Специфіка взаємодії культурних інститутів і проектів у сучасному українському просторі

Размещено на http://www.allbest.ru

СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОДІЇ КУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУТІВ І ПРОЕКТІВ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПРОСТОРІ

Анастасія Тормахова

к.філос.н.,

асистент кафедри етики, естетики

та культурології Київського

національного університету

імені Тараса Шевченка

Анастасия Тормахова

Специфика взаимодействия культурных институтов и проектов в современном украинском пространстве

В статье обозначена специфика взаимодействия культурных институтов и проектов в современном украинском пространстве. Интенсификация культурной жизни возможна только при условии развития, совершенствования институтов путем внедрения актуальных проектов, объединяющих воспитательную, эстетическую и развлекательную функции.

Ключевые слова: культурный проект, культурный институт, музей, культура.

музейний культурний суспільство український

У сучасному соціокультурному просторі можна спостерігати низку різноманітних проектів та ініціатив. Навіть сталі культурні інститути, які мають довгу традицію свого існування і зазвичай обмежували діяльність репрезентацією наявного культурного продукту, почали приходити до потреби залучення проектного принципу, з метою підвищення інтересу з боку потенційної споживацької аудиторії. Основою для діяльності в сфері культури стає проектний принцип організації мистецьких, соціальних, культурних та інших подій. Різноманітні культурні проекти, кожний з яких має чітко окреслену мету та зорієнтований на конкретну споживацьку аудиторію, становлять основу сучасної полістилістичної і багатопланової культури.

Метою статті є аналіз специфіки взаємодії культурних проектів і культурних інститутів в українському соціокультурному просторі початку XXI ст.

Дослідження функціонування культурних проектів є досить новою сферою для культурологічного комплексу дисциплін, що зумовлене відсутністю комплексних уявлень щодо їх специфіки та взаємодії з культурними інститутами. Проте можна виокремити напрацювання в сфері event-менеджменту, які належать представникам західноєвропейської, вітчизняної та російської культурологічної думки, серед яких можна згадати таких авторів, як Г. Аванесов, С. Герасимов, Т. Лохіна, І. Петрова, Г. Тульчинський. Специфіка діяльності сучасних різноманітних культурних інститутів розглядається в працях таких дослідників, як М. Пахтер і Ч. Лендрі. Аналізу музейної діяльності присвячено праці Ю. Комлева, М. Найдорфа.

Специфічною ознакою сучасної сфери культури є зміна значення сталих «класичних» інститутів. Як зазначають М. Пахтер і Ч. Лендрі у праці «Культура на роздоріжжі. Культура і культурні інститути в XXI ст.», усе менш цікавою і вигідною є діяльність традиційних культурних інститутів, сутністю яких є виключно просвітницька мета, натомість посилюється розважальна функція. В останній час постає питання про включення до переліку культурних інститутів тих структур, що становлять складову частину сучасної інфраструктури розваг (клуби, розважальні центри і т.п.). Поява проектів стає неодмінним атрибутом соціокультурної сфери. Можна погодитись з ідеєю М. Пахтера та Ч. Лендрі, які поділяють усю сукупність культури на такі шари: авангардна, популярна, інструментальна та традиційна культура. Якщо поділ на авангардну та масову культуру став уже традиційним серед культурологічних антиномій, то таке визначення, як «інструментальна» культура, потребує певного пояснення. В розумінні авторів інструментальність культури можлива, коли цінність культури полягає у здатності слугувати засобом для реалізації різноманітних політичних стратегій, соціальних проблем і завдань: «...в XX столітті виникло ще «інструментальне» розуміння культури, що однаково сприймається як правими, так і лівими, яке полягає в тому, що принципова цінність культури визначається її здатністю слугувати різноманітним політичним цілям і стратегіям, спрямованим на суспільний розвиток і розв'язання соціальних проблем». Під культурою традиційною автори роботи розуміють культуру, що спрямована на просвітництво народних мас. Або ту, яку зараз доцільніше називати класичною. Багатоплановість і багатошаровість існуючих культур створюють складну та цікаву картину, що виникає в умовах домінування ринкової економіки, основою якої є принцип матеріального благополуччя. Принципово новий характер картини світу та зміна ціннісних орієнтацій сприяють виокремленню нових факторів, що характеризують розвиток культури.

