Василь Ємець - "Кобзар у фраку"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.07(477):94(477).15

Київський національний університет культури і мистецтв

ВАСИЛЬ ЄМЕЦЬ - «КОБЗАР У ФРАКУ»

Єсипок В.М.

Іваніїш А.А.

Постановка проблеми. Кобзарське мисте цтво сягає своїм корінням в давно мину лі часи. Кобзарі, бандуристи, лірники -- творці українського героїчного епосу -- завжди були ду ховними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, а часто й безпосередніми учасниками боротьби за кращу долю Батьківщи ни. Погоджуючись із В. Дутчак, зауважимо, що: «Національне бандурне мистецтво з ХХ століт тя отримало нові вектори розвитку, визначені не лише змінами іманентних ознак інструмента рію, жанрово-стильових пріоритетів, умов осві ти, форм виконавства, але й просторовими меж ами -- поширенням цього виду мистецтва поза Україною» [1, с. 175]. У цьому процесі визначну роль відіграла постать видатного українського бандуриста -- віртуоза Василя Ємця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Бан дурне мистецтво діаспори комплексно проаналізо ване в монографії, дисертації та чисельних стат тях В. Дутчак [1; 2; 3]; аналіз структури музичної культури української діаспори ХХ -- початку ХХІ ст. і, зокрема, бандурного мистецтва Зару біжжя, знаходимо у дослідженнях Г. Карась [4], В. Мішалова, Б. Жеплинського, В. Євтуха, Н. Бро- яко, І. Рєзник, І. Зінків, С. Максимюк, Х. Скрипки та інших вітчизняних і зарубіжних науковців.

Виділення невирішених раніше частин за гальної проблеми. Однак постать Василя Ємця і його роль і розвитку бандурного мистецтва української діаспори і загалом світової культури ще є недостатньо вивченою.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Дослідити творчий спадок визна чного носія українського народного музичного мистецтва -- бандуриста-віртуоза Василя Ємця на основі опрацювання фонографічних записів та особистого листування Майстра, проаналізу вати особливі риси стилю виконавця. музичний мистецтво бандурист звукозапис

Погоджуючись із сучасним дослідником україн ської бандурної діаспори В. Дутчак, наголосимо: «Яскраві досягнення в бандурному мистецтві діа спори визначає доробок першочергово солістів -- митців-виконавців, які забезпечили збереження традиційного репертуару кобзарства -- дум та іс торичних пісень, розвиток інструментальних на родно-танцювальних жанрів на різних історичних етапах. Серед них -- В. Ємець, М. Теліга, Л. Гайда мака, Г. Назаренко, Г. Китастий... та ін.» [1, с. 178].

«Кобзар у фраку» -- так називали Василя Кос- тьовича Ємця численні слухачі та шанувальники міжнародної слави віртуоза-бандуриста. Василь Ємець -- один із перших бандуристів на Заході, що пропагував і тиражував своє мистецтво у ві домій фірмі платівок «Columbia» (з 1930 року).

Народився Маестро 15 грудня 1890 р. у с. Ша- рівка Богодухівського району Харківської об ласті (помер 6 січня 1982 р. у Лос-Анджелесі, США). Зацікавлення бандурою прищепив Май стру його батько. Біограф В. Ємця, Л. Горлиця записала в 1970 р., що «.батько стежив за новим і в 1905 році купив фонограф, яким записав спів своїх дітей і кількох кобзарів» [5].

Виконавську майстерність В. Ємця характе ризує українсько-канадський музикознавець Павло Маценко: «Спосіб гри В. Ємця постав із використанням кращих рис засобів гри слобід ської, чернігівської та полтавської шкіл, із додан ням власних штрихів, як ось тремоло, арпеджіо, тощо. Техніка його гри бездоганна... Хто знайо мий з грою кобзарів-бандуристів, тим відомо, що гра та завжди довільна. Навіть граючи ту саму річ, бандурист не завжди виконує її однаково... Ту саму «канву» артист зодягає й оздоблює по різному, залежно від свого натхнення... Його ню ансування завжди прозоре й логічне, та через те й зрозуміле. Воно свідчить про глибинне розу міння твору, чим чарує людські серця. В руках Ємця бандура не лише грає -- вона говорить люд ською мовою, вона плаче й сміється» (із рефера ту, Вінніпег, 1936 [цитується за 6]).

Цікавою є історія фонозаписів за участю В. Ємця. На початку 1960-х років в українській діаспоральній пресі з'явилися новини про появу нових записів Ємця у престижній американській фірмі. Але ці статті не надавали адрес вироб ника. У 1964 році Василь Ємець повідомив, що готує повну, довгограючу платівку у відомій фірмі «Саріїо», що розташовувалася у м. Лос- Анджелес. Одна сторона платівки вже була гото ва записом твору самого Ємця під назвою «В го рах України», а про другу сторону сам Майстер писав з Голлівуду 25 червня 1964 року так: «Вже довший час планую награти другий бік платів ки, але з огляду на стан паґністів (нігтів -- по яснення наше), що заломлюються й внеможлив- люють щоденне довше вправляння... Планував награти мою композицію «Танцюючі сніжинки», щоб залишити пам'ятку про велику техніку в грі, та мабуть замість того награю «Місячну сонату» Бетховена, що не вимагає такого великого тер тя пагністів. Зрештою, буде так, як Бог дасть. Може справді було б вартішим щось залишити з класичної музики світової слави композиторів, яких ще либонь ніхто з кобзарів не грав, ніж мої власні композиції... Так, згадана фірма мала ви пустити мою платівку, що вже давно була награ на на одному боці з моїм твором музичної поеми «В горах України» і міг переслати свої записи для використання Школою кобзарського мисте цтва» [цитується за 7].

Ось опис п'ятьох записів, здійснених В. Єм- цем, які зібрані, дещо поправивши та урівнова живши звук, переписавши на нову плівку в 6 мм на швидкості 19 см в сек. у 1999 р. У 1-й і 2-й дис ки входять такі твори: «З українських степів» (бандура соло), «Максим козак Залізняк» (на родна пісня, голос з бандурою, СоІишЬіа, USA, F-27240, Вип. 1930 р.; STINSONUSA, 207, копія, вип. в 1940-х рр.). Диски з колекції Є. Максимю- ка, США, у доброму стані. Час тривання обидвох записів 6'35 хв.

Наступний запис -- монофонічна касета АМРЕХ Тип І, однобічний запис двома руслами твору «В горах України» (за свідченням Р. Ді- денко цей твір В. Ємець присвятив дружині Ма рії [7]) Дата, подана на касеті, -- 2 січня 1978 р. У вступі голос В. Ємця заповідає «Свята 1977» та вітає ними родину М. Чорного-Досінчука. За ним лунає сам твір, який автор переписав із пла тівки «Саріїоі» для М. і Є. Чорних.

Ще один запис Майстра зберігає стерео- касета 80БГУ Тип І, «Родинне свято -- 85-літ- тя славного віртуоза В. Ємця» (у нього вдома, Голівуд, 1975 р.) На ній після вступного сло ва Є. Шумського, доданого згодом, який зна йомить зібраних при спільному столі, розгор тається розмова господарів із гостями; настрій лагідний, часом гамірний, хоча теми розмов по важні, вдумливі: спогади ювіляра та його дру жини Марії, Русь-Росія, психологія українця, бандура, українська жінка, козацтво і гетьман ський устрій, як ідеал правління України. Звук на загал добрий, сильний сигнал. Загальний час звучання -- один час 52'35 хв.

Ще один носій запису В. Ємця -- це моно фонічна касета ИЕЛЬ^ТІС (RadioShаск) Тип І, яка вміщує фрагменти спеціальної радіопе редачі «Пісня України» (Лос-Анджелес, 22 бе резня 1981 р., диктори Марія і Святополк Шум- ські). В передачі між іншим звучить давній твір В. Ємця «3 українських степів» із запису 1930 р.

Проаналізуємо твір «В горах України» із за писів Майстра, найповнішу оцінку якому подав у 1961 році П. Маценко. Він писав про «...дійсно прегарний і перший того роду зразок програмної музики для бандури на новому і незнаному пе ред цим щодо сили й спромоги інструменті» [6]. У своїй статті Маценко теж інформує про довго літню працю Ємця над конструкцією нової, кон- цертової бандури із збільшеними можливостями у 1950-ті рр.). Хоч твір «В горах України» має деякі риси вільної фантазії, П. Маценко нази ває його «бандурною поемою» довжиною запису в 14'54 хв. В основі музичного викладу -- гуцуль ський танок «Аркан». У своїй статті П. Маценко подає думки самого композитора про поему, її програму-зміст, та його побажання -- прагнення, як речника національної музики.

Отже, погоджуючись із В. Дутчак, підсумує мо: «Важливим фактором збереження бандурних традицій у середовищі українського зарубіжжя ХХ ст. став звукозапис. Поступове вдосконален ня техніки звукозапису сприяло довговічності фіксації зразків бандурного виконавства (стиліс тики, домінуючих жанрів, особливостей реперту ару на різних історичних етапах). Звукозаписи бандуристів української діаспори стали своєрід ним дзеркалом поширення форм і жанрів вико навства... звукозаписи зберегли своєрідність не лише виконавського стилю, манери співу та гри, але й рівень технічного володіння інструмента ми, голосом, декламацією, артистичними даними. Формування яскраво виражених рис стилів ви конавства, що проявилося у підборі репертуару, виявили їх спрямованість як на внутрішні озна ки кобзарської гри та співу (національні), так і на зовнішні (інонаціональне, неукраїнське мистець ке оточення)» [1, с. 177].

«Загалом, динаміка звукозаписної діяльності бандуристів діаспори засвідчила тенденцію до загальної професіоналізації бандурного мисте цтва в зарубіжжі», -- наголошує дослідниця. І до дає: «Серед солістів зарубіжжя, які зафіксували бандурний репертуар, -- доробок В. Ємця. та ін. Саме їх творчістю представлений широкий ре пертуарний спектр бандурного мистецтва: від духовних (канти, псальми) та епічних жанрів (думи, билини, історичні пісні) до майстерних обробок народних пісень, інструментальних компо зицій, авторських творів» [1, с. 177].

Звернемо увагу на ще один аспект творчої діяльності Митця: проживаючи десятиліттями на чужині, В. Ємець, подібно до Олександра Ко- шиця, «листувався з усім світом» (вислів П. Ма- ценка [6]), щоб бути поінформованим про му зично-громадські справи. В листах бандуриста було чимало автобіографічного матеріалу, як от досі неопублікованих відомостей у листуванні із М. Чорним (відомості про те, як Школа кобзар ського мистецтва планувала видати запис твору «В горах України»). Ця переписка налічує понад 40 машинописних листів за період 1973-1981 рр.

Лист із 26 січня 1974 наприклад згадує раннє «захоплення клавіром», та пізнішу форму цього ж захоплення -- виконання Ємцем фортепіанної му зики Бетховена, Дворжака, Чайковського на кон- цертовій бандурі власної побудови у 1950-х роках. У листі від 5 жовтня 1973 р. свою школу гри на бандурі Ємець визначає як харківську. Бандурист згадує теж відповідальний виступ на радіомережі CBS (Голівуд, 1943 р.) та з приємністю пише про візит сучасного бандуриста В. Мішалова (1979 р.), який виніс сильні враження від прослуховування платівки «В горах України».

Як уже знаємо із листів В. Ємця, після за пису фірми «Саріїоі» (1961 р.), йому вже стало важко працювати через стан рук. Не забувай мо, що тоді йому був 71 рік, а для бандуриста чи піаніста це іноді вік поважний. У листі від 15 лютого 1978 р. до панства Чорних Ємець із сумом писав: «Я вже дуже давно не лишень ні кого не вчив грати, але навіть й не пригадую, коли саме тримав у руках бандуру... До цього спричинилися не так тії вороги, як наші «добрі люди» та моя вразливість й почуття..., що дуже корисні для кожного музики, але малокорисні, або й шкідливі в практичному житті людини. Саме цього закуштував і я...» [6].

Найцікавішим для нас є лист від 22 грудня 1980 р., в якому В. Ємець починає розмову про можливе видання своїх записів, які поіменно на зиває. Пише, що назву першої платівки «3 укра їнських степів» волів би замінити новою, тобто «3 козацьких степів України». Бандурист зазна чає теж: «...маю дві магнетичних стрічки: «В го рах України» і «Танцюючі сніжинки» («Сніговій»). Крім того, маю платівку «В горах України»...» [6]. Це несподіване речення підтверджує наявність досі не віднайдених записів віртуоза. Оскіль ки він згадує стрічку «В горах України» окремо від відомого вже запису «Саріїоі», то вона, ніби становить інше виконання того твору. Стрічка «Сніговій» -- твір, який В. Ємець планував на за пис другої сторони платівки «Саріїоі». Про похо дження обох стрічок можна зробити припущен ня, що це були пробні, домашні записи і зроблені вони були перед 1960-м роком, коли митець був ще в добрій технічній формі. Оскільки «Сніговій» існував лише в аматорському записі, Ємець біля 1960 р. міг зробити остаточний запис у професій ному студіо «Саріїоі», так як і сталось через рік із твором «В горах України».

Додамо також, що ми маємо непідтвердже- ні вісті, що архів В. Ємця зберігає інститут ім. В. Липинського у Філадельфії. Якщо це є правда, то лише там можна буде остаточно розв'язати музичну загадку із бракуючими ще записами, як також перевірити стан диску «Саріїоі».

Отже, запис поеми «В горах України» здійсне но на великій концертній бандурі, яку В. Ємець поступово вдосконалював у численних версі ях -- інструментах власної конструкції (перша експериментальна бандура постала ще в 1945 р.; В. Дутчак називає В. Ємця «майстром бандур українського зарубіжжя» [1, с. 178]). Звучання поеми виразне, доволі сильне, особливо в серед ньому та низькому регістрах. Хоч ця платівка не записана стереофонічно, її виконання сповнене резонуючим, розкішним тоном, широтою динамі ки, і майже орієнтальним витонченням деталей. Там і поліфонія, що нагадує Леонтовича так звану «вокальну інструменталізацію», лишень у Ємця навпаки -- бандурист співав струнами і виходила інструментальна вокалізація, така ж поліфонія. Соліст-віртуоз зручно «виспівує» верхній голос на тлі приструнків та бунтів. Наголос робиться на культурі звуку, немає такої яскравої пока- зовості, як у деяких записах З. Штокалка, але стиль належно випрацьований, чарівний, із так само «літаючими» пальцями.

Як уже було згадано, у приватних листах Ємець писав про свій молодіжний ентузіазм до фортепіано, а в друкованих спогадах згадав про власний концертовий репертуар, позичений із фортепіанної чи оркестрової класики Бетховена, Дворжака, Ліста, Чайковського. До такої музики, зрештою, намовляла бандуриста його публіка За ходу, яка відчувала тоді ще не здійснений потен ціал соліста із бажаним концертним репертуаром. Критики вважали, що інструментальна ефекта- ція Ємця, тобто його виконавча проекція на зал, та загальний «імідж» дорівнювали відомим на той час скрипалеві Хейфіцю та гітаристові Сеґовії. Такого феноменального рівня не осягнув мабуть жодний інший бандурист -- сучасник Ємця. При цьому критика Європи та Америки звертала ува гу на чарівну субтильність і ніжність звуку: лише майстер гарантує, що потрібні струни відгукнуть ся, навіть у найтихіших фразах.

Можна логічно припустити, що давнє захо плення фортепіано послужило В. Ємцю добре й природньо при довгих роботах над оформлен ням концертової бандури. Впродовж років Ємець подвоїв число струн свого інструменту, і тим самим дещо наблизив нову бандуру (і наблизив себе самого), до фортепіано, його репертуару.

В остаточному стилі В. Ємця -- ідеальний контр оль подачі та звукова рівновага регістрів.

Додамо також, що П. Маценко звертає увагу на технічні збагачення в інтерпретаціях В. Ємця, таких, як: тремоло, арпеджіо -- поняття, які часто вживають про фортепіано. Зрештою, при біглій фактурі, його віртуозність пальців могла б ста ти предметом заздрощів і визначного піаніста [6]. Американські критики також відзначали митця в такому відношенні: один писав про «діамантові пасажі», а другий ще в 1930 р. констатував, що «нам би довелось лиш здивуватись від тих чудес, яких Ємець міг би виконати на відкритому, вели кому фортепіано» [5].

Висновки з даного дослідження і перспекти ви. На жаль, кількість фонозаписів, здійснених В. Ємцем, не є великою, навіть дивно, що на вер шині слави й спроможності цей віртуоз не мав ні пропозицій, ні контрактів на більшу кількість платівок. Перед нами й у наших програвачах -- це врятоване із незвичайної кар'єри кобзаря, що виступав у фраку із національним інструментом власної конструкції. А звук, що чуємо, це відго мін минулого, що входить уже в майбутнє.

Список літератури

1. Дутчак В. Бандурне мистецтво в системі музичної культури української діаспори ХХ - початку ХХІ ст. // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки» / Віолетта Дут чак. - 2015. - Випуск 23. - С. 175-180.

2. Дутчак В. Г. Бандурне мистецтво українського зарубіжжя: монографія / Віолетта Дутчак. - Івано-Франківськ: Фоліант, 2013. - 488 с. + 72 іл.

3. Дутчак В. Г. Бандурне мистецтво українського зарубіжжя в національному музично-культурному процесі ХХ - початку ХХІ століття: дис. ... док. мист.: 17.00.03 / Інститут мистецтвознавства, фольклористи ки та етнології ім. М. Рильського НАН України / Дутчак Віолетта Григорівна. - К., 2014. - 580 с.

4. Карась Г. В. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття: монографія / Ганна Карась. - Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. - 1164 с.

5. Горлиця Лада. Василь Ємець - кобзар, віртуоз, композитор / Лада Горлиця / Вісті (Міннеаполіс), Вере сень, 1970.

6. Маценко Павло. В горах України / Павло Маценко // Свобода, Вінніпег. - 25 липня 1961.

7. Діденко Раїса. Золотий ювілей Василя Ємця в Лос-Анжелесі / Раїса Діденко / / Свобода, Вінніпег. - 16 січня 1962.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню творчого спадку визначного носія українського народного музичного мистецтва - бандуриста-віртуоза Василя Ємця. Автори розглядають творчий спадок В. Ємця на основі фонографічних записів та листування, аналізують особливі риси стилю виконавця.

Ключові слова: бандура, концертуючий бандурист, бандурист-віртуоз, фонографічні записи.

Статья посвящена исследованию творческого наследия выдающегося носителя украинского народного музыкального искусства - бандуриста-виртуоза Василия Емца. Авторы рассматривают творческое наследие В. Емца на основе фонографических записей и переписки, анализируют особенные черты стиля исполнителя.

Ключевые слова: бандура, концертирующий бандурист, бандурист-виртуоз, фонографические записи.

The article is devoted to the research of the creative heritage of the outstanding bearer of Ukrainian folk musical art - the bandurist-virtuoso Vasyl Yemets. The authors consider the creative heritage of Vasil Cmets on the basis of phonographic records and correspondence, analyze the special features of the artist's style.

Keywords: bandura, concert bandura player, bandura player - virtuoso, phonographic recordings.

Размещено на Allbest.ru