Рецепція образу Т. Шевченка українською діаспорою у післявоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ Т. ШЕВЧЕНКА УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД

Анотація

Пропоноване дослідження має на меті показати значення, яке відіграє Шевченківський національний заповідник у Каневі в житті українського суспільства та у відродженні його духовності. Утвердження України як незалежної держави нерозривно пов'язане з плеканням національної культурної спадщини. Це - одна із передумов шляху нашої держави в майбутнє.

Вперше було досліджено зв 'язки Шевченківського національного заповідника у місті Каневі (Україна, Черкаська область) з українцями за межами нашої держави. Незважаючи на історичні реалії, українські поселенці, зокрема за океаном, завжди прагнули до об'єднання із землею, яку покинули і яку не бачила більшість їхніх нащадків. Їм завжди були небайдужі ні українська культура, ні люди, які її прославляли. Хранителі Шевченківського меморіалу щоденно зустрічаються із світовою аудиторією.

Ключові слова: діаспора, Т. Шевченко, Шевченківський національний заповідник. шевченківський заповідник діаспора духовність

Аннотация

Н. И. Бушин, Ю. М. Тихоненко

Рецепция образа Т. Шевченка украинской диаспорой в послевоенный период

На современном этапе становление украинского общества усиливается внимание к процессам культурного развития и влияния личности на развитие социума. Поэтому особенно важным является исследование национального культурного наследия украинского народа. Значительная роль в этом процессе принадлежит национально-культурным заповедникам, как сокровищницам духовного наследия, которые способствуют гуманизации общества, утверждению украинской нации как самостоятельной и самодостаточной единицы мирового сообщества. Статья посвящена комплексному исследованию становления связей Шевченковского национального заповедника в городе Каневе с украинцами за рубежом, которые покинули свою родину, и которую не видели большинство их детей и внуков.

В статье впервые рассмотрена эволюция связей украинской диаспоры с Шевченковским национальным заповедником в Каневе. Эта уникальная достопримечательность украинского культурно-исторического наследия притягивает выходцев с Украины из разных стран мира, чтобы почтить память великого украинского поэта Т. Г. Шевченко.

Ключевые слова: диаспора, Т. Шевченко, Шевченковский национальный заповедник

Annotation

M. Bushyn, Yu. Tykhonenko The reception of T. Shevchenko image by Ukrainian diaspora in postwar period

At modern stage of the development of Ukrainian society the attention to the processes of cultural development and personality influence on the development of society is increased. Therefore the study of national cultural heritage of Ukrainian people is particularly important. Significant role in this process belongs to national and cultural reserves as the treasures of spiritual heritage that contribute to the humanization of society, the assertion of Ukrainian nation as an independent and self-sufficient unit of the world community. The article is devoted to complex study of the formation of relations of Shevchenko national reserve in Kanev city with Ukrainians abroad who left their homeland which haven't been seen by the most of their children and grandchildren.

The paper first discusses the evolution of relations of Ukrainian diaspora with Shevchenko national reserve in Kaniv. This unique place of interest of Ukrainian cultural and historical heritage attracts immigrants from Ukraine in different countries of the world to honor the memory of the great Ukrainian poet T. G. Shevchenko.

Key words: diaspora, T. Shevchenko, Shevchenko National Reserve.

Виклад основного матеріалу

Метою даного дослідження є показати важливість постаті Шевченка та її значення для пробудження національної свідомості українців, збереження його спадщини в усі подальші періоди історії України. Мало кому відомо, як виник цей заповідник і яке його значення для української спільноти. Як не дивно, але питанням збереження та впорядкування Тарасової гори цікавились з часу перепоховання відомого українського поета Т. Г. Шевченка в Україні і зокрема в Каневі як державні діячі, так і діячі культури та науки. Ця унікальна пам'ятка української культурно-історичної спадщини відіграє велику і разом з тим непомітну на сьогоднішній день роль об'єднання українського народу. Шевченківський заповідник в місті Каневі на сьогоднішній день є центром культури та науки України, що поєднує нашу державу з усіма країнами світу незалежно від економічної чи політичної ситуації.

