Сучасні підходи до вирішення проблем збереження культурної спадщини України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля

Сучасні підходи до вирішення проблем збереження культурної спадщини України

Аносова В. С.,

асистент кафедри всесвітньої історії та історії України

Автором розглядаються найбільш ефективні способи збереження замкових комплексів як нерухомих об'єктів культурної спадщини. В ході дослідження таким способом визнано музеєфікацію пам'яток. Увага автора зосереджена на пошуку сучасних підходів до вирішення широкого кола проблем пов'язаних з охороною та збереженням культурної спадщини, де музеєфікація виступає одним з найбільш важливих.

Розглядається ефективність використання популярних інтернет-- мереж для привернення уваги громадськості до актуальних питань памяткоахоронної діяльності в Україні.

Ключові слова: культурна спадщина, музеєфікація пам'яток, інтернет-- мережи.

музеєфікація культурний спадщина

За даними історика Сергія Трубчанінова, в Україні за станом на 2007 рік нараховувалось понад 5000 пам'яток фортифікації, проте від більшості з них сьогодні немає й сліду [1]. Основна кількість з них зосереджена на теренах Західної України.

Західна Україна - термін який використовують для означення простору таких історичних українських земель, як Буковина, Волинь, Галичина, Поділля, Закарпаття, а також Західне Полісся [2].

В силу свого історичного минулого цей регіон багатий пам'ятками фортифікаційного будівництва які є безцінними об'єктами культурної спадщини українського народу.

На нашу думку, підтримання високого рівня збереженості нерухомих об'єктів культурної спадщини є найбільш складним завданням, яке вимагає значних витрат. Сучасна українська наукова спільнота [3; 4] все більше схиляється до того, що оптимальним вирішенням проблеми збереження таких об'єктів [5; 6] є музеєфікація.

Згідно закону України «Про охорону культурної спадщини», музеєфікація представляє собою «сукупність науково обгрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування» [6, с. 3].

Проблема музеєфікації історико-архітектурніх пам'яток України залишається недостатньо розробленою та висвітленою у науковій літературі. Це пов'язане з ідеологією яка панувала на теренах СРСР. До 1991 року музейна справа була орієнтована на пропаганду досягнень радянської влади. Упродовж 1920-х років музеї вважалися центрами науки та просвіти народних мас. Починаючи з 1930-х років пропаганда нової влади отримала все більш чіткий та окреслений характер. У 1950-х роках діяльність музеїв характеризувалася трьома напрямами: культурно-просвітницьким, політико-виховним та пропагандистським. Основи музеєзнавства почали розроблятися лише з кінця 1970-х - середини 1980-х років. В той період на базі добре збережених замкових комплексів Луцька, Острога (Волинь), Олеська, Золочева (Галичина), Кам'янець-Подільського, Хотина (Поділля) створювалися музеї різних профілів [7].

Перетворення нерухомого об'єкту культурної спадщини на об'єкт музейного показу є достатньо складною справою за будь-якої політичної системи. Особливу актуальність проблема музеєфікації нерухомих пам'яток набула за часів незалежної України. Але в цьому питанні увага дослідників більше зосереджувалася на пам'ятках національного значення, лишаючи поза увагою архітектуру місцевого значення.

Проаналізувавши вітчизняний та закордонний досвід у сфері збереження нерухомих об'єктів культурної спадщини, ми дійшли висновку, що збереження пам'яток архітектури може бути реалізовано шляхом вирішення питання їхнього сучасного використання. Найкращим засобом збереження нерухомих об'єктів культурної спадщини є повернення їм функцій первісного призначення, тобто вдихнути в них життя. Але, як ми розуміємо, зробити це вкрай складно.

Пам'ятки, які ми розглядаємо, а саме замкові комплекси - об'єкти фортифікаційного будівництва, свого часу були збудовані для певних функцій. Однак, зміни соціально-політичної ситуації у світі призвели до того, що ці історичні будівлі втратили своє колишнє значення. Перш за все це пов'язане з тим, що конкретний регіон втратив своє стратегічне значення і як наслідок зникає необхідність у цих спорудах.

