Німецька вокальна школа: Юліус Штокгаузен - видатний співак і педагог

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Німецька вокальна школа: Юліус Штокгаузен - видатний співак і педагог

Оленюк Діана Василівна, кандидат мистецтвознавства, доцент, Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв, м. Київ

Розглядаються особливості розвитку німецької вокальної школи, принципи її функціонування, що сформувало культурну ситуацію для успішного розвитку таланту Ю.Штокгаузена. Аналізується стан музичного театру Німеччини, поступове формування національного оперного мистецтва. Розкривається вплив відомих оперних композиторів Й.Баха, К.Вебера, Ф.Райнхардта, Р.Штрауса й ін. на розвиток вокальної школи, зокрема, Ю.Штокгаузена, видатного співака та педагога вокалу. Показаний його творчий шлях диригента та співака й аналізується його методична праця «Методи співу».

Ключові слова: вокальна культура, національна вокальна школа, вокальне мистецтво, голос, композитор, Юліус Штокгаузен, Німеччина.

німецький вокальний оперний штокгаузен

Постановка проблеми. Термін «школа» означає: 1) навчально-виховну установу; 2) систему освіти; 3) набування досвіду, а також набутий досвід; 4) напрям у певній сфері суспільної діяльності, який функціонує на основі певних загальних принципів та традицій тощо.

Зауважимо, що німецька вокальна школа повністю відповідала змісту терміну «школа» (від давньогрец. ахоАц -- дозвілля, заняття під час дозвілля; певне місце навчання), але у зв'язку з наявністю вокально-технічних засобів, спрямованих забезпечити високий рівень сольного виконавства. Поняття національної вокальної школи стосується методики та вміння досягання самобутності національної музичної культури, виконавського стилю й стандарту голосового звучання, в яких віддзеркалюються притаманне лише певному народу, відрізняючись від потрібних вокальних «стандартів» інших народів. Зокрема, голос німецького вокаліста до середини минулого століття суттєво відрізнявся інструментальним звучанням від вокалу італійців, французів, росіян.

Важливо, що вокальне мистецтво, досвід вокальних шкіл активно поширюється, завдяки популяризації різних вокальних акцій засобами масової інформації та комунікації, доводячи актуальність функціонування вокального мистецтва для гуманітарного розвитку сучасного суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Музичні процеси у західноєвропейських країнах ХІХ - початку ХХ ст. ще не вивчені належним чином й потребують подальших розвідок. Особливо важливо у зв'язку з цим заглибитися у матеріали, доступ до яких став можливим після проголошення державної незалежності у 1991 р.

Мистецтвознавчу дисертацію Л.Кияновської присвячено стильовій еволюції галицької музичної культури XIX-XX ст. Дослідницею окреслено етапи цієї еволюції, обумовлені низкою соціально-історичних Рівненського державного гуманітарного університету чинників. Проаналізовано діяльність української, польської та австрійської композиторських шкіл в їхньому становленні та розвитку, міжнаціональних зв'язках і контактах [1].

Серед сучасних музикознавчих напрацювань загальнопрофесійного плану привертає увагу дисертаційна робота А.Кулієвої, в якій розглядається проблема взаємодії національних вокальних шкіл у контексті формування методик педагогічної та культурно-мистецької підготовки вокалістів одеської школи. Підкреслюється особливе значення російсько-українських, італійських та німецьких традицій у процесі становлення концепції функціональної регістрової змінюваності діапазону виразних можливостей співацького голосу [2].

У дослідженні О.Стахевича «Мистецтво сольного співу у західноєвропейській опері XIX століття» розглядається еволюція стилю вокального виконавства у тогочасній оперній культурі Західної Європи [4]. Але слід констатувати, що вітчизняні дослідження впливу зарубіжних шкіл оперного співу на українське вокальне мистецтво є поодиноким явищем у музикознавстві. Справедливо констатувати хіба що наявність монографічних досліджень Ю.Станішевського «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Шевченка: Історія і сучасність» (2002 р.) та «Оперний театр Радянської України» (1989 р.), в яких характеризується становлення оперного мистецтва у країні у контексті впливу зарубіжних вокальних шкіл на формування основ українського оперного виконавства.

