Культурологічний аспект національно-державних зрушень кінця 80 - початку 90-х років ХХ століття на Рівненщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурологічний аспект національно-державних зрушень кінця 80 - початку 90-х років ХХ століття на Рівненщині

Кондратчук Вікторія Вікторівна, студентка кафедри культурології і музеєзнавства, Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

Стаття присвячена вивченню і осмисленню культурологічних процесів, що відбуваються в діяльності громадських організацій Рівненщини та їх внеску у національно-визвольний рух кінця 80 -- початку 90-х років минулого століття, підсумком якого стало проголошення державної незалежності України.

Ключові слова: Рух, «Просвіта», Народний дім, університет «Просвіти», народознавство, бібліотека, етнопедагогіка, культура, культурологія

Постановка проблеми За 25 років державної незалежності України майже не було спроби науково осмислити роль і значення культурологічних процесів у Рівненській області під час революційних подій кінця 80 -- початку 90-х років ХХ ст. Насправді ж у краї відбувся помітний культурологічний здвиг, рушієм якого, в першу чергу, стали народний Рух і «Просвіта». Їх діяльність і призвела до повної дерусифікації Рівненщини, безболісному впровадженню української символіки, новому диханню у житті культурних та освітніх закладів. Спробуємо продемонструвати це у даній статті.

Останні дослідження та публікації. На жаль, до цього часу так і не з'явилося цілісне наукове дослідження щодо висвітлення культурологічних процесів у діяльності громадських організацій Рівненщини та виявленні їх внеску у національно-визвольний рух кінця 80 -- початку 90-х років минулого століття. Окремі публіцистичні статті і монографії лише частково торкаються цієї теми, не систематизуючи і аналізуючи цю проблему. Серед них можна виділити збірник публіцистичних статей Б.Степанишина «Четвертий ренесанс України» [5] та монографію І. Дем'янюка «Ми вище прапор піднімемо» [2].

Стаття є спробою охопити саме культурологічний аспект, продемонструвати спектр діяльності громадських організацій краю та обґрунтувати їх роль і значення того періоду нашої історії.

Мета статті -- доведення того факту, що саме культурологічна діяльність стала рушійною силою національно-визвольного руху того історичного періоду; саме відродження духовної сфери стало об'єднуючим фактором українців в їх боротьбі за національне відродження.

Виклад основного матеріалу. Після проголошеної М.Горбачовим «перебудови», розпочався процес національного відродження і в Україні. Власне, почалося все з духовного аспекту, бо першою незалежною громадською організацією в радянській Україні став Український культурологічний клуб (УКК).

Зібрання ініціативної групи відбулася 6 серпня 1987 р. у київському кафе «Любава», на Оболоні тоді ще під егідою райкому комсомолу. Установчі збори УКК відбулися 16 серпня 1987 р. на дачі А.Киреєва -- першого голови ради клубу. У 1987-1988 рр. УКК об'єднав людей демократичних поглядів; провідну роль у ньому відігравали колишні політв'язні Є.Сверстюк, С.Набока (голова ради), О.Шевченко, О. Гейко-Матусевич, В.Шевченко, Л.Мілявський, І.Чернявська, Л.Лохвицька.

Український культурологічний клуб проводив засідання практично щотижня. Теми засідань торкалися процесів зросійщення в Україні, приховування геноциду українського народу 1932-1933 рр., замовчування наслідків Чорнобильської катастрофи, захисту історичних пам'яток, розкриття «білих плям» в українській історії тощо.

Нове дихання для українського опозиційного руху відкрилося з кінця 1988 p., коли до спроб утворення народного фронту приєдналися нові групи українського суспільства, насамперед академічні науковці та члени Спілки письменників України. У листопаді 1989 р. Київське відділення СПУ та працівники Інституту літератури АН УРСР утворили ініціативний комітет для вироблення програми Українського народного фронту. Групу з 20 письменників очолив поет-шістдесятник І.Драч. 8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся Установчий з'їзд Руху, що дав поштовх масовості боротьби за національне визволення.

