Два стилі найстарших ікон Перемишля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Два стилі найстарших ікон Перемишля

Володимир Александрович

Загальне пожвавлення студій над найдавнішою спадщиною українського іконопису від 1990-х років увінчалося одним з найважливіших відкриттів у мистецькому доробку княжої доби української історії. Ще зовсім недавно панувало переконання, що, поза поодинокими винятками, українські ікони збереглися тільки від другої половини XV ст. Такий погляд канонізувала видана в другій половині 1960-х років багатотомна "Історія українського мистецтва". Див.: Свєнціцька В. І. Живопис XIV-XVI сто-літь // Історія українського мистецтва: У 6 т. - Київ, 1967. - Т. 2: Мистецтво XIV - першої половини XVII століття. - С. 214-215, 217-218. Пор.: Логвин Г., Міляєва Л., Свєнціцька В. Український середньовіч-ний живопис. - Київ, 1976. - C. 9-10. Його фактично продовжив огляд ікон для нові-шого видання "Історії українського мисте-цтва": Пуцко В. Іконопис // Історія україн-ського мистецтва: У 5 т. - Київ, 2010. - Т. 2: Мистецтво середніх віків. - С. 928-937. Віднайдення із зазначеною активізацією досліджень очевидно старших від головного фонду тогочасних зразків та аргументоване передатування окремих уже віддавна знаних об'єктів, доповнене ідентифікованими репліками втрачених оригіналів, підвело до усвідомлення зовсім іншої ситуації зі спадщиною найстарших українських ікон. Переосмислення доступного їх комплексу у складеному в результаті цього новому контексті привело до висновку про давніше походження певної частини доробку українського станкового малярства на західноукраїнських землях. Тепер його еволюцію на конкретних зразках вдається простежити ще від пізньої княжої доби - другої половини XIII-XIV ст. Увагу до цього найстаршого комп-лексу українських ікон привернуто: Алек-сандрович В. Мистецтво Галицько-Волин-. Розпочинають історію у регіоні дві групи найстарших ікон, збережених на теренах давньої Перемишльської єпархіїської держави. - Львів, 1999. - С. 20-40. Пор.: Його ж. Образотворче і декоратив-но-ужиткове мистецтво // Історія україн-ської культури: У 5 т. - Київ, 2001. - Т. 2:. Вони належать майстрам місцевої школи⁴, відображають певні особливості її еволюції, навіть якщо окремі з них можуть бути об'єктами імпорту. Разом вони засвідчують побутування на місцевому ґрунті окремого західноукраїнського відгалуження відповідного аспекту традиції старокиївського історично-культурного родоводу поміж двома визначальними моментами історії епохи - від 1240-х до 1340-х років.

Початкові десятиліття цього останнього століття княжої доби позначені монгольською навалою, а завершення принесло занепад галицько-волинської державності, як і української державності загалом. За пануючого донедавна переконання про втрату мистецької спадщини, тодішнє мистецьке життя, закономірно, не привертало більшої уваги. Однак ідентифіковані досі нечисленні уже, проте винятково вимовні приклади показали безперечний розквіт культурної творчості упродовж усього століття. Найяскравіший, а водночас й рідкісний автентичний переказ цієї донедавна не побаченої знаменної сторінки західноукраїнського відгалуження національної культури старокиївської традиції пропонують саме ікони.

Однією з найважливіших особливостей відповідного етапу еволюції, значення якої далеко виходить поза суто мистецькі проблеми та власне український контекст, виявився якнайтісніший зв'язок найстарших західноукраїнських ікон у взірцевому для усієї ранньої національної культури християнського родоводу візантійському досвіді⁵. Старші з них найперше послідовно відтворюють візантійські моделі⁶. Проте від самого початку не менш виразно виявився й активний внутрішній потенціал власного досвіду. Поза скромно відображеною автентичними переказами іконографією перших київських святих - Антонія та Феодосія Печерських, Гліба і Бориса, цей автохтонний напрям - відкриття щойно останніх десятиліть студій і належить до найважливіших їх здобутків⁷. Поєднання обох відзначених тенденцій увінчалося ідентифікацією одного з важливих явищ для мистецької традиції усього східнохристиянського світу. Перші західноукраїнські ікони засвідчують обидва якнайтісніше взаємопереплетених аспекти малярської культури невеликим кількісно, проте показним комплексом самобутніх пам'яток, попри "статистичну" скромність, - істотно вартісним самостійним внеском до скарбниці релігійного мистецького досвіду всього східного християнства.

Історичний процес еволюції зобов'язує почати огляд від найдавніших, послідовно візантизуючих зразків. Першим серед них є фрагмент із вибраними святими з церкви святого Миколая у Тур'ї Старосамбірського р-ну на Львівщині (Національний музей у Львові імені [митрополита] Андрея [(]Шептиць- кого[)], далі при пам'ятках цієї колекції місцезнаходження не подається)8. візантійський календарна ікона мистецький

Мініатюрні постаті розташовані двома рядами одна над одною (третій долішній не зберігся). Уклад нагадує насамперед візантійські календарні ікони XII-XIII ст. зі збірки синайського монастиря святої Катерини Алек- сандрійської та зіставлення святих на крилах візантійських триптихів зі слонової кістки. Проте сам добір зображених не календарний, визначений іншим принципом. Реконструкцію його первісного складу істотно ускладнює те, що ікона збереглася лише частково: частина дошки втрачена, окрім того, з первісних трьох вціліли тільки два горішні ряди фігур. Збережений середній ряд пропонує очевидну загадку через вміщення біля лівого краю чотирьох євангелістів, праворуч від яких знаходиться фрагмент п'ятої фігури. За доступними рештками ідентифікувати цей персонаж не вдається, проте його присутність доводить, що на втраченій частині дошки знаходилися інші постаті. Втім, такий висновок підказує не тільки долішній ряд.

