Юлій Мейтус: штрихи до національного портрету

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЮЛІЙ МЕЙТУС: ШТРИХИ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОРТРЕТУ

Л.Г. Тупчієнко-Кадирова

Анотація

Розглядаються погроми у Єлисаветграді, свідком яких був український радянський композитор Ю. Мейтус, його робота для театрів у Харкові. й зв 'язок з єврейською культурою

Ключові слова: Юлій Сергійович Мейтус, єврейські погроми у Єлисаветграді, Харківський Державний єврейський театр, театр Пролеткульта.

Abstract

Tupchiienko-Kadyrova L.G Yuli Meytus: strokes to a national portrait.

Introduction. Known soviet ukrainian composer Yuli Meytus (1903-1997) has the Jewish nationality. This aspect in his biography was not considered, excepting a research family tree by M. Dolgikh. Article purpose - to track it.

Purpose. In our opinion, the surname Meytus occurs from Meytes, that into Yiddish means «son of Meyta». Yuli received secular education in a family of the doctor.

Results. During Civil war he witnessed tragic events - «pogroms» in 1919, which carried out: Ukrainian garrison of S. Petliura's army (on January 13); parts of A. Denikin's army (in summer); army of the ataman Grigoriev (on May 8 and 15-17, in summer), when Jews were saved by Red army. Part of residents participated in pogroms, a part (workers) protected Jews. Therefore Meytus supported the working Soviet power, and hisfamily moved to Bolshevist Kharkiv. In Kharkiv Meytus began his career (1926-1927) - wrote music to theatrical performances: «Rozita» and «Zagmuk» of the State Jewish theater («Spanish song» from the first published in 1929); «Viriney» and «On that side of a slot» of the Proletkult's theater; «Prologue» of «Berezil»; «Uncle Tom's Cabin» of the State theater for children («Lullaby» from performance published in 1928). Information about the first theater and about performances of the second is given for the first time.

Conclusion. Meytus in the letter to his father (March 11 in 1960) remembers Sholem Aleichem's statement, but nearby - Gogol's. Therefore, he felt participation to the Jewish culture, but was not represent it: he didn't took plots for music pieces from Jewish kulture, but took active part in creation ofthe Ukrainian Soviet musical culture in USSR.

Key words: Yuliy Meytus, Jewish pogroms in Elisavetgrada, Оадё3апйёёе Kharkiv State Jewish theater, Kharkiv theater of Proletkult.

Постановка проблеми

Радянський український композитор Юлій Сергійович Мейтус (1903-1997), народний артист України, лауреат Державної (Сталінської) та державної премії України ім. Т. Шевченко, відомий як автор 17 опер та багатьох вокальних і симфонічних творів, музики для театру й кіно. Проблема з'ясування родинного, національного й культурного середовища, в якому визрівала особистість майбутнього славетного митця, залишається відкритою.

Аналіз останніх досліджень

Аналізу його творчості присвячено багато музикознавчих статей. Але біографія представлена лише коротко, на сторінках монографії [1, 5-35], спогадів дружини композитора [2], збірника [3] та ін. Причетність до єврейської національності розглядалось лише у розвідці, присвяченій родоводу Мейтусів [4].

Метою статті є простеження національного аспекту в біографії композитора.

композитор мейтус театр харків

Виклад основного матеріалу

Національність Ю. Мейтус звичайно, зазначав у документах, наприклад, у чорновику «Особистого листка по обліку кадрів»: «5. Національність еврей» [5, 3/1]. Мейтуси або їх предки, опинились у Російській імперії ймовірно після приєднання земель, які входили до Речі Посполитої, внаслідок поділів Польщі 1792 і 1795 рр. [6, 59], єврейське населення цих земель увійшло до складу купецтва і міщан Росії й було урівне- но з ними у правах [7, 2]. За наступне століття поступово, на відміну від інших народностей, їх проживання на території обмежувалось так званою «чертою постоянной еврейской оседлости» на територіях, що потребували торгово-промислового розвитку [7, 2,4]. На порубіжжі ХІХ-ХХ ст.ст. вони включали 10 губерній Польщі та 15 губерній на заході і південному- заході Росії [7, 5], в т. ч. Херсонську, куди входив і Єлисаветград. Проживання роду Мейтусів у цьому місті документально підтверджується з першої половині ХІХ ст., два покоління належали до купецького стану [4]), а батько Юлія, здобувши відповідну освіту, став лікарем і сім'ю було переведено до міщанського стану у 1896 р. [4, 96]. Можливо, під час погромів у Єлисаветграді 1881 р. постраждала і торгова діяльність Мейтусів, а, можливо, відіграло роль тільки бажання стати лікарем. Також батько змінює ім'я на Сергія Самуїловича, це могло бути наслідком вихрещення або потреби у зручній адаптації на російську мову, в т.ч. і для лікарської практики [4, 100], отже, Юлій став Сергійовичем.