Незважаючи на важливість теми дослідження та наявність публікацій, вона залишається недостатньо розробленою в історіографічному плані. Матеріал з даної проблематики ми можемо черпати з публікацій представників української діаспори, для яких характерна власна точка зору на цінність Шевченківського національного заповідника та його значення для української культури. На особливу увагу заслуговує наукова робота О. І. Синиці «Українці за межами України», в якій дана характеристика української діаспори, її зв'язків з батьківщиною, який залежав від багатьох об' єктивних і суб'єктивних факторів [9].

Важливе місце в контексті даного дослідження займає Збірник-Альманах сторіччя смерті Поета «Наш Шевченко» за редакцією Вячеслава Давиденка, виданий 1961 року в Джерзі Ситі - Нью-Йорк, США. У виданні вміщено статті, присвячені життю та творчості Т. Г. Шевченка. Деякі висвітлюють становлення та розвиток Шевченківського національного заповідника в місті Каневі, а також значення його для збереження і розвитку національних традицій української діаспори [2].

Дотичними до нашої тематики є наукові видання діаспорних авторів, присвячені життю та творчості Т. Шевченка. В окремих із них висвітлено становлення та розвиток Шевченківського національного заповідника в м. Каневі, а також значення його для збереження і розвитку національних традицій української діаспори. Це праці П. Стасюка, Д. Нитченко, П. Кравчука та ін. Найбільшу наукову цінність мають спогади безпосереднього організатора культурних зв'язків Шевченківського національного заповідника з українською діаспорою, голови канівського відділу товариства Україна Юрія Гавриловича Батеровського.

Українську національну спільноту поза межами материнського етнічного регіону, яка відчуває духовний зв'язок з Україною, нині прийнято називати діаспорою. Щоправда цей термін не завжди трактується однозначно. Одні вчені під діаспорою розуміють усіх українців поза державою, інші - до неї включають тих, що живуть на пограниччі зі своїми сусідами на споконвічній українській етнічній території. Проте основною ознакою, яка об' єднує українців усього світу - це потяг до нашої культури, історії, духовності. Велике значення для українців, які опинилися поза межами держави, є поєднання з материнським регіоном - Україною, яке є важливим і для самої України [9, 81].

Характер зв'язків зарубіжних українців з батьківською землею залежав від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, насамперед від суспільно- політичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці, зокрема за океаном, завжди прагнули до об' єднання із землею, яку покинули і яку не бачила більшість їх нащадків. Їм завжди були не байдужі ні українська культура, ні люди, які її прославляли. Цю любов до неньки - України вони пронесли через роки і передали у спадок своїм дітям, онукам. І куди б не закинула їх доля, серце завжди лине до рідної землі, тому як тільки випадає нагода, вони намагаються відвідати батьківщину. Тому, як тільки в 60-х роках зменшилось напруження у відносинах між СРСР і США та європейськими країнами, українські переселенці виявили бажання відвідати Україну, показати її своїм нащадкам. Це прагнення відбилось у вшануванні великого поета українського народу Тараса Шевченка та відвідуванні його пам'ятника у місті Каневі.

Досліджуючи характер зв'язків української діаспори з Шевченківським національним заповідником, автори намагались показати, що українська національна спільнота поза межами материнського етнічного регіону постійно відчуває духовний зв'язок з Батьківщиною. Їй завжди не байдужі були ні українська культура, ні люди, які її прославляли, тому прагнення вшанувати Т. Шевченка має символічне значення для українців за кордоном. Це бажання вшанувати великого поета українського народу притягує іноземців у Канів на Тарасову гору.

Щороку Шевченківський національний заповідник відвідує понад 250 тисяч осіб. Саме тут для багатьох іноземців починається знайомство з Україною. Люди із більше, ніж 130 країн світу приїздять сюди вклонитися Великому Кобзареві. Представники української діаспори намагаються не лише пам'ятати рідну мову, історію, культуру, а й прищеплювати любов до рідної землі, її святинь своїм дітям, онукам. Не маючи змоги відвідати пам'ятник Великому Кобзареві у Каневі, представники української діаспори вшановують його в тих країнах, де вони проживають.

