Економіка культури в епоху постмодерну: передумови становлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка культури в епоху постмодерну: передумови становлення

Анотація

УДК 130.2:330.163.14

ЕКОНОМІКА КУЛЬТУРИ В ЕПОХУ ПОСТМОДЕРНУ: ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ

І.І. Пархоменко, асп., КНУ ім. Т. Шевченка.

У статті досліджуються філософсько-культурологічні та соціально-економічні передумови становлення культури як галузі економіки. Проаналізовано трансформацію категорії "праця" у виробничій сфері протягом ХХ ст. з акцентом на творчу складову та потреби людини в самореалізації. Розглянуто сферу культури в контексті її комунікаційної складової: як сферу активної взаємодії між людьми.

Ключові слова: економіка культури, Постмодерн, творчість, праця, культурна діяльність, сфера послуг.

Аннотация

ЭКОНОМИКА КУЛЬТУРЫ В ЭПОХУ ПОСТМОДЕРНА: ПРЕДПОСЫЛКИ К СТАНОВЛЕНИЮ

И.И. Пархоменко

В статье исследуются философско-культурологические и социально-экономические предпосылки становления культуры как отрасли экономики. Проанализирована трансформация категории "труд" в производственной сфере в течение ХХ в. с акцентом на творческую составляющую и потребности человека в самореализации. Сфера культуры рассматривается в контексте ее коммуникационной составляющей: как сфера активного взаимодействия между людьми.

Ключевые слова: экономика культуры, Постмодерн, творчество, труд, культурная деятельность, сфера услуг.

Annotation

ECONOMY OF CULTURE IN THE POSTMODERN ERA: PRECONDITIONS FOR THE FORMATION

I.I. Parhomenko

The paper investigates the philosophical, cultural and socio-economic background of culture as the economic sector. Analyzed the transformation of the category "work" in the manufacturing sector during the twentieth century with a focus on the creative part and needs for self-actualization. Considered the sphere of culture in the context of the communication component: as the sphere of active interaction between people.

Keywords: economy of culture, Postmodern, work, cultural activities, services.

Зміст статті

Проблема вивчення взаємодії економіки й культури актуалізується в полі науки на протязі ХХ століття як з боку вчених-економістів, так і філософів, культурологів й соціологів. Якщо спочатку науковці прагнули проаналізувати вплив культурних факторів на економічну діяльність (зокрема, робота Макса Вебера "Протестанська етика та дух капіталізму" на початку ХХ ст. як одна з найвизначніших в цьому напрямку), то пізніше в 60х. рр. ХХ ст., в епоху постмодерної культури та утвердженні постіндустріальної теорії розвитку суспільства, вчені- економісти починають розмірковувати про культуру як галузь економіки. Як і належить починають аналіз з дилеми: економісти У. Баумоль та У. Боуен торкаються однієї з нагальних проблем для культурної індустрії - співвідношення витрат, пов'язаних з виробництвом культурного продукту, та доходів культурних організацій. Тим самим, культурна діяльність розуміється як така, що може існувати і існує в рамках економічних координат. Філософсько-культурологічні та соціально- економічні передумови становлення культури як сфери економічних відносин в другій половині ХХ ст. є предметом аналізу наступних авторів: культурологів, філософів й соціологів - Ж. -Ф. Ліотар, А. Сен- Сімон, П. Бурдьє, М. Кастельс, Д. Белл, Ф. Джеймісон, М. Фуко, Е. Фромм, С. Леш, Н. Чавчавадзе; економісти - Й. Шумпетер, Д. Тросбі, О. Тоффлер, Б. Фрей, В. Іноземцев, В. Музичук, М. Міхньова. Метою нашого дослідження є відповідь на питання: яким же чином культура стала галуззю економіки саме в епоху Постмодерну?

Галузеве означення культури звужує предмет дослідження самого поняття "культура", відходячи від об'ємного філософсько-культурологічного її розуміння як деякої "третьої реальності" - нематеріального штучного конструкту, яка визначає направленість соціальних практик в суспільствах. Водночас неможливо осмислювати культуру лише в якості її нематеріальної (метафізичної) складової. Культурна діяльність (як і будь-яка інша) передбачає наявність певного процесу та отриманого результату, що має матеріальний вираз. Пам'ятки архітектури та мистецтва, художні ремесла, кінострічки, різноманітні арт-фестивалі та арт- об'єкти, твори літераторів та інші культурні продукти є підтвердженням щодо постійного створення людиною конкретних результатів культурної діяльності. Також в суспільстві постійно функціонують спеціальні культурні інституції - музеї, арт-галереї, театри, бібліотеки, опера, кінотеатри тощо, які покликані створювати, розповсюджувати, зберігати та транслювати продукти культурної діяльності (зокрема цінності й блага - послуги в сфері культури). До того ж в багатьох країнах діють державні установи, наприклад, Міністерство культури, яке втілює обраний вектор культурної політики.

