Просторово-часовий вимір українського абстрактного мистецтва

Проведення універсального та динамічного аналізу сучасного культурно-мистецького становища. Культурологічно-мистецтвознавчий аналіз українського абстрактного мистецтва з позиції просторово-часової єдності. Прогнозування форм розвитку мистецтва.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 30.08.2018
Размер файла 51,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОСТОРОВО-ЧАСОВИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОГО АБСТРАКТНОГО МИСТЕЦТВА

Дубрівна Антоніна Петрівна доцент кафедри рисунка та живопису

Київського національного університету технологій та дизайну,

здобувач Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Анотація

Мета роботи. Провести культурологічно-мистецтвознавчий аналіз українського абстрактного мистецтва з позиції просторово-часової єдності (хронотопу), що дасть змогу осягнути його складну сутність та пов'язати в єдину систему координат. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного та конкретноісторичного методу для встановлення схожостей і відмінностей між історичними віхами у розвитку абстрактного мистецтва в світлі піднятої теми, а також формального методу для аналізу митецьких здобутків абстрактної образотворчості. Наукова новизна полягає в осмислені українського абстрактного мистецтва в контексті просторово-часових взаємозв'язків, а саме розгляд його як системи координат, що має виражені регіональні центри з певними особливостями, які зумовлені культурно-історичним характером. Висновки. Аналіз процесів, які відбуваються в українському абстрактному мистецтві, демонструє взаємозалежність часових та просторових відносин, урахування яких є однією з ключових завдань культурологічного дослідження. Це уможливлює проведення універсального та динамічного аналізу сучасного культурно-мистецького становища, що сприятиме його упорядкуванню з вірогідністю прогнозування майбутніх форм розвитку в ХХІ столітті.

Ключові слова: просторово-часові взаємозв'язки, хронотоп, українське абстрактне мистецтво, абстракція, культурно-мистецькі осередки.

Аннотация

просторовий часовий культурний мистецтво

Дубривна Антонина Петровна, доцент кафедры рисунка и живописи Киевского национального университета технологий и дизайна, соискатель Национальной академии руководящих кадров культуры и искусств

Пространственно-временное измерение украинского абстрактного искусства

Цель работы. Провести культуролого-искусствоведческий анализ украинского абстрактного искусства с позиции пространственно-временного единства (хронотопа), что позволит понять его сложную сущность и связать в единую систему координат. Методология исследования заключается в применении сравнительного и конкретно-исторического метода для установления сходства и различий между историческими вехами в развитии абстрактного искусства в свете поднятой темы, а также формального метода для анализа художественных произведений абстрактной изобразительности. Научная новизна работы заключается в осмысление украинского абстрактного искусства в контексте пространственно-временных взаимосвязей, а именно - рассмотрение его как системы координат, имеющей выраженные региональные центры с определенными особенностями, которые обусловлены культурно-историческим характером. Выводы. Анализ процессов, происходящих в украинском абстрактном искусстве, демонстрирует взаимозависимость временных и пространственных отношений, учет которых является одной из ключевых задач культурологического исследования. Это дает возможность сделать универсальный и динамический анализ современной культурно-художественной ситуации, что будет способствовать ее упорядочению с вероятностью прогнозирования будущих форм развития в XXI веке.

Ключевые слова: пространственно-временные взаимосвязи, хронотоп, украинское абстрактное искусство, абстракция, культурно-художественные центры.

Annotation

Dubrivna Antonina, Associate Professor of the department of drawing and painting of Kyiv National University of Technology and Design, PhD student of the National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts

Spatial and temporal dimension of Ukrainian abstract art

The purpose of the work is to conduct a cultural and art criticism analysis of the Ukrainian abstract art from the standpoint of spatial and temporal unity (chronotope), which will allow comprehending its complex nature and linking it to a single coordinate system. The methodology of the study lies in the application of a comparative and concrete historical method for establishing similarities and differences between historical milestones in the development of abstract art in the light of the raised theme, as well as the formal method for analyzing the creative works of abstract art. The scientific novelty of the work lies in the comprehension of the Ukrainian abstract art in the context of spatial and temporal connections, in particular its consideration as a coordinate system with the expressed regional centers with certain characteristics, due to the cultural and historical character. The conclusions. Analysis of the processes taking place in the Ukrainian abstract art demonstrates the interdependence of temporal and spatial relationships, which account for one of the key tasks of cultural research. It provides the opportunity to make a universal and dynamic analysis of the current cultural and artistic situation, which will help to streamline it with the probability of predicting future forms of development in the XXI century.