Окрема сторінка вшанування Т. Г. Шевченка за кордоном стосується історії встановлення пам'ятника поету у Вашингтоні. 27 червня 1964 року в столиці Сполучених Штатів Америки було відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку. Українські патріоти хотіли закласти в нього грудочку рідної землі, привезеної з Тарасової могили в Каневі. Пам'ятники українському поету встановлені також в Колумбії, Бразилії та інших містах Південної Америки [3, 147].

Пам'ятник Тарасу Шевченку в у м. Вашингтон (США)

В столиці Аргентини - Буенос- Айресі 1971 року на одному з кращих майданів міста встановлено скульптуру роботи Л. Молодожанина. Композиційно монумент складається з двох частин - постаті поета та скульптурної групи, яка уособлює боротьбу українського народу за волю. На цьому пам'ятнику аргентинська птаха на руці в поета звила гніздечко. Це вважається доброю прикметою в Аргентині - в людини була добра душа [6, арк. 21].

Проте не лише на американському континенті шанують і пам'ятають великого Тараса. Вшановували генія Шевченка українські переселенці зокрема і у Франції. Шалетт-сюр-Люен - невелике французьке містечко з двадцятитисячним населенням, котре увіковічнило пам'ять про славного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, встановивши йому пам'ятник в одному з центральних місць в 1979 році. Через рік до Канева приїхав мер міста Жан Луї. Він поклав букет піонів до надмогильної плити на Тарасовій горі. Гість з Франції схилив голову в хвилинному мовчанні. Потім уважно вислухав переклад написів на плиті і п'єдесталі і, оглядаючи пам'ятник Кобзареві, сказав: «Хочу більше дізнатися про Шевченка. Ми, французи, дуже його шануємо. Я задоволений з того, що якраз у нашому містечку встановлено йому монумент. Звичайно не такий прекрасний, як цей, але збудований від щирої душі» [1, 3].

Поважні літні люди кладуть квіти на могилу Т. Г. Шевченка, співають«Заповіт». Це канадці українського походження, нащадки тих, хто наприкінці минулого століття покинув рідну землю в пошуках шматка хліба на чужій землі. Можна було тут побачити туристів зі Сполучених Штатів Америки. Надзвичайно цікаво було розмовляти з представниками молодшого покоління заокеанських українців. Це люди, які народилися в Америці, зросли там і вивчилися, які вже і мови власне не знають як слід. А проте багато з них знову і знову повертаються на Україну [12, 159].

Неможливо перелічити всіх, хто в різний час побував на Тарасовій горі: Адрієна і Жанівал Рабелло, журналістка і письменник із Бразилії, делегація з Бангладеш, чи туристи з острова Маврикій, що загубився серед просторів Індійського океану, з африканської країни Берег Слонової Кості, молодь Франції, відомий канадський публіцист Петро Кравчук та багато інших представників української діаспори з різних країн і просто іноземців, які цінують і поважають творчість українського поета Т. Г. Шевченка.

Приїздили сюди також гості із Польщі. У Книзі вражень вони записали: "Як це чудово, коли народи єднають спільні інтереси і далі: "Шевченко був першим, хто протяг руку полякам [11, 350].

Велика заслуга у встановленні тісних контактів українців зарубіжжя з Україною належить Товариству «Україна». Воно було створене у 1960 році з ініціативи громадськості, зокрема видатних діячів літератури, науки, мистецтва, письменників Юрія Смолича, Миколи Тарнавського, Максима Рильського, народного артиста СРСР Федора Паторжинського, композитора Левка Ревуцького, професора Івана Крип'якевича, протоієрея Бориса Старка. Першим і багаторічним головою Товариства був Ю. Смолич. Після його смерті Товариство очолювали О. Підсуха, понад десять років - Володимир Бровчинко, а з 1990 року - письменник, народний депутат України - Іван Драч. Активними працівниками були перший заступник голови правління Станіслав Лазебник, Валентин Цуркан, завідуючі відділами Ольга Гавура, Валентина Лубченко та інші. Це був на той час прорив України в усі країни світу, де проживають українці. Товариство надавало допомогу зарубіжним українцям у їх всебічному ознайомленню з життям на Україні, сприяло вивченню української мови, встановлювало тісні контакти з українськими організаціями. Воно допомагало у вирішеннях питання приїзду на Україну мистецьких колективів, як хору «Гагілка» з Торонто, хору імені Кошиця з Вініпегу, капели бандуристів з Північної Америки, участі митців України в етнічних мистецьких фестивалях, в традиційних Шевченківських читаннях, відвідуваннях культурних та історичних пам'яток [7, 67].