Слід зауважити, що у вітчизняній науковій літературі творчість зарубіжних композиторів, проблеми функціонування й розвитку європейських й конкретних національних музичних культур ще не стали об'єктом ґрунтовного наукового дослідження. Донині залишається багато неопрацьованого та недостатньо висвітленого матеріалу з історії німецької вокальної школи та її представників, зокрема Юліуса Штокгаузена. Тому метою статті є збагачення інформації про життя та діяльність відомого репрезентанта німецької школи.

Виклад матеріалу дослідження. Німецько-австрійська вокальна школа прагнула сполучити італійське бельканто з експресіоністичністю французької школи, поєднавши таким чином раціональність та емоційність у вокалі. Особливості німецької фонетики потребує при розспіві вокальних вправ сполучати приголосні з голосними. Рекомендується використовувати тут приголосні «м» та «н», які допомагають розвинути вібраційність відчуття в обширі «маски». Поширеними, зокрема, тут виступають музично-вокальні фрази із словами: «сільвіа», «вонє», «віріа», «вієнє», «нівіа» тощо. Значну увагу приділяють розвиткові дихання, використовуючи ефективні вправи взагалі без фонації (через глибокий вдих, активізацію м'язів живота та поступовий видих, зберігаючи при цьому положення вдиху). Вокальні педагоги вважають, що саме такі вправи сприяють досягненню найпотужнішої сили голосу.

Засновником німецької національної вокальної школи, визначним композитором та органістом є Й. Бах (1685-1759 рр.). Будучи послідовним прихильником поліфонічності у світовому музичному процесі, митець вважав голос співака інструментом, наділеним багатими виразними можливостями. Зокрема, при виконанні католицьких піснеспівів сольні партії вокалістів, хор, оркестр і орган однаковою мірою звучали як монументальні твори концертного типу. Його «Страсті» й «Меса» є найвищою вершиною творчості великого композитора.

Приклади багатих можливостей співочого голосу в інструментальному стилі його звучання показують у своїй творчості Л.Бетховен, В.Моцарт та Р.Штраус. Німецьким аналогом опери-буфа а також французької комічної оперної вистави став зінгшпіль (нім. Singspiel -- singen (співати) + spielen (грати), в якому перемежовуються музичні фрагменти і розмовні діалоги. Його історичним попередником вважають англійську «оперу злиденних». В Берліні 1743 р. поставили англійську музичну комедію під німецькою назвою «Чорт на волі» Й.Хіллера. У 1752 р. у Лейпцигу ця ж п'єса була виконана під нову музику Й.Штандфуса на мелодійному базисі німецьких популярних мелодій. Від німецького зінгшпіля «відбрунькувалася» авторська пісня, яка на зламі XVIII -- початку ХІХ ст. утворила самостійний жанр. Його берлінська школа репрезентувала іменами композиторів Й.Шульца, Ф.Рейхардта, та К.Цельтера. Вони компонували куплетні пісні з невибагливим музичним супроводом, які швидко набували популярності. Прихильником зінгшпілю був Й. В. Ґете. Його вірші слугували чудовим матеріалом для створення багатьох зінгшпілів композиторами берлінської школи. Йому належить, зокрема, текст зінгшпілю «Рибачка», включаючи широко відому баладу «Лісовий цар» [3]. .

Слід зазначити, музичний театр Німеччини й Австрії аж до першої чверті ХІХ ст. включно не мав своєю оперної школи. Йому бракувало характерно-національної жанровості, притаманної операм seria та bufik в Італії, а також ліричній трагедії (tragedie mise en mus^ue) у Франції. Згубно впливала міщанська, бідермайєрська, стильова атмосфера, яка персоніфікувала реакцію на Велику буржуазну Французьку революцію й утілювала антипатію до її духовних ідеалів, наукових та художніх досягнень. Духовні колізії подальших визвольних війн у Німеччині сприяли розвиткові її національної романтичної літератури, а відтак і створенню якісно нової оперної сюжетності («Ундіна» Е.Гофмана, «Фауст» Л.Шпора, «Вільний стрілець» К.Вебера).

