Портрети в контексті поховальної культури шляхти Речі Посполитої та козацької старшини другої половини XVII-XV ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Портрети в контексті поховальної культури шляхти Речі Посполитої та козацької старшини другої половини XVII-XV ст.

Провідні соціальні верстви польського і українського суспільства XVII-XVIII ст. - шляхта і козацька старшина були носіями самобутньої поховальної культури, сформованої під впливом Західної Європи.

Жалобна церемонія другої половини XVII-XVIII ст. на теренах Речі Посполитої була своєрідним театралізованим дійством, яке вміщувало різні мистецькі прояви: архітектуру, літературу, портретний живопис, елементи театру. Саме через поховання провідні соціальні спільноти польська шляхта і українська козацька старшина намагалися засвідчити свій високий статус.

Різні аспекти поховального церемоніалу української шляхти і козацтва висвітлені у працях сучасних дослідників - Н. Яковенко [32], Н. Білоус [3], О. Винниченко [5; 6], О. Кривошеї [15], О. Дзюби [9], О. Демченко [8], Я. Кочерткевич [14], О. Замури [11].

Важливим атрибутом траурного ритуалу, який забезпечував гідну пам'ять про померлого, були портрети. Першим привернув увагу до старовинного українського портрету О. Лазаревський, опублікувавши на сторінках «Киевской старины» «контерфекти» представників козацької старшини [16; 17]. Надгробні портрети згадувалися також у студіях К. Широцького [31], В. Горленка [7], А. Стороженка [25], Д. Щербаківського [30], Ф. Ернста [30]. Серед сучасних науковців певну увагу їм приділили Р. Косів [13], Г. Бєлікова [28], Д. Семенюк [23], Л. Тананаєва [27], Б. Іванова [12], І Нетудихаткін [18], О. Суховарова-Жорнова [26], О Походяща [22] й інші.

Як польські, так й українські дослідники пов'язують поширення портретного жанру з поховальною обрядовістю (портрети у складі ікон, корогв, епітафій). Портрет утверджувався в масовій свідомості шляхом його сприйняття як частини релігійного культу. Портрети XVI-XVIII ст., створені в Речі Посполитій, стали невід'ємним атрибутом жалобної церемонії - «pompa funebris» польських магнатів і шляхти [34], а згодом козацької старшини Лівобережної Гетьманщини.

Одним із різновидів портретів, пов'язаних із поховальною церемонією польської шляхти, були хоругви [13, с. 70]. Під час відспівування померлого хоругви розміщувались біля труни, а згодом - біля місця поховання. На полотняних або шовкових хоругвах зображувались герби, портрети, епітафії. Хоругви, започатковані у середовищі середньовічних цехових ремісників, з часом були використані у поховальних ритуалах шляхти і козацтва [28, с. 24-25]. Відомі дві «кінні» хоругви - посмертна хоругва Петра Конашевича - Сагайдачного 1622 р. і хоругва Тимоша Хмельницького 1653 р. До цього типу належала також хоругва ніжинського полковника Івана Гуляницького (1677 р.) з написом-епітафією [13, с. 74].

Ймовірно, що хоругви стали передвісниками появи портретів з епітафіями, які були своєрідним живописним пам'ятником, який встановлювали в церкві для наголошення на тому, що зображена людина похована саме тут.

Наприклад, епітафійний портрет у повний зріст Станіслава Каменського з монастиря францисканців у Кременці виконаний, очевидно, після смерті на основі поясного прижиттєвого портрета (епітафія зберігається в музеї у Вроцлаві, представлений на виставці прижиттєвий портрет - у художньому музеї в Луцьку). Більше того, іноді портрет виконували в кількох екземплярах: один як епітафійний, другий - для родинної галереї чи для іншого храму, яким теж опікувався портретований (прикладом можуть бути посмертні портрети Іоанна Гербурта) [28].

Ще одним із різновидів портретів, які використовувалися польською шляхтою під час поховальних церемоній, були «натрунні» портрети. Вони замовлялися після смерті людини і кріпилися безпосередньо до торця труни, повторюючи його форму, з боку голови небіжчика. Малювали такі портрети на шести - чи восьмикутних олов'яних, цинкових, посріблених або срібних бляхах, розміром 40х40 см, при чому зображувалося тільки погруддя людини.

Уперше такий портрет був установлений на торці труни короля Стефана Баторія в 1586 р. [23, с. 50] Згодом портрет став частиною поховального оздоблення, відігравав роль ніби «двійника» померлого й символізував продовження життя померлого. Після поховання такий портрет зазвичай переносився до родинної каплиці чи церкви.

