Культурологічні засади масового та елітарного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурологічні засади масового та елітарного мистецтва

Стасюк Л.О.

ст. викл., Левицька І.О., ст. I к. ФЕіП

(Національний університет водного господарства та

природокористування, м. Рівне)

У статті розглядаються форми та етапи розвитку масової та елітарної культури. Аналізується вплив зразків культури на суспільний розвиток країни з урахуванням особливостей економічного середовища.

Forms and developing stages of elitist and mass culture are discussed in this article. The influence of cultural models on the social development taking into consideration economic qualities is also analyzing.

На будь-якому етапі розвитку суспільство намагалось не тільки вдосконалити працю, її результати, а й урізноманітнити, покращити дозвілля, свій духовний розвиток через споглядання, прослуховування, читання мистецьких творів, що, в свою чергу, є індикаторами культурного розвитку. Звичайно, якість мистецтва була та залишається питанням дискусійним і проблематичним.

Науковці вивчають причини формування культури, її форм та проявів на різних етапах суспільного розвитку. Однозначним є формування масової культури, що задовольняє переважну більшість населення певного регіону (країни, області) або покоління (верств населення). Але зразком матеріальних та духовних цінностей, фундаментом завтрашнього розвитку суспільства є елітарна культура. Саме впливу різних чинників на формування цих двох напрямів культурного розвитку, гармонічному їх поєднанню для наступного покращення суспільного прогресу приділяють увагу культурологи, вчені-історики, мистецтвознавці та ін.

Питанням культурного розвитку приділяли увагу такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Т.Адорно, В.Багацький, Н.Барановська, Д.Белл, М.Горкгаймер, Л.Дещинський, Я.Денісов, К.Іванова, Л.Кормич, В.Лихвар, О.Макарчук, В.Мельник, Л.Матвєєва, Х.Ортега-і-Гасет, Є.Подольська, А.Яртись, М.Файзерстоун, М.де Флуе, Е.Фром та ін.

Разом з тим, сьогодні питання етичного та естетичного виховання молоді є не тільки важливим елементом системи суспільного розвитку, а й пріоритетною державною політикою.

Мета даної статті - дослідити фактори формування масової та елітарної культури, вплив на модифікацію їхнього становлення (зокрема, масової культури), науково-технічного, географічного, історичного розвитку суспільства для визначення перспективних шляхів поширення кращих зразків культури як процесу творення і розподілу культурних благ.

Завданням є опрацювання матеріалів науковців з питань становлення та розвитку видів культури, дослідження їхніх особливостей на даному етапі економічного та суспільного розвитку.

XX ст. характеризується небаченим раніше стрімким розвитком усіх напрямів людської діяльності й виникненням масового суспільства. На культуру, як і на інші сфери буття, значно вплинули процеси стандартизації способу мислення, життя, звичок, смаків багатьох людей незалежно від рівня їхньої освіти і достатку. З'явилися нові засоби художньої комунікації і трансляції творів мистецтва, які значно розширили сферу дії традиційних мистецтв і спричинили виникнення кіно, телебачення, художньої фотографії як масових за своїм призначенням видів художньої творчості. Реалізація цих потенцій об'єктивно зумовлена індустріалізацією, науково-технічним прогресом, масовим виробництвом і споживанням, постійним оновленням засобів масової інформації та відбувається суперечливо, з ознаками кризових явищ у художній і естетичній культурі.

Масова культура знаходить попит в основній масі населення незалежно від приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні специфіки, масова культура характеризується космополітичністю.

Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

ь засоби масової інформації (ЗМІ);

ь система організації та стимулювання масового попиту на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія люди);

ь індустрія здоров'я (формування іміджу здорового способу життя);

ь індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика та ін.);

ь міжнародна ком'ютерна мережа Internet;

ь масова соціальна міфологія (в Україні нині розвитком цей жанру розвивається в напрямку видруку численних матеріалів про життя кумирів, поширення міфів, псевдонаукових вчень, де складні або недостатньо досліджені проблеми зводяться до простих пояснень) [1, с.325].

