Відтінки Києва. Довоєнний і сучасний живопис Олени Придувалової

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В статті розглянуто творчість київської художниці Олени Придувалової, чиї твори вважаються характерними, навіть формотворчими для так званої київської школи. Мета статті полягає в тому, щоб а) познайомити читача з особливостями творчості талановитої київської мисткині; б) окреслити загальні ознаки пост-травматичного синдрому в мистецтві, обумовленому суспільним зламом, що відбувся в країні, з епіцентром у Києві, взимку 2013-2014; в) визначити ті характерні риси творчості художниці, що відновились у первісних якостях влітку 2015 року.

Якщо не зважати на більше ніж численні повідомлення про відкриття персональних і групових виставок з її іменем в перших рядках, ґрунтовних текстів щодо творчості Олени Придувалової небагато. Це чудовий текст Матвія Вайсберга [1, с. 6] у новому каталозі її творів [6], текст, що його можна було б назвати тонким і детальним аналізом, не будь у ньому стільки спорідненого розуміння; стільки того різновиду прихильності, що його легко сплутати з доброзичливістю, якщо не знати, що його причина -- дійсне, правдиве взаєморозуміння людей, яким випало любити одне і те ж місто і втілювати свою любов завдяки вмінню говорити мовою колориту. Це невеликий каталог «Гуаші», виданий у 2010 році [7]. Потім, це прекрасна, тому що напрочуд суттєва розмова художниці з Дмитром Десятериком [2]. Ще -- кільканадцять згадок на зразок кількох речень з великих текстів щодо групових виставок [3], а також з інформаційних повідомлень про них (цих останніх пошукові системи знаходять просто неймовірну кількість, що свідчить про цілком нормальні стосунки між художницею та художнім процесом). Кілька біографій на віртуальній території кількох галерей, на сайті видавців її найкращого каталогу [4] та на персональному сайті Олени [5] -- ось приблизно і все; все інше сказано у творах мисткині, що про них хочеться говорити в інтонаціях, які трапляються від надміру вражень.

З найпростіших рівнів прочитування її творів довоєнного періоду до них змушує знову і знову повертатись любов до Києва, що нею художниця ділиться з якоюсь суто дитячою, сильною і чистою відвертістю. Замінником цих емоцій в її акриловому живописі є відкриті фарби, стрімкі діагональні чи врівноважені і відцентровані композиції, де чітко відчувається вітер; повітря як таке; словом, простір, який тут може, відтворюючи реальну дійсність, водночас конструювати іншу, паралельну, свою власну -- і загальна декоративність живописного тла, що сама по собі є тією формою життєрадісності, яка навіть неосвіченому читачу знайома завдяки буянню життя на картинах Анрі Маттіса. живопис придувалова акриловий

Київ в режимі репрезентації для вітчизняних і закордонних гостей міста суттєво відрізняється від домашнього Києва (як загалом суттєво різниться репрезентація будь-якої людини чи явища від її/його самобутнього існування) -- від міста раннього дитинства, юності, світлого чи похмурого повсякдення дорослого життя, щоденних зустрічей з обличчями його парків, рукавами вулиць і довгими паралельними прямими регулярної забудови Подолу, зі скупим простором його площ і неспішністю його потаємного життя, так мало, так неохоче співвідносного з гіперак- тивними вимогами сучасності. Київ у творах Олени Придувалової є містом її дитинства, котре наразі доводиться впізнавати з тим тяжким душевним трудом, який відчуваєш, вдивляючись в світлини, зроблені в юності твоїх власних, нині постарілих, родичів (Рис. 1, 2, 4). Тож писати про її Київ означає, -- за умови, що писатиме людина, яка також народилась і виросла в цьому місті -- хочеш ти цього чи ні, звертатись до всіх відтінків ностальгії, всіх її вимог і правил, що вміють заливати яскраві дитячі враження ясним бурштином мистецтва у спосіб, який дозволяє зберегти їх свіжість навіть за умови невеселого погляду звідси, з того майбутнього, яке з нами уже відбулося.

