Простір репрезентації Прекрасної Дами: ігрова складова куртуазного культу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 130.2

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна (Україна, Харків)

Простір репрезентації Прекрасної Дами: ігрова складова куртуазного культу

Орищенко Н. О.,

аспірантка кафедри теорії культури та філософії науки,

Natalyaor@ukr.net

Анотація

карнавальний куртуазний служіння культура

Досліджено ігрову та карнавальну складові куртуазного культу, що виник у середньовічній Франції та мав значний вплив на формування європейської культури. Розглянуто основні критерії за якими можна говорити про лудологічну, карнавальну та символічну складові культу служіння Прекрасній Дамі та можливість репрезентації жінки в рамках цієї системи. Мета дослідження полягає в аналізі простору куртуазного культу як певного символічного конструкту, в котрому Дама, представляючи собою об'єкт бажання, модулює і трансформує реальність суб'єкта-лицаря. В статті використано лудологічну теорію Й. Хейзінга, концепцію Карнавалу М. М. Бахтіна, структурно-психоаналітичну методологію Ж. Лакана. Робиться висновок, що простір репрезентації образу Прекрасної Дами представляє собою поєднання християнської догматичності з опозиційною їй карнавальністю. Разом з тим, беззаперечною є значна роль ігрового начала, котре яскраво демонструє одну із специфічних сторін куртуазного культу: змушеність коритися правилам та можливість Дами конструювати не лише Я суб'єкта, але і простір, в якому відбувається процес гри.

Ключові слова: Гра, Карнавал, Прекрасна Дама, правила гри, пародійність.

Annotation

Orishchenko N. Оpost-graduate studentofthe Department ofTheory of Culture and Philosophy ofScience, Kharkiv National University named after V N. Karazin (Ukraine, Kharkiv), Natalyaor@ukr.net

Property of representation of a Beautiful Lady: game of the composition of the curtain culture

The article explores the play and carnival components of the courtly cult, which wasformed in medieval France and had a greatinfluence on theformation of European culture. The main criteria for judging the ludological, carnival and symbolic component of the cult of the service of the Beautiful Lady and the possibility of the representation of a 'woman within theframework of this system are examined. The aim ofthe study is to analyze the space ofthe courtly cult as

a specific symbolic construct in which the Lady, representing the object of desire, models and transforms the reality of the knight subject. The article uses the lagging theory of J. Heising, the concept ofN. N. Bakhtin's Carnival and the structural and psychoanalytical methodology ofJ. Lacan. A platoon is being made that the spacefor the representation of the image of the Beautiful Lady is a combination of Christian dogmoticity and carnivalism opposing it. At the same time, there is an undeniable role of the game principle, which demonstrates one of the specific aspects of the courtly cult: the need to obey the norms and rules and the ability of the Ladies to construct not only the subjectl butalso the space in 'which the game takesplace.

Keywords: Game, Carnival, BeautifulLady, rulesofthe game, parody.

Культ Прекрасної Дами - явище, котре, виникнувши в середньовічній реальності, протягом короткого часу із опозиційної, маргінальної моделі міжособистісних стосунків, перетворилося на зразок для побудови нових систем внутрішньо-суспільних взаємин. Тобто, в образі Дами ми маємо символічний конструкт, через призму якого можливо простежити трансформативні процеси в образі та становищі жінки. Наголошуючи на унікальності явища куртуазної культури, а зокрема і образу Прекрасної Дами, варто проаналізувати ті межі, в яких вона існувала. У даному випадку мається на увазі символічний культурний простір, в котрому стало можливим говорити про зміну статусу Жінки, надання її сутності кардинально нових значень. Спираючись на методологічні розробки Ж. Лакана, Й. Хейзінги та М. Бахтіна, можна говорити про, як мінімум, три основні виміри існування куртуазного образу жінки.

