Дзвонарська культура в українському галицькому мудрослів’ї, згромадженому та поясненому І. Франком

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 780.633.14;398.1(477);821

Дзвонарська культура в українському галицькому Мудрослів'ї, згромадженому та поясненому І. Франком

Кіндратюк Богдан Дмитрович,

доктор мистецтвознавства, професор, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ

Показано відображення складових дзвонарської культури в унікальному шестикнижжі -- «Галицько- руських народних приповідках», які зібрав, впорядкував і пояснив учений-позитивіст І.Франко. Вони засвідчують шанобливе ставлення українців до музики дзвонів, їхнє возвеличення та віру в магічну дію. Показ образів дзвонів і дзвонінь, що мають особливий сакральний чи світський смисл, переконує в широкому відлунні складових дзвонарства у мовній картині світу українців, їх етнокультурі.

Ключові слова: дзвонарська культура, І.Франко, українське галицьке мудрослів'я, приповідки, приказки, жарти, прокльони.

The article reflects the components of bell-ringing culture in Ukrainian Galician wise sayings, compiled and explained by scientist and positivist Ivan Franko in the unique hexalogy “Galician and Ruthenian folk bywords». They confirm a respectful attitude of Ukrainians to the bells, sacral and secular bell-ringing, glorification and faith in their magic effect. Images of bells and bell-ringing with special sacral or secular nature convince in thorough reflection of bell-ringing components in the language world picture of Ukrainians, in their ethnic culture. Scientific, literary and artistic heritage of Kamenyar expanded historiography and range of sources for Ukraine's bell-ringing research.

Key words: bell-ringing culture, Ivan Franko, Ukrainian Galician wise sayings, proverbs, adages, jokes, curses.

Постановка проблеми. Пропагування відомостей з такого нового напряму в українській гуманітаристиці як кампанологія та відзначення 160-річчя народження І.Франка (1856-1916 рр.) стали першопоштовхом до написання статті. Про нього, як генія та будителя нації, знаємо чимало, але чи всім відомо про широке відображення в його творчості складових дзвонарської культури? Водночас сподіваємося, що стаття сприятиме кращому засвоєнню соціально-мистецького досвіду І.Франка, глибшому розумінню українського суспільства 80-90-х рр. ХІХ ст., особливо ж у Галичині як запоруки зміцнення основ духовного храму кожного.

Останні дослідження та публікації. Що слугувало розвитку дзвонарської культури в різні періоди української історії? Як вироблялися дзвони в Україні й де їх розміщували? Яке місце посідала їх музика в щоденному житті народу? Яку роль відігравало використання образів складових дзвонарської культури в прозовій і поетичній творчості? На ці та й інші питання допитливий читач знайде відповіді в монографії «Дзвонарська культура України» [5].

Закономірно, що на згадані запитання допомагали відповідати відомості, отримані в результаті звернення до вивчення наукової [9-11] та літературної діяльності Каменяра [5, 544-600]. Зокрема, він як фольклорист видав унікальне шестикнижжя -- Галицько-руські народні приповідки (три томи, шість книг). Згадана енциклопедія духовності українців-галичан, «шестикнижний корпус народного мудрослів'я та дотепу, скристалізований у прислів'ях, приказках та ін. жанровидах фольклорної малої прози -- малої за формою великої за сенсом, явище світової культури, скарб неоціненний» [4, 5] потребує свого окремого вивчення на предмет узагальнення там складових дзвонарства. дзвонарський культура франко

Мета статті: розкрити відображення складових дзвонарської культури в праці «Галицько- руські народні приповідки», зібраних, упорядкованих і пояснених ученим-позитивістом І. Франком.

Виклад матеріалу дослідження. У народній культурі як феномені колективної творчості, що включає надбання різних епох засвідчено шанобливе ставлення українців до дзвонів і дзвонінь, їх восхвалення та віру в магічну дію. Сутність цих великих ударних самозвучних інструментів із групи ідіофонів відображає приповідка: Дзвін, то голос Божий [1; 764]. Тому відзначається головне призначення дзвонів: Дзвін до церкви кличе! [1; 764], Дзвін людий до церкви скликає [3; 698]. Щоправда, як зауважив І.Франко, коли казали подібні вислови в розширеному вигляді: Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває, то висловлювали міркування «про всяких фарисеїв, що все мають на устах Боже ім'я та моральні принципи, а самі жиють брехнею і людською кривдою» [1; 764].