А що йдеться все-таки про наукову статтю, то, напевне, слід було б додати певну структуру, згідно котрій було б легше пояснити глядачу творчість цієї художниці. Отже, її техніки -- гуаш та акрил на папері чи полотні; зрідка -- тривимірні об'єкти в термінології сучмисту, а в співвідносній живим людям виставковій реальності, тобто простіше -- ляльки, яких їй іноді подобається робити з паперу та тканини. Щодо них Д. Десятерик колись зазначив: «У зв'язку з Вашими ляльками згадується К. Малевич, котрий також робив ляльок». І отримав відповідь мисткині: «Я потім погортала його. Він же, власне, від цього і йшов: ляльки вивели його до супрематизму. І я, вже в якості згадки про Малевича, створила цілу серію ляльок в його стилістиці. Всі інших роздарувала, і цих залишила собі» [2].

Рис. 1

Тематичні розділи її творів зручно впорядковані в новому альбомі, виданому у 2014 році [6]: «Київ -- Міф»; «Дослід реальності»; «Свята та будні»; «Від'їзди та прибуття»; «Випадкові інтер'єри» та «Пленери». Всі вони більш-менш охайно вкладаються у визначення Матвія Вайсберга: «Уміння художника, доступне дуже небагатьом колегам по цеху -- естетизувати урбаністичне середовище з його подекуди майже промисловими елементами, будовами, ліхтарними стовпами, дорожньою розміткою і тому подібне -- одна з дивовижних властивостей міських пейзажів Олени Придувалової» [1, с. 6]. Менший каталог з вибраними гуашами 2010 року. Містить осібний цикл творів художниці, -- як завжди у ті часи, яскравий і життєрадісний -- та декілька відгуків кількох мистецтвознавців київської школи [7]. Зокрема, Олег Сидор-Гибелінда, аналізуючи її творчість, зазначав: «“Зняття суперечності” між Культурою та Природою проходить у її картинах просто і невимушено, як і між Будівлею та... Руїною, яка такою не видається (і не є нею насправді, усвідомлюєш згодом). Вулиці квітують. Людей не мало і не багато, якраз досить, аби було затишно усім... Та, котру ще зовсім недавно не можна було запідозрити у жодних проявах урбанізму, нині є його парадоксальним і, можливо, най- талановитішим виразником прохання не плутати з “глашатаєм”. Вдумливо споглядаючи кільканадцятеро картин її нової серії, можна усвідомити сенс деяких наших змін -- чи довготривалих станів. Більш ніж певно, Придуваловій не йшлося ні про яку соціяльну критику -- та хмарочоси у її картинах восістину примарні, зловісні. “Хмарочосність” ландшафту навіть і не усвідомлюється чуттями: придушені свинцевими небесами, будови зрослися в одне похмуре ціле» [7, с. 37].

Рис. 2. Олена Придувалова. Зліва направо: «Друкарська машинка». 2012. Папір, гуаш. 86 х 62 см «З вікна потяга». 2011. Картон, акрил. 80 х 100 см «Миргородський інтер'єр». 2000. Папір, гуаш. 86 х 62 см «Живи на повну». 2013. Папір, акрил. 79 х 109 см.

Все інше в її творчості впорядковується приблизно так само легко, як дружня розмова про те, що трапилося любити, з якого приводу нервувати; чим дихалось для тієї чи іншої зміни настрою. В мистецтві існують речі, про які потрібно вміти мовчати, і кожен художник відбирає їх для себе самостійно; без цього приватного словника замовчувань не існує жодного стилю -- що осібного митця, що цілої епохи. Точка зору Олени Придувалової виключає відкриту розмову про страждання, тому що, якою б твердою і впевненою не була б її живописна майстерність, сутність її погляду складається найперше з захвату чи замилування цілковито, як неодноразового говорилось вище, дитячих властивостей, а це не той інструментарій, котрим легко скористатись у розмовах на дорослі теми.