З точки зору історико-психологічного підходу процес формування куртуазних відносин виглядає як своєрідний механізм створення окремого простору любовних взаємин, в якому практично всі учасники даного культу є зацікавленими особами [6]. Куртуазна стилістика відносин між чоловіком і жінкою залишалась для Середньовічної епохи регулятивним ідеалом, далеким від реалій життя. Але, все ж таки, ідеал Прекрасної Дами, остаточно сформувавшись на межі XI - XII століть у середовищі південно-французького лицарства, згодом поширився на інші європейські країни, відігравши значну роль у становленні загальних основоположних тенденцій західноєвропейської культури. Важливу роль в цьому злеті зіграло утворення феодальної еліти, з притаманними їй егалітарними установками свідомості і поведінки, що зробили можливим «визнання» жінки, хоча і досить умовно та у чітких рамках. Саме тому, ідеал Прекрасної Дами виявився значущим культурним орієнтиром для європейського світу не тільки в середньовіччі, але й у Новий час, і, як це не парадоксально, в емансипованій сучасності [6].

Важливу роль у функціонуванні культу Прекрасної Дами відіграє поняття сублімації, як психологічного процесу перетворення і переключання енергії афективних бажань на цілі соціальної діяльності і культурної творчості. Завдяки процесу сублімації, на думку Ж. Лакана, куртуазна поезія створила Об'єкт, що зводить з розуму, захоплює і привертає увагу ідеального, нелюдського партнера. Хоча, все одно центром даного Об'єкта, тобто Дами, залишається Порожнеча, навколо якої будується мозаїка моральних і етичних якостей, яка заповнювалась завдяки ідеальному Іншому, символічній Прекрасній Дамі [4]. Тому можна погодитись із твердженням, що куртуазне кохання існувало лише у символічно-ідеалістичній формі, свідченням чого є одне з непорушних правил: Прекрасна Дама зазвичай зображувалась заміжньою, що слугувало однією з перших «нездоланних» перешкод, котра гарантувала виключно дистанційне спілкування з Об'єктом закоханості, максимальну ідеалізацію почуттів і відмову від плотських втіх [4]. Парадоксальність боротьби за Даму Серця полягала ще в тому, що вся схема ритуального поклоніння була побудована таким чином, щоб не притягувати Бажане, а, навпаки, його відштовхувати. Служіння як шлях до Бажання стало процесом, спрямованим на отримання визнання Іншим.

Комунікація між суб'єктом і Об'єктом бажання могла здійснюватись лише на символічному рівні. Тут варто згадати про поняття погляду Іншого, згідно з яким, лицар-суб'єкт постійно перебуває в полі зору Дами, як Іншого, котра водночас притягує його і відштовхує, задаючи, таким чином, суб'єкту конфігурацію його Я. Тобто, тілесність Дами відходила на другорядні позиції, поступаючись силі та владі Погляду жінки. Через цей погляд, здійснювалося конструювання власного Я суб'єкта. Крім того, займаючи місце Іншого, Дама є тим, хто може визнавати суб'єкта (лицаря), конструювати його ідентичність та суб'єктивність. Це стає можливим пояснити за допомогою концепції «стадії дзеркала», через яку більш очевидним є значення зорового контакту між Лицарем і Дамою. Через погляд і споглядання, суб'єкт має можливість захоплюватись образом Дами, прагнути його досягти і відчуваючи залежність від цього погляду [4].

Ж. Лакан акцентує увагу й на відсутності конкретних жіночих імен в куртуазному просторі. Він пояснює це тим, що об'єкт ніколи не називається прямо, оскільки ідеалу не можна дати конкретне «земне» ім'я. Це принизить його до повсякденності. По імені можна називати лише тих жінок, щодо безгрішності яких ні в кого не виникне жодних сумнівів: королев, героїнь лицарських легенд, Діву Марію. Важливу роль тут відіграє і поняття «любовного потягу», яке може розумітися як лаканівський термін Triebe (місце прагнень), який не сприятиме створенню родини чи тривалих гармонійних стосунків. Сублімація, що приносить потягу задоволення, яке відрізняється від його цілі, і є тим, що віднаходить істинну природу Triebe, яка не є інстинктом в чистому вигляді, а пов'язана з Річчю як такою [4].

