Малярство Тараса Шевченка

Десятирічне заслання позбавило Т. Шевченка олійних фарб, але його акварелі вже міцно тримали той колористичний трепет життя і звабу живого сонця, що давали можливість називати митця одним із кращих рисувальників у Росії.

Часто Т. Шевченка називають насамперед портретистом, настільки значуща у кількісному і мистецькому планах його художня спадщина. Він створив понад 150 портретів. Значну частину складають камерні акварельні і олівцеві зображення, що стали новим явищем у розвитку портретного жанру в Україні. Уже перші його роботи визначили композиційну схему портрета, естетичний ідеал художника. Здебільшого погрудні, часом поколінні, % анфас, спочатку на білому, згодом - на тонованому тлі; акварельні, олівцеві - усі вони проникнуті настановою К. Брюллова пізнавати «внутрішню» людину, людину в єдності з цілим світом. Особлива романтичність та інтимна камерність портретів увиразнює суто Шевченків антропоцентризм, його переконання, що осяяне щастям людське обличчя є найвищою цінністю на землі. Попри романтизм художника, тут помітний реалістичний підхід до натури, рух композиційної та пластичної виразності через спрощення і лаконічність виразу. За основними стильовими ознаками портрети митця можна назвати романтико-реалістичними, де образна переконливість ґрунтується на відтворенні духовної сутності моделі згідно з ідеалом гармонійної людини.

До акварельної техніки у портреті Т. Шевченко вдається аж до 1850 р. Він не використовує багато кольорових поєднань, але тонка градація і тональна розробка їх створює враження вишуканого багатства колориту. Художник ліпить форму великими площинами, світлом виявляє лише колірні градації костюма і натякає на оточення; часом передача типового ніби затіняє індивідуальне у моделі. Але одночасне прагнення передачі неповторного, характерного в людині є величезним кроком у художньому осягненні особистості, в завоюванні традицій європейського портрета. Гармонійність зовнішнього вигляду і внутрішнього стану моделі досягається чіткою ритмізацією лінійних абрисів і колірних співвідношень, як, наприклад, у портретах невідомих у блакитній, бузковій сукнях, портретах родини Катери- ничів, Олени Бларамберг, Андрія Племянникова та ін.

Умови заслання змушували митця виборювати право на творчість: «Найбільше мені мук завдає, що малювати мені не дозволяють». І це цілеспрямоване та пристрасне прагнення творити, попри заборону, набуло воістину героїчного характеру.

По закінченні акварельних фарб, пересланих другом А. Лизогубом, які Т. Шевченко «перевертав, по тричі цілуючи всяку фарбочку», художник звернувся до сепії, яку сам виготовляв з чорнильної залози морських каракатиць. Його сепійні портрети органічно пов'язані з образною системою живописних творів. Проте техніка сепії вимагала контрастнішої передачі освітлення, чіткішого ліплення форми і відповідала зростаючим реалістичним запитам художника, що давали змогу глибше проникнути у внутрішній стан людини. Його моделі зображались у конкретній ситуації, за певною справою - портрети Л. С. Алексєєва, Хоми Вернера, подружжя Бажанових. У жорстких умовах заслання митець зумів цілеспрямовано і продумано компонувати невеликі твори, що відбивали час і характер його життя, людей, з якими його зводила доля. Він став основоположником своєрідного до- кументалізованого живописного твору: «Шевченко малює товариша», «Шевченко серед товаришів», «Казарма», «Байгуші» та ін.

