Українське образотворче мистецтво у повоєнній Західній Німеччині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українське образотворче мистецтво у повоєнній Західній Німеччині

Українські художники у повоєнній Західній Німеччині, незважаючи на усі труднощі, передусім матеріального характеру, не полишали творчої праці. Відсутність цензури з боку окупаційних влад, на противагу радянській Україні, позитивно впливала на їхні мистецькі пошуки. Німецький період творчості для одних художників став часом створення своїх найкращих робіт, для інших - своєрідним трампліном для наступного, американського, канадійського чи венесуельського, періоду творчості. Своїми роботами вони не лише виховували естетичні смаки переміщених осіб і біженців, а й німецького населення. Роботи талановитих українських майстрів пензля епохи ДіПі гідно репрезентували Україну та її культуру у повоєнному світі.

Окремі аспекти мистецької діяльності українських художників були представлені у розвідках Г. Горбунової, С. Гординського, І. Кейвана, О. Кучерука, В. Маруняка, О. Подобєд, О. Федорука. Проте комплексне дослідження з проблеми відсутню, що актуалізує пропоновану розвідку. Автор ставить за мету проаналізувати розвиток українського образотворчого мистецтва у Західній Німеччині у другій половині 1940-х рр. Завданнями статті є визначити основні тенденції розвитку українського образотворчого мистецтва у повоєнній Західній Німеччині, проаналізувати виставкову діяльність художників. Джерельну основу дослідження ставлять матеріали архівів і преси, спогади учасників подій, каталоги мистецьких виставок, репродукції картин художників.

Творча організація українських художників і скульпторів постала у Західній Німеччині серед інших мистецьких спілок найпізніше-у січні 1947 р. під назвою Українська спілка образотворчих митців (УСОМ). Власне це була не новостворена, а відновлена Спілка українських образотворчих митців, що діяла у Львові за часів нацистської окупації [ЗО, с. 38, 40]. Очільником УСОМ обрали знаного художника і карикатуриста Едварда Козака, його заступником - Северина Бурачка. Через брак фінансування [11, арк. 1] Спілка видала лише два числа альманаху «Українське мистецтво» [33; 34] й репрезентативні видання «Українське малярство» та «Українська скульптура» [22, с. 196]. За допомогою ІМКА та ЮНРРА Спілка організовувала та проводила українські мистецькі виставки.

Репрезентативна виставка українського живопису і скульптури відбулася на початку 1947 р. у Мюнхені - одному з найбільших мистецьких осередків Європи. Виставка, за визначенням одного з її організаторів Михайла Дмитренка, давала можливість «ширше ознайомити чужинців з творчістю еміграційних українських митців», а останні «мали змогу відповідно оцінити себе і своє уміння в атмосфері виставкових традицій Європи» [7, с. 15]. На розгляд конкурсної комісії надійшло 596 праць від 55 митців, з яких відібрано 359 творів (виставлено 290) 48 художників і скульпторів (Богдан Стебельський помилково вказав кількість митців 71 [ЗО, с. 40]) [22, с. 195; 7, с. 15]. Усі вони гідно презентували українське мистецтво на міжнародній виставці, що експонувалася у приміщенні Німецького національного музею. Окрім того, у 19471948 рр. у Регенсбурзі відбулися дві великі мистецькі виставки українських художників і скульпторів [14; 52].

На мистецькій виставці під час Тижня відбудови Європи (Ашаффенбург, 1949 р.), що підсумовував перший рік виконання плану Маршалла поряд із творами трьох німецьких і польського художника експонувалися роботи Людмили Морозової [6, с. 203; 42, арк. 2], що засвідчує не лише високий професійний рівень української мсткині, а й визнання її таланту німецькими мистецтвознавцями.

