Українська школа жіночого балетного виконавства другої пол. ХХ століття: творча спадщина Алли Гавриленко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська школа жіночого балетного виконавства другої пол. ХХ століття: творча спадщина Алли Гавриленко

Кравець А.А.

У статті, присвяченій творчості солістки Київського академічного театру опери і балету ім. Т.Шевченка -- Алли Гавриленко, визначено основні етапи її професійної діяльності та життєвий шлях, проаналізовано кращі артистичні здобутки в балетах того часу. Розглянуто сценічні контакти актриси з відомими українськими балетмейстерами другої половини ХХ століття; проаналізовано спеціальну літературу та інтернет-ресурси про життєвий шлях балерини.

Ключові слова: Алла Гавриленко, український балетний театр, школа жіночого виконавства, ліричний напрям хореографічного мистецтва.

В статье, посвященной творчеству солистки Киевского академического театра оперы и балета им. Т.Шевченка -- Аллы Гавриленко, определены основные этапы ее профессиональной деятельности, жизненный путь, проанализированы лучшие артистические достижения, рассмотрены сценические контакты балерины с известными украинскими балетмейстерами второй половины ХХ столетия.

Ключевые слова: Алла Гавриленко, украинский балетный театр, школа женского исполнительства, лирическое направление в хореографическом искусстве.

The article is dedicated to the work of the soloist of the Kiev Academic Theatre of Opera and Ballet. It studies Alla Gavrilenko's life and the main stages of her professional activity in chronological order, analyzes her best artistic achievements, considers her stage contacts with well-known Ukrainian ballet-masters of the second half of the twentieth century.

Key words: Alla Gavrilenko, a Ukrainian ballet theater, school of women's performances, lyrical direction in the choreographic art.

Постановка проблеми. В історії українського жіночого балетного виконавства ХХ ст. можна віднайти представниць найрізноманітніших художніх напрямів. Героїчний стиль утверджували у власному мистецтві А.Яригіна, К.Васіна, З.Лур'є, О.Потапова, А.Лагода, В.Калиновська.

Романтична хореографічна манера пов'язана з творчістю таких відомих танцівниць як А.Васильєва, А.Мінчин, І.Лукашова, Л.Сморгачова, Т.Таякина. Ліричний напрям танцювальної майстерності представлений виконавськими традиціями Є.Єршової, Л.Герасимчук, Н.Руденко, Р.Хілько, Т.Боровик, І.Задаянної, в т.ч. й Алли Гавриленко. Аналіз творчих здобутків останньої, визначення ролі її артистичної діяльності у розвитку професійних засад вітчизняного балетного виконавства другої половини ХХ ст. став метою публікації. Недостатня розробленість заявленої проблематики, відсутність сучасних досліджень на дану тему зумовлює актуальність обраної наукової розвідки.

Аналіз останніх публікацій. Уперше інформацію про мистецькі досягнення А.Гавриленко оприлюднено у радянський період у роботах балетознавців П.Аболімова [1], Р.Корогодського, Я.Маркулана [3-4], Ю.Станішевського [6]. В монографіях, наукових публікаціях та рецензіях цих дослідників розглянуто риси виконавської індивідуальності А.Гавриленко, основними серед яких визнано натхненну романтику і світлу лірику, вміння відшукувати психологічно достовірні деталі і пластичні відтінки, блискучий виконавський рівень. Певний інтерес в історіографії проблеми являє стаття театрознавця Т.Швачко, надрукована у довідковому енциклопедичному виданні «Балет» (Москва, 1981) [9], в якій надано відомості щодо освіти та репертуару балерини, державних відзнак, присуджених їй за високе професійне мистецтво тощо.

Найбільш повно творчий шлях А.Гавриленко висвітлено у монографіях вітчизняного дослідника пострадянського періоду Ю.Станішевського. У його роботах «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Шевченка: Історія і сучасність» (Київ, 2002) та «Український балетний театр» (Київ, 2008) проаналізовано, зокрема, підхід артистки до створення ролі, розглянуті кращі партії у дуетах з її постійним партнером Г.Баукіним. Зібрану інформацію проілюстровано рецензіями з вітчизняних та зарубіжних періодичних видань [7-8]. Важливу інформацію до біографії балерини можна також віднайти у бібліографічному довіднику «Хореографічне мистецтво України у персоналіях», укладеному В.Туркевичем (Київ, 1999) [2].

