Український народний вертепний театр як культурно-історичний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український народний вертепний театр як культурно-історичний феномен

Українська культура має самобутні історичні та культурно-національні особливості, а український народний вертепний театр є її невід'ємною і особливою складовою. Слід зазначити, що процес становлення людської особистості може успішно здійснюватися лише на ґрунті генетичних і національних якостей, джерелом пізнання яких є національна культура, адже саме в ній відображені інтереси, мрії, уподобання народу, його політичне, трудове та духовне життя.

Вертеп - це унікальне, історико-культурне явище, яке час від часу привертає до себе увагу істориків, фольклористів, театрознавців, літературознавців, музикознавців, етнографів, культурологів, режисерів. Вертепу присвячено чимало досліджень українських, російських, білоруських та польських вчених. Вперше до його вивчення вчені звернулись у середині XIX століття.

Питання виникнення і розвитку вертепного театру знаходить відображення у працях багатьох дослідників: Д. Антоновича, Л. Архипова, М. Грицая, М. Драгоманова, П. Житецкого, О. Киселя, М. Маркевича, Є. Марковського, А. Некрилової, М. Перетца, І. Франко. Великий внесок у дослідження вертепу як головного театрального мистецтва в зимовій календарній обрядовості українців зробили: О. Потебня, І. Франко, С. Килимник, Ф. Колесса, М. Маркевич, К. Сосенко, а також сучасні дослідники І. Волицька, Т. Зінов'єва Г. Кожолянко, О. Курочкін, Р. Пилипчук, В. Савчук, П. Смоляк, Н. Смірнова, С. Смілянська, М. Тихонравова, Й. Федас, та ін.

Дослідження, які проводились у XX ст. були зорієнтовані головним чином на історично-генетичному аспекті вертепу та його фольклорній природі (В. Крупянська, П. Пономарьов, С. Баранов, В. Хоменко); аналізувались зв'язки вертепу із польською шопкою (В. Гусєв) та білоруською бетлейкою (Г. Баришев, П. Охріменко), досліджувалась музична складова вертепу (О. Шреєр-Ткаченко, Л. Архімович, М. Копиця), вивчалась семантикавертепу (О. Фрейденберг), розглядались вертепні традиції у професійному театрі (М. Грицай) та історія східноукраїнського вертепу (С. Смелянська).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, е яких започатковано розв'язання даної проблеми. На сучасному етапі дослідження цієї проблематики представлені наступними науковими розвідками Т. Зінов'єва (еволюція східноукраїнського лялькового вертепу); А. Вовчак (народний ляльковий вертеп); І. Іванова (концепції походження українського лялькового вертепу); Д. Куриленко (текст і контекст: реінтерпритація вертепу як культурного коду козака Мамая); Б. Рева (вертеп як основна форма театральної вистави у різдвяному рядженні); О. Хлистун (український різдвяний вертеп як універсальна мистецька форма); Г. Усатенко (український бароковий вертеп), Н. Чечель (стилістичні принципи вертепного дійства); В. Югас (традиція українського вертепу в сучасному навчальному процесі).

Особливо слід відмітити дослідження вертепного театру Т. Зіновьєвої [5], та Й. Федаса [12], які здійснили спробу комплексного огляду й аналізу вертепного театру. Враховуючи актуальність даної проблеми, слід наголосити на тому, що на сучасному етапі подібних наукових праць як праці Т. Зіновьєвої та Й. Федаса, немає, а досліджень присвячених вивченню становлення, розвитку та відродження вертепу як історико-культурної форми театральної культури практично не існує.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Вивчення та ретельний аналіз існуючих досліджень дозволив зробити висновок проте, що існує певний науковий доробок досліджень про вертепний театр, в яких розроблено теорію його витоків та досліджено генезис, драматургічні тексти вертепної драми, проте характеристика усіх складових цього багатовимірного явища подана не у повному обсязі. Сьогодні у вітчизняній культурологічній та історичній науці немає фундаментального дослідження про український народний вертепний театр, де були б висвітлені всі аспекти цього історико-культурного, етнічного, мистецького явища, що і обумовило вибір теми дослідження «Український народний вертепний театр як культурно-історичний феномен».