Керуючись необхідністю розподілу ролей, ініціативу у завоюванні кохання куртуазна культура повністю покладає на чоловіка, тоді як жінці належить спонукати лицаря до терплячого очікування, вселяючи йому прагнення до поклоніння. Статева мораль продовжувала керуватися подвійними стандартами, за якими чоловіку було дозволена легковажна поведінка, а жінка суворо засуджувалась за кожен свій проступок. На думку Ж. Ліповецького, радість від взаємин з Дамою для тогочасних лицарів була тотожною нарцисизму і мазохізму, адже поети зосереджені насамперед на власному стражданні, а не на оспівуванні Дами [5, с. 161].

Практика fine amour [3, с. 484], підвищувала престиж виключно «чоловічих» якостей, розвиток властивих лицарю чеснот. Від жінок вимагалась сміливість та обачність, адже її «моральне падіння» повинне було проходити відповідно до законів куртуазного кохання [2, с. 94]. У вищих прошарках суспільства це слугувало засобом виховання жінки, яка після завершення ігрової ситуації повинна була повертатись до буденності та залежності від чоловіка [2].

Багатьма дослідниками ігровий характер куртуазної культури ставиться під сумнів. Аргументами проти лудологічності культу є відсутність свободи і належної антитези, на зразок «серйозності». Проте, твердженням на користь культу Дами як гри є його здатність виводити людину-учасника за межі реальності [8, с. 37], намагання регламентувати відносини. Аналізуючи феномен лицарства, Й. Хейзінга звертає увагу на наявність ігрового елементу практично в усіх проявах середньовічної культури. На його думку, саме вплив пристрастей спонукав представників Середньовіччя підносити кохання до рівня прекрасної гри, що вміщує в себе низку благородних правил і визначає певні формальні рамки, тоді як для нижчих прошарків таким обмеженням слугувала церква [9, с. 114]. З точки зору Й. Хейзінги, гра, будучи вже заданою величиною, передує культурі загалом і розуміється як явище культури, а не як біологічна функція [10]. Найголовнішою ознакою гри, на якій він акцентує свою увагу в книзі «Homo ludens - Людина граюча», є вільна дія, яка не може відбуватися примусово або ж без бажання учасників. Служіння Прекрасній Дамі в системі куртуазних стосунків, на початку свого зародження є вільним і свідомим вибором лицаря. Лише в подальшому, коли даний аспект буде включений в перелік необхідних для рицаря якостей, елемент вибору стане обмеженим [10]. Не зважаючи на видиму реальність, культ Дами продовжує зберігати свою умовність, що, на думку Й. Хейзінги, є однією з характерних рис визначення гри. Тобто, навколо Дами вибудовується символічний простір, який за своєю максимальною наближеністю до реальності приховує ілюзорність і уявність, що неодноразово підкреслював Ж. Лакан [4]. В цьому просторі стає можливим формулювання нормативних структур, правил та культурних кодів, проте центральне місце в даному процесі займає Дама, через яку дані норми мають змогу здійснюватись.

Наступною ознакою є наявність елемента напруги, який піддає випробуванню силу, винахідливість, витривалість та внутрішні, духовні якості гравців-лицарів. Аристократичний, благородний стан повинен був стверджувати досить високий етико-релігійний зміст. Проте на практиці лицарі або задовольнялись зовнішньою картинкою високого становища, або ж формалізованим, проте вишуканим куртуазним поводженням. Тобто, тут гра всього суспільства відбувається заради піднесення як окремого колективу, так і індивідуальної особистості. Так, наприклад, лицар мав поступово завойовувати серце дами, суворо дотримуючись схеми ритуалу і регламентації найменших дрібниць та деталей поведінки, котрі можна порівняти зі стадіями гри: лицар, що приховується; лицар, що молиться; шанувальник. Передостання стадія передбачала наявність винагороди, котра не суперечила вимогам гри: залежно від прийнятого рішення, Дама обирала дарувати чи ні «тегсе» (мається на увазі - свою прихильність або милість) [3, с. 485]. Останній етап цієї гри надавав лицарю статусу «коханого», в якому він міг розраховувати на найвищу винагороду - поцілунок, котрий символізував умовний перехід на нижчий соціальний рівень, адже тепер він вважався васалом Дами [3,с. 84].

