Інноваційна культура як культурологічний феномен сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Штефан Л.В.

ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОСТІ

Розглянуто концептуальні домінанти інноваційної культури як культурологічного феномена. Обґрунтування головних домінант культури дозволило визнати її складним культурологічним явищем сучасності.

Ключові слова: інноваційна культура, культурологічний феномен, домінанта, культура, компонент, глобалізація, акмеологія.

інноваційна культура домінанти культурологічний феномен

Рассмотрены концептуальные доминанты инновационной культуры как культурологического феномена. Обоснование главных доминант культуры позволило определить ее как сложное культурологическое явление современности.

Ключевые слова: инновационная культура, культурологический феномен, доминанта, культура, компонент, глобализация, акмеология.

The conceptual dominants of innovative culture are considered as a cultural phenomenon. The ground of main dominants of culture allowed to define it as a complex cultural phenomenon of the contemporaneity.

Key words: іnnovative culture, cultural phenomenon, dominants, culture, component, globalization, acmeology.

Постановка проблеми. Глобалізаційні впливи, інтенсифікаційні процеси в інформаційному просторі спричинили появу нового явища - інноваційної культури, яка стала предметом дослідження економічної, соціологічної, психологічної, педагогічної та інших наукових галузей. Така увага до питання є закономірною. Адже саме із втіленням інноваційної культури в суспільну практику більшість дослідників пов'язують подальші шляхи розвитку людства. Проте питання щодо особливостей цього поняття як культурологічного феномена залишаються недостатньо вивченими.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сьогодні інноваційна культура розглядається як один із головних каналів активізації суб'єктів діяльності всіх галузей. Свідченням міжнародної уваги до питання є підготовлений Комісією Євросоюзу «План першочергових заходів щодо інновацій у Європі», в межах якого визначено основні підходи щодо її формування. В цьому ж контексті слід розглядати і Хартію інноваційної культури, підписану діячами науки, культури, освіти, представниками суспільних організацій, органів державної влади Росії, де системно визначено концептуальні підходи до її розвитку. Не стоїть осторонь означених процесів і Україна. Зокрема Закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначає сутність цього поняття і певною мірою започатковує розвиток питання на вітчизняних теренах. Ці питання порушувалися на бізнес-форумі «Проблеми та перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні», що пройшов в Києві в 2008 році. Зрозумілий інтерес до нього і з боку науковців. Одними з перших його розпочали вивчати економісти. В дальньому зарубіжжі - Г. Тернквіст, Б. Санта, Т. Давіла, Дж. Епштейн, Р. Шелтон, в ближньому - А. Ніколаєв, А. Постряков, в Україні - С. Биконя, В. Гусєв та інші. Останнім часом інноваційна культура опинилась у сфері інтересів соціологів (Ю. Карпова, Б. Лісін, В. Фокіна). Активізувалось її дослідження у вітчизняній (О. Козлова, Р. Миленкова, О. Аматьєва, Н. Гавриш, В. Носкова, А. Кальянов, О. Єфросініна) та закордонній (Л. Єлізарова, А. Герасимов, І. Логінов, Л. Холодкова, В. Чернолес) освіті.

Постановка завдання. Визначення та дослідження особливості інноваційної культури як культурологічного феномена сучасності.

Виклад основного матеріалу. Поняття “культура” має глибокі історичні корені, початок яких знаходиться ще в античності. Саме тоді людина означила ним способи оброблення землі. Але латинський переклад поняття тлумачиться не лише як обробка, але і як виховання, і як освіта, і як розвиток, і як шанування [1, c.450]. Такий широкий смисловий діапазон спричинив у подальшому поширення його майже на всі сфери людської діяльності. Починаючи з кінця ХІХ століття, воно - одне з тих, інтерес до яких стрімко зростає. Спеціалісти відмічають [2, с.6], якщо з 1871 по 1919 роки існувало лише сім визначень культури, то вже з 1921 по 1950 - їхня кількість збільшилась на 157 варіантів. Більшість дослідників схиляються до думки, що сьогодні нараховується до 500 його трактувань, а деякі вчені вважають, що ця цифра сягає тисячі.