Keywords: spatial and temporal interconnections, chronotope, Ukrainian abstract art, abstraction, cultural and artistic centers.

Актуальність теми дослідження

Сьогодення актуалізує питання нових векторів розгляду трансформаційних процесів, що відбуваються у культурі та характеризуються динамічністю і представляють складну систему, в якій, за Ю. Лотманом, одночасно відбувається протиборство культуро-історичних пластів, що характеризуються станами послідовного розвитку та вибуху. Дослідник указує, що "ці поступові та вибухові процеси у синхронно працюючій структурі виконують важливі функції: одні забезпечують новаторство, інші - спадкоємність" [5, 26]. Балансування в межах таких понять, як новаторство та спадкоємність обумовлює функціонування мистецтва. Ці категорії існують у рамках часу і простору та відносяться до онтологічних об'єктів більшості природничих й гуманітарних наук, являються загальними поняттями, за допомогою яких формуються різноманітні аспекти буття людини.

Виходячи з вищезазначеного, культурологічний розгляд абстрактного мистецтва України варто провести з урахуванням просторово-часових зв'язків, а саме, з позиції хронотопу (від давньогрецької Xpovog - "час" і топод - "місце"), термін введений до галузі гуманітарних наук, естетики та поетики М. Бахтіним як формально-змістовної категорії літератури. Дослідник підкреслював істотний взаємозв'язок часових і просторових відносин, що художньо освоюються у літературі, та називає його хронотопом: "у літературно-художньому хронотопі має місце злиття просторових та часових прикмет в осмисленому і конкретному цілому. Час тут згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір ж інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється та вимірюється часом. Цим перетином рядів та злиттям прикмет характеризується художній хронотоп" [2, 235]. Відтак, хронотоп виступає перспективною категорію дослідження у сфері гуманітарних знань, представляючи собою своєрідний абстрактний світ, цілісний за його просторовими та часовими характеристиками, тобто з точки зору онтологічного тлумачення виражає сутність сущого.

Дослідженню хронотопу приділяли увагу С. Аверінцев, А. Біблер, Д. Горін, А. Гуревич, М. Еліаде, Н. Ірза, Т. Качераускас, Г. Кнабе, Н. Летінова, А. Лосєв, Ю. Лотман, Ю. Степанов, де більшість з науковців характеризують це поняття як систему, що здатна задавати певні вектори в соціокультурному просторі, демонструючи світовідчуття епохи. В українській науковій культурологічній думці просторово-часові взаємозв'язки осмислювались Ю. Богуцьким, Н. Герасимовою-Персидською, С. Садовенко, В. Чернієнко, Г. Чміль, В. Шейко.

Культурологічний аспект поняття "хронотоп" Н. Ірза розкриває як єдність просторових та часових параметрів, що спрямовані на вираження певного (культурного або художнього) сенсу, підкреслюючи, що хронотоп індивідуальний для кожного з цих сенсів, тому що художній твір має багатошарову структуру [3, 337].

Праці С. Садовенко глибоко досліджують концепт "хронотоп", аналізуючи питання культурологічної інтеграції та визначаючи його універсальною методологічною категорією, що може бути застосована для вивчення статичних явищ (художніх творів чи часових періодів) та динамічних, рухливих процесів (трансформація самосвідомості творця, культурний досвід) [7].

Спираючись на ці умовиводи, варто розглянути абстрактне мистецтво України у просторовочасовому вимірі. Це дозволить осмислити його як особливу багаторівневу системи, що має потужне історичне підґрунтя та широкий спектр прояву в образотворчому мистецтві з чітко вираженими регіональними центрами.

Мета дослідження - провести культурологічно-мистецтвознавчий аналіз українського абстрактного мистецтва з позиції просторово-часової єдності (хронотопу), який допоможе глибоко осягнути його сутність, зрозуміти особливості та пов'язати у єдину систему координат.

