Героїко-романтичний балет "Лілея" Костянтина Данькевича у редакціях українських балетмейстерів: ХХ - початок ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЕРОЇКО-РОМАНТИЧНИЙ БАЛЕТ “ЛІЛЕЯ” КОСТЯНТИНА ДАНЬКЕВИЧА У РЕДАКЦІЯХ УКРАЇНСЬКИХ БАЛЕТМЕЙСТЕРІВ: ХХ - ПОЧАТОК ХХІ СТ.

Вишотравка Людмила Іванівна

Актуальність теми дослідження. Героїко-романтичний балет “Лілея” композитора Костянтина Данькевича, створений за мотивами творів Тараса Шевченка, увійшов в історію вітчизняного театрального мистецтва як прекрасний взірець національної вистави, який гармонійно поєднує героїчну і романтичну тематику, вдало сполучає класичну і народно-сценічну “мову” танцю, симфонізує хореографічний “текст”. У різні часи до постановки “Лілеї” зверталися такі вітчизняні балетмейстери як Г. Березова (1940), Є. Вігільов (1941), В. Вронський (1945, 1946, 1956), А. Гірман (1947), А. Шекера (1976), В. Трощенко (2002), В. Ковтун (2003). Актуальність даної публікації зумовлена зростанням дослідницького інтересу до вітчизняної театральної спадщини минулого.

Мета наукової розвідки полягає у всебічному аналізі різних редакцій балету “Лілея”, створених українськими балетмейстерами продовж ХХ-ХХІ ст.

Аналіз досліджень і публікацій. Розглянуті історіографічні джерела свідчать, що балет “Лілея” неодноразового привертав до себе увагу мистецтвознавців, театрознавців, балетних критиків. Одними з перших на виставу відгукнулися радянські рецензенти 1940-х рр. Так, О. Гриновичу [4], А. Гозенпуду [2, 4; 3, 4] та В. Голубову (псевдонім В. Потапов) [8, 3] вдалося ретельно проаналізувати спектакль, висвітлити позитивні сторони його драматургійної побудови, надати слушні зауваження щодо драматургійних недоліків.

У 1970-х рр. балет “Лілея” став предметом уваги відомого мистецтвознавця М. Загайкевич [5]. Нею було висвітлено психологічність, ліричність і високий пафос вистав, створених Г. Березовою та В. Вронським. З початку 2000-х рр. окремі етапи створення балету “Лілея” розглянув театрознавець Ю. Станішевський [9]. Він окреслив балетмейстерський стиль Г. Березової, В. Вронського, Є. Вігілева, А. Гірмана, відзначив оригінальність їх художнього трактування та виразність хореографії, але й водночас закцентував на певних проявах формалізму, що порушували цілісне сприйняття спектаклів.

Серед сучасних авторів, які проаналізували окремі аспекти заявленої проблематики, варто назвати науковців П. Білаша [1, 4-5], Є. Коваленко [6, 104-110], О. Щербакову [10, 89-92]. В їхніх публікаціях розглянуто інтерпретації хореографічних образів спектаклю, втілених провідними українськими майстрами балету різних поколінь.

Отже, редакції балету “Лілея”, створені продовж ХХ-ХХІ ст., неодноразово обговорювалися у науковому колі вітчизняними мистецтвознавцями. Водночас, пошук і віднайдення нових дослідницьких джерел, дозволили нам розширити як історіографічну, так і фактажну базу проблеми.

Виклад основного матеріалу. Першу постановку “Лілеї” було здійснено 1940 р. на сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка (нині - Національна опера України) балетмейстером Г. Березовою. Укладена за традиціями хореодрами, вистава містила елементи танцювального симфонізму, втілені у масових сценах і сольних варіаціях, мала ретельно продуману драматургію. Хореографічний текст був спрямований до поетичного узагальнення. Відомо, що для опанування лексики українського народного танцю балетмейстер звернулася до досвідченого хореографа М. Соболя, а також ознайомилася з творчою спадщиною В. Верховинця. За вимогами Березової, виконавці мали не лише виразно і технічно танцювати, а й наповнювати хореографічну партитуру акторською грою і психологічною достовірністю [9, 174-175]. Сама Березова у розмові з мистецтвознавцем П. Білашом в 1994 р. згадувала, що “постановочна група працювала дуже злагоджено. Часто засиджувалися за роботою до пізньої ночі, не помічаючи плину часу. Тому балет було поставлено за досить короткий строк - чотири місяці” [1, 4].

