Творча діяльність Віктора Яременка у контексті розвитку українського балетного театру на рубежі ХХ-ХХІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Наш сучасник, визначний майстер чоловічого класичного танцю і талановитий балетмейстер, - Віктор Яременко став справжньою окрасою не лише вітчизняної сцени, а й сміливо інтегрувався у світовий хореографічний простір. Бездоганна техніка, потужний стрибок, виразна пластика та динаміка танцю, чудові акторські дані і неймовірна працездатність зробили його незамінною фігурою на "зоряному" небосхилі балетної трупи Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка у 1980-2000-х роках. Мистецтвознавчий інтерес до театральної спадщини артиста, необхідність вивчення невідомих сторінок історії вітчизняної балетної сцени зумовлює актуальність дослідження.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей сценічної роботи Віктора Яременка, як танцівника і балетмейстера на тлі розвитку українського балетного театру на стику ХХ-ХХІ століть. Науковими завданнями статті стало: проаналізувати історіографію наукової проблеми; визначити найважливіші етапи артистичної кар'єри В. Яременка; дослідити балетмейстерські здобутки, розглянути особливості творчого почерку.

Вивчення заявленої проблематики свідчить про те, що сценічна діяльність В. Яременка неодноразово ставала предметом обговорення вітчизняних та зарубіжних (російських) театразнавців, істориків балету. Насамперед, варто виділити монографії відомого українського мистецтвознавця Ю. Станішевського - "Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: Історія та сучасність" (Київ, 2002) та "Балетний театр України: 225 років історії" (Київ, 2003). Автор звернув увагу на плідну роботу В. Яременка у сфері поповнення репертуару театру, закцентував на його вагомій участі в організації кількох Міжнародних конкурсів балету ім. С. Лифаря [5-6]. Про окремі мистецькі здобутки В. Яременка було також зазначено у публікаціях вітчизняних дослідників - І. Диченка [1, с. 4], Л. Коробчак [2, 3], Т. Марковської [3, с. 4], В. Туркевича [7], [8, 3], К. Фоменка [9, 2]. Художній аналіз балетної творчості артиста можна знайти й у зарубіжних мистецтвознавців - Н. Шереметьєвської, Б. Львова-Анохіна та Н. Садовської [4]. Водночас відзначимо, що повноцінного дослідження сценічної діяльності В. Яременка ще не було зроблено. Це зумовило написання наукової розвідки за даною темою.

Віктор Яременко народився 1963 року в Києві, в родини, яка мала безпосереднє відношення до театру: мати - Єлизавета Литвиненко була прекрасною характерною танцівницею Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка; бабуся - Наталя Верікундова - у минулому блискуча балерина, викладала класичний танець.

У 1981 році, після закінчення Московського хореографічного училища (клас О. Прокоф'єва) В. Яременко був зарахований до трупи Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Відомо, що першими його ролями стали партії у дитячих балетах: "Білосніжка і семеро гномів" (Принц) Б. Павловського, "Чіполліно" (однойменний герой) та "Муха-Цокотуха" (Комарик) К. Хачатуряна. Але незабаром столичний глядач побачив В. Яременка у виставах академічної спадщини, у таких складних партіях, як Базиль ("Дон Кіхот", Л. Мінкуса), Альберт ("Жізель", А. Адана), Зіґфрід ("Лебедине озеро" П. Чайковського), Дезіре ("Спляча красуня", П. Чайковського), Лускунчик (в однойменному балеті П. Чайковського).

1980-ті роки принесли В. Яременку перемоги на найпристижніших міжнародних конкурсах: у Варні (1983, срібна медаль), Москві (1985, срібна медаль), Токіо (1987, золота медаль). Нові лірико-комедійні грані таланту артиста розкрилися у його дуеті з Тетяною Білецькою в балетах Віктора Литвинова "Дон Кіхот" (Базиль, муз. Л. Мінкуса, 1988) та "Ромео і Джульєтта" (Ромео, муз. С. Прокоф'єва, 1989). Надаючи характеристику танцівнику, мистецтвознавець Ю. Станішевський писав про Базиля-Яременка: "Створюючи колоритний образ дотепного, хитруватого цирюльника, артист дивував невимушеною легкістю могутніх високих стрибків і карколомних обертань, бездоганною чистотою та академізмом виконання найскладніших класичних комбінацій, захоплював емоційною наснагою й одухотвореністю мужнього, сповненого молодечого завзяття танцю" [6].