Ще з княжого часу поціновували звучання добрих дзвонів. Люди в усі часи вірили в силу дії вміло виготовленого дзвона. Про невдало відлитий дзвін могли сказати, що Дзвін має голос як розбитий горнець [1; 764]. Водночас у знаного фольклориста знаходимо пояснення, що саме заміняє дзвони в мусульман: вони мають спеціального церковного слугу -- муедзина, який із мінарету, збудованого біля кожного храму, п'ять разів на добу викликає похвалу Аллахові й закликає «вірних до молитви. Сей оклик заступає у них місце дзвонів» [8; 94].

Закономірно, що в приповідках галичан також знайшов відображення звичай дзвоніння в одному з найбільш урочистих місць богослуження -- на «Достойно»: Ще тобі не дзвонили на «Достойно». У спілкуванні вислів використовували для відзначення того, що співрозмовник ще не доріс до цієї гідності або він не має повних прав у громаді [1; 766]. На заклик дзвонів старші за віком люди швидше від інших відгукувалися: Дзвін лише бам, а дід уже там. Щоправда, І.Франко пояснював цю приповідку так: «Жебраки стягаються на всякі врочисті богослуження, відпусти та ярмарки» [1; 764].

Дзвоніння символізувало блискавичну звістку, чутку, що розходиться моментально: Як у дзвін ударив [1; 765]. Особливу силу гучності й відповідно значимість мали великі дзвони, якими церковні громади завжди пишалися. Адже такі музичні інструменти видавали особливо низькі та багатообертонові, благовісні благотворні й приємні християнам звучання. Відливання цих ударних музичних інструментів потребувало чимало коштів для завжди дорогої дзвонової бронзи. Важливість подібних дзвонів відображена в низці народних поетичних мініатюр, які допомагали формувати образні висловлювання: То великий дзвін, що як задзвоньит на Великдень, то аж до другого Великодньи гуде. Так кажуть про завзяту людину, яка одного разу ображена, ще довго сердиться (переказ про такий великий дзвін жив серед людей; цю розповідь, як відзначав І.Франко, прикладали то до якогось дзвона в Києві, то у Львові чи ще десь [1; 765]). На що тото в великий дзвін дзвонити? (навіщо розголошувати таку неприємну, соромну справу?) [1; 765]. За великим дзвоном малих не чути (коли на людину спадає якесь чимале лихо, то вона забуває про буденні, дрібні прикрості) [1; 764].

Дзвонами сповіщали про смерть парафіянина: Дзвін кличе: нині моє, завтра твоє [1; 764]. Люди образно тлумачили похоронні дзвоніння: Дзвін каже на погребі: бамбилю, бабилю, з гостини до дому на вічну дорогу [1; 764]. Особливе биття в один дзвін або його крису (стінку, плащ, нижній край чаші цього інструмента) відобразила приповідка: Дзвоньит як по вмерлому [1; 766]. Бачимо, що дослідник зауважив особливе дзвоніння - подзвін, коли, зазвичай, б'ють в один бік корпусу ідіофона та, як правило, у повільному темпі.

В усній народно-поетичній творчості спостерігаємо особливий акцент на звучання дзвонів чи їхню відсутність: Ані дзень, ані кукуріку, тобто, тлумачив І.Франко, «не добудеш із него ніякого слова, ніякого звука» [1; 30]. Отже, люди не лише відзначали силу голосу дзвонів, а й виділяли їх індивідуальні особливості. Парафіяни розрізняли звук окремих дзвонів і їхньої сукупності. Биття в усі дзвони означало здебільшого якусь надзвичайну подію: Вже у всі дзвони передзвонили, інакше кажучи, «справа стала вже загально голосна, про се вже всі знають» [1; 763].