Привертає увагу Мандрівна виставка українського мистецтва, організована 1947 р. Українським центральним допомоговим бюро в Лондоні спільно з ЦПУЕ [22, с. 196]. У ній взяли участь художники лише з англійської зони Німеччини [44, арк. Ізв], роботи яких спочатку виставляли у Ганновері, потім перевезли до Лондону, а далі - до Канади. Роком раніше ЮНРРА влаштувала мистецьку виставку у Парижі [10, арк. 4].

Для художників гостро стояла проблема засобів праці, до яких належали, передусім, фарби, пензлі, полотна. Матеріали придбати було практично не можливо, тож їх доводилося шукати, зокрема на вулицях, у підвалах і зруйнованих будинках [19, с. 104], вимінювати та діставати [23, с. 16], а також можна було отримати як плату за виконану роботу [3, с. 15; 19, с. 102]. Роздобувши у той чи інший спосіб матеріали художники мали вирішити наступну проблему - знайти місце для творчості [44, арк. Ізв; 14, с. 5], а розпочавши творити, знайти в собі сили попри усі обставини і «нервове життя» завершити роботи [45, арк. 1]. Схожі проблеми мали і художники інших народів, що опинилися у Західній Німеччині. Латвійський художник Маріє Сієтнієкс на початку 1946 р., приміром, писав: «Матеріалів не вистачає. Ця обставина стопорить яку б то не було можливість працювати. Ну, правда, є олівці, папір і акварельні фарбочки. Про олійні фарби можна тільки мріяти. Доброї туші теж немає. Та, що у нас є, сіра як вороняче перо. Немає пір'я для туші. Ти, може бути, запитаєш, що у нас є? Тільки добра воля що-небудь робити!» [49, с. 249].

Облаштування скромного діпівського побуту, прагнення вижити за тих непростих умов, знайти хоч якусь оплачувану роботу за фахом спонукали українських художників значно розширити діапазон своєї професійної діяльності: вони розмальовували стіни сірих таборових приміщень (Василь Кричевський-молодший [19, с. 101]), малювали іконостаси та оформлювали щойно засновані українські церкви (Микола Битинський [36, арк. бзв], Леонід Денисенко, Василь Кричевський - молодший [19, с. 101], Микола Шрамченко [4, с. 192]), створювали обкладинки та ілюстрації до книг і часописів (Микола Битинський [36, арк. 14], Яків Гніздовський [5, с. 20], Михайло Дмитренко [15, с. 7], Вадим Доброліж [8, с. 11], Віра Дражевська [32], Едвард Козак [16], Василь Кричевський-молодший і Катерина Кричевська-Росандіч [19, с. 108], Галина

Мазепа [2, арк. 11]), малювали листівки (Едвард Козак [9]), створювали плакати (Михайло Дмитренко [15, с. 7], Василь Кричевський-молодший [19, с. 108]), працювали сценографами в українських театрах (Вадим Доброліж [8, с. 11], Владислав Клех [43, арк. 2], Мирослав Радиш [24, арк. 3]), виготовляли ляльки (Олена Кричевська [19, с. 101]).

Окрім того, писали на замовлення картини, передусім портрети, замовники яких могли надати необхідні малярські матеріали, цигарки, продукти. Гроші на той час нічого не були варті. Так, Катерина Кричевська-Росандіч, донька Василя Кричевського-молодшого, згадує, що її батько на замовлення генерала американських окупаційних військ Бедел-Сміта намалював віллу, де генерал жив у Марокко. «По закінченню замовлення генерал через свого ад'ютанта написав дуже щирого листа, що йому дуже подобається картина і прислав не лише чудові фарби, пензлі, папір, полотно, а й цілу американську уніформу, сорочку, штани з легкої вовни, без відзнак, звичайно, чудові офіцерські черевики. Також велику пачку з консервами, какао, шоколад, цигарки, консерви з м'ясом і ще більше всього. Для нас це був справжній скарб. Генерал розплатився, як справжній князь!» [19, с. 102], - зазначає донька художника. Однак траплялися замовники зовсім іншого штибу. Так, замовниками художника Миколи Бутовича були, у тому числі австрійські селяни, які мали власну арифметику: за розмалювання придорожнього хреста вони платили утричі більше, ніж за портрет, оскільки, виконуючи перший вид робіт митець мав користатися драбиною, а другий - виконував сидячи за столом [3, с. 15].