Виклад основного матеріалу

Досліджуючи мистецькі практики в абстрактному мистецтві України з позиції хронотопу, варто виділити основні регіональні центри, де сконцентровано найактивніші та найвиразніші форми його прояву - Одеса, Львів, Харків та Київ, а також зосередити увагу на особливостях у творчій експериментальній роботі митців, що складають потенціал цих осередків.

Одеса - один з потужнів центрів культурно-мистецького життя України, заявив про себе на початку ХХ століття активним сплеском авангардного руху (В. Баранов-Россіне, Д. Бурлюк, С. Делоне, О. Екстер, В. Іздебський, В. Кандинський, В. Кручених, В. Хлебніков та ін.). Саме тоді в південноукраїнському регіоні з'являються перші мистецькі спільноти та творчі союзи, зокрема, "Товариство південноросійських художників" (1890-1922 рр.), Салон В. Іздебського (і909-1910 рр.), "Гілея" (1910-1913 рр.), "Товариство незалежних художників" (1916-1920 рр.), які сповідували прогресивні філософські ідеї та нове бачення художньої форми.

Надалі прагнення до творчої свободи, здатність до генерування нових мистецьких цілей та задач, а також схильність до згуртованості художників півдня переросте в стійку тенденцію, що, незважаючи на роки вимушеного призупинення новаторської діяльності, спричиненим встановленням та укріпленням радянської влади, а також домінуванням "офіційного мистецтва" (соціалістичного реалізму), надало нового імпульсу розвитку за часів "відлиги" в 60-х роках у середовищі зовсім молодих художників (О. Ануфрієв, В. Стрельніков, В. Басанець, В. Буланий, В. Маринюк, Л. Ястреб), тоді студентів "греківки" (Одеське художнє училище ім. М. Грекова). Згодом, ця діяльність митців набуває ознак культурно-мистецького феномену, знаного як "одеський нонконформізм", що базувався на естетиці модернізму із стремлінням до умовності, де вихід в абстракцію був обґрунтованим результатом.

У 70-80-х роках групу художників "неофіційного" мистецтва поповнюють І. Божко, О. Стовбур, В. Савченко, В. Сад, В. Цюпко, С. Юсим. Саме цей період, за думкою В. Басанця, визначається високим "градусом творчої напруги" та є "найбільш героїчним періодом в Одесі" [1]. Цей важливий етап розвитку абстрактної образотворчості в одеському регіоні характеризувався неофольклорними рисами. Особливо активно експериментальна робота відбувалась в сфері монументального живопису, яка за висловлюванням В. Цюпка, стає "потужним імпульсом творчих звершень, неоцінимою лабораторією засобів і форм модерного мистецтва, першою відвойованою в офіціозу територією" [9]. Відмічаємо, цей вид мистецтва потребує від художника узагальнення та декоративності, що спрямовує вектор творчого пошуку до народної художньої культури та стародавнього мистецтва, де в осмисленні добутків відбувається побудова сучасної художньо-образної мови, влучно демонструючи просторово-часовий зв'язок. Використання (свідомо чи підсвідомо) абстрактних знаків художниками надає сучасним творам трансчасового звучання, підтверджуючи думку дослідника В. Личковаха, що "речі в естетосфері модерного мистецтва виступають як лінгвістичні знаки і образи-символи, як візуальні носії мови культури. В них образно виявляється матеріалізований культурний та суспільно-історичний досвід людства" [4].

Схильність до творчого об'єднання на основі внутрішній спорідненості, ідея національного відродження, звернення у пошуках нових виразів художньої форми до культурних першоджерел згуртовує одеських художників в 1990 р. у складі групи "Шлях", в 1991 р. переростає у "ТОХ" (творче об'єднання художників), що пізніше (1992 р.) стає галереєю актуального мистецтва "Човен", де ядро мистецької громади (В. Басанець, І. Божко, В. Маринюк, С. Савченко, В. Сад, М. Степанов, О. Стовбур, В. Стрельников, В. Цюпко) у 1998 р. створює неформальну творчу групу "Мамай", що існує донині.

Мистецький добуток Одещини у сфері абстрактного мистецтва являє собою складне синтетичне та системне явище, в якому відчувається стилістичне тяжіння до спадку української народної художньої культури та стародавньої образотворчої культури, що проявляється через кольоротворчий та формотворчий аспект художніх творів, а також творчі пошуки художників базуються на переосмислені надбань українського авангардного руху. Варто враховувати вплив постмодерністської естетики на особливості абстрактних мистецьких практик одеського мистецького осередку, яка пом'якшує існуючий модерністський максималізм, надаючи більшої відкритості, що спрямовує вектори активності в сторону міжкультурної взаємодії із залученням у світовий соціально-культурний простір.

Аналізуючи розвиток абстрактного мистецтва західних регіонів України, необхідно зауважити, що цей регіон пізніше ніж центральний та східний зазнали радянського впливу, що обумовило його культурно-мистецькі особливості. За рахунок географічного положення та давніх культурних зв'язків тут зберігався міцний зв'язок з європейською культурою, а також завжди підтримувалися українські національні традиції, плекалися народні та релігійні обряди. Варто виділити Львів, як культурно - мистецький осередок, що сконцентрував велику творчу активність у сфері пошуку актуальної формотворчості в образотворчому мистецтві.

На початку ХХ століття мистецькі інновації пов'язують з діяльністю львівського авангардистського угрупування "Artes" (1929-1935 рр.). Основними векторами творчої діяльності його засновників (О. Ган, О. Кшивоблоцький, Л. Ліллє, Р. Сельський, М. Райх-Сельська, Є. Яніш) були шукання у напрямах сюрреалізму, символізму, абстракціонізму, кубізму, конструктивізму та інших актуальних модерністських течій Європи, що спиралось на міцне національне самобутнє підґрунтя. Експериментальна робота мала широкий діапазон прояву, в якому абстрактні практики не були пріоритетом, проте загальний спалах нововведень заклав фундамент для майбутньої пошукової роботи мистецьких діячів цього регіону.

Порівнюючи з Одеським культурно-мистецьким осередком, який характеризується згуртованістю митців та активністю в сфері абстрактної образотворчості, Львівщина в меншому ступені визначається абстрактними проявами у творчості художників, що проявляється у певних персоналій в певні періоди (В. Бажай, К. Звіринський, С. Савченко, І. Янович). Варто відмітити, активність кольорової палітри митців західних регіонів, що, вочевидь, пояснюється впливом народного декоративно-прикладного мистецтва місцевих етнокультурних осередків (Гуцульщина, Лемківщина, Покуття), яка виражається в теплому колориті та контрастності. Слід зауважити, абстрактна творчість сучасних митців Львова хоча базується на модерністських добутках, проте в більшому ступені відкрита постмодерністським впливам та характеризується демократичністю та комунікативністю, пропонуючи по-новому переглянути класичні художні традиції.

На початку ХХ століття у східній частині України (на Слобожанщині), формується культурно-мистецькій осередок, де концентруються новаторські експерименти модерного напряму (абстракціонізм, конструктивізм, кубофутуризм, футуризм тощо). З 1919 р. по 1934 р. Харків був першою столицею радянської України, і, як наслідок, це стимулювало надходження інтелектуальних та творчих ресурсів, натхнених новими революційними ідеями щодо оновлення суспільства та формування нового прогресивного мистецтва вільного від "застарілих" класичних традицій. У своїй діяльності представники авангардного руху (брати М. та Д. Бурлюки, В. Єрмілов, Б. Косарєв, В. Маяковський, В. Хлєбніков) продовжують шукання західноєвропейських модерністів, де інноваційну складову образотворчості базують на українському народному мистецтві, особливо на переосмисленні орнаментальної культури вишивки та писанки, народній іконі, а також надихаються наївними творами самодіяльних сільських художників.

Варто виділити експериментальну роботу В. Єрмілова, де використовувані митцем архаїчні елементи (прямокутники, трикутники, кола, лінії), а також кольори народної орнаментики вибудовують декоративні композиції абстрактного характеру. Однак художник-конструктивіст не зупиняється на рішенні тільки образотворчих задач. Його складні композиційні побудови є розробками проектів інтер'єрів, в яких митець-експериментатор надає абстракції ужиткового втілення, закладаючи основи школи українського дизайну. Так формується нова функціональна матеріальна культура та засновується нова естетика, що базуються на елементах абстрактної знаковості.

У 60-70-ті роки ХХ ст. відбувається друга хвиля творчої активності митців Слобідської України, яка виражається в опозиції до соцреалістичної спрямованості мистецтва. В цьому контексті варто виділити персоналії В. Гонтарєва, В. Ігуменцева, В. Кулікова, В. Ленчіна, О. Мальованого, Б. Михайлова, Є. Павлова, Ю. Рупіна, О. Супруна. Порівнюючи з пошуковою роботою художників Одещині та Львівщині цього періоду, яка була орієнтована на пошук нових художніх форм, часто абстрактного характеру, бачимо, що вектор творчої роботи культурно-мистецького осередку Харкова, який в основному проявлявся у сфері фотографії, має іронічний та критично-реалістичний характер, сповнений розчарувань відносно цінностей радянської ідеології і, як наслідок, є більш політизованим.

Із змінною політичної парадигми у 90-х роках головним центром концентрації творчих сил Харкова було об'єднання "Літера А". Члени товариства (С. Братков, О. Борисов, А. Гладкий, В. Гонтаров, О. Єсюнін, О. Кудінова, В. Куликов, В. Норазян, А. Пічахчи, C. Семернін, В. Чумаченко) свої мистецьки пошуки базували на міцному ґрунті академічної освіти та осмисленні добутків авангардного руху, зокрема абстрактної образотворчості, для створення творів актуального часу мистецтва.

Етапи розвитку абстрактного мистецтва Харківського культурно-мистецького осередку разом із витоками, що базуються на стародавній та народній культурі, а також на здобутках українського авангарду, аналогічні ситуації у Львівському та Одеському регіонах. Натомість є певні особливості, які полягають у тому, що творча праця харківських абстракціоністів відбувається переважно в межах індивідуального пізнання та на місцевому рівні. Зауважуємо, значимим надбанням цього регіону в сфері абстрактного мистецтва являється практичне його втілення на ужитковому рівні в реальному житті, а саме, використання методів та принципів абстрактної образотворчості в дизайні. У 20-х роках ХХ століття тут зародилась потужна школа українського дизайну, яка є провідною і донині. В ній успішно реалізується творчий потенціал харківських митців.

Історичним, соціально-культурним, мистецьким, політичним, адміністративним, економічним центром України був і є Київ. На початку ХХ століття авангардні митці, які зазнали гонінь у Росії, приїздять до Києва, розуміючи можливість творчої реалізації. Саме тут відкриваються шляхи новим обріям у мистецтві. Творчі сили згуртовуються у товариства: футуристична група українських письменників та художників "Кверо" (1913); О. Богомазов, М. Денисов та О. Екстер засновують мистецьке об'єднання "Кільце" (1914); М. Семенком утворено українське літературно-мистецьке об'єднання авангардистів та символістів (1919). Загальні тенденції національного відродження, утвердження національної свідомості та об'єднання української спільноти 20-х років минулого століття сприяли розвитку новаторських явищ в мистецтві, проте це не входило в задуми радянської влади, яка планувала створити інтернаціональну країну, що повністю переорієнтувало вектор розвитку мистецтва в бік соціалістичного реалізму.

Тільки в 60-80-х роках Хх століття у мистецькому просторі Києва відбувається своєрідне відродження творчої роботи в системі пошуку нових форм виразу в образотворчому мистецтві які пов'язують з іменами В. Барського, О. Дубовика, Г. Гавриленка, Е. Коткова, В. Ламаха, А. Лимарєва, Ф. Гуменюка, Я. Левича, І. Марчука, Є. Петренка, В. Рижих, А. Сумара, Ф. Тетянича та інших. Цей період визначається активними експериментами художників, що базуються на модерністських добутках та характеризуються сплеском зацікавленості до абстрактного мистецтва. Варто зауважити, що творчий пошук митців проходить індивідуальним шляхом, тенденції до створення організаційних структур не спостерігаються.

У 90-х роках абстрактне мистецтво привернуло увагу багатьох українських художників, які бачили в його принципах та методах антитезу до соцреалізму. Так, багато років образотворче мистецтво розвивалось в рамках академічної традиції та свідомість митців не була готова до постмодерністських практик. Абстракція виявилась зрозумілою прийнятною формою творчого прояву митців, тому, що вона базується на традиційних принципах образотворчості (композиційна рівновага, колористична гармонія, пропорційність, ритмічність тощо) і, відповідно, зображення прив'язано до площини картини, однак за формальними якостями може бути опозиційною до реалізму. Очевидно, враховуючи міцний ґрунт надбань авангардного руху та нонконформізму, вихід до творчої свободи на початку 90-х реалізувався через абстракцію. Як стверджує І. Павельчук, саме в живописі відбулась реактивація нефігуративності [6]. В 1992 р. у Києві було засновано творче об'єднання "Живописний заповідник", де основним напрямом творчості його учасників (О. Бабак, М. Гейко, О. Животков, П. Керестей, М. Кривенко, А. Криволап, С. Семернін, Т. Сільваші) була нефігуративна образотворчість. Діяльність цієї групи та індивідуальні пошуки кожного з митців мали великий вплив на загальний шлях розвитку сучасного мистецтва України.

Варто зазначити, що на початку ХХІ ст. вектор мистецького пошуку українських митців тяжіє в бік постмодернізму. Сучасне мистецтво реалізує ідею звільнення творчої енергії через жест, рух, а об'єктність мистецтва поступово втрачає свою актуальність, - стверджує К. Станіславська [8, 48]. Як наслідок - спадає інтерес до абстракції, яка асоціюється з модернізмом та набуває статусу класики. Однак, останнім часом, з 2013 р. відроджується пошукова робота в сфері абстрактної образотворчості, відбувається "друга хвиля" її реактивації, що виражається у творчості митців (В. Дейсун, Л. Колодницький, А. Логов) та підсиленій активності експозиційної, фестивальної, конкурсної тематичної (абстрактної) діяльності.

Творчий пошук митців київського культурно-мистецького осередку відбувається індивідуальним шляхом. Тенденція до згуртованості спостерігаються тільки на початку ХХ століття під час авангардного руху, що є типовим для всіх регіонів України цього історичного періоду. Відмічаємо подібність у часових віхах сплеску інтересу до абстрактної образотворчості відносно інших регіонів. Підкреслюємо, що значимість Києва, як адміністративного та культурно-соціального центру, робить мистецькі практики масштабними, приваблюючи до цих процесів діячів з різних регіонів України. Варто зауважити, що основним аспектом вивчення, осмислення та головним художнім засобом у діяльності київських митців, що працюють в рамках абстрактного мистецтва являється колір.

Наукова новизна. Культурологічно-мистецтвознавчий аналіз українського абстрактного мистецтва з позиції просторово-часової єдності (хронотопу) показав певні особливості та закономірності. Нами виділено основні регіональні центри, а саме, Одеса, Львів, Харків та Київ, де сконцентрована найактивніша експериментальна робота митців у сфері абстрактної образотворчості, що проявляється у найвиразніших її формах.

Відмічаємо однакові часові віхи активізації абстрактного мистецтва у регіонах України: 20-30-ті роки ХХ століття (період, обумовлений європейськими та українськими авангардними експериментами); 6080-ті роки ХХ століття (загальні тенденції впливу явища нонконформізму, за часів СРСР); 90-ті роки та до сьогодення (зумовлено отриманням Україною державної незалежності). Також у парадигмі розвитку сучасного арт-простору України нами виявлено "другу хвилю" реактивації абстрактного мистецтва (кінець 2013 року). Аналізуючи регіональні осередки, відмічаємо подібність в осмисленому використанні здобутків стародавньої культури, української народної декоративної культурі, напрацювань авангардного руху, а на сучасному етапі, тяжіння до постмодерністських мистецько-видовищних форм.

Висновки

Активність творчих пошуків мистецьких діячів, які відбувались і відбуваються в українській художній культурі ХХ-ХХІ століть, демонструють взаємозалежність часових та просторових відносин, урахування яких являється однією з ключових задач культурологічного дослідження.

В українському абстрактному мистецтві існують певні особливості, а саме: згуртованість митців у творчій діяльності відмічаємо тільки в Одеському культурно-мистецькому осередку, а творча праця абстракціоністів Львівського, Харківського та Київського регіонів відбувається, переважно, в межах індивідуального пізнання. Важливим доробком Харківського культурно-мистецького осередку являється практичне втілення абстрактної образотворчості на ужитковому рівні, а саме, використання її методів та принципів у дизайні. Абстрактні практики художників Львова та Києва виводять на пріоритетні позиції вивчення кольору, як головного аспекту художньої виразності твору, разом з тим, відмічаємо відкритість постмодерністським впливам, що пропонують по-новому переглянути художні традиції. Одеса та Київ, як центри розвитку абстрактного мистецтва, характеризуються більшою активністю та масштабністю в сфері абстрактної образотворчості, ніж осередки Львова та Харкова.

Література

1. Басанець В. Погляд у минуле / В. Басанець // Модерністи Одеси: від нонконформізму 1960-х до сьогодення / за ред. В. Цюпка. К: Вид-во Huss, 2014. 322 с. С. 14-17.

2. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет / Бахтин М. М. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.

3. Ирза Н. Д. Хронотоп. Культурология. XX век. Энциклопедия. Т.2. М-Я. / под ред. С. Я. Левита. СПб.: Университетская книга; OOO "Алетейя'', 1998. 370 с.

4. Личковах В. А. Естетосфера авангардизму / В. А. Личковах // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія. Черкаси: ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2009. Вип. 170 - С. 4-16.

5. Лотман Ю. Культура и взрыв / Ю. Лотман - М.: Г нозис; Издательская группа "Прогресс", 1992. 272 с.

6. Павельчук И. А. Художественные модели реактивации абстрактной живописи в Украине (1980-2010): дис. канд. искусствоведения: 17.00.05 / Павельчук Иванна Андреевна ; Харьк. гос. акад. дизайна и искусств. Х., 2010. 210 л. Бібліогр.: арк. 181-210.

7. Садовенко С. М. Хронотоп у просторі культурології / С. М. Садовенко // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: [Наук. журнал]. К.: Міленіум, 2012. №1. 250 с. С. 45-50.

8. Станіславська К. І. Мистецько-видовищні форми сучасної культури: монографія / К. І. Станіславська ; вид. друге. перероб. і доп. К.: НАКККіМ, 201б. 352 с.: іл.

9. Цюпко В. Модерністи Одеси. 1960-2013 / В. Цюпко // Модерністи Одеси: від нонконформізму 1960-х до сьогодення / за ред. В. Цюпка. К: Вид-во Huss, 2014. 322 с. С. 10-11.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • "Вітер свободи" - важливий культурний феномен 80-х років. Аналіз розвитку українського мистецтва, починаючи з 80-х років. Особливості сучасного українського мистецтва. Постмодерністські риси української літератури та живопису 80-90-х років ХХ ст.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 26.09.2010

  • Розгляд еволюції розвитку мистецтва від експериментів імпресіоністів, крізь постімпресіонізм, кубізм, неопримітивізм, алогізм і, нарешті, безпредметне мистецтво. Характеристика напрямів сучасного мистецтва, філософське обгрунтування contemporary-art.

    статья [23,9 K], добавлен 24.04.2018

  • Дослідження архітектурного, живописного та скульптурного мистецтва Київської Русі. Особливості розвитку іконопису, фрескового живопису, мозаїки. Вишивка як одне з найдавніших народних ремесел в Україні. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 05.02.2013

  • Загальна характеристика хореографічного мистецтва як одного із самих масових і дійових засобів естетичного виховання. Джерела виникнення народного танцювального мистецтва, становлення українського народного танцю. Характерний та народно-сценічний танець.

    контрольная работа [28,3 K], добавлен 13.02.2011

  • Зародження і становлення кобзарства. Кобзарі й лірники – особлива елітна частина українського народу. Особливості звичаїв і традицій, кобзарського середовища. Особливе ставлення до музичного інструменту. Творчість Т. Шевченка. Історія знищення мистецтва.