Визначаючи особливості сучасності М. Пахтер і Ч. Лендрі наголошують на таких рисах: «розмивання меж, переосмислення культурної та індивідуальної самобутності, зміна соціальної бази влади, заперечення традицій, вихід на арену молоді, увага до задоволення індивідуальних потреб, стрімкий розвиток процесу глобалізації та нових інформаційних технологій».

Спробуємо розглянути специфіку взаємодії між культурними інститутами та проектами на прикладі музейної діяльності. Одним з культурних інститутів, що має досить значну історію свого існування, є музей. Ю. Комлев дає таке визначення музею: «Музей -- соціальний інститут, який представляє собою стійкі форми організації спільної діяльності людей, що виконують соціально-значимі функції... Соціальний інститут постає як сукупність ролей і статусів, які призначені для задоволення певної соціальної потреби суспільства і сприяє вихованню цінностей смаків, освіти, діяльності і т.п. Це особливий ідентифікуючий і соціалізуючий засіб, яким кожна людина може користуватися, щоб отримати або звірити уявлення про свою належність до тої чи іншої системи цінностей культури, соціальної групи. Музей -- місце впливу один на одного носіїв різних систем знань, ідеалів, цінностей, прагнень і, як наслідок, -- отримання відчуття спільності з собі подібними, усвідомлення своєї індивідуальності та несхожості з іншими».

Власне саме поняття «музей» спочатку використовувалось для позначення колекції мистецьких чи наукових предметів, а вже з XVIII ст. стало позначати також будівлю, де ці зібрання знаходяться. Слово «музей» походило від грецького mouseion, тобто «храм музи». Перший Мусейон, що був скоріше навчальним закладом, аніж музеєм (у сучасному розумінні цього слова) був заснований в Александрії Птоломеєм I у 290 році до н.е., він містив приміщення для житла, харчування, читання, бібліотеку, сади і т.п. Пройшовши досить тривалу еволюцію, музеї сучасного типу, що носили публічний характер, виникли в XVIII ст. у європейських країнах. Так, у Лондоні виник Британський музей (1753), у Франції після революції був відкритий Лувр (1793). Згодом у музеях почали проводити наукову та освітню діяльність. Тривалий час, особливо в Радянському союзі, відвідування музеїв регламентувалось і стимулювалось культурною та освітньою політикою уряду. Дітлахів, школярів і студентів зобов'язували відвідувати музеї, в їх стінах часом відбувались культурно-мистецькі заходи, пов'язані з комуністичною пропагандою: посвячення у піонери, «жовтенята», комсомольці. Проте, після розпаду СРСР багато музейних закладів опинились під загрозою знищення, відчули недостатність фінансування з боку держави або, ймовірно, що є найгіршим, виявились позбавленими відвідувачів. Попри намагання підтримувати естетико-культурний рівень молодого населення, можна спостерігати захоплення індустрією розваг, яка репрезентована нічними клубами, диско-барами, концерт-хола- ми. Причина духовної кризи постає не лише у багатоманітності розважальної сфери, але й у тих специфічних рисах, якими характеризується інформаційне суспільство з розгалуженим медіапростором -- зростання ролі аудіовізуального, мультимедійного та експериментального мистецтва. Виникає нагальна потреба внутрішнього оновлення культурних інститутів, завдяки залученню цікавих проектів, які стимулюватимуть інтерес до закладів культури, сприятимуть духовному зростанню нації та прилученню коштів, за рахунок яких можливе їх функціонування на належному рівні (заробітна платня, підтримка сховищ і фондів, ремонт, залучення нових експонатів).

Досить слушним є зауваження Ю. Комлева, який є не лише теоретиком, що спрямовує свій науковий інтерес на розвиток музейної справи, але і практиком, адже він є директором Оренбурзького обласного музею образотворчих мистецтв. Він вказує на те, що загальною тенденцію сучасних музеїв є розширення меж їх діяльності та залучення нових форм роботи. «В даних музеях розширились як традиційні форми роботи: нові сучасні виставки, експозиції, екскурсії, акції, масові заходи, так і нові форми роботи з дуже різноманітною аудиторією: музейна година, організація клубів, проведення салонних музейних вечорів, творчих зустрічей з цікавими людьми, розробка туристичних маршрутів».