Таким був живопис Олени Придувалової до всього, -- до зими 2013-2014, що змінила нас всіх до нас напівнепізнаваних, до людей, які за кілька місяців постаршали на бозна скільки років через зустріч з ужитковими формами поняття «війна».

Страждання, всупереч поширеній у взагалі схильному до побутових форм садизму пострадянському суспільстві думці А. Шопенгауера, облагороджують далеко не всіх, тож живопис Олени після побаченого, -- а вона досить часу провела в епіцентрі кривавих подій Майдану 2014, разом з усіма тими художниками, які не могли там не бути (наприклад, М. Вайсбергом, О. Белюсенко та Ахрою Аджинд- жалом) -- втратили дитячу безпосередність. Її палітра стала значно темнішою; похмурішою; тоншою, -- так відрізняється підліткова депресія від дитячого, -- в котрім нічого не затримується надовго, -- ставлення до світу.

Передчуття значних суспільних подій є суттєвою рисою будь-якої творчої професії, то нічого дивного в тому, що наведений нижче діалог з художницею відбувся у березні 2013 року, коли передчуття майбутньої Революції гідності в країні, здається, відчувалось на дотик, -- такою тяжкою для декого з нас була атмосфера тих часів: «Ви кажете -- колір. А я одного разу раптом відчула, що колір зник. Просто до відрази... Ось так трапилось. Була приблизно така ж ситуація, як зараз за вікном, -- кінець зими, лютий, шалена туга. Я почала бувати на вокзалі, пити каву в якихось таких містах, загалом крутитись у цій ситуації. Вирішила, що якщо вже така пригода зі мною відбулася, то слід спробувати щось інше. І я зрозуміла, що я ще й графік, що мені цікавий і сірий також; що можна поміж чорним і білим знайти неймовірну кількість відтінків, і цілком несподівано для себе десь зо два місяці пропрацювала у монохромному настрої» [2].

Рис. 3

Тож немає нічого дивного в тому, що перша виставка художниці 2015 року, що з галереї київського будинку художника потім переїхала до галереї «Наша» у м. Суми, називалась «Киев, Февраль, 2014», і весь її загальний настрій, -- завдяки побудові композиції, темному колориту и проникливій атмосфері, -- витримував визначення «пост-травматичний синдром». З приводу цього циклу робіт Олена говорила: «Це документ моїх напрочуд особистих переживань. Ці дні зими були наповнені різними почуттями -- страх (йти нічними вулицями), відчай, безвихідь, невизначеність, необхідність, очікування і величезне відчуття наповненості кожної миті життя. Добре, спокійно, упевнено я почувалась тільки на Майдані, з тими людьми, з котрими мені б хотілося жити в одній країні. Тоді все було справжнім -- люди, слова, звучання гімну, почуття і події... Цьому й присвячено мої роботи» [9].

Проте життя триває, і будь-які стреси, будь-які потрясіння рано чи пізно поступаються рисам характеру, початково властивим будь-якій, -- особливо творчій -- людині. Тож експозиція «Живи на повну» [10], (Рис. 3) нагадала глядачам всі кращі властивості творчості мисткині: ясні кольори відкритих «банкових» фарб, врівноважені чи ні композиції, що дихають сонцем і вітром; рідні ракурси Києва, які тепер потрібно шукати, -- і які саме ця художниця вміє знаходити, на зразок кораблика під бильцями старого мосту, який, на щастя, вцілів від зусиль гіперактивних модернізаторів втомленого міста; врешті, ледь відчутну меланхолійну ноту, змішану з полегкістю щодо того, що натовп на картині є знову стафажем художниці, що закінчила театральне відділення НАОМА, -- знову персонажами, а не купкою людей на барикадах, які щохвилини на очах художниці ризикують власним життям.

