Особливості використання творів живопису та графіки в студіях з історії Північного Причорномор'я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості використання творів живопису та графіки в студіях з історії Північного Причорномор'я

Філас В. М.

Остання чверть XVIII ст. - перша половина XIX ст. для Північного Причорномор'я позначилася значними змінами, які поклали початок масштабним соціальним, економічним, політичним перетворенням та заклали початок сучасного розвитку регіону.

Входження Північного Причорномор'я до складу Російської імперії спонукало останню до вивчення регіону, з'ясуванню його потенціалу, результатом чого стала чимала кількість організованих різними відомствами імперії експедицій з метою створення масштабної наукової картини регіону. Ці експедиції залишили по собі досить цікавий графічний інформаційний ресурс. У цей час Північне Причорномор'я стає й «регіоном- натурою» для образотворчого мистецтва. Після ліквідації Кримського ханства в пошуках сюжетів його відвідують численні художники, які своїми творами значно «візуалізували» край. Окрім того, широкі простори Північного Причорномор'я, які берегли в собі значну кількість культурних та історичних пам'яток, що належали різним народам та епохам, стали досить популярним місцем серед представників європейської еліти для організації вояжів. Ці мандрівки залишили по собі досить цікавий інформаційний шар, значну частину якого представляють зображальні джерела. Таким чином, за короткий проміжок часу сформувався значний, корпус зображальних джерел, який, в свою чергу, містить відомості, відсутні в писемних та інших історичних джерелах. Однак ці джерела залишаються і донині недослідженими, внаслідок того, що рукописна та друкована фіксація і передача інформації була домінуючими засобом впритул до XX ст. Саме, така ситуація, в більшості і обумовила домінування цих джерел для реконструкції І конструювання історичної дійсності. Зображальні ж джерела використовувались, як джерела у інших сферах гуманітарного знання (мистецтвознавство, архітектура) пов'язаних з вивченням історичних умов їх створення. Або в археології, об'єктом вивчення якої є матеріальні залишки, і до яких традиційно включалась і зображальна діяльність. Але ж не дивлячись на це візуальні джерела потрапляли в орбіту історичних досліджень. Саме виявленню ступеня використання, цих візуальних джерел на матеріалах дослідження Північного Причорномор'я і присвячена дана публікація.

На інформаційний потенціал візуальних джерел звертали увагу ще у XIX ст. В. Іконніков, О. Лаппо- Данилевський, М. Грушевський [7; 11; 14]. Разом з тим, останніх 25 років у закордонній науці активізувалася розробка проблематики візуальної історії, міждисциплінарної взаємодії історії та мистецтва. Ці питання підіймались, перш за все, в працях М. Валь, О. Вішленкової, Т. Митчел, Г. Поллока, Н. Мирзоева та багато ін. [1; 6; 22; 23; 24]. В українській науці проблеми візуальної історії та міждисциплінарної взаємодії історії та мистецтва розроблялись у роботах Я. Дашкевича, О. Походящої, О. Кавлевської, О. Ребенчука тощо [9; 12; 18; 19].

Власне «історична» традиція вивчення живопису і графіки в контексті північно-причорноморських наукових студій на даний момент не є представницькою. Слід зазначити, що такі дослідження відносно Північного Причорномор'я не мали ніякої системності, а навпаки характеризувалися спорадичністю.

Перші дослідження в рамках цього напрямку відносяться до кінця XIX ст. На ключову увагу заслуговує постать О. Бертьє-Делагарда та його науковий спадок. Військовий інженер за освітою та дослідник за покликанням, О. Бертьє-Делагард одним із перших залучив візуальні джерела до вивчення архітектури та археології Криму. При чому не тільки залучав, але в деяких випадках, навіть віддавав їм перевагу. Так, у своїй роботі «Остатки древних сооружений Севастополя и пещерные города Крыма» він писав «...класичний опис нашого Криму, не задовольняє цієї мети. Є різниця між описом чогось або на словах або точним зображенням того ж» [3, с. 167]. О. Бертье-Делагард зібрав одну з найбільших колекцій графіки із зображеннями Криму. Його колекція містила рідкісні видання робіт Гаука, Вольфа, Маурера, К. Кюгельхена. Ця унікальна колекція згодом стала основою для графічного зібрання Центрального музею Тавриди. Згідно припущення М. Мальгіної, вона потрапила до фондів музею разом з архівом та бібліотекою дослідника, яку в 1920 р. було спочатку передано до Таврійської вченої комісії. Зараз цю колекцію розірвано між фондами музею та бібліотеки «Таврика» [16, с. 29].