Горішній регістр укладають (від лівої сторони) святі архидиякон Стефан, воїни Георгій та Микита й характерна портретна постать святого Ми- колая праворуч, теж обрізана. Склад доступної частини регістру підказує вірогідну симетричність укладу, хоча водночас серед синайських ікон є й унікальний зразок в "Деісусі з чотирма рядами вибраних святих" Еытцршу Еытцршу Г. каї М. ElkoveZ тг|С MovqZ Eiva. - A0r|vai, 1956. - XV ст. із несиметричним зіставленням постатей, при якому обидві половини регістрів тематично не співпадають (наприклад, святителі і пророки), або ж об'єднані на неформальній засаді (святі мученики зі святими воїнами ліворуч, з архи- дияконом Стефаном та іншими мучениками не-воїнами). Тур'ївський фрагмент може бути залишком крила диптиху чи триптиху або ж окремої самостійної ікони. Докладний аналіз вцілілої частини композиції переконує у вірогідності останнього припущення. Симетричний уклад втраченої правої сторони підказує добір воїнів-мучеників, серед яких відсутній святий Дми- трій як традиційна пара до святого Георгія. Це дає підстави припускати "дзеркальне" вміщення від правої сторони святих архидиякона Лаврентія, воїнів Дмитрія і одного з Федорів (Тірона або Стратилата). Святий Миколай посередині, звичайно, не міг бути одиноким. До нього випадало б додати інших святителів, хоча таке зіставлення не належить до поширених. Оскільки вільніше, ніж у середньому регістрі, розташування постатей підказує меншу кількість фігур, святителів було ще чотири чи п'ять (власне п'ять їх зображено на згаданій синайській іконі XV ст.), тобто сформований на засадах симетрії ряд, найправдоподібніше, укладали одинадцять постатей. Тоді святому Миколаєві мав відповідати симетричний святитель, а в центрі, найвірогідніше, знаходилися Три святителі - Іоан Златоуст, Григорій Богослов і Василій Великий. В інакшому разі за схемою вказаного синайського зразка втрачену праву половину ряду мали укладати симетричні збереженим мученикам святителі. Версію про одинадцять постатей розрідженого горішнього ряду підтверджує правдоподібність вміщення під ним повного апостольського чину, оскільки вцілілий залишок згаданої обрізаної постаті праворуч іконографічно так само вказує на апостола. Порушення наріжного для східохристиянської теології та іконографії принципу ієрархії у зображенні мучеників та святителів над апостолами очевидне, проте причина такого очевидного відступу від канону залишається невідомою. Не вдається також з'ясувати вміщення євангелістів з лівого краю. Його загадковість, зі свого боку, підкреслює подібність до них фрагменту крайньої правої постаті того ж ряду. За іконографією це міг би бути апостол, що провадить до висновку про можливість повного апостольського ряду. Однак ця одинока фігура без певнішої ідентифікації не дає достатніх підстав для обґрунтованої реконструкції первісного складу середнього ряду.

Стилістично мініатюрні фігури відповідають візантійському малярству з-перед періоду відновлення імперії у 1261 р., ознаменованого утвердженням підкреслено величного монументального стилю. Ці міркування дозволяють датувати фрагмент у межах середини століття. Очевидним

видається походження з-перед останніх його десятиліть, коли утвердилися зазначені нові тенденції, які перед кінцем століття поширилися і на західноукраїнських землях (див. далі). Найстаршим їх зразком місцевого походження виступає мініатюра Слів святого Григорія Богослова (Санкт- Петербург, Російська національна бібліотека) Репродукцію див., зокрема: Запас-ко Я. П. Пам'ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга. - Львів, 1995. _ - С. 230..

Прикметні особливості тур'ївського фрагмента в мініатюризації постатей мають паралель у згаданій найдавнішій західноукраїнській іконі Покрову Богородиці їх зіставлення під відповідним огля-дом запропоновано: Александрович В. Покров Богородиці. - С. 168-169. Пор.: Його ж. Відкриття... - С. 166. Пор.: Його ж. Західноукраїнські ікони "мініатюрного стилю"... - С. 173; Його ж. Ікони часів... - С. 312.. Як показало докладніше дослідження, вона створена, очевидно, ближче до кінця століття, проте спрощеними засобами відтворює аристократичний елітарний оригінал, композиція якого розроблена у Холмі в 40-50-х роках Александрович В. Покров Богороди-ці. - С. 139-149, 174-177. Нові аргументи на підтвердження холмського родоводу реалізованої схеми див.: Його ж. Переказ холмської та київської іконографії XIII. Це стало одним з найнесподіваніших відкриттів не тільки для українського середньовічного малярства, оскільки релігійна мистецька спадщина східнохристиянського світу класичної доби не пропонує жодної іншої не створеної на візантійському ґрунті так яскраво вираженої іконографічної новації у широко розробленій богородичній тематиці. Знаний дотепер "регіональний" іконографічний досвід релігійної мистецької культури східнохристиянського кола співвідноситься винятково з тематикою святих національних Церков.