Як бачимо, економіка й культура мають багато точок перетину: економіка існує в контексті визначеної культури; культура є сферою економіки внаслідок вищеозначеного раніше кругообігу культурних продуктів й послуг в системі економічних координат. Культурна діяльність здійснюється в рамках існуючого ринку культурної продукції.

Промислова революція або індустріалізація, що розпочалася ще з кінця XVIII ст. та тривала протягом ХІХ ст., стала поштовхом до розвитку та якісних змін в економічній, науково-технічній та соціокультурних сферах життя суспільства. Акцент тогочасного модерного суспільства на розвитку та впровадженні раціонального знання, в свою чергу, став запорукою не лише для економічних перетворень, але й для людського прогресу взагалі. Свого часу відомий французький соціолог та філософ А. Сен-Сімон (в першій половині ХХ ст.), розмірковуючи про устрій суспільного ладу, що слугуватиме показником до прогресу людства, називав такі його ознаки, як: забезпечення основних життєвих потреб людства; створення найсприятливіших можливостей для розвитку обдарованих людей, незалежно від їх походження, а також наголошував на усілякому сприянні науково-технічному прогресу через застосування та ствердження знань в різних сферах діяльності людини [3, с. 29-38]. Трохи пізніше (в другій половині ХХ ст.) інший французький філософ та культуролог Ж. -Ф. Ліотар, досліджуючи постмодерністські культурні концепти, констатував, що кваліфіковані наукові знання є потужною виробничою силою, яка здійснює глибокі економічні та соціальні перетворення в суспільстві. Розвиток інноваційних технологій сучасності та всеохоплюючий процес інформатизації як наслідок став можливим лише завдяки відходу від модерної парадигми розуміння таких категорій як "праця" та "знання" у виробничій сфері.

Процес індустріалізації характеризувався ствердженням капіталізму як превалюючої форми господарської діяльності, внаслідок чого зростає кількість корпорацій та з'являються монополії, відбувається накопичення та централізація капіталу, нарощуються промислові потужності виробництв та здійснюється їх модернізація, зростає конкуренція; розширюється транспортна інфраструктура (зростає мобільність); формується світове господарство (збільшується кількість міжнародних торгівельних операцій). В соціальному відношенні з'являється організований робітничий клас та профспілкові рухи.

Притаманні модерній культурній епосі такі ознаки, як: ієрархізація, авторитет, центрування, стійка визначеність, тяжіння до глобальних проектів, стандартизація, концентрація - стають домінуючими принципами організації праці та виробництва ХІХ - першої половини ХХ ст. На думку американського вченого О. Тоффлера, ці ознаки, які в його дослідженнях є характерними для індустріалізації - Другої хвилі змін в суспільствах, складають "прихований код" - систему правил та принципів, які здійснюють революційний переворот в усіх сферах людської діяльності [12, с. 332]. В свою чергу М. Кастельс в своїх дослідженнях щодо революційних змін наголошує, що такі зміни в суспільствах можуть відбутися лише за умови структурної реорганізації у виробничій сфері, інститутах влади (владних відносинах) та сфері комунікації або суб'єкт-суб'єктного взаємовпливу. Рушійну силу перетворень в економіці, культурі та соціумі вчений вбачає в розвитку технологій людством, а отже використанням наукового знання, що є необхідним ментальним ресурсом для творення технологічних інновацій у різних сферах людської діяльності.