Стосовно прізвища роду - Мейтус, нам здається вірогідним його походження, яке пропонується у статті про єврейського поета Еліяху Мейтуса: «ми... не знаємо, коли і чому прізвище [Мейтес] змінилось на Мейтус. Мейтес - прізвище, що походить від ідишського жіночого імені Мейта. У буквальному смислі воно означає «син Мейти» [8]. Це один з найпоширеніших шляхів утворення єврейських прізвищ. Також відомо, що більшість переселенців з Європи до Російської імперії становили «так звані ашкеназі, тобто європейські євреї, які розмовляли на одному з діалектів германської групи індоєвропейської мовної сім'ї (ідиш)» [6, 59], який був розповсюджений (протягом століть) у Європі, зокрема, у Східній, а іврит був відроджений як розмовна мова лише у ХХ ст., коли рід Мейтусів вже мав прізвище.

Хоча народження дітей - Юлія та Олександри, згідно традиції записали у книзі єврейського молитовного будинку «Бес-Гамедриш» («Будинок Вчення») [4, 97], при вступі Юлія до реального училища було записано «вероисповедание»: «иуд[ей]» [9, 36], а при навчанні він не відвідував заняття з «Закону Божого» та церковну службу [10, 29], виховання у сім'ї мало світський характер. Батьки шанували музику й театр, мати чудово грала на роялі, батько співав романси і оперні арії руських композиторів» [1, с. 5-8], «захоплювався... також народними руськими та українськими піснями» [2, 1], родина відвідувала театральні постановки, концерти відомих співаків, інструменталістів [1, 5-8].

Деякі трагічні події - погроми часів Громадянської війни, були безпосередньо спрямовані на єврейське населення. Якщо жертви погромів 1881 р. налічували кілька десятків людей, то за 1919-1920 рр. загинуло, за різними оцінками, від 30 до 200 тис. [11, ХІІ].

За найбільш грунтовним дослідженням, зробленим на основі документів, майже половина погромів - 39,9% була здійснена військами Директорії на чолі з С. Петлюрою, 24,8% - різними партизанськими загонами і бандами; 17,2% - військами об'єднань Добровольчої армії (в т. ч. на чолі з А. Денікіним); 8,6%, - загонами Червоної армії; 4,2% - загонами отамана Григор'єва; 2,6%, - Польською армією; 2,7% - іншими учасниками [11, XIV].

З біографії Ю. Мейтуса ми знаємо, що деякий час він працював в якості піаніста у Першій Кінній у складі Червоної армії [1, с. 7-8], тому розглянемо погроми, здійснені червоноармійцями, детальніше. Їх здійснили деякі деморалізовані частини Першої Кінної армії Буденного під час відступу з Польського фронту 1920 р. в кількох пунктах України, після цього ці частини були розформовані, а 100 погромників - розстріляні [11, 431,815,921]. Часто влаштовували погроми бувші частини Червоної армії, які на той момент вже не були організаційно з нею зв'язані [11, 491]. Але головне, що відрізняло більшовицьку владу і командування Червоної Армії від інших армій - вони не закривала очі на погроми, здійснені її частинами, і не тільки не підтримували їх своєю бездіяльністю, як в інших арміях, а й нещадно зупиняли, розстрілюючи погромників [11, 426,815], замінюючи командний склад [11, 426], проводячи перевиховування ідеологічно нестійких бійців [11, 361-362].

Також, скоріше за все, класовий характер мало і ставлення євреїв до Громадянської війни: якщо заможні євреї фінансували армії білих (їм було що втрачати), то бідні євреї (яких було у Червоній Армії незрівнянно більше, ніж у білій) воювали за владу, яка давала й рівні права, й рівні можливості [12].

Є дані про кілька погромів у Єлисаветграді, що відбулись протягом 1919 року. 13 січня 1919 р. за Директорією український гарнізон громив єврейські магазини і будинки, його зупинила робітнича дружина, організована на початку революції Комітетом суспільної безпеки, цей «петлюрівський» погром тривав 2 дні [11, 239,491]. Під час денікінського погрому (1919 р., точна дата не вказана, але це було влітку - прим. авт.) воїнські загони, забираючи гроші і золото, вбивали мешканців, а будинки руйнували або спалювали, проте місцеві мешканці, що приєднались до погрому, обмежувались грабунком, «денікінський» погром тривав 10 днів [11, 491-492].