Нерідко польські портрети, пов'язані з жалобними церемоніями, містили зображення або живої людини, або вже померлої на катафалку [12, с. 217].

Найвищим проявом «поховального театру» на теренах Речі Посполитої у середовищі польської шляхти була поява переодягненої людини (архиміма), схожої на покійного, який немов «себе проводжав» [27, с. 78].

Зародження та становлення козацької старшини як соціальної еліти відбувалося у соціумі Речі Посполитої. І якщо просте козацтво, що вело «напіваскетичне життя, сформувало погорду до «лядських панських звичаїв», театральних ритуалів, пов'язаних з похороном» [13, с. 69], то поховальна культура представників козацької старшини другої половини XVII-XVIII ст. увібрала традиції жалобної церемонії польської шляхти.

К. Широцький відзначив, що «як і на Заході, існував дуже пишний похоронний обряд, у склад котрого входило, між іншим, заготовлення портрету з умерлого і несення його за домовиною; бувало й так, що портрет замінявся живим образом небіжчика в той спосіб, що за труною йшов подібний до покійного і перебраний в його одежу чоловік. На могилі умерлого поставлялася різьблена постать його… або писаний портрет, що завішувався на знамені і покладався у церкві поруч з корогвами. Часто портрет вмерлого писався на вікові або боці труни» [31, с. 199].

Спільними елементами урочистої поховальної церемонії польської й української соціальної еліти були укладення тестаментів, пошук і облаштування належного місця для поховання (церковний цвинтар, церква, монастир), благодійність, музичний супровід, жалобні промови над померлими, поминання.

Утім жалобні церемонії у середовищі козацької старшини Лівобережної України були менш помпезними, ніж у Речі Посполитій, а традиція увічнення померлих представників козацької старшини на портретах мала свої особливі риси.

Зокрема, серед представників козацької старшини Гетьманщини використання металевих натрунних портретів у поховальному ритуалі не було поширено. Натомість, ця традиція збереглася у середовищі міщан. Це підтверджує колекція натрунних портретів членів Львівського Ставропігійського братства [23, с. 48]. Відоме також погрудне зображення митрополита Іоанна Максимовича на шестигранному шматку бляхи, віднайденого в його усипальниці в Софійсько-Успенському кафедральному соборі в Тобольську [21, с. 258].

Протягом другої половини ХУІІ - XVIII ст. у середовищі соціальної еліти козацької держави виробилася традиція замовляти, готуючись до «останнього шляху», портрети, які після смерті встановлювалися «над гробом». Так, в інтер'єрах храмів над похованнями були розташовані портрети генерального судді І. Домонтовича [29, с. 276], генерального обозного В. Дуніна - Борковського [1; 18], бунчукового товариша Г. Стороженка [25, с. 577], полковника прилуцького І. Стороженка [25, с. 580], стародубського полковника М. Миклашевського [28, с. 104], вдови Новгород-Сіверського сотника Є. Жоравко [31, с. 200], миргородського полкового обозного В. Родзянка [28, с. 56].

Цікаво, що крім штучного портрету, був написаний також портрет Івана Домонтовича на стовпі собору. Філарет Гумілевський зазначає, що на колоні над похованням ктитора Івана Домонтовича в храмі св. Миколая, Батуринського Крупицького монастиря було намальовано портрет фундатора. В 1830 р., у зв'язку із синодальною забороною, стінописне портретне зображення генерального судді Війська Запорізького завісили іконою [29, с. 276].

«Найчастіше все ж малювали портрети покійників на дереві або на полотні і вішали у церкві на стіні, а під час процесій носили їх іноді навколо церкви вкупі з образами і корогвами. Дуже рідко виображали покійника з заплющеними очима, звичайно малювали його на повен зріст з складеними побожно руками перед розп'яттям. Внизу містила відповідні написи, вірші або епітафії… Такими посмертними портретами є взагалі і більшість старих портретів, що дійсно входили тут, в склад похоронного обряду як у шляхти, так і у козацтва», - доповнили уявлення про надгробні портрети Д. Щербаківський і Ф. Ернст [30, с. 12].

Але варто нагадати про пересторогу, щодо завчасного створення надгробного портрету ще за життя портретованої особи, яка існувала у православному соціумі: «Через те з живої натури писалося лиш фігура - все доличне: одежа, руки, аксесуари, а лице - дописували тоді вже, коли чоловік вмирав - теж з натури, або по пам'яті - може, й не тим вже майстром» [31, с. 202]. Можливо, портрети не завжди творилися одним майстром.

Існують портрети, на яких зображені мертві й живі, зокрема це портрет новгород-сіверської сотниківни Євдокії Жоравко з дітьми [18, с. 5-9] та портрет померлої та живої дружин Януша Радзивілла [27, с. 79].

Спільною рисою як шляхетських, так і козацьких портретів була наявність надписів, зображень гербів і атрибутів, що характеризували соціальний статус.

Таким чином, портрети - елемент поховальної культури, характерний для усього європейського простору XVI-XVIII ст. Вони були поширені в другій половині XVn - першій третині XVIII ст. як серед польської шляхти, так і серед козацької старшини - адже і Польща, і Україна розвивалися під впливом загальних ідей європейського бароко; Польща в даному випадку виступала «провідником» нового напряму в мистецтві. «Ніде так яскраво не втілився органічний сплав нових ідей і національних традицій, як в портретному малярстві Гетьманщини» [28].

Надгробні портрети представників козацької старшини хоча й сформувалися під впливом сусідньої Речі Посполитої, але мали свій самобутній характер. Традиції зображувати померлого були перейняті й у Російській державі. Цікаве спостереження занотував М. Ханенко, перебуваючи при гетьмані І. Скоропадському в Москві. Під час пишної поховальної церемонії князя В. Голіцина він побачив на хоругві білого кольору портрет померлого й епітафію [13, с. 77]. Польськими впливами також пояснюється початок творення у Росії надгробних портретів, адже «Русские не раз могли быть свидетелями траурных церемоний как поляков, так и украинцев… Обычаи же казаков в той области… были очень близки польским» [2, с. 17].

Використання портретів у жалобній церемонії мало декілька причин. Насамперед, портрет «оживлював» померлого, дозволяючи йому востаннє постати під час прощання з рідними і світом. Це також був спосіб увічнення пам'яті про небіжчика, привід нагадати про його ктиторство й благодійництво. Загалом, розміщення портретів у храмах пояснювалось вірою у прощення гріхів.

Джерела та література

поховальний церемонія козацький старшина

1. Адруг А. Портрет Василя Дуніна-Борковського / А. Адруг - Чернігів, 2005. - 32 с.

2. Алексеева М.А. Жанр конклюзий в русском искусстве конца XVII - начала XVIII в. / М.А. Алексеева // Русское искусство барокко: Материалы и исследования. - М., 1977. - С. 7-29.

3. Білоус Н. Ціна шляхетського поховання на Волині наприкінці XVII ст. / Н. Білоус // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т 2: Світ речей і повсякденних уявлень; Відп. ред. Віктор Горобець. - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - С. 297-316.

4. Белецкий П. Украинская портретная живопись XVII-XVIII ст. / П. Белецкий. - Л., 1981. - С. 99.

5. Вінниченко О. Побожні записи і порятунок душі в ментальності ранньомодерної людини на матеріалах шляхетських заповітів першої половини XVIII ст. / О. Вінниченко // Наукові записки Українського католицького університету. - Львів, 2010. - Число 2. - Серія: Історія. - Вип. 1. - С. 51-65.

6. Винниченко О. «Своя смерть»: річпосполитський шляхтич перед обличчям вічності (за ранньо - модерними тестаментами) / О. Вінниченко // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т 2: Світ речей і повсякденних уявлень; Відп. ред. Віктор Горобець. К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - С. 272-297.

7. Горленко В. Старинные малороссийские портреты / В. Горленко // Киевская старина. - 1882. - №12. - С. 602-606.

8. Демченко Л. Волинські тестаменти XVI ст.: дипломатичний аналіз / Л. Демченко // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. - К., 1997. - Т 2. - С. 35^48.

9. Дзюба О. Про поховання Параскеви Товстоліс, другої дружини київського полкового обозного Федора Ханенка / О. Дзюба // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т. 2: Світ речей і повсякденних уявлень; Відп. ред. Віктор Горобець. - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - С. 350-356.

10. Жолтовський П. Український живопис XVII-XVIII ст. / П. Жолтовський. - К., 1978. - С. 148.

11. Замура О. Смерть у церковних приписах та повсякденному житті Гетьманщини XVIII ст. / О. Замура // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т. 2: Світ речей і повсякденних уявлень; Відп. ред. Віктор Горобець. - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - С. 316-350.