Абсолютно різними за цільовою аудиторією, масштабами, тривалістю проведення є проекти, які стосуються різнопланових музейних установ. Проекти можуть бути довготривалими та короткотривалими, орієнтованими на різну аудиторію (молодіжну, студентську, дитячу і т. п.), одноразовими, багаторазовими та циклічними. Проте фактично основою будь-якого проекту має бути його інноваційний характер. Інновація у культурі є досить відносним поняттям, адже багато явищ виступають як інновація у конкретно-історичний проміжок часу або у даній місцевості. На думку У. Еко, повторення існують у будь-якій художній творчості у різних виглядах, як плагіат, цитування, пародія. Практично все мистецтво пов'язане з повторенням. Власне поняття «безумовної оригінальності -- це поняття сучасне, що народилось у добу Романтизму». Проте, певна хоч найменша частка інноваційності має міститись у проектах.

Всесвітньовідомі музейні установи приходять до потреби створення віртуальних медійних «двійників». В якості прикладу можна згадати проекти, здійснені за підтримки Google Cultural Institute: Art Project та World Wonders Project. У віртуальному просторі Art Project Академії культури Google об'єднано 40 000 цифрових копій візуальних артефактів, починаючи з живопису та закінчуючи фотографіями. В той час, як фізично мистецькі твори знаходяться у майже 250 культурних інституціях, через мережу Інтернет можна ознайомитися навіть з їх найменшими нюансами. Так, у віртуальному просторі представлені фонди Ермітажу, Національного музею Токіо, лондонської галереї Serpentine, нью-йоркського The Metropolitan Museum of Art та інші.

Широко представлена інформація про культурний інститут, розміщена у мережі Інтернет, стає не лише джерелом відомостей про заклад, але й часом значним стимулом для його відвідування в реальному житті. Досить перспективним напрямком, що впроваджується у музейних установах, є культурні проекти, які пов'язані з тим історичним тлом, витвори якого репрезентовані в експозиції. Так, у «класичному» Музеї мистецтва ім. Богдана і Варвари Ханенків на протязі місяця проводилась виставка «Музей-Couture. Історичний костюм у творах мистецтва та авторських реконструкціях», що поєднала театралізацію із залученням історичних персонажів, вбраних у строї XIV--XIX століть, коментовану церемонію вечірнього туалету королеви Єлизавети І Англійської, урочисту павану. Проведення подібних заходів надає можливість долучити до звичайної аудиторії відвідувачів (студенти навчальних закладів мистецького спрямування, школярі, пенсіонери), ще й представників середнього віку, для яких спроба уявити втілену картину життя попередніх століть крізь аспект практичний -- тілесність та її візуальне оформлення, видається доцільнішим аніж так би мовити, -- а-тематичне сприйняття мистецьких творів. Варто відмітити, що тенденція влаштовувати досить цікаві культурні проекти в музеях поступово стає спільною для різних країн.

Впровадження інших проектів, що є циклічними (відбуваються раз на рік) та невеликих за тривалістю проведення (2-- 3 дні), вимагають зовсім іншого підходу до оформлення. Індивідуальний підхід до організації простору зумовлений типом проекту, масштабом культурної програми та характером глядацької аудиторії. Так, наприклад, етнофестиваль «Країна мрій», що традиційно проходить уже 12 років, зосереджується на відкритому просторі, дозволяючи вміщувати велику кількість відвідувачів. Проте обрання тої чи тої локації має передбачати обмежування вільного доступу до неї для того, щоб здійснювати збір коштів за відвідування заходу. Крім цього організатори намагаються найчастіше використовувати ті культурні інститути, місце проведення в яких тематично пов'язане з програмою фестивалю. Це зумовило вибір таких скансенів (музеїв під відкритим небом), як Національний музей народної архітектури та побуту України «Пирогово», куточок української природи, архітектури та побуту «Мамаєва Слобода». У меншій мірі тематично пов'язаним, але вдалішим було проведення у Печерському ландшафтному парку («Співочому полі») та у парку-пам'ятці садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Феофанії». При проведенні подібних культурних проектів значне оновлення здійснюється завдяки вибору та комбінуванню виконавців і колективів, що належать до різних стильових напрямків. З одного боку, представлені виступи гуртів «Божичі», «Древо», «ДахаБраха», які займаються відтворенням автентичних зразків української обрядовості. Значно більша ж частина музичної програми фестивалю надається рок- і поп-виконавцям, насамперед гуртам «Воплі Відоплясова», «Бумбокс», ТНМК, ONUKA, «Мотор'- ролла -- Чумаки», «Піккардійська Терція». Важливою частиною подібних фестивалів є не лише музичний компонент, а й інші атрибути українського національного етнопростору -- одяг, прикраси, національна кухня -- все те, що є складниками етнокультури. Сам організатор Олег Скрипка неодноразово зазначав, що «Країна Мрій» ніколи не була комерційним проектом і завжди буде робити свій внесок у розвиток української культури та зростання іміджу України на міжнародній арені.