Не вдаючись до поглибленого вивчення сутності цього питання, оскільки воно неодноразово було предметом ґрунтовних наукових досліджень, відзначимо посилений останнім часом інтерес до нього в усіх галузях і, зокрема, в педагогічній науці. Наведемо лише деякі напрямки наукових досліджень вітчизняних вчених цієї галузі, представлених у дисертаційних роботах останнього десятиліття. Так, Я. Білоусова провела дослідження риторичної культури студентів, В. Гриньов - дидактичної, Л. Фенчак вивчала екологічну культуру, Г. Дехтяр сконцентрувалася на рефлексивній культурі, О. Значенко зосередила увагу на формуванні інформаційної культури, І. Татаріна заглибилась у вивчення іншомовної культури, О. Гаврилюк зосередилась на комунікативній культурі, В.Лола визначався з технологічною культурою, М. Нечепоренко досліджував естетичну культуру. Заслуговують на особливу увагу фундаментальні роботи В. Гриньової з дослідження педагогічної культури, А. Дзунзи з обґрунтування соціоекономічної культури. Глобалізаційні процеси сьогодення спричинили появу ще одного виду - інноваційної культури, яка в нашій країні стала предметом дисертаційного дослідження Р. Миленкової.

Узагальнюючи проведений аналіз, вважаємо за можливе ввести модель культури як “абстрактне поняття … зразка” [3, c.312] у вигляді дзеркальної кулі, зібраної з окремих пластин, кожна з яких відображає певний вид культури, займаючи при цьому різну площину та маючи різну яскравість у залежності від рівня її вивченості в науці. Однією з таких пластин виступає й інноваційна культура. Її площина та яскравість ще незначні, оскільки предметом наукових досліджень вона стала лише в другій половині ХХ століття.

Виходячи з ідеї цілісності культури (М. Каган, А. Кармін, Р. Кронер), ми розглядали даний феномен через призму притаманності частині ознак цілого. За основу було взято такі концептуальні домінанти визначення культури як культурологічного феномена [4, c.61-67]:

- соціально-атрибутивна: визначає культуру специфічним змістом суспільства;

- особистісно-атрибутивна: розглядає культуру як результат інноваційної та інтерпретаторської практики людини;

- діяльнісна: інтерпретує культуру як специфічний спосіб людської діяльності;

- аксіологічна: визначає культуру як сукупність матеріальних та духовних цінностей;

- інформаційно-знакова: трактує культуру як систему знакових способів збереження і передачі інформації;

- діалогова: розглядає культуру через діалогічні можливості, оскільки всі культури ґрунтуються на універсальних людських смислах і цінностях;

- системно-філософська: досліджує культуру через багатовекторність її осмислення як реальної цілісності.

Методологічною основою аналізу кожної з домінант відносно інноваційної культури було обрано культурологічний підхід, в межах якого застосовувались адекватні культурологічні концепції і методи дослідження культури.

Соціально-атрибутивна домінанта в культурології визначається за двома позиціями:

1. Те, що поза суспільством, не є культурою.

2. Природа та культура взаємопов'язані.

Інноваційну культуру ми розглядаємо як таку, що відповідає другому підходові. Актуальність такої позиції підтверджується глобальною екологічною кризою, яка поставила людство на межу «бути - чи не бути». Така ситуація є результатом впливу культури нашої цивілізації на природне середовище. Тому ми вважаємо, що природа та культура - це єдина система, кожен із компонентів якої є взаємодоповнюючим та взаємозалежним. У цьому контексті заслуговує на особливу увагу фундаментальне наукове відкриття В.Вернадського щодо ноосфери, яка розглядається як планетарна сила. Головну тезу своєї теорії вчений означив як «…нову форму біогенної енергії, яку можна назвати енергією людської культури, … яка створює в теперішній час ноосферу» [5, c.387]. Ноосфера, як сфера колективного розуму, є результатом інтеграції відповідних індивідуальних утворень кожної особистості. То ж від індивідуального вибору щодо способу подальшого існування як культурної особи буде залежати екологічна якість «енергії людської культури», яка і визначить генеральний напрямок подальшого розвитку планети Земля. Не викликає сумнівів той факт, що вона стане слідством рівня духовного розвитку індивіда. Виходячи з цього, інноваційну культуру необхідно розглядати з позиції формування такого типу духовно розвиненої людини, яка спрямує реалізацію свого інноваційного потенціалу на заходи, що дозволять гармонізувати тандем «культура - природа». У разі ж нарощування лише інтелектуальної складової, інноваційна культура може стати детонатором, який спровокує екологічну катастрофу. Ці підходи ми розглядаємо як базову основу подальшого розвитку методологічних основ формування інноваційної культури.