Створюючи у 1947 р. УСОМ, митці ставили перед собою два основні завдання: «зберегти і продовжувати ті форми українського національного мистецтва, що не можуть вільно розвиватися на українських землях в умовах ворожої окупації та вивчати досягнення європейського мистецтва і вносити в нього власні оригінальні надбання, зберігаючи національну суть українського мистецтва» [22, с. 195]. У цьому ключі міркував і художник епохи ДіПі Михайло Дмитренко, який в одному з інтерв'ю дуже влучно підмітив, що незважаючи на усі заборони радянської влади у галузі образотворчого мистецтва щодо творчого самовираження, запровадження художнього методу соціалістичного реалізму, їй «не вдалося знищити ідеї, яку так глибоко засіяли в душах митців наші вчителі Нарбут, Бойчук, Кричевські: ідею національного мистецтва» [13, с. 50]. Тому, опинившись поза межами Радянського Союзу, у серцях митців воскресло те, що переховувалося довгі роки й вони продовжили створювати уже на німецькій землі твори, що збагатили скарбницю національної культури.

У Західній Німеччини опинилася частина представників славетної мистецької династії Кричевських - Василь Кричевський-молодший разом із дружиною Оленою та донькою Катериною. Василь Васильович малював невеликі етюди українських краєвидів, які намагався продати, проте зазвичай безуспішно через безгрошів'я потенційних покупців [19, с. 108]. Окрім того, створив низку німецьких краєвидів («Гейдельберг» (олія, 1947), «Берхтесгаден, Баварія» (олія, 19471948 рр.) [19, с. 197] та ін.), а також портрет доньки («Катруся в маскарадному костюмі» (олія, 1946 р.) [19, с. 198]. Щоб заробити копійку доводилося братися до мистецького оформлення книг та церковних календарів. Його дружина мсткиня Олена Кричевська організувала школу з виготовлення ляльок із пап'є-маше. Учениці під керівництвом художниці виготовляли тематичні ляльки, наприклад, «Українська пара», «Рококо», «Ампір», «Синя борода і його молода дружина». Костюми шили із підручних матеріалів, знайдених, у тому числі у підвалах будинків. Так, О. Кричевська знімала зі старих матраців матерію, фарбувала її акварельними фарбами, цибулею чи буряком і з того шили костюми [19, с. 101]. У свою чергу Катерина Кричевська у 1945 р. у Мангаймі одержала другу нагороду на Міжнародній виставці мистецтв.

Учень Василя Кричевського-старшого Вадим Доброліж за три роки перебування у Західній Німеччині (1945-1948 рр.) написав переважно олією понад 20 портретів («Портрет капітана югославської армії» (олія, незавершений, 1945 р.), «Портрет Дометія Березенця» (олія, 1946 р.), «Автопортрет» (олівець, 1947 р.) та ін. [8, с. ЗО, 31]), три ікони для церкви табору у Гайденау, а також низку пейзажів («Зелене озеро в Ганновері, Німеччина», «Ставок, Ганновер, Німеччина» (обидві - олія, б/p), «Місток у Ваймарі, Німеччина» (олія, 1945 р.) та ін. [8, с. 28, 29, 38]), натюрмортів і квітів («Городина», «Глечик із яблуками», «Натюрморт із виноградом», «Осінні квіти», «Нагідки» (усі - олія, 1947 р.) та ін. [8, с. 32 - 36]). Осібно стоять картина «Козацька доля. Кодня» (олія, 1947 р.) [8, с. 39], що змальовує трагічну долю учасників Коліївщини, а також автобіографічна картина «Втікачі» (олія, б/'р) [8, с. 27], яка передає страждання українських переміщених осіб і біженців, які змушені були залишити Батьківщину. Окрім того, як сценограф оформив абсолютну більшість вистав таборового українського театру, виконав низку графічних праць та оформив кілька книжок для видавництва «Заграва» [8, с. 11], у створенні якого брав участь.