Протягом 1990-х років В. Яременко продовжував активно поповнювати власний репертуар, все частіше звертаючись до хореографічних творів, в яких психологічно наповнені партії вимагали не лише виняткової технічної майстерності, а й широти світогляду та складного трактування образу. Такими стали ролі Спартака та Прометея в однойменних балетах А. Хачатуряна і Є. Станковича (постановка А. Шекери). Цікавим епізодом творчої біографії артиста стало виконання ролі Ватажка розбійників у кінобалеті "Алі-Баба і сорок розбійників" (1990, хореографія - М. Лавровського, музика - Р. Баумгартнера) [7].

У 1998 році В. Яременко взяв участь у спільному українсько-австрійському танцювальному проекті, який познайомив вітчизняного глядача з досягненнями західноєвропейської хореографії. Автором модерн-балету на дві дії "Чи почуєш ти мене?" на музику Г. Малера, Т. Петті, М. Наймана, Д. Хорнера, К. Ріота став балетмейстер Алекс Урсуляк. Вистава складалася з різноманітних епізодів, своєрідних хореографічних замальовок з життя сучасної молоді. В центрі спектаклю - пара закоханих молодих людей, яких блискуче втілили у день прем'єрного показу В. Яременко і Т. Білецька. Згадуваний мистецтвознавець Ю. Станішевський писав про них: "Прекрасний дует видатних майстрів класичного танцю, що захоплював стилістичною чистотою в романтичних перлинах, по-новому розкрився у сучасній хореографічній стихії, в складних танцювальних партіях, близьких до самобутньої лексики І. Кіліана [...]. Прекрасний партнер, першокласний майстер дуетного танцю В. Яременко зачарував широкою наспівністю й одухотвореністю пластичного малюнку, переконливим відтворенням настроїв і переживань свого героя - нашого сучасника" [6].

Варто наголосити, що В. Яременко став першим у незалежній Україні артистом, який здобув вищу хореографічну освіту за спеціальністю: "Балетмейстер-постановник балетного театру" (Українська академія танцю, клас професора Анатолія Шекери). 1999 року досвід накопичений продовж тривалої артистичної кар'єри дозволив В. Яременку увійти до складу авторитетного журі Третього міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря (поряд з Ю. Григоровичем, А. Урсуляком, А. Макаровим, С. Усановим, В. Калиновською, Н. Мінорі). Відомо, що розпочався святковий вечір поетичною хореографічною мініатюрою "Мрія", присвяченою пам'яті С. Лифаря і поставленою В. Яременком для учнів Української академії танцю. яременко балетний хореографія

Для наступного, Четвертого міжнародного конкурсу балету імені С. Лифаря, Віктор Яременко поставив балет С. Лифаря "Ромео і Джульєтта" на музику увертюри-фантазії П. Чайковського. Заздалегідь надіслані з Парижу відеоматеріали, ескізи костюмів та декорацій дозволили балетмейстерові-постановнику якнайкраще опанувати "оригінальну поетичну атмосферу вистави, самобутню лексику танцю, неповторний стиль С. Лифаря, який він називав "неокласичним", та відтворити поетичну атмосферу вистави" [6]. На думку Ю. Станішевського, спектакль став не копією паризької постановки С. Лифаря, а скоріше новим прочитанням його балету, через те, що В. Яременко врахував акторські індивідуальності саме українських виконавців. Мистецтвознавець писав: "Гранична музикальність балетмейстерського мислення, уміння тонко відтворити в "неокласичному", досить віртуозному танці не лише ліричні настрої та драматичну експресію, а й кожний емоційний відтінок геніальної музики П. Чайковського - риси, властиві почерку Лифаря, панували в київській виставі" [6].

У червні 2000 року В. Яременка було призначено художнім керівником балетної трупи Національної опери України. Почався новий етап творчої біографії молодого хореографа. Варто наголосити, що максимальні зусилля нового керівника трупи насамперед були спрямовані на введення у репертуар молодих виконавців та зміцнення репетиторського корпусу театру досвідченими артистами. В. Яременко зважився зруйнувати негласні правила поділяти вистави на "гастрольні", художньому рівню яких приділялася особлива увага, і "повсякденні", виконання яких часто не відповідало високій естетиці академічної сцени [6, с. 618]. Віктор Яременко розпочав ретельну і копітку працю над кожним спектаклем з репертуару театра.

Першою постановкою В. Яременка став балет "Петрушка" на музику І. Стравінського. Вистава здивувала столичного глядача багатим і виразним хореографічним малюнком, насиченим драматизмом, оновленим (молодим) виконавським складом. "Відчувалося, що Віктор Яременко, як балетмейстер шукає власний шлях у мистецтві, - зазначав мистецтвознавець В. Туркевич, - ґрунтуючись на сучасній хореографічній естетиці, де є місце пошуку і експерименту" [7].