Добре бити у дзвони відповідно до канонів і місцевих звичаїв - нелегка справа. Окрім спеціальних здібностей, церковні музиканти мусили мати силу волі й почуття відповідальності за доручену справу. Адже треба було, незважаючи на пору доби чи погані погодні умови, недобре самопочуття тощо, завжди вчасно підніматися на дзвіницю й творити належні музичні побудови-композиції. Тому дзвонарям-початківцям іноді мовили: Як дзвониш, то дзвони, а нє, то дзвонів не дражни («так казав, як дізнався дослідник, старий паламар до хлопців, що взялися дзвонити, а не вміли гаразд» [3; 552]).

Зауважимо, що серце (било, язик) дзвона виготовляли, як правило, з дешевшої та міцнішої сталі, менш крихкої, аніж дзвоновий сплав. Тому воно майже ніколи не отримувало тріщин. Це дало можливість створити вислів на взірець: То вже би далі у дзвона серце пукло! Так оповідала людина, як повідомили І.Франкові, доведена до розпуки якимись лихими пригодами чи переслідуванням [1;765].

Віра в магічну дію дзвона спонукала сільські громади з давніх часів утримували в себе Градівника (Градобура, Хмарника) і навіть платити йому за відвернення бурі, граду. Серед засобів, що використовувалися, було биття в потрібний момент у дзвони. З появою перед селом небезпечних хмар Градівник піднімався на дзвіниці та дзвонив. Такий звичай відобразився у фольклорі: Дзвонит як на градову тучу [1; 766]. І.Франко, розтлумачуючи приповідку, зауважував, що вона означає голосне, сильне дзвоніння, крик на ґвалт і ґрунтується на вірі в можливість розсіювання, «розбиття» дзвоніннями градових хмар [1; 766]. (Умовою перемоги над бурями й грозами з градом, як підтверджують результати спостережень М.Кофеля, є початок ударів у великий дзвін за 10-15 хв до початку грози, а також пряма видимість її хмар із дзвіниці [6; 18]).

Розповсюдженість годинникових дзвонів, їх гучне позначення плину часу відобразились і в приповідці: Він так як дзиґар: инакше показує, а инакше б 'є. Її промовляли тоді, коли хотіли відзначити фальшивість когось, його двоякість [1; 766]. Жартуючи на тему суперечностей, яка вже виходить із різних відтінків у значенні слова «бити» стосовно годинника, говорили: Дзиґар б 'є, а нікого не заб 'є; за що ж його вішьиют ? [1; 767].

Низка прислів'їв і приказок відобразила використання разом із дзвоном такого його попередника, як било (дерев'яний брусок, товста дошка різних розмірів), а також різновидів: Я у дзвін, а він у калатало (тобто хтось каже одне, а його співрозмовник інше пояснює) [3; 552]. Про архаїчний звичай бити при похоронах у била зберіг згадку гуцульський фольклор: Вже по нім віддзвонили тай переклепали. Цю приповідку, як встановив І. Франко, говорили «про якогось не дуже симпатичного покійника, що недавно вмер, мовляв: уже його нема, не встане більше» [1; 313]. Далі зауважує, що «останнє слово, ужите в подібнім значінню також Федьковичем ..., натякає на старий звичай бити по померлому в клепала, не в дзвони» [1; 313].

У багатьох приповідках згадка про дзвін і дзвоніння є не стільки конкретним історичним фактом, а радше метафорою, яка засвідчує популярність дзвонів, їх щоденне звучання (хоча не є винятком те, що певні події були інспіровані). Приміром, вислів: Вже той дзвін реве, що воли й корови бере [1; 763] передає, як установили ще в ХІХ ст. збирачі прислів'їв і приказок, існування терміну складання князеві данини в натурі. Цей речинець звався поволівщиною. Він, як вважала частина дослідників, оповіщався вічовим дзвоном [7; 420]. Щоправда, І.Франко припускав, що речинець складання данини оголошували двірським дзвоном [1; 763]. Однак, могло бути й так, що цими висловами люди передавали своє обурення з приводу здирництва тих слуг, які своїми криками («ревінням») спонукали швидше здавати їх вельможі данину. Ще побутував звичай, що хто в неділю не приходив до церкви, то мусив давати вівцю, телицю або вола. Очевидно, почувши в цей день дзвоніння, люди говорили такі приповідки [7; 420].