Творцем німецької за національним характером й за мовою оперного лібрето прийнято вважати К. Вебера (1786-1826 рр.), композитора, диригента, піаніста й музичного письменника. В якості піаніста-віртуоза він виступав у Центральній Європі, знайомлячись із мистецтвом народної пісні й національними традиціями оркестрування. З 1804 р. К.Вебер працював диригентом в оперних театрах Бреславля, Карлсруе, Штутгарта й ін., у 1813-1917 рр. керував оперним театром у Празі, починаючи з 1817 р., очолював німецький музичний театр у Дрездені. Найпопулярніший твір композитора -- оперу «Вільний стрілець» (1920 р.) -- вважають такою, що, відіграла велику роль в історії європейського музичного театру. Сюжет цієї опери, написаної у формі класичного зінгшпілю, насичений і художньо, й історично. Національно стилізовані хорові епізоди на тлі яскравих оркестрових картин природи у даному творі містять безумовно «благодатний» матеріал для постановки, що й донині забезпечує опері великий успіх у глядачів. Ці якості ментальнісно вплинули на успішний розвиток оперного жанру у Німеччині, набувши свого продовження в операх «Евріанта» (1823 р.) та «Оберон» (1826 р.). На композиторській творчості К.Вебера відчутно позначилася обізнаність у творчості італійського композитора Л.Керубіні (1760-1942 рр.), одного з засновників жанру «опери спасіння». Зазначене, передусім, стосується жанрових селянських сцен, природного антуражу та арій-сцен в операх К.Вебера. Тоді як лейтмотивна техніка й барвисте інструментування були навіяні композиторові драматургію Е.Гофмана та Л.Шпора.

У такій ситуації музичної культури знаковою для розвитку німецької вокальної школи стала творча діяльність Ю.Штокгаузена (1826-1872 рр.), відомого німецького співака й викладача співу, вихованця Паризької консерваторії та учня відомого співака-басу, теоретика солоспіву й професора Королівської академії музики у в Лондоні Мануеля Патрисіо Родригеса Г арсії.

Ю.Штокгаузен співав у 40-і рр. ХІХ ст. партію Еліаса в мендельсовській однойменній ораторії «Еліас», згодом був запрошений до складу Opera-Comique у Парижі. Працював диригентом Г амбурзьких Філармонічних концертів, а також тутешньої вокальній академії. Викладав у консерваторії мистецтв оперного співу Франкфурту-на-Майні. Його учнями були Марія Алтона, Ліза Бургмайєр, Карл Шайдемантель, Йоханнес Месшаєрт, Модест Менцинський, Герміне Спайс, Макс Фрідлендер, Аліне Фріде, Тереза Шнабель-Бер, Амі Шервін, Матільда Векерлін, Кларенс Вайтхілл та ін. Його дочка Юлія Вірт (уродж. Штокгаузен), поєднана шлюбом з німецьким скрипалем Эмануелем Віртом, написала змістовну біографію свого батька [5].

Ю.Штокгаузен є творцем фундаментальної праці з методики постановки голосу [6], досліджуючи співочий голос як продукт взаємодії різних факторів голосоутворення, особливо підкреслюючи зв'язок між функціонуванням голосоутворюючих органів та якістю голосу. Потужність голосу, за його концепцією, залежить від діяльності дихальної системи, його висота -- від характеру функціонування гортані, тоді як різноманітні модифікації тембру -- від маніпулювання з так званою «підставною трубою». Враховуючи фонетичні особливості та труднощі німецької мови, Ю.Штокгаузен рекомендує робити вправи із закритими голосними, сприятливими для низького положення гортані для якомога яскравішого звучання різних типів голосів. Перші вправи виспівують напівголосно, причому в німецькій вокальній школі вокалізації технічно передує сольмізація, оскільки приєднання приголосних формує оптимальні обставини діяльності гортані, не допускаючи будь-які її перевантаження. Найкращим типом дихання вважають нижньореберне діафрагматичне, сприятливе для регулювання сили звуку. Для згладжування регістрів рекомендувалося використання темного (при сходженні) та світлого (при зішесті) тембрів голосу, оскільки саме таке темброве чергування зберігає положення гортані стійким.