Проголошення Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року дало надію українцям за кордоном на реальну побудову самостійної незалежної демократичної держави. У всіх країнах, де проживає українська діаспора та їх нащадки, в цей день відбувались значні урочистості. Зокрема, у Бразилії, як повідомляв кореспондент Нестор Кутинський місцеве товариство прихильників української культури підготувало спеціальну програму про Україну, яку транслювали всі телеканали. Бразильська преса повідомляла про мітинги та демонстрації, що відбувались у Києві та інших українських містах, друкували інтерв'ю з відомими переселенцями про незалежність України [7, арк. 15].

Українська діаспора щиро вітала проголошення незалежності України. Зразу в Україну і зокрема до Шевченківського національного заповідника збільшився потік іноземних туристів. Із 386 туристів у 1986 р. році до 4000 у 1991 р. [4, арк. 5].

Асоціація об'єднаних українських канадців, довідавшись про прийняття Акта про незалежність України зібрало екстрене засідання 25 серпня 1991, яке підтримало цей крок. У своїй заяві товариство привітало керівництво новоствореної держави і заявило, що члени і прихильники Товариства об'єднаних українських канадців ніколи не поривали зв'язків з своєю родиною, рідною землею. Проголошений Акт про самостійність України, на думку голови товариства, Петра Кравчука, матиме велике значення не лише для української нації, а й для українських канадців, для їх економічних, культурних та дипломатичних зв'язків.

Ю. Г. Батеровський в Каневі на Тарасовій горі

10 червня 1991 Тарасову гору відвідала Капелла бандуристів імені Т. Шевченка із США. 7-25 червня 1991 вони влаштували концертне турне по Україні. Прибули з американського міста Детройта. Капелла бандуристів імені Т. Г. Шевченка зароджена в 1918 році. Всі учасники капели живуть і працюють в різних містах США і Канади, а в Детройт приїжджають на репетиції. Своєму духовному провіднику колектив присвятив цілий концерт «Слово Тараса». Капелла бандуристів ім. Т. Г. Шевченка дала 600 концертів по Україні. У 1984 році колектив очолив Володимир Колесник [6, арк. 19].

У 1991 році також виповнювалось 100-річчя поселення українців в Канаді. У зв'язку з цією подією у Торонто відбулось 100 концертів по всій країні були організовані виставки, виступи українських артистів, вечори української культури. 30 червня 1991 року в Палермо у парку біля монументу Т. Г. Шевченка відбулась урочиста церемонія. Українські канадці співали «Заповіт», «Реве Дніпер» та ін. Відкрив церемонію П. Кравчук - голова Товариства об'єднаних українських канадців урочистою доповіддю. Виступали також голова товариства Україна у місті Каневі Ю. Батеровський та інші почесні гості. До монумента Т. Шевченку були покладені квіти, далі урочистості продовжив концерт, де виступали танцюристи з Канева. Не залишили поза увагою і меморіальний музей та Чернечу гору в Каневі. З 1 по 27 липня була організована поїздка членів товариства до України і зокрема до Канева на могилу Т. Г. Шевченка. В ході туру гості відвідали прикарпатське селище Небилів, з якого вперше виїхало два емігранти в Канаду. Також гості відвідали Львів, Івано-Франківськ, Чернівці. Далі була організована поїздка по Дніпру з Києва до Одеси і назад.

