Життєвий цикл Планетарної особистості: шлях від кванта смислу до артефактів планетарної культури

Zhen Jia, postgraduate student, National Pedagogic Dragomanov UniversityfUkraine, Kyiv), bvp51@ukr.net

— competence (education) -- ideology (bringing-up) -- principle (management) (marketing, trade, market) -- a means of pressure or aggression (war) -- a criterion (expert activity). At the same time, it turns out that self--deployment of the phenomenon of the Planetary Personality hasfour stages with a specific content of each of them, namely: 1) origin: meaning--psycho-fractal; 2) the emergence of the idea -- the ideal personality and society--a model; 3)functioning: product-- competency -- ideology -- criterion -- principle -- goody -- integrator of social interaction -- a means of pressure, aggression, -war; 4) ascensions: artefacts ofplanetary geoculture.

Keywords: planetary personality, society, cycle, sense, psycho-fractal, idea, ideal, education, bringing--up, product, goods, marketing, ideology, principle, management.

Наступ інформаційної цивілізації кардинально змінює не тільки життєустрій і образ життя планетарної спільноти, але виносить на поверхню принципово інший ідеал людини XXI століття. Відомо, що ідеал нової доби не занурений у цивілізаційне лоно техногенної цивілізації, а його слід спроектувати на основі властивостей інформаційної цивілізації, не розриваючи формоутворення родового життя планетарної спільноти. У цьому полягає глибина проблеми пошуку ідеалу суб'єкта культурно-історичної дії у горизонті становлення інформаційної цивілізації.

Потреба у визначенні ідеалу людини інформаційної доби обумовлена тим, що «образ людини, яку ми вважаємо істинною, сам стає чинником нашого життя. Він передрішає характер нашого поводження з нами самими і з іншими людьми, життєву настроєність і вибір завдань» [13, с. 448-449].

Обгрунтування ідеалу людини XXI століття є не простою справою, оскільки ідеал як чинник соціального розвитку майже зник, за висновком М. Бердяева, зі свідомості ще у ХІХ-ХХ ст. Внаслідок того, що людину визнали продуктом суспільства, ідеал людини і був замінений на ідеал суспільства. При цьому проголошувалося, що само досконале суспільство може бути досягнуто поза межами моральних зусиль людини. Аналізуючи історичні типи ідеалів людини, М. Бердяев вказував, що в минулі епохи взірцем був ідеал цілісної людини. Так, в античний період було оспівано ідеал мудреця, що містив в собі цілісне відношення до життя та духовну перемогу на стражданням та злом життя, досягнення внутрішнього спокою. В цьому ідеалі центральне місце надавалось інтелекту, знанням, просвітленості. Крім того, ідеал мудреця був притаманний не лише народам Стародавньої Греції та Риму, а також і Сходу - Китаю, Індії.

Християнський світ сформулював ідеал святого, тобто просвітленої людини, що одержала перемогу над своєю тваринною вітхою природою. Водночас християнське середньовіччя створило до того ж образ лицаря, що жертовно служить своїй вірі та ідеї. Що стосується ідеального образу людини Нового часу, то М. Бердяев доходить висновку, що такого взагалі немає.

Нова історія не створила ідеалу людини. Наприклад, ідеальний образ громадянина не може бути розцінений як образ мудреця, святого або лицаря, оскільки він занадто пов'язаний з політичним життям суспільства. Разом з тим, в той час з'явився ряд професійних образів людини, що потребували певних досконалостей: образ вченого, артиста, політичного діяча, хазяїна-підприємця, робітника. І саме останній образ - робітника - й намагались свого часу перетворити в цілісний ідеальний образ «товариша», що має замінити мудреця, святого і лицаря для тієї епохи. При цьому, як зауважує М. Бердяев, в образі «товариша» зовсім гасне образ людини, викривлюється образ та подоба Божа. Отже, для Нового і Новітнього часу характерно подрібнення образу людини на ряд професійних образів та ідеалів, зникає цілісність [11, с. 68-69].

Якщо оглянути сучасну літературу, що може запропонувати ідеал людини на провідну роль у просторі інформаційної доби, то діапазон пропозицій буде дуже великий. Ми маємо на увазі ідеї про боголюдину (С. Л. Франка), Симфонічну особистість (Красавіна), Зверхлюдину Ф. Ніцше, Постлюдину (С. Хорунжего), Колективну особистість, Планетарну особистість (В. Беха, Ю. Бех), Ноосферну особистість (Н. Макарової, О. Сташкевич), Променеве людство (К. Ціолковського), Глобальну особистість, «Глобальний человейник» (О. Зінов'єва), Інтермен (І. Девтерова), електронну особистість, віртуальну особистість, штучну особистість, кіборгів, людей-роботів, нарешті, клонів, як би нам це здавалось сьогодні абсурдним.

