Витинанка в контексті сучасної візуальної культури України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На основі дослідження витинанки, художньої виразності моделювання з паперу, культурно-історичних і проектних передумов робіт у цій техніці, необхідно розглянути витинанку як засіб графічної виразності і обґрунтувати значення цієї техніки для створення робіт із більш незвичними ефектами та особливостями, що буде стимулювати до вільних асоціацій в мистецтві і в дизайні. Варто звернути увагу митців, дизайнерів до творчих можливостей витинанки, оскільки на сьогоднішній день мало досліджень з цієї проблематики, а виставки, використання цієї техніки в дизайні інтер'єрів, графічному дизайні, видання каталогів з витинанками не повною мірою відображають розвиток цього виду декоративного мистецтва. Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити, проаналізувати розвиток техніки витинанки, виявити і виокремити характерні риси художньо-виразних форм витинанки, які стимулюють до вільних асоціацій у контексті візуальної культури України. Актуальність роботи полягає в необхідності ґрунтовного аналізу розвитку техніки витинанки як засобу графічної виразності в мистецтві і дизайні.

Недостатня вивченість техніки витинанки, її вагомого значення та ролі у затвердженні художньої виразності образу в контексті візуальної культури України визначають актуальність теми. Процес виконання витинанки не потребує великої матеріально-технічної бази, складного технічного обладнання, особливих матеріалів, тому техніка витинанки становить цінність, оскільки є цінним здобутком для вивільнення творчого потенціалу особистості. Досліджено історіографію проблематики і визначено, що над проблематикою художньо-виразних форм витинанки працювала невелика кількість науковців. Вагомий внесок у дослідження поняття витинанки, аналізу техніки витинанки і її розвитку зробили такі фахівці як Р. Захарчук-Чугай, Г. Нарбут, В. Корнієнко, М. Станкевич, С. Танадайчук, Я. Коваль, О.В. Тихонюк, Ю. Грабовський, О. Федорук, М. Селівачов, Є. Шевченко та ін. [1-3; 7-10].

Методологія дослідження базується на універсальних принципах наукового пізнання історизмі та науковій об'єктивності, а також на широкому використанні порівняльно-історичного, системного методів. Порівняльно-історичний метод дав можливість провести дослідження становлення і розвитку витинанки у хронологічній послідовності для виявлення зовнішніх і внутрішніх впливів. Системний метод дає можливість комплексно дослідити складні системи, наприклад, декоративно-прикладне мистецтво в цілому, його напрямки, орнаментику і витинанку, значення особистості в мистецтві і дизайні тощо. Цей метод передбачає вивчення кожного елемента системи декоративно-прикладного мистецтва його зв'язку з іншими елементами, а також встановлення оптимальних умов розвитку всієї системи. витинанка орнамент декоративний

Техніка витинанки є видом народного декоративного мистецтва, яка включає орнаментальні та сюжетні лінії, для цієї техніки характерна вишуканість і лаконічність. Виготовляють витинанки за допомогою ножиць, а матеріалом для витинанки є папір [1, с.14]. Наприклад, на І-й Міжнародній виставці витинанок «Витинанки світу», яка проходила у Вільнюсі в 1991 р. було зазначено, що витинанками є лише вироби з паперу [2, с.58].

Вперше витинанки з'являються в Україні у середині XIX ст. як елементи інтер'єру в будинках селян. Основним елементом витинанки є орнамент, здебільшого геометричний і рослинний, також трапляються антропоморфні і зооморфні фігури, зображення архітектури, предметів побуту тощо. Витинанки з кінця XIX початку XX ст. характеризуються високою художньою майстерністю, оскільки у кожному осередку, регіоні вони набули індивідуальних рис у трактуванні матеріалу, форми, силуету, симетрії, ритму, пропорцій. Найбільш поширені витинанки були на Поділлі, Прикарпатті і Подніпров'ї, де витинанки доповнювалися розписами. На Поділлі існувало два типи розташування витинанок, а саме: шпалерний і килимний, а на Прикарпатті витинанки розташовували поздовжніми стрічками під стелею і навколо вікон. Поєднувалися витинанки з шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи форми і орнаментальні мотиви. У 1920-1930-х р. витинанки використовували для оздоблення шкіл, бібліотек, клубів, а також у плакатному мистецтві. З 1960-х років витинанки масово експонуються на виставках і використовуються для оформлення поліграфічної продукції. Витинанки актуальні в умовах сучасного міста, оскільки можуть використовуватися як новорічні прикраси, для вітрин тощо. У витинанках закладено надзвичайну силу декору та фантастичних образів, тільки витинанці властиве силуетне рішення, ритміка рисунку, симетрія, узгодженість між формою, матеріалом і технікою виготовлення.

Витинанки за своїми особливостями поділяються на [1, с. 26; 3, с.87]:

1. Силуетні (де силует може бути прорізаним або суцільним) і ажурні (де мереживні узори розміщуються на основі зі скла, картону тощо).

2. Складні (з декількох елементів, багатоколірні) і одинарні (з одного аркушу, одноколірні).

3. Комбіновані (одинарні або складні, які доповнюються кольоровими заставками з паперу інших кольорів).

Витинанка стала найбільшим генератором мистецтва орнаменту, як найменш залежна від обмеження у техніці виконання і як така, що репрезентує сакральну сферу орнаменту. Століттями розвивалося два основні типи орнаментики, а саме: геометризація форм та їх природне відтворення. Орнамент це рисунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів, стилізованих зооморфних і рослинних мотивів. Ці основи орнаменту комбінуються з плетінням зооморфних мотивів, коли звірі зображуються фантастичними (такий орнамент зустрічається в старовинних книжкових мініатюрах) [4, с.117]. Комбінується рослинний і зооморфний орнамент разом з геометричними мотивами, наприклад в західноукраїнських вишивках і писанках. Орнамент за тисячоліття став досить складною системою, який компонується з різними елементами, знаками, символами. Інтерес до орнаменту формується вже у XX ст., коли його почали використовувати у професійному мистецтві, творчо переробляти мотиви народного орнаменту, використовувати в сучасних виробах національні декоративні мотиви. Сьогодні декоративно-орнаментальні композиції витинанки активно застосовуються в мистецтві і особливо в графічному дизайні.

Орнаментальність оточує людину, оскільки ритмічні повторення не тільки в мистецьких ілюстраціях, витинанках, а й у дорогах, перехрестях, розташуванні кварталів, вікон, у розміщенні ліхтарів тощо. Різниця лише у тому, що елементами орнаментальної структури є предмети, які створено для інших функцій і мають вони, в першу чергу, прикладне значення, а потім естетичне. Орнаментальність фігурує у структурі сучасних пісень, віршів, має безмежну розмаїтність форм у різних видах сучасного візуального мистецтва. Стиль поп-арт став яскравим прикладом використання принципів орнаментики, де в зображеннях, які повторюються можуть змінюватися розмір або колір. Наприклад, у роботі Енді Уорхола «Мерлін Монро», цей метод надає більшої емоційності. Традиційна орнаментика не виходить з обігу культурних потреб суспільства, орнаментовані вироби, витинанки вільно існують у туристичних осередках, у побуті. Але у давні часи рисунки мали магічне і міфологічне значення, а сьогодні сакральна істина поступилася вимогам естетики і дизайну.

Народна орнаментика вражає своєю різноманітністю, і зумовлено це географічним розташуванням України, поєднанням світоглядних уявлень і гетерогенним складом населення. Витинанка як характеристика орнаментики є ціліснісним зоровим і словесним образом, просторовим декоративним рішенням і символічним підтекстом, де відтворюються знаки і символи інформаційних систем. Найпоширенішими в орнаментиці є мотиви з округлих, чотирибічних, восьмибічних знаків зооморфних, фітоморфних, антропоморфних та ін. Орнаменти, витинанки складаються з різних елементів, тому є гетерогенними, їм притаманна симетрія, або врівноваженість елементів з використанням варіантів симетрії.

У витинанках геометричний орнамент з його складною вивіреністю і високим естетизмом доводить, що українська культура з давнини входила до розвинутих культурних осередків світу. Найпоширенішими видом орнаментики є фітоморфний, у порівнянні з геометричним, він більш емоційний і чуттєвий. Рослина для української ментальності стала головним символом, тому рослинні зображення сповнені філософських узагальнень починаючи з часів палеоліту, а найбільш улюбленим серед них стала квітка, як символ переходу від насіння до плоду. Найчастіше квітку зображують як розетку з 6-и або 8-и пелюстками і такі геометризовані зображення складаються в орнамент на витинанках, рушниках, аплікаціях, писанках тощо. За композицією, квіткові мотиви називаються: вазон, вінок, дерево, тюльпани. Наприклад, рожа 8-и пелюсткова квітка, у народі так називають троянду та мальву. На Стародавньому Сході рожа була квіткою богині, а римляни називали її символом Венери. У витинанках також поширене зображення дерева, що відтворює синтезовані уявлення народу про дерево, як таємничу частку світу. Дерево зображується з фантастичними життєвими елементами від коріння до верхівки, з квітами та плодами [5]. Мало в українській витинанці і орнаментиці архітектурних форм, найкращим прикладом таких робіт є витинанки Г. Нарбута. Георгій Іванович Нарбут (1886-1920) геніальний графік, гордість українського візуального мистецтва. Символічний підтекст елементів витинанок Г. Нарбута розвинутий, оскільки показує світоглядне нашарування поколінь українців.

Український символічний контекст багатий (наприклад, образ калини, винограду, вітряка) і відрізняється цнотливістю понять сфери фертильності, оскільки зосереджується навколо прадавніх ідей захисту від демонічних сил, поклоніння богу і єдності світобудови. Робота Г.Нарбута над ілюстраціями до байок І.Крилова стала визначною для митця і для подальшого розвитку техніки силуету або витинанки. Техніка силуету почала бурхливо розвиватися на початку ХІХ ст. Назва «силует» бере свій початок з XVIII ст., від прізвища Ет'єна Силуета міністра фінансів при дворі Людовіка XV. Ет'єн Силует займався вирізанням фігурок з чорного паперу і цим відкрив новий жанр у візуальному мистецтві. У Г.Нарбута ця техніка досягла рівня шедеврів в ілюстраціях до книги «Крилов. Байки» [6].

Український народ створив багату орнаментику в якій тисячі варіантів і їх позначень. Українська народна орнаментика стала літописом візуальної культури і відображає етапи її становлення, це яскраве явище мистецтва і важлива складова світової системи символів. Українська тематика прослідковується у творах М.М. Теліженко, члена Національної спілки художників, заслуженого художника України, графіка, скульптора, кераміста. Витинанкою М.М. Теліженко захопився у 1980-х роках і вказував, що почав робити витинанку у 1985 1988 рр., коли жахливо дорогими стали фарби, холст, глина, електроенергія, необхідна для опалення кераміки. Ось тоді він і вигадав собі таке хобі, але згодом це стало його роботою. Основою композицій його витинанок є орнаменти старовинних символів, геометричних народних орнаментів, меандр, спіралей, які доповнені образами людей, тварин, птахів, квітів, що набули декоративної форми. У кожному витворі майстра прочитується українська тематика, а донька Миколи Теліженка, український дизайнер одягу, Олеся Теліженко, використовує у дизайні одягу інноваційні витинанки, які створив її батько.

Сучасний етап становлення суспільства, підвищення рівня національної свідомості і самосвідомості з одного боку та занепад української національної витинанки з іншого боку висуває проблему перед дизайнерами графіками та художниками-ілюстраторами щодо створення нового якісного національного продукту для популяризації національних традицій з урахуванням найкращого досвіду попередників.

Витинанки різних місцевостей мають особливі риси, притаманні певному регіону. Наприклад, витинанки Західної України з дрібним орнаментом, Подільські витинанки схожі на вишивки і килими цієї місцевості, витинанки Дніпропетровщини беруть за прототип петриківський розпис, витинанки Вінниччини стали центром українського витинанкарства, оскільки. Там з давнини оздоблювали житло витинанками з паперу. Саме на Вінниччині, у Могилеві-Подільському почали відроджувати цей вид візуального мистецтва і у 1993 році там організовано і проведено перше свято «Української витинанки», яке було приурочене пам'яті майстрині Марії Руденко з села Слобода Яришівська. У 2002 р. другий раз було проведено свято витинанки і 28 майстрів з регіонів України відвідали цю подію, а у 2003 році у МогилевіПодільському було засновано музей Української витинанки. У 2008 році на свято витинкарства приїхали вже 40 майстрів витинанки з 17 областей України, а з 2011 р. це свято стало міжнародним, коли до українських витинанкарів приєдналися майстри з Білорусі, країн Прибалтики, Молдови тощо [3, с.94].

Сьогодні багато майстрів працюють в техніці витинанки і розвивають цей вид візуального мистецтва. Серед таких майстрів: Андрій Пушкарьов, Ольга Шинкаренко, Микола Теліженко, Дмитро Власійчук, Маріанна і Валерій, Олеся Вакуленко, Наталія Гуляєва-Смагло та інші. Всеукраїнські виставки витинанки підтверджують, що цей вид візуального мистецтва захоплює художників і дизайнерів, які мають свій власний стиль у створенні образу.

Оскільки культура впливає на суб'єкта через навколишнє середовище, людину з метою її культурного розвитку треба оточувати світом духовних цінностей, переживання і розуміння яких сприятиме культурному становленню, формуватиме власну точку зору на зміст культури. Таку ситуацію створює витинанка, що надає особливої соціальної ролі візуальній культурі як сукупності процесів і явищ духовної практичної діяльності людини і також як матеріальні предмети, які естетично цінні. Всі ці завдання візуальної культури відбиваються у витинанках як одному з духовних феноменів культури, у його функціях.

Витинанка формує комплекс відчуттів і думок людей. Якщо виховне значення інших форм суспільної свідомості носить частковий характер, то візуальна культура у витинанках впливає комплексно на розум й серце, і немає такого куточку людського духу, якого б воно б не торкнулось своїм впливом. Візуальна культура формує цілісну особистість, виступає засобом морального, духовного і соціального вдосконалення людини.

Література

1. Станкевич М.Є. Українські витинанки. Київ, 1986. 123 с.

2. Шевченко Є.І., Корнієнко В.І. Українська витинанка. Альбом-каталог. Київ: Народні джерела, 2013. 112 с.

3. Проблемы изучения, сохранения и использования искусства вырезки. Материалы международного симпозиума / Домодедовский художественный музей. Отв. Ред. Н.М. Полунина. Москва, ООО «ЦПВасиздаст», 2006. 144 с.

4. Селівачов М. Лексикон української орнаментики. К., 2005. 399 с.

5. Антонович Д. Український орнамент. Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича. К., 1993. С. 385-404.

6. Ковпаненко Н. Нарбут Георгій Іванович. Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. К.: Інститут історії України НАН України, 2005. Ч. 2. С. 76-83.

7. Моран А. История декоративно-прикладного искусства. М.: Искусство, 1982.

8. Садохин А. Мировая художественная культура. М.: Юнити, 2000.

9. Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XІІІ-XVIІІ ст.). К.: Либідь, 1992.

10. Українське народне декоративне мистецтво: навч. посіб. / Р.В. Захарчук-Чугай, Є.А. Антонович. К.: Знання, 2012. 342 с.

Размещено на Allbest.ru