Використання візуальних джерел О. Бертье- Делагардом у наукових дослідженнях виросло не на пустому місці. Його фах військового інженера передбачав роботу саме з візуальними матеріалами - кресленнями, планами, схемами тощо. Фактично О. Бертьє-Делагард був людиною «візуального» фаху, користувався «візуальною» мовою у своїй роботі, перевтілюючи свої візуальні уявлення з науковими розрахунками виключно у матеріальні об'єкти. Після виходу у відставку він став суцільно займатися історико-археологічними дослідженнями Криму. І тому не викликає подиву, що людина візуальної фахової культури намагалась накопичувати та широко використовувати графічні джерела у своїх дослідженнях, маючи методологічні засади їх аналізу, сформовані досвідом попереднього заняття військово-інженерним будівництвом. Такі його роботи, як «Из истории Християнства в Крыму. Мнимое тысячелетие» та «Память о Пушкине в Гурзуфе» базуються на порівняльному аналізі малюнків, гравюр та літографій, на основі яких він приходить до досить оригінальних висновків, які й досі роблять його роботи актуальними. Зокрема, у своєму дослідженні «Из истории Християнства в Крыму. Мнимое тысячелетие» О. Бертьє-Делагард, досліджуючи історію Георгіївського монастиря біля Севастополя, подає детальний історіографічний та джерельний аналіз проблеми. Окремо він аналізує графічні зображення і на предмет їх достовірності та використання у наукових дослідженнях. Аналізуючи роботи живописців Уорслея, М. Іванова, К. Кюгельхена, які зображують монастир, він порівнював їх з натуральними видами та констатував приблизно один ракурс зображення, зробивши висновок про їх достовірність та відповідність реальній дійсності. Роботу X. Гейслера він відзначає окремо, говорячи про її простоту, ескізність та зовсім інший ракурс [4, с. 50-59]. Метод порівняльного аналізу графічних візуальних джерел було використано О. Бертьє- Делагардом і у роботі «Память о Пушкине в Гурзуфе». Досліджуючи архітектурні особливості дачі Ришельє у Криму та їх зміни у часі, він залучає до дослідження відомі графічні зображення Гурзуфу. При цьому О. Бертьє-Делагард робить висновок про їх недостатній інформаційний потенціал та достовірність наративних та документальних джерел і говорить про необхідність залучення візуальних джерел. «Всі ці описи - пише О. Бертьє-Делагард -- дають належне поняття про якість будинку, вельми не високих в своїх відносинах; сам же будинок з них видається не досить наочно, але для пояснення оповідань є кілька малюнки тих часів, цілком зрозумілих» [5, с. 52]. На підтвердження цього постулату дослідник залучає для аналізу процесу архітектурних змін картину маслом невідомого автора, яку свого часу граф М. Толстой купив на аукціоні у Бордо під назвою «Дім Ришельє в Одесі». Але, як з'ясувалось потім, на картині було зображено дім Ришельє в Гурзуфі. О. Бертьє-Делагард за ступенем завершеності будівництва дачі герцога датував картину 1812-1814 рр. Для аналізу було залучено ще одну маловідому гравюру з видом Гурзуфа роботи Кастельно, яка була намальована у 1817 р. та літографію з видом гурзуфської дачі роботи Г. Чернецова [5, с. 52-53]. Окрім аналітичних розвідок та залучення джерел О. Бертьє-Делагард опублікував репродукції цих рідкісних робіт.