Уклад малнівського "Покрову" засновано не тільки на ілюструванні канонізованого у новіших літературних викладах як нібито єдине джерело покровської традиції влахернського видіння святого Андрія Юродивогостоліття у храмовій іконі Покрову Бого-родиці початку ХУГО століття з церкви в Андронові поблизу Кобрина // Україна: культурна спадщина, національна свідо-мість, державність. - Львів, 2011. - Вип. 20:. Зрештою, його опис зовсім не співпадає з одиноким для покровської іконографії зображенням Богородиці як Оранти на троні, як і іншими невідповідними йому деталями укладу. Видіння описує вхід Богородиці на чолі процесії святих до храму та Її звернуту до Христа довготривалу слізну молитву за спасіння роду людського на амвоні й згодом у вівтарі. Літературною основою ядра малнівської композиції виявилося донедавна не зауважене в покровському контексті описане в Житії видіння святому Андрієві Юродивому у Вербну неділю в Софійському соборі Константинополя царя Давида.

Покров Богородиці. З церкви у Малнові

У діалозі з ним юродивий відкликався до Богородиці як "господомолитвениці" та "великої заступниці", що, власне, й визначило не зауважене донедавна справжнє наповнення ідеї Покрову Богородиці як Гї опіки Александрович В. Покров Богороди-ці. - С. 160-161.. Малнівська ікона залучила одну з рідкісних версій зображення Богородиці в програмах оздоблення вівтарних апсид - як сидячої Оранти з символічно потрактованим погруддям Емануїла на лоні Там само. - С. 133-135.. Деталі вбрання вказують на відтворення самої постаті за зразком стоячої Оранти Там само. - С. 131-132..

Холмський слід в іконі підказала вміщена ліворуч сцена зі святим архи- єреєм, що благословляє чашу в руках диякона. За портретом він виявився святим Іоаном Златоустом, на честь якого, очевидно, був охрещений засновник Холма - король Данило Романович, а також освячено церкву в ансамблі холмської резиденції Там само. - С. 142-143.. Пізніші іконографічні перекази переконують у поширенні в холмській околиці притаманного малнівській іконі рідкісного для української мистецької спадщини мотиву вміщених навколішки обабіч Богородиці ангелів зі своєрідно укладеною тканиною в руках Його ж. Переказ... - С. 66-69. При-клади поширення зазначеного мотиву в молодшій мистецькій спадщині пе-ремишльсько-львівського кола XVI- XVIII ст. див.: Александрович В. Покров Богородиці. - С. 136-138.. До відкриття згаданих ікон в околиці Кобрина потрактованих на такий спосіб ангелів з тканиною зафіксовано тільки серед перемишльської спадщини. Виняткову позицію малнівського образу визначив також заснований на послідовному спрощенні аристократичного протографа стиль - наступні наближені за характером зразки такого підходу відомі щойно з другої половини XV ст.

Опрацьований у Холмі унікальний уклад "Покрову" водночас ще й перший, поза іконографією святих Київської Церкви - князів Гліба і Бориса, Антонія та Феодосія Печерських, Климента папи, приклад самостійних іконографічних пошуків релігійної мистецької практики українських земель.

Притаманний обом уже давніше знаним найстаршим іконам мініатюрний стиль відображає також нещодавно впроваджена до наукового вжитку й усе ще немало загадкова ікона святої великомучениці Параскеви зі сценами історії з церкви архангела Михаїла в Ісаях Турківського р-ну на Львівщині. Вона увійшла до літератури як зразок малярства нібито щойно другої половини XIV ст. Параскева з житієм XIV ст. (?) з, проте насправді є давнішою. У цьому переконує насамперед зіставлення з намальованою близько середини століття іконою святої з однієї із церков Кульчиць на Самбірщині (Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького)²⁰. Окрім однозначно давнішої стилістики,

Свята великомучениця Параскева з історією. З церкви в Ісаях до старшого родоводу схиляють також особливості чотирьох мініатюрно по- трактованих сюжетів історії, розташованих - як унікальний для усієї схід- нохристиянської практики приклад - тільки на правому полі. їх вирішення з одинокою постаттю та скромним оточенням, яке відсилає до реалій конкретного епізоду, випереджує збережені в синайському монастирі святої Катерини Александрійської найстарші знані дотепер зразки іконографії святих зі сценами історії - початку XIII ст. Тобто, запропоновано переказ того етапу розвитку самого циклу, оригінальні приклади якого серед спадщини релігійної мистецької культури східнохристиянського кола досі не відомі. Якщо не рахувати двох вцілілих сцен молодшої кульчицької ікони, ісаївська знахідка виявляється унікальним ідентифікованим дотепер їх слідом21.

Цей винятковий на загальнохристиянському тлі приклад ранніх історичних циклів на місцевому ґрунті, правдоподібно, не одинокий. Аналіз перемишльської іконографії святого Миколая з історією допровадив до висновку, що чимало ікон мірлікійського святителя другої половини XV- XVI ст. з виразними елементам з-поза кола звичної візантійської іконографії виводяться від місцевого прототипу XIII ст., яким, здогадно, мала бути храмова ікона перемишльської Миколаївської ротонди²². Найприкметніша особливість декількох сцен їх циклів - не знані "модельним" візантійським зразкам²³ ротонди²⁴ в тлах.