Алла Гавриленко народилася (1934 р.) і виросла в м. Кременчуці Полтавської обл. Неординарні фізичні дані дозволили їй у дитячому віці вступити до Київського хореографічного училища, яке вона успішно закінчила у 1954 р. у класі авторитетного педагога, учениці відомого російського професора А.Ваганової - Г.Березової. Талановитому майстру вдалося передати своїй вихованці не лише високий академізм, притаманній ленінградській балетній школі, а й розвити в ній справжній артистизм, тонке відчуття ролі, розкрити надзвичайну акторську обдарованість.

Виклад матеріалу. Варто підкреслити, що середина 1950-х років у вітчизняному хореографічному мистецтві поклала початок надзвичайно плідному, «насиченому пошуками, звитягами, а разом із тим і численними складнощами, суперечностями періоду, який синтезував, розвинув і збагатив художній досвід кількох поколінь майстрів українського балету, по-новому й сміливо поставив і, певною мірою, розв'язав такі актуальні проблеми балетної практики і теорії як новаторство і традиції, танцювальна образність і пантоміма, інтернаціональне і національне в балеті, класична спадщина і сучасність, взаємовплив і зближення музично- театральних культур, творча взаємодія балетмейстера і виконавця, співвідношення виражального і зображального» [8; 170]. Саме з середини 1950-х років розпочався поступовий процес внутрішнього оновлення пантомімічної балетної драми і зміни його симфонічно-танцювальними хореографічними виставами, в яких не пантоміма, а поетичний танець ставав головним носієм ідейно-образного змісту танцювального твору.

Розпочата у таких мистецьких умовах сценічна кар'єра А. Гавриленко, досить стрімко набирала творчі оберти. Вже у 1955 р. вона дебютувала як провідна солістка в балеті «Шурале» Ф.Ярулліна. В образі казкової дівчини- птаха Сюїмбіке вона віднайшла власні емоційно-акторські барви для створення ролі, які продемонструвала в оригінальному пластичному малюнку, винайденому балетмейстером В.Вронським. Але по-справжньому рідкісне ліричне обдаровання А. Гавриленко розкрила партія Мавки з балету М.Скорульського «Лісова пісня» за однойменним твором Лесі Українки. Гуманістичні ідеї драми-феєрії про красу і могутність людини, вільної від дріб'язкової міщанської буденщини, готової віддати людям всю силу своїх почуттів, стали головним мотивом хореографічного твору. Шукаючи ключ до хореографічної інтерпретації власної постановки, В.Вронський створив багатобарвну й різноманітну танцювальну стихію, де казкова феєрічність поєднувалася з теплим гумором, а класичний танець був збагачений елементами української танцювальної автентики. Не останню роль в успішному втіленні вистави відіграли виконавці головних партій, і, зокрема, А.Гавриленко. Ю.Станішевський так характеризував її виконавську манеру: «Наче ніжний промінь весняного сонця, з'являлася на лісовій галявині тендітна Мавка -- А.Гавриленко. Її легкі й напрочуд граціозні рухи передавали внутрішню гармонію й цілісність душевного світу героїні. Піднесено-ліричний, «наспівний» танець А.Гавриленко розкривав складну психологічну еволюцію образу, напружену боротьбу, щирі почуття і глибокі страждання, що сповнювали вразливе й ніжне серце Мавки. Багатство емоційно-психологічних відтінків забарвлювало її різні за настроєм дуети з Лукашем, правдивий образ якого створив Г.Баукін. Саме така ніжна й натхненна лісова Мавка могла збудити в Лукашеві поета, творця...» [7; 405].

За свідченням того ж рецензента, незабутнє враження лишало перше адажіо Мавки й Лукаша, в якому «схвильовано-поривчасті дуетні епізоди змінювалися невеличкими сольними варіаціями, немов юні герої хотіли відкрити один одному свої найзаповітніші думки, почуття, настрої, осяяні щирим коханням» [7; 405]. А.Гавриленко проникливо відчула і тонко підкреслила в класичній партії Мавки національно-пластичні інтонації, вияскравила елементи поліського хореографічного фольклору. На думку Ю.Станішевського, якщо в історії українського балетного виконавства образ шевченківської Лілеї, насамперед, пов'язувався з ім'ям А.Васильєвої, а героїчної М.Богуславки -- з акторською індивідуальністю Л.Герасимчук, то чарівна постать лісової Мавки завжди асоціювалася з ліричним талантом А.Гавриленко. І всі наступні виконавиі цієї ролі орієнтувалися на сценічний образ, створений саме нею, хоча й водночас шукали власні емоційно-психологічні відтінки [8; 195]. гавриленко балет артистичний

1960 р. А. Гавриленко взяла участь в іншій балетній виставі на тему української літературної класики -- «Тіні забутих предків» композитора В.Кирейка. У художньому трактуванні однойменного твору М.Коцюбинського (лібрето і постановка Н.Скорульської) оригінально поєднувалася народна фантастика і реальність, угадувалася орієнтація на кращі сцени «Лісової пісні» В.Вронського. А.Гавриленко вдалося досить вправно створити у виставі балетний образ однієї з головних героїнь -- чарівної і пристрасної красуні Палагни. В інтонаційно-пластичному трактуванні балерини академічне виконання було забарвлено багатьма фольклорними елементами, які перенесла у виставу балетмейстер-консультант, керівник Закарпатського народного хору -- К.Балог. За свідченням тогочасних рецензій, А.Гавриленко захопила глядачів натхненною красою танцю і глибокою щирістю почуттів [8; 202].