12. Иванова Б. Средневековые компоненты в структуре живописного портрета на заре Нового времени в странах восточной и юго-восточной Европы / Б. Иванова // Acta Slavica Iaponica. - 2005. - С. 215-237.

13. Косів Р.Р. Українські хоругви XVII-XVIII ст. / Р.Р. Косів. - К.: Оранта, 2009. - 372 с.

14. Кочеркевич Я.О. Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої половини XVI-XVII століть: дипломатичний аналіз / Я.О. Кочеркевич // Архіви України. - 2010. - №5. - С. 45-61.

15. Кривошея О.В. Духовні заповіти козацької старшини як історичне джерело / О.В. Кривошея // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К., 2007. - Т. XVI. - С. 369-374

16. Лазаревский А. Старинные малороссийские портреты / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1882. - №5. - С. 337-342.

17. Лазаревский А. Старинные малороссийские портреты / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1882. - №10. - С. 173-174.

18. Нетудихаткін ІА. Шанування церковних благодійників у православних храмах Києва та Лівобережної України XVIII-XIX ст.: нормативно-правовий аспект / І.А. Нетудихаткін // Гілея: науковий вісник: Зб. наук. праць. - К., 2010. - Вип. 36. - С. 5-9.

19. Николаев П.В. Предметный мир парсун придворных / П.В. Николаев // В мире науки и искусства: вопросы филологии, искусствоведения и культурологии: сборник статей по материалам ХХІХ международной научно-практической конференции. - Новосибирск, 2013. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sibac.info/163-arkhiv-statej/2013/11-2013/10835-108357tmpbco mponent&print=1&page=

20. Огаркова НА. Церемония погребения польского короля Станислава-Августа Понятовского и «Missa defunctoram» O.A. Козловского / Н.А. Огаргкова // Петербургский музыкальный архив: сборник. - СПб., 1998. - Вып. 2. - С. 55-63.

21. Пуцко В.Г. Портреты Тобольского митрополита Иоанна Максимовича / В.Г. Пуцко // Проблемы истории России. - Екатеринбург: Волот, 2008. - Вып. 7: Источник и его интерпретации. - С. 258-264.

22. Походяща О. Вплив церкви на розвиток українського портретного живопису ХУІІ-ХУШ століть / О. Походяща // Українознавство. - 2011. - №3. - С. 78-82.

23. Семенюк Д. Колекція натрунних портретів з фондів ЛІМ / Д. Семенюк // Наукові записки Львівського історичного музею. - Львів, 1997. - С. 48-61.

24. Софронова ЛА. Поэтика славянского театра XVII-XVIII вв. / Л.А. Софронова. - М., 1981. - С. 66-67.

25. Стороженко А. Старинные малороссийские портреты / А. Стороженко // Киевская старина. - 1882. - №9. - С. 577-579.

26. Суховарова-Жорнова О. Типологічна характеристика історичних портретів XVn-XVIII ст. / О. Суховарова-Жорнова // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики: Зб. наук. пр. Число 11: У 2 ч.: До 10-річчя заснування відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України / НАН України. Ін-т історії України; Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко. - К., 2004. - Ч. 2. - 328 с.

27. Тананаева Л.И. Надгробный портрет в Речи Посполитой (XVI-XVII века) / Л.И. Тананаева // Категории жизни и смерти в славянской культуре. - М.: Институт славяноведения РАН, 2008. - 368 с.

28. Український портрет ХУІ-ХУІІІ століть: Каталог-альбом / Уклад. Г. Бєлікова, Л. Членова. - К.: Артанія Нова; Хмельницький: Галерея, 2006. - 351 с.

29. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Мужские монастыри. - Чернигов: Губернская типография, 1873. - Кн. 3. - С. 276.

30. Щербаківський Д, Ернст Ф. Український портрет. Виставка українського портрету XVII-XX ст. / Д. Щербаківський, Ф. Ернст. - К., 1925. - С. 8-15.

31. Широцький К. Дещо про давні портрети / К. Щироцький // Сяйво - 1914. - Ч. 7 - 9. - С. 198-202.

32. Яковенко Н. «Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів / Наталя Яковенко // Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI - початку XVIII століття. - К.: Lauras, 2012. - 472 с.

33. Dziubkowa J. Vanitas. Portret trumienny na tle saimackich obyczajow pogrzebowych. / J. Dziubkowa. - Poznan, 1996-1997. - 315 s.

34. Chroscicki J. Pompa fUnebris. Z dzejow kultury staropolskie / J. Chroscicki. - Warszawa, 1974. - 365 s.

Размещено на Allbest.ru