Руйнація пам'яток прискорюється через неможливість їх використання за призначенням, що загострює потребу у пошуках нових напрямів використання. Оскільки при розв'язанні цієї проблеми визначальними залишаються культурна, архітектурно-художня та історична цінність пам'яток, високі вимоги пред'являються до їхньої охорони. Від сучасного використання пам'яток архітектури залежить їх подальше існування, збереження культурної спадщини та її популяризація.

За таких умов найкращим засобом пристосування і збереження пам'яток вбачається їх музеєфікація як сукупність науково-обгрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування [7, с. 2].

Замкові комплекси завжди мають багату історію, насичену видатними подіями та персоналіями. Кожен замок, як об'єкт фортифікації має оригінальну архітектуру та ландшафт. Саме тому, в якості музею, замки викликають та завжди будуть викликати жвавий інтерес серед дослідників і туристів.

Музеєфікація пам'яток архітектури можлива за двома напрямами: пристосування їх під музеї та забезпечення екскурсійних відвідувань без створення музею на території пам'ятки. Слід зауважити, що необхідним є урахування економічної рентабельності, в результаті чого стане можливим повне забезпечення технічних заходів зі збереження та відновлення, проведення профілактичних заходів з метою захисту об'єктів від агресивних факторів, що прискорюють процес їх руйнації. Загальна організація музеїв на базі замкових комплексів могла б бути дієвим засобом збереження замків як окремого типу об'єктів культурної спадщини. Статус музею піднімає значущість конкретної пам'ятки, розкриває її інформативну цінність, стимулює дослідження історії створення та існування цієї пам'ятки в історичному просторі.

Проаналізувавши ситуацію, яка має місце на сучасному етапі у справі охорони та використання замкових комплексів, можна впевнено стверджувати, що незважаючи на наукові досягнення в галузі реставрації, окремі успіхи в пристосуванні цих комплексів, проблема включення їх до сучасного життя залишається невирішеною. Реалізація масштабних завдань музеєфікації пам'яток історії й архітектури повинна мати серйозну правову і практичну базу у вигляді відповідних нормативних актів і постійних цільових капіталовкладень з боку держави та зацікавлених організацій і структур. Нові об'єкти музеєфікації повинні бути орієнтовані на широке коло відвідувачів, розвиток культурного життя конкретного регіону.

На території сучасної України мають місце окремі спроби пристосування замкових комплексів до сучасного використання з метою збереження. Добре відомі замкові комплекси, які діють як музеї, приймають відвідувачів та проводять екскурсії. Наприклад, «Золота підкова Львівщини» - загальновідомий туристичній маршрут, який складається з трьох замків: Олеський, Золочевський та замок в селі Підгірці. Олеський та Золочевський замок функціонують як музеї і відкриті для відвідувачів. Замок-палац в селі Підгірці є унікальною пам'яткою архітектури, частково функціонує як музей. Для туристів у вільному доступі є екстер'єр замку. Інтер'єри приміщень палацу закриті для відвідувачів з причини їх критичного стану та відсутності експонатів, які розпорошено серед українських, польських та російських зібрань [8].

Іншим, прикладом пристосування замкового комплексу до сучасного використання є замок Радомисль в Житомирській області. Сьогодні цей об'єкт має статус історико-культурного комплексу і розміщує на своїй території єдиний у Європі музей української домашньої ікони. В основі цього музею лежить власна колекція ікон засновниці комплексу - доктора медицини Ольги Богомолець. Складовою комплексу є готель, якій налічує лише вісім номерів. Також слід згадати що в складі історико-культурного комплексу «Замок Радомисль» функціонує ресторан та концертний (Камінний або Михайлівський) зал - єдиний зал у світі де б'є справжнє джерело. У залі проходять концерти класичної, вокальної, камерної, народної та джазової музики [9].

На наш погляд, приклад замку Радомисль є найкращим пристосуванням історичної будівлі до сучасного використання. Сьогодні замок є багатофункціональним, поєднує в собі музей, готель, ресторан, музичній зал та ландшафтний парк. Саме це робить його цікавим для широкого кола туристів. Але знайти людей, готових власним коштом відновити історичну споруду подібну до замку Родомисль, сьогодні, нажаль, дуже складно. Тому, найбільш доступним способом збереження залишається музеєфікація. На наш погляд вирішення цього питання потребує сучасного підходу.