У своїй роботі «Память о Пушкине в Гурзуфе» О. Бертьє-Делагард дав коротку оцінку діяльності М. Воронцова у залученні художників, літографів для візуалізації регіону. Він зазначає, що великою заслугою графа є його залучення для роботи в регіоні таких митців, як Маурер, Вольф, Г. Чернецов, Ф. Гросс, К. Боссолі. Аналізуючи існуючу графічну джерельну базу О. Бертьє-Делагард констатує те, що багато літографій та гравюр зроблених завдяки патронату М. Воронцова, стали вже рідкістю «Всі вони [репродукції - В. Ф.] мали слабийуспіх та розходились погано та зникли з великою швидкістю невідомо куди» [5, с. 54]. Деякі зображення збереглись лише у «Конволюті» графа С. Воронцова, який О. Бертьє-Делагард, як і своє зібрання вважав найбільш повним. Іншими словами, кількість літографій з видами Південного Криму, яка була випущена завдяки політиці М. Воронцова, значно перевищувала попит, який, як з'ясувалося, був дуже мізерний. А та значна частина надрукованих листів, яка не продавалась, йшла на інші поліграфічні потреби [5, с. 54-55]. Цей невеликий відступ О. Бертье-Делагарда від основного тексту, викладеного у статі, про перебування О. Пушкіна у Гурзуфі, проливає світло на факти втрати деяких літографій, наприклад К. Кюгельхена, про які відомо лише з наукових розвідок XIX ст.

О. Бертьє-Делагард проявив себе і як систематизатор візуальних джерел. Він на прохання Одеського товариства історії та старожитностей систематизував та описав візуальну колекцію цього музею, розбивши їх на групи за способом передачі інформації та видав цей каталог [2].

У 1940 р. інтерес до дослідження проблеми зображальних джерел з історіїПівнічного Причорномор'я проявився у статті Є. Дракохруст, присвяченій щоденниковим нотаткам на зворотній стороні акварелей та малюнків, зроблених Й. Мюнцем. Цей живописець подорожував разом із С. Понятовським, в основному, Правобережжям, але його шлях проліг і до Херсону через Надпорожжя. Предметом уваги Є. Дракохруст були три альбоми малюнків Й. Мюнца, що зберігаються у рукописному відділі Державного історичного музею у Москві. Звернення дослідниці до цього альбому було продиктовано не лише інтересом до малюнків, а радше до тексту, який містився на зворотному боці, які пояснювали зміст акварелей. Саме ці коментарі і стали предметом аналізу дослідниці. До самих же малюнків було застосовано лише деякі елементи зовнішньої критики джерел [10].

У 70-х рр. XX ст., досліджуючи історію виникнення міст Північного Причорномор'я, В. Тимофієнко визначив як важливе джерело урбаністичних процесів подорожні записки В. Зуєва, І. Гільденштедта, П. Палласа, П. Сумарокова. Зокрема, характеризуючи роботу П. Сумарокова «Досуги крымского судьи...», дослідник зазначав, що основний акцент в роботі було зроблено на характеристиці побуту та традицій населення. Разом із тим, В. Тимофієнко вказує на унікальність представлених у книзі гравюр за малюнками О. ді Палдо. У монографії дослідник без критичних зауважень заявив про достовірність цих зображень, щодо визначення характеру забудови кримських міст. Автор також підкреслив важливість графічних матеріалів для дослідження історії міст Північного Причорномор'я XVIII ст., акцентувавши увагу на недосліджених комплексах малюнків та гравюр з музейних та архівних фондів [21, с. 11].