Мета статті полягає у висвітленні культурно- історичних аспектів виникнення, розвитку і відродження українського національного вертепного театру. Мета статті обумовила постановку наступних завдань:

- проаналізувати та узагальнити науковий теоретичний досвід вивчення вертепу;

- розкрити символіку лялькового вертепу та визначити архетипові риси в образних втіленнях персонажів вертепних вистав;

- охарактеризувати формування «українських» ознак вертепу;

- дослідити характер змін вертепу у другій половині XX ст.;

- виявити тенденції розвитку українського вертепу у XX ст. та можливості його функціонування в сучасних умовах.

Вертеп як фольклорний театр, у цілому, розвивався у тісному зв'язку із суспільством, функціонував у системі культури, взаємодіяв з фольклорним театром інших народів: російського, білоруського, польського. Дослідники А. Авдеев, Б. Асеев, О. Білецький, О. Веселовський, Н. Всеволодський-Генгрос розглядали мистецтво скоморохів, народні обряди та ігри як джерела виникнення українського театрального мистецтва, зокрема театру ляльок. Перші документальні відомості про існування вертепного театру на Україні з'являються у розрахункових книжках Львівської церкви у середині XVII століття. Проте дослідження Р. Пилипчук, О. Приходько, Й. Федаса, І. Франко виявили, що вертепний театр виникає раніше, а саме у XVI столітті.

Підтвердження цих фактів ми знаходимо у дослідженнях польського етнографа Е. Ізопольского, якій підтвердив, що вертепна драма на Україні існувала вже у кінці XVI століття [4, с. 51]. Період найбільшого продуктивного розвитку вертепу припадає на епоху феодалізму. Поряд з культурою феодального класу розвивалась і народна культура, до якої належав вертеп.

Першу спробу короткого огляду історії вертепу, яка носила інформативно-аналітичний характер, зробив М. Возняк у 1912 році [1]. І. Франко пов'язував виникнення українського вертепу з розвитком польської шопки, підкреслюючи відмінність вертепу від близької до нього форми польського театру маріонеток - «яселок» [13, с. 192]. На думку театрознавця Н. Смірнової, ще у Стародавній Греції існував ляльковий театр під керівництвом Потейна, в якому розігрувались байки, комедії та побутові історії. У подальшому, цей театр стає прообразом українського вертепу, білоруської батлейки і польської шопки [10].

Польський дослідник X. Юрковський висунув гіпотезу про походження українського вертепу і польської шопки із іспанських ретабло, (надставка вівтаря, або вівтар у формі шафи), які були популярними на Заході у XVII ст. Вівтар-шафа був зроблений у формі скриньки з дверима, які відкривались і зачинялись. У відкритій скриньці можна було побачити вирізані з дерева сюжети, які розповідали про народження Христа, його розп'яття, або про страждання і смерть якогось святого» [15, с. 12]. А О. Фрейндберг підтверджує цей факт: «вертеп є найтиповішим із всіх різновидів лялькового театру, має церковний генезисі виник із святині, зокрема із вівтаря» [14, с. 41].

У науковій та театрознавчий літературі існує декілька визначень вертепу, проте найбільш повне визначення вертепу дав І. Возняк: «вертепом називався сценічний майданчик лялькового театру (скринька, яка була виготовлена із дерева у вигляді будиночка) і виставав ньому. Цей будиночок складався із двох ярусів: у верхньому показували вистави на біблійні сюжети, а в нижньому - розігрувались народно-побутові (іноді комічні сценки) у супроводі пісень і танців [1, с. 27].

Старовинний вертеп мав ще одну назву - «райок». Така назва була поширена по всій Європі, а виникла вона тому, що вистави середньовічної містерії починалися зі сцени появи Адама і Єви у раю.