Як особистісно-атрибутивний компонент інноваційна культура проявляє себе в створенні нових можливостей для самореалізації особистості на підвалинах творчості. Певною мірою ці питання постають у центрі уваги однієї з нових галузей людинознавства - акмеології. Її предметом виступають «закономірності, умови та фактори самореалізації творчого потенціалу людини (будь-якого фаху) на шляху досягнення нею (суб'єктом діяльності) найвищих показників у діяльності та творчості» [7, с.39]. Проведений нами аналіз літератури показав, що інноваційні та акмеологічні процеси в науці розпочали свій розвиток майже одночасно. Так, інновації, як наукове явище, чітко означились у 30-х роках ХХ століття в роботах Й.Шумпетера і знайшли продовження розвитку в такій галузі як інноватика. У цей же час, а саме в 1928 році, поняття «акмеологія» вперше використовує М.Рибников для означення розділу вікової психології, що вивчає питання зрілості та дорослості. У подальшому на цій основі сформується самостійна наука - акмеологія. Інноватика методологічно ґрунтується на активізації креативних сил особистості, акмеологія - на піднятті на найвищий щабель її творчого компонента. Закономірно, що цей збіг поглядів на людину знайшов логічне продовження в новому науковому напрямку - креативній акмеології, поява якої припадає на 90-і роки ХХ століття. Остання звужує предмет своїх наукових інтересів до дослідження зрілості дорослої особи, вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів досягнення творчих вершин і професійної майстерності в процесі її самоактуалізації. Слушними, на наш погляд, є підходи таких акмеологів як Г.Данилова, З.Сіверс, Ю.Орлов, Г.Хазяїнов та інших, які розглядають акмеологічні зміни через призму гармонійного розвитку особистості. Зокрема відзначається, що досягти його можна за рахунок формування саногенного мислення, тобто такого, яке сприяє оздоровленню людини. Вважаємо, що потребує поглибленого дослідження взаємозв'язок між творчим потенціалом, культурою мислиннєвої діяльності та здоров'ям особистості. Цей підхід ми розглядаємо як одну з базових культурологічних основ формування інноваційної культури.

Якщо ввести образне розуміння сутності інноваційної культури як живої істоти, то можна визначити, що інноватика - це мозок, культура - кровоносна система, а акмеологія - серце цього складного організму. Сьогодні «акме» особистості в умовах інноватизації професійної діяльності досягається саме за рахунок безперебійної роботи кожного з них.

Діяльнісну домінанту інноваційної культури ми обґрунтовували виходячи з того, що діяльність на всіх етапах розвитку людства виконувала місію узгодження відносин як між людиною і суспільством, так і між людиною і природою. Беручи за основу системний підхід до її аналізу, ми спирались на визначення Е.Юдіна, який вважає, що діяльність - це «специфічна людська форма відношення до оточуючого світу, зміст якої складає доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку наявних форм культури» [8, с.268]. Особливістю організації діяльності людини в інноваційних умовах є те, що її наслідком повинні стати такі перетворення, які б гармонізували зовнішні зв'язки «людина - природа - суспільство» з внутрішніми запитами людини щодо самореалізації. Гармонізаційним засобом, що дозволяє це зробити, виступає інноваційна культура.

Існує думка, що культуру слід розглядати як «інтегративне визначення того, що і як робить людина і яким чином це на ній відображається» [6, с.45]. Проаналізуємо діяльнісну домінанту інноваційної культури згідно цих підходів (табл. 1).

