Звичаї місцевого паломництва в традиційній культурі кримських татар

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 17.035.3+291.37

Київського університету туризму, економіки і права

Звичаї місцевого паломництва в традиційній культурі кримських татар

О. В. Соболєва

кандидат історичних наук, в.о. доцента

Анотація

кримськотатарський паломництво депортація культурний

В статті наводиться аналіз кримськотатарської народної традиції паломництва до місцевих святинь. Дослідження проведене на основі польових експедицій автора та опублікованих джерел. Запропонована тема набуває особливою актуальності після повернення кримських татар на рідні землі після довгих років депортації.

Ключові слова: «кримські татари», «паломництво», «святі місця».

Аннотация

В статье проводится анализ крымскотатарской народной традиции паломничества к святыням местного значения. Исследование проведено на базе полевых экспедиций автора и опубликованных источников. Данная тема приобретает особенной актуальности после возвращения крымских татар на родные земли после долгих лет депортации.

Ключевые слова: «крымские татары», «паломничество», «святые места».

Annotation

On the basis of published sources and author's field researches the review of rituals connected with pilgrimage to the local holy places in Crimean Tatars tradition are given. The subject, which is proposed in the article, becomes especially actual during last years, after crimean tatar's returning to their native lands.

Key words: «Crimean Tatar», «pilgrimage», «holy places».

Паломництво як культурний феномен поєднує в собі такі загальнолюдські світоглядні категорії як «Віра» та «Путь», воно також є одним із втілень діалогу профанного та сакрального, взаємодії людини із оточуючим світом. Як елемент людської життєдіяльності його одночасно можна розглядати і як подорож, і як ритуал та форму відтворення релігійного культу. Нині паломництво виступає помітної складовою туристичної діяльності та важливою мотивацією у здійснені туристичних подорожей, в тому числі є частиною історико-пізнавального туризму. Надзвичайно цікавим є питання вивчення традиційних форм паломництва, що представлені в різних етнічних культурах.

Як в православній так і в мусульманській релігійних культурах є два головних види паломництва: Велике (до Мекки та Палестини) та Мале, або місцеве, яке за значенням хоч і поступається Великому, проте в різних етнічних традиціях посідає важливе місце. Неканонічна практика вшановування різних місцевих об'єктів ландшафтного та артефактного походження, що притаманна багатьом етноконфесійним культурам, є традиційним об'єктом зацікавлення науковців. У зв'язку із забороною релігійного життя в Радянському Союзі та репресіями проти кримських татар, вивчення місцевого мусульманського паломництва в Криму не зазнало достатнього наукового вивчення. Зрештою, накопичення позитивних знань у цій вузькій проблематиці та їх критичний аналіз дадуть вирішити низку практичних завдань у сфері розвитку туристичної галузі в Україні та кримському регіоні зокрема.

Традиція вшанування природних та культових об'єктів серед кримських татар має свої особливості. В її основі лежать вірування про надзвичайну силу окремих місць (скелі, дерева, джерела, могили), які переважно пов'язувалися з похованнями праведників, так званих Азізів Слово «азиз» є арабським за походженням і означає «милий», «дорогий», або «святий». Іноді по відношенню до святих місць термін вживається у множині: «азизлер».. Культура місцевого паломництва у кримських татар є складним синкретичним явищем, в якому знайшли своє вираження різнопланові компоненти: культ поклоніння природним стихіям, давні анімістичні уявлення, мусулманскі вірування, засновані переважно на течії суфізму, зрештою в ньому відображена оригінальна екологічна культура народу.

В даній статті крім опублікованих джерел наводиться інформація, зібрана автором в 2006-2008 рр. в Криму під час експедицій до Бахчисарайського, Сімферопольського, Сакського та Кіровського районів.

Місця шанування у кримських татар мають загальну назву Азіз, відповідно Азілєр у множині, Азіз-Баба, або Азіз-Бабай, Азіз-Чокрак («святе джерело»). Частіше для позначення Азізу додається назва місцевості або селища, біля якого він розташований, наприклад Корбек Азіз (с. Корбек, сьогодні Привітне), Карли Азиз (с. Карли, нині не існує) або Карадаг Азіз-Бабай (могла знаходиться на горі Карадаг). Іноді в назві святині присутня вказівка на її особливі властивості або форму, наприклад Кирк Азизлер (дослівно - «Сорок святих»), або Козь Бабай («козь» - кр. тат. - «око», за переказами ця святиня особливо допомагала від хвороб очей). Подекуди серед старожилів сьогодні вдається записати власні назви окремих місць поклоніння, які, очевидно, походять від імен праведників, з якими вони пов'язується: Умер-Девлетлі Бабай, Мамбет-Адже, Асан-Азіз та Кемал-Азіз.

Святині за функціями, формою та місцем розташування можна виділити на кілька типологічних груп. В першу чергу Азізи можна умовно розділити за значенням та сакральною ієрархією на три наступні групи: загальнокримські, регіоналні та локальні. З усіх досліджених святинь лише декілька можна віднести до значних, відомих далеко за межами окремої місцевості. Це в першу чергу Кирк Азізлєр (знаходиться біля с. Зуя Білогорського р-ну), Азізи розташовані в селі Ефенді-кой, що біля Севастополя, та Бахчисарайський комплекс святинь. Більшість виявлених святинь належать до регіональних, широко відомих і вшановуваних на окремих територіях, що утворюють разом із прилеглими населеними пунктами певну топографічну цілісність. До відомих регіональних місць поклоніння належать Карли Азізлєр, розташований поблизу нині неіснуючого селища Карли, широко відомого в селах долини річки Бельбек. Карадаг Азізлєр - відоме місце поклоніння, розташоване на однойменній горі, вшановуване в Судакських селах. Корбек Азіз - святиня популярна серед жителів Алуштинських околиць та деякі інші. Наступною групою є локальні святині, вшановувані в межах одного або кількох населених пунктів і в сакральній ієрархії є нижчими за регіональні. Такі об'єкти, я правило не пов'язуються із похованнями, а відносяться до природних комплексів, а саме цілющих джерел або колодязів чи інших топографічних та природних одиниць, об'єднаних у народній усній традиції з певними надзвичайними властивостями.

Щодо локалізації Азізів, то отриманий матеріал вже дає підстави говорити про деякі закономірності. Як правило місця поклоніння розташовувалися за межами або на околицях населених пунктів в лісах, долинах, полях, горах. Місцевість навколо Азізу була не культивованою і не використовувалася у сільському господарстві. «Это здесь святое место, здесь Азизлер, поэтому здесь никто не пахал, не садил, и не топтал это место. Вокруг Азизлера не должно быть грязи, это место надо сохранять» [6]. В межах населених пунктів Азізи належали до внутрішніх сакральних локусів поселень, вони розташовувалися біля мечетей або на кладовищах.

Відповідно до об'єкту вшанування Азізи можемо умовно поділити на природні та культові, відповідно до конкретних природних чи культурних артефактів, які виступали маркерами місць поклоніння. Більшість Азізів пов'язувалися із природними водними об'єктами: джерелами, фонтанами та колодязями. Часто об'єктами поклоніння ставали дерева, розташовані поблизу джерел. Поширеними місцями поклоніння виступали рукотворні об'єкти: надгробні пам'ятки (окремі надгробки або поховальні споруди дюрбе), іноді - мечеті. Навіть, якщо на місці поклоніння не було надгробку, то частіше певні ландшафтні об'єкти, такі як джерела, дерева або каміння виступали, за народними переказами, природними маркерами могили певного святого. Сакральний статус у кримських татар мали дуби та шовковиці: «У нас были дубы. Они как священные, старые, 150 лет этому дубу. Они считали его вроде как святое место. Там ходили, молились под этот дуб. Его рубить нельзя. Дубы, тутовники тоже нельзя так резать. Это святые деревья считаются, другие - нет» [7]. Більшість досліджених об'єктів мають відношення до певних легендарних осіб, переважно в народній традиції ці місця стосуються одночасно як до смерті святих, так і до місця їх поховання.

Частіше за все святині є за своїм характером комбінованими і являють собою певний сакральний комплекс, який включає кілька компонентів: надгробок, джерело та дерево. Наведемо для прикладу сучасний переказ про відомий в Криму Азіз:

«В Верхоречье есть место, «Къарлы Азизлер» называется. Туда ходят больные.

- И сейчас ходят?

- И сейчас тоже ходят. Сейчас это место между двумя горами, там очень хорошо. Когда увидишь, прямо не знаю, душе легче становится. Туда больные идут и здоровые идут. Просят Аллаха: «Дай помощь нам!».

- Что там находится в этом месте?

- Там все есть. И родники, и деревья. А папа мой рассказывал так: шел, шел по Крыму один святой человек и он там остановился, между двумя горами. И на утро это место превратилось в рай: везде цветы, зелень, хорошо. И там его похоронили» [10].

Головною функцією поклоніння місцевим святиням, звичайно був контакт людини із надприродними силами. Звертаючись до святого місця люди у найбільш зрозумілий для них спосіб апелювали до представників священного світу, просили про допомогу у складних життєвих ситуаціях, благали покровительства та благословення. Дуже часто Азіз мав свою «спеціалізацію», наприклад допомагав вилікувати хворі очі, лікував отруєння від укусів змій або рятував від безпліддя. Деякі Азізи допомагали лікувати хвороби тварин.

Поклоніння святому місцю являло собою певний усталений в народній традиції ритуал, що включав два головних етапи: 1) подорож до святого місця; 2) молитва та принесення жертви святому. Під час молитви втілювався контакт людини із святим місцем, який часто підкріплювався певними діями: питтям води із джерела, торканням сакральних предметів, натиранням хворих місць землею з-під Азізів тощо. Пожертва сакральному об'єкту мала кілька форм. Це і символічне жертвування шматка одягу, який прив'язували до гілок дерев або залишали біля святого місця, і залишання монет та їжі. Звичною формою поклоніння було принесення в жертву тварини. Як правило, для цього використовували барана, якого відразу готували, а м'ясо роздавали бідним людям. За народними переказами допомога у вигляді одужання хворого приходила часто вже під час подорожі до святого місця, що вказує на важливість цього етапу ритуалу паломництва.

Важливою характеристикою культу вшанування місцевих святинь в Криму є велике значення екологічного чинника, що знайшов своє вираження у вшануванні і поклонінні джерелам, рікам, колодязям. Природні умови Кримського півострову та особливості господарювання (недостатня кількість значних водних артерій при великій питомій вазі поливного землеробства) виховали у місцевого населення особливо акуратне та уважне ставлення до різних видів водних джерел. Серед татарського населення Криму панувала віра в те, що людині, яка облаштувала джерело або фонтан, Аллах пробачав гріхи [8, С. 32.]. Ось як характеризує респондент ставлення до води своїх предків: «Раньше каждый родник почитался как святой. К воде всегда относились бережно. Если кто-то видел, что есть влажное место, что там может быть родник, это место расчищалось, его обустраивали. Потом вокруг родника всегда вешали тряпочки, бантики, лоскутки» [9].

Характерною рисою місцевого паломництва в Криму є також домінування мусульманської традиції, за якою переважна більшість святих місць так чи інакше прив'язана до життя та смерті «святих людей», «праведників», людей, які загинули або були вбиті під час паломництва до Мекки [5]. Велику роль у формуванні культу поклоніння святиням відіграла мусульманська течія суфізму, адже за твердженням вчених велика кількість Азізв в Криму пов'язана із життям та діяльністю суфійських шейхів, або інших персонажів суфійської течії [1]. Народна традиція іноді пояснює виникнення Азізів вбивством звичайних людей, могили яких отримували чудодійну силу. Народні перекази зберегли багато оповідей про контакти людей зі святими, які з'являлись найчастіше у вигляді старців, обов'язково вдягнених у біле. Але тут мова йде про загальні, можливо, навіть домусульманські уявлення про душу, предків та життя після смерті. Наведемо для прикладу одне інтерв'ю, в якому йдеться про постійну присутність духу святого біля Азізу: «В селе бабушки, которое называлось Чагдаклы, был Азиз. Это в Белогорском районе. На кладбище было специальное здание. Там гробница была, там был похоронен человек. Была женщина, которая всегда ухаживала за этим местом. Она там недалеко жила. Эта женщина каждый день заносила туда кумган Кумган - мідна посудина для води, яку використовували для омовіння перед намазом. воды и полотенце. Якобы этот святой каждый день молился, а перед этим умывался и вытирался об это полотенце» [8].

Особливість культу вшанування місцевих мусульманських святинь як і народного ісламу кримських татар в цілому, полягає у великому значені міжетнічних і міжконфесійних контактів. Так дослідниками зафіксоване спільне поклоніння одній святині кількома етнорелігійними групами (кримськими татарами, греками, караїмами, циганами). Так одночасно християнами і мусульманами вшановувались такі об'єкти як Кирк Азіз біля с. Зуї, могила Салгир Баба у Сімферополі, святі джерела Козмодаміанівського та Кизилташського монастирів тощо [6. C. 16]. Це пояснюється тривалою історією співіснування на Кримському півострові багатьох етносів (кримських татар, італійців, греків, готів, караїмів), що виробило особливу систему міжетнічної комунікації в побуті, господарському житті та духовній сфері. Особливо вплив християнства спостерігається в гірській частині Криму та в районі Південного узбережжя, де до ХІХ ст. компактно проживали кримські греки, частина яких з часом була татаризована і прийняла мусульманство.

Кримські татари дуже часто брали участь у святкуванні храмових свят великих православних храмів. Можемо прочитати в джерелі ХІХ ст. про храмове свято собору Успіня Богородиці біля Бахчисараю наступне: «Особенное же стечение народа бывает 15 августа, в день Успения Пресвятой Богородицы и накануне того дня. Не только все христиане окружных городов и селений, но многие из татар почитают этот день и празднуют его наравне с христианами. (...) Богомольцы, густыми толпами, стоят на уступах и склоне горы; у всех в руках зажженные свечи, а на противоположных скалах, со стороны Салачика Салачик - назва передмістя Бахчисараю, де переважно проживали кримські цигани (С.О.)., цыгане и татары зажигают костры. Кругом их живописными группами стоят татарские жены в своих белых чадрах, татарские девушки в разукрашенных, блистающих золотыми монетами, ярких шапочках. Все пестро, все горит в этот праздничный вечер» [2, C. 87]. Варто зазначити, що традиція вшанування православних святинь серед кримських мусульман існувала не тільки в народному середовищі, але й підтримувалась офіційною владою. Так в кількох західноєвропейських хроніках ХVІ ст. зустрічаємо легенду, в якій кримський хан Хаджи Герай після чудесного врятування Божою Матір'ю місцевого населення від змія, дав обітницю перед кожним військовим походом запалювати свічку в храмі Успіня Богородиці, що біля Бахчисараю [3, 7].

Після повернення кримських татар з місць депортації до Криму, спостерігається процес відродження традиції вшанування деяких найбільш значних Азізів. Люди намагаються відшукати біля своїх рідних сіл та міст ті священні місця, джерела, колодязі, могили, про які їм розповідали батьки та діди. Біля Азізів проводяться молебні, прибирається та облаштовується територія. Поступово відбувається відродження старовинної традиції поклоніння місцевим святиням, яка є одночасно складовою процесу повторного освоєння рідного для кримських татар ландшафту після довгого життя етносу у вигнанні. В складних умовах соціо-політичного життя на півострові сьогодні бажання кримських татар відродити мусульманські святині часто набуває негативного політичного резонансу. Так кілька років тому розгорілася суперечка навколо Бахчисарайського Азізу, на місті якого в радянські часи було збудовано торгівельні ряди. На вимогу кримськотатарської громадськості припинити торгівельну діяльність на території сакрального об'єкту негативно відгукнулася частина місцевого слов'янського населення. Очевидно поширення інформації про давні традиції різних народів, які проживали не теренах Кримського півострову, сприятиме виробленню культури толерантності у взаємовідносинах різних етносів Криму і дасть можливість в майбутньому запобігати виникненню міжетнічних конфліктів. Саме тому дослідження культу поклоніння місцевим мусульманським святиням на сучасному етапі набуває особливого значення, адже сьогодні його відродження виступає важливим елементом передачі та збереження етнічної пам'яті як кримських татар, так і представників інших етнічних спільнот Криму. Використання інформації про місцеві мусульманські культові об'єкти, їх історію, пов'язані з ними традиції та легенди у розробці різноманітних історико-краєзнавчих, культурних та релігійних екскурсій в Криму безперечно сприятиме збагаченню та урізноманітненню пропозиції екскурсійних програм. Це, звичайно, дасть можливість підвищити культурно-історичну привабливість регіону. В суспільному ж розумінні популяризація інформації про місцеві кримські сакральні об'єкти, які шанувалися представниками різних етнічних груп та конфесій, сприятиме поглибленню міжкультурного і міжконфесійного взаєморозуміння в регіоні та сприятиме виробленню толерантного ставлення до культурних особливостей різних народів.

Література

1. Абдульвапов Н. Актуальные проблемы изучения суфизма в Крыму / Абдульвапов Н. // Ученые записки ТНУ. - Симферополь. - 2005. - Т.18 (57). - № 3: Серия «Филология». - С. 179-192.

2. Воспоминания о Крыме Ч.1 Сакские грязи. издание Кн. Е.Г. Горачковой. - М. 1881.

3. Гайворонський Олекса. Страна Крым. Крымское ханство в лицах и событиях / Гайворонський Олекса. - Симферополь, «Доля», 2004.

4. Г-й. И. (Гаспринский И.) Крымские Азизы / Гаспринский И // Восточный сборник общества ориенталистов. - Кн.1. - СПб., 1913. - С.214-217;

5. Гудзий Н. Мотив усеченной головы в татарской легенде об Азисе / Гудзий Н. // Известия Таврической ученой архивной комиссии. - 1919. - № 56. - С.98-108.; Маркс Н. Азис (бахчисарайская легенда) // ИТУАК. - 1918. - № 54. - С.260-264.

6. Записано автором від Аджимурата Бєдієва, 1927 р. н., народився в с. Демерджи (Лучисте) Алуштинського м.р.

7. Записано автором від Набі Сеід-Алієва, 1930 р. н., народився в с. Татар Осман (Зелене) Куйбишевського р-н.

8. Записано автором від Ресміе Ідрісової, 1931 р.н., народилася в с. Бахсан-Кой (Міжгір'я) Білогорського р-н.,

9. Записано автором від Рушті Джеппарова 1933 р.н., народився в с. Малашай (Орловка), Севастопольської м.р.

10. Записано автором від Уріє Усєінової, 1931 р. н., народилась в с. Алма-Тархан, Бахчисарайського р-н.

11. Коваленко И. М. Священная природа Крыма: Очерки культово-природоохр. традиций народов Крыма / Коваленко И. М. [Под ред. В.Е.Борейко]; Киев. эколого-культ. центр, Симферопол. гор. молодеж. обществ. орг. «О-во геоэкологов». -- К., 2001.

12. Олександр Гван'їні. Хроніка Європейської Сарматії / Олександр Гван'їні. - Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007.

13. Чурлу М. Живительна стихия. Родники фонтаны и колодцы в Крыму / Чурлу М. // Qasevet., 1998. - №261.

Размещено на Allbest.ru