Не менш важливою ознакою є й те, що гравці досить швидко створюють нову спільноту, яка зберігатиметься вже й після завершення гри. Так, куртуазна культура, набувши поширення, об'єднала в собі значну кількість середньовічних громадян благородного походження, яка, навіть потрапивши під вплив загальних кризових процесів, не зникла, а, трансформувавшись, продовжила своє існування в нових форматах: культурні та літературні салони, що відігравали важливу роль в культурі до XIX ст.

На думку Й. Хейзінги, досить незначний зв'язок між різними формами придворного ідеалу і реальністю шлюбу призвів до вільного розвитку та активізації ігрових елементів, що проявлялись в світських бесідах, літературних розвагах і відображались в тяжінні до витонченого любовного життя. Підтверджуючи теорію ігрового начала куртуазії, вчений звертає увагу на те, що ідеал можливо було сприймати і переживати лише в містичних формах гри, прикладом чого можуть слугувати турніри, що пропонували гру в романтичне кохання в її найгероїчнішому вираженні [10].

У центрі куртуазних уявлень цього періоду формувався образ ідеального куртуазного лицаря, котрий включав такі якості, як знатність походження, багатство, благородні поведінку і образ думок, благочестя, а також ввічливість, витончені манери, витончений смак і освіченість. Це є досить важливим, адже від Дами теж вимагалось дотримуватись тих вимог, котрі ставив перед нею ритуал куртуазного служіння [8, с. 76].

Виходячи з цього, виникає концепція, котра будується на структуралістському підході Р. Барта. Такі автори як Л. В. Щеглова та Н. Р. Саєнко, пропонують розуміти куртуазію як синтаксис культурного тексту пізнього середньовіччя. Спираючись на теорію Р. Барта, вони зазначають, що для такого Тексту виникає необхідність виховання аристократа-читача, котрий би орієнтувався в інтерпретації цього Тексту-Простору, тексту-насолоди.

Своєрідність поведінки лицаря по відношенню до Дами найяскравіше виразилась у їхньому вмінні поєднувати орієнтованість на «норму» і на її порушення, тобто на незвичність, оригінальність та індивідуальність у вчинках окремого індивіда. Можливо, саме тому в кодексі честі лицаря значилось, що потрібно шукати нетривіальні методи вирішення і реалізації зазначеним нормам, задля того, щоб привернути до себе увагу як спільноти, так і завоювати прихильність Прекрасної дами. Саме тому, кожна дія лицаря трохи нагадує театральне дійство, маючи при цьому символічний зміст. В цьому процесі, наприклад, Л. В. Щеглова та Н. Р. Саєнко, вбачають текстуальність лицарської поведінки, де суб'єкт куртуазних відносин пише власний Символічний Текст [8, с. 47].

Подвоєння реальності є ще однією необхідною умовою ігрової діяльності. Гра завжди є співвіднесенням своїх дії з існуванням двох світів - ігрового і життєвого, це подвоєння реальності лежить в основі умовності і впорядкованості гри [7, с. 80]. Слід також наголосити, що більшість емпіричних феноменів гри передбачають наявність партнерства, навіть там, де діє лише один суб'єкт. Дослідник онтології гри К. Т. Ретюнських категорично засуджує процес лудологізації любові, представленої в куртуазній культурі, де кохання зникає, замінюючись зовнішніми атрибутами, формальними проявами, а жінка виступає то як гравець, то як іграшка [7, с. 201].