Як сцени історичного циклу, так і трактування постаті, а навіть формат ісаївської ікони вказують на зв'язок з обома "мініатюрними" іконами найстаршого західноукраїнського доробку, доводять належність ісаївсько- го образу святої великомучениці до єдиного з ними стилістичного на- пряму²⁵. Водночас окремі прикметні особливості пропонують елементи, виведені з-поза звичного східнохристиянського кола. До них належить не по-візантійськи дематеріалізована фігура, не притаманний класичним зразкам малярства відповідного кола вузький розріз очей, трактування рук, західноєвропейські за родоводом елементи архітектури у сцені зі святою в темниці, насамперед трактування невеликої вежі на зразок готичного пі- накля До цього унікального мотиву увагу привернуто: Александрович В. Ікони ча-сів... - С. 312. й навіть само червоне розфарбування стін. Усе це докази виразної присутності джерела західного родоводу серед складових реалізованого синтезу. Виняткова для свого часу пам'ятка - перший віднайдений слід західноєвропейських пов'язань західноукраїнських ікон, з-перед другої половини XV ст. Ця проблема вперше постала при вивченні рідкісної ікони Богородиці з Емануїлом в оточенні двох сіянь слави з церкви архангела Михаїла у Флоринці, позначеної наростанням за нових історичних умов ролі західної складової у тому мистецькому синтезі, який відбувався на західноукраїнських землях(Історичний музей у Сяноку, далі - ІМС), коли виявилося, що постать сидячої Бо-городиці відтворює італійський зразок кінця XIII ст.: Алесандрович В. Ікона Бого-родиці в мандорлі з церкви Арг. Михаїла у Флоринці // Церковний календар 1997 рік. Видання Перемисько-Новосанчів-. Правда, конкретного першоджерела взаємозв'язку віднайти не вдалося, що, закономірно, унеможливлює докладніше окреслення співвідношення обох традицій, особливостей їх синтезу в цьому одинокому об'єкті перемишльського кола.

Немала відмінність трьох найдавніших ідентифікованих ікон поміж собою засвідчує доволі активний розвиток цього мистецького напряму за умов середини - другої половини XIII ст. Вони виказують відкликання до різних джерел та перехрещення різнорідних творчих імпульсів з виразним наголошенням елементу власного творчого досвіду в найстаршому "Покрові" та його холмському протографі, як і перемишльській іконографії святого Миколая з історією. Водночас це єдина компактна група пам'яток, що відображає заснований на візантійських зразках "мініатюрний стиль" давнішого малярства, серед місцевої спадщини стверджений ще також ілюстраціями переписаного між 1219-1220-1225 рр. Архиєрейського Служебника першого перемишльського єпископа Антонія (Москва, Державний історичний музей)ської єпархії. - [Сянок, 1996]. - С. 88-89. Цей приклад у зіставленні із вказаним очевидним виразним західним слідом в ісаївській іконі святої великомучениці Параскеви вказує на вірогідність ширшої західної присутності в західноукраїнсько-му малярстві другої половини XIII ст. Од-нак саму проблему щойно зауважено як окреме явище західноукраїнської мис-тецької культури епохи й вона вимагає докладного всебічного вивчення.. Не сприймається ширшою тенденцією західна зорієнтованість окремих особливостей ісаївської "Святої великомучениці Параскеви" як найранішого й поки одинокого для княжої доби очевидного звернення у релігійному малярстві до досвіду латинського Заходу.

Відповідно до тенденцій взірцевої культури Візантії, внаслідок якнайтіснішого взаємозв'язку у її колі упродовж останніх десятиліть XIII ст. на зміну "мініатюрному" стилеві прийшла утверджена з відновленням імперії підкреслено велична, монументальна версія малярства ранньопалеоло- гівського зразка. Український її варіант відкрито з віднайденням у 1984 р. "Богородиці Одигітрії" з Успенської церкви в Дорогобужі на Рівненщині (Рівненський обласний краєзнавчий музей)³⁰. Попервах знахідку співвіднесено зі знаним з докладного літописного викладу середовищем знаменитого волинського князя Володимира Васильковича (+1288), пропонувалося також датування близько 1300 р.³¹ Новіші дослідження дають підстави трактувати її дещо молодшою, уже початку XIV ст. Принаймні лик Богородиці виразно випереджує лики дів "Введення" - дару сербського короля Стефана Мілутіна з близько 1320 р. до соборної церкви сербського монастиря Хіландар на Афоні (Афон, монастир Хіландар)³².

Для перемишльського контексту дорогобузька "Богородиця" підтверджує зафіксовану доробком перемишльської школи другої половини XV- XVI ст. наявність аналогічного образа в Перемишлі, найвірогідніше, - соборі, де він, правдоподібно, загинув у пожежі перед 1540 р.³³ (висновок ґрунтується винятково на іконографії - жодна з віднайдених новіших місцевих реплік унікальних стилістичних особливостей дорогобузького зразка не передає).