28 вересня 1991 Канів приймав Президента СКВУ (Світовий Конгрес Вільних Українців - Канада, Торонто) Юрія Шимка. Президент СКВУ дав 1000 дол. на облаштування в Шевченківському національному заповіднику куточка «Шевченко і українська діаспора». Найбільше українців, або ж громадян українського походження, розпорошилося в Новому Світі, по країнах Європи, в Австралії, - сказав він. -. А скільки ж на просторах Росії, Казахстану і ще бозна-де! Від 12 до 15 мільйонів. І все ж багато що нас єднало завжди - мрія про самостійну, вільну державу, єднала мова, гуртував земляків своїх Тарас Шевченко. Відвідуючи перший раз святиню українського народу - могилу великого генія Кобзаря Тараса Шевченка, схиляємо голову перед Тарасом від імені української діаспори - в роки проголошення Акта незалежності України, нехай сповнюються слова Т. Шевченка: І оживе добра слава, Слава України!

На думку, Ю. Г. Батеровського, українська еміграція з одного боку є складовою частиною долі та історичного процесу України, а з другого - невід'ємним компонентом історії країни поселення. Бо економічне, політичне і культурне життя цих країн українці зробили значний внесок. Зараз у федеральному уряді Канади 3 міністри - українці, генерал-губернатор - українець.

Починаючи з 90-х років ХХ ст. кількість туристів з далекого зарубіжжя невпинно збільшується. Ми з далекого Чикаго, в Америці, відвідали могилу Пророка України Тараса Шевченка, який як і ми, скитався за межами України. Ми після майже півстолітньої відсутності приїхали в Україну. Марія й Олексій Коновал. 28 серпня 1992 р.

Шкода, що немає більшої частини оригіналів картин, які в більшості знаходяться на чужині, а саме в Петербурзі. Таня і Василь Бойчук. Народний депутат міста Торонто, Онтаріо, Канада. 27 серпня 1992 р. Ось які записи залишають представники діаспори в Книзі вражень музею [7, арк. 24].

Для залучення туристів на Тарасову гору дирекцією заповідника були укладені договори з туристичними організаціями. Спільно з колективом Канівського училища культури запровадили традицію зустрічі туристичних теплоходів з концертними програмами, цікавими екскурсіями, відпочинком на березі Дніпра.

Хранителі Шевченківського меморіалу щоденно зустрічаються із світовою аудиторією. Багато хто з відвідувачів вперше розкриває тут творчість Т. Г. Шевченка. Приємно читати у Книзі вражень такі рядки, які залишили представники фінського народу: Ми найшли тут Шевченка.

Деякі представники української діаспори, будучи поціновувачем творчості Великого Кобзаря, постійно беруть участь у житті Шевченківського національного заповідника. Серед них Олексій Коновал з міста Арлінгтон, США. Олексій, інженер за професією, об'єднує навколо себе національно свідомих українців в Америці, організовує пошуки та збір матеріалів, пов'язаних з іменем Тараса Шевченка, вшануванням його пам'яті. Як справжній український патріот, Олексій Коновал є одним багаторічним другом музею Тараса Шевченка в Каневі, глибоко переймається справами Шевченківського національного заповідника, відгукується на всі потреби музею у формуванні фондової колекції, розширенні зв'язків з українцями, що проживають на різних континентах. Його заходами збірка музею Тараса Шевченка в Каневі поповнилась надзвичайно цінними і раритетними виданнями творів Тараса Шевченка, літературою шевченкознавчого характеру, предметами філокартії, філателії, більшість із яких була відсутня в музейній колекції.

Безцінною турботою є допомога Шевченківському національному заповіднику від К. В. Росандіч-Кричевської - онуки відомого українського архітектора, автора проекту Канівського музею Тараса Шевченка Василя Григоровича Кричевського. Завдяки її щедрим дарункам безпосередньо музею і через Національну комісію по поверненню культурних цінностей в Україну, музейна колекція заповідника поповнилась сотнями унікальних експонатів та документальних матеріалів. Городиський Орест - колекціонер з міста Чикаго - надіслав до музейної збірки Шевченківського національного заповідника 117 цінних музейних предметів: унікальні шевченківські медалі, поштові марки, публікації у пресі США, книги, часописи та інші свідчення пошановування Тараса Шевченка на американському континенті [5, арк. 13-15].

Пам'ятають та вшановують генія Т. Г. Шевченка і в Польщі. Один з перших пам'ятників було зведений у 1991-му році у місті Білий Бір. Цей монумент є даром українського народу для українців у Польщі. Його творці це - скульптор Василь Бородай та архітектор Анатолій Ігнащенко.

Ще один з відомих монументів Великому Кобзарю відкритий за участю міністрів закордонних справ України та Польщі Анатолія Зленко та Влодзімежа Цімошевича 13 березня 2002 року у сквері його ж імені на перетинанні вулиць Спацерова, Говорка і Хотиньська. Інвестор - Об'єднання українців у Польщі на чолі з Мирославом Кертичаком. Автором даної скульптури став український скульптор Анатолій Кущ, автором п'єдесталу - польський архітектор Балтазар Брукальський. Фінансувала будівництво даного об'єкту Київська міськрада і Львівська обласна державна адміністрація. Фірма Edbud, на чолі з Едвардом Мазуром профінансувала монтаж пам'ятника, а також увесь комплекс робіт, пов'язаних із забрукуванням доріжок у сквері та площі перед самим п'єдесталом. Вагомий внесок для встановлення та відкриття пам'ятнику зробив тодішній посол України в Польщі Дмитро Павличко [9, 4].

Досліджуючи характер зв'язків української діаспори з Шевченківським національним заповідником, доведено, що становлення меморіального комплексу на Тарасовій горі у Каневі сприяло зміцненню національної свідомості українців. Шевченківський національний заповідник виконує об'єднавчу функцію між Україною і західно-європейським світом. Потрібно лише забезпечити подальший міжкультурний діалог між представниками української діаспори за кордоном та сучасною українською державою, який існує вже завдяки меморіальному комплексу в Каневі.

Список використаних джерел

1. Батеровський Ю. Г. Єдність сердець не здолати // Дніпрова зірка. 1980. 8 червня. С. 3.

2. Давиденко В. Не забули пом'янути // Наш Шевченко: збірник-альманах сторіччя смерти Поета. 1861 - 1961. Нью-Йорк: В-во Свобода, 1961. 256 с.

3. Кравчук П. Бій за Тараса Шевченка // Жовтень. №3. 1964. С. 146 - 151.

4. Науковий архів Шевченківського національного заповідника (далі - НАШНЗ м. Канів ). Ф. 4 Звіт Канівського Державного музею Могила Т. Г. Шевченком про науково-експозиційну, експозиційно-освітню та культурно-масову роботу за 1946 - 2005 рр. Оп. 1. Спр. 51. Звіт про роботу Шевченківського національного заповідника, 1993 р. 35 арк.

5. НАШНЗ м. Канів. Ф. 4 Звіт Канівського Державного музею Могила Т. Г. Шевченком про науково-експозиційну, експозиційно-освітню та культурно- масову роботу за 1946 - 2005 рр. Оп. 1. Спр. 61. Звіт про роботу Шевченківського національного заповідника 2005 р. 51 арк.

6. Особистий архів голови канівської філії Товариства Україна Ю. Г. Батеровського. Відвідання Тарасової гори в м. Каневі іноземними туристами 1984 - 1990 рр. // Папка Матеріали про діяльність канівської філії Товариства Україна Ю. Г. Батеровського. 156 арк.

7. Особистий архів голови канівської філії Товариства Україна Ю. Г. Батеровського. Записки про враження іноземних туристів від Канева та Тарасової гори // Біографічні матеріали Ю. Г. Батеровського. 250 арк.

8. Павличко Д. Як встановлювали пам'ятник Тарасові Шевченку у Варшаві // День. 18 квітня. 2002. С. 4.

9. Синиця О. І. Українці за межами України, Івано-Франківськ, 2001. С. 81 - 91.

10. Сторінками Книги вражень 1939-1999рр. // Чернеча гора. №2. 1999. С. 3 - 4.

11. Танана Р. На прощу до Тараса // Тарас Шевченко і європейська культура, Черкаси: 2001. С. 345 - 352.

12. Чайковська К. На Тарасовій горі // Всесвіт. 1986. №4. С. 158 - 159.

Размещено на Allbest.ru