Доцент Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) Михайло Дмитренко у Західній Німеччині створив понад два десятки, переважно олійних, робіт. Серед них пейзажі та портрети, зокрема і у національних строях («В заліщицькому строї», (акварель, 1945 р.), «Дівчина в полтавському строї», (олія, 1947 р.)) [31, с. 51].

«Степова мадонна» [41, арк. 5] Людмила Морозова, на формування стилю і творчої особистості якої мав вплив Федір Кричевський [38, арк. 1], у німецький період творчості малювала переважно пейзажі, на яких закарбувалися міста Німеччини перших повоєнних років, а також натюрморти [23, с. 19, 23-47, 148-149]. Окрім того, на замовлення писала портрети американських військових та ін. [23, с. 127-129] Сучасний мистецтвознавець Олександр Федорук, характеризуючи манеру письма мсткині, відзначав: «Палітра вивсвітлена, із дзвінкими кольорами, широким активним письмом, грою плям, із повітряним лесируванням малярства, окресленням не локального кольору, а малюнку кольором, що створює вишуканий живопис, живий і експресивний» [23, с. 19]. Краєвиди, на яких художниця відобразила будівлі, містки та природні об'єкти, можна назвати «біографічним архітектурним ландшафтом» [23, с. 20].

Плідним видався німецький період творчості для Мирослава Радиша, про що детальніше йдеться у нашій публікації [29].

Микола Битинський, геральдист, фалерист, сфрагіст, художник, член Німецького товариства художників у Байройті (нім. Berufsverband Bildender Kunstler Bayrenth) [36, арк. 6], створив низку олійних сакральних творів для українських православних і греко-католицьких церков у таборах в Ашаффенбурзі, Бад-Кесінгені й Еттлінгені (святі плащаниці, образи св. Покрови, образи на дияконських і царських вратах та ін.) [36, арк. бзв, 37], намалював олійну роботу «Поклін минулому» (1949 р.) [36, арк. 23], виконав проект надгробка з геральдичною композицією, в основі якої державний герб (тризуб), на могилі українських остарбайтерів в Ашаффенбурзі [20, с. 409].

Яків Гніздовський, художник, графік і кераміст, у німецький період творчості більше часу присвячував графіці, створюючи обкладинки до українських книг. Митець критично оцінював свої роботи, яких зробив чимало, «надто багато, щоб вони всі мали відповідний рівень, хоч я намагався його втримувати» [5, с. 20]. Серед олійних полотен, що постали з-під пензля майстра, привертають увагу «Скитальці» (1946 р.) [5, с. 111]. На картині зображена типова кімната табору переміщених осіб, а у ній - два триповерхові ліжка, на яких розташувалися втікачі разом зі своїми скромними пожитками - молода жінка розглядає своє обличчя у люстерку, очевидно, готуючись до побачення; задумливо лежить молодий чоловік; чоловік старшого віку миє у тазу ноги; професор читає книгу, а ще стосик книг чекає під подушкою; подружжя бавиться з немовлям, а старша донька сидить у ногах матері, під ліжком - невибагливі дитячі іграшки та взуття. Репродукція картини митця, що увіковічила невибагливий побут таборової кімнати, неодноразово використовувалася як візуальне джерело під час оформлення книг, присвячених епосі ДіПі [51; 50, р. 194; 26, с. 98].