Відомий радянський мистецтвознавець, літературний і театральний критик А. Гозенпуд писав про прем'єру балету “Лілея” 1940 р.: “Музика балету танцювальна, ритмічно різноманітна і яскрава [...]. Насамперед варто відзначити полум'яний “танець парубків”, кмітливий “танок шевчика” (артист Про- жейко), циганський танець. Г. Березова не лише вивчила українські народні танці, а й багато втрачених хореографічних елементів створювала заново. Менш виразно поставлені сцени русалок [...]. Не вдався постановниці й фінал вистави - повстання народу...” [3, 4]. Серед інших недоліків “Лілеї” Гозенпуд виділяв невдале, на його думку, оформлення вистави (сценографи М. Уманський і О. Бобровніков), яке “не передає хвилюючої чарівності української природи, натхненно описаної Т. Шевченком” [3, 4]. Також рецензент загострював увагу на недостатній технічній свободі окремих солісток театру.

Найсуворішу критику щодо вистави “Лілея” 1940 р. можна зустріти в публікації авторитетного театрознавця В. Голубова (Потапова). Зокрема, він гостро диспутував з постановниками щодо трактування образів головних героїв. “Навіщо Степана робити сліпим? - пише В. Голубов. - Це породжує у публіки почуття жалості, і воно заважає Степану, коли він кличе до повстання. Співчуття до сліпого випереджає силу заклику, співчуття до жертви переважає над вірою у месника...” [8, 3]. Слабкого образного забарвлення набули, на думку рецензента і дівчата-русалки. “В русалках немає нічого загадкового. Олюднені і земні, вони з'являються Лілеї уві сні. Але чому їх спотворили? Заліпили брови, немов наділи наочники або окуляри? Вони, як в масці, насуплено і мертво дивляться на світ...” [8, 3]. Гострої критики театрознавця зазнала також драматургія певних сценічних картин спектаклю. Зокрема, фрагмент прощавання Степана і Лілеї.

Відомо, що влітку 1941 р. балет “Лілея” планувалося поставити на сцені Львівського ДАТОБ хореографом Є. Вігільовим. Але через те, що на початку липня того ж року розпочалася німецька окупація Галичини, роботу над виставою було відкладено.

Після Другої світової війни, коли в Україні було відновлено роботу вітчизняних театрів, Г. Березова з певним драматургійним корегуванням знов представила постановку “Лілеї” на балетних сценах Києва (1945) та Харкова (1946). Відомо, що роботу над виставою було розпочато ще в Іркутську, де трупа Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка знаходилася в евакуації. Там само 1944 р. відбувся й показ першої дії балету [16, 374-375].

До прем'єри “Лілеї” на київській сцені було залучено таких відомих українських артистів як З. Лур'є, М. Іващенко, Н. Кемінська, М. Житліс, Л. Герасимчук, А. Мінчин тощо. Оформлення вистави було розроблено народним художником СРСР А. Петрицьким. Рецензенти, зокрема, так характеризували створені ним декорації: “Світла радість природи першої дії змінюється тривожним колоритом неба (циганський табір) і зловісними обрисами лісу, де шукає порятунку Лілея. Незрівняний майстер театрального костюму А.Г. Петрицький створив незвичайну барвисту сюїту.” [2, 4].

Театрознавці відзначали, що Березова, спираючись на досягнення класичного балету і національного українського танцю, насамперед, намагалася створити закінчений хореографічний спектакль, в якому було б яскраво і різноманітно відображено тему Шевченка. Вона відмовилась від пантоміми, як основного засобу виразності і зуміла передати весь драматургійний розвиток вистави через танець. “Постановник знайшов чіткі і визначені форми, в яких живе спектакль, і головне, балет пройнятий українською танцювальною стихією”, - писав про виставу 1945 р. вже згадуваний мистецтвознавець А. Гозенпуд [2, 4]. Але поряд із схвальними відгуками рецензент не утримується і від критики. Він пише: “До недоліків треба віднести мало цікаве розв'язання останнього акту (повстання народу та смерть Лілеї), а також уповільненість дивертисменту “Суд Париса” [...]. Не дуже органічно виявилася в лібрето тема русалок, введена як видно для того, щоб обґрунтувати появу фантастики. Про це не можна не пошкодувати, бо вся сцена у русалок стає додатком до основної дії, в той час як для молодого Шевченка світ русалок - один з основних аспектів показу сумної жіночої долі...” [2, 4].