У той же час відомо, що частина дослідників песимістично відноситься до побудови моделі людини взагалі. Так, наприклад, Е. Ліч у праці «Models of man» ставить завдання прослідкувати зміну соціально- філософських моделей людини протягом останніх століть [14, р. 151]. Термін «модель» використовується в значенні жорсткої спрощеної концептуальної схеми, що служить допоміжним засобом для пізнання. (Саме у цьому сенсі філософи і соціологи XX століття - Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, К. Леві-Строс та ін. будували свої моделі).

Автор, мається на увазі Е. Ліч, виділяє чотири моделі людини: 1) «декартівську»; 2) «дарвіністську (контовску); 3) модель «молодого Маркса»; 4) «Маусса (Малиновского)». Кожна з них відповідає певному історичному етапу в соціальній філософії. Розглянувши ці моделі, він приходить до висновку, що жодна з них не може вичерпно представити людину, і, на його думку, це пов'язано з наявністю у неї свободи волі. Далі він ставить принципово питання про можливість побудови «моделей людини» взагалі.

Р. Рупова у дисертаційному дослідженні на тему: «Антропологические модели в социальной философии XX - начала XXI веков» намагалась вирішити проблему систематизувати дані напрацювання у цій сфері, але їй це, на наш погляд, не вдалося [Див.: 9].

У свою чергу, Роджер Т. Еймс у статті «Индивид как «фокус-поле» в классическом конфуцианстве» подає п'ять підходів - підходів, образів або моделей особистості у вченні Конфуція. При цьому нагадуємо, що перша модель - «пола людина» у площині якої китайський «індивідуум» визначається як особливий вид самозречення або безособистості; друга модель - автономна особистість; третя - органічне «Я», четверта - «Я» як частина цілого; п'ята - особистість як фокус і поле в моделі «фокус-поле» [12, с. 295-317]. Але усі вони потребують, як нам здається, значного теоретичного пояснення своєї практичної придатності для використання у виховній практиці XXI століття.

Ми ж, на відміну від скептиків, налаштовані позитивно, оскільки сьогодні серед дослідників Сходу і Заходу спостерігають рух у напряму зближення різних філософських світоглядних парадигм у напряму порозуміння людини і світу на новому етапі еволюційного розвитку. Це надихає на розуміння того, що ідея Планетарної особистості може стати тим аттрактором, що об'єднає світові філософські школи і течії у органічну Світову філософську думку про ідеал людини XXI століття. Тому нам треба знайти образ нової людини спираючись на стан сучасної планетарної спільноти і ході її еволюційної зміни, що логічно обумовлюються зміною «духу епохи». На цьому фоні цікавим, з точки зору реалізації мети даного дослідження, є процес еволюційних перетворень планетарної людини під тиском «духу епохи». Його подано у праці В. Беха і Ю. Бех «На порозі сингулярности планетарна спільнота у вирі Всесвіту» [Див.: 2].

їх ідея полягає у тому, що еволюцію планетарного світу забезпечує людина, що здатна опанувати смислогенез. І по мірі того, яким матеріалом духовного світу вона здатна оперувати вона піднімає планетарну спільноту по цивілізаційним щаблям еволюції. Це принциповий висновок на якому тримається уся концептуальна база і не тільки цього дослідження. Саме по щаблям смислогенезу ми піднімаємось у Всесвіт.

Перехід біосфери в ноосферу, підкреслював В. Вернадський, «не може бути зупинений людською історією». «Він підготовлений сотнями тисяч поколінь і не може бути змінений «випадковостями» людської історії».

Аналогічні погляди відстоював і П. Тейяр де Шарден. На його думку, людина в процесі ноогенезу приймає на себе подвійну функцію - реалізує себе, з одного боку, як «мислячий центр перспективи», «центр конструювання Універсуму», з іншого - як «вісь і вершина еволюції», як суб'єкт «спрямованого розвитку» [Див.: 10, с. 37, 40]. Саме на цьому базується логіка ноостичного олюднення природи. «Ноосфера, - пише вчений, - прагне стати однією замкнутою системою», в якій «Земля не тільки покривається міріадами крупинок думки, але огортається єдиної мислячої оболонкою, що утворює функціонально одну велику крупинку думки в космічному масштабі» [10, с. 258].