Художниця Галина Мазепа, донька очільника уряду державного центру УНР в екзилі Ісаака Мазепи, за два роки перебування у Регенсбурзі створила чимало робіт, переважно гуашшю - «Ворожіння» («Три дівчини», олія, 1946 р.), «Ходить сон коло вікон», «Дівчина з проліском» (обидві - 1947 р.) [21, с. 57, 63, 65] та ін. Вийшли друком її кольорові різдвяні листівки [2, арк. 11]. Окрім того, у німецький період долучилася до оформлення книг, зокрема казки «Івасик Телесик» (1947 р.) [21, с. 66-73]. Щоправда, від часу виходу на кіноекрани першого повнометражного мультфільму компанії Волта Діснея «Білосніжка і семеро гномів» (1937 р.) Галина Мазепа мріяла відкрити для світу багатющий світ української казки саме засобами мультиплікації. У 1939 р. на Закарпатті український фільмовий ентузіаст Роман Мішкевич і український підприємець із США Каленик - Григорій Лисюк (справжні ім'я та прізвище Григорій Лепікаш) та Галина Мазепа почали реалізовувати створення мультфільму «Івасик Телесик» (було відзнято кілька метрів чорно-білої стрічки, однак довести справу до кінця не вдалося через війну) [2, арк. 81]. Тож виїхавши до Венесуели мсткиня пов'язала своє життя зі створенням мультиплікаційних фільмів, влаштувавшись художником-мультиплікатором у «Болівар фільме» (англ. «BolivarFilms») [2, арк. 12].

Багатим на мистецькі здобутки виявився німецький період творчості для киянина Владислава Клеха (справжнє прізвище Клехньовський), молодого художника і сценографа. Сучасники згадували, що його сіра таборова кімнатка була «засіяна етюдами й полотнами з ульмівських краєвидів» [43, арк. 2], виконаних в імпресіоністичній манері, чільне місце серед яких посідав «Ульм восени» (1945 р.). Проте більшість своїх творчих сил В. Клех докладав до мистецького оформлення вистав, передусім театру «Розвага», співзасновником якого був, також співпрацював із Ансамблем українських акторів під мистецьким керівництвом Володимира Блавацького.

Юний художник і графік Леонід Денисенко, перебуваючи у Західній Німеччині створив кілька іконостасів для українських церков і малюнки, на яких зобразив повоєнну Західну Німеччину («Неділя ранком у Німеччині» (папір, акварель, туш, 1947 р.) та ін.), а також рідну Україну («Коло млина» (папір, перо, туш, 1948 р.) та ін. [25]). Найбільша слава до митця прийшла вже в Австралії, куди Л. Денисенко емігрував у 1949 р. Саме на австралійській землі український графік винайшов графічну техніку під назвою літерографія [47, р. 18-24].

Харків'янка Віра Дражевська, художниця і графік, у Західні Німеччині також не полишала мистецької діяльності, створила чимало робіт, переважно олією, а також виконала низку ілюстрацій до книг. Роботи художниці були гідно поціновані, що засвідчує прийняття її до Німецької професійної асоціації художників у Мюнхені [32].

Художник і карикатурист від Бога Едвард Козак, який працював під творчим псевдонімом ЕКО (Еко) у німецький період своєї творчості зосередився саме на карикатурі як жанрові образотворчого мистецтва. Діпівські будні давали безліч тем та ідей для творчості, тож з-під його пера виходили актуальні карикатури та шаржі, що друкувалися на сторінка української періодики. Окрім того, Е. Козак видавав журнал сатири і гумору «Лис Микита» [17, с. 15, 26].