Нині досить потужним засобом формування масової культури стає телебачення, яке через повідомлення, інформування, навчання, переконання, навіювання та інші психологічні методи впливає на маси. У результаті культивування і тиражування однакової інформації стосовно духовних цінностей, соціальних вимог стандартизуються і стереотипізуються поведінкові й світоглядні норми суспільного життя численної аудиторії, що спричиняє виникнення феномена масової культури.

Г.Мак-Люен вважав, що характер і зміна культурних епох зумовлюються розвитком засобів комунікації, до яких він відносив мову, гроші, дороги, друкарство, науку, телебачення, комп'ютерну техніку і т.д. Масова культура задовольняє потреби як у споживанні промислових товарів, так і у художній культурі, у сферах дозвілля, розваг, спілкування, емоційної компенсації або психологічної розрядки, що відповідає соціально-психологічним очікуванням масової аудиторії.

Х.Ортега-і-Гасет стверджував, що покращення середнього рівня життя і стрімка варіативність можливостей людини ХХ ст. посилює її значущість у політичному і культурному житті та виводить маси на перший план. Його осягнення феномена масовості імплікується з романтизмом Р.Вагнера, Т.Карлейля, Ф.Ніцше. Ортега вперше використовує поняття „людина-маса”, антитезою якої виставляє вимогливу, відповідальну, наполегливу людину-індивідуальність як гаранта правової й демократичної стабільності громадянського суспільства. Посередність, конформізм, безособовість, відсутність потреби самовдосконалення характеризує людину-масу, яка є складовою позбавленого чеснот натовпу. „Представник мас - це людина, що її життя не має мети і пливе за течією. Тому він нічого не споруджує, навіть якщо його можливості та здатність - величезні” [3, с.41].

Масовій культурі протиставляється елітарна культура. Принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться. Найпоширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціально-психологічний (Ортега-і-Гасет, Шумпетер та ін.). У найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні вищих і часто привілейованих верств суспільства, які здійснюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. Окрім масової та елітарної культур, у контексті структури культури іноді виділяють також такі поняття, як контркультура, субкультура та альтернативна культура [2, с.290].

Елітарна культура націлена на еліту, яка має особливу сприйнятливість. Ця культура складається з образотворчих видів мистецтва, літератури, музики і призначена для вищих, інтелігентних прошарків суспільства.

У масовій культурі часто показуються антигуманні вчинки, злочини, агресивність, відсутність елементарної гуманності, милосердя. Якість творів маскультури, яку формують менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, актори та ін. спеціалісти, визначається насамперед комерційним успіхом. У другій половині ХХ ст. основні тенденції і критерії у масовій культурі встановлювали США, які розмістили значні фінансові й технічні ресурси в галузі поп-культури [7, с.31].

Характерною рисою масовості іноді стає вульгарність - банальні істини, примітивні почуття та ідеї, красиво упаковані й розраховані на невибагливий смак. Квінтесенцією масової культури, її найодіознішим, пародійним вираженням є так званий кітч (від нім. kitsch - несмак, дешева продукція, розрахована па зовнішній ефект).

Масовій культурі також притаманні загальнодоступність, схематизація, легкість сприйняття, культ гедонізму і споживання, спрощеність, семантизація, інколи невідповідність форми і змісту, розважальність, нав'язування загальних форм, що спричиняє стандартизацію подій або явищ, руйнування власних стереотипів. У результаті численних повторів стереотипи набувають рівня забобон. Використання принципу фрагментизації, коли інформаційний потік, присвячений певній проблематиці, переривається, наприклад, рекламою, призводить до зниження рівня зацікавленості й розуміння означеної тематики. Масова і елітарна культури характерні не лише сучасному культурному періоду. У новітню добу їхні взаємовідносини і взаємозв'язки набувають нових виявів.

У багатьох країнах з добре розвинутою ринковою економікою, незважаючи на панування масової культури, цілком успішно розвивається культура елітарна та народна. Отже, масова культура, як і цивілізація, може нести потенційну небезпеку бездуховності, але під контролем суспільства та його еліти вона повинна трансформуватись у прообраз нової буденної культури людства XXI ст. [1, с.327].

Образи масової культури було використано і переосмислено у поп-арті. Представники цього напряму в художній культурі Західної Європи і США намагалися скасувати відмінності між елітарним і масовим мистецтвом. У 60-х рр. поп-арт було визнано самостійним напрямом у живописі і скульптурі. У поп-мистецтві акцентується увага на масові розваги і товари широкого вжитку, використовуються побутові предмети і образи, які втілюються у художні форми.

Поп-арт легко схилявся до пародійності, іронії. Художник нерідко пропонував глядачеві своєрідну гру "за домовленістю". Художник давав глядачу зрозуміти, що підозрює присутність у людині чогось знижено повсякденного, рутинного, над чим можна посміятися. Але оскільки речі й образи поп-арту не персоніфіковані, анонімні, то глядач, у свою чергу, робив вигляд, що іронізують не з нього, а разом з ним [1, c.301].

Поп-арт став значним явищем мистецтва, і не лише образотворчого. Він захопив в орбіту свого впливу не тільки прикладні, декоративні мистецтва (як це було в 50-х роках з абстракціонізмом), але і музику (поп-музика), театр (хеппенінги), кіно, рекламу, а також літературу, наклав свій відбиток на повсякденний побут, моду, навіть стиль суспільної поведінки, особливо молоді.

Художники поп-арту полюбляють використовувати прийом, започаткований ще дадаїстами: розміщення предметів у несподіваному і невідповідному їм місці, оточенні тощо. Предмет при цьому ізолюється від звичного контексту, набуває характеру знака-символу, пов'язаного з урбаністичним оточенням, новітньою технікою, реаліями сучасного буття. І, звісно, набуває несподіваної сакральності.

Масова інформація, стандартизація предметів споживання, технологічність - ось справжнє життєве підґрунтя поп-арту. Демонструючи велику гнучкість і мобільність у розумінні того, що може виявитися мистецтвом, "розширюючи художню ситуацію", художники поп-арту знищують ієрархію образів і сюжетів, матеріалів і форм. У цій системі цінностей на одному щаблі можуть опинитися Леонардо да Вінчі і Міккі Маус, живопис і технологія, халтура і мистецтво, кітч і гумор.

З виникненням телебачення, кіно, фотографії, радіо, преси, комп'ютерів і т. п., які стали основними посередниками між суспільством і культурою, комунікація набула широких ознак масовості. З'явилися засоби масової комунікації (ЗМК), здатні до маніпулювання масовою свідомістю і синхронних впливів на великі аудиторії. Засоби масової комунікації нав'язують людям різних соціальних прошарків однакові соціальні стереотипи. У суспільстві під дією масової культури відбувається "втеча від свободи" [6, с.9], ймовірність якої, на думку Е.Фрома, з часом зростає і посилюється актуалізація цієї проблематики. Індивід звільняється від необхідності перегляду багатовекторних варіантів у будь-яких питаннях для формування власної позиції. Право вибору і відповідальності добровільно передається певному авторитету, лідеру, священику чи владі. Маніпулювання публікою засобами масової інформації, в яких часто продукують спотворені, віртуалізовані реалії, стало поширеним явищем. Багатогранний арсенал маніпулювання спрямований на задоволення бажань пересічного обивателя і викликає в нього довіру до не завжди однозначних і правдивих фактів, висловлювань чи теорій. Інформація подається максимально зрозуміло, примітивно, не потребуючи інтелектуальних зусиль і критичного аналізу.

М. де Флуе констатував, що засоби масової інформації у сучасному суспільстві мають амбівалентні прояви. З одного боку, вони призводять до нівелювання морально-етичних цінностей, поширення злочинності і політичної індиферентності, з іншого боку, вони сприяють свободі слова, підвищенню рівня різнобічної інформованості, викривають корупцію та інші вади суспільства, завдяки рекламі мотивують економічну діяльність тощо [5, с.150].

Засоби масової інформації, в яких використовуються популярні для людей образи і символи, виступають механізмом втілення індустрії бажань. Цей феномен Т.Адорно й М.Горкгаймер визначили як „культуріндустрію”, пов'язану з культивуванням придатних для широкого загалу образів, символів, міфів.

Під впливом ЗМІ трансформуються традиційні форми побутування культури. Завдяки їм уможливилося загальне і стрімке репродукування насамперед класичного мистецтва. Функціонування масового мистецтва імплікується з технічним прогресом масової комунікації, художній різновид якої починає займати вагомі позиції у соціокультурному бутті. Однією з форм впливу ЗМІ на культуру є трансляція інформації і репродукція. Другою - власні творчі, продуктивні можливості ЗМІ. І третьою - естетична функція засобів масової інформації. Існують припущення, що половина людства формує свої погляди під впливом преси. XX ст. - це епоха „змішувального спрощення”, чи „бунту мас”, за визначеннями К.Леонтьєвої і Х.Ортеги-і-Гасета. З другої половини ХХ ст. культура переходить в надінформаційне суспільство, де панує „екстаз комунікації” (Ж.Бодріайр), коли всі прагнуть мати всебічну інформацію, але не хочуть нічого знати конкретного і суттєвого.

На базі засобів масової комунікації виникають нові, технізовані види художньої творчості - кінематограф і телебачення. Кіно і особливо телебачення є неперевершеними серед усіх видів мистецтва за своєю здатністю одночасно і неперервно впливати на величезні маси людей. Проте їхній вплив на масову свідомість має суттєві негативні ознаки, що руйнують індивідуальність. „Сучасна культурна парадигма трактує життя індивіда на смітнику речей та пристрастей, де зображення важливіше за реальність. При цьому важливий не смак, а його колір (імідж). Це гра символів на загальному ринковому карнавалі, де реклама - це мистецтво відтворення снів споживача” [4, с.523].

Обмежити маніпулятивні можливості ЗМІ можна лише за допомогою їх відповідної організації. Небезпека інформації полягає в тому, що вона впливає на свідомість людини безпосередньо, укорінюючись у ній як органічний елемент, здатний доповнити і навіть замінити функції відчуттів, сприйняття, уяви тощо. Тобто безконтрольний інформаційний потік може як завгодно глибоко проникати в суть людини і деформувати її свідомість.

З вищесказаного можна зробити наступні висновки. По-перше, культура суспільства на даному етапі науково-технічного розвитку надзвичайно динамічно поширюється, змінюючи та доповнюючи свої форми. По-друге, культурологічні засади масової та елітної культури необхідно активно вивчати для вдосконалення результатів їхнього впливу на формування суспільного світогляду. По-третє, необхідно активно впливати на висвітлення через ЗМІ сучасних та історичних культурних надбань, формуючи кращі зразки процесу творення та розподілу матеріальних і духовних цінностей для сприйняття їхніми представниками сучасного покоління.

масова елітарна культура

Література

1. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула - К.: Центр навчальної літератури, 2005;

2. Матвєєва Л.Л. Культурологія. - К., 2005;

3. Ортега-і-Гасет. Вибрані твори. - К, 1994;

4. Русин О. Засоби масової комунікації і сучасний соціокультурний простір // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина - світ - культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004;

5. Флуе М. Теорія масових комунікацій. - Нью-Йорк, 1996;

6. Фромм Э. Бегство от свободы; Человек для себя. - Минск, 1998;

7. Хевеші М. Масове суспільство у ХХ ст. // Соціологічні дослідження. - 2001. - № 1.

Размещено на Allbest.ru