Вертеп був невеликий за розміром і простий за виконанням. Своєю формою він нагадував звичайний ящик без передньої стінки. Його обклеювали різнокольоровим папером, з якого робили і декілька шпилів, що надавало вертепу схожість з церквою. У середині цього ящика були ляльки, які розігрували сцену народження Христа, або іншу біблейську сцену. Існували більш ускладнені моделі вертепної скриньки, де ляльки крутилися на спеціальному диску, що обертався навколо своєї осі, створюючи цим ілюзію «оживлення» фігур. Опис такої скриньки було знайдено у матеріалах П. Марковича [8].

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що вертеп- це вид народно-драматичної творчості. Він являє собою цікаву контамінацію книжних народних елементів, має зв'язок із стародавньою західною європейською містерією і довгу літературну історію, перші вказівки на яку з'являються вже у першій половині XVII століття, це підтверджують дослідження Л. Сафронової [9].

У вертепному театрі існував розподіл сцени на різні ігрові майданчики. Поява актора на визначеній частині сцени надавала йому певну характеристику. Наприклад, поява «у раю» вказувала на святість або праведність персонажу, а поява із «пекла» вказувала на гріховність. Слід зазначити, що спільним і у вертепі і у містерії є те, що це були театри однієї вистави і одного сюжету. У цьому полягає їх схожість з обрядами: як у обряді так і у містерії основні персонажі були постійними, а саме: Святе Сімейство, Цар Ірод, Чорт, Смерть, Воїни, Ангели та ін. Це дозволяє зробити висновок, що вертепні вистави, як і містерії, показувались тільки на Різдво, а вертеп був прикріплений до певного часу і певної події, що є властивим обряду. На протязі тривалого часу вертеп зберігав свою обрядову функцію і мав своє самостійне соціальне значення в історії української культури.

Існує декілька текстів вертепної драми: перший відомий текст-це не цілий текст, а тільки виписки з нього, які зробив (з 1771 по 1776 рр.) гущинський д'як Іоан Данилович. Другий текст, написаний польсько- українською мовою, дійшов до наших часів у копії, близької до 1790 року. Цей текст немає початку [2]. Вивчення текстів вертепних драм, записаних у різних місцях України, показало, що незважаючи на деяку різницю, всі вони є дуже близькими один до одного за змістом. Це дозволило зробити висновок, що всі ці тексти генетично пов'язані між собою і мають спільне культурно-історичне джерело виникнення.

Спочатку вертепна драма складалась з двох частин, але з роками у релігійну частину увійшли побутові, так звані «світські сцени». Поступово, ця побутова частина займає все більше і більше місця у вертепних виставах, а головними героями стають представники різних прошарків населення України. Релігійна частина залишається як давнина часу, а основна увага зосереджується на світській частині вистави, що стає визначальною в народному вертепі. Саме світська частина, а не релігійна, дає підстави говорити про своєрідність вертепу як українського різновиду театру народів світу.

Це підтверджує X. Юрковський, доводячи, що: «Народна культура ще з до християнських часів зберегла багато своїх первісних рис, вона також спромоглася скористатися для своїх потреб усіма новими мотивами. І містерії на Різдво (український вертеп, польська шопка і білоруська батлейка) є найкращим прикладом того, як канон релігійного видовища пристосувався до народного бачення світу, у якому життя Христа поєдналось з актуальними питаннями народного життя [15]. Процес вторгнення побутових елементів у драматургію вертепної драми своєрідно відображає відродження національної самосвідомості українського народу і сприяє розвитку національного характеру вертепних вистав. Це знаходить своє підтвердження у дослідженнях Д. Куриленко, О. Приходько. С. Смілянської, Й. Федаса, О. Хлистун, Н. Чечель.