У Західній Німеччині опинився і випускник Варшавської академії мистецтв Петро Андрусів [1, с. 9]. Емігрувавши у 1947 р. до США митець саме на американській землі створив найкращі свої роботи на історичну тематику, у центрі яких давньоруська та козацька доба. Поки не вдалося віднайти відомості про мистецьку діяльність у Західній Німеччині іконописця Михайла Осінчука. Однак відомо, що у попередній український та наступний американський періоди митець розписував українські церкви та створював для них іконостаси [28, с. 33]. У Західній Німеччині також опинилися художник і графік Богдан Доманик [12, арк. 2 зв], головний художник Київського театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка (нині - Національна опера України) Іван Курочка-Армашевський (справжнє прізвище Курочкін) [46, арк. 1], випускник Варшавської академії мистецтв, учень Вільгельма Котарбінського Іван Кейван.

Працювали українські митці і над розробкою поштових марок. Так, Анатоль Яблонський, художник, графік й іконописець, розробив серію марок пластової пошти, виданої у 1948 р. у Ганновері з нагоди 40-річчя скаутського руху. На одній із мистецьких виставок у Регенсбурзі були представлені проекти поштових марок художників Мирона Білинського та Антіна Малюци [14, с. 21,22].

Цілковито недослідженою є тема малювання ікон непрофесійними художниками для щойно створених українських храмів. Джерела з цього приводу небагатослівні. Так, відомо, що у місті Ганау в англійській зоні окупації мешкала художниця - самородок пані Люшненко. Вона написала ікони «Образ Христа», «Христос в терновому вінці», «Богоматір», «Іоанн Хреститель». Священик Іван Гаращенко високо оцінив її роботи, однак їхня авторка себе художницею не вважала [37, арк. 80].

Українські художники не цуралися педагогічної праці, створювали образотворчі школи та студії, де навчали переміщених осіб і біженців з України малюванню. У таборі Гайденау, біля Гамбургу, діяла образотворча студія, в якій згуртувалися під керівництвом Вадима Доброліжа художники росіянин Микола Гавриків, Михайло Польовий, художник-візантист й іконописець Анатоль Яблонський і скульптор Іван Березовський [8, с. 11]. У свою чергу геральдист і художник Микола Битинський, перебуваючи в Ашаффенбурзі в українській реальній гімназії, сільськогосподарській, торгівельній та технічній школах, школі образотворчого мистецтва навчав малюванню [35, арк. Ззв, 34-36]. В одній з таборових художніх шкіл викладала малювання і художниця Людмила Морозова [6, с. 203].

Талановиті естонські, литовські, латвійські, єврейські, польські і російські художники, вимушено залишивши батьківщину у роки війни, на певний час оселилися у таборах Західної Німеччини, де продовжували творити і представляли свої роботи на виставках [7, с. 16, 55; 40, арк. 15; 42, арк. 2-7]. Так, на німецькій землі працювали єврейський художник Фоєрінг [7, с. 16], естонські митці С. Булгаріна, Л. Халлікас [40, арк. 12 зв], латвійські художники Аугуст Аннус, Нора Драпче [48, р. 2], Карліс Берзіньш, Гаріус Гриввічс, Альфред Крюкліс, Едмундс Лієпінс, Р. Мазжаніс, Освальд Розкаяне, Юріс Сойканс, Отто Стендере, Маргарета Стіпніекс [40, арк. 11-12; 49, с. 245], литовські майстри пензля Йонас Андратунас, Юозас Камінскас, Ігнас Слапеліс, Януш Чешлавас [40, арк. 11-12], польські живописці Віктор Подоскі, Шляйх [42, арк. 3-4], російські митці Віктор Остроумов і Михайло Черкашенінов [18, с. 24] та ін. Приміром, латвійський художник Юріс Сойканс працював у різних напрямах: виконував обкладинки та ілюстрації до книг, малював олією, виготовляв ліногравюри, займався різьбою по дереву [49, с. 245]. В Австрії певний час мешкали талановитий білоруський художник, який працював в анімалістичному жанрі, Костянтин Гедда [27, с. 197], а також естонська художниця Агата Вебер [40, арк. 11].