Дрібні банди Іванова і Хмари, які ховалися у Чорному лісі біля Знам'янки, у квітні не пустили до Єлисаветграда [11, 491]. Але протистояти військовим бандам було важче. Так, війська отамана Григор'єва двічі у травні (8-го, 15-17-го) та один раз у середині літа 1919 р. захоплювали повітовий центр, де крім грабежів вчиняли масові єврейські погроми, убивши кілька тисяч мирних жителів. Кожного разу місто від бандитів звільняли бійці Червоної Армії [13]. Особливою жорстокістю відрізнявся погром 15-17 травня 1919 р, який не змогли зупинити загони робітників: загиблих від немовлят до людей похилого віку нараховувалось до 4,5 тисяч і «якби Радянська армія не прийшла вчасно - все єврейське населення Єлисаветграда було б винищено»; решта єврейського населення позбулося запасів, у т.ч. продовольства, потребувало лікування, одягу, житла [14]. Невдовзі і неподалік від Єлисаветграда Григор'єв був вбитий (у т. ч. і за антисемітизм) за наказом Н. Махна, котрий співпрацював з Червоною армією. Частина євреїв з міста виїхала: у травні-червні 1921 р. в Одесі зафіксовано 111 сімей - біженців з Єлисаветграда [11, 529], хоча й цей шлях порятунку був небезпечним: так, у результаті нападу на поїзд між станціями Хировка і Канатовка (по лінії Знам'янка - Єлисавет- град) 10 липня 1922 р. бандою Іванова було знято з поїзда і вбито 14 євреїв [11, 537].

Отже, починаючи з 1881 р. місто пережило кілька погромів. Ставлення до євреїв у Єлисаветграді під час не стабільної влади та переходу її із рук в руки у роки Громадянської війни (1917-1922) було двояким: одні мешканці брали участь у погромах (яких було не менше 5-ти) військових частин С. Петлюри, А. Денікіна, Григор'єва, інші - намагались припинити і захистити людей. Погромів з боку частин Червоної Армії на території Єлисаветграда і всієї Херсонської губернії не було, навпаки: саме ця Армія і радянська влада зробили рішучі кроки для захисту і порятунку євреїв.

Сім'я Мейтусів залишалась у місті увесь період Громадянської війни. Юлій, котрий народився і проживав у Єлисаветграді 20 років свого життя, був свідком цих подій, а його батько-лікар, вірогідно, надавав необхідну лікарську допомогу пораненим і постраждалим. Можливо тому вони, коли прийшла пора, виїхали до радянського і робітничого Харкова, в якому ще на початку Жовтневої революції була проголошена Українська соціалістична радянська республіка, ніж до українського Києва, в якому була проголошена республіка з національно-українською суттю. Звичайно, зіграв свою роль і столичний статус Харкова.

У подальшому як зв'язок з єврейською культурою можна було би назвати співпрацю Ю. Мейтуса з Харківським Державним єврейським театром 1926 р., коли він написав музику до двох його вистав. Перша, п'єса-мелодрама «Розіта» (за твором А. Глоби у перекладі Козакевіча, режисер З. Він), була написана за сюжетом німого фільму «Розіта» за участю Мері Пікфорд і була поставлена О. Таїровим на сцені Камерного театру у Москві в березні 1926 р. Вже 19 і жовтня була призначена генеральна репетиція, а 21-23 жовтня - премє'ра вистави у Харкові [15, 1926, № 24 (19 жовт.), с. 4-а обкл.]. Про музику вистави написали: «багато допоміг режисерові художник Кігель... та композитор Ю. Мейтус, яскравою музикою, не трафаретною в етнографічних місцях і рельєфно-драматичною в інших» [15, 1926, № 25 (26 жовт.), с. 14]. На наш погляд, «Еспанська пісня», що вийшла друком 1929 р., була написана Ю. Мейтусом саме до цієї вистави, це підтверджується й тим, що автор слів пісні і п'єси - А. Глоба [16].

