Еволюція шоу-програм: минуле та сучасність

Шоу чи шоу-програми є формами культурно-дозвіллєвої діяльності, які постійно розвиваються. Їхня динаміка -- це безперервний процес переходу від минулого до сьогодення, від сьогодення до майбутнього. Цей стан формується й підтримується як внутрішніми закономірностями розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності, так і загальними тенденціями розвитку культури суспільства й світової культурної цивілізації. Крім того, шоу-програми безсумнівно сприяють усуненню явищ культурного й соціального відсторонення, налагодженню діалогу між різними культурами і поколіннями, народженню нових талантів.

Важливим дослідницьким питанням є типологія шоу-програм. На нашу думку, серед їх видів доцільно виокремити:

1) ток-шоу -- програми, інформаційного, публіцистичного спрямувань, що актуалізують важливі проблеми сучасності (політичні, культурні, історичні, соціальні, економічні);

2) шоу зірок естради -- яскраві виступи відомих артистів, представників мистецтва. Важливу роль відіграє ведучий. Головна його функція -- бути сполучною ланкою між усіма складовими заходу;

3) реаліті-шоу -- згідно з одним із визначень, це життєвоподібні жанри видовищної комунікації, з елементами розваги, можливістю приємного проведення часу біля телевізора в ролі пасивного споживача чиїхось думок, емоцій, почуттів максимально наближених до реалій буття. Виокремлюється значна кількість реаліті шоу-програм («шоу талантів», «шоу знайомства», «шоу професії», «шоу-пригода», «шоу навчання», «шоу виживання» та ін.). Зокрема шоу талантів -- наймасовіші та найрейтинговіші шоу, у яких глядачі мають змогу спостерігати за народженням нової зірки;

4) масові видовищні шоу-програми, які є предметом саме цього дослідження.

При цьому безсумнівно можна розглядати танцювальні шоу як дзеркало культури, як її об'єктивний образ, модель. Танцювальне мистецтво здатне передавати інформацію про сучасний культурний простір, відображаючи основні характеристики епохи постмодерну й медіакультури. Залежно від них засоби виразності танцювальних шоу-про- грам та їх функції зазнають вагомих змін. Основою сучасних танцювальних шоу є танець «модерн», а провідними діячами, котрі в другій половині ХХ ст. започаткували цей стиль, були Е. Жак-Далькроз (Швейцарія) і Ф. Дельсарт (Франція). Серед перших практиків танцю модерн сучасні науковці називають таких видатних діячів, як А. Дункан, Л. Фуллер, Р. Сен-Дені, Т. Шоун тощо (Карпенко, 2017).

На думку іноземних учених, засновницею сучасного танцю, що стилістично був основою всіх танцювальних шоу-програм останніх десятиліть, є Лої Фуллер, котра уперше застосувала театральне освітлення й декорації для створення фантастичних ефектів. Її справу продовжила Ісідора Дункан, яка розробила вільний танцювальний стиль, де використовувала швидкі, природні й виразні рухи тіла (Counsell, 1996, р. 27).

Відповідно до праць А. Ходж, із 1960-х рр. у Нью-Йорку вперше виник танець «постмодерн», який деякі вчені називають також сучасним танцем. Він використовується багатьма всесвітньо відомими танцювальними шоу. Найзначимішими представниками танцю «постмодерн» є Таллі Бітті, Тріша Браун, Алвін Ейлі, Мерс Каннінгхем, Дональд Мак-Кейл, Алвін Ніколаї, а також Пол Тейлор (Hodge, 2000, р. 113114). Паралельно із цим в країнах Західної Європи формується стиль «contemporary dance» (у Франції його представниками й ідейними натхненниками є режисери й хореографи Ф. Декуфле і Ж. Монтальво, а в Бельгії -- Я. Фабр). У подальшому, як у США, так і в Західній Європі новітні стилі танцю, що бралися «на озброєння» постановниками танцювальних шоу, виникали одночасно -- наприклад, диско, ламбада, макарена, брейк-данс, хіп-хоп та ін.