Важливий творчий досвід танцівниця отримала після участі у балеті Ю.Знатокова «Княгиня Волконська» (за мотивами поеми М.Некрасова «Російські жінки»), де виконала партію дружини декабриста -- М.Волконської. На жаль, прорахунки у лібрето О.Ігошина, написані у канонах пантомімічної драми, не дозволили балетмейстеру- постановнику В.Вронському віднайти цілком логічний образ мужньої, сильної жінки. Долаючи труднощі в роботі з ілюстративним сюжетом, В.Вронський прагнув до пластичних узагальнень, спираючись лише на ліричні й емоційно наснажливі сторінки партитури Ю.Знатокова. «Утверджуючи принципи танцювальної образності, -- зазначали критики, -- В.Вронський все ж не був до кінця послідовним. Навіть у партії Марії він іноді відходив на второвані стежки ілюстративної пантоміми, змушуючи А.Гавриленко жестикулювати й мімізувати, витанцьовуючи з дитячою сорочкою і виконувати пластичний монолог з дитиною на руках...» [7; 412].

Плідні професійні контакти пов'язували А.Гавриленко з балетмейстером А.Шекерою. Вона танцювала у його постановках «Дафніс і Хлоя» (муз. М.Равеля), «Ромео і Джульєтта» (муз. С.Прокоф'єва), «Спартак» (муз. А.Хачатуряна), «Камінний господар» (муз. В.Губаренка). На жаль остання вистава, хоча й стала помітним явищем у розвитку українського балетного театру другої пол. ХХ ст., не була вдалою. Зокрема, А.Шекера занадто часто відходив від літературно-музичної основи «Камінного господаря» Лесі Українки, демонструючи незалежність власних трактувань окремих постатей і подій балету [1; 4]. Особливо вільно, і навіть зухвало, поводився балетмейстер з образами головних героїв, переакцентовуючи і спрощуючи їхню поведінку, прямолінійно відтворюючи гостродраматичні конфлікти і ситуації. Приміром, кординально змінено образ Долорес -- зворушливої, ніжної і самовідданої дівчини, яка заради щирого кохання до спокусливого іспанського гранда занапастила власну молодість і красу, відмовилась від особистого щастя. З приводу балетмейстерського трактування образу Долорес, створеного А.Гавриленко, балетознавці зазначали: «З легкої руки постановника реальна дівчина перетворилася на «мрію», на якусь добру фею, на «тінь» Дон Жуана, що супроводжувала й охороняла відчайдушного героя в усіх його пригодах. І тільки завдяки могутньому ліричному обдарованню А.Гавриленко, яка зуміла вдихнути в танцювальну схему партії Долорес душевну теплоту й щирі почуття і надати лініям танцю широкої наспівності, цей образ набув трепетної емоційності й привабливості...» [8; 214].

У «Ромео і Джульєтті» ліричний талант А.Гавриленко засяяв новими професійними гранями. Цьому, передусім, сприяла оригінальна хореографічна редакція вистави, створена балетмейстером А.Шекерою. Прямуючи до психологічно-правдивого втілення філософського змісту шекспірівської трагедії через трактування емоційних глибин та наскрізного симфонізму музики С.Прокоф'єва, постановник стверджував розвинуті танцювальні форми, класичну хореографічну лексику, пластичний гротеск, цікаво використовував знахідки драматичного театру. У бажанні виявити в пластиці розвиток музичних тем і характеристик, їх зіставлення та конфлікт, балетмейстер розробив своєрідну систему танцювальних лейтмотивів з їх складним контрапунктичним поєднанням в ансамблевих епізодах [7; 441]. Ставлення головних героїв одне до одного А.Шекера розкрив у широких танцювальних діалогах, основною пластичною мовою яких стали різноманітні підтримки. Про Джульєтту-Гавриленко (Ромео -- В.Рибій) рецензенти писали: «Прозоро-ліричні й романтичні відтінки превалювали в хореографічному образі Джульєтти, створеному А.Гавриленко, її героїня вражала чистотою почуттів, самовідданістю і нестримним поривом до щастя [...]. Цей прекрасний світ проникливо розкривався в розгорнутих дуетах Джульєтти і Ромео, головним виражальним засобом яких були численні підтримки, що немов підкреслювали нерозривність, внутрішню єдність закоханих...» [7; 442].