Особливої уваги заслуговує той факт, що вертепні вистави на Україні грались не далекій від українського народу латинській мові, а на рідній українській мові. Це мало велике політичне та культурне значення і сприяло потягу українського народу до незалежності. І. Возняк підкреслював, що українські інтермедії, український вертеп, українські різдвяні і великодні вірші писані живою народною мовою і своїм змістом і своєю мовою створили одне з оригінальних надбань української культури і літератури XVII і XVIII століть [4].

Щодо питання виготовлення вертепних скриньок, то слід наголосити на тому, у процесі виготовлення вертепних скриньок, ляльок, у оформленні лялькових вистав головний пріоритет надавався силуету і формі ляльки і цей компонент художньої мови образотворчого мистецтва став ключовим у процесі розвитку українського вертепного театру. При виготовленні ляльок для вертепних вистав українські майстри як правило, дотримувались традицій українського народного різьбярства. Українське походження вертепу засвідчує також і одяг ляльок. Г. Галаган зауважував, на тому, що у малоросійському вертепі ляльки зберігають у костюмах цілком місцевий народний характер [2].

Для українського вертепу характерним є те, що всі ролі виконував тільки один виконавець. Такій спосіб показу вертепних вистав значною мірою характеризує самобутність українського народного вертепного театру, що підтверджується у дослідженнях Й. Федаса [12].

У вертепній драмі використовувались оповідання за сюжетами з Біблії, явища історії і боротьби українського народу за незалежність, а також окремі елементи обрядів і звичаїв, деякі жанри музичного фольклору. Музичну сторону вертепних вистав розглядали Л. Архимович, І. Копиця, О. Приходько, О. Шреєр-Ткаченко. Музика у вертепі виконувала драматичну функцію, вона звучала в переломні й конфліктні моменти, передавала настрій героїв, а також коментувала і логічно завершувала сценічну дію. Велике значення надавалось музичним характеристикам героїв. Вертеп увібрав в себе музику різних народів: під час показу вертепної вистави лунали російські, польські, угорські, циганські, єврейські мелодії; грала бандура або невеликій інструментальний ансамбль іноді співав маленький хор. На думку С. Смілянської, вертепні вистави з народно-побутовими сценами, які були насичені народною піснею, танцями, прислів'ями, народними жартами, створили ґрунт для розвитку українського професійного театру і сприяли виникненню такого жанру, як українська комедія [11, с. 4], а М. Лисенко вбачав у вертепній драмі початкову форму української опери [6, с. 27].

Аналізуючи історичну та культурологічну літературу з цього питання, можна зробити висновок, що вертеп дав початок і багатьом іншим формам українського професійного театрального мистецтва, був одним з перших синкретичних видів мистецтва, а з часом став одним із видів народних вистав, які були популярні далеко за межами України. Б. Голдовський зазначив, що вертеп розвивався у руслі національної демократичної культури, яка розвивалась у двох напрямках: розвиток народної творчості та фольклору та розвиток професійного мистецтва, на основі народної творчості і фольклору [3]. Головними глядачами вертепних вистав були прості люди, які знаходили у цих виставах відображення свого життя і відчували велике задоволення, яке зараз ми називаємо «естетичною насолодою» [12, с. 184].

Слід зазначити, що вертеп не тільки втілював уявлення людей того часу про світобудову (схожість вертепу із середньовічним храм), але й відображав реалії українського соціального, політичного та повсякденного буття. Він транслював цінності культури: духовні (православ'я, національні, тендерні, виховні та інші) та матеріальні. Система цінностей у вертепних виставах знаходила своє вираження у сценках-сутичках та їхніх переможцях - у «народних обранцях», в яких часто виявлялися ідеали української культури. Це стосувалося і головного героя світської частини вертепу Запорожця та інших персонажів вистави. Вони втілювали колективні ідеали, тому були образами культурних героїв. Запорожець завжди захищав трудовий народ, відстоював справедливість, вів боротьбу за правду і завжди отримував перемогу над своїми ворогами.

У вертепних виставах зберігались і передавались від покоління до покоління накопичена колективною пам'яттю культурна інформація. Це була одна з форм вираження громадської свідомості. Вертепний театр у повній мірі увібрав в себе і творчо відобразив найскладніші історичні процеси, які відбувались в Україні, відобразив у своїх героях риси національного характеру і світогляду.

Проблема походження вертепу в Україні невід'ємно пов'язана з питанням його культурної функції: у відповідь на яку суспільну потребу він виник, чи була його мета лише розважальною, або ж він виконував певне «суспільне замовлення». З одного боку, вертеп, очевидно, виступав не лише механізмом задоволення естетичних потреб, але виконував певну психологічну роль: через висміювання й ментальне вирішення проблем знімалися соціально-політичні протиріччя; відпрацьовувались моделі поведінки, зокрема тендерні.

Вертепні сценки певною мірою підвищували престиж героїв української культури і тим самим сприяли формуванню національної самосвідомості. Так, вертеп був певним чинником, що формував, інтерпретував, оцінював і передавав кожному носію культури різнобічну інформацію. У тому числі про світобудову (втілював уявлення про макрокосмос), стан української культури (політичний, економічний, побутовий). Як мова- інтегратор він забезпечував культурну комунікацію та інтеграцію між різними прошарками суспільства, а як ціннісний детермінант виражав причетність кожної окремої людини до культурної спільноти («ми»), був певним носієм культурної нормативно-ролевої поведінки людини, виступав стимулом для досягнення ідеалів.

Наприкінці XIX століття розрив між професійним театром і професійною драматургією та між примітивною вертепною комедією, яку показували мандруючі неграмотні лялькарі, збільшився. Народний вертепний театр втратив своє значення і перестав задовольняти потреби народних мас. Н. Смірнова, яка аргументовано доводить, що існування вертепного театру у цей період підтримують тільки діти-глядачі. Вертепний театр припиняє своє існування тому, що фольклорна форма театру перестає бути дійовою ідеологічною зброєю [10].

Після революції (1917 р.) офіційна політика в галузі театрального мистецтва не приймає вертеп, тому що у основу вистав було покладено сполучення різдвяної драми, яка мала релігійний характер. Але слід відмітити, що театральна лялька і художні традиції вертепу не відкидаються категорично, а трансформуються в нові види революційного агітаційного театру. Вже з перших днів революції лялька стає невід'ємним елементом сатири під час революційних свят, демонстрацій, мітингів. Крім використання театральної ляльки як атрибуту революційних свят, митці як-професіонали так і аматори, прагнули відродити народний ляльковий театр і використовувати його як діловий засіб агітації та повернути вертепу його славу.

Одним з перших театральних діячів, таку спробу зробив Л. Курбас (1918 р.) з колективом Молодого театру, поставивши містерію «Різдвяний вертеп», використовуючи фору вертепної драми для показу злободенного політичного спектаклю. Переробивши народну драму «Цар Ірод», Л. Курбас створює власний сценічний варіант у якому модернізація вертепу проводилась в напрямку осучаснення. Л. Курбас вважав, що український вертеп - це надзвичайно цікава сторінка історії української драми і театру, яку створив український народ за відомим біблейським сюжетом, що вийшов із народних мас і є виявленням народної української душі [7, с. 79].

Проте вертепна традиція у XX ст. була перервана, причиною була атеїстична політика колишньої влади і вертеп був цілком забутий, хоч його існування у цей період і свідчило про оригінальність та феноменальність української культури. Зникнення вертепного театру і виникнення професійного стаціонарного театру ляльок було історично виправдано: завдання, які ставились новим суспільством, неможливо було вирішувати старими засобами.

Сьогодні український народний вертепний театр знову набуває свого значення, як засіб естетичного засвоєння дійсності, ствердження духовних цінностей і формування національної свідомості. З 2009 р. Спілка театральних діячів України у м. Львів систематично проводить Міжнародний фестиваль театрів ляльок «Різдвяна містерія», на якому професійні і аматорські театри ляльок України показують свої кращі вертепні вистави, та обмінюються творчим досвідом роботи над вертепними виставами. Слід зазначити, що з кожним разом духовна скарбниця фестивалю збагачується новими цікавими виставами, реалізацією унікальних творчих задумів, науковими узагальненнями. Фестиваль сприяє розкриттю глибинних пластів історії культур народів світу, утверджує простір європейської культури, піднімає престиж української національної культури, зберігає історію і відображає традиції культурного життя початку третього тисячоліття. Почесний президент УНІМА Г. Юрковський вважає, що «нинішнім вертепним виставам, які показують на фестивалі, властива цілковита універсальність часу» [16, с. 10].

Все вище викладене дозволяє зробити висновок про те, що український вертепний театр дав початок багатьом формам українського професійного театрального мистецтва, він був і є одним з перших синкретичних видів мистецтва, а з часом став одним із найулюбленіших видів народних вистав, які набули популярності далеко за межами України. Сьогодні український народний вертепний театр знову набуває свого значення, як засіб естетичного засвоєння дійсності, ствердження духовних цінностей і формування національної свідомості та збереження культурної ідентичності.

Історія українського вертепного театру є надзвичайно багатою, пропонує широку проблематику щодо глибокого історико-культурологічного дослідження вертепу як явища, охарактеризованого національно-культурним змістом. Дана стаття не вичерпує всіх проблемних питань, вони потребують подальшого дослідження та висвітлення у наступних публікаціях.

народний вертеп драма персонаж

Список використаних джерел

1. Возняк М. Історія української літератури / М. Возняк. - Л.: Світ, 1994. - 560 с.

2. Галаган Гр. Вертепная драма и сценическая постановка / Гр. Галаган // Кіевская старина. - 1882. - №10. - С.1-37.

3. Голдовский Б. Театр кукол Украины. Страницы истории / Б. Голдовский, С. Смелянская. - С-Фр.: IntemationalPress, 1998. - 274 с.

4. Izopolski Е. Badania podan `hidu Pamielki Vkpainy.-1843 p.

5. Зінов'єва T. А. Еволюція східноукраїнського лялькового вертепу: дне.... канд. мистец.: 17.00.01 - «Теорія та історія культури» / Т. А. Зінов'єва. - О., 2006. - 190 с.

6. Копица М. Д. Взаимодействие искусств в украинском вертепе / М. Д. Копиця И Из истории национальных оперных школ: Сб. науч. трудов. - К.: Гос. консерватория им. П. И. Чайковского, 1988. - С.23-32.

7. Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие / Сост. М. Г. Лабинский, Л. С. Танюк; Вступ, ст. Н.Б. Кузякиной. -М., 1988. -463 с.

8. Маркевич М. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян / М. Маркевич. - К.: Час, 1991. - 192 с.

9. Сафронова Л. А. Старинный украинский театр. - М.: РОССПЭН, 1996. -352 с.

10. Смирнова Н. И. Искусство играющих кукол: Смена театральных систем / Н. И. Смирнова. - М.: Искусство, 1983. - 270 с.

11. Смелянская С. А. Украинский вертеп (к проблеме изучения истоков народного театра на Украине): автореф. дис.... канд. искусств.: спец. 17.0001 - «Театральное искусство» / С. А. Смелянская. - М., 1980. - 20 с.

12. Федас Й. Український народний вертеп (у дослідженнях ХІХ-ХХ ст.) / Й. Федас. - К.: Наук, думка, 1987. - 187 с.

13. Франко І. Нові матеріали до історії українського вертепа / І. Франко. - М.: Б-ка «Театра Чудесь», 1990. - 182 с.

14. Фрейденберг О. Миф и театр: лекции / О. Фрейденберг. - М.:ГИТИС, 1988.- 132 с.

15. Юрковський Г. Ляльки і традиції вистав на Різдво И Український театр. - №5. - С.6.

Размещено на Allbest.ru