Мистецькі інтенції спротиву офіційній культурно-ідеологічній доктрині наприкінці 1950-х у творчості Ади Рибачук і Володимира Мельниченка

Радянська ідеологічна машина уміла «перемелювати» людей і робила це віртуозно. Ада Рибачук і Володимир Мельниченко по суті своїй не були дисидентами. їх «незгода» -- то не була незгода політичного чи ідеологічного характеру. То була незгода з неправдою і несправедливість, незгода із свавіллям чиновників, незгода з обмеженням творчості, незгода з диктатом у творчості, з навішуванням ярликів і стереотипів. Це, по суті своїй, і був нонконформізм чистої води.

Одіозна «шумиха» навколо творчості молодих, сміливих і неординарних українських художників Ади Рибачук і Володимира Мельниченка мала декілька площин існування. Причина перша -- покарання «за непослух», за те, що поїхали не на тепле, а на холодне море, що обрали «щастя важких шляхів», відмовившись від поступового розміреного крокування від виставки до виставки, від звання до звання; ризикнули і заявили про себе вголос і серйозно великою кількістю достойних творів; покарання за сміливість, покарання за правду, покарання за справжність. Генеральною метою цього покарання була друга причина-пересто- рога іншим митцям: більше так не робіть, бо буде гірше. Причина третя -- суб'єктивна, яка крилася у звичайній людській заздрості з приводу того, що хтось виявився успішнішим, швидшим, сміливішим, розторопнішим. Певна категорія людей, спосіб життя яких складає патологічний страх втратити роботу, заздрість, паразитування, намагання зупинити розви- ток успішних людей, небажання ризикувати і самовіддано працювати, не виправляти своїх ганджів, але притикати іншим. Результат їхніх дій говорить сам за себе: купи лайна і брехливих звинувачень. Причина четверта -- зведення особистих рахунків: Портнов у такий спосіб посередництвом художників відплатив журналістам Вєдіну і Мєстєчкіну за критику й карикатури на свою адресу. Тобто цей комплекс причин викликав «ефект першого спро- тиву», коли молоді й талановиті, сильні, красиві і відважні люди, які бачили «життя без коректур», на межі людських можливостей, в атмосфері абсолютної справжності, де все нашароване, наносне, несправжнє відпадає само собою.

Висновки

Таким чином, мистецькі інтенції Ади Рибачук і Володимира Мельниченка в сенсі прагнення усвідомити предметну спрямованість переживань свідомості, первинне сенсоутворювальне устремління свідомості до світу, предметну інтерпретацію відношень -- знайшли свій прояв у низці творчих робіт, створених упродовж 1950-1990 рр. Прагнучи дослідити і зрозуміти феномен «спільного часу», ефект присутності у різних місцях світу і відчуття кровної спорідненості з землею, де колись ступала твоя нога, художники відкрили не просто картини природи північного краю, передали не просто образи і характери людей Півночі -- вони по суті перенесли цей світ в Україну і частинку себе залишили там, за Полярним колом. Це усвідомлення відчуття «спільного часу», помножене на «скажений біг по лезу», за яскравим висловом Володимира Мельниченка, проявляється у всій їхній творчості. Аналіз їхнього творчого шляху демонструє підтвердження аксіоми «чим сильніший натиск -- тим відчутніший спротив». Ставши на шлях незгоди з існуючою несправедливістю, прагнучи виключно можливості вільно творити на вільній землі в середині 1950-х -- «загартовані відчаєм», за словами великого Й. Гегеля, АРВМ мужніли і зміцнювалися духовно. Саме ця міць дала їм сили пережити драматичні і трагічні сторінки своєї біографії. Мужніючи і міцніючи, вони приходили до внутрішнього розуміння, що поняття «любов» і «пам'ять» вічні.

Мистецькі інтенції АРВМ виражалися у постійній напруженості взаємодії між власним світом, «світом острова» і загальною «людською реальністю», спричиняючи відчуття перетину їх взаємодії та незвідності.

У своїх творчих пошуках АРВМ намагалися віднайти ідеальний спосіб буття мистецтва, осягнути структурну організацію глибинних сенсів і значень створюваних робіт, вийти на рівень специфічного зв'язку між світом природи і світом людини завдяки посередництву сили високої емоційної напруги -- мистецтва. Мистецький твір для Ади Рибачук і Володимира Мельниченка -- це не відчужений холодний знак-символ, а скроплений «живою водою» людської інтенції, код в якому акумульовані думки і почуття, глибинний код емоційної пам'яті [12, с. 380].

Література

1. Горова Н. Інтерв'ю з Володимиром Мельниченком. -- 06.10.2014. -- З приватного архіву автора.

2. Довідник СХ.

3. Горова Н. Інтерв'ю з Володимиром Мельниченком. -- 11.05.2015. -- З приватного архіву автора.

4. Горова Н. Список виставок Ади Рибачук та Володимира Мельниченка. -- З приватного архіву автора.

5. Рибачук Ада. Літературне життя. -- 2011. -- № 6-7.

6. Горова Н. Інтерв'ю з Володимиром Мельниченком. -- 13.05.2015. -- З приватного архіву автора.

7. Рибачук А. Ф., Мельниченко В. В. Крик птаха V. Запахи землі [Текст] / А. Рибачук,

В. Мельниченко -- К. : ВД «АДЕФ-Україна», 2013. -- 232 с., іл.

8. Нарьяна Віндер. -- 1959. -- № 13.

9. Фонд Ф. Рибачука. Приватний архів АРВМ.

10. Філософський енциклопедичний словник. -- К., 2002.

11. Полтавець-Гуйда О. Формальне композиційне рішення як основа твору образотворчого мистецтва [Текст] / О. Полтавець-Гуйда // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв : Мистецтвознавство. Архітектура. -- 2011. -- № 3. -- С. 134-138.

Анотація

У статті подається історіографічний та джерелознавчий нарис творчості українських художників-мону- менталістів Ади Рибачук та Володимира Мельниченка, котрі ще у 1950-х своєю активною життєвою і творчою позицією проторували шлях мистецького нонконформізму. Аналізу піддано увесь спектр наявних джерел: періодичні видання, авторські роздуми і матеріали, інтерв'ю з художниками, але особливу увагу приділено статті «Мистецтво не терпить шумихи» з якої почалося переслідування митців. Автор приходить до висновку про те, що засуджувана і цькована радянською тоталітарною системою творчість АРВМ виходила за межі свого часу, що прослідковується у публікаціях сучасників і у ретроспективних дослідженнях.

Ключові слова: Ада Рибачук, Володимир Мельниченко, мистецький нонконформізм

В статье предлагается историографический и источниковедческий обзор творчества украинских ху- дожников-монументалистов Ады Рыбачук и Владимира Мельниченко, которые в 1950-х своей активной жизненной и творческой позицией проложили дорогу нонконформизму в искусстве. Анализу подвергся весь спектр источников, имеющихся в наличии: периодические издания, авторские рассуждения и материалы, интервью с художниками, однако особое внимание уделяется статье «Искусство не терпит шумихи», с которой началось преследование художников. Автор приходит к выводу, что осуждаемое и преследуемое советской тоталитарной системой творчество АРВМ выходило за границы своего времени, что можно проследить в публикациях современников и ретроспективных исследованиях. Ключевые слова: Ада Рыбачук, Владимир Мельниченко, нонконформизм в искусстве.

In the article we suggest historiographic analysis of the art of the Ukrainian monumental artists Ada Rybachouk and Vladimir Melnichenko, who due to their active life philosophy and art were the first ones to clear the way to the nonconformist art of the 1950s. The full range of sources was analyzed: periodical literature, authors' speculations and materials, interview with the artists, but the special attention was given to the article «Art Does Not Stand the Clamour», that gave rise to the persecution. The author comes to the conclusion that the persecuted by the soviet totalitarian system art of ARVM goes far beyond the scope of its time, which could be traced in the publications of the contemporaries and retrospective studies.

Keywords: Ada Rybachouk, Vladimir Melnichenko, noncomformist art.

Размещено на Allbest.ru