Не можна не звернути увагу і на теорію Карнавалу та карнавальності культури, запропонованої М. Бахтіним. Орієнтуючись на його концепцію, між Дамою та Лицарем не існувало поділу на виконавців і глядачів, що перетворює їх на певне життя і перетворюючись на невід'ємну його частину. Крім того, досить очевидною є пародійність куртуазної культури: жінка, котра в повсякденному житті займає досить низьку позицію в соціальній ієрархії, в куртуазному просторі отримує змогу домінувати над чоловіком-аристократом, отримуючи, нехай і досить умовно, титул сюзерена. Така зміна ролей, яскраво простежується в схемі ритуалу поклоніння і клятви лицаря Дамі, котра майже ідентична схемі оммажу [1]. Не зважаючи на те, що жінка бере на себе чоловічу роль, в ній продовжує підкреслюватись саме жіночність, в усіх її проявах, що зумовлює її ототожнення з Матір'ю, як в сакральному, так і в «карнавальному» розумінні. Як не дивно, даний факт не суперечить сакралізації образу та його психоаналітичним функціям. Водночас простір куртуазного кохання має властивість місця розрядки соціальної напруги, як з точки зору М. М. Бахтіна, так і на думку Ж. Лакана [4; 1].

Отже, можна зробити висновок, що куртуазне кохання і куртуазна поведінка -це незвичний вид гри, гри символів, де суб'єкт, тобто лицар, не є ініціатором, а має просто покірно грати відведену йому роль, не порушуючи при цьому чіткі правила. Як і в будь-якій грі, в цій існують виграш, програш і результат. Найвищою винагородою тут постає прихильність Прекрасної Дами, яка породжує проблему зустрічі. Адже, поки Об'єкт є недосяжним - на нього проектуються всі бажання і зусилля лицаря, як Суб'єкта. Коли ж відбувається зустріч з Іншим, скоріш за все з'являється мотив розчарування. Завдяки своїй символічній необхідності і власному прагненню репрезентації, Дамі «вдалося» продовжити своє існування за нових культурних умов, та віднайти можливості до посилення саморепрезентації.

Список використаних джерел

1. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса // М. Бахтин. Собрание сочинений в 7ми томах. Т.4 (2). -М.: «Языки славянских культур», 2010. - 752 с.

2. Дюби Ж. Куртуазная любовь и перемены в положении женщины во Франции XII века / Ж. Дюби // Одиссей. - М., 1990.

- С.90-96.

3. Зюмтор П. Опыт построения средневековой поэтики / П. Зюмтор. - СПб.: Алетейя, 2003. - 544 с.

4. Лакан Ж. Семинары. Книга 5. Образования бессознательного (1957/1958) I Ред. Ж.-А. Миллера. - М.: Гнозис II Логос. - 2002. - 608 с.

5. Липовецкий Ж. Третья женщина / Ж. Липовецкий. - СПб.: Алетейя,2003. -512 с.

6. Николаева И., Карначук Н. Культура рыцарской среды [Электронный ресурс] /Н. Карначук, И. Николаева. - Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Nikol_2/06.php.

7. Ретюнских Л. Т. Философия игры / Л. Т. Ретюнских. - М.: Вузовская книга, 2002. - 256 с.

8. Саенко Н. Р. Щеглова Л. В. Образ благородного всадника: культурные модели: монография / Л. В. Щеглова, Н. Р. Саенко. -М.: Издательство МГОУ, 2010. - 184 с.

9. Хейзинга Й. Homo Ludens; Статьи по истории культуры [Пер. с гол. Д. В. Сильвестрова] / Й. Хезинга. - М.: Прогресс-Традиция, 1997. - 416 с.

10. Хейзинга Й. Осень Средневековья. Исследования форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах / Й. Хейзинга. - М.: Прогресс-Культура, 1995. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru