Культура, яка виникла разом із появою людського суспільства, в процесі свого розвитку проходить цілу низку фаз і стадій, проявляючись, насамперед, у різних історичних типах. Ці історичні типи культури співвідносяться із основними історичними типами суспільства, які ґрунтуються на еволюції його соціально-економічного базису. Тому важливим питанням є виділення основних рис сучасної фази культурного розвитку. Із широкого кола змісту сучасної культури ми зупинимося на окремих аспектах, пов'язаних із дискурсом її гуманності.

Насамперед, слід вказати на загострення міжцивізаційних протиріч, що з найбільшою гостротою проявляються в духовній сфері, де стикаються протилежні ідеології. Справа в тому, що сучасні традиційні культурні системи не мають змоги запропонувати світу широких позитивних програм, які б відповідали глибинним потребам більшості людей і спонукали б їх до соціальної активності у конструктивному руслі. Так західна парадигма європоцентризму по багатьох показниках вже не відповідає тим викликам, які дедалі частіше збурюють звичний ритм життя. Треба пам'ятати, що саме складовою західної моделі культури стало формування так званого "суспільства споживання" з його "одномірною людиною" (за Г. Маркузе), де матеріальні статки увійшли в протиріччя із серйозною кризою духовного життя, що знайшло свій прояв у поширенні різноманітних соціальних вад. Причиною цього є те, що сучасна неоліберальна концепція ринкової економіки та відповідна їй антропологічна модель передбачає необхідність пригнічення природних людських інстинктів, зокрема інстинктів солідарності та співчуття, що суперечить і соціальній, і біологічній природі людини, а "його штучне стримування слугувало важливою причиною тяжких соціальних душевних хвороб (наркоманія, психози) та періодичних руйнівних спалахів повернення до групової солідарності спотвореної форми у вигляді фашизму й крайнього націоналізму" [7, с.181].

Відчуженість і загубленість сучасної людини у безмежному світі в духовному аспекті були помічені і глибоко проаналізовані у філософії екзистенціалізму з позицій граничного антропоцентризму. Убачаючи сутність людини в усвідомленні нею власної індивідуальності (своєрідного мікрокосму), їй протиставляється зовнішній світ умовностей, знеособлення та функціональності. Тому відбувається розчинення унікальної людської особистої екзистенції в практичному функціональному світі (акосмізм людини). У цих умовах необхідним є певний психологічний атрибут дійсної екзистенційної сутності людини, як "спосіб подолання її сучасної відчуженості та утвердження її певної онтологічної цілісності" (Г. Марсель) із надприродним [8, с.45]. Роль такого психологічного атрибуту часто відіграють різноманітні культи, часто східного походження, що до певної міри замінюють собою втрату багатьох культурних цінностей. На думку К. Ранера екзистенційність та антропологічна спрямованість до людського суб'єкта в умовах західного суспільства стали характерні і для традиційних релігійних інституцій [11].

В умовах кризи, як наслідок розпаду традиційних соціальних інститутів, з'являються попередження про небезпеку глобальної смути, хаосу, про майбутню загибель цивілізацій, рух світу до нового тоталітаризму або середньовіччя та про реальну загрозу демократичним інститутам з боку необмеженого лібералізму ринкової стихії. На цій основі зростає рівень песимізму в оцінюванні та прогнозах (від визнання громадянського типу суспільства Заходу в ролі локального соціуму до можливостей духовно - ціннісної кризи у постмодерновому світі). На думку А. Неклеси, можна говорити про "новий поворот історії в протилежний бік від досягнень Нового часу, коли зустріч культур відбувається під знаком соціального постмодерну та одночасного вірогідного пробудження неоархаїки як певної орієнталізації світу" [з, с.90].

У середині самої культури вже відбувається низка істотних змін, які пов'язані із розвитком науки, поширенням наукового знання та інформації по експоненційній прямій. Це кардинально змінило основні риси і особливості сучасної культури. Справа в тім, що її звичні риси заклалися ще в епоху Відродження з орієнтацією наук і наукового знання на людину і її потреби при загальній обмеженій кількості наук та слабкій диференційованості між ними. Саме за таку антропоцентричну орієнтацію традиційна для нас культура отримала назву "гуманітарної". В умовах сучасного інформаційного суспільства виникає новий феномен культури - культури "мозаїчного" типу. Основною його особливістю є те, що людина поступово перестає виступати центральним об'єктом науки, витісняючись іншими об'єктами і проблемами. Зазнали змін і форми залучення індивідуальної культури до культури суспільства: вже більша частина знань та інформації отримується людиною по каналах засобів масової інформації та комунікації. Спостерігається явище і відчуття розпаду зв'язку часів. Загалом, це призводить до формування амбівалентного стану свідомості, що виражається в еклектичному синтезі традиційних і нетрадиційних культурних впливів, втратою індивідом чіткої орієнтації стосовно цілей власного духовного розвитку.