Таблиця 1

Аналіз діяльнісної домінанти інноваційної культури

Діяльність людини в глобалізаційних умовах має ще й ту відмінну рису, що потребує об'єднання зусиль людства за різними напрямками свого існування. Проявом цих тенденцій в освітянській сфері став Болонський процес, одним із завдань якого є створення універсального, єдиного для всіх освітянського простору. Цю місію, завдячуючи йому, було виконано. Але потребує перегляду його змістовне наповнення з огляду на особливості формування інноваційної культури як рушійної сили розвитку сучасного суспільства. Зосередження уваги на тестуванні як головній формі контролю результату діяльності студентів в умовах кредитно-модульної системи не дозволяє визначити одну з важливих складових її сформованості, що ґрунтується на підвалинах творчості. До того ж такий підхід до контролю не стимулює педагога до пошуку ефективних шляхів формування творчого компонента інноваційної культури. З'ясування залежності між системою творчої підготовки тих, хто навчається, та формою контролю, ми розглядаємо як один із напрямків подальших досліджень.

Проведення аксіологічного (з грецького axia - цінність + logos - вчення) [3, c.19] тлумачення інноваційної культури проводилося, виходячи з культурологічних підходів, згідно яким цінності розглядаються в межах матеріальної та духовної культури. При цьому А.Кармін наголошує, що, з одного боку, вся культура - духовна, оскільки складає світ смислів, з іншого, - матеріальна, оскільки «матеріалізована» в кодах, знаках, текстах [9, с.7]. На нерозривності цих складових наголошує і М.Каган, стверджуючи, що «…спосіб матеріалізації … потрібен для того, щоб духовне збереглось, щоб стати загальним надбанням людства» [6, с.179]. Ці підходи збігаються з висновками Р.Миленкової та О.Козлової, які вважають „..помилковим відносити інноваційну культуру тільки до матеріальної культури, хоча вона й реалізується в конкретній діяльності, або тільки до духовної культури, в якій вона виявляється у вигляді особистісних новоутворень” [10, c.11]. Вважаємо, що інноваційна культура має ту специфіку, що, виступаючи в якості духовного надбання особистості, яке значною мірою ґрунтується на активізації її інноваційного потенціалу, повинна обов'язково мати «вихід» у матеріальну сферу, де вона зможе реалізуватись у вигляді певного продукту. В цьому контексті вбачаємо за можливе введення духовно-матеріального типу культури з тим, щоб підкреслити специфіку подібних феноменів. Наукове обґрунтування такого підходу розглядається нами як один із напрямків подальших досліджень.

Інформаційно-знакова домінанта інноваційної культури базується в нашому дослідженні на семіотичних підходах сучасної філософії культури (К. Леві-Строс, Ю. Лотман, М. Фуко). Відомо, що перш ніж створити певний продукт, необхідно винайти ідею, інформація про яку повинна об`єктуватись у знаковій формі. Інноваційна культура має ту специфіку, що для її реалізації у вигляді знаку сьогодні найчастіше використовуються електронні засоби. Таким чином, з'явилася нова форма організації комунікаційних процесів для реалізації результатів інноваційної діяльності. Людство вперше завдяки Інтернету отримало швидкий, дешевий та доступний засіб для збереження та передачі будь-якої символьної інформації. Водночас виникли і суттєві проблеми щодо обробки та використання значних інформаційних масивів. Це спонукало розвиток інформаційної культури особистості, сформованість якої гарантує доступ до світового досвіду. Тому ми розглядаємо її як одну з невід'ємних складових інноваційної культури.