У копії відомий й інший важливий об'єкт перемишльського малярства монументального стилю - гадана ікона з дару князя Лева Даниловича для монастиря у Спасі поблизу Старого Самбора на Львівщині її ідентифікацію запропоновано: Александрович В. Чудотворна ікона Бо-городиці ("Воплочення") з Жидачева // Вісник Львівського університету. Се-рія мистецтвознавство. - Львів, 2005. - Вип. 5. - С. 126., знана за реплікою середини XVI ст. в Жидачівській чудотворній іконі Воплочення (Жидачів, церква Воскресіння Христового) Найдокладніше про неї див.: Алек-сандрович В. Чудотворна ікона... - С. 116-135. Пізніші, здебільшого вже XVII- XVIII ст. приклади відкликання до того ж зразка наведено: там само. - С. 119-120.. Щойно останнім часом до неї вдалося додати ще одну пам'ятку - цього разу львівського походження. Емануїл в іконі Богородиці на престолі з Емануїлом та двома ангелами другої половини XV ст. з Троїцької церкви в Гамульці в найближчій околиці Львова (Львівський музей історії релігії) так само відтворює протограф часів князя Лева Даниловича або його молодшу репліку Александрович В. Ікони часів. -.

Найновіші дослідження дали змогу ідентифікувати найстаршу оригінальну ікону цього напряму, створену, вірогідно, на самому початку XIV ст., у "Богородиці з Емануїлом" зі згаданої церкви в Ісаях. Опублікована як зразок малярства другої половини XIV ст.С. 314; Його ж. Найдавніші львівські іко-ни кінця XIV-XV століть // Пам'ятки України: історія та культура. - 2013. -, вона насправді не має нічого спільного з тогочасним малярством, теж давніша, в окремих моментах відповідає іконі дорогобузької церкви й навіть, вірогідно, може бути дещо старшою від неї, чи, принаймні, відображати попередній етап та інший напрям стилістичної еволюції№ 8. - С. 6. Образ досить знищений, найбільше лик Богородиці, проте краще збережений лик Емануїла однозначно відсилає до дорогобузького зразка. Правда, на відміну від дорогобузької, ісаївська "Богородиця" не належить до аристократичного малярства. Вона репрезентує скромніший пласт традиції з очевидними антикласичними акцентами. Найяскравіший з них зберегли лик Богородиці, непропорційно видовжене праве плече та права рука. Так само іншим був конкретний протограф, а не створена за ранньопалеологівської доби константинопольська "Одигітрія святого Луки", найближчу до оригіналу й найкращу репліку якої пропонує ікона Дорогобузького монастиря. Виконана на підставі цілком іншого оригіналу, що наголошує на багаточисельності віддавна в мистецькій практиці ікон, які слугували зразками для відтворення. Ісаїв- ська "Богородиця" також не позбавлена унікальних іконографічних особливостей. Вона зберегла найраніший в українській спадщині приклад вміщення на німбі Христа традиційної грецької монограми, поряд з якою подає також рідкісну в цьому місці для всієї східнохристиянської традиції монограму імені Одинокий для тогочасного маляр-ства аналог такого її вміщення віднайшов-ся у "Поцілунку Юди" з ансамблю фресок 1298 р. церкви святого Миколая у Приле- пі в Сербії: ЪуриЬ. В. Византийке фреске у Іугослави]и. - Београд, 1974. - Ил. 16.. Монограму звичайно вміщували в тлі й інших прикладів її перенесення на німб Христа в доробку українського релігійного малярства досі не зафіксовано Александрович В. Новий приклад... - С. 240-241..

Перелічені ікони Богородиці належать до старших зразків української версії стилю монументального ранньопалеологівського взірця. Він пустив в Україні глибші корені й ознаменований молодшими яскравими виявами уже з першої половини XIV ст. їх відкрито при вивченні Дорогобузької "Богородиці", коли встановлено найближчу її аналогію у підкреслено величних іконах архангелів Михаїла та Гавриїла з молитовного ряду, збережених у церкві святої великомучениці Параскеви в Даляві біля Яслиськ на території нинішньої Польщі Його ж. Дорогобузька ікона. - С. 27. Репродукції обох ікон архангелів див.; Овсійчук В. А. Українське малярство X-XVIII століть. Проблеми кольору. - Львів, 1996. - С. 185-186, 191; Міляєва Л. за участю М. Гелитович. Українська іко-на... - C. 111-112. - Іл. 26-27.. Вони реалізують той самий своєрідний тип лику з круглими щоками, невеликим підборіддям, прямим носом, низьким чолом, проте найприкметнішою особливістю з-поміж деталей виявляються короткі круглі надбрівні дуги. Обидва "Архангели" пропонують винятково монументальні постаті без аналога серед спадщини українського релігійного малярства поза іконою Дорогобузького монастиря. Розрахунок пропорцій переконує, що фігури сягали півтораметрової висоти (від долу дошки обрізані). Вони належать до монументального молитовного ряду зі щонайменше п'яти ікон, обрамляли Триморфон зі Спасом, Богородицею й Предтечею. Оскільки у візантійському малярстві неподільно домінували півфігурні "Моління", цілофігурних ікон такого призначення воно майже не знало. Серед доступного малярського доробку східнохристиянсько- го культурного кола під цим оглядом далявських архангелів випереджує одинокий "Євангеліст Матвій" кінця XIII ст. (Охрид, Галерея ікон церкви Богородиці Перивлепти) Репродукований, зокрема: Byzan-tium: Faith and Power (1261-1557) / Edited by Helen C. Evans. - New Haven; London 2004. - No 11. - P. 192; Velmans T. Lo stile. В Україні, де, навпаки, не відомі півфігурні рядиdell'icona e la regola constantinopolitana i Balcani e la Russia (VI-XV secolo) // Bakalo-va E., Passarelli G., Petkovicc S., Vasiliu A.,, збережена в далявській церкві пара розпочинає окремий важливий