Т. Шевченко започаткував також портретний рисунок в українському мистецтві, якому традиційно більш притаманний живописний портрет. До заслання він мало користувався лише олівцем, хоча і тут досяг значних успіхів - автопортрети 1843, 1845 років, портрети Андрія Лизогуба, Юлії Сребдоль- ської. На засланні - автопортрет 1847 р., портрети Іраклія Ускова, Катерини Ба- жанової. Але особливої сили техніка рисунка олівцем набула у портретах після заслання. У них потяг до інтимізації образу, камерності, що відповідало вимогам пізнього класицизму - бідермайєру, виявився найяскравіше. Їх швидке одно- сеансне виконання обумовлювало невимушену живість і експресивність, тонку атмосферу душевного життя. Світло не відіграє тут помітної ролі, натомість використовуються різні градації штриха і віртуозність лінії, тяжіння до тонового поєднання зображення і тла посередництвом густих штрихів у верхній частині композиції. Виразні психологічні характеристики художнику особливо вдається втілити у портретах П. А. Овсянникова, М. С. Щепкіна, М. О. Северцева, М. М. Лазаревського. Введення в рисунок на тонованому папері італійського олівця і крейди створювало додатковий ефект у тонально-просторовій побудові композиції. Митець знову тяжіє до живописності, знову формотворчу роль починає відігравати світло - портрети подружжя Якобі, Михайла та Марії Максимович, Ликери Полусмакової. Лише глибинне знання життя, притаманне справжнім геніям, мистецька віртуозність, відшліфована скупими умовами заслання, дали змогу сказати про людину із силою, рівною його слову. Олівцеві портрети 1856 - 1859 рр. не лише утворюють цілісний етап у розвитку портретної творчості Т. Шевченка, але свідчать про нього як про найсильнішо- го майстра у цій галузі тогочасного російського мистецтва.

Значне місце в портретному мистецтві художника займають офортні портрети Ф. П. Толстого, П. К. Клодта, І. І. Горностаєва, автопортрети у шапці і кожусі, із свічкою 1860 р. та ін. Останні, як і серія інших автопортретів, створюваних протягом усього життя, складають своєрідний образотворчий щоденник - «коли слова кам'яніють», життєпис великої людини, генія, таїну якого і міць ми прагнемо прочитати. Безпристрасно фіксує останній автопортрет 1860 р. безжальні сліди тяжкої недуги і душевної втоми, повільно змиваючи образ текучістю нестійких асфальтних фарб і зупиняючи на порозі вічності.

Загалом портретний доробок Т. Шевченка дає можливість говорити про значний крок в українському мистецтві першої половини ХІХ ст. у подоланні парадної пишномовності і скутої форми, зміцненні реалістичного сприйняття натури. Його моделі немов осяяні внутрішнім світлом, що досягається продуманою системою світлових і колірних акцентів, органічним входженням у простір. Емоційну сторону романтичної концепції особистості в його портретах суттєво визначають українська образотворчість, фольклор з їх надзвичайною життєздатністю, спрямованістю до свободи, розкутості почуттів.

Особливості національного світовідчуття Т. Шевченка яскраво виявилися у його пейзажному мистецтві. Пейзажі становлять майже половину художнього доробку митця. Власне, пейзаж у Шевченка з'являється в Україні, і першою називають роботу «У Києві», що увійшла до альбому офортів «Живописна Україна». Цей альбом, попри великий задум, мав лише перший випуск із шести офортів, де молодий художник своїм талан - том маляра явив світові свій народ, свою Україну, те, що вже зробив своїм «Кобзарем», - «народ навдивовижу оригінальний, земля прекрасна, і усього цього ще не бачили очі освіченого люду». З офортних листів постають чарівні українські краєвиди, давні архітектурні пам'ятки, народні звичаї, фольклор: «Треба любити й пишатися найкращою своєю матір'ю. І я, яко син її великого сімейства, служу. Якщо не ради добра для нього явного, то принаймні для слави імені України».

Вже перші його краєвиди, виконані легко, мінімальними технічними засобами, сприймаються як «інтимні шкіци для себе». Художник безпомилково передає різницю енергійного контуру правобережного краєвиду і м'якого лівобережжя - «Чигирин з Суботівського шляху» та «Воздвиженський монастир у Полтаві». Останній сприймається не як деталь чи просто архітектурний об'єкт, а як логічне завершення композиції, її духовне осердя, «вертикаль, по якій наша душа ніби сполучає земне існування з небесним», дає відчуття надчасності і безмежності та особливого розуміння краси відповідно до пантеїстичного сприйняття світу. Такі ж відчуття всеосяжності і антропоцентризму створюють його барвисті, повнокровні, у повній гармонії з людським існуванням види Почаївської лаври. Його краєвиди Канева, Корсуня, Межиріччя, Черкас, зрештою, його символічна «Тополя» є, без перебільшення, узагальнюючим візуальним образом України. А невеличка робота «В Лих- вині» з хаткою над ставком - генетичне продовження життя народної картинки у бездоганній професійній композиції. Українським краєвидам Шевченка внутрішньо притаманні такі особливості національного світогляду, як романтична схвильованість, емоційність, тяжіння до епічних узагальнень - «На Орелі», «Урочище Білик». Вони часто виступають на межі жанрової композиції, що також значною мірою обумовлене особливостями сприйняття довкілля, - «В Решетилівці», «Селянське подвір'я». Зачарований Києвом, його величними кручами, тони і лінії яких нагадували Шевченкові могутні акорди Гайднової ораторії «Створення світу», він малює «Золоті ворота», «Києво-Печерську лавру», «Аскольдову могилу», «Костьол у Києві».

Його пейзажні малюнки - дуже коштовні, тонкі твори мистецтва, де кожна деталь занурює у поезію пластичної краси. «Без розумного розуміння краси» неможливо розпізнати у дрібному листочку велич природи, а справжнє захоплення нею приходить лише з «глибоким розумінням краси, безкінечності, симетрії і гармонії в природі», - вважає Т. Шевченко. Ці естетичні засади митця, що дають можливість зануритися у глибини буття, є ключем до розуміння його краєвидів, які часто за силою мистецького узагальнення не поступаються його поетичному таланту. В українських пейзажах вражає те, чого він досягне на засланні - уміння у невеликому творі мінімальними засобами передати неосяжність простору, широку панораму, що збігає до самого обрію. Тонке графічне виконання, моделювання об'ємних відтінків форми часом лише товщиною та світлосилою олівцевої лінії нагадує малюнки Дюрера чи давніх китайців.

Шевченків талант пейзажиста розвинувся на засланні, де він виконав понад 400 акварелей, сепій, олівцевих малюнків. Значна частина їх була зроблена під час Аральської експедиції, в якій він виконував роль художника-документаліста. Вражає уміння майстра передати стрімкий високий берег моря і скрупульозно відтворити його геологічну структуру, напоєні сонцем далечінь і спокій моря під великим простором неба - «Крутий берег Аральського моря», «Мис Бай-Губек», «Місячна ніч на Кос-Аралі», «Шхуни біля форту Кос- Арал». Під час Каратауської експедиції Т. Шевченко також одночасно виступає як учений-дослідник і натхненний художник. Він уміє передати геологічну будову гір, рельєф місцевості, особливості природи, безмежність простору і прозорість повітря, давні пам'ятки матеріальної культури - «Вид на Кара-Тау з долини Апазир», «Туркменські аби в Кара-Тау». Вперше у професійному мистецтві він зображує життя казахів - «Тріо», «Пісня молодого казаха», «Казашка Катя». Тут не лише безпосереднє відтворення побуту, а й декоративність в організації композиції, подолання зовнішньої динаміки, ретельне виписування другорядних деталей, в чому опосередковано відбився характер народного уявлення про красу. Рембрандтівське мислення і моделювання світлом, найтонші нюанси сіро-коричневої сепії створюють багатство живописного відчуття, і тому ці роботи сприймаються як станкові полотна. Слідуючи за викривальним живописом Хогарта, повчальними народними картинками, Шевченко створює свою сатиричну, «приноровлену до сучасних звичаїв», «Притчу про блудного сина», загадковість і метафоричність якої асоціативно нагадує офорти Гойї.

Завершальним могутнім акордом художника звучить його офортне мистецтво, що ввібрало в себе весь професійний і життєвий досвід, всеперемагаючу волю до творчості. Офорти не лише дали йому звання академіка, а й принесли славу кращого офортиста в тогочасному мистецтві.

Його офортний «Автопортрет з свічкою» сприймається нині символічно і загадково, лише на мить висвітлюючи таїну величі генія, вимагаючи такої ж відвертості і душевної чистоти.

Отже, сказане вище підтверджує, що мистецтво Т. Шевченка як художника - елітарне, складне і самостійне, позначене знахідками, що випередили свій час. З окресленого стає зрозумілим, що митець постійно перебував у творчому пошуку, експериментуючи з тематикою, композицією, технікою, опановуючи нові жанри. Завдяки академічній школі та власному таланту, синтезуючи різні стилі, від романтизму до імпресіонізму (точніше, передбачивши появу цієї течії), його можна назвати європейським митцем, який за допомогою нестандартного підходу відкрив світові Україну.

Размещено на Allbest.ru