Підкреслимо, що одночасно з Г. Березовою на одеській (1945), львівській (1946) та донецькій (1947) балетній сценах особливий стиль українського народно-сценічного танцю створили у класичній балетній виставі “Лілея” балетмейстери В. Вронський та А. Гірман. Їхні спектаклі відрізнялися власними емоційними барвами та психологічним трактуванням. Зокрема, Вронський спромігся відійти від побутових подробиць і зосередитися на узагальнені хореографічної лексики. Услід за Березовою, він розвинув чоловічий танець, наситив його оригінальним національним колоритом.

1956 р. Вронський поставив “Лілею” в Києві. Порівняно з попередньою редакцією балетмейстер ще більше розширив спектр виражальних засобів з метою влучнішої драматизації конфлікту, поглибив побудову розгорнутих масових сцен, детальніше розробив хореографічні лейттеми шевченківських образів. Надавши подіям характер підкресленого драматизму, динамізувавши дію, він звернув особливу увагу на створення узагальненого образу народу.

1976 р. до музики К. Данькевича звернувся балетмейстер Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка А. Шекера. На жаль, за певних причин (переважна більшість відгуків на виставу мала відверто негативний характер) спектакль недовго затримався у репертуарі театру.

Оригінальну версію балету було представлено 2002 р. на сцені Одеського ДАТОБ. Її автором став балетмейстер В. Трощенко, який зробив героєм своєї вистави самого Тараса Шевченка, а основні епізоди з його біографії поєднав з долями односельців - Лілеї і Степана. Балет задумувався авторами як “вернісаж життєво важливих для Художника подій” [7]. У лібрето було покладено загальнолюдську тему протиріччя між особистістю художника та дійсністю, що його оточує. “Балет не претендує на історичний показ подій, - коментували творці головну ідею вистави, - а навпаки, дає можливість глядачеві співпереживати тому, що відбувається, і брати участь у подіях, що їх нам пропонує художник Тарас Шевченко через створені ним образи Лілеї та Степана” [7].

2003 р. балет “Лілея” було відновлено на київській сцені у постановці балетмейстера В. Ковтуна. Постановник оновив оригінальне лібрето В. Чаговця, зробивши у центрі уваги глядача лірико- драматичну лінію кохання головних героїв. Істотних змін зазнала й партитура К. Данькевича, з якої Ковтун вилучив окремі номери, але натомість використав інші музичні твори композитора (наприклад, фрагменти з симфонічної поеми “Тарас Шевченко”); музичну композицію уклав провідний диригент вистави - О. Баклан. До оформлення спектаклю було залучено відомих театральних художників В. Окунєва та І. Пресс [6, с. 105]. Наголосимо, що й сьогодні у музичній й хореографічній редакціях О. Баклана - В. Ковтуна “Лілея” К. Данькевича продовжує жити на сцені Національної опери України. У виставі зайняті такі відомі українські виконавці як О. Кіф'як, Н. Лабезникова, Т. Льозова, О. Голиця Д. Недак, С. Сидорський, А. Гура, М. Сухоруков, М. Мотков, О. Шаповал тощо.

Підсумовуючи викладений матеріал, наголосимо на таких висновках:

1. Аналіз наукових джерел довів, що історія створення балету “Лілея” неодноразово обговорювались у монографіях та наукових публікація вітчизняних театрознавців. Водночас до наукового обігу автором даної публікації введено маловідомі рецензії на прем'єру балету “Лілея” 1940, 1945 рр., що належали перу радянських мистецтвознавців О. Гриновича, О. Гозенпуда, В. Голубова.

2. Вперше до втілення образів шевченківської поезії на балетній сцені звернулися балетмейстер Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка Г. Березова (1940) та хореограф-експерементатор Львівського ДАТОБ Є. Вігільов (1941). У другій половині 1940-х рр. балет “Лілея” К. Данькевича можна було побачити на сценах Києва та Одеси (1945), Львова (1946) та Донецька (1947) у редакціях Г. Березової, В. Вронського та А. Гірмана. Наступні редакції “Лілеї” - 1956-го та 1973 рр., було здійснено на київській сцені В. Вронським та А. Шекерою.

3. Особливості хореографічних редакцій балету “Лілея”, здійснених на початку 2000-х рр. В. Трощенко та В. Ковтуном полягають, з одного боку - у сценічній довершеності та академічності виконання, з іншого - у новаторському трактуванні відомого лібрето В. Чаговця.

Звісно, аналіз редакцій балету “Лілея”, здійсненних впродовж ХХ-ХХІ ст., не може обмежуватися лише даною публікацією і вимагає докладнішої дослідницької уваги з подальшим викладенням здобутих результатів у фахових виданнях з історії вітчизняного та світового балету.

балет лілея трощенко ковтун

Література

1. Білаш П. “Лілея” - нев'януча квітка / П. Білаш // Музика. - 1994. - №2. - С. 4-5.

2. Володько В. Роль класичного танцю у створенні українського національного балету (до сторіччя з дня народження заслуженої артистки України Г.О. Березової) / В. Володько // Мистецтвознавчі записки. - 2009. - № 16. - С. 286-292.

3. Гозенпуд А. “Лілея” / А. Г озенпуд // Радянська Україна. - 1945. - 24 червня. - С. 4.

4. Гозенпуд А. Новый украинский балет: премьера балета “Лилея” в Киевском театре оперы и балета имени Т. Шевченко / А. Г озенпуд // Правда. - 1940. - 4 октября. - С. 4.

5. Гринович О. Балет “Лілея” / О. Гринович // Вільна Україна. - 1941. - 10 червня. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zbruc.eu/node/52945

6. Дегтяр О. Творча діяльність Галини Березової: історіографія та джерельна база / О. Дегтяр // Питання культурології. - 2013. - Вип. 29. - С. 183-187.

7. Загайкевич М. Драматургія балету / М. Загайкевич. - Київ: Наукова думка, 1978. - 258 с.

8. Загайкевич М. Українська балетна музика / М. Загайкевич. - Київ: Наукова думка, 1969. - 230 с.

9. Коваленко Є. Балет “Лілея” К. Данькевича як взірець хореографічної інтерпретації Шевченкової творчості / Є. Коваленко // Культурологічна думка: Зб. наук. праць. - Київ: Інститут культурології Національної академії мистецтв України, 2014. - № 7. - С. 19-26.

10. Коваленко Є. Хореографічна інтерпретація Шевченкової “Лілеї” в балеті Костянтина Данькевича (постановки В. Вронського, В. Ковтуна, В. Трощенка) / Є. Коваленко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. праць. - Вип. 13 / [голов. ред. Г. Скрипник]; НАНУ, ІМФЕ ім. М. Рильського. - Київ, 2013. - С. 104-110.

11. “Лилея или Вернисаж Т.Г. Шевченко” // Rock Shop. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://rockshop.te.net.ua/lileya/lileya.html

12. Олейнык, М. Облегченный вариант / М. Олейнык // День. - 2003. - 9 июля. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://day.kyiv.ua/ru/article/taym-aut/lileya-oblegchennyy-variant

13. Потапов В. Шевченко в балете / В. Потапов // Советское искусство. - 1940. - 28 сентября. - С. 3.

14. Пустова Е. Вахтанг Вронський: грані творчості / Е. Пустова // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. - Вип. 86: Історія в особистостях: Зб. статей / ред. упоряд. М. Скорик. - Київ: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2013. - С. 153-167.

15. Семенова Н. Ґенеза та розвиток українських національних балетних вистав у першій половині ХХ століття / Н. Семенова // Проблеми розвитку сучасного хореографічного мистецтва та шляхи їх вирішення: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 17-18 листопада 2011 р. / М-во культури України, Луган. держ. ін-т культури і мистецтв. - Луганськ, 2011. - С. 115-120.

16. Станишевский Ю. Украинский балетный театр: история и современность / Ю. Станишевский. - Киев: Музыкальная Украина, 2008. - 411 с.

17. Станішевський Ю. Балетний театр України: 225 років історії / Ю. Станішевський. - Київ: Музична Україна, 2003. - 440 с.

18. Станішевський Ю. Національний академічний театр опери та балету України ім. Тараса Шевченка: історія і сучасність / Ю. Станішевський. - Київ: Музична Україна, 2002. - 735 с.

19. Щербакова О. “Нев'януча квітка” українського балету (“Лілея”): Шевченкові смисли образів і сценічна доля вистав / О. Щербакова // Українознавчий альманах. - 2013. - Вип. 12. - С. 89-92.

20. Захарова В. Жіночі образи в балеті як форма художнього мислення. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2017. № 1. К.: Міленіум. С.170-174

Размещено на Allbest.ru