Генеральна репетиція другої вистави - трагедії «Загмук» була призначена на 20 і січня 1927 р. [15, 1927, № 3, с. 4-а с. обкл.], а прем'єра - на 4 і 5 лютого [15, 1927, № 5, с. 4-а обкл.]. Автор п'єси - А. Глебов, перекладач - Е. Фіннінберг, постановка Е. Лойтера (керівника театру), художник І. Рабічев, музика та оркестровка Ю. Мейтуса, хор[,] гімн рабів і пісенька - І. Ройзентура [15, 1927, № 6 (8 лют.), с. 24.]. Автор п'єси так охарактеризував музику до вистави: «з музичного супроводу (Мейтус і Ройзентур) треба виділити вокальну частину Інструментальна слабіша» [15, 1927, № 7, с. 5].

Але робота з Єврейським театром не може свідчити про особливе ставлення Ю. Мей- туса до єврейської культури, оскільки вистави йшли українською мовою, зміст першої вистави - життя Іспанії, другої - події Ассіро-Вавілонії. А головне, в цей самий рік композитор писав музику до вистав ще кількох театрів. Це були: «Березіль» («Пролог» Л. Курбаса і С. Бондарчука), театр Пролеткульта (вистави «Вірінея» за Л. Сейфуліної, «По ту сторону щели» за Д. Лондоном) [15, 1926, № 25 (26 жовт.), с. 17; № 27 (9 листоп.), с. 16; № 29 (30 листоп.), с. 16]. Про музику до вистави «Вірінея» написано наступне: «музика Мейтуса цілком поєднана з грою акторів. Певна мелодраматичність не виглядає солодкою й зумисною» [15, 1926, № 32, с. 13]. З «Березолем», а саме з його головним режисером Л. Курбасом, як відомо, композитор працював наступні 5-6 років: напевне, Ю. Мейтусу було цікаво працювати з видатним майстром, а той знайшов у композиторові однодумця, чудового виконавця своїх задумів. 1927 р. композитор співпрацював з Державним театром для дітей, написав музику до вистави «Дядька Томова хата» за Г. Бічер-Стоу [15, 1927, № 22 (1 листоп.), с. 14]. Один з номерів - «Колискова» була надрукована 1928 р. [17].

Але свою причетність до єврейської культури Юлій Мейтус, звичайно, відчував. Так у листі до батька від 11 березня 1960 р. [18, л. 1] він згадує вислів класика єврейської літератури: «талант как деньги. Есть - есть. Нет - нет», - говорил Шолом-Алейхем», але тут же додає вислів класика російської літератури з Малоросії: «В общем получилось как у Гоголя, и можно сказать автору пьесы «что, синку, допомогли тоби твои ляхи»?». Але за місцем народження, освітою, професійною діяльністю Ю. Мейтус належав руській культурі. Крім того, проживання і діяльність його на території і у межах України, знайомство його із українською культурою і багаторічна праця на її розвиток міцно зв'язали і приєднали його і українській культурі - про це свідчать багато його творів на українські теми та видання вокальних творів з текстом двома мовами - руською й українською. Але таке гармонійне поєднання трьох культур було можливим завдяки його належності радянській інтернаціональній культурі.

Висновки

Отже, прихильність до іудейській вірі нами не простежується. На нашу думку, Ю. Мейтус не був іудеєм за належністю до певної конфесії, адже все його життя свідчить про те, що він не притримувався певних обрядів. Але зважаючи на величезний досвід єврейського народу, на філософську мудрість багатьох його представників, а крім того, на трагічні події, свідками яких був Юлій Сергійович, вірогідно, наклали відбиток на ставлення його до Бога як до сили, що дійсно у світі присутня. У творчості простежується інтерес, в основному, до української і радянської дійсності, також інколи створювались твори на вірші поетів - представників різних народів СРСР та зарубіжжя, в першу чергу, руських. Але немає свідчень про обробки єврейських пісень, або написання музики на вірші єврейських поетів, або творення симфонічної та оперної музики на сюжети, зв'язані з єврейською культурою. Навіть при співпраці з єврейським театром сюжети вистав не були зв'язані з нею. Будучи інтернаціоналістом, композитор не тільки працював на ниві української радянської музичної культури, скільки разом з іншими, - створював її, та здобувши великі успіхи на цьому шляху, вніс помітний внесок в утворення радянської культури, культури СРСР.

Список використаної літератури

1. Архимович Л. Юлій Мейтус: очерк жизни и творчества / Л. Архимович, И. Мамчур. М.: Совет. композитор, 1983. 132, [2] с.

2. Васильева А. И. 64 года вдохновенного творческого труда [1987-1993 рр.] Машинопись. 29 х 21 см // КММКШ. НД № 1064. 25 л.