Рівненщина не лише не стояла осторонь цих визначальних для України подій, а стала прикладом для інших регіонів. У вересні-жовтні 1988 р. виникають перші в Рівному осередки Товариства шанувальників української мови ім. Т. Шевченка на виробничому об'єднанні «Азот» (гол. -- В.Червоній), заводі тракторних агрегатів (гол. -- В. Подлевський).

Особливу роль у розгортанні національно-патріотичного руху відіграла самвидавна література, а саме газети, що друкувалися в обласному центрі та Литві і конспіративно переправлялися до Рівного та райцентрів області. Це «Рада» -- видання РК НРУ (ред. І.Дем'янюк), «Шлях до волі» -- видання УГС-УРП, «Самостійна Україна» - видання НДПУ (ред. О.Онищук), «Просвіта» (ред. С.Степанишин).

Подією, що сколихнула жителів не лише обласного центру, а й навколишніх населених пунктів, був виступ у переповненій просторій залі Палацу текстильників чоловічого хору «Журавлі» (Польща). Він майстерно виконав низку українських пісень, які в СССР були під забороною. Виступ цього прекрасного українського хору вселив у серця його слухачів віру в те, що незабаром Україна стане незалежною, що скоро збудеться заповітна мрія багатьох поколінь українського народу.

А в червні у компартійних первинних організаціях демонстрували відеофільм, знятий співробітниками силових структур з метою викликати гнів та обурення до учасників вшанування світлої пам'яті героїв Берестецької битви, учасників підняття на цьому священному полі українського національного прапора, виконавців українського національного гімну «Ще не вмерла Україна...» [2; 23] Але сталася зворотна реакція: люди-глядачі відеофільму, який до того ж повинен був стати документом «злочину» рівнян на Берестецькому полі, сприйняли його, як і треба було -- вони пройнялися гордістю за своїх земляків-патріотів, які не побоялися відеокамер, міліціонерів, їх кийків, тюрем. І коли компартійці побачили, що народ почав прозрівати, створюючи рухівські організації, вирішили перехопити ініціативу. Адже факт залишається фактом, на установчій конференції Рівненської регіональної організації РУХу був присутнім і виступив секретар обкому компартії В. Луценко [4; 135].

Партноменклатура не здавалася: адже в її руках була влада, силові органи, готові розправлятися з патріотами. Вона вирішила дати бій демократам. Для цього вдалася до послуг органів безпеки та міліції. Так, у липні 1989 р. було затримано і оштрафовано активістів НРУ та ТУМу В. Червонія і О. Новака, а в серпні на майдані В. Короленка активісти цих же організацій знайомили жителів міста з матеріалами установчої конференції РУХу, проводили масовий збір підписів за надання українській мові статусу державної і за відставку І секретаря ЦК компартії України В. Щербицького [4; 152].

Міліція та співробітники КДБ почали оточувати майдан. Лише своєчасне прибуття народного депутата СССР В. Мартиросяна це свавілля припинило. А 30 жовтня рівненський суд за участь у мітингу, що відбувся 15 жовтня, засудив його організаторів М. Поровського та І. Дем'янюка на 15 діб арешту, інших організаторів оштрафовано. Але рівняни та жителі області не дали себе залякати: процес відродження стрімко розвивався. Так. назавжди в історію України увійшов ряд акцій, у яких жителі міста брали найактивнішу участь. Взяти хоча б історичний «живий ланцюг», що 21 січня 1990 р. проліг через наше місто, з'єднуючи Київ зі Львовом та Івано-Франківськом. На трасу вийшли десятки тисяч рівнян із синьо-жовтими прапорами щоб продемонструвати свою готовність боротися за розвал більшовицької імперії, а значить -- незалежність України.

А мітинги продовжувалися. Заяви та ухвали, які на них приймалися, ставали дедалі радикальнішими. Так, на 8-тисячному мітингу, що відбувся 26 квітня 1990 р., вперше зазвучали вимоги про вихід України зі складу СССР. А через декілька днів, 1 травня, рівненські рухівці проводжали КПСС «в останню путь».

...Життя йшло невпинною ходою вперед. Президія Рівненської міської Ради ухвалила рішення про використання української національної символіки на території міста, а увечері 17 червня, після прибуття з Козацьких могил, де відбувалося всенародне вшанування героїв-козаків. над міською Радою замайорів синьо-жовтий прапор.

Як всенародне свято сприйняли рівняни повідомлення про те, що Верховна Рада ухвалила декларацію про державну незалежність України. В ознаменування цієї історичної події вул. Комуністичну м. Рівного було перейменовано у вул. 16 Липня.

11 червня 1991 р. покладено край кількарічним дискусіям, що велися не лише на побутовому рівні, а й засобах масової інформації: місто отримало нарешті справжню історичну українську назву -- Рівне, область -- Рівненська.

Велику патріотичну роботу в той час проводили члени Руху, Рівненської філії Української Гельсінкської Спілки, Товариства шанувальників української мови ім. Т. Шевченка (гол. -- В. Червоній), яке згодом, після з'їзду у Києві і проведення установчої конференції у Рівному, дістало назву Товариство української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта». Його головою обрано вченого і педагога, на той час дисидента Б. Степанишина. Власне його подвижницька праця і політично-активна діяльність В. Червонія з командою однодумців і сприяла швидкому відродженню української культури, мови, історії, церкви на теренах Рівненщини.

На засідання «Просвіти» приходили і приїжджали з містечок і сіл Рівненщини двічі на тиждень -- у вівторок і четвер після 18 години, збиралися сотні й сотні людей: спочатку в парку, над річкою, далі в актовій залі профспілкових курсів (тепер -- діагностичний центр), а з проголошенням української держави, коли штурмом завоювали будинок «Знання» і перепрофілювали його в Народний дім (колишня вул. Червоноармійська, 1, тепер -- С.Петлюри, 1), де знайшлося достатньо місця і для правління, і просвітянської книгозбірні, і зали для засідань Народного університету.

Продовжуючи і розвиваючи традиції старої «Просвіти», рухівці і просвітяни Рівненщини, натхненно працювали над національним відродженням краю за програмою, що передбачала п'ять магістральних культурологічних спрямувань, а саме:

Повернення українській мові статусу державності в усіх сферах народного господарства, культури, освіти, мистецтва, її дерусифікація і збагачення.

Відродження українського православ'я, поширення християнської моралі, зокрема поняття гріха і покути.

Будівництво шкільництва національного спрямування на основі української етнопедагогіки, родинознавства і дитинознавства.

Відновлення історичної пам'яті і формування на цій основі національної свідомості, гідності, ідеалу українця.

Відродження прадавніх звичаїв та обрядів.

Здійснюючи відродження української національної культури в регіоні для утвердження самостійної України, себто проводячи українізацію зрусифікованого населення Рівненщини, «Просвіта» дбала про виконання «Закону про мови»: на кожному засіданні правління розглядалася певна сфера: освіта, охорона здоров'я, промисловість, комунальні служби, торгівля, зв'язок, збройні сили тощо. Як наслідок -- у Рівному і районах області на сьогодні не існує жодної школи чи навчального закладу з російською мовою навчання. Сфера діловедення, мова нарад, зборів та інших зібрань, накази відділів кадрів, листування тощо стали україномовними.

Під керівництвом і за безпосередньої участі «Просвіти» багато зроблено для впровадження статусу державності української мови у лікарнях, поліклініках, аптеках, ЖЕКах, різноманітних бюро, базах, у сфері транспорту, ательє, майстернях, гуртожитках тощо. Якщо сьогодні в Рівному майже всі лікарі ведуть «історію хвороби» державною мовою -- це результат діяльності «Просвіти». До сфери дерусифікації належить і укладання термінологічних словників: медичного (5 тисяч лексичних одиниць), словників для сфери громадського харчування, фізкультури і спорту, цивільної оборони, служби зв'язку, технічних, юридичних, військових термінів і будівельної справи [5; 157].

Відроджуючи на Рівненщині національну культуру, просвітяни і рухівці краю широко відзначали Шевченківські дні, ювілей Лесі Українки, обласне свято Івана Купала, 500-річчя українського козацтва, 430 річницю Пересопницького «Євангелія», День пам'яті героїв Берестечка, які полягли за волю і незалежність України, провели фестиваль повстанських пісень, освячення Козацького редуту, відкриття меморіальних дощок М.Драгоманову, М.Костомарову, С.Петлюрі, У.Самчуку та О.Телізі. Рівне може пишатися тим, що у краї виникла система просвітянської діяльності, ім'я якій -- «Університет».

Запроваджена система лекцій давала універсальні знання з таких напрямів: 1. «Культура мовлення». 2. «Історія України». 3. «Філософія», в т. ч. теологія, соціологія й футурологія. 4. «Географія і краєзнавство України». 5. «Українська література та фольклор». 6. «Історія української культури, українське народознавство (побут, обряди, звичаї, традиції)». 7. «Образотворче мистецтво і художні ремесла», «музика», «театр», «кіно». 8. «Педагогіка і психологія», «етика й мораль», зокрема «кохання -- шлюб-родина». 9. «Самоосвіта й самовиховання». 10. «Економіка». 11. «Право і політика». 12. «Здоров'я людини -- здоров'я нації».

Зміст навчання поглиблювали 12 постійних рубрик (усних журналів), а саме: 1. «Як ми говоримо, як слід говорити». 2. «Огляд періодичних українських видань. Книжкові новини». 3. «Нове в музиці». 4. «Поетичний вернісаж». 5. «Письменник перед мікрофоном». 6. «Виступає наш політичний оглядач». 7. «Українці в діаспорі». 8. «Недільна релігійна проповідь, виголошена у вівторок». 9. «Видатні постаті України. Ювілейні дати». 10. «Клуб цікавих зустрічей». 11. «Прошу слова». 12. «Рецепти української кухні».

Була підібрана фахова лектура, запрошені викладачі рівненських ВНЗ (С.Шевчук, Н.Супрун) і виплекані в Товаристві з-посеред його активістів (О.Новак, С.Кричильський І.Дем'янюк, О.Мельничук, С.Степанишин, О.Гуменюк, Л.Лехицька, Ю.Велігурський, І.Кур'яник та ін.). Виступали і столичні науковці -- доктори наук, М.Жулинський, Ю.Ковалів, С.Кальченко, С.Пінчук, М.Кратко. Студенти університету мали за честь слухати лекції Н. Пилип'юк із Гарварда, І.Гезка з Вашингтону тощо.

Завершував заняття університету, як правило, міні-концерт фольклорних ансамблів «Джерело», «Маланка», «Жайвір», «Веснянка» та ін. У пошані слухачів були «Поетичні вернісажі», в яких з читанням своїх творів виступали рівненські письменники М.Тимчак і А.Криловець, Є.Шморгун та С.Бабій, Р.Солоневський і С.Українець.

Чільне місце серед кафедр університету посіло «Українське народознавство». Цей колектив об'єднав викладачів рівненських ВНЗ -- педагогічного та інституту культури, старшокурсників обох гуманітарних вишів, учителів-гуманітаріїв загальноосвітніх шкіл і ПТУ, журналістів місцевих видань та радіо, вихователів дошкільних закладів. Мета роботи колективу кафедри: через відновлення прадавніх звичаїв та обрядів, народної пісні й художніх ремесел, глибоке пізнання ґенези етносу, тобто шляхом відродження самобутності своєї культури, -- до національного відродження.

Уже за перший, 1989 р. роботи університету його студенти слухали лекції С.Шевчука «Збереження та вивчення фольклору та етнографії Волинського Полісся», А.Українець «Народний костюм північних районів Рівненщини», Т.Піяр «Українські прислів'я та приказки», Н.Супрун «Фольклористична діяльність Г.Хоткевича», Б.Яремка «Українська пісня на Кубані», Г.Дем'янчука «Перекази та легенди Волині XVIII-ХІХ століть», а в циклі «Український народний календар» -- лекції М.Немиро «Осінні свята та обряди», «Зимові свята», «Погляди українця на новонароджене дитя».

Прикметною рисою лекцій була їх наочність. Слухачам у натурі (в крайньому разі через епідіаскоп) демонстрували народний одяг, рушники, писанки, гончарні вироби, різьбярські чи ковальські витвори, програвали у магнітофонному запису, розказані старожилами легенди. Коли ж йшлося про пісню, прагнули, щоб у народознавчому циклі були виключно лекції-концерти. Так здебільшого і робилося: веде М. Немиро мову про українське весілля -- фольклорний гурт «Маланка» інституту культури виконує майже увесь весільний обряд; лекція Т.Сікори про Івано-Купайлівське свято -- фольклорний ансамбль «Джерело» співає все, що є в його репертуарі на цю тему; читає Л.Фусик лекцію «Бандури струни чарівні» -- капела бандуристок музичної школи ілюструє її матеріал.

Важлива віха на шляху посилення національної свідомості рівнян -- відкриття при Народному домі бібліотеки «Просвіти» та укладення Б. Степанишиним тематичної картотеки «Відродження української національної культури» [5; 11]. Її розділи такі: «Історія України». 2. «Краєзнавство Волині й Поліссі». 3. «Народознавство». 4. «Культура, мистецтво України». 5. «Література і фольклор». 6. «Наука. Теологія. Історія церкви». 7. «Культура усного і писемного мовлення». 8. «Шкільництво». 9. «Народна медицина». 10. «Демократичні угрупування».

У розділі «Народознавство» працювали за такою схемою: 1. «Обереги родоводу». 2. «Етнографія». 3. «Видатні етнографи». 4. «Український народний календар». 5. «Агрокалендар; народні прикмети». 6. «Звичаї, обряди». 7. «Народні свята». 8. «Великодні свята». 9. «Інші свята»; «Івана Купала». 10. «Українська міфологія». 11. «Етнопедагогіка; родинознавство; дитинознавство». 12. «Українські народні прислів'я і приказки».

Періодично до світлиці університету запрошувалися імениті гості. Тут із великим успіхом виступали кобзарська родина Литвинів із Київської області, О. Стахів зі Львова, А. Лихошвая з Києва, П. Китастий зі США, чоловічий хор «Журавлі» з Польщі та багато інших відомих виконавців. Обласна «Просвіта» регулярно організовувала різноманітні виставки, зокрема місцевого художника В. Войтовича «Бандуристи -- гомери України», «Міфологічні образи прадавньої України», львів'янки Г. Недашківської «Народні умільці Галичини», виставки народного живопису, вишивки, різьби по дереву тощо.

Свій внесок у процес відродження української культури внесли і публікації активістів «Просвіти» у місцевих періодичних виданнях. Вельми популярними на той час були статті «Яка вона, волинська писанка?», «Вербич, вербич, весну звелич», «Люди раді літу, а бджоли - цвіту», «Ой на Івана Купала».

«Просвіта» виплекала два мистецькі колективи: чоловічий хор української пісні та мішаний хор козацької і стрілецької пісні. Другий хор, як засвідчує вже сама його назва, поставив за мету відродження й поширення забутих героїчних пісень козацького та стрілецького змісту, таких як: «Згадка» («Де Дніпро наш котить хвилі»), «Козак осідлав вороного коня», «Ішли дівчата воду брати», «Коли ви вмирали», «Збудись, могутня Україно». Щосуботи та щонеділі хор виїжджав у містечка і села краю. Популярність хору була колосальною, на їх виступи приходили тисячі людей! Традиційними також стали виступи просвітянських колективів на відкритті пам'ятників, меморіальних дощок, підняття національного прапора, освячення могил повстанців. При цьому хористи не лише співали, а й збирали забуті народні пісні, результатом чого стала видана 1991 р. збірка пісень «Молитва за Україну», що включила 72 невідомих творів пісенного жанру.

Як по-українському обладнати помешкання, яку книжку придбати для дитини до дня її народження, які портрети та ікони мають бути в квартирі, яке місце українського рушника у домашньому інтер'єрі, якому одягу надати перевагу - європейському чи національному, що має бути в книгозбірні українця, які кінофільми переглядати, а від яких оберігатися, які періодичні видання передплачувати - на ці та інші питання початку 90- х мала дати і давала відповідь обласна «Просвіта». Бо, власне, відстоювання національних оберегів - це і був ідеальний захист нашої духовності і водночас -- державності. Адже лише національно спрямована культура була, є і буде потужним локомотивом і політики, і економіки [5; 86].