Свята великомучениця Параскева з історією. З церкви в Ісаях

Архангел Михаїл. З церкви в Даляві

Найближчим її продовженням є менший, тільки 117-сантиметро- вий "Святий Георгій" з церкви святого Миколая у Тур'ї Репродукції див.: Логвин Г., Міля- єва Л., Свєнціцька В. Український се-редньовічний живопис. - Табл. XXXII; Овсійчук В. А. Українське малярство... - C. 192-193; Міляєва Л. за участю М. Гели- тович. Українська ікона... - C. 113. - Іл. 28. зі щонайменше дев'ятифігурного "Моління". Він виводиться від малярства далявських "Архангелів", проте репрезентує дещо скромніший його варіант (трактування волосся, палеографія напису), хоча, безперечно, так само високий професійний рівень, засвідчуючи різнорідність виявів відповідного стилю на місцевому ґрунті. Обидва залишки одиноких з-перед другої половини XV ст. цілофігурних молитовних рядів вказують на них як достатньо рідкісне явище мистецької практики, більше поширене щойно за умов радикального оновлення української іконографії від другої половини XV ст.

Ширший контекст відображають також дві наступних ікони з однієї майстерні - "Архангел Михаїл з діяннями" з церкви святого Миколая у Стороні поблизу Дрогобича на Львівщині та цілофігурний "Спас" з церкви святих Кузьми і Дем'яна у Війському поблизу Сянока на території Польщі (ІМС).

Сторонянський "Архангел Михаїл" Репродукований: Свєнціцька В. І., Сидор О. Ф. Спадщина віків. Українське малярство XIV-XVIII століть у музейних колекціях Львова. - Львів, 1990. - Іл. 4; Світ очима народних митців. Україн-ське народне малярство XIII-XX століть. Альбом / Автори-упорядники В. І. Свєн-ціцька, В. П. Откович. - Київ, 1991. - № 2; Міляєва Л. за участю М. Гелитович. Укра-їнська ікона... - C. 116. - Іл. 34. виконаний у традиціях монументального напряму малярства й відзначений широкою кремезною постаттю. Розкладена на площині могутня фронтальна фігура в хітоні, далматику й плащі поверх них, з мірилом у руці - одинока в українській іконографії архангела з діяннями на тлі неподільного панування образу архистратига небесного воїнства, в українській спадщині засвідченого починаючи від другої половини XV ст. Найраніший приклад пропонує ікона Сама центральна постать відкликається не до іконописної традиції, а давніших зображень архангелів у системі монументального малярства підбанного простору храмів на зразок одинокого вцілілого архангела київського Софійського соборуз церкви святих Петра і Павла в Нагорянах. Можливий конкретний зразок є підстави вбачати в оздобленні київської Михайлівської Золотоверхої соборної церкви початку XII ст.

Богородиця з Емануїлом. З церкви в Ісаях

галерея) Государственная Третьяковская гале-рея. Каталог собрания. - Москва, 1995. - Т. 1: Древнерусское искусство X - начала XV века. - № 5.. Мають вони й поодинокі близькі деталі на зразок рисунка долішніх кінців плаща. Тому сторонянська ікона теж може передавати іконографічну традицію втрачених пам'яток знаменитого київського храму початку ХП ст. Коротко на таку можливість вказа-но: Александрович В. Перемиська ікона XIV ст. "Архангел Михаїл з діяннями" // Перемиські дзвони. - Перемишль, 1994. - № 1. - С. 18.. Принаймні постать виразно виводиться як з-поза іконописної традиції, так і актуальної практики епохи. Сторонянський "Архангел" відображає той напрям творчих пошуків, який не отримав продовження ані в мистецькій культурі самого Перемишля, ні в українському мистецькому досвіді загалом. Тому його відкликання до давнішого взірця сприймається безперечним. На відміну від постаті, цикл діянь пропонує схему, послідовно реалізовану в перемишльському середовищі починаючи від двох вказаних найстарших для нього прикладів.

До наступної епохи виразно звернутий і війський образ Спаса. Він неза- служено мало відомий насамперед через перебування у зарубіжній збірці та загальноприйняте в польській літературі датування щойно другою половиною XV ст. Найдокладніше про нього див.: Bi- skupski R. Chrystus Pantokrator z Wujskiego. Проте його стилістика не відповідає як малярській спадщині перемишльського кола того часу, так і відомим відтоді прикладам цієї іконографіїIkona z XV wieku. - Sanok, 1998; Ejusdem. - з Успенської церкви на Вовчу в ПеремишліIkony z XV wieku w Muzeum Historycz- nym w Sanoku. Katalog zbiorow. - Sanok, та церкви святих Кузьми і Дем'яна в Милику2013. - T. 1. - Nr 2. - S. 76-80. Репродукції. Ранішою, заснованою на зразках, знаних, зокрема, за написами на згаданих далявських іконах архангелів, є також палеографія. Спосіб моделювання характерного круглого лику та могутньої шиї, на якій спочиває невелика голова, послідовно відсилає до першої половини XIV ст. й дає підстави вбачати тут пізню позицію малярства монументального ранньопалеологівського зразкадив., зокрема: Kiosinska J. Icons from Po-land. - Warsaw, 1989. - Pl. 4; Ejusdem. Ikony w zbiorach Muzeum Historycznego w Sa- noku. - Warszawa, 1991. - Il. 3-4; Ejusdem. Ikony w zbiorach polskich. - Warszawa,. Проведене докладне зіставлення зі сторонянським "Архангелом Михаїлом" переконує, що вони вийшли з однієї майстерні й належать одній руці (висновок підкріплений результатами фотографування із великим збільшенням, яке провели реставратори Анастасія Чабан та Павло Петрушак). Реалізована іконографія виводиться від постатей Спаса, які в ансамблях оздоблення візантійських храмів знаходилися праворуч від арки вівтаря. Пристосування візантійських програм до інтер'єрів українських дерев'яних, здебільшого, церков дало цю рідкісну для східнохристиянського культурного кола версію ікон, поза Україною знаних лише в одиноких об'єктах. Війський образ зберіг перший приклад схеми, реалізованої також у декількох перемишльських репліках другої половини XV та XVI ст., втім згаданому образі з церкви давньої підміської резиденції перемишльських владик у монастирі на Вовчу.