У червні 2001 року на сцені Національної опери України В. Яременко здійснив постановку балету "Шехеразада" на музику однойменної симфонічної сюїти М. Римського-Корсакова за мотивами арабських казок "100 і 1 ніч". Варто наголосити, що спектакль мав певну передісторію створення.

У 1993 році група ентузіастів на чолі з Андрісом Лієпою (кілька провідних танцівників Большого, Маріїнського і Київського театрів опери та балету, а також артисти Театру "Дягілєв-Центр" і ансамблю "Російські сезони"), вирішили відновити майже забуту хореографію "Петрушки", "Жар-птиці" і "Шехеразади" у постановці видатного російського балетмейстера Михайла Фокіна (прем'єрні покази відбулися у 1910, 1911 роках під час "Російських сезонів" С. Дягілєва в Парижі). В. Яременко втілив у відновленій "Шехеразаді" партію Раба. Балетознавець і сценарист, колишня артистка Ленінградського Малого театру Наталія Шереметьєвська писала у часописі "Балет" про технічне і акторське виконання В. Яременка: "Відрізняючись від Ніжинського зовнішніми даними, Віктор Яременко проте багато взяв від звірячої повадки його Раба: та сама тигряча розпластаність у стрибках і м'які приземлення до ніг коханої. Та сама стислість пружини, готової у будь-який момент випростатися. Ілзе Лієпа (Зобеіда) і Віктор Яременко (Раб) настільки вжилися в образи, що кожне перебування їх на сцені насичене непідробним переживанням, вираженням непідвладної для розуміння пристрасті. Сьогодні, коли в балеті панує холодний техницизм, така акторська самовіддача, безперечно, вражає. [...] Лієпа і Яременко готували свої партії, співвідносячись з рідкісним матеріалом, з яким їх познайомила Ісабель Фокіна [внучка М. Фокіна]: кінозйомкою репетицій цього дуету Вірою і Михайлом Фокіним. Однак вони створили для себе нову, більш технічно ускладнену редакцію..." [4].

Набутий у Москві досвід допоміг В. Яременку відтворити на київській сцені прекрасну виставу, де епізоди хореографії М. Фокіна органічно поєдналися з новими танцювальним сценами, вирішеними сучасною хореографічною мовою, майстерно стилізованою під вишукано-орієнтальну "неокласику" її першого постановника М. Фокіна. Мистецтвознавець Ю. Станішевський, який спостерігав за роботою В. Яременка, зазначав, що київська постановка "Шехеразади" захоплювала безперервною пластичною дією, виразно окресленими танцювальними характерами персонажів, багатоплановими і барвистими масовими композиціями. "Примхливі й ефектні пластичні візерунки та лейттеми, - писав він, - спліталися в масштабну хореографічну сюїту, гранично підпорядковану настроям та емоційному змісту музичної драматургії. Вистава з перших епізодів вражала гармонією музики, хореографії, розмаїтого, колористичного декораційного живопису і майстерного, філігранно відпрацьованного сценічного рішення, в яке дуже вдало вписувалися постаті головних персонажів..." [6].

Помітною подією у житті Національної опери України стала постановка балету "Корсар" А. Адана, де В. Яременко повернувся до балетної класики, хоча в сюжеті і наповненості характерів суттєво відійшов від першооснови. Зберігши найкращі фрагменти зі спадщини Ж. Перро, М. Петіпа і П. Гусєва, постановник зробив героїв своєї інтерпретації більш імпульсивними, емоційними, психологічно глибокими.

Схожою концепцію мав балет "Раймонда" на музику О. Глазунова в авторській хореографії А. Яременко (за винятком жіночих варіацій і гранд-па, що залишилися у постановці М. Петіпа). Було помітно, що танцювальні картини, створені В. Яременком, продовжили стилістику поліфонічних вистав його попередника А. Шекери, де музика і драматургія втілювалися засобами хореографії.

Робота над "Корсаром" і "Раймондою" підштовхнула В. Яременка до ідеї створити ексклюзивний балет. Разом з диригентом О. Бакланом вони поставили спектакль "Весілля Фігаро" на музику В.-А. Моцарта. Як зазначали рецензенти, майже за столітню історію українського балетного театру, це була третя хореографічна спроба звернутися до комічного жанру (перед тим - "Міщанин з Тоскани" В. Нахабіна та "Бісова ніч" В. Йориша). "Це був досить амбітний і самостійний проект, - писав В. Туркевич, - тому що з однойменної оперної партитури австрійського композитора небагато підходило для відтворення хореографічного тексту. З опери постановники взяли назву, сюжетну лінію Бомарше, кількість дієвих осіб та знамениту увертюру. Цей балет розширив виконавську палітру трупи, розкрив майстерність окремих виконавців, наприклад, Миколи Міхєєва, який блискуче втілив жіночу партію Марцеліни і викликав на кожній виставі шквал оплесків, не кажучи вже про Олену Філіп'єву, Тетяну Голякову, Наталю Лазебнікову, Наталю Мацак, Андрія Гуру, Віктора Іщука, Сергія Сидорського. У досить незвичайної іпостасі з'явився перед глядачами і весь кордебалет, який не лише танцював, а й створював індивідуальні образи, розкривав комічну сутність вистави..." [7].