Творчість Олени Придувалової тематично присвячена переважно Києву, з усіма його модернізованими, а також вцілілими від ентузіазму модернізаторів, прекрасними вулицями і площами, побут яких саме ця художниця легко і натхненно поетизує. Завдяки цьому, а також через обставини навчання і творчого життя її творчість вкладається в концепцію так званої київської школи. Суспільно-політичний злам зими 2013-2014 років суттєво вплинув на творчість всіх київських митців, які були безпосередніми свідками Революції гідності; в цій статті окреслено загальні риси такого впливу на прикладі творчості Олени Придувалової.

Рис. 4. Олена Придувалова. Зліва направо: Інший берег. 2012. Полотно, акрил. 150 х 100 см Із серії «Київські канікули»: Дніпро. Под Рис. 2013. Картон, акрил. 100 х 100 см «Острів на Дніпрі». 2012. Полотно, акрил. 150 х 100 см «На Старовокзальній вулиці». 2008. Папір, гуаш. 62 х 86 см

Література

1. Вайсберг М. Смуга відчуження [Текст] / М. Вайсберг // О.Г. Придувалова; упоряд. Т. Калита. -- КалитаАртКлуб. Проект «Мистецтво на папері». -- К.: ВД Антиквар, 2014. --159 с.

2. Десятерик Д. Елена Придувалова: «Хочу нарисовать картину настолько отстраненно, чтобы нельзя было понять, кто автор» [Текст] / Дмитро Десятерик / / [Електронний ресурс]: (Проект) / День. -- 6.03.2013. -- № 42. -- Режим доступу: http://wwwdaykiev.ua/ru/article/kul- tura/elena-priduvalova-hochu-narisovat-kartinu-nastolko-otstranenno-chtoby-nelzya-bylo. -- Назва з домашньої сторінки Інтернету.

3. Стратийчук И. Живописные сезоны в «Мистецькому маєтку “Ставки”» / Иванна Стратийчук //Антиквар. -- 2015. -- № 3/4. -- С. 87-99.

4. Придувалова О. [Електронний ресурс]: (Проект) / Видавництво ARTHUSS. -- 2014. -- Режим доступу: http://arthuss.kiev.ua/catalog/designers/po_predmetam_iskustva/elena_priduva- lova/. -- Назва з домашньої сторінки Інтернету.

5. Придувалова О. [Електронний ресурс]: (Проект). -- Персональний сайт художниці. Режим доступу: http://www.pryduvalova.com/ukr/ex.php. -- Назва з домашньої сторінки Інтернету.

6. Придувалова О. [Альбом] / О.Г. Придувалова ; упоряд. Т. Калита ; Калита Арт Клуб. Проект «Мистецтво на папері». -- К.: ВД Антиквар, 2014. --159 с.

7. Придувалова О. Гуаш [Каталог] / упоряд. Н. Сухоліт. -- К.: Art Evolution, 2010. -- 38 c.

8. Сидор-Гибелінда О. Живопис Олени Придувалової [Текст] / Олег Сидор // Олена Придувалова. Гуаш [Каталог] / упоряд. Н. Сухоліт. -- К.: Art Evolution, 2010. -- 38 c.

9. Ольшанская Д. Киевская художница презентует сумчанам свой Майдан / Диана Ольшанская // [Електронний ресурс]: (Проект) // Данкор онлайн -- 09.02.2015 -- Режим доступу: http://www.dancor.sumy.ua/news/newsline/146456. -- Назва з домашньої сторінки Інтернету.

10. Поліщук Т. «Живи на повну!» -- галерея сучасного мистецтва «Триптих АРТ» [Електронний ресурс]: (Проект) // Київ 1. --19.08.2015. -- Режим доступу: http://kyiv1.org/news/givi-na-povnu-galereya-suchasnogo-mistectva-trip-043314/. -- Назва з домашньої сторінки Інтернету.

Размещено на Allbest.ru