XXI століття характеризується збільшенням ролі знання, інформації та інформаційних технологій в житті будь-якого цивілізованого суспільства [10]. На нашу думку, для привернення уваги громадськості, особливо молоді до проблем у сфері памяткоохоронної діяльності, необхідно популяризувати відповідні теми. Серед них особливе місце займає проблема охорони та збереження замкових комплексів. Вважаємо, що зазначені нижче заходи стануть корисними для всіх типів об'єктів культурної спадщини. Беззаперечним є той факт, що сьогодні, кожен підліток користується соціальними мережами, на кшталт, «вконтакте» [11], «twitter» [12] або «instagram» [13]. Проаналізувавши останні тенденції, ми зробили висновок, що серед української молоді найбільш популярною є мережа instagram. Більшість світових брендів, починаючи від всесвітньовідомих марок автомобілів [14; 15], і закінчуючи невеличкими кафетеріями [16] давно мають власні офіційні профілі в мережі instagram, де активно рекламують свої товари або послуги. В згаданій соціальній мережі дуже багато профілів соціального напрямку, які закликають громадськість до вирішення нагальних проблем, таких як порятунок від руйнування дитячих будинків чи притулки для бездомних тварин. Подібні профілі дуже часто направлені на збирання коштів, добровільних пожертвувань від зацікавлених користувачів мережі. Отже, сучасні соціальні мережі є ефективним засобом привернення уваги та популяризації проблемних питань збереження культурної спадщини серед молодшої половини населення України. Важливим є те, що реклама в соціальних мережах нічого не коштує рекламодавцю, тобто повністю відсутні витрати на рекламу. Цей факт є дуже важливим в питанні охорони і збереження культурної спадщини, що характеризується низьким рівнем фінансування з боку держави. Використання інтернет-мереж може бути ефективним способом отримання благочинних внесків від пересічних громадян, які використовують подібні мережі.

В законі України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» стаття 3 зазначає, що «цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів [17, с. 1] у сферах благодійної діяльності», а також «розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах». Сьомий пункт наведеної статті зазначає культуру, мистецтво та охорону культурної спадщини як сферу благодійної діяльності. В статті 6 наводиться визначення терміну «благодійна пожертва» і визначається як «безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності». Також зазначено, що «договір про благодійну пожертву валютних цінностей не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню» [17].

Отже, збирання благодійних внесків на потреби які пов'язані із збереженням культурної спадщини є цілком законним і використання соціальних мереж, в цьому питанні, буде дуже ефективним.

З цього можна зробити висновок, що використання соціальних інтернет-мереж є ефективним, безкоштовним способом привернення уваги української громадськості до пам'яткоохоронних проблем в Україні. Цей спосіб стане також ефективним для поширення серед молоді інформації про об'єкти які мають культурну та історичну цінність. Мережа instagram є популярною у всьому світі, що може бути корисним для привернення уваги громадськості інших держав та залучення світової громади до вирішення актуальних питань, пов'язаних із збереженням пам'яток давнини.

Список використаних джерел

Трубчанінов С. В. Країна замків і фортець. - Кам'янець- Подільський: Оіюм, 2007. - 48 с.

Західна Україна [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki

БричМ. Музеєфікація пам'яток архітектури та містобудування як засіб збереження історико-культурної спадщини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://science.lpnu.ua

Титова О. М. Проблеми музеєфікації пам'яток археології України. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tourlib.net/ statti_ukr/tytova.htm

Закон України «Про археологічну спадщину» // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №26.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №39.

Буланова Н. М. Музеєфікація історико-архітектурних пам'яток міста Дніпродзержинська: меморіально-персонологічний аспект [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://museum.dp.ua/ article0137.html

Подгорецкий замок в селе Подгорцы [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zamki-kreposti.com.ua/lvovskaya-oblast/ podgoreckij

Радомысль замок [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.radozamok.com.ua/ru/

Інформаційне суспільство [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://europa.dovidka.com.Ua/i.html

Вконтакте [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https:// ru.wikipedia.org/wiki

Размещено на Allbest.ru