Часто із дзвонами й дзвоніннями зіставляли предмети, дії, мовлення людини. Останнє допомагало відзначити її добре здоров'я, красу голосу, його тембр і звучність, або вподібнення з дзвоном служило способом кепкування. Коли хотіли, приміром, натякнути, що чиясь кар'єра закінчиться скандалом, то пророкували: Будут тобі ще бздинами дзвонити [1; 766]. Порівняння з таким великим ідіофоном допомагало краще відзначити звучання низького чоловічого голосу: Чим більший дзвін, тим грубший голос (так говорять про товстих співаків, які, як правило, співають басом) [1; 765]. У той самий час зауважували протилежне: Чим менший дзвінок, тим тонший голосок (у меншого співака голосніше лунає голос) [1; 765]. Відповідно вислів: Дзвінок голосний! [3; 552] став засобом відзначення швидкого поширення між людьми пліток. Людину, яка любить хвалити себе, могли характеризувати: Голосний то дзвінок [1; 765]. За спостереженням І.Франка, «у поляків і чехів ся приповідка мається у ширшій формі: Glosny dzwonek, zia slawa» [1; 765]. Коли будь-хто не робив те, що треба, то йому радили й не хвалитися: Кол-сь не дзвонив, то й не калатай [1; 766]. Але для підтвердження обізнаності в тій чи іншій справі могли сказати: І я дзвонив на тоту відправу (богослуження -- Б. К.), тобто «давно говорив про се, ширив сю думку» [1; 766].

Побутувала метафорична згадка про дзвоніння в прокльоні: А дзвонив бис зубами! Тобто, щоб ти змерз або перелякався та стукав зубами [1; 765]. Поряд із цим використовували інше прокляття: А дзвонило би ти в вухах! Так передавали побажання, як тлумачив його І. Франко, «щоб ти захорував на гарячку» [1; 765]. Водночас, коли казали Дзвонит ми в вухах, то це вважали за віщування «якоїсь новини, доброї або лихої, відповідно до того, в котрім вусі дзвонить» [1; 766]. Усе ж серед прокльонів найсильнішим був, певне, такий: Бода-с не чув дзвона! Так кляли такому, хто недочував або на докір, чому не зробив того, що йому веліли [1; 763]. У формі афоризму звучала погроза ледачій дівчині: Будеш ти ще від великого дзвона посторонком брати [1; 763], тобто шмагана шнуром. «Давнійше, як зауважував І.Франко, був у Дрогобичі звичай, що дівчину, яка привела нешлюбну дитину, били по голім задку в неділю біля церкви посторонком від великого дзвона, ще до того три дни перед тим моченим у соляній воді» [1; 763].

Віддавна слово дзвін розумілося як щось міцне, сильне, звучне, таке, що зміцнює дух, оздоровлює. Його використовували як образ-символ. Він не тільки ніс ідею оберега, захисту від нещастя, загибелі, а й кликав до боротьби проти ворогів, сприяв оздоровленню нації. Не випадково, що характерні особливості цих ударних музичних інструментів дали назву багатьом літературним творам, друкованим виданням в Україні. Так, ще 1878 р. М.Павлик завдяки активній допомозі І.Франка у Львові видав збірку Дзвін як неперіодичне продовження забороненого цензурою журналу Громадський друг. Згодом цю традицію підтримали інші діячі літератури. У Львові в 1890-1914 рр. під назвою Дзвіночок видавали при активній допомозі І.Франка ілюстрований часопис для дітей. У Женеві П.Куліш опублікував 1893 р. свою збірку. В Одесі виходив 1905 р. літературно-мистецький журнал Звон. Видавнича спілка Дзвін В.Винниченка, Ю.Тищенка й Л.Юркевича, заснована 1907 р. у Києві, теж випустила збірку під такою назвою, а в 1913-1914 рр. так називався журнал, який виходив щомісяця; у 1919-1921 рр. фірма Дзвін у Відні надрукувала збірку літературних творів В. Винниченка. Органом Української народної партії в 1923-1924 рр. була газета Дзвін, що виходила двічі на тиждень. З такою назвою у Львові щомісяця публікують часопис Спілки письменників України (заснований 1940 р. під назвою Література і мистецтво, у 1951-1989 рр. - Жовтень, а з 1990 р. перейменований на Дзвін). Щомісячний літературно-науковий журнал Дзвони, фінансований митр. А.Шептицьким, виходив там само в 1931-1939 рр. Цей журнал публікував Бібліотеку Дзвонів. Тобто літературні твори й збірки з такими назвами не тільки привертали увагу до дзвонів і дзвонінь, а й самі сприяли зміцненню духовного здоров'я українців і продовжують це робити нині. Назву Дзвін має газета Тернопільського обласного товариства Меморіал; на Закарпатті вже проведено VI міжнародний дитячо-юнацький мистецький конкурс Срібний дзвін. З Івано-Франківська радіо Дзвони передає щодня на хвилі 105,8 FM добірну українську та зарубіжну музику, всеукраїнські й місцеві новини, корисні відомості тощо.