Таким чином, українські художники, перебуваючи на еміграції, продовжували кращі традиції українського національного мистецтва, яке не могло вільно розвиватися на Батьківщині за часів тоталітаризму, що охопив усі ланки життя радянського суспільства. Вони отримали змогу познайомитися з кращими зразками світового мистецтва, відвідуючи німецькі музеї та галереї. Водночас роботи українських майстрів пензля також неодноразово експонувалися на мистецьких виставках не лише Західної Німеччини, а й Англії, Канади і Франції. Вони отримували схвальні відгуки і пересічних відвідувачів, і професійних критиків та мистецтвознавців. Важливу складову діяльності професійних художників становило мистецьке облаштування новостворених українських храмів, малювання ікон. Роботи українських митців епохи ДіПі збагатили скарбницю не лише національної культури, а й світової. У перспективі варто дослідити публікаторську діяльність українських художників.

Список використаних джерел

образотворчий художник мистецтво український

1. Андрусів Петро. Маляр і графік / [За ред. Святослава Гординський]. - Нью-Йорк: Esse-Gi-Esse, 1980. - 127 с.

2. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. - Ф. 14-2. Наукові роботи. - Од.зб. 436.

3. Бутович М. Монографія. Автобіографія М. Бутовича і стаття В. Січинського / Микола Бутович. - Нью-Йорк: Слово, 1956. - 64 с.

4. Воропай О. В дорозі на Захід Щоденник утікача / Олекса Воропай. - Лондон: Українська видавнича спілка, 1970. -281 с.

5. Гніздовський Я. Малюнки. Графіка. Кераміка. Статті / Яків Гніздовський. - Нью-Йорк: Пролог, 1967. - 180 с.

6. Горбунова Г.А. Людмила Морозова: життя і творчість / Г.А. Горбунова // Праці Центру пам'яткознавства: Збірник наукових праць. - 2010. - ВИП.18.-С. 197-210.

7. Дмитренко М. На новому ґрунті. Як організовано виставку в Мюнхені? / Михайло Дмитренко // Українське мистецтво. - Мюнхен. - 1947.-Ч. 2.-С. 15-16.

8. Доброліж Вадим. Альбом / [Вступна стаття Івана Кейвана]. - Б.м.: Славута, 1985. - 96 с.

9. Еко [Комплект листівок, 1949] [Електронний ресурс]. - Режим до ступу: http://uartlib.org/allbooks/listivki-edvarda-kozaka/ (Дата 04 лютого 2018 р.)

10. Інтерв'ю [з Михайлом Дмитренком] // Терем. - Дітройт. - 1968.-Ч.З.-С. 47-50.

11. Каталог мистецької виставки українських мистців м. Регенсбургу та Реґенсбурської округи 1947 р. - Мюнхен, 1947. -51 с.

12. Кейван І. Михайло Дмитренко / Іван Кейван // Терем. - Дітройт. - 1968. - Ч.З.-С. 5-20.

13. Козак Е., Підгірянка М. Брисько, гуска і лисичка / Е. Козак, М. Підгірянка. - Нюрнберг; Мюнхен: Нашим дітям, 1949. - 10 с.

14. Козак Едвард. Каталог / Едвард Козак. - Львів: Редакційно - видавничий відділ облполіграфу, 1990. - 28 с.

15. Корнилов А.А. Российская интеллигенция и мир перемещенных лиц стран Европы / А.А. Корнилов // Интеллигенция и мир. - Иваново. -2011. - №1. - С. 19-36.

16. Кричевська-Росандіч К. Мої спогади / Катерина Кричев - ська-Росандіч. - К.: Родовід, 2006. - 208 с.

17. Кучерук О. Микола Битинський - геральдист, історик, митець / Олександр Кучерук // Український археографічний щорічник. - К., 2006. - Вип.10/11. - С. 398-419.

18. Мазепа Галина [Передмова Святослава Гординського]. - Мюнхен: Український вільний університет, 1982. - 192 с.

19. Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні у 2-х т. / В. Маруняк. - Мюнхен: Академічне видавництво д-ра Петра Белея, 1985. - Т.1: Роки 1945-1951. - 1985.

- 432 с.

20. Морозова Л. Альбом / [автор-упорядник Олександр Федорук] / Людмила Морозова. - К.; Львів: Видавництво М.П. Коць, 2003. - 186 с.

21. Музей театрального, музичного та кіномистецтва України. - Фонд рукописів. - Архів ОМУС. - н/доп. 10313.

22. Музей української діаспори (м. Київ). - Виставковий проект «Художники Амбасадори. Українська Австраліана» (м. Київ 21 червня - 02 листопада 2017 р.).

23. На громадській ниві (До 25-ліття Центрального Представництва Української Еміграції в Німеччині) / Під. ред.

О. Зеленецького. - Мюнхен: Накладом ЦПУЕН, 1972. -116 с.

24. Нечаев С.Ю. Русские в Латинской Америке /С.Ю. Нечаев.

- М.: Вече, 2010. - 320 с.

25. Осінчук Михайло. Мистець. Маляр. - Нью-Йорк: [Б.в.], 1967. - 94 с.

26. Подобєд О. Мирослав Радиш: Німецький період творчості // Art museum: минуле і сьогодення. Збірник наукових статей. - Чернігів, 2017.-С. 144-149.

27. Стебельський Б. Цемент творчої будови / Богдан Стебель - ський II Терем. - Дітройт. - 1968. - Ч.З. - С. 35-46.

28. Терем. - Дітройт. - 1968. - Ч.З.

29. Титаренко Н.В. Дражевська Віра Артемівна [Електронний ресурс] / Н.В. Титаренко // Енциклопедія сучасної України. - Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php? id=21211 (Дата звернення: ЗО січня 2018 р.)

30. Українське мистецтво. - Мюнхен. - 1947. -4.1.

31. Українське мистецтво. - Мюнхен. - 1947. -4.2.

32. ЦДАВОУкраїни.-Ф. 5235.-Оп.1.-Спр.2111.-57 арк.

33. Там само. - Спр.2113. - 48 арк.

34. ЦДАЗУ. - Ф. 23. - Оп.З. - Спр.182. - 84 арк.

35. ЦДАМЛМ України. - Ф. 1306. - Оп.1. - Спр.13. - 23 арк.

36. Babie Р. «God is Love»: The Literography of Leonid Denysenko / Paul Babie ll Australasian Catholic Record. - 2009. - Vol.86, No.l. - P.18-24.

37. Drapce Nora. Recent paintings. The catalog of an exhibition presented at the Art Center: Kalamazoo Institute of Arts. - Kalamazoo: Art center press, 1965. - 8 p. Виктор Остроумов «Живописные полотна» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://gallerix. ru/pr/viktor-ostroumov-zhivopisnye-polotna/ (Дата звернення: 04 лютого 2018 р.)

38. Jaunmuktane G. Рукописи из немецких лагерей для беженцев (1945-1950) в Латвийской академической библиотеке / Gunta Jaunmuktane ll Knygotyra. - 2008. - №50. - С. 244-252.

39. Subtelny О. Ukrainians in North America. An illustrated history I Orest Subtelny. - Toronto; Buffalo; London, 1991. - 284 p.

40. The refugee experience: Ukrainian displaced persons after World War II / W.W. Isajiw a.o. (ed.). - Edmonton: Canadian Institute ofUkrainian studies press, University of Alberta, 1992. - XXIV, 517 p.

41. Ukrainische kulturwoche. Ukrainische bildende kunst inder kunsthalle Regensburg. Marz 1948 = Ukrainian cultural week. Ukrainian formative art in the exhibition-hall Regensburg. Marz 1948. - Regensburg: GG. Aumuller and Sohn, 1948. - 32 p.

Размещено на Allbest.ru