Існує ряд культурних проектів, новаторство яких зумовлене досить нетрадиційним і неординарним поєднанням культурної інституції, в якій відбувається мистецька подія, та власне її змістовною сутністю. В якості прикладу може слугувати цикл «Архітектура голосу», започаткований музичним агентством «Ухо», в якому було представлено творчість різноманітних композиторів (від доби Відродження до сучасних українських творців авангардного спрямування) у незвичних місцях, у виконанні одного колективу. В єдиному циклічному проекті (щомісяця відбувався новий концерт) було поєднано Кирилівську церкву, басейн «Олімп», планетарій та ін. Відбувається освоєння міського простору, який проявляє себе у незвичних іпостасях. Такий підхід є інноваційним для українського соціокультурного простору, проте вже став «традицією» у Західній Європі. У рамках Міжнародного музичного фестивалю «Празька весна» один з концертів проходив у Національному технічному музеї, де посеред експонатів виступив колектив Agon Orchestra під керівництвом Петра Кофроня. Англійський гурт Jamiroquai в 2007-ому році відіграв концерт на борту Боїнга 757, що летів з Мюнхена в Афіни, в рамках рекламної компанії Sony Ericsson. У цьому ж році Майк Петерс з групи The Alarm виступив у базовому таборі Евересту, щоб зібрати кошти для хворих на лейкемію. Зазвичай «незвичні» місця проведення привертають більшу увагу з боку ЗМІ, що сприяє збільшенню потенційної аудиторії.

Існування культурних проектів, як ми вже зазначали, пов'язано з рядом культурних інститутів. Гарною традицією, що знайшла своє втілення і в українському соціокультурному просторі, стало функціонування різних площадок, «вільних просторів», у стінах яких відбувається велика кількість проектів, як, наприклад, у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал». У його межах проходять флешмоби, ярмарки, виставки, презентації, концерти. Досить велика площа Мистецького Арсеналу кожного разу «переформатовується» під конкретний проект. Існують також проектні ініціативи, що мають не мінливий, а постійний характер і пов'язані з традиціями конкретного культурного інституту. Так, у Літературно-меморіальному музеї М. Булгакова вже протягом тривалого періоду проходять різноманітні камерні проекти, такі як концерти невеликих виконавських складів, міні-балети, перформанси, презентації, лекції, літературно-поетичні вечори, що пов'язані не лише з творчістю М. Булгакова, а й сучасних літераторів, драматургів, композиторів. Подібний «відкритий» простір, у якому об'єднуються культурні інститути (музеї, концертні зали, бібліотеки) та культурні проекти, має великий культуротворчий потенціал, що сприяє зростанню зацікавленості як культурним надбанням давнини, так і мистецькими відкриттями сьогодення.

З функціонуванням культурних проектів пов'язана потреба у вихованні експертів соціокультурної сфери, які б могли виступити менеджерами з організації подібних ініціатив, а також входити у різноманітні комісії міністерств та інших закладів культури. В останні десятиліття в науковій думці можна спостерігати зростання інтересу до проблем практичної культурології. Велика кількість наукових розробок стосується дослідження всіх сфер людського життя, які до цього часу знаходились поза інтересом дослідників: одяг, їжа, звичаї та ін. Досить довгий час культурологія сконцентровувала свою увагу лише на дослідженні теоретичних аспектів, які зосереджувались на загальних тенденціях розвитку культур, змін етносів та особливостей цивілізаційних процесів. Проте, розмежування теорії та практики почало призводити до того, що сучасна молодь почала сприймати теоретичну сферу як ту, що відірвана від життя та не має практичного значення. Подібна позиція має бути змінена, що й можна спостерігати з появою візуального повороту, який змінив предмет сучасних досліджень.

Попри те, що своєрідною ознакою сучасного культурного простору є спрямованість на економічну обґрунтованість доцільності здійснення будь-яких культурних ініціатив, в останні роки можна спостерігати підвищення ролі культурних проектів як засобу активізації та відродження традиційних інститутів. Можна зазначити, що культурні проекти поступово стають основою розвитку культурного життя українського суспільства початку XXI століття.

Размещено на Allbest.ru