Висновки та перспективи подальших студій. Науковий і літературно-мистецький доробок ученого- позитивіста І.Франка, зокрема зібране, упорядковане й пояснене ним українське мудрослів'я в багатотомному виданні «Галицько-руські народні приповідки» допоміг не лише розширити історіографію та коло джерел вивчення дзвонів і дзвонарського мистецтва України, а й висвітлити глибоке вкорінення дзвонарства в життя народу. Зокрема, осмислити нові погляди на історію появи дзвонів і розвитку їхньої музики; розглянути факти, що підтверджують побутування бил, дзвінків ще в дохристиянській Русі-Україні; краще охарактеризувати уставні засади дзвоніння та функціонування різного биття в била, клепала і дзвони в церковному обряді й світському житті; привернути увагу до потреби дотримання канонічного застосування цих ідіофонів; зачаруватися прикладами з життя й діяльності дзвонарів; показати образи дзвонів, їх музики як феноменів, що мають особливий сакральний чи світський смисл і відповідно знайшли широке відлуння у мовній картині світу українців, їх етнокультурі.

Наступні наукові розвідки стосуватимуться вивчення образів дзвонів і дзвонінь у чотиритомнику І.Франка «Студії над українськими народними піснями». Доповнення зібраним матеріалом відомостей із наукових, прозових і поетичних творів Каменяра як важливих джерел кампанології та систематизація в окремій праці принесе чималу користь у поглибленні уявлень про дзвонарську культуру України, високодуховне життя її народу.

Список використаної літератури

1. Галицько-руські народні приповідки: у 3-х т. / [зібрав, упоряд. і пояснив Др. І. Франко] : 2 вид. - Львів : Видав. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2006. -- Т. 1: А -- Діти. -- 832 с.

2. Галицько-руські народні приповідки. -- Т. 2 : Діти -- П'ять. -- 818 с.

3. Галицько-руські народні приповідки. -- Львів, 2007. -- Т. 3 : Рабунок -- Ячмінь. -- 699 с.

4. Денисюк І. Exedi monument... (Горацій: Я пам'ятник створив) / І.Денисюк // Галицько-руські народні приповідки. -- Т. 1. -- Львів, 2000. -- С. 5--7.

5. Кіндратюк Б. Дзвонарська культура України : монографічне дослідження / Б.Кіндратюк ; [наук. ред. Ю.Ясіновський]. -- Івано.-Франківськ : Вид-во Прикарпат. нац. ун-ту ім. В.Стефаника, 2012. -- 898 с. -- (Історія української музики: Дослідження. Вип. 19 / Ін-т українознавства ім. І. Крип'кевича НАН України).

6. Кофель М Загадки та таємниці впливу звука церковного дзвона на стихійні лиха: бурі, грози з градом / М.Кофель. -- Ужгород : ВАТ «Патент», 2005. -- 32 с.

7. Прислів'я та приказки: Взаємини між людьми / [упоряд. М.Пазяк]. -- Київ : Наук. думка, 1991. -- 440

с. -- (Укр. нар. творчість).