Діалогова домінанта інноваційної культури ґрунтується на філософсько-культурологічній концепції, основи якої закладені працями М. Бахтіна, В. Біблера та інших. Згідно цих підходів будь-якій культурі притаманна така атрибутивна якість як діалогічність, що існує для виконання обмінної функції між різними культурами. Специфіка інноваційної культури полягає в тому, що своєрідний «діалог» ведеться між нею та професійною культурою. Ми погоджуємося з думкою Ф. Боаса, який стверджує, що локальний тип культури, який є результатом дифузійних процесів, необхідно розглядати не як автоматичний додаток до будь-якого типу культури, а як щонайліпший стимул для розвитку. Оскільки інноваційна культура, дифундувала сьогодні у всі види професійної культури, то, відповідно, кожна з них, отримавши цей стимул, стала розвиватись на якісно вищому рівні. Від якості діалогічних відносин між інноваційною та професійною культурами в кінцевому результаті буде залежати економічний розвиток країни.

Системно-філософська домінанта інноваційної культури розглядалась нами виходячи з багатовекторності цього явища в двох площинах: горизонтальній та вертикальній. Аналіз вертикальної площини проводився на основі підходів, обумовлених діалектикою категорій загального, особистого та одиничного. При цьому ми розглядали культуру як загальну категорію. В її межах (виходячи з діяльнісного підходу) існує ряд різновидів професійної культури (економічної, технологічної, правової, педагогічної тощо), які розглядаються нами як категорія одиничного. Самій же інноваційній культурі ми надаємо статус особливого. Цей підхід ми беремо за основу подальшого дослідження генези інноваційної культури. Аналіз інноваційної культури в горизонтальній площині ґрунтувався на системному підході. Як система нами розглядалась особистість як головний суб'єкт реалізації інноваційної культури. Системоутворюючим фактором при цьому виступав її гармонійний розвиток. Поглиблене вивчення означених підходів ми розглядаємо як один із напрямків подальших досліджень.

Таким чином, інноваційна культура - складний культурологічний феномен сучасності, який перебуває в стадії становлення. Кожна з концептуальних домінант потребує поглибленого дослідження. Результати цієї роботи визначать швидкість розробки методологічних та практичних шляхів розвитку інноваційної культури, що знайде свій відбиток на подальших шляхах розвитку суспільства.

Висновки. Проведене обґрунтування таких концептуальних домінант інноваційної культури як соціально-атрибутивна, особистісно-атрибутивна, діяльнісна, аксіологічна, інформаційно-знакова, діалогова та системно-філософська дозволило визнати її складним культурологічним явищем сучасності.

Перспективи подальших досліджень Визначено шляхи подальших наукових досліджень, серед яких розробка наукових підходів до розгляду культурологічних феноменів, які відносяться як до духовного, так і до матеріального типу культур, пошук шляхів формування інноваційної культури з позиції духовно розвиненої особистості, аналіз системно-філософської домінанти інноваційної культури в горизонтальній та вертикальній площинах та інші.

Список використаних джерел

1. Культура и культурология: словарь / сост. и ред. А. И. Кравченко. - М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 928с. (Summa).

2. Культурология. История мировой культуры / под ред. А. Н. Марковой. - М. : Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. - 224 с.

3. Хоруженко К. М. Культурология : Энциклопедический словарь / К. М. Хоруженко. - Ростов н/Д: Изд-во «Феникс», 1997. - 640 с.

4. Шевнюк О. Л. Культурологія: навч. посіб. / О. Л. Шевнюк. - К.: Знання-Прес, 2007. - 353 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

5. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В. И. Вернадский. - М.: Рольф, 2002. - 576 с. - (Б-ка истории и культуры).

6. Каган М. С. Философия культуры / Каган Михаил. - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1996. - 416 с.

7. Данилова Г. Теоретичний аналіз професіоналізму суб'єкта діяльності в контексті акмеології / Г. Данилова //Освіта і управління. - 2008. - Т. 11, № 1. - С. 35-46.

8. Юдин Э. Г. Системный поход и принципы деятельности: Методологические проблемы современной науки / Э. Г. Юдин. - М.: Наука, 1978. - 391с.

9. Кармин А. Культурология: Учебник / А. Кармин. - 3-е изд. стер. - СПб.: Изд-во «Лань», 2004. - 928 с. - (Учебник для вузов. Специальная литература).

10. Козлова О. Г. Інноваційна культура: Сутнісні характеристики: монографія / О. Г. Козлова, Р. В. Миленкова. - Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2007. - 140 с.

Размещено на Allbest.ru