Отже, розвиток сучасної індустрії театралізованих танцювальних шоу започатковано наприкінці минулого століття в країнах Європи та Північної Америки. Надаючи належне східним танцювальним практикам і оригінальним концепціям шоу, необхідно визнати, що саме в державах Європи, а також у Сполучених Штатах Америки протягом останніх десятиліть відкрито величезну кількість танцювальних шкіл і студій, розвиваються нові танцювальні стилі, а також посилився інтерес до напрямів класичного танцю. Означені фактори зумовили те, що надзвичайно динамічно розвивається і сфера шоу-програм (доцільно згадати хоча б всесвітньо відоме Євробачення). Глобальну роль відіграють такі вражаючі й фантастичні танцювальні шоу сучасності, як «Sensation», «Electric Dariy Carrnval», «Love Parade», «Creamfields» та ін.

Шоу-програми виникли на базі концертних програм із танцювальною основою. Загалом хореографічна складова вможливила існування багатьох сценічних жанрів -- від опери до естрадного ревю. На межі ХХ й ХХІ ст. Д. Бернадська відзначає «утворення синтетичних художніх форм, посилення тенденцій до взаємопроникнення різних видів мистецтв». На думку дослідниці, еклектичні тенденції «супроводжуються пошуками нових засобів виразності, жанровою різноманітністю, відмовою, зокрема, від традиційних балетних форм, порушенням канонів класичного танцю тощо» (Бернадська, 2003, с. 23).

Відповідно до здійснених наукових розвідок, основою танцювальних шоу впродовж останніх десятиліть є саме так звана «комерційна хореографія», яка являє собою танцювальні постановки, спеціально створені для фільмів, реклами, модних показів, музичних відеокліпів та різних телевізійних шоу (Данчук, 2008, с. 39). Зазначимо, що термін «комерційна хореографія» -- досить умовний, імовірно запозичений із відповідних іншомовних видань і потребує подальшого обґрунтування. Як відзначають автори окремих праць, найпопулярнішими в сучасній хореографії є не класичні стилі танцю, а саме «вуличний» танець (стріт-денс), що поєднує відразу кілька сучасних танцювальних стилів (хіп-хоп, хаус, попінг, локінг, крамп тощо) (Кужельний, 2012, с. 76).

Потужним стимулом розвитку різних стилів танцювальних шоу на початку ХХІ ст. науковці (Ионеско, 2005 та ін.) називають науково- технічний прогрес, розвиток технічних засобів для сцени (світло, звук, різноманітні спецефекти, лазерні проекції тощо). Завдяки цьому такі заходи, як Євробачення, олімпіади, чемпіонати світу з футболу тощо перетворилися на театралізовані дійства, що посприяли розширенню індустрії розваг. У контексті зазначеного важливо, що країна, яка приймає названі вище заходи, також отримує потужний стимул для розвитку, з одного боку, власного шоу-бізнесу й індустрії розваг, а з іншого -- сфери хореографічного мистецтва в усіх його проявах.

О. Чепалов (2007, с. 120) зазначає, що нині концепції танцю розвиваються за двома базовими напрямами -- неокласичним і постмодерним. У першому простежується орієнтація на стилі художньої культури ХХ ст. (імпресіонізм, модерн, неокласицизм, кубізм, абстракціонізм тощо). У межах постмодерного напряму пропонується цілковито нова модель сприйняття танцю і його репрезентації, а також відповідних формально-технічних засобів, тем й образів. Саме тому, намагаючись знайти оригінальні форми чіткого відображення людського життя, сучасний балетмейстер повинен здійснювати еклектичне поєднання різних стилів.

Багато дослідників сучасної танцювальної культури західноєвропейських країн (Великої Британії, Ірландії, Франції, Німеччини, Іспанії та ін.) (Counsell, 1996; Jones, John Bush, 2003) переконані, що в ній динамічно змінюється сюжетна лінія танцювальних шоу. «Історії», з якими намагаються ознайомити глядачів і слухачів режисери шоу, дедалі більше відповідають сучасній дійсності, вони взяті з повсякденності сучасної людини (за винятком історичних стилізацій та пародій). Водночас, як стверджують сучасні зарубіжні науковці, у танцювальних шоу-програмах Європи з елементами комерційної хореографії часто сюжетом є класичні, «вічні» теми (Jones, John Bush, 2003, р. 11). Крім того, як уважає К. Каунселл (Counsell, 1996, р. 30), для таких шоу спеціально підбираються загальновідомі музичні композиції -- популярні мелодії й класична музика.

Вочевидь неминучим є виникнення нових сучасних танцювальних напрямів, зокрема «міксованих постановок». Наразі значного поширення набув термін «естрадний танець», що поєднує стилізацію народних танців, демі-класику, степ, спортивні танці, модерн-джаз танці тощо. На думку В. Карпенка та І. Карпенка, «оскільки професійні хореографи володіють великою кількістю технік, то поєднання лексики й термінології неминуче, а це свідчить про те, що надалі спостерігатимемо розширення термінологічної системи сучасних танцювальних напрямів» (Карпенко, 2017, с. 6).

Отже, танцювальні / театралізовані шоу-програми -- один із видів хореографічного мистецтва, які найдинамічніше розвиваються в Україні і світі. Вони являють собою один із видів культурно-дозвіллєвої роботи й активності, для котрого характерні всі театральні ефекти: тематичний сценарний хід, розважальність, світло, музика, костюми тощо. Водночас загальновідомо те, що сучасні танцювальні шоу-про- грами створюються спонтанно, імпровізовано, не мають чіткої композиційної структури. Окрім того, багато із цих видовищ доволі складно класифікувати за жанром зважаючи на «перенасиченість» мультимедійними технологіями (Донеченко, 2016, с. 176).

Висновки

Таким чином, розгляд загальних особливостей еволюції шоу-програм минулого та сучасності дозволив дійти таких висновків:

- для всіх наукових джерел на тему сучасних танцювальних шоу- програм характерний один недолік -- вони «не встигають» висвітлювати багато яскравих прикладів танцювальних шоу, які виникають в Україні та світі впродовж останніх років чи навіть місяців;

- театралізовані шоу-програми своїй еволюції мають завдячувати такому поняттю, як синтез театрального мистецтва. Останній виникає під час виконання твору, що написаний музикантом, поставлений на сцені режисером, але в якому активно використовуються засоби декорацій, танцювальної пластики, пантоміми тощо;

- театралізоване шоу -- один із видів культурно-дозвіллєвої роботи й активності, якому властиві наявність усіх театральних ефектів: світло, музика, костюми тощо. Ідеться, насамперед, про шоу-про- грами або костюмовані розважальні програми, які мають тематичний сценарний хід;

- імовірно, що надалі танцювальні шоу-програми будуть ще в більшій мірі орієнтовані на медіа-середовище, зокрема на видовищність, цікавість у візуальному сенсі, оскільки в цих шоу використовуватимуться акробатичні й циркові трюки, комп'ютерні спецефекти, тобто все, що може вразити глядача.

Означена тема, безумовно, має значні перспективи для подальших досліджень. Доцільно звернутися до малодосліджених елементів танцювальних шоу, наприклад, задіяння в масових виставах елементів історії, етнографії, міфології. Крім того, інтерес для вітчизняних учених може становити співвідношення в танцювальних шоу національного й світового (у випадку України -- українського і загальноєвропейського), етнічного та інноваційного, архаїчного й постмодерного.

Список посилань

Бернадська, Д. П. (2003). Синтез мистецтв у хореографії як формотворчий художній процес. Вісник Київського Національного університету культури і мистецтв, 9, 22-29.

Борсук, Н. і Тараканова, А. (2014). Танці в сучасних ритмах. Вінниця: Нова Книга.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.). (2005). Київ: Ірпінь.

Верховенко, О. (2013). Танцювальна складова мюзиклу другої половини XX -- початку XXI століття (Автореф. дис. канд. мистецтвознавства). Київський національний університет культури і мистецтв. Київ. Горбов, А. і Колонькова, О. (2010). Постановка видовищно-театралізованих заходів. Київ: Шкільний світ.

Данчук, Л. І. (2008). Азбука режисури шоу-програм. Житомир: Полісся. Донченко, Н. П. (2016). Творчий процес створення літературного сценарію різноманітних театралізованих форм. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури, 37, 174-181. Житницький, А. З. (2005). Драматургія масових театралізованих заходів. Харків: Тимченко А. М.

Ионеско, Э. (2005). Есть ли будущее у театра абсурда? Театр абсурда.

Сборник статей и публикаций (с. 191-195).

Карпенко, В. Н. и Карпенко, И. А. (2017). Генезис танцевальной терминологии в современном танце. Наука. Искусство. Культура, 1 (13), 5-9. Кокуленко, Б. Г. (2010). Фольклорні традиції в народно-сценічному танцювальному мистецтві Кіровоградщини. (Автореф. дис. канд. мисте- цтвознав). Київський національний університет культури і мистецтв. Київ.

Кужельний, О. П. (2012). Основи режисури театралізованих видовищ і свят.

Київ: Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. Мельник, М. М. (2012). Сучасний стан і тенденції розвитку театралізованого тематичного концерту. Мистецтвознавчі записки, 21, 95-101. Нечволод, Л. І. (2007). Сучасний словник іншомовних слів. Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС.

Осик, Ю. И., Нурмагамбетова, Н. А., Давлетбаева, Н. Б. и Нижегородцева, М. А. (2013). Особенности менеджмента в сфере шоу-бизнеса. Международный журнал експериментального образования, 10-12, 437-442.

Павлов, М. А. (2006). Социокультурное проектирование шоу-программ: организационно-педагогический подход (Дис. канд. пед. наук). Тамбов.

Погребняк, М. М. (2009). Танець «модерн» у художній культурі ХХ ст. (Автореф. дис. канд. мистецтвознавства). Київський національний університет культури і мистецтв. Київ.

Поплавський, М. М. (1996). Менеджер культури. Київ: МП «Леся».

Поплавський, М. М. (1999). Менеджер шоу-бізнесу. Київ: Видавництво КНУКіМ.

Поплавський, М. М. (2001). Шоу-бізнес: теорія, історія, практика. Київ: Видавництво КНУКіМ.

Сєрих, Л. В. (2010). Формування естетичної культури молодших школярів у процесі театралізованої діяльності. Суми: Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.

Татаренко, М. Г. (2014). Діяльність хореографа-постановника в масових видовищних заходах. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури, 33, 299-304.

Чепалов, О. І. (2007). Хореографічний театр Західної Європи ХХ ст. Харків: ХДАК.

Шабаліна, О. М. (2010). Модерний танець жінок-балетмейстерів Заходу XX століття: культурологічний аспект. (Автореф. дис. канд. мистецтвознавства). Харківська державна академія культури. Харків.

Counsell, Colin. (1996). Signs of Performance: An Introduction to Twentieth- Century Theatre. London and New York: Routledge.

Hodge, Alison, ed. (2000). Twentieth-Century Actor Training. London and New York: Routledge.

Jones, John Bush. (2003). Our Musicals, Ourselves: A Social History of the American Musical Theatre. Hanover: Brandeis UP.

Borsuk, N. and Tarakanova, A. (2014). Dancing in modern rhythms. Vinnitsa: Nova Knyga. [In Ukrainian].

Great explanatory dictionary of contemporary Ukrainian language (from the supplementary and supplementary texts). (2005). Kyiv: Irpen. [In Ukrainian].

Veresnenko, O. (2013). Dance component of the musical of the second half of 20 -- early 21st century (Author's abstract of the thesis for the degree of art criticism). Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv. [In Ukrainian].

Horbov, A. and Kolonkova, O. (2010). Production of spectacular-theatrical events. Kyiv: Shkilnyi svit. [In Ukrainian].

Danchuk, L .I. (2008). A hornbook directing show programs. Zhitomir: Polissya.

Donchenko, N. P. (2016). The creative process of creating a literary script of various theatrical forms. Actual problems of history, theory and practice of artistic culture, 37, 174-181. [In Ukrainian].

Zhitnytsky, A. Z. (2005). Drama of massive dramatized events. Kharkiv: Tymchenko A. M. [In Ukrainian].

Ionesco, E. (2005). Is there a future in the theater of the absurd? Theater of the absurd. Collection of articles and publications, 191-195. [In Russian].

Karpenko, V. N., Karpenko, I. A. (2017). The genesis of dance terminology in modern dance. The science. Art. Culture, 1 (13), 5-9. [In Russian].

Kokulenko, B. G. (2010). Folk traditions in the folk-stage dance art of the Kirovohrad region. (Author's abstract of dissertation for Candidate of Arts). Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv. [In Ukrainian].

Kuzhelnyi, O. P. (2012). Fundamentals of directing theatrical sights and holidays. Kyiv: National Academy of Cultural and Arts Management. [In Ukrainian].

Melnik, M. M. (2012). Current state and trends of theatrical concert. Art scenes notes, 21, 95-101. [In Ukrainian].

Nechvolod, L.I. (2007). Modern Dictionary of Foreign Languages. Kharkiv: TORSING PLUS. [In Ukrainian].

Osik, Yu. I., Nurmagambetova, N. A., Davletbaeva, N. B. , Nizhegorodtseva, M. A. (2013). Features of management in the field of show business. International Journal of Experimental Education, 10-12, 437-442. [In Russian].

Pavlov, M. A. (2006). Socio-cultural design of show programs: organizational and pedagogical approach (Candidates thesis of Pedagogical Sciences). Tambov. [In Russian].

Pogrebnyak, M. M. (2009). Dance “Modern” in the artistic culture of the twentieth century. (Author's abstract, Thesis for Candidate of Arts). Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv. [In Ukrainian].

Poplavsky, M. M. (1996). Culture Manager. Kyiv: “Lesya” MP. [In Ukrainian].

Poplavsky, M. M. (1999). Manager of show business. Kyiv: Publishing House KNUKiM. [In Ukrainian].

Poplavsky, M. M. (2001). Show business: theory, history, practice. Kyiv: Publishing House KNUKiM. [In Ukrainian].

Serhih, L.V. (2010). Formation of aesthetic culture of junior pupils in the process of dramatized activity. Sumy: Sumy Regional Institute of Postgraduate Pedagogical Education. [In Ukrainian].

Tatarenko, M.G. (2014). Activity of choreographer of the director in mass entertainment events. Actual problems of history, theory and practice of artistic culture, 33, 299-304. [In Ukrainian].

Chepalov, O. I. (2007). Choreographic Theater of Western Europe of the twentieth century. Kharkiv: KhDAK. [In Ukrainian].

Shabalina, O. M. (2010). Modern dance of women-choreographers of the 20th century West: cultural aspects. (Author's abstract, Thesis for Candidate of Arts). Kharkiv State Academy of Culture, Kharkiv. [In Ukrainian].

Counsell, Colin. (1996). Signs of Performance: An Introduction to Twentieth- Century Theatre. London and New York: Routledge. [In English].

Hodge, Alison, ed. (2000). Twentieth-Century Actor Training. -- London and New York: Routledge. [In English].

Размещено на Allbest.ru