8. Франко І. Коваль Бассім. Арабська казка / І. Франко // Франко І. Зібр. тв. : у 50 т. -- Т. 5 : Поезія / [ред. Ф.Погребенник ; упоряд. та комент. М. Гончарук, Ф. Погребенник]. -- Київ : Наук. думка, 1976. -- С. 90--200.

9. Франко І. Вірші Степана Шепедія // Записки НТШ. -- Т. ХІ / [ред. М.Грушевський] / І. Франко. -- Львів, 1896. -- С. 2--3.

10. Шепедій С., о. Історіостих [про будівництво церкви в Опірці] / [ред. І.Франко] / С. Шепедій // Записки НТШ. -- Т. ХІ / [ред. М. Грушевський]. -- Львів, 1896. -- С. 3--7.

11. Шепедій С., о. Історіостих [про відливання] кимвала в Опорі / [ред. І.Франко] / С. Шепедій // Записки НТШ. -- Т. ХІ / [ред. М. Грушевський]. -- Львів, 1896. -- С. 7--11.

Reference

1. Hаlyc'kо-rus'kі nаrоdnіprypоvіdky: v 3 t. / zibrav, uporiadkuvav. і pоiasnyv Dr. І. Franko: 2 vyd. -- L'viv : Vydаvnytcyi сепїг LNU іт. І. Franka, 2006. -- Т. 1: А -- Ddy. -- 832 s.

2. Hаlyc'kо-rus'kі nаrоdnі prypоvіdky. -- Т. 2: Ddy -- Piat'. -- 818 s.

3. Hаlyc'kо-rus'kі nаrоdnі prypоvіdky. -- L'viv, 2007. -- Т. 3: Rаbunоk -- lachmm. -- 699 s.

4. Dеnysiuk І. Exedi monument... (Ногасіі: la ратгаїпук stvoryw) / !van Dеnysiuk // Наїус'ко-гш'кі mradrn prypоvіdky. -- Т. 1. -- S. 5--7.

5. Kindratiuk B. Dzvonars'ka kul'tura Ukrainy : Monohrafia / Bohdan Kindratiuk ; [nauk. red. Jurii Jasinowskyi]. - Іvano-Frankivs'k : Vyd-уо Prykarpat. nac. un-tu im. V. Stefanyka, 2012. - 898 s. - (Istoriia ukrains'koi muzyky: DosHdzhеnnia, vyp. 19 / In-t ukrainoznavstya im. І. Krypiakevycha NAN Ukrainy).

6. Kofel' М. Zahadky i taemnythi vplyvu zvuka cerkovnoho dzvona na stychiini lycha: buri, hrozy z hradom / Mykola Kofel'. -- Uzhhorod : VAT «Patent, 2005. -- 32 s.

7. Pryslivia taprykazky: Vzaemyny Mizh liud'My / [uporiad. M. Paziak]. - Kyiv : Nauk. dumka, 1991. - 440 s. - (Ukr. nar. twvrtchist').

8. Franko І. Koval' Bassim. Arabs'ka kazka / Ivan Franko // Franko I. Zibrannia tvoriw: v 50 t. - Т. 5: Poezia / [red. tomu F. Pohrebennyk; uporiad. i koment. M. Honcharuk, F. Pohrebennyk]. - Kyiv : Nauk. dumka, 1976. - S. 90-200.

9. Franko І. Virshi Stepana Shepedia // Zapysky NTSH. - Т. ХІ / [red. Mychailo Hrushevs'kyi] / Ivan Franko. - L'viv, 1896. - S. 2-3.

10. ShcpcdH S., o. Istoriostykh [pro budivnyctvo cerkvy v Opirtsi] / [red. I. Franko] / Stepan Schepedii // Zapysky NTSH. - Т. XI / [red. Mykhailo Hrushevs'kyi]. - L'viv, 1896. - S. 3-7.

11. SchcpcdU S., o. Istoriostykh [pro vidlyvannia] kymvala v Opori / [red. I. Franko] / Stepan Schepedii // Zapysky NTSH. - Т. XI / [red. Mykhailo Hrushevs'kyi]. - L'viv, 1896. - S. 7-11.

Размещено на Allbest.ru