Поруч із «Рухом» та «Просвітою» в області відроджуються і починають потужно працювати й інші громадські організації: «Пласт», «Союз українок», метою яких є відродження українських звичаїв і традицій. А ще 1987 р. на базі обласної бібліотеки за ініціативи завідувачки відділу мистецтв Р.Мельник та художників О. Лаврика і В. Войтовича, поетів О. Ірванця та Г. Споденюк, барда О.Смика, викладача естетики Р. Клішиної, мистецтвознавця Т.Смирнової розпочав свою роботу Клуб «У світі прекрасного». Так розгорівся вогник мистецької інституції, яка успішно конкурувала і з Художнім салоном, і з тодішнім Товариством «Знання» і навіть із професійними музичними закладами.

Своїм гаслом Клуб обрав відоме кредо О.Довженка: «Якщо вибирати між правдою і красою, я вибираю красу». Головна форма роботи Клубу -- мистецький вечір. Ось, для прикладу, кілька тем: «Вечір українського романсу», «Шевченко і музика», «Сучасні українські поетеси», «Золотий гомін» (сучасна авангардова пісня). На відміну від літературно-музичних, або суто музичних вечорів у Палацах культури чи навчальних закладах, вечорам Клубу була властива камерність і невимушеність. Жодного офіціозу! Немає ні сцени, ні зали, що ділять присутніх на глядачів та акторів, тут і перші, і другі становлять органічну цілісність. Члени Клубу розташовані в залі віялом, виступаючі й актори -- поміж ними, що створює певний комфорт, теплу атмосферу споріднених душ.

Окрім вечорів, численними були презентації щойно виданих книг місцевих авторів, зустрічі з різноманітними музичними ансамблями, окремими солістами, малярські виставки. Центр уваги ради Клубу спрямовувався на таку творчість, що пожвавлює формування національної самосвідомості та плекає народний ідеал українця.

національний рух культурологічний рівенщина

Висновки

Як бачимо, національно-визвольний рух кінця 80 -- початку 90-х років на Рівненщині був наповнений культурологічним змістом і став потужним фактором національного відродження краю. Починаючи з 1991 р. і по теперішній час трансформується мережа культурно-освітніх закладів, розгортаються сучасні культурно-мистецькі процеси, фестивальні рухи, здійснюються спроби їхнього теоретичного осмислення та розробляються шляхи і заходи її подальшого удосконалення [1; 9].

На жаль, формат статті не дозволяє глибше проаналізувати весь спектр розвою сфер культури і духовності краю періоду становлення державності України. Тим не менше, досліджуючи періодику того часу, працюючи з архівами, вивчаючи праці, присвячені цій тематиці, доходимо висновку, що духовне піднесення було складовою національно-визвольного руху на Рівненщині кінця 80 -- початку 90-х років ХХ століття.

Список використаної літератури

1. Виткалов С. В. Рівненщина: культурно-мистецький потенціал в парадигмах сучасності : монографія / С. В. Виткалов. -- Рівне : ППДМ, 2012. 416 с.

2. Дем'янюк І. В. Ми вище прапор підіймемо! : нарис історії боротьби за українську національну символіку на Рівненщині. 1988-1991 р. : [монографія] / І. В. Дем'янюк. -- Рівне : ПП ДМ, 2013. -- 127 с.

3. Жив на чатах духовного ренесансу : біобібліогр. покажч. пр. Б. І. Степанишина / уклад. : Л. А. Костильова, Г. М. Люльчук ; наук. ред. О. Л. Промська ; ред. З. М. Тирак ; відп. за вип. В. П. Ярощук ; Рівнен. держ. обл. б-ка. -- Рівне : Волин. обереги, 2012. -- 56 с. -- (Серія «Славетні земляки»).

4. Поровський М. І. Тільки Рухом життя обіймеш / М. І. Поровський. Рівне : ПП. Лапсюк, 2009. -- 468 с.

5. Степанишин Б. Четвертий ренесанс України: публіцистика / Б. Степанишин. -- Рівне : ВАТ «Рівнен. друк.», 1999. -- 236 с.

Размещено на Allbest.ur