Упродовж майже століття після О. Бертьє-Делагарда дослідження візуалізованого минулого Північного Причорномор'я не потрапляло в коло інтересів істориків, а якщо і потрапляли, то опосередковано - в контексті досліджень історії виникнення міст чи діяльності персоналій, дотичних до візуалізації північно- причорноморського регіону Ситуація дещо змінилася в останнє десятиріччя, коли почали з'являтись роботи зовсім іншого характеру, де в центрі уваги було власне візуальне джерело. Першочерговим завданням таких публікацій був аналіз зображальних джерел за різними критеріями: техніки виконання, авторством або тематикою дослідження. Серед таких робіт хотілося б відзначити праці М. Мальгіної, Е. Петрової та А. Красножона. Окрім власне публікацій візуальних джерел, частина яких побачила світ вперше, ці та подібні роботи містять і аналітичні розвідки, в яких підіймаються питання еволюції, авторства, біографій творців, достовірності та інформаційних можливостей цих джерел.

Дослідженню авторської літографії Криму першої половини XIX ст. було присвячено дослідження М. Мальгіної. Предметом уваги дослідниці стали кримські пейзажі, а також історія їх створення та біографічні відомості про художників та літографів, які виконали ці роботи. На сьогодні це найбільш повне дослідження історичної літографії Криму. Окрім каталогу літографій, які зберігаються у Центральному музеї Тавриди та бібліотеці «Таврика», видання містить альбом репродукцій де, за вибором автора опубліковано найбільш яскраві роботи [15].

Дослідження Е. Петрової вперше пролило світло на маловідомі імена XIX ст. - кримського художника В. Руссена та його замовника - директора феодосійського музею старожитностей Ф. де Вільньова. При цьому Е. Петрова вперше опублікувала невідомі роботи В. Руссена. Але ці роботи не були піддані будь- якому аналізу. Авторка, власне, і не переслідувала такої мети, - вона «вмістила» їх в контекст історії Феодосії та обмежилась описом історії створення цих малюнків та зображених на них об'єктів [17].

У 2016 р світ побачив альбом А. Красножона «Крепость Белгород (Аккерман) в исторических изображениях», де поміж іншого візуального матеріалу (фотографії, креслення, схеми) було вміщено репродукції літографій М. Вебеля, акварелей М. Іванова та К. Боссолі. Всі зображення мають авторські дослідницькі коментарі. В альбомі також було вперше опубліковано сім зображень Акерманської фортеці роботи К. Боссолі. При формуванні коментарів дослідник користувався іконографічним описом. Для встановлення достовірності деяких опублікованих джерел А. Красножоном було використано порівняльний підхід. Порівнюючи акварель «Вид Акерманської фортеці з північного заходу» К. Бассолі з реальними планами фортеці та її зовнішнім видом, автор вказує на недостовірність деяких елементів зображення. Також за твердженням А. Красножона малюнок «Вид фортеці Аккерман у 1770 р.» М. Іванова теж не відповідає дійсності в деталях [13].

Сучасні дослідження, де візуальні відомості широко використовуються для побудови наукових висновків, є дослідження етнічного костюма причорноморських народів, в першу чергу, кримських татар. Саме тут автори, намагаючись розширити коло джерел, вдались до використання тиражної графіки. Серед таких досліджень слід визначити статтю В. Грушецької та монографію Л. Рославцевої [8; 20].

Таким чином, аналіз історичної традиції використання інформації візуального джерела у вигляді живопису та графіки у північно-причорноморських історичних студіях говорить про те, що ці джерела знаходились на другорядному, підпорядкованому рівні. Одним із завдань їх вважалась ілюстрація документальних джерел або підсилення тексту для полегшення його сприймання. Тому й не дивно, що використання живопису та графіки у дослідженні історії північно-причорноморського регіону мають надто випадковий характер. Відтак, часто не враховується та обставина, що зображення, насамперед, створене сучасником та очевидцем, несуть в собі інформацію про ідеологію епохи, побут, етнічні риси, події тощо, яку інші джерела, насамперед, документальні, не здатні відбивати. Використання цих джерел в історичних дослідженнях потребує розробку методологічного апарату їх аналізу, який зможе переломити сучасну історіографічну ситуацію.

твір живопис північний причорномор'я

Список використаних джерел

1. Баль М. Визуальный эссенциализм и объект визуальных исследований і і Философско-литературный журнал «Логос». - Москва: Фонд «Институт экономической политики им. Е. Т. Гайдара». - №1 (85). - С.212-249.

2. [Бертье-Делагард А.]. Каталог карт, планов, чертежей, рисунков, хранящихся в музее Императорского Одесского общества истории и древностей. - Одесса: Тип. Шульца, 1888. - 59 с.

3. Бертье-Делагард А. Остатки древних сооружений в окрестностях Севастополя и пещерные города Крыма // ЗООИД. - 1886 - Т.14. - Отд.1. - С.166-279.

4. Бертье-Делагард А. К истории христианства в Крыму. Мнимое тысячелетие. II ЗООИД. - 1910. - Т.28. - С.1-117.

5. Бертье-Делагард А. Память о Пушкине в Гурзуфе і і Отд. отт. из: Пушкин и его современники. - Санкт-Петербург, 1913. - 79 с.

6. Вишленкова Е. Визуальное народоведение империи, или «Увидеть русского дано не каждому». - Москва: Новое литературное обозрение, 2011.-384с.

7. Грушевський М. Ілюстрована історія України / Репр. вид. 1913р.- Київ: МП «Райдуга», 1992. -524с.

8. Грушецкая В. Верхние покрывала типа «Фередже» в традиционном уличном женском костюме крымских татар, караимов и крымчаков конца XVIII - начала XX вв. // Наукові праці історичного факультету ЗНУ - 2014. - Т.41. - С.331-344.

9. Дашкевич Я. Види міст України XVI - першої половини XVIII ст. як історико-краєзнавче джерело //II Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. - Київ, 1982. - С.156-157.

10. ДракохрустЕ. Альбом-дневник И. Г. Мюнца: 1781-1783 гг. // Труды государственного исторического музея СССР. - 1941. - Т.14.-С.153-187.

11. Иконников В. Опыт русской историографии. - Київ, 1908. - Т.2.-Кн.1.-1116с.

12. Ковалевська О. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVII-XVIII ст. В 2-х ч. - Київ: Інститут історії України, 2014.-314 с.

13. Красножон А. Крепость Белгород (Аккерман) в исторических изображениях. - Кишинев: Stratum plus, 2016. - 478 с.

14. Лаппо-Данилевский А. Методология истории. - Москва: Издательский дом «Территория будущего», 2006. - 622 с.

15. Мальгина М. Живописная Таврида: каталог литографий из собрания Центрального музея Тавриды. - Симферополь: СОНАТ, 2011.-225 с.

16. Мальгина М. Графические изображения Крыма первой половины XIX века как исторический источник в трудах А. Л. Бертье-Делагарда // III Таврические научные чтения, посвященные 160-летию со дня рождения А. Л. Бертье-Делагарда. -Симферополь: ООО Тритон, 2003. -С.29-32.

17. Петрова Э. Исторический и художественный альбом Тавриды Евгения де Вильнёва и Викентия Руссена - Феодосия: Коктебель; Симферополь: Н. Оріанда, 2015. -233 с.

18. Походяща О. Український портретний живопис XVII- XVIII ст.: історико-іконографічне дослідження: дис... канд. іст. наук: 07.00.06; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. - Київ, 2008.-222 с.

19. Рабенчук О. До питання про візуальне як джерело історичних досліджень // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. - 2012. -№17.-С.29-39.

20. Рославцева Л. Одежда крымских татар конца XVIII-XX: историко-этнографическое исследование. - Москва: Наука, 2000. - 104 с.

21. Тимофеенко В. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. - Киев: Наукова думка, 1984. - 220 с.

22. Mirzoeff N. An Introduction to Visual Culture. - London: Routledge, 1999. -274p.

23. Mitchell W. Showing seeing: a critique of visual culture // Journal of visual culture, 2002. - Vol.l. - №2. - P.165-181.

24. Pollock G. Encounters in the virtual feminist museum: time, space and the archive. - London; New York: Routledge, 2007. - 262 p.

Размещено на Allbest.ru