Мета статті полягає у обгрунтуванні позитивного потенціалу ідеї-концепту Планетарної особистості для використання його у якості засобу формування ідеалу пересічної людини інформаційної доби і колективного ідеалу Світового суспільства знань.

У якості робочої гіпотези ми маємо розглянути антропологічну глобалізацію - як рух від першого визначення до другого, від сумативної до системно- цілісної спільності людства. Основою планетарного суспільства, на фундаменті якого формується планетарна особистість, є людська спільність у своїй системній цілісності» [4, с. 314].

Складність моменту полягає у тому, що на початок XXI століття ми маємо справу лише з ідеєю Планетарної особистості, що тільки входить у когнітивний аналіз соціального розвитку світової спільноти. Є дві причини, що буквально вносять ідею Планетарної особистості у наше життя. Перша з них торкається стану морфологічної основи планетарного світу, що знаходиться у мейнстримі становлення планетарного соціального організму.

Друга - це підйом «духу епохи», що на початку XXI ст. піднявся на якісно іншу ступінь розвитку, розбурхавши ментальні засади світового етносу і зруйнував ідеали людини, що були притаманні техногенній цивілізації. Виявляється, що ми не зрозуміли своєчасно, або не сприйняли серйозно, попередження Г. Гегеля про те, «що якщо тільки дух народу піднімається на більш високий рівень, всі моменти державного устрою, пов'язані з попередніми рівнями його розвитку, втрачають свою усталеність, вони повинні занепасти, і не існує сили, здатної їх утримати» [5, с. 379]. Як наслідок, планетарна спільнота отримала глобальну соціальну кризу, що розбурхала усі форми усталеного технократичного життєустрою планетарної спільноти.

Дослідники В. Бех і Ю. Бех досить аргументовано виклали в вищеназваній праці генетично пов'язані процеси саморозгортання людини, суспільства і зміни типів цивілізації на основі опанування світовою спільнотою змісту смислогенезу. Ми цілком погоджуємось з їх пропозицією вважати, що на етапі інформаційної цивілізації суб'єктом культурно- історичного процесу буде Планетарна особистість. По- перше, її поява у ланцюгу перетворень людського роду виглядає логічним; по-друге, її породження викликано змінами у суспільстві з породженням відповідно іншого його типу; по-третє, її взаємодія з новим типом суспільства породжує новий тип цивілізації; по-четверте, зсув у структурі особистості людини на цьому етапі на соціальну складову виглядає, на нашу думку, цілком логічним; по-п'яте, стадія до неї і стадія після неї цілком реальні і не викликають у нас ніякого непорозуміння.

Нам треба оцінити наскільки ідея Планетарної особистості може бути живучою і чи здатна вона пройти повний цикл життя класичної соціальної системи. Нам здається, що відповідь на це питання ми можемо дати позитивну.

Ідея Планетарної особистості, як представник інформаційної доби, має змінити ідею особистості техногенної цивілізації, «будучи одночасно думкою, видом, задумом, поняттям, уявленням, наміром, уявним образом» при входженні у свідомість пересічної людини образ Планетарної особистості змінює матрицю особистісного енерго-інформаційного силового поля і переструктуровує механізм її мислення. Людина починає бачити планетарний світ у іншому вимірі, визначає по-іншому власну функцію в ньому, починає формувати своє нове відношення до себе, суспільства і природи. Ідея остаточно у свідомості конкретної людини закріплюється її особистим ідеалом людини XXI століття.

Проте якщо «аналіз соціальних явищ здійснюється в контексті, що задається категорією «соціальне», експлікація цього поняття повинна логічно передувати аналізові конкретних явищ» [8, с. 42]. Це означає, що для системного освоєння явища Планетарної особистості ми маємо опрацювати робочу гіпотезу про те, що її життєвий цикл являє собою ланцюг перетворень: смисл

- психофрактал - ідея - ідеал: особистості і суспільства

- модель - критерій - продукт - компетенції - ідеологія

- принцип - товар - інтегратор соціальної взаємодії людей між собою - засіб тиску, агресії, війни - артефакт культури.