На нашу думку, для розуміння перспектив подальшого розвитку людської культури, пошуку шляхів успішного подолання кризових етапів (а сучасність є типовим прикладом саме кризових явищ у світовій культурі) необхідно не лише аналізувати гуманістичну спрямованість культури і наукового пізнання зокрема, з'ясовувати причини такого повернення культури "обличчям до людини", але й обов'язково звертати увагу на той ступінь гуманності культури, що притаманна певному цивілізаційному утворенню в зазначений період часу (базові цінності, ідеї відношення людини до Бога, до природи, до свого ближнього). Історичний досвід неодноразово давав підстави пересвідчуватися в тому, що ті суспільства, які закладали у підвалини свого існування принципи несправедливості, обману, насилля над ближнім, деструктивну ієрархічність, врешті решт вичерпували потенціал свого розвитку і приходили до занепаду, не дивлячись на технічні чи побутово-комфортні здобутки. Образно і метафорично це можна охарактеризувати словами Ностардамуса, висловленими в одному з його сонетів: "держава звірів довгий вік не живе".

У зв'язку з цим виникає питання про ступінь гуманістичності культури, наскільки вона сприяє формуванню найкращих людських якостей. Сучасний науковий дискурс у розумінні суті людини часто спирається на уявлення про тісний зв'язок людини з тваринним світом, виявом чого є теорія еволюції. Це закономірно породжує цілу низку філософських питань, які стосуються витоків і значення моральних норм і правил (чи вони відносні, чи мають абсолютний характер імперативу - як за Ф. Достоєвським: "Якщо Бога не існує, тоді все дозволено"), головних цінностей особистості. Зрозуміло, що у деструктивній культурі людяність є небажаним і зайвим тягарем. "Людині боляче нести тягар своєї людяності. Людина мріяла стягти з себе нестерпний тягар людяності, як мріють про це чоловіки, які взули черевики дитячого розміру" [14, с.31].

Уявлення про те, що є найважливішим для розвитку сучасної культури, оцінка значення різних напрямків суспільного розвитку та соціальних цінностей передбачає оперування суспільною свідомістю певними політичними ідеологемами та соціальними міфологемами. При цьому особливості їх сприйняття різними групами населення певної спільноти залежать від особливостей їх менталітету, культурного рівня, світогляду. Подібна залежність простежується й у співвідношенні політичних та релігійних ідеологем, визначаючи в багатьох випадках її соціальний зміст.

Сучасні інформаційні технології змінили сам порядок і засоби комунікації людини. Контакти стали більш швидкими у часі і доступними у просторі. Завдяки розвитку цієї сфери спостерігається своєрідне явище стиснення реального географічного простору, своєрідне його "подолання", що не може бути здійснено з аналогічною швидкістю за допомогою звичайних (хоча і дуже модернізованих) засобів пересування. При цьому таке подолання реального фізичного простору сприяє також подоланню простору культурного, призводить до істотних змін у формах і способах міжцивілізаційного спілкування. Значну роль у цьому процесі спілкування починає відігравати також міжнародний туризм з його специфічною філософією гостинності. Саме цей аспект сучасної міжкультурної взаємодії повинен привернути увагу соціально-філософської думки в умовах усе зростаючої мобільності зв'язку.

Поряд із позитивними результатами впровадження нових засобів міжлюдської комунікації, з'являються і явища, що викликають занепокоєння: "фейковий" контент, "троллінг" та ін. Тобто, інтернет-контент та ЗМІ стають дедалі могутнішими засобами не лише трансляції різнопланової інформації, але й цілеспрямованого формування віртуального простору, моделювання поведінки людини, маніпулювання її свідомістю.

Виникає питання здатності людини до фільтрування негативного контенту, що не несе в собі позитивних сенсів. Ця здатність повинна ґрунтуватися на сталих і чітких уявленнях людини про категорії добра і зла, цілі і засоби їх досягнення, протистоянні спробам деструктивних осіб із злочинною свідомістю маніпулювати і наносити шкоду оточуючим.

гуманність сучасна культура інформаційне суспільство

Висновки