До питання мок’юментарі, як жанру кінематографу

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання мок'юментарі, як жанру кінематографу

Стаття присвячена одному з найактуальніших на сьогодні кіно- та тележанрів - мок'юментарі, безпосередньо його розвитку та зразкам у кінематографі і на телебаченні.

Досліджено емоційність та інтелектуальність кінематографу на прикладі кінематографічного і телевізійного жанру мок'юментарі (псевдо документальних фільмів).

В роботі постулюється та доводиться ігрова природа мок'юментарі та наявність у ньому базових ігрових засад, властивих як мистецтву загалом, так і кінематографу зокрема, проаналізовано причини виникнення психології обману і властивості гри в мистецтві.

Постановка проблеми у загальному вигляді. В сучасній культурі останнім часом набирають обертів розповсюдження фільми жанру мок'юментарі (псевдо- документалістики). Бачачи, який резонанс у суспільстві дає той або інший фільм, у якому усе “по-правді”, кінематографісти почали створювати такі стрічки одна за однією. А відтак, привабливий жанр псевдо-документалістики сьогодення, переживає своєрідний бум. Зазвичай, основними ознаками цього жанру є: імітація документальності, використання прийомів містифікації і фальсифікації. Кінематограф є своєрідним мотивом, спонуканням до активного втручання у своє життя і зміни його на краще на шляху до ідеалу Заглядаючи в минуле сторінок кіно, можна прослідкувати поетапний розвиток та становлення кінематографу. Кінематограф відносно новий вид мистецтва. Його історія порівняно з тисячолітньою історією музики, живопису, театру дуже коротке. Але це не заважає кіно залишатися вже протягом декількох десятків років найбільш масовим видом мистецтва.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Природа мистецтва та жанрове різноманіття, зокрема жанр мок'юментарі, привертали увагу дослідників, переважно філософів, таких як Арістотель, Платон, Кант, Шиллер, Флобеніус, Фінк та Гейзінг Й. Також цим напрямком цікавивсь Р. Барт, Х.-Г Гадамер, Н. Брагінська. Докладно аналізував фільми та програми жанру мок'юментарі Роман Ширман.

Виклад основного матеріалу. Людина завжди прагне до краси, досконалості, гармонії, а мистецтво одна з найбільш яскравих форм їх втілення. Тому, сприймаючи мистецтво, людина задовольняє найважливішу з насущних духовних запитів свого буття. Відмінною рисою мистецтва є не тільки його естетична, а й ігрова природа. Мистецтво, будучи грою, видозмінює часом об'єктивно дані форми, а сама людина, прийшовши у світ мистецтва, віддаляється і знову повертається до реальності, але вже з дистанції вимислу Отже, метою статті є розвиток та становлення жанру мок'юментарі як невід'ємної складової ігрової природи мистецтва.

Термін “мок'юментарі” з'явився тільки в середині 80-х років за допомогою складання двох слів “to mock” - “знущатися, насміхатися, підробляти” та “documentary” - “достовірний”. В літературі та наукових статтях тема мок'юментарі майже не опрацьована, окрім книги Романа Ширмана та статті С. Зельвенського та декількох публікацій в Інтернеті. Мок'юментарі стало набирати популярність в епоху бурхливого розвитку телебачення та інтернету. Адже кожен день на глядачів і читачів обрушується потік інформації, якій ми звикли вірити. Телебачення - це могутній організм, найбільший генератор фальсифікацій. Передумовою виникнення жанру мок'юментарі став перехід внутрішнього стану людей від “у газетах не брешуть” до “не вірю” по Ст аніславському

Досліджуючи жанр мок'юментарі, з точки зору гри, можна надати окраси негативному забарвленню слова “брехня”, надати йому цінності і значення. Ігрова природа мистецтва і жанр мок'юментарі мають спільну властивість - перетворення зовнішнього світу. Відступивши від реалій життя, можна знайти новий вихід своїм ідеям, адже саме у грі “розігрується” щось таке, що перевищує безпосередні життєві потреби й надає цій дії певного смислу Гра спирається на своєрідне “переобразування” дійсності (тобто, перетворення реальності на образи) [3]. Ці образи і становлять цінність, та за їх допомогою нам відкривається інша дійсність. Це, так зване, перетворення зовнішнього світу, гра на межі жарту та серйозності.

Слід зауважити, що фільми мок'юментарі, як правило, це фільми жахів, що охолоджують душу, проте, як виявилося, цей підклас застосований і до соціальних драм, і до комедій. Твори в жанрі мок'юментарі різноманітні, як по своєму змісту, так і по своїх художніх задачах. Частіше всього комедійні фільми жанру мок'юментарі використовуються в якості пародії і сатири. Жанр також використовується для аналізу актуальних подій і явищ на прикладі придуманого предмету фільму. Мок'юментарі свідомо надає глядачам можливість свого викриття. Основною ідеєю жанру мок'юментарі є створення “іншого” життя, основуючись на принципах омани та гри. Фальсифікація, омана стали настільки звичними, що будь-який сфабрикований факт знаходить безліч шанувальників. Сучасність навчила людей бути обманутими і почуватись при цьому комфортно. Жанр мок'юментарі спирається на “переобразування” дійсності, імітує та містифікує її (себто гра обертається серйозним, а серйозне - грою). Найхарактернішою рисою мок'юментарі в кіно є невідповідність форми і змісту.

На думку А. Менегетті, сучасне мистецтво “майже завжди шизофренічно змальовує хворобу, зізнаючись у власній обмеженості. Митець, вільний від кайданів раціональності, втілює латентну шизофренію, огортаючи у форму символи кодування за допомогою знаків- негативів, на які орієнтується егоїстична свідомість. Митець, як втілення вищої чутливості в суспільстві, відтворює його занепад та існування зла в реальності людини” [7, 21]. Доцільно зауважити, що мистецтво - це божественна гра, оскільки воно залишається мистецтвом лише до тих пір, поки ми пам'ятаємо, що в кінці кінців це всього лише вигадка, що акторів на сцені не вбивають, поки жах і огида не заважають нам вірити, що ми, глядачі, беремо участь у майстерній та захоплюючій грі; як тільки рівновага порушується, ми бачимо, що на сцені починає розгортатися безглузда мелодрама. Як зазначав Л. Виготський, мистецтво, будучи грою, долає матеріал дійсності; перетворює об'єктивно дані форми, часом істотно видозмінюючи їх. У цьому глибоко суб'єктивному процесі інтерпретації навколишнього світу та самовираження художника мистецтво дуже часто нехтує так званим “здоровим глуздом і логікою життя” [2, 233]. Мистецтво сьогодні нерідко є сховищем розщепленої свідомості. Обман - це така ж буденна і повсякденна річ, як чашка ранкової кави чи вечірній серіал по телевізору. Кожна людина використовує брехню у своєму повсякденному житті, не надаючи цьому великого значення.

На думку І. Канта, який стверджував, що людина приходить у світ мистецтва, віддаляючись і знову повертаючись до реальності, але вже з дистанції вимислу, ідеалу, “гри уяви” [4, 55]. На сьогодні, коли наше сприйняття особливо сильно піддається впливу штампів і зразків масової культури, жанр мок'юментарі вибиває глядача з комфортного стану спокою і розслабленості. Зовнішня структура фільмів цього жанру нічим не відрізняється від документальних стрічок, але в основі - лежить вигаданий факт, спеціально замаскований під реальну подію. При перегляді стрічки, у глядача створюється враження знайомства з реальною достовірною історією, на що творці мок'юментарі і розраховують. Можливо, завдяки новим підходам, прийомам та ширшим поглядам режисерів мок'юментарі, сучасне кіномистецтво зможе інтелектуально та емоційно розвивати глядача. Цей жанр - чудовий спосіб повернути кінематографу втрачену абсолютну владу над емоціями публіки. Режисери виражали орієнтовану на масу ціннісну систему і ставили фільми, естетична програма яких була вкрай раціоналізованою і не передбачала свободи. Глядачеві нав'язувалася певна сума ідей: “При використанні аналітичного монтажу глядачеві залишається тільки прямувати за гідом- режисером, який робить вибір за нього і зводить до мінімуму його особисту активність” [1, 93].

Зважаючи на те, що класичні прийоми документального викладу відомостей вичерпують себе і перетворюють у звичні кліше, вони стають все менш дієвими для сучасного глядача, відомості, піднесені за допомогою стандартних прийомів перестають викликати у глядача інтерес до оточуючої реальності. Незвичайний ракурс, шок, провокація - викликають в аудиторії шалену цікавість і змушують йти в кінотеатр. Таким чином, щоб завоювати увагу глядача в світі масового кіновиробництва, потрібна нова, несподівана форма подачі інформації, як у випадку з жанром мок'юментарі. Для глядача дійство фальсифікації псевдо реальності є набагато привабливішим, аніж “реальні події” документального кіно, або дійсність телевізійних реаліті-шоу. Мок'юментарі демонструє процес виникнення нової реальності: плутає факти і підміняє поняття, дурить власних героїв і блефує, з'єднує непоєднуване і розрізає монолітне. Таким чином, ми бачимо, що, незважаючи на те, що жанр мок'юментарі спочатку виник як якась пародія на документальне кіно, поступово вбудовується та повністю підкоряє сучасне суспільство, а також є справжнім продуктом нашої епохи.

Слід зауважити, що в останні роки, псевдо документалістика стає все більш популярною, тому, що сучасне життя дуже схоже на картини в жанрі мок'юментарі. Коли телебачення показує нам одну картинку, фільм - другу, а самі ми бачимо третю - факти і домисли змішуються, довіряти стає складно, навіть, власним очам. Режисери користуються цим, обводячи навколо пальця не тільки наївних. Фільми цього жанру відмінні від буденного життя, тому більш схожі на гру режисера з глядачем. Ця гра називається перетворенням зовнішнього світу, це гра на межі жарту і серйозності. Конструюючи свою псевдо реальність, мок'юментарі використовує прийоми документального кіно, щоб створити в аудиторії враження реальності, що відбувається на екрані. Однак, такий “обман глядача” використовується як прийом, щоб спонукати аудиторію до саморефлексії та звернути її увагу на власну довірливість, а також на вироблену у неї сучасним телебаченням пристрасть до підлягання за чужим життям. Основним завданням жанру мок'юментарі є заплутати глядача, щоб він не здогадався, де правда, а де гра. Такі фільми часто цілком або частково є імпровізаціями, оскільки імпровізація допомагає підтримувати видимість правдивості.

Мистецтво кінематографу з кожним виходом на екран дає можливість людині зануритись в ілюзорний світ, вийти з рамок “справжнього” життя в тимчасову сферу діяльності мистецтва кіно, де панують інші закони. У кіномистецтві, як і в мистецтві драматичному, сприйняття реальності, або активізованої в глядачі інформації, зумовлене емоцією актора [7, 37]. Образ людини на екрані постає перед глядачем як досить складне повідомлення, адже гра кіноактора має більш складну організацію, ніж театральний образ: їй властиве широке замінювання кодів в межах однієї ролі і більш глибокий семантичний зміст [5, 77].

емоційність кінематограф психологія

Висновок

Узагальнюючи викладене вище, слід сказати, що народження кінематографа давало мистецтву XX століття свободу у визначенні його зв'язків з іншими художніми формами. Створене в атмосфері наукового і технічного прогресу, кіно показувало ілюзію, як справжню реальність, але асоціювалося з її антиподом - сновидінням. Здатність показувати “межу ілюзорного і реального” кінематограф знайшов завдяки монтажу, а виникнення звукового кіно надавало фільму можливість більшої синкретизації та карнавалізації.

Кіно - найбільш затребуване, і водночас, парадоксальне, суперечливе мистецтво XX - XXI століть. В момент виникнення воно стало, так званим, “культурним шоком” та стійко увійшло до життя людини. Кіно здатне задокументувати реальність, але цей документ може виявитися най достовірнішою фальсифікацією. Кіно показує ілюзію, як справжню реальність. Сьогоднішнє мистецтво дозволяє втілити в реальність світ фантазії, уяви, ірраціональності і, навіть, явний абсурд. Людству довелося звикнути до того, що не можна вірити своїм вухам, потім - ще й своїм очам з появою та розвитком жанру мок'юментарі. Нові погляди жанру мок'юментарі відкривають можливості віднайти емоційність та інтелектуальність кінематографу.

Отже, кінематограф, базуючись на основних “правилах гри” володіє дуже могутнім інструментом впливу на людей. Оскільки механізм гри побудований дуже простим та природнім шляхом, велика кількість людей, навіть, не звертає уваги на свій стан омани і не здогадується, що стає іграшкою в руках інших. Режисери, говорячи про мок'юментарі, як жанр кінематографу, стверджують, що він імітує дійсність, а не відбиває її. Кіно здійснює в естетичному досвіді людства унікальні функції, і завдяки цьому визначається як спосіб фіксації часу.

На думку А. Тарковського, кіно могло бути народжене лише культурою XX століття, оскільки саме тоді людина вступає у нові відносини з часом, починає відчувати особливий тиск часу [8, 82]. Кінематограф не лише транслює, передає інформацію - він формує аудиторію, створює власного глядача. Складність структури людини на екрані інтелектуально і емоційно ускладнює людину в залі (і, навпаки, примітив створює примітивного глядача) [6, 59]. Безсумнівність і значущість впливу кіномистецтва на сучасну людину актуалізує питання про глибоке вивчення механізмів і особливостей такого впливу. Сучасні дослідження виступають ізольованими спробами вивчення кінематографа, у той час як затребуваність кіно змушує говорити про необхідність системного дослідження цього об'єкта.

Література

1.Базен А. Что такое кино? /А. Базен. -М., 1972. С. 93.

2.Виготский Л. С. Избранные психологические исследования. / Л. Виготский. - М., 1956. - С. 435.

3.Зельвенский С. Mocumentary: история вопроса. С. Зельвенский. - // Сеанс. - Вып. 32, 2007. [Электронный ресурс].

4.Кант И. [Тартуская рукопись.] Публикация Л.Н. Столовича. // Эстетика Иммануила Канта и современность. - М.: Знание, 1991. - С. 55-63.

5.Лотман Ю. М. Диалог с экраном. /Ю. М. Лотман, Ю. Г. Цивьян. - Таллинн, 1994. - 144 с.

6.Лотман Ю. М. Семиотика кино и проблемы киноэстетики. /Ю. М. Лотман. -Таллинн, 1973. - 92 с.

7.Менегетти А. Кино, театр, бессознательное. Том 1. /А. Менегетти. - М.: ННБФ Онтопсихология, 2001. - 384 с.

8.Тарковский А. Запечатленное время. //Вопросы киноискусства. - Вып. 10. /А. Тарковский. - М., 1967 С. 69-91.

Размещено на Allbest.ru