При цьому вона здатна утворити ланцюг перетворень з чотирьох класичних етапів життя соціальних систем, а саме: 1) зародження: смисл - психофрактал; 2) становлення ідея - ідеал: особистості і суспільства

- модель; 3) функціонування: продукт - компетенції

- ідеологія - критерій - принцип - товар - інтегратор соціальної взаємодії - засіб тиску, агресії, війни; 4) сходження: артефакти планетарної геокультури.

Етап зародження явища Планетарної особистості вимагає висвітлення явища на рівні смислу кванта Планетарної особистості і психофракталу Планетарної особистості. Якщо сферою буття у першому випадку є ноосфера, то у другому - психосфера людини. Якщо у першому випадку засобом освоєння явища є мислення людини, інтуїція або інсайт, то у другому - переживання людини або зовнішнє навіювання як психологічна процедура впливу на підсвідомість людини.

Якщо звернутись до моменту зародження Планетарної особистості людини, то це означає, що ми маємо розпочати розгляд явища на підсвідомому рівні, тобто, ще у структурі Семантичного Всесвіту. Форма буття духовної субстанції - смисли, рухливість яких забезпечується смислогенезом. Людина сприятлива до процесів смислогенезу завдяки наявності у неї смислової сфери і відповідних механізмів, що її обслуговують [7, с. 252-275].

Іншим елементом етапу зародження явища Планетарної особистості є психосфера планетарного буття, що представлена психофракталами. Для нас залишається таємницею як смисли набувають форми архетипів і перетворюються на психофрактали. Але наявність психосфери важко не визнавати, оскільки з нею вже працює психологічна наука і встановлено, що це вже рівень на якому людина здатна завдяки механізму інтуїції витягувати з глибин Семантичного Всесвіту якісно нові смисли. Так, очевидно, відбулось і з ноуменом Планетарної особистості.

Таким чином, етап породження має дві складові

це смислове поле Всесвіту (психосфера соціуму) і резонуючого з ним смислове поле особистості людини до якої психофізичним механізмом сприйняття і психологічним механізмом мотивації підключена кожна людина. За умови збудження певного сегменту смислового поля Всесвіту зусиллям смислового поля людини у рух приходять архетипи певного сегменту і утворюють власну спеціалізовану структуру - психофрактал. Зміст породженого психофракталу визначається видом і спеціалізацією збуджених архетипів.

Етап становлення даного явища проявляє себе появою ідеї про Планетарну особистість. Тут термін «ідея» (греч. идеа - початок, основа, первинний образ, поняття) - розглядається нами як основна думка, первинна уява, загальне поняття про явище. Прояв змісту психофракталу на межі нашої «підсвідомості- свідомості» свідчить про те, що предмет даного дослідження здійснив самовільний перехід з небуття у буття і заявив про себе ідеєю Планетарної особистості. К. Маркс при поясненні подібних переходів часто користувався синтетичними категоріями-поняттями: «практично-духовне» засвоєння дійсності, «чуттєво-надпочуттєве» - стосовно властивостей товару, «сутнісна єдність природи і суспільства» - стосовно людини. Таким кроком, ідея Планетарної особистості почала власне життя у соціумі.

Етап становлення даного явища складається, на нашу думку, з декількох взаємопов'язаних форм перетворення інтероіризованої ідеї Планетарної особистості, а саме: ідеалу, що є продуктом філософської рефлексії і моделі, що є продуктом наукової рефлексії людини.

Повернемось до ідеї Планетарної особистості і продовжимо характеристику даного ноумену, що постав на порозі феноменального світу. Для цього знову звернемось до праці Л. Чорної «У пошуках ідеалу», оскільки вона, з одного боку, характеризує ідею як самостійну семантичну одиницю, а з іншого - розглядає її як засіб когнітивного аналізу ідеалу [11]. Тож, дослідниця зазначає: «.. .в історії європейської філософії можна виділити три основні етапи в розумінні ідеї: онтологічний, гносеологічний, соціально-практичний. Саме по цих щаблях йшло формування категоріального апарату, на основі якого можна дослідити в подальшому проблему суспільного ідеалу [11, с. 48].

Вихід ідеї Планетарної особистості у форму ідеалу, означає, що явище по гносеологічній стежині спускається у феноменальний світ. Тому нас цікавить, що саме собою має представляти ідеал Планетарної особистості. В даному контексті особливо привертає увагу вислів австрійського мислителя Вольфганга Крауса: «Ідеали містять в собі надію на майбутнє, засіб, що може виключити нігілізм, руйнування, саморуйнування та цинізм» [6, с. 250].

