformatsiya tsivilizovanno-kulturnogo prostranstva byivshego SSSR. (pp. 287-292). Moscow [in Russian].

7. Green, S. (5nd ed.). (1996) Broadway musicals. Milwaukee: Hal Leonard Corporation [in English].

Размещено на Allbest.ru