Удосконаленню стилістики німецького вокального співу в подальшому успішно сприяла оперна творчість А.Берга, К.Орфа, П. Хіндеміта, Р.Штрауса, А.Шенберга та інших. Відомими оперними співаками кінця ХІХ - початку ХХ ст. стали Т.Адам, Г.Зонтаг, Л.Леман, Л.Фішер-Діскау, Е.Шварцкопф, В.Шредер Деврієнт, Ю.Штокгаузен. Публіка «Колонії Агріппіни» на рейнських землях захоплено сприймала мистецтво героїчних тенорів - Еміля Гетце, Віллі Бірренковена, Пауля Каліша, Макса Гіссвайна та ін. Один із найталановитіших солістів-вагнеріанців вважається М.Менцинський, героїчний тенор зі схильністю до ліричних тональностей. Але й у вподобанні заокруглених ліній та витонченої вокальної мелодики.

Як відомо, восени 1899 р. після третього курсу навчання у Львівській духовній семінарії М.Менцинський поїхав до Франкфурта-на-Майні, щоб отримати ґрунтовну музичну освіту у відомого професора Юліуса Штокгаузена. Цей крок визначив напрямок подальшої діяльності артиста, а обрана ним фахова школа найбільше відповідала його мистецькій індивідуальності.

Юліус Штокгаузен із родини музикантів: батько -- Франц Штокгаузен -- арфіст; мати -- Маргарет (уроджена Шмук) - співачка (сопрано). Завдяки підтрімці батьків Штокгаузен у 20 років був прекрасним піаністом, грав на органі, скрипці та віолончелі. Здобув освіту в Паризькій консерваторії, де займався в класі фортепіано у Ч.Халле і К.Стаматі, а в класі Л.Поншара -- співом; у 1848-1849 рр. свою майстерність удосконалював у Лондоні, у Мануеля Гарсіа.

З молодих років Ю.Штокгаузен давав сольні концерти, які публіка зустрічала з захопленням. У 1848 р. у Базелі він з успіхом виконав дуже складну ораторію «Ілія» Ф.Мендельсона, а у 1849 р. виступив перед англійською королевою Вікторією. Будучи відомим, співав у Придворному театрі Мангейма другим баритоном. Успішно виступав у містах Кельн, Лейпциг, Штутгарт; у Гамбурзі диригував концертами відомої Співочої академії і філармонічного товариства. 1869 р. йому присвоїли звання каммерзенгера королівства Вюртемберг. У 1970-х роках викладав у Франкфурті-на-Майні, в консерваторії Хоха, У 1879 р. С. Штокгаузен там же створив свою школу співу.

З Ю. Штокгаузеном у концертах виступали відомі вокалісти Клара Шуман, Йоганн Брамс, Йозеф Йоахім. Свій репертуар як видатний інтерпретатор німецької та австрійської пісні він наповнював вокальними циклами Ф.Шуберта («Зимовий шлях», «Прекрасна мельничиха»), піснями Й.Брамса (він вважався першим виконавцем пісень Й.Брамса, наприклад для Ю.Штокгаузена спеціально Брамсом були написані 15 романсів ор. 33).

Висновки

Ю.Штокгаузен був всесвітньо відомим співаком. Німецька вокальна школа відіграла вагому роль у становленні та розвитку молодого талановитого співака. До цього додалося «зіркове» оточення та прекрасне домашнє виховання: і музичне, і аристократичне. Багато артистів, відомих за кордоном, вийшло з мистецької школи Ю.Штокгаузена, серед них М.Менцинський, який мистецтвом співу оволодів під керівництвом Юліуса Штокгаузена у м. Франкфурті-на-Майні.