    методичка [32,8 K], добавлен 15.10.2014

  • Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці. Техніка виконання вишитих виробів. Мотиви українського народного орнаменту. Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами. Місце декоративного мистецтва у вихованні особистості.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 02.08.2015

  • Вивчення документального потоку видань з мистецтва. Розкриття стану документозабезпечення публічних бібліотек виданнями з мистецтва. Аналіз кількісного і якісного складу бібліотечного фонду мистецтва ЦМБ Бориславської МЦБС, перспективи розширення.

    дипломная работа [83,7 K], добавлен 14.05.2011

  • Особливості розвитку театрального мистецтва в Україні у другій половні ХІХ ст. Роль українського театру в історії українського відродження і формуванні української державності. Загальна характеристика виступів українського професійного театру за кордоном.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 19.09.2010

  • Реалізм в українському живописі 19 століття. Санкт-Петербурзька академія мистецтв і її вплив на формування українського образотворчого мистецтва. Самостійна творчість Т. Шевченка: художньо-виразна мова провідних творів та їх жанрово-тематичне розмаїття.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 26.08.2014

  • Бойові мистецтва, прийоми ведення бою та ідеальний образ життя, котрий повинен вести самурай, що володіє технікою будзюцу. Театр Но, жанр японського традиційного драматичного мистецтва, вид театральної музичної вистави. Історія мистецтва пейзажного саду.

    контрольная работа [23,8 K], добавлен 25.10.2009

  • Авангардизм – напрямок у художній культурі 20 століття. Його батьківщина та основні школи. Нове в художній мові авангарду. Модернізм - мистецтво, яке виникло на початку XX століття. Історія українського авангарду, доля мистецтва та видатні діячі.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 20.02.2009

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Розвиток декоративного мистецтва від часу його виникнення до кінця ХХ століття. Різновиди народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині, їх художні особливості, порівняльний аналіз в системі загальноукраїнського народного мистецтва.

    дипломная работа [129,2 K], добавлен 23.07.2009

  • Розвиток культурної спадщини Прибузького краю. Дослідження популярності танцювального мистецтва на Півдні України. Показ національного характеру народу за допомогою танцю. Використання кубанської фантазії на теми південноукраїнських козацьких мелодій.

    статья [21,2 K], добавлен 24.11.2017

  • Соціальна природа та взаємозв'язок соціальної, компенсаторної, евристичної функцій мистецтва. Класифікація мистецтва як способу емоційно-образного відтворення дійсності у художніх образах, застосування його в культурно-виховній та просвітницькій роботі.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 22.04.2011

  • Зародження і становлення театрального мистецтва в Україні. Розвиток класичної драматургії. Корифеї українського театру. Аматорський рух, його особливості та цікаві сторони. Заснування драматичної школи в Києві. Український театр в часи незалежності.

    реферат [31,3 K], добавлен 09.03.2016

  • Мистецтво, як унікальний механізм культурної еволюції. Диференціація й інтеграція видів мистецтва. Характеристика знакових засобів, які використовуються у різних видах, жанрах, стилях мистецтва, і утворюють характерну для них, специфічну художню мову.

    контрольная работа [36,4 K], добавлен 08.11.2010

  • Дослідження історії виникнення міста та його назви. Огляд культурно-мистецького життя та специфіки розвитку архітектури Луганська. Історичні особливості будівництва Будинку техніки як пам’ятки архітектури. Умови та причини створення пам’ятника В. Далю.

    курсовая работа [44,1 K], добавлен 31.01.2014

  • Стан мистецтва в часи Української Народної Республіки. Творчість М. Бойчука та його школа. Створення спілки художників. Огляд діяльності радянських живописців. Драма "шестидесятників". Уніфікаторська політика партії в галузі образотворчого мистецтва.

    контрольная работа [3,1 M], добавлен 25.09.2014

  • Графіка як жанр образотворчого мистецтва. Особливості мистецтва гратографії. Методи розробки та опрацювання ескізів в графічних техніках. Загальні характеристики ескізної композиції. Способи опрацювання ескізу творчої роботи в техніці гратографія.

    реферат [35,5 K], добавлен 23.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.