Варто акцентувати, що А. Гавриленко з великим успіхом вдавалися ролі не лише сучасної тематики, а й класичного репертуару. Так, надзвичайний сценічний тріумф принесла балерині постановка балету О. Глазунова «Раймонда». Ліричний хист танцівниці яскраво засяяв в партії Білої Дами. «В цьому спектаклі виявилася ще одна риса артистичної індивідуальності української балерини -- тонке, проникливе відчуття різних хореографічних стилів і балетмейстерських почерків...», -- писав про А.Гавриленко Ю.Станішевський [7; 468]. Драматичного накалу сягнула емоційна, довірлива танцювальна розповідь А.Гавриленко про глибокі почутя Жізелі («Жізель», муз. А. Адана), вразливе серце якої не витримало обману і зради.

Серед інших акторських здобутків А.Гавриленко -- контрастні танцювальні характери Одетти і Оділії («Лебедине озеро», муз. П.Чайковського), а також проникливе розуміння хореографічного шедевру М.Фокіна «Шопеніана» (муз. Ф.Шопена). Власні образи балерина обарвлювала тонкими психологічними й емоційними відтінками, одухотворювала їх особливою душевною теплотою. Саме ці риси творчої індивідуальності А.Гавриленко привернули увагу журі ІІ Міжнародного фестивалю класичного танцю в Парижі (грудень 1964 р.), яке відзначило українську танцівницю почесною відзнакою лауреата Гран Прі Французької академії танцю [8; 588-589].

А.Гавриленко завершила професійну кар'єру наприкінці 1970-х років, віддавши сцені понад 20 років життя і ставши однією з найбільш яскравих представниць київської хореографічної школи. Її кращими роботами стали Мавка, Одетта-Оділія, Жізель, Джульєтта, Біла Дама та інші партії, майстерності солістки Київського академічного театру опери та балету ім. Т.Шевченка аплодував не лише вітчизняний глядач, а й шанувальники балетного мистецтва у Франції, Японії, США, Італії, Бельгії, Канаді, Швеції та інших країнах світу [5].

Закінчуючи балетну діяльність, танцівники, як правило, стають театральними педагогами- репетиторами або виховують наступні покоління артистів на хореографічних факультетах культурологічних ВНЗ. А.Гавриленко запросили до Республіканського олімпійського центру УРСР (сучасний Національний олімпійський центр України) для роботи із спортсменами української збірної з художньої гімнастики (1979-1996 рр.). Прекрасні знання класичного танцю допомогли колишній артистці привнести в спортивний танець елементи художності, видовищності, артистичності. Серед підопічних А.Гавриленко варто назвати таких чемпіонок, володарок золотих медалей, як С.Захарова та Л.Подкопаєва. «На мій погляд, у спортсменів і танцівників багато спільного, -- коментувала балерина в одному з інтерв'ю свої спогади про педагогічну діяльність. -- Адже щоб добитися успіху, а найголовніше -- не упустити свій шанс в потрібний момент і виступити на всі сто відсотків, потрібно багато репетирувати, тренуватися. Оплески, квіти і нагороди -- це приємні миті, але не менш хвилюючі й ті години і дні, коли шукаєш акценти майбутньої ролі або створюєш оригінальні номери для спортсменів...» [5].

Висновки

Отже, характерні для українського балетного жіночого виконавства другої половини ХХ ст. ліризм і романтичність, прониклива задушевність і емоційна щедрість з особливою полнотою розкрилася у творчості танцівниці А.Гавриленко. У власних партіях вона демонструвала високопрофесійне володіня законами класичного танцю, артистизм, музикальність, вміння емоційно обґрунтувати будь-яку сценічну ситуацію, пластичну мізансцену або виразну хореографічну позу. Глядача завжди вражав її ретельно відшліфований до найменших дрібниць танець, сповнений замріяної ніжності і піднесеної романтчної лірики. Артистизм А.Гавриленко привертав увагу щедрим багатством емоційних фарб, високою акторською культурою, послідовним прагненням розкрити багатогранні образи героїнь класичних балетів. Безумовно, аналіз творчих досягнень балерини не може обмежуватися лише даною публікацією і заслуговоє на подальший науковий розгляд у спеціалізованих роботах з хореографічного мистецтва.

Список використаної літератури

1. Аболимов П. Лирика танца / П. Аболимов // Сов. культура. - 1963. - 9 янв.