Вокальна німецька педагогіка XIX ст. висунула вагому постать і у методичній науці -- нею був знов- таки Юліус Штокгаузен, який репрезентував школу прімарного тону, спрямовану на синтез італійської й французької вокальних шкіл із врахуванням фонетичних особливостей німецької мови.

Він визнавав грудодіафрагматичний вид дихання. Основними методичними орієнтаціями Ю.Штокгаузена є: низьке фіксоване положення гортані, широке використання у вправах різних комбінацій приголосних та голосних німецької мови.

Перспективним напрямом подальшої розробки проблеми може бути дослідження творчості українських співаків -- учнів великих зарубіжних вокальних майстрів.

Список використаної література

Кияновська Л. О. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ -- ХХ ст. / Кияновська Л. О. -- Тернопіль : АСТОН, 2000. - 331 с.

Кулієва А. Я. Вокальні національні традиції та проблема перехідних тонів : автореф. дис...канд. миств.: спец. 17.00.03 -- «Музичне мистецтво» / А. Я. Кулієва; Нац. муз. акад. України ім. П. Чайковського. -- Київ, 2001. -- 19 с.

Паникова Е. С. И. Ф. Рейхардт -- спутник И. В. Гете / Е. С. Паникова. -- М. : Канон+, РООИ «Реабилитация», 2017. -- 336 с.

Стахевич А. Г. Вокальное искусство Западной Европы: творчество, исполнительство, педагогика: Исследование / Стахевич А. Г. -- К.: НМАУ ім. П. И. Чайковського, 1997. -- 272 с.

Julius Stockhausen, der Sanger des deutschen Liedes : Nach Dokumenten seiner Zeit / dargest. Julia Wirth, geb. Stockhausen. -- Frankfurt/M. : Englert & Schlosser, 1927. -- 544 s. -- (Frankfurter Lebensbilder ; Bd. 10).

Stockhausen Julius. Gesangsmethode / Julius Stockhausen. -- Leipzig: EOD Network, 2011. - 168 S. [Reprint of the Original: Stockhausen Julius. Gesangsmethode / Julius Stockhausen. -- Leipzig: C. F. Peters, 1884. -- 236 S.

References

Kyyanovs'ka. L.O. Stylyova evoluciya galyc'koi muzychnoi kul'tury ХІХ -- ХХ ст. / L. O. Kyyanovs'ka. -- Ternopil': AKTON, 2000. -- 331 s.

Kuliyeva A. Ya. Vokal'ni nacional'ni tradycii ta problemy perehilnyh toniv : fvtoref. Dys. na zdob. vchen. stup. kand. mystectvoznav.: spec. 17.00.03 «Muzychne mystectvo» / A. Ya. Kuliyeva; Nac. muz. akad. Ukrainy im. P. I. Chajkovs'kogo. -- K., 2001. -- 19 s.

Panikova Ye. S. I. F. Rejhardt -- sputnik I. V. Gyote. -- M.: Kanon+, POOI «Reabilitaciya», 2017. -- 336 s.

Stahyevich A. G. Vokal'noye isrusstvo Zapadnoj Yevropy: rvorchestvo, ispolnityel'stvo, pyedagogika: isslyedovaniye / A. G. Stahyevich. -- K.: NMAU im. P.I. Chajkovs'kogo, 1997. -- 272 s.

Julius Stockhausen, der Sanger des deutschen Liedes : Nach Dokumenten seiner Zeit / dargest. Julia Wirth, geb. Stockhausen. -- Frankfurt/M. : Englert & Schlosser, 1927. -- 544 S. -- (Frankfurter Lebensbilder ; Bd. 10).

Stockhausen Julius. Gesangsmethode / Julius Stockhausen. -- Leipzig: EOD Network, 2011. - 168 S. [Reprint of the Original: Stockhausen Julius. Gesangsmethode / Julius Stockhausen. -- Leipzig: C. F. Peters, 1884. -- 236 S.

Размещено на Allbest.ru