Наукові знання дійсно стали динамічним чинником для пошуку та втілення інновацій. Американський економіст Й. Шумпетер в 40-х рр. хХ ст. висловив думку про те, що конкуренція між підприємствами, притаманна для капіталізму, існує в рамках незмінних структур: однакові методи виробництва та організаційні форми праці. Хоча значно прогресивніше було б якби конкуренція ґрунтуватися на інших цінностях: пошуку нового товару, послуги, технології виробництва тощо. Сучасною мовою вчений апелював до поняття "креативності" та "інновації", що, в свою чергу, призводить до повного перезавантаження не лише окремої стратегії підприємства, але й за умови збільшення таких суб'єктів на ринках - означило б появу нового типу економічного мислення. Наразі в епоху постмодерну така культурна парадигма в економіці розвинутих країн домінує, про що вже в другій половині ХХ ст. розмірковували й інші дослідники: Д. Белл, З. Бауман, Т. Сакайя, ті ж - О. Тоффлер та М. Кастельс. Головний лейтмотив - це заміщення механічної праці знаннями або інтелектуалізація праці.

Загалом, можна констатувати, що в певний період історії людина перестає бути придатком до фабричного механізму: вузька спеціалізація робітника, що полягала в обслуговуванні конкретної машини, змінюється на широку - з елементами творчості та здатності мислити інноваційно [9]. Такі зміни в економічному мисленні розвинутих країн, зокрема - США, Франції, Великобританії, Японії, Німеччини багато в чому є причиною виведення великих промислових потужностей країн за межі їх територій.

Якщо прослідкувати розвиток економік країн Західної Європи в післявоєнний період, то можна зробити висновок, що свого часу уряди цих країн прагли лібералізації або невтручання державних інститутів в економіку. Це стимулювало розвиток приватного підприємництва. Країни усіляко сприяли тісному зв'язку науки та виробництва, розвиваючи у такий спосіб галузі високих технологій. Таким чином, зрозуміло чому професія "робітника верстату" в Західній Європі поступово втрачає свою актуальність в соціальному відношенні приблизно від 70-80-х рр. ХХ ст. Категорія "праця" набуває дещо іншого смислового підґрунтя, дійсно акцентуючись на творчій діяльності, а також тісній суб'єкт-суб'єктній взаємодії та взаємовпливі. З'являється можливість для функціонування сфери послуг, де люди активно взаємодіють один з одним.

Д. Белл в своїх дослідженнях підкреслював, що постіндустріальне суспільство засноване саме на послугах [2, с. 171]. Те що в М. Кастельса визначалось як суб'єкт-суб'єктна взаємодія в характеристиці інформаціонального суспільства, Д. Белл називав "грою між людьми" - необхідною ознакою смислового підґрунтя активації та дії постіндустріалізму. Становлення сфери послуг, звичайно, стає можливим за рахунок розвитку безпосередньо галузей промислового виробництва в часи індустріалізації, які стимулюють появу допоміжних до них служб з організації різних послуг: від транспортування до страхування тощо. Поряд із тим, після Другої світової промислове виробництво товарів країн Західної Європи та США набуває ознак конвеєрного. Первинні потреби пересічної людини в їжі та воді, комфортних умовах життя, захисті - стають такими, що є задоволеними. І навіть більше - якщо розмірковувати з точки зору утвореного концепту суспільства масового споживання. Той же Д. Белл говорить, що це стало причиною становлення "двох фундаментальних сфер для цього нового (має на увазі - постіндустріального) життя - освіти й охорони здоров'я" [2, с. 172]. В свою чергу, дослідник нічого не говорить про сфери культури й туризму, розвиток яких набуває обертів паралельно з двома означеними.

В соціальному розумінні треба додати, що під час переорієнтації більшості людей з класу робітників великих промислових підприємств в інші галузі, зокрема, у сферу послуг, й зміни вищеозначеної парадигми економічного мислення: коли країни обирали шлях до розвитку наукових технологій та інновацій як пріоритет, - кількість професій з творчою складовою в праці (вчителі й викладачі, науковці, працівники масс-медіа, фінансові аналітики, арт-куратори тощо) значно зростає. Це ще раз доводить думку російської дослідниці в галузі економіки професора М. Міхньової щодо інтелектуалізації праці в сьогоденні та її творчій складовій.

Інший російський професор В. Іноземцев, розмірковуючи про нову парадигму сучасного суспільства - постекономічну формацію (за його означенням), визначає творчість її "ключовим елементом". Вчений спробував зрозуміти яка саме діяльність або праця є творчою; і прийшов до висновку, що створений продукт внаслідок такої діяльності не є відтворюваним іншими людьми, й не може співвідноситись з діяльністю інших. Такий продукт або ж послуга, на його думку, може бути результатом діяльності в невиробничій сфері послуг, до якої належить і культура. Сфера культури - це насамперед діяльність, яка має характер активної взаємодії між людьми, емоційно - чуттєвого взаємообміну. Художник чи театральний діяч не можуть вважатися такими, якщо жодна людина (глядач) не може бачити здібності художника у малюнку (втіленої в картині) чи гри театрального актора безпосередньо на сцені. Навіть отримання кваліфікованого диплому в якості інституалізованого культурного капіталу за П. Бурдьє не може відбутися як явище в житті представників творчих професій без наявності в них вищеозначених здібностей. В цьому є певна своєрідність культурної діяльності.

Потреба людини "творити" є однією з центральних в культурології та філософії. Про "культуру" в широкому розумінні розмірковують як про штучний світ, створений людиною, який в природі жоден інший біологічний організм не здатен відтворити. Культура є продуктом, результатом людської діяльності, практики, людської праці [15, с. 21]. Ця цілісна структура була б неможливою в разі відсутності у людства екзистенціальної потреби "долати самого себе", яка має як творчу, так і нищівну складову в розумінні за Е. Фроммом.

На різних етапах еволюції людини праця або діяльність мала різну внутрішню мотивацію: від інстинктивної/несвідомої (щоб вижити) до свідомої/внутрішньо орієнтованої (як акт самореалізації). Розгляд категорії "праця" в контексті теорій розвитку суспільства: доіндустріальної, індустріальної та постіндустріальної (за Д. Беллом), дає можливість зрозуміти як розвиток промисловості й посилення економіки країн в результаті вплинули на розуміння "праці" як такої, що має містити творчу складову в сучасному світі на теренах розвинутих держав. В свою чергу, нарощення виробничих потужностей в епоху індустріалізації є результатом розвитку технологій й інновацій шляхом втілення наукових знань.

Розуміючи культуру як продукт діяльності людини, дослідження культури й економіки через призму здійснення людиною різноманітних практик дає можливість прослідкувати як співвідносяться зрушення в економіці з системою світобачення в модерну та постмодерну культурні епохи (в контексті цього дослідження). Фіксація філософами й культурологами трансформації цінностей, яка відбулись після другої половини ХХ ст., а саме нас цікавлять дихотомії "централізація - децентралізація", "цілісність - фрагментація", "одноманітність - різноманітність", "тяжіння до глобальних проектів - унікальність будь-якого об'єкту в часі та просторі", - означають зрушення безпосередньо на матеріальному рівні - в економіці. І навпаки, розвиваючи науку й культуру як окрему творчу сферу громадського життя, людина, використовуючи економічні здобутки (зокрема модель побудови економіки), здатна прямувати до власного прогресу чи регресу й впливати на вибір нею тих чи інших цінностей як основоположних на життєвому шляху. Таким чином, можна умовно говорити про перетин двох прямих "економіки" й "культури", що творять площину постійної діяльності людини. Результати цієї діяльності відображаються як на матеріальному рівні - економічному, так і на рівні духовному - культурному. культура економіка праця комунікаційна

Отже, постмодерна культурна епоха означила творчу компоненту в розумінні категорії "праця". Вивільнення працівника з тенет механізованої одноманітної праці, сприяє різноманітності в його діяльності, ініціативності. Констатування такими дослідниками як Ж. -Ф. Ліотар, Д. Белл, М. Кастельс ствердження пріоритету наукової діяльності, знань, інноваційних технологій в розвитку людства, а також поява багатоманітних практик в сфері надання послуг стимулювало розвиток гуманітарних галузей в економіках країн світу: освіти, науки, культури, туризму.

Наразі культура є повноцінною сферою економічних відносин, де відбувається створення, збереження та транслювання культурних цінностей й благ. Сфера культурної діяльності є унікальною площиною, адже предметом праці виступає сама "людина". Різноманітні культурні інституції, які функціонують в сучасному суспільстві, активно впивають на творення людської особистості. Варто зауважити, що культура як сфера духовного виробництва цінностей в тому чи іншому суспільстві через свою здатність здійснювати вплив на формування пересічної особистості може виступати засобом до маніпулювання смислами та символами. Ідеологізація культури є актуальною проблемою в суспільствах, де держава виступає апаратом примусу та сприяє авторитаризму. Капіталізм є притаманною формою господарювання для демократичних країн, де економічний залишок має бути сконцентрованим у руках приватних власників, що контролюють засоби виробництва. Тоді як авторитарні уряди орієнтуються на максимізацію влади й прагнуть залишати контроль над засобами виробництва з боку держави. Таким чином, демократичний устрій сприяє лібералізації економіки й відсутності концентрації влади у однієї особи або групи осіб. Акцент на активному розвитку інституту приватного підприємництва в суспільстві в культурному означенні символізує свободу дій, впровадженні у життя потреби людини в самореалізації, стимулює творчу складову в діяльності. Галузь культури в такому суспільстві функціонує, спираючись на фундаментальну ідею свободи розвитку та діяльності кожної людини. Синкретизм як явище, притаманне постмодерній культурній епосі, може бути означеним як таке, що має місце в разі можливості вільно існувати будь-яким смислам й поглядам. Якщо з першого погляду Постмодерн, нагадує хаотичний вир поглядів й цінностей, то варто говорити, що вибудовується "мозаїка" пошуку людиною власних смислів. Сучасне суспільство, маючи за ресурс здатність за допомогою науково-технічних досягнень передавати, акумулювати та зберігати знання, отримує можливість мати доступ до будь-якої інформації. Вільний доступ до джерел інформації означає творення в культурному просторі множинності точок зору, які можуть конфліктувати між собою або ж навпаки - продовжувати одна одну. В тому чи іншому випадку - відбувається стимулювання активної взаємодії між людьми, організовуються канали комунікації.

Розглядаючи культуру як знаково-символічний простір, необхідно зауважити, що множинність точок зору - плюралізм та поєднання різноманітних концептів дійсно творять на перший погляд невизначеність та відсутність цілісності в розумінні сучасних процесів в суспільстві. Якщо ж поглянути з точки зору індивідуалізму, то акцент з неповороткої глобальної системи з загальною (визначальною) ідеєю переноситься на окрему особистість з її свободою обирати, яка може здійснювати свідомий вибір чи діяльність. Така особистість може бути творцем або прагне творчого підходу в діяльності як власної самореалізації, вбачає в цьому самоціль праці. Отримання прибутку в такому випадку не є тією останньою метою, яку людина ставить перед собою.

Розквіт матеріального виробництва та перенасичення ринків різноманітною товарною продукцією внаслідок активного розвитку вищеозначених галузей промисловості в процесі індустріалізації спонукав і спонукає людину наразі переглядати, притаманний їй інститут споживання, що був продиктований первинними потребами на протязі багатьох століть. Галузь культури в епоху Постмодерну є тією площиною, де творчі прагнення особистості сприяють відходу від концепту масовості; спонукають до унікальності в будь-чому.

Таким чином, формулюючи мовою О. Тоффлера, особливістю культури в епоху Постмодерну є демасифікація стандартизованих смислів, що були характерними для модерної культурної епохи. Поглянувши на розвиток та ствердження різних напрямів в сучасному мистецтві, де митці прагнуть поєднувати "непоєднуване", можна усвідомити як пошук індивідуальності та бажання проявляти свободу спонукає до натхненної творчості - творчості в контексті акту самоствердження власне людського способу буття. Різноманітність напрямів, течій та технік в сучасному мистецтві зазвичай шокує пересічного глядача (варто зауважити, що потік інформації в ХХІ ст. викликає в слухача аналогічні почуття) або підриває усталеність його світогляду. Розмірковуючи над поняттям "культури" як засобом комунікації між окремими людьми, націями, країнами, можна припустити, що сучасна творчість апелює до прояву глибинного потенціалу людства - прояву свободи, що, звичайно, є неможливим в умовах тоталітарних чи авторитарних режимів з точки зору політики й економіки. Процес індустріалізації в демократичних країнах перш за все став запорукою до задоволення основоположних потреб людства, а дещо пізніше, вже після Другої світової війни, стає причиною перенасичення й урізноманітнення на ринку товарів та послуг. Відмінність постмодерної ситуації від індустріального суспільства доби Модерну полягає у тому, що виробничих масштабів досягає не лише унфіковане виробництво речей, але й їх споживачів. Тому, сама культура стає окремою індустрією, культуріндустрією (термін Т. Адорно). Якщо говорити про ринок культурної продукції, то в другій половині ХХ ст. завдяки розвитку інформаційних технологій, пошуку та впровадженні інновацій, а також зміні в алгоритмі здійснення людиною праці (а саме акценті на творчому підході) й лібералізації економік розвинутих країн відбувається запровадження й збільшення випуску й продажу культурної продукції: активізується сфера видавництва, з'являється аудіо, фото та відеопродукція, окремі митці співпрацюють з мережею галерей, арт-майданчиками через кураторів та менеджерів. Виробництво культурної продукції набирає обертів, а сама культура за твердженням французького вченого А. Моля потребує розробки наукових методів управління нею й аналізу за допомогою методів "точних" наук. Розуміємо, що таким чином культура в сьогоденні через активну діяльність культурних інституцій й налагодженої сфери послуг стверджується як самостійна галузь в економіці й потребує досліджень з боку економістів й культурологів. Необхідні дослідження та розробка концептів "культурних індустрій", "культурної продукції", "культурних цінностей".

Отже, потреба в активному функціонуванні галузі культури з її інституціями - музеями, театрами, галереями, бібліотеками тощо є наслідком тих процесів, що відбулись у суспільстві протягом останнього сторіччя й описуються вченими - культурологами, економістами, соціологами й філософами. Такі культурні інституції, організації та окремі діячі, які не лише досліджують та аналізують явище культури, але й створюють культурні цінності й блага, транслюючи їх в суспільство, покликані робити наголос на актуальній потребі сучасної людини - її прагненні до саморозвитку. В той же час не можна говорити про якусь міфічну діяльність, спрямовану на побудову ідеального світогляду. Пріоритетом є вільний вибір, продиктований постмодерною реальністю. Наразі можна констатувати, що культурні інституції, окремі діячі здійснюють свою діяльність у визначеній економічній системі, зберігаючи, реконструюючи та транслюючи в суспільство відповідні культурні цінності й створюючи різноманітні культурні блага. Таким чином, культура в епоху Постмодерну стає гуманітарною галуззю економіки, хоча й має особливі відмінності в функціонуванні, які останнім часом активно аналізують зарубіжні вчені - економісти. В Україні на часі немає ґрунтовних досліджень пов'язаних з економікою культури. Хоча в час коли в країні відбувається трансформація державних інституцій та відновлюється національна ідея, штучно стримувана ідеологізацією в радянські часи, галузь культури як ніколи може бути цілющим джерелом інформації для українського суспільства.

Список використаної літератури

1. Бауман 3. Индивидуализированное общество / Центр изучения постиндустриального общества. - М.: Логос, 2002. - 324 с.

2. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. - М.: Academia, 1999. - 783 с.

3. Волгин В.П. Сен-Симон и сенсимонизм. - М.: Изд-во АН СССР, 1961. - 158 с.

4. Иноземцев В.Л. К теории постэкономической общественной формации.

- М.: Таурус, 1995. - 330 с.

5. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

6. Культурологія: підр. для студ. вищ. навч. закл. / кол. авт.; за заг. ред. А.Є. Конверського. - Харків: Фоліо, 2012. - 868 с.

7. Лиотар Жан-Франсуа. Состояние постмодерна / пер. с франц. Н.А. Шматко. - М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1998. - 160 с.

8. Леш Скот. Соціологія постмодернізму / пер. з англ. Ю. Олійника. - Львів: Кальварія, 2003. - 344 с.

9. Міхньова С.Г. Інтелектуалізація економіки: інноваційне виробництво та людський капітал [Електронний ресурс]// Інновації. - 2003. - № 1. - Режим доступу: http://www.aratta- ukraine.com/text_ua.php?id=2216.

10. Музычук В.Ю. Должно ли государство финансировать культуру? - М.: Институт экономики РАН, 2012. - 60 с.

11. Основы культурологии: учебное пособие / отв. ред. И.М. Быховская. - М.: Едиториал УРСС, 2005. - 496 с.

12. Тоффлер Э. Третья волна. - М., 1999. - 776 с.

13. Тросби Д. Экономика и культура / пер. с англ. И. Кушнаревой; Нац. исслед. ун-т "Высшая школа экономики". - М.: Изд. Дом Высшей школы экономики, 2013. - 256 с.

14. Фромм Э. Здоровое общество / пер. Т.В. Банкетовой. - М., 2006. - 544 с.

15. Чавчавадзе Н.З. Культура и ценности. - Тбилиси, 1984. - 170 с.

16. Шумпетер Й. Капитализм, Социализм и Демократия / предисл. и общ. ред. В.С. Автономова. - М.: Экономика, 1995. - 540 с.

Размещено на Allbest.ru