Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської

(поч. XVIII ст.), що узагальнила іконографічний досвід і живописну практику грецької Церкви, Варлаама та Йоасафа належить зображати як відлюдників, у чернечих ризах. Варлаам - старець, із сивою клиноподібною бородою, в схимі, Йоасаф - індійський царевич, юний, з ледь пророслою борідкою, в короні. Однак ми не маємо змоги навести більш-менш близькі за часом іконографічні аналогії до наших фресок, позаяк персональні образи цих святих з'являються доволі пізно, не раніше ХІІІ- XIV ст. [1]. Зауважимо, що в давньому стінописі Софії Київської в короні зображені лише візантійські царі, а, наприклад, старозавітний цар Єзекія зображений у пурпуровій мантії та без корони.

В останню чергу нам вдалося атрибутувати фресковий образ св. Йоанна Дамаскіна, який публікуємо вперше. Це і є вже згадане зображення, підписане на фресці у середині ХІХ ст. як «св. Йоанн». Цікаво, що у альбомі Ф. Солнцева він значиться як «св. Йоанн Дамаскін» [5, рис. 12, 2]. Цей напис- ім' я, вочевидь, є правильним, імовірно, дублюючим давній, оскільки, по-перше, образ св. Йоанна Дамаскіна відповідає супроводжуючим його образам свв. Варлаама та Йоасафа, а, по-друге, на ньому нам вдалося простежити над лівим плечем фрагмент давнього напису-діпінті Аацаакпл'од: від нього залишився Лац у стовпчик, причому біля «дельти» також прокреслене ще графіті (по сухому тиньку), яке дублює її. Під час реставрації фрески у 60-х рр. ХХ ст. ця частина імені святого, повторена у олійному записі середині ХІХ ст., була зчищена разом із цим пізнім фарбовим шаром, оскільки під ним виявили давню фреску. Слід зауважити, що там, де написи-імена збереглися з давнини, реставратори Ф. Солнцева, як правило, їх повторювали. Тож натурне дослідження пам'ятки доводить, що можна вірити його альбому і тут зображено св. Йоанна Дамаскіна.

Розміщення його образу в «митрополії руській» у супроводі свв. Варлаама і Йоасафа є невипадковим, адже св. Йоанн Дамаскін (бл. 675 - бл. 753 рр.) - один з найбільш шанованих християнських святих, Отець і учитель Церкви, визначний богослов, філософ і гімнограф, який у церковній традиції вважається автором славетної «Повісті про Варлаама пустельника та Йоасафа царевича», що стала надзвичайно популярним твором світової літератури Середньовіччя. Тим не менш, образ св. Йоанна Дамаскіна донедавна не був виявлений науковцями серед давніх зображень святих на стінах Софії Київської.

Варто звернути увагу на його іконографію. У Софії Київській Йоанн Дамаскін зображений як ще досить молода людина, він має коротку зачіску з тонзурою і невелику борідку. У давній Церкві (Східній і Західній) тонзура - знамення тернового вінця і знак належності до духовного сану. На Йоанні бачимо багатий блакитний хітон, поверх якого - малий пурпурний фелон (малий фелон як символ служіння носився не лише нижчими кліриками, але й священиками; прикметно, що в Менології Василя ІІ всі клірики представлені в малих фелонах: їх надягали для хресних ходів, звершення таїнств і треб, молитвослов'я, для співу в хорі [3, с. 259-260, 266-267]), з-під якого спускається долу єпитрахиль. Тобто, святий фігурує в облаченні ієромонаха, однак в руках, як Отець Церкви або священик, тримає велике Євангеліє. Зазначимо, що Йоанн Дамаскін шанується в лику преподобних, тому зазвичай постає в чернечій мантії, а на фресці, гадаємо, дається його узагальнений образ як Отця Церкви, священика і преподобного.

Радше за все, він і був священиком: візантійський хроніст Феофан постійно називає його «пресвітером і ченцем». Так він визначається і в надписаннях рукописів його творів, в одному з яких він названий «пресвітером святого Воскресіння Христа, нашого Бога». Це дозволяє припускати, що св. Йоанн займав місце в церкві Воскресіння Христова (Гроба Господня) в Єрусалимі, залишаючись ченцем свого монастиря. Можливо, він був проповідником, і як такий писав літургійні поетичні твори і гомілії. На користь цього свідчить хроніст Феофан, який постійно називає його як Йоанна Златоуста - «Йоанн Златоструй» [4].

Наявність на св. Йоанні Дамаскіні богослужбового малого фелону, імовірно, підкреслює його служіння як визначного письменника і богослова, що акцентовано образами свв. Варлаама та Йоасафа. Принаймні, в аналогічному облаченні - багатих туніках, малих фелонах і єпитрахилях фігурують у соборі св. цілителі-анаргіри Пантелеїмон, Косма і Даміан, служіння яких підкреслено ковчежцями- піксідами з ліками, які вони тримають у руках.

Іконографія св. Йоанна Дамаскіна тут доволі незвична, адже відмітною рисою його зображення в інших пам'ятках є відсутній на фресці головний убір східного типу у вигляді тюрбана (рідше - чернечого куколя), який вказує на сирійське походження святого. В руках Йоанна Дамаскіна зазвичай зображується згорнутий чи розгорнутий сувій з текстами його гімнів на честь Пресвятої Богородиці [4]. Прикметне, що в давніх пам'ятках Йоанн Дамаскін не завжди зображується в тюрбані. Наприклад, на сучасній Софії Київській мініатюрі «Йоанн Дамаскін і Косма» з Менологія Василя ІІ (перша чверть ХІ ст.) св. Йоанн виявляє подібну до нашої фрески іконографію: він представлений як людина середнього віку, без тюрбана, з коротким волоссям і борідкою [12, р. 213].

Іноді, як на згаданій мініатюрі, св. Йоанн Дамаскін постає в парі зі св. Космою Маюмським, звідним братом і сподвижником, з яким разом складав канони на честь Богородиці, Церкви і Віри, що ввійшли до православного богослужіння. Під час гоніння на святі ікони Йоанн Дамаскін і Косма Маюмський виступили на захист іконошанування та написали чимало творів проти іконоборців. Цікаво, що в Софії Київській навпроти св. Йоанна Дамаскіна, за принципом композиційно-смислової симетрії (своєрідної рими), в середині ХІХ ст. зображено (радше - поновлено олією вельми постраждалу фреску?) постать святителя Косми з відповідним написом-іменем @ Кооца^, тобто цей персонаж є св. Космою Маюмським.

У Софії Київській є ще одне зображення св. Йоанна Дамаскіна, виконане олійними фарбами у XVIII ст. (судячи з іконографії святого) і поновлене у ХІХ. Воно знаходиться на західних хорах, при вході до північної сходової вежі. Тут святий постає в традиційному іконографічному типі - у чернечому облаченні й тюрбані. Навпроти Йоанна Дамаскіна - образ св. Варвари, також виконаний у XVIII ст. і поновлений у ХІХ ст. У цьому випадку автори розпису в розміщенні святих слідували календарному (мінейному) принципу, адже пам'ять свв. Йоанна Дамаскіна і Варвари святкується в один день - 4 (17) грудня.

Натомість у розміщенні образів святих у соборі в давні часи витримано концептуальний принцип, на що ми вже звертали увагу [6, с. 161163; 8, с. 39-42]. Зокрема, акцент у розглядуваній нами міні-програмі фрескового розпису східної арки поставлено на образі св. Йоанна Дамаскіна як автора «Повісті про Варлаама та Йоасафа», що не є випадковим. Цей перекладний твір, який відносять до жанру «агіографічних романів», був досить поширенимудавньоруськійписемності. Повість, дія якої відбувається в Індії, розповідає про сина царя- язичника і гонителя християн Авеніра - Йоасафа, який завдяки пустельнику Варлааму перейшов від ідолопоклонства до віри у Христа і перейняв від мудрого Варлаама основи християнського життя. Ставши царем, Йоасаф утвердив християнство у своїй країні і навернув у нього свого батька. Щойно після хрещення цар Авенір помер, Йоасаф залишив царство і пішов подвизатися в пустиню до свого вчителя-старця [1].

Хоча авторство «Повісті» залишається предметом наукових дискусій, загалом вважається, що ця християнізована переробка індійських легенд про Будду була пізніше приписана Йоанну Дамаскіну. Хай би там як, традиція приписує її створення ченцю Йоанну з обителі св. Сави Освяченого в Палестині, у якому на підставі приписок у грецьких рукописах убачають преп. Йоанна Дамаскіна, який дійсно подвизався у цій обителі та був визначним ученим і письменником. Гадають, що давньоруський переклад з грецької мови «Повісті про Варлаама та Йоасафа» був зроблений у Києві не пізніше початку ХІІ ст. [11, с. 350-351], але й не раніше середини ХІ ст. [10, с. 245-248]. Проте звернений до неофітів стінопис Софії Київської доводить, що цей твір був добре відомим на Русі в добу її християнізації ще за Володимира, тому цілком можливо припустити, що вже тоді був зроблений переклад «Повісті», який, імовірно, зберігався в бібліотеці «митрополії руської».

Сама ж ситуація царя-язичника і його сина- християнина перекликається з життям родини Володимира, батько якого Святослав був язичником, а син останнього Ярополк (звідний брат Володимира) - християнином. Можна сказати, що така ситуація була звичайним явищем у щойно наверненій країні, і ця дилема батьків і дітей вельми хвилювала київське суспільство часів Володимира. Оскільки «Повість» - це за своїм жанром повчальна, учительна (духовна) бесіда, образи свв. Йоанна Дамаскіна, Косми Маюмського, Варлаама та Йоасафа вельми логічно вписуються в ідейний контекст сусідньої «паперті святителів», що засвідчує тісний взаємозв'язок міні-програм.

Посилання

1. Варлаам и Иоасаф // Православная энциклопедия. Т 6. 2009. С. 619-625. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: //www.pravenc.ru/text/154239.html#part_9.

2. Герасименко Н.В., Захарова А.В., Сарабьянов В.Д. Изображения святых во фресках Софии Киевской. Часть І: Внутренние галереи // Византийский временник. 2007. № 66 (91).

3. Голубинский Е. История русской церкви. М., 1904. Т 1, ч. ІІ.