Тож, спочатку вона, ідея Планетарної особистості, повинна засвітитися у суб'єктивованій формі, тобто, зайняти центральне місце у самосвідомості окремої особистості людини, а по мірі того як опанує певною кількістю людей у громаді чи суспільстві - стане домінуючою силою, тобто, стане ідеалом - колективним взірцем людини XXI століття - набуде об'єктивовану форму.

Нашу позицію підтримує висновок М. Бердяева про те, що ідеал людини - це насамперед ідеал особистості. «Ідеал суспільства є ідеал, похідний від ідеалу особистості. Духовне суспільство є реальність, але реальність, зрощена з особистостями. Ідеальний образ людської особистості є розкриття образу і подоби Божої в людині. Ідеальний образ людини є образ Божий в ній. І цей образ є образ цілісний, а не роздріблений» [1, с. 211].

Специфіка цих новоутворень полягає в тому, що, раз склавшись, вони далі функціонують як єдине ціле міцно і усталено. Так має відбуватись і з ідеалом Планетарної особистості, як у структурі особистості, так і в структурі суспільства, тобто під час перебування його у суб'єктивованій і об'єктивованій формах. Одночасно це вказує на їх обов'язкову взаємодію між собою, оскільки одна і та ж субстанція перебуває у двох різних формах.

Таким чином, вихід явища Планетарної особистості на стадіє ідеалу означає остаточне закріплення його у площині феноменального світу, оскільки він набуває спочатку суб'єктивованої, а потім і об'єктивованої форми між якими встановлюються певна система взаємозв'язків і вони починають взаємодіяти один з одним. Ця взаємодія стає помітною, оскільки впливає на стан і функціонал пересічної людини, з'являється соціальна потреба цілеспрямованого використання цієї взаємодії у межах тієї чи іншої виховної системи.

Наука, спочатку фундаментальна, а потім і прикладна, має опанувати явищем і створити модель Планетарної особистості, що набуває властивостей засобу технологічного впливу на процес формування особистості. Тож, наступним кроком сходження ідеалу Планетарної особистості у феноменальний світ є набуття нею форми моделі. Наша наукова розвідка має лише закласти необхідну філософську основу під створення такої моделі, що має остаточно підняти предмет даного дослідження на стадію функціонування.

Етап сталого функціонування настає у момент виходу Планетарної особистості у феноменальний світ, оскільки починає функціонувати у якості специфічного продукту соціального процесу. При цьому вона набуває повноти властивостей і забезпечує низку продуктивних перетворень і інструментальних метаморфоз. Нам здається, що мінімальний набір їх складається з такого ланцюга: інтегратор соціальної взаємодії людей між собою (синергетичний процес) - продукт (духовне виробництво) - компетенції (освіта) - ідеологія (виховання) - принцип (управління) - товар (маркетинг, торгівля) - засіб тиску або агресії (війни) - критерій (експертна діяльність) та ін.

Етап сходження Планетарної особистості зі світової арени ми вбачаємо в артефактах культури інформаційної доби, що має поступитися інтелектуальній цивілізації і Ноосферній особистості. Отже, буття Планетарної особистості закономірно має застигати у вигляді артефактів культури інформаційної доби.

Артефакти - предмети культури, на відміну від явищ природи мають подвійну визначеність. З одного боку, у них, як і у природних явищ, також є об'єктивна визначеність, тобто їх можна розглядати як реальність, яка існує сама по собі, окремо від людини. Але з іншого боку, артефакти мають ще й іншу суб'єктивну визначеність. У них втілено те, що називають «смислом», «значеням». Планетарна особистість здатна оновити смислове поле власної життєдіяльності і утворити принципово інший ландшафт планетарної культури.

Ця об'єктивна визначеність виникає у них тому, що людина опредмечує у них світ уявлення, цілі, бажання, художній смак, ідеали тощо. Людина олюднює продукти своєї діяльності. Отже, предмети культури інформаційної доби безумовно будуть відрізняться від артефактів техногенної доби, оскільки вони будуть наслідком духовно-творчої активності Планетарної особистості.

Затвердження людства в його цілісності, по В. Вернадському, означає переломний момент у розвитку планети, початок нової епохи людства, його історії. Тільки досягнувши відповідного стану, людство в своєму цілісному вимірі стає реальним суб'єктом затвердження ноосфери як «мислячого пласта біосфери». «Створення ноосфери з біосфери, - пише В. Вернадський, - ... вимагає прояви людства як єдиного цілого. Це його неминуча передумова. Це нова стадія в історії Планети, яка не можна порівнятися з минулим» [3, с. 261-262].

Висновок

Ідея Планетарної особистості здатна стати атрактором формування ідеалу людини XXI століття, оскільки вона: по-перше, перетинає усі три рівні соціальної реальності (мікро- мезо- і макро); по-друге, проходить метаморфози «простір-час», «інформація-енергія», «суб'єктивного - об'єктивного», а також «суб'єктивованого - об'єктивованого»; по- третє, задіяний у процесах підсвідомості - свідомості і надсвідомості людини, по-четверте, проходить етапи, що характеризують життєвий цикл будь-якої соціальної системи, а саме: зародження - становлення - функціонування - сходження.

Життєвий цикл явища представляє собою ланцюг перетворень: смисл - психофрактал - ідея - ідеал: особистості і суспільства - модель - критерій - продукт

- компетенції - ідеологія - принцип - товар - інтегратор соціальної взаємодії людей між собою - засіб тиску, агресії, війни - артефакт культури, що цілком логічно вкладається у чотири стадії класичного циклу життя соціальних систем, а саме: зародження: смисл - психофрактал; становлення ідея - ідеал: особистості і суспільства - модель - функціонування: продукт - компетенції - ідеологія - критерій - принцип - товар

- нтегратор соціальної взаємодії - засіб, тиску, агресії, війни; сходження: артефакт культури.

Сьогодні вивчати явище Планетарної спільноти є сенс саме на переході «ідея - ідеал», оскільки воно досягло лише цієї фази зрілості. Не менш цікавим предметом дослідження має стати саморозгортання ідеї і ідеалу у структурі біологічного організму людини і соціальному тілі Світового інформаційного суспільства, а також механізми взаємодії їх між собою.

Список використаних джерел

1. БердяевН. А. О назначении человека. -М.: Республика, 1993. -383 с.

2. Бех В. П., Бех Ю. В. На порозі сингулярности планетарна спільнота у вирі Всесвіту: монографія / В. П. Бех, Ю. В. Бех; Мін-во освіти і науки України; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. - К.: «МП Леся», 2014. - 220 с.

3. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / Предисловие Р. К. Баландина. -М.: Айрис-пресс, 2004. - 576 с.

4. Гальчинський А. С. Маркс и современный мир. Гуманистическая доминанта / Анатолий Гальчинский. - К.: Лыбидь, 2015. -328 с.

5. Гегель Г. Политические произведения. -М.: Наука, 1978.-438 с.

6. Краус Вольфганг. Нигилизм сегодня, или Долготерпение истории. Следы рая. Об идеалах: [Эссе] / Вольфганг Краус; [Пер. с нем. А. Карельского, Е. Кацевой и Э. Венгеровой]. -М.: Радуга, 1994. - 256 с.

7. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности / Д. А. Леонтьев. - М.: Смысл, 1999. - 487 с.

8. Леонтьева Э. О. Основные способы экспликации социального в истории социально-философских учений / Э. О. Леонтьева И Социальное знание в поисках идентичности: стратегии социогуманитарных знаний в контексте развития современной науки и философии: сб. науч. ст. по материалам Всерос. науч. конф. (Томск, 25-26 мая 1999 г.) / Том. гос. ун-т, Рос. фонд фундамент, исслед.; [ред. М. П. Завьялова, В. Н. Сыров.]. - Томск: Водолей, 1999.-С.42-49.

9. Рупова В. М. Антропологические модели в социальной философии XX - начала XXI веков / Автореф. дисс. ... канд. филос. наук. Спец. 09.00.11 - социальная философия. - Москва, 2008. - 27 с. - Режим доступу: http://synergia-isa.ru/wp-content/uploads/ 2012/01/rupova_ dissertacia.pdf

10. Тейяр де Шарден П. Феномен человека / предисл. Роже Гароди; пер. с фр. Н. А. Садовского. - М.: Прогресс, 1965.- 296 с.

11. Чорна Л. В. У пошуках ідеалу. Монографія. - К.: «Освіта України», 2016. - 508 с.

12. Это человек: Антология / Сост., вступ, ст. П. С. Гуревича. - М.: Высш. шк., 1995. -320 с.

13. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991.-527 с.

14. Leach Е. Models of man // Man and the social sciences. - L., 1999.

Размещено на Allbest.ru