Однією з останніх робіт В. Яременка став монументальний балет "Володар Борисфену" Є. Станковича (2010). Відзначимо, що на думку багатьох вітчизняних мистецтвознавців, історична тема, яка тривалий час була домінантною в національному балетному мистецтві, зі смертю Анатолія Шекери залишилася безперспективною. Через багато років після балету "Княгиня Ольга", поставленого Анатолієм Шекерою, глядач побачив оригінальне танцювальне полотно В. Яременка, наповнене філософським підтекстом, багатоплановою хореографією, динамічним і стрімким розвитком сюжету, яскравими героями.

Підводячи підсумки, наголосимо на здобутих у публікації результатах:

1. Аналіз історіографічних джерел довів, що сценічна діяльність балетного прем'єра В. Яременка неодноразово ставала предметом обговорення серед вітчизняних (І. Диченко, Л. Коробчак, Т. Марковська, В. Туркевич, К. Фоменко) та зарубіжних (Н. Шереметьєвська, Б. Львов-Анохін, Н. Садовська) театральних критиків, істориків балету. Ними було розглянуто найвідоміші сценічні досягнення В. Яременка як соліста (перемоги на міжнародних конкурсах), так і балетмейстера-постановника танцювальної трупи Київського ДАТОБ. Водночас повноцінного наукового дослідження про творчі здобутки артиста написано не було, що й спонукало до створення даної публікації.

2. Найважливішими етапами сольної кар'єри В. Яременка стало: закінчення 1981 року Московського хореографічного училища і зарахування до балетної трупи Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка; участь у балетах відомих українських (В. Литвинов, А. Шекера) та зарубіжних (А. Урсуляк, А. Лієпа, М. Лавровський) балетмейстерів.

3. До балетмейстерських здобутків В. Яременка варто віднести постановку оригінальних одноактних балетів "Петрушка" та "Шехеразада", в яких епізоди хореографії М. Фокіна органічно поєдналися з оригінальними танцювальним сценами, вирішеними сучасною хореографічною мовою, майстерно стилізованою під "неокласику". До балетмейстерських надбань В. Яременка слід також віднести його звернення до класичної спадщини ("Корсар", "Раймонда"), комедійного ("Весілля Фігаро") та історичного ("Володар Борисфену") жанрів.

Наукова новизна дослідження полягає у вивченні найважливіших етапів артистичної кар'єри В. Яременка, виявленні особливостей його балетмейстерського почерку та сценічних здобутків. Звісно, вивчення багаторічного сценічного досвіду народного артиста України Віктора Яременка не може обмежуватися лише цією публікацією, а тому вимагає глибшого наукового аналізу з подальшим викладенням здобутих результатів у спеціалізованих виданнях з історії українського балету.

Література

1. Диченко, І. Сходження Віктора Яременка / І. Диченко // Молодь України. - 1983. - 20 серпня. - С. 4.

2. Коробчак, Л. Сувенір від "Варненського літа" / Л. Коробчак // Вечірній Київ. - 1983. - 27 серпня. - С. 3.

3. Марковска, Т. Як спалах зірки / Т. Марковська // Культура і життя. - 1983. - 18 грудня. - С. 4.

4. "Петрушка", "Жар-птица", "Шехеразада": Московские критики обсуждают новые спектакли // Балет. - 1993. - № 3. - С. 12-15.

5. Станішевський, Ю. Балетний театр України: 225 років історії / Ю. Станішевський; НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Рильського, Академія мистецтв України, Державна академія керівних кадрів культури та мистецтв. - Київ: Музична Україна, 2003. - 440 с.

6. Станішевський, Ю. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: Історія та сучасність / Ю. Станішевський. - Київ: Музична Україна, 2002. - 736 с.

7. Туркевич, В. Жизнь в танце / В. Туркевич // День. - 2011. - 7 апреля.

8. Туркевич, В. І срібло, і бронза / В. Туркевич // Вечірній Київ. - 1983. - 6 серпня. - С. 3.

9. Фоменко, К. Трудно быть первым / К. Фоменко // Комсомольское знамя. - 1985. - 9 июля. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru