Художні галереї і візуальне мистецтво новітніх технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художні галереї і візуальне мистецтво новітніх технологій

Михальчук Вадим Володимирович

кандидат мистецтвознавства

У статті подано огляд діяльності художніх галерей України в галузі сучасного візуального мистецтва новітніх технологій впродовж останніх двох десятків років. Основну увагу приділено львівському Мистецькому об'єднанню "Дзиґа", в складі якого функціонує однойменна галерея, щодо організації щорічного фестивалю "Дні Мистецтва Перформанс у Львові. Школа перформансу", який проходить вже восьмий рік поспіль.

Ключові слова: художня галерея, сучасне візуальне мистецтво України, новітні технології візуального мистецтва, перформанс, хепенінг, львівська школа перформансу.

Актуальність запропонованої статті зумовлена тим, що за роки незалежності українське мис-тецтво набуло надзвичайного розмаїття і стимулювало не тільки розвиток державних, а й виникнення альтернативних творчо-організаційних форм його функціонування. Економічна криза зачепила і мис-тецтво: призвела до зниження купівельної здатності споживачів художніх творів, через нестачу бю-джетних коштів Міністерство культури України четвертий рік поспіль не проводить державних закупівель до Музейного фонду України. Державного фінансування ледь вистачає на проведення двох-трьох всеукраїнських виставок. Попри скрутний економічний стан, художні галереї поки що ли-шаються єдиною опорою сучасної образотворчості. Це стосується переважно традиційних видів обра-зотворчого мистецтва - живопису, скульптури, графіки, декоративно-прикладної творчості.

У найгіршому стані опинилося мистецтво новітніх технологій, що виникли в епоху постмодерну. Ці напрями реалізуються виключно за межами державних художніх інституцій на галерейних теренах за рахунок спонсорської підтримки та іноземних грантів. Вирішення зазначених проблем потребує сьо-годні не тільки практичних дій, а й теоретичного осмислення.

Мета дослідження полягає у висвітленні діяльності художніх галерей у розвитку візуального мистецтва новітніх технологій.

Джерелами вивчення питання є переважно журналістські огляди та популярні статті в засобах масової інформації, окремі публікації спеціалістів: Г.Вишеславського, О.Сидора-Гібелінди, О.Ременяки, Г.Скляренко, О.Авраменко, О.Соловйова та ін.

Художня галерея - багатофункціональний організм. Водночас це експериментальний полігон, де відбувається апробація експериментів новітніх технологій. Художні галереї здебільшого активно реагують на вимоги часу, намагаються бути пластичними в опануванні принципів взаємодії різних форм сучасного мистецтва з новітніми технологіями у створенні нових візуальних і віртуальних форм візуального мистецтва. Цьому у вирішальній мірі сприяє їх юридична та фінансова незалежність, здо-рова підприємливість і конкуренція у творчо-організаційній діяльності. Практичне втілення новітніх технологій дає змогу виявити основні спрямування та певною мірою прогнозувати тенденції подаль-шого розвитку сучасних течій українського модерного мистецтва, а також зрозуміти принципи, які сприятимуть процесу входження цих форм у контекст сучасних світових мистецьких тенденцій.

Спершу розглянемо деякі види новітніх технологій, які впродовж останніх десятиліть активно увійшли в образотворче мистецтво та достатньо активно презентуються в художніх галереях України. Серед них найбільш поширеними є перформанс та хепенінг. художній галерея візуальний мистецтво

Авангардне мистецтво прагне активного й агресивного впливу на публіку через реальне пере-творення дійсності, через творчу трансформацію середовища. Проте саме за постмодерної доби презентація художньої практики в публічному просторі стає інтегральною частиною мистецького організ-му. Його візуальним символом можна вважати "реді-мейд", що виступає як повноцінна складова в усіх напрямах візуального мистецтва останнього століття - асамбляжів, інсталяцій, об'єктів, енвайронмен- тів, перформенсів, хепенінгів, акцій та інших арт-практик.

Реді-мейд - від англійського "Ready made" - готовий виріб. В основі традиції лежить ідея про те, що витвір мистецтва створюється шляхом переміщення об'єкта з профанного в сакральне середо-вище. Під "сакральним середовищем" в даному випадку розуміється "храм мистецтва" (музей, вистав-ковий зал), під профанним - буденне середовище [1, 16].

Перформанс - вистава, гра - він об'єднує театр і візуальність. Відповідно, перформанс може бути менш виразний і лаконічний, ніж акція; насичений "другорядними" деталями і навантажений при-хованими значеннями і неявними підтекстами. У цьому сенсі перформанс ближче до театрального уявлення, ніж власне до акціонізму [1,85].

Хепенінг - просто подія, випадок. Подібний до перформансу. Це художнє дійство у міському середовищі, без чітко окресленого плану і концепції, з наперед визначеним результатом. Виник на За-ході у 60-х роках минулого століття як варіант контркультури [1,251]

Інсталяція - термін походить від англійського "install" - встановлювати, що свідчить про техніч-ні аспекти виготовлення інсталяції. Її встановлюють, складають, формують з окремих розрізнених час-тин. Це молодий жанр, який вбирає в себе всі застарілі класичні жанри. Інсталяціями сьогодні займаються майже всі художники, проте поки що написано про інсталяції вкрай мало. Інсталяція три-вимірна. Це не "об'єкт", а простір, організований волею художника. Кращі з інсталяцій виглядають як спроба створення іншого, відмінного від буденної реальності на обмеженій, спеціально відведеній для цього території.

Перелічені жанри є не комерційними. Напевно, в консервативних умовах арт-ринку України ще довго будуть такими. Крім того, ці види новітнього мистецтва є доволі складними для музейно- галерейного експонування, а також не мають відповідного глядацького середовища серед колекціоне-рів, оскільки українська публіка мало підготовлена до подібного нетрадиційного різновиду мистецтва.

Мистецтво сьогодні значно багатогранніше, різноманітніше і більш представницьке, ніж будь- коли. Воно може брати на себе досить різні функції: від веселої розваги до декларації чогось, не при-йнятного в суспільстві. Сучасне мистецтво знаходиться на вістрі гуманітарних технологій, що існують в логіці загальних модернізаційних процесів.

У ідеалі модернізаційний процес повинен забезпечуватися збалансованим співвідношенням матеріальних і гуманітарних технологій. Нерівномірність розвитку культури і техносфери очевидна і насправді потужності цих просторів не співпадають. Мистецькі арт-практики в Україні не є винятком. Вони мають свої прикметні особливості, свою специфіку використання й трансформації цитат, а також власний історичний контекст. Щодо останнього, то українська школа живопису (в різних регіональних проявах), послідовниками якої є більшість сучасних художників, відіграє тут роль домінанти. Інсталяції, перформанси, асамбляжі, енвайронменти, створені першокласними митцями, несуть в собі відбиток традиційної естетики - іноді поза бажанням їхніх творців, на рівні генетичного коду, але зазвичай аб-солютно усвідомлено.

У цьому контексті слід згадати творчість Віктора Сидоренка, Євгена Матвеева, Анатолія Сте- паненка, Андрія Блудова - кожен у властивій лише йому, а тому легко впізнаваній живописній стиліс-тиці створює свої інсталяційні проекти.

Федір Тетянич (1942-2007) - людина-арт-об'єкт, "жива інсталяція", легенда мистецького сере-довища Києва кінця 60-90-х років XX століття, знаний як Фрипулья. Феномен Фрипульї є незмірним навіть у контексті сучасних арт-практик, не кажучи вже про застійні 80-і, коли він виглядав не просто білим, а разюче білим круком: "...я художник, і хоч би що робив - малюю: навіть якщо витираю ноги об ганчірку" [5, 3], - говорив про себе митець.

Його філософсько-естетична та образна система "Фрипулья" стала основою своєрідного виду мистецтва - "форматизму з формату", суть якого полягає у триванні до нескінченності людського й всепланетарного життя [6, 62-69].

Наприкінці 80-х починає творити свої об'єкти та інсталяції Гліб Вишеславський ("Яблуко", 1983; "Брама сонця", 1988), з'являються "реді-мейди" Олега Пінчука ("Конгломеративний" та "Індустріаль-ний" натюрморти, 1988), виконує ситуативні інсталяції Оксана Чепелик ("Хрести", "Труби", Гідропарк, Київ 1988), створюють квазі-скульптури з пап'є-маше на виставці "PostAnaestesia" (Мюнхен - Лейпциг, грудень 1992р- січень 1993 р.) Арсен Савадов і Георгій Сенченко, компонує інсталяції Павло Керес- тей. Реалізуються міжнародні проекти, зокрема такі, як "Ангели над Україною" в Единбурзі за участю тих же художників "нової хвилі", та "Степи Європи" - у варшавському центрі сучасного мистецтва За-мок Уяздовскі 1993 р., куратором якого був Єжи Онух, а з художників, окрім вищезгаданих, взяли участь львів'яни Василь Бажай та Андрій Сагайдаковський з кімнатою "хаосу і абсурду", Гліб Вишес-лавський - з інсталяцією "Всі конфесії" та одесит Василь Рябченко - з інсталяцією "Гойдалки для пе-ньків", в якій були використані елементи живопису.

У 90-х в напівзруйнованому Староакадемічному корпусі Києво-Могилянської академії, де пізні-ше розмістився Київський центр Сороса, відбулася виставка "Києво-Могилянська академія. Дослі-дження художнього простору" (1993) за участю Олега Тістола, Олександра Харченка, Миколи Маценка і Анатолія Степаненка. Останній органічно пов'язав культурні середовища Львова та Києва, був ініціа-тором та куратором проекту "Косий капонір" (Київ, 1992; художники Голосій, Гнилицький, Степаненко, Ратт, Босард, Тістол, Чічкан, Соловйов, Керестей, Мамсиков, Маценко). В обох проектах "розробля-лась надзвичайно перспективна, але й досі належним чином не осмислена творча концепція суб'єкти-вного дослідження простору, її мета - художній аналіз того перехрещення історичних, міфологічних, ідеологічних, побутових, естетичних та інших нашарувань, що й утворюють своєрідність вітчизняного культурного контексту" [4].

Львів'яни Ігор Подольчак та Ігор Дюрич, які у середині 90-х створюють групу "Фонд Мазоха", виступають із іронічно-політичними інсталяціями ("Мавзолей для президента", 1994) й чи не першими в Україні починають працювати з відео.

У цей же період, 1991-1992 рр., у Львові відбуваються один за одним два арт-фестивалі "Ви- ВиХ". їхніми ідейними натхненниками та організаторами стали Влодко Кауфман та Юрко Кох, яких тоді сприймали як єдине ціле, артикулюючи через дефіс: "Кох-Кауфман", а також поетичне угрупування "Бу-Ба-Бу". У рамках фестивалів відбулася низка перформансів, хепененгів та виставок-інсталяцій, де багатозначність арт-об'єкта обмежувала лише фантазійна спроможність тандему художник-глядач.

У середині 90-х у царину "арт-практик" приходять Олександр Ройтбурд, Анатолій Федірко, Ган-на Сидоренко, Сергій Якунін, стають знаковими такі проекти, як "Barbaras. Нове варварське бачення" (1995, ЦДХ), виставляється епатажна інсталяція Сенченка, Савадова та Харченка "Бар-бар-ост".

Варто згадати кураторський проект Валерія Сахарука "Київська художня зустріч", який відбувся у грудні 1995-го в Українському домі за участю провідних польських та російських художників. Проте він був скандально закритий через кілька годин після відкриття, що теж стало своєрідним "хепенінгом". Саме для цього задуму Тістолом і Маценком було створено грандіозну інсталяцію "Проект грошей".

Кінець 90-х позначився виставками "Парниковий ефект" (1997, Центр Сороса), на яких відтво-рювалась ситуація природної катастрофи, пов'язаної з глобальним потеплінням. При цьому виводи-лись прямі асоціації на замкнутий, "оранжерейний" характер українського культурного простору. Тоді ж з'являється фешн-кімната Іллі Чічкана, з його авторським одягом, а в межах виставки "Інтермедіа" - фотоверсія інсталяції "Сплячі принци України", елементи якої було показано під час проекту "Алхіміч- на капітуляція" (1995, корабель "Гетьман Сагайдачний", Севастополь).

У так звані "нульові" здійснюється новий виток у творчості - низка талановитих, визнаних майстрів, носіїв традицій регіональних живописних шкіл України (Київ, Львів, Харків) починають активні арт-практики, які вже отримують свою наукову диференціацію (за Глібом Вишеславським): "монтаж речей за семантич-ними ознаками - концептуальні, та монтаж речей за асоціаціями - чуттєво інтуїтивні твори" [1,12].

Наприкінці 90-х в царину арт-практик приходять Андрій Блудов, Олександр та Тамара Бабак, Петро Бевза, Олексій Литвиненко, Микола Журавель та інші. Засадничою рисою творчості цих митців є використання елементів ленд-арту.

Останнім часом з'явилось чимало складних у технічному виконанні, проте концептуально та структурно вивершених мистецьких творів, які гідно представляють Україну в міжнародному арт- просторі. "Аутентификація" Віктора Сидоренка (2008 р., галерея "Taiss", Париж) є логічним продов-женням його проекту "Жорна часу", що 2003 р. представляв Україну на 50-й Венеційській Бієнале і був названий серед п'ятірки найкращих. Якщо суть першого - час у всіх його проявах і філософських концепці-ях, то другий присвячено пошуку та обстоюванню власної ідентичності, що неможливо без відчуття твер-дого ґрунту традиційної культури - ідеї, яка пронизує структуру творів художника на всіх рівнях.

Арт-об'єкти руйнують кордони між мистецтвом та навколишньою дійсністю, інтенсивно залу-чаючи до дії соціум. Так, у 2005 р., коли конкурс Євробачення відбувався в Києві, на площі біля Пала-цу Спорту було встановлено "Пам'ятник співаючому мікрофону" Олега Пінчука у співавторстві з Геннадієм Курочкою та Григорієм Смітюком. Могутні сріблясто-сірі колони з титану, що від дотику віб-рували потужним звуком, стали новітнім Стоунхенджом під древнім небом України. Це була інсталя- ція-відтворення стародавнього духу в динамічному середовищі сучасного мегаполісу.

Засноване в 1993 р. у Львові Мистецьке Об'єднання "Дзиґа" згуртувало громадських діячів з середовища Студентського руху періоду здобуття Україною незалежності ("Студентське братство" 1989 - 1993), з середовища авангардного мистецтва (мистецька група "Шлях" 1989-1992 - Ю. Кох, В. Кауфман, X. Абрагамовська, Я. Шимін, Н. Шимін, Я. Крицький) та музикантів тогочасного андеграунду Львова ("Клуб шанувальників чаю", "Мертвий Півень", фестиваль андеграунду "ВиВих"). Команда, яка створила це мистецьке об'єднання, в принципі орієнтувалася у всьому, що робиться в андеґраунді, але її завданням було не просто витягти та показати, а й задекларувати цей мистецький потужний пласт. "Дзиґа" об'єднує митців, літераторів, громадських діячів, підприємців задля створення різнома-нітних культуротворчих проектів та об'єктів (клуби, фестивалі, медіа-проекти, тощо) [3].

Від самого заснування "Дзиґа" позиціонувала себе як естетський заклад з акцентуванням на новітніх мистецьких технологіях. Кількісні підсумки 15-річного існування в 2008 р. свідчать, що галерея провела 394 виставки, 1223 клубні концерти, 119 ексклюзивних концертних проектів, 26 фестивалів, 117 перформенсів, 360 літературних презентацій та безліч інших неординарних атракцій, які зібрали більше півтора мільйона учасників, відвідувачів та глядачів. Ідеологічним та фізичним центром "Дзиґи" є її галерея у Львові на вулиці Вірменській. В її оточенні уживаються культовий кафе-клуб "Лялька", студія звукозапису та відеостудія, кафе "Під Клепсидрою", антикварний магазин, бібліотечка "Четвер-га" і водночас міні-редакція цього журналу в особі Юрка Іздрика, але головне - люди та ідеї.

"Дзиґа" проявляє особливу вигадливість у жанрі перформансу, а серед найбільш знакових особистостей у об'єднанні, безперечно, є Володимир Кауфман. Саме у Львові реалізувалась ідея єдиного в Україні щорічного фестивалю "Дні Мистецтва Перформанс у Львові. Школа перформансу".

Фестиваль поєднав "Школу перформансу", зустрічі з митцями, лекції, відеопокази, виконання перформенсів, авторами яких є як відомі майстри, так і представники молодої генерації перформерів.

2011 р. у фестивалі брали участь - засновник центру мистецтва перформанс у Тель-Авіві "Performance Art Platform", куратор багатьох проектів, арт-директор фестивалю перформанс в Ізраїлі "ZAZ" Тамар Рабан, разом з якою на фестиваль приїхали відомі ізраїльські перформери Яаків Хей-фец, Бені Корі та Кінерет Макс, а також знані польські перформери Януш Балдига, Вальдемар Татар-чук, молоді перформ-артисти Міхал Диаковскі, Йоанна Огороднік та Сильвестр Пясецкі. Росію представляли веселі й радикальні Александр Шабуров та В'ячеслав Мізін, відомі як група "Сініє носи". Україну репрезентували Влодко Кауфман, Мирослав Байда, Володимир Топій та Василь Бажай [2].

Найбільш точно поняття перформансу визначила учасниця цьогорічного фестивалю Тамар Рабан: "Мені цікаво нівелювати, наскільки це можливо, поняття "важливість" у моїй роботі та концент-руватися на простих, "одновекторних", "беззмістовних", швидкоплинних моментах людського буття. Мій метод полягає у спонтанній зустрічі мене, як виконавця з аудиторією, з кожним з них, я даю їм мо-жливість самим знайти власні витлумачення. Таким чином, цілком може статись, що мій перфоманс може привести до неочікуваної інтимної зустрічі глядача з самим собою. Для мене досягнення тієї стадії в перформенсі, коли ви можете дозволити існувати порожнечі й тиші, вимагає більше зусиль, довіри та глибокого відчуття свободи від обох: і від мистця, і від глядача" [2 ].

Під час тижня актуального мистецтва у Львові було представлено яскраве дійство Ярослава Байди "Здичавіння" - з червоною килимовою доріжкою, простеленою на сходах палацу Потоцьких, на яку довго зі смаком і почуттям відповідальності перформер вимастив 36 кг смальцю, а потім - феєри-чний спуск перформера по смальцеві униз на лижах. Володимир Кауфман стверджує: "Самобутність українського перформансу полягає в тому, що він активно реагує на процеси, які відбуваються в соці-умі, у формуванні країни і, відповідно, всі болісні, хворобливі процеси впливають на його розвиток" [2].

Влодко Кауфман показав оновлений варіант свого перформансу "Карпаторозділ 2", вже пре-зентованого на відкритті виставки у Музеї Сучасного мистецтва на Глибочицькій (Київ). Цього разу автор дійство озвучував і записував озвучене "на стовпі". Текст являв собою різновид нонсенсу, тобто беззмістовних звуків, які нагадували фрази, оскільки вимовлялись з відповідною інтонацією.

Володимир Топій представив складне, майже трагічне дійство гіпсування власної бороди у пу-стотах гіпсової голови Сократа. Перформанс Василя Бажая - це розбивання плазмових моніторів, як символу обридливих мас медіа. "Сині носи" з Росії показали веселі феєрверки у найкращих культур-них традиціях російських скоморохів. Отже, на прикладі "Дзиги" бачимо, що галерея при вдалому ме-неджменті може перетворитись у культурний центр, який здатний успішно пропагувати некомерційні види мистецтва.

За браком місця подаємо лише вкрай стислу інформацію про Фестиваль за останні два роки.

З 31 серпня по 8 вересня 2012 р. на "Тижні Актуального Мистецтва" було представлено близь-ко двадцяти авторських і кураторських проектів та кілька проектів молодих митців. До Львова з лекці-ями та проектами завітали класики сучасного українського мистецтва Тіберій Сільваші і Анатоль Степаненко та визнаний польський митець Кшиштоф Беднарський. Авторські проекти здійснили знані митці Олекса Фурдіяк, Даніїл Галкін, Сергій Петлюк, Ярослав Першко, Яцек Ягельський, Василь Лінде- Кричевський молодший, Владислав Бунін, Олесь Демко, а також представники молодого покоління Богдан Шумилович, Тарас Котляр, Олег Перковський, Денис Струк, Володимир Стецькович та інші.

Впродовж "Днів Мистецтва Перформанс у Львові" свої перформанси представили молоді ху-дожники Юрко Білей, Павло Ковач та Ярина Шумська, визнані майстри Василь Бажай і Володимир Топій, перформери з Ізраїлю Тамар Рабан, Гай Гутман і Мішел Шра та Ярина Шумська, поляки Януш Булдига, Кароліна Кубік, Вальдемар Татарчук, Моніка Шидловська, а також Найджел Ральф з Ірландії та Надін Суре із Канади.

У "Школі преформенсу" взяло участь більше сорока учнів із Львова, Києва, Харкова, Одеси, Тернопільської області, Любліна, Ченстохова та Варшави.

Кураторами бієнале були Володимир Кауфман (Україна), Тамар Рабан (Ізраїль), Януш Балди-га (Польща) [3].

2013 р. Фестиваль проходив з ЗО серпня по 8 вересня. Разом з "Днями" тривав масштабний проект презентації сучасного польського мистецтва "ArtNastup". Цього року тема "Днів" була означена як "Лабораторія міждисциплінарності перформансу". Учасниками "Днів" стали: Вальдемар Тартарчук (Польща), Анат Шен (Ізраїль), Редас Діржис (Литва), Анат Пік (Ізраїль), Ева Зажицька (Польща), Еліас Файнгерш (Ізраїль), Губерт Вінчик (Польща), Ярас Рамунас (Литва), Пауліна Сьвєньцаньська (Поль-ща), Бенас Шарка (Литва), Анна Кальвайтис (Польща), Родді Гантер (Великобританія), Алевтина Кахі- дзе, Володимир Топій, Юрій Білей, Павло Ковач, "відкрита група" та Василь Одрехівський. Традиційно разом з "Днями" було багато супутніх проектів сучасного мистецтва: київська перформанс-група "TancLaboratorium" під керівництвом Лариси Венедиктової, львівські "Dance Platform" та польські "HARAKIRI FARMERS" і "The Dance Theatre Zawirowania".

У "Школі перформансу" взяло участь більше сорока учнів із Львова, Києва, Харкова, Одеси, Москви, Тернополя, Ужгорода, Понінки та Варшави.

Кураторами бієнале були Володимир Кауфман (Україна), Тамар Рабан (Ізраїль), Януш Банди-та (Польща). Керівник проекту Ліда Савченко-Дуда. (детальні відео звіти розміщено на YouNube) [3].

Відтак львівська "Дзига" стала провідною інституцією в Україні в галузі візуального мистецтва новітніх технологій.

Підсумовуючи, можна зазначити, що сучасна художня галерея є складним культурним і соціаль-ним організмом, який достатньо чутливо реагує на всі напрямки культурного життя країни, а також може володіти колосальною систематизованою інформацією щодо світових культурних процесів та напрямків сучасного актуального мистецтва. Це простір, в якому виникають та реалізуються нові мистецькі ідеї.

В Україні галереї - це не стільки комерційні інституції, скільки організації, що займаються куль-турно-просвітницькою діяльністю й беруть участь у різноманітних соціальних, некомерційних проектах. Здійснюючи репрезентативну, науково-просвітительську, комунікативну, експертну, колекційну, комерцій-ну, рекламну та інші функції, художні галереї, займаючись актуальними напрямками сучасного мистецтва й визначаючи вектор його розвитку, тим самим знайомлять із ним глядача, виховуючи художній смак, ви-вчають і зберігають для майбутніх поколінь найбільш значимі творчі здобутки сучасного мистецтва.

Впродовж років незалежності України галерейна діяльність дістала значного розвитку, а відпо-відно, й впливу на сучасний творчий процес. Тим важливішим видається ґрунтовне вивчення сучасних напрямків галерейної діяльності, а також пануючих в Україні тенденцій розвитку галерейної справи.

Література

1. Вишеславський Г. Термінологія сучасного мистецтва /Вишеславський П, Сидор-Гібелінда О. - Paris- Kyiv, 2010.

2. Дні мистецтва перфоманс у Львові. Школа перформансу. Тиждень актуального мистецтва. - Львів. - 28.08.-4.09. 2011.

3. Мистецьке об'єднання "Дзиґа". - Офіційний сайт: www.dzyga.com.ua.

4. Скляренко Г. Мистецтво Анатоля Степаненка. Між метеликом та песиголовцем / Скляренко Г. [Елект-ронний ресурс]. - Режим доступу: http://community.livejournal.com/stanatol/6122.html.

5. Федір Тетянич: Буклет. - К., 2009.

6. "Фрипулья - мій вічний дім, моє нескінченне тіло". Останній аудіозапис Федора Тетянича, зроблений дружиною Ганною влітку 2006 р. //Артанія. - Книга 17. - № 4. -2009.

References

1. Vysheslavskyi Н. Terminolohiia suchasnoho mystetstva A/ysheslavskyi H., Sydor-Hibelinda O. - Paris-Kyiv, 2010.

2. Dni mystetstva perfomans u Lvovi. Shkola performansu. Tyzhden aktualnoho mystetstva. - Lviv. - 28.08. - 4.09. 2011.

3. Mystetske obiednannia "Dzyga". - Ofitsiinyi sait: www.dzyga.com.ua.

4. Skliarenko H. Mystetstvo Anatolia Stepanenka. Mizh metelykom ta pesyholovtsem / Skliarenko H. [Elektronnyi resursj. - Rezhym dostupu: http://community.livejournal.com/stanatol/6122.html.

5. Fedir Tetianych: Buklet. - K., 2009.

6. "Frypulia - mii vichnyi dim, moie neskinchenne tilo". Ostannii audiozapys Fedora Tetianycha, zroblenyi druzhynoiu Hannoiu vlitku 2006 r. //Artaniia. - Knyha 17. - № 4. -2009.

Размещено на Allbest.ru