3. Юлій Сергійович Мейтус. Сторінки життя і творчості: спогади. Листи. Матеріали (До 100-ліття від дня народження) / ред.-упоряд. М. Д. Копиця ; Нац. муз. академія України ім. П. І. Чайковського // Наук. вісник Нац. муз. академії України ім. П. І. Чайковського. К., 2006. Вип. 34. 231 с.

4. Долгіх М. Український композитор Ю. С. Мейтус і його родина у матеріалах Державного архіву Кіровоградської області / М. Долгіх // Між Бугом і Дніпром: наук.-краєзнавчий вісн. Централ. України / Держ. архів Кіровоград. обл. ; Нац. спілка краєзнавців України. Кіровоград: Централ.-Україн. вид-во, 2015. Вип. IV. С. 94-103.

5. Мейтус Ю. С. Особистий листок по обліку кадрів, 15 ноября 1946 г. Автограф. Черновик // ЦГАМЛИ. Ф. 182. Оп. 2. Ед. хр. 706. Л. 3-4.

6. Кабузан В. М. Євреї на Україні, в СРСР і світі: чисельність, розміщення [Електронний ресурс] / В. М. Ка- бузан, В. І. Наулко // Укр. істор. журн. 1991. № 6. С. 56-68. Режим доступу: http://history.org.ua/ JoumALL/joumal/1991/6/6.pdf.

7. Толстой И. И. Факты и мысли. Еврейский вопрос в России / Ив. Ив. Толстой и Юлий Гессен. СПб.: Типография товарищества «Общественная польза», 1907. XII, 135 с.

8. Ромм Э. Элияху Мейтус: мой дедушка был еврейским поэтом [Электронный ресурс] / Э. Ромм, М. Ромм // Самиздат. Режим доступа: http://samlib.rU/j/ja/eliyahumeitusrussian.shtml.

9. Запись о собеседовании и отказе в приеме Ю. Мейтуса в Елисаветградское высшее земское реальное училище, [1911 г.] // Государственный архив Кировоградской области (далее - ГАКО). Ф. 60. Оп. 1. Ед. хр. 245. Л. 36.

10. Мейтус Ю. С. Оценки успешности Мейтуса Ю. С. ученика Елисаветградской мужской классической гимназии, 1912-1913 гг. // ГАКО. Ф. 59. Оп. 1. Ед. хр. 36. Л. 29.

11. Книга погромов. Погромы на Украине, в Белоруссии и европейской части России в период Гражданской войны. 1918-1922 гг.: сб. документов / отв. ред. Л. Б. Милякова ; отв. сост.: Зюзина И. П., Милякова Л. Б. ; введение Л. Б. Миляковой. М.: РОССПЭН, 2007. XXXV, [I], 994, [1] с.

12. Иоффе Г. Читая Будницкого [Электронный ресурс] / Г. Иоффе // Новый истор. вестн. 2006. № 15. Рец. на книгу: Будницкий О. В. Российские евреи между красными и белыми (1917-1920) / О. В. Будницкий. М.: РОССПЭН, 2005. 522 с. Режим доступа: http://cyberleninka.ru.

13. Кировоград бандитский: история и документы. Часть 1: Революция. Гражданская война. 1920-е годы [Электронный ресурс] // Украина криминальная. Режим доступа: http://cripo.com.ua.

14. Островский З. С. Отдельные погромы и трагические эпизоды. Украина. Гл. III: Елисаветградский погром // Еврейские погромы 1918-1921 гг. / З. С. Островский. М.: Школа и книга, 1926. Режим доступа: https:/ /www.oldgazette.ru/lib/pogrom/03.html.

15. Нове мистецтво: тижневик видання відділу мистецтв УПО УСРР. Харків: [б. в.]. 1926. № 1, 2, 5, 7, 24, 25, 27, 29, 31, 32. 1927. № 1-29.

16. Мейтус Ю. Еспанська пісня [Ноти] = Испанская песенка: [голос з фп.] / Ю. Мейтус ; російський текст А. Глоба ; український текст Б. Ткаченка ; [худ. О. К.]. Харків: УТОДІК, друк. 1929. 4 с.

17. Мейтус Ю. Колискова [Ноти]: [голос з фп.]: з п'єси «Дядькова Томова хата» / Ю. Мейтус ; [переклав О. Варавва ; худ.] Кеша [І. П. Проскуряков]. Х.: Держвидав України, друк. 1928. 5 с.: кол. іл. (Бібліотека естради).

18. Мейтус Ю. С. Письмо к отцу, от 11 марта 1960 г., из Кисловодска [в Киев?] // ЦГАМЛИ. Ф. 182. Оп. 2. Ед. хр. 254. Л. 1.

Размещено на Allbest.ru