Сторонянська та війська ікони завершують перемишльський доробок малярства монументального ранньопалеологівського зразка. На актуальному етапі осмислення спадщини епохи вони не піддаються докладнішому датуванню, проте видається вірогідним, що на місцевому ґрунті ремінісценції відповідної стилістики могли затриматися довше, тоді як у самій Візантії від 1310-х років вже утверджувався наступний, молодший варіант стилю зрілих Палеологів Його першою пам'яткою виступає комплекс мозаїк і фресок константи-нопольського монастиря Хора (Кахріє джамі) другої половини 1310-х років: Underwood P. A. The Kariye Djami. - New York, 1966-1975. - Vol. 1-4..

Уже після цієї пари ікон анонімної перемишльської майстерні створена згадана "Свята великомучениця Параскева зі сценами історії" з придорожньої каплиці в Кульчицях, яка пропонує дальше відкликання до традиції тільки через відтворення найкоротшої редакції сцен історії, позначена очевидним наростанням графічного начала. Однак широка кремезна постать святої здатна пригадати також певні особливості трактування сторонян- ського архангела Михаїла й виводиться від тих же зразків, немало, проте, переосмислених відповідно до найновіших тенденцій духовного життя схід- нохристиянського світу середини - другої половини століття. Очевидно, зафіксований у ній підхід набув більшого поширення на місцевому ґрунті, виразний слід чого зберегла ще також репліка незалежного від кульчицького образа взірця у "Святій великомучениці Параскеві з двома ангелами" середини XVI ст. з церкви Покрову Богородиці в Трушевичах на Старосамбірщи- ні Репродукована: Міляєва Л. за учас-. Водночас у кульчицькій іконі виявляються й інші тенденції. Відтворений з використанням своєрідного штрихування проведений впевненою лінією зовнішній контур та чіткий рисунок краю мафорію відсилають до одного з напрямів візантійського малярства першої половини століття, який репрезентує, зокрема, поясна ікона святого Георгія (Афіни, Візантійський музей)тю М. Гелитович. Українська ікона... -. Застосоване трактування висвітлень на лику довгими гострити штрихами білил попереджує знаний малярський засіб майстрів, що перебували під впливом вчення ісихастів. Щодо цього кульчицька "Свята великомучениця" випереджує знані рідкісні українські ікони відповідного зразка - дві версії кінного святого Георгія з церков Собору Йоакима і Анни в СтаниліС. 225. - Іл. 148. та

Архангел Михаїл з діяннями. З церкви в Стороні

Перенесення мощів святого Миколая у Старому Кропивнику (Львів, збірка Сгудіон) До наукового вжитку впроваджено: Александрович В. Друга збірка релігійно-го мистецтва отців Студитів у Львові // Пам'ятки України. - 1998. - Ч. 1. - С. 13. Передрук: Українське сакральне мисте-цтво з колекції "Студіон" - Львів, 2012. - С. 10-19. на Дрогобиччині, за цією ознакою входить до спільної з ними групи Таку інтерпретацію ікони запропо-новано: Александрович В. Західноукраїн-ські ікони другої половини... - С. 1042.. Очевидна деформація лику відсилає до виразних антикласичних тенденцій, серед спадщини перемишльського кола здатних зблизити її з ісаїв- ською "Богородицею" Александрович В. Новий приклад. - С. 249, 251., хоча й стилістично є немало ранішою. Поєднання перелічених особливостей визначає своєрідне місце кульчицької пам'ятки як у мистецькій спадщині західноукраїнських земель, так і в історії побутування стилю монументального ранньопалеологівського зразка на перемишльському ґрунті. Вона виявляється найпізнішим його оригінальним слідом, звернутим уже до епохи, для якої традиція Галицько-Волинської держави неухильно ставала явищем історії. У мистецтві Перемишля на той час поширювалися нові тенденції, засновані на молодшому візантійському досвіді зрілих Палеологів. За історичним для українського контексту взірцем він став головною зовнішньою складовою наступного етапу мистецького синтезу, отримавши послідовне відображення у релігійному малярстві перемишльської школи другої половини XIV ст. й наступної доби Новіший огляд відповідної спадщи-ни див.: Александрович В. Західноукраїн-ські ікони другої половини. - С. 1029-1049..

Спадщину останнього століття княжої доби української історії в іконах, збережених насамперед серед доробку майстрів перемишльського кола, щойно розпочато відкривати й осмислювати як окреме самостійне важливе явище національної традиції. Цей процес розвивається не без несподіваних - випадає визнати - "труднощів", оскільки за актуального стану історично-мистецьких досліджень в Україні перелічені перемишльські ікони в зазначеному контексті виступають не без "опору". У такому трактуванні їх не сприйняли ні упорядники найбільшого досі альбому українських ікон Міляєва Л. за участю М. Гелитович. Українська ікона., ні автор текстів про ікони відповідного періоду для нового багатотомного видання "Історії українського мистецтва" Див.: Пуцко В. Іконопис. - С. 925-950. З цього приводу див.: Александрович В. Іко-ни княжої доби на сторінках нового ви-дання "Історії українського мистецтва" //. Як пам'ятки пізнішого часу з "традиційним" Княжа доба: історія і культура. - Вип. 5. - С. 239-241; Його ж. Середньовічне мистецтво Перемишльської єпархії на сторінках нового видання "Історії українського мистецтва" // Церковний календар 2012. Видання Перемисько-Новосанчівської єпархії. - [Сянок, 2011]. - С. 138-162. Уже була нагода відзначити, що автор не тільки не міг не знати віднесених до перемишльської спадщини ікон першої половини XIV ст., а й свого часу готовий був прийняти запропоновану їх інтерпретацію як досить вірогідну: Його ж. Ікони княжої доби... - С. 241. Пор.: Пуцко В. Про церковне малярство України XIV ст. // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2004 рік. - Львів, 2004. - Кн. 2. - С. 514. Показово, що цих ікон "не побачено" не тільки як пам'яток першої половини XIV ст. - за винятком сторонянського "Архангела", у тексті вони не фігурують взагалі. Втім, здається, автор відбирав насамперед ті позиції датуванням вони фігурують у літературі й експонуються у музеях, хоча викладений погляд на цю групу ікон у літературі запропоновано ще півтора десятка років тому⁶⁵ й згодом повторено неодноразово з незмінним поглибленням інтерпретації відповідного комплексу мистецької спадщини.

Однак набагато глибше від практикованого донедавна вивчення самих пам'яток та осмислення їх у широкому східнохристиянському контексті, досить скромно дотепер залученому до опрацювання "не визнаного" найдавнішого аспекту малярської культури українського Перемишля, не тільки переконує у тому, що вдалося віднайти важливе явище національної традиції на одному з найголовніших напрямів її внутрішньої еволюції. Но- воідентифіковані ікони виявляються водночас помітним відкриттям і для усього східнохристиянського світу. Поза самою Візантією, її мистецька традиція, як відомо, найактивніше поширювалася у найближчих слов'янських сусідів на Балканах, де на підтвердження цього процесу залишилася яскрава спадщина. Натомість неодмінна - з огляду на перейняття християнства від Візантії - присутність України, яка так само приєдналася до цієї спільноти досить рано - ще перед кінцем Х ст., через стверджену у давнішому сприйнятті нібито втрату доробку іконопису з-перед XV ст., у цій системі досі не зауважена. Нововідкриті у їх властивому історичному значенні найстарші перемишльські ікони мініатюрного зразка та молодші приклади місцевої версії малярства монументального раньопалеологівського взірця, репрезентуючи перше засвідчене конкретними пам'ятками століття еволюції релігійної малярської культури на місцевому ґрунті, виступають у цьому колі цілком однозначно. Проте йдеться не тільки про український контекст, а тим більше, звичайно, не винятково про нього. Відкриття посталих як свідчення якнайтіснішої візантійської залежності найстарших ікон Галицько-Волинської держави показує їх не менш важливим виявом успіхів зразкової візантійської традиції там, де конкретних доказів її експансії досі зібрано вкрай небагато. З цього огляду описана група ікон, які пропонують українську версію двох наступних стилістичних відмін візантійського малярства XIII-XIV ст. - не менш важлива позиція й історичного візантійського надбання. Вони виявляються так само невід'ємною складовою великого сукупного досвіду східного християнства, який відіграв таку істотну роль у виникненні й утвердженні української мистецької традиції як одного з наймолодших його відгалужень.

Виняткове значення цього скромного вже кількісно комплексу пам'яток визначає насамперед те, що поза самою Візантією перший засвідчений на західноукраїнських землях мініатюрний стиль в іконах досі не зафіксований української спадщини другої половини XV-XVI ст., які, відповідно до однієї з його улюблених тез публікацій останніх років, ілюструють найперше спрощення моделей високої професійної культури у творчості майстрів скромнішого фахового рівня. Див.: Його ж. Іконопис. - С. 935-950. Послідовно стверджений спадщиною перемишльського кола та двома найстаршими іконами Волині найважливіший аспект традиції, який полягає у якнайширшому використанні досвіду візантійського аристократичного малярства, до нього не промовив.

Малярство монументального ранньопалеологівського зразка знане також за сербською спадщиною. Проте - поза Балканами - Україна так само виявляється єдиною територією, де відповідна традиція отримала більше поширення й увінчана такими визначними для всієї східнохристи- янської культури позиціями, як Дорогобузька "Богородиця Одигітрія" та далявські ікони архангелів.

Размещено на Allbest.ru