Формування сценічного простору засобами постановочного освітлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування сценічного простору засобами постановочного освітлення

Розглянуто вистави, в яких світло було основним заходом і засобом формування естетики й архітектоніки театральної дії .

У монографії “Що таке сценографія?” Памела Ховард (Howard, 2002) наводить 44 дефініції сценографії від провідних практиків і теоретиків цього мистецтва. Жером Мекельберг із Бельгії визначае сценографію як “адаптацію певного простору для театрального дійства (Ibid. XIII), Яго Періко (Каталонія) - як “візуалізацію драматичного тексту” дійства (Ibid. XIII), Ярослав Маліна (Чехія) - як “драматичне рішення простору” дійства (Ibid. XIV), класик сценографії Йозеф Свобода (Чехія) - як “взаємодію простору, часу, руху і світла на сцені” (Ibid. XIV). Заслуговує особливої уваги визначення Міцурі Ішіі (Японія): сценографія - це “візуальна режисура сцени”.

Значення світла у театральному процесі розумілося архітекторами з самого початку будівництва спеціальних споруд, призначених для сценічної дії. В часи, коли використання штучного освітлення було неможливим або обмеженим, театри будувалися так, щоб максимально ефективно використовувати природне світло й ефект заходу сонця. Використання ламп і свічок дало змогу зробити театри критими спорудами. Й, нарешті, пристосування газового обладнання до сцени привнесло динаміки у постановочне освітлення, інтенсивність якого, нарешті, стали регулювати. Але тільки електричне освітлення стало по-справжньому безпечним. Бурхливий розвиток постановочного освітлення на межі XX і XXI ст. ознаменувався поширенням комп'ютерного регулювання освітлення, що уможливлює створення складних високоточних нюансованих партитур і збереження їх у пам'яті пульту. З'явилися нові потужні джерела освітлення, такі як високоефективні лампи розжарювання нового покоління, газорозрядні та світлодіодні. Парк обладнання поповнився широкою номенклатурою найрізноманітніших приладів - новими високоточними профілюючими ліхтарями з функцією трафаретної “гобо”-проекції й навіть цифрової проекціі (при цьому поширюються ліхтарі-“голови”, що змінюють колір і конфігурацію світла, фокус і напрямок під час дії), різноманітними “заливочними” ліхтарями розсіяного світла, надмаленькими та надпотужними ліхтарями, цифровими проекторами тощо.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Особливості використання нового обладнання висвітлено у професійній літературі (Keller 1999; Parker, Wolf and Block, 2009; Shelley 2009; Streader and Williams 1985; Исмагилов и Древалева, 2005, Карлсон и Карлсон, 2004), але зовсім недостатньо в українській національній і особливо авторській, що був би результатом експериментів і розвідок.

Ось чому автор наводить приклади того, як сучасне постановочне освітлення дає змогу використовувати всі властивості світла: “температуру” (світлове коригування кольору) й колір, напрямок, інтенсивність, чіткість/дифузність краю світлової зони й динаміку.

Виклад основного матеріалу

Дія драми Шіли Стівенсон Експеримент з повітряною помпою відбувається у 1800 і 2000 у тому самому приміщенні. Концепція сценографічного рішення вистави театрального департаменту Університету Сан-Дієго ґрунтувалася на відмінності “температури” світла свічок і електричного. Учень автора публікації, студент другого курсу й дизайнер світла вистави Вільям Хартлі підібрав світлофільтри, що передавали візуальну теплоту світла природного вогню і холод люмінесцентних ламп. Зміна освітлення призвела до того, що той самий сценічний простір виглядав абсолютно по-різному.

Крім цього, локальні світлові “точки” використовували для внутрішніх монологів, а у містичних сценах маленькі прожектори, вмонтовані за мереживними завісами, допомагали зорово розмивати межі простору. Для підкреслення цього ефекту одне з вікон зали залишили незадрапірованим і використовували світло вуличного ліхтаря у дворі театру.

Різниця “температури” театрального світла особливо помітна при одночасному використанні приладів з лампами розжарювання, що краще передають мерехтливу теплоту природного вогню, і світлодіодних джерел, що мають тенденцію виглядати більш неприродно, штучно, а у відповідному контексті - навіть загадково. Мені довелося неодноразово використовувати цей прийом, останній раз - при створенні постановочного освітлення для адаптації гоголівського Вія.

У цій самій виставі було використано декілька класичних театральних ефектів. Так, стіну церкви було написано на традиційному театральному матеріалі -- сценічному тюлі, що візуально зникає при відповідному освітленні. Для сцен тіньового театру ми використали люмінесцентне світло, що утворює дуже коротку тінь. Так, вдалося повністю приховати тростини приводу тіньових фігур й здійснити магічні перетворення і польоти. Гра масштабів тіньових фігур дозволила маніпулювати сприйняттям простору, що то стискався до невеликого кола, то розгортався до розмірів всього неба. За своєю колористикою у першій дії теплі кольори залишалися у світі реальності, а холодні - у царині магії. У другій дії семантика кольорів діаметрально помінялася: холодне ультрафіолетове випромінювання тільки підкреслило гарячу напруженість червоних демонічних кольорів.

У сучасних профілюючих приладах театрального освітлення широко використовується контраст тіні і світла при проектуванні так званих “гобо” - трафаретів, що створюють світлові фактури - передають ефект світла від вікна чи отвору дверей, місячного сяйва чи промінів сонця, що пробиваються крізь листя дерев. В останні роки поширилися кольорові скляні гобо.

Для того, щоб змінити вигляд єдиної декораційної установки до мюзикла Чорт! Це кішка! (дизайнер - учень автора публікації, студент третього курсу Оуклендського університету Роберт Гловакі), я використав такі гобо для зафарбування криволінійних стін у кольори самоцвітів, а також використав традиційні гобо для сцен у лісі й у тюрмі.?

Рис 1. Лео Деліб. Коппелія

постановочний театральний освітлення

Проекції декорацій відомі в театрі ще з кінця XIX сторіччя, але тільки в останні роки цифрові проектори з потужними лампами зробили їх широкодоступними. Я використовую проекції для класичних балетних вистав у театрі Le Ballet du Siecle de Taipei, Тайвань (рис.1, 2). Оскільки фронтальне світло має обмежене застосування у комбінації з фронтальними проекціями, бо зорово розмиває, руйнує їх, дизайнери світла змушені переважно вживати бічне світло. Цей недолік - швидше перевага у хореографічних постановках, де головне завдання дизайнера - підкреслити тривимірність, скульптурність людського тіла, а це завдання якнайкраще виконує саме бічне світло.

Рис. 2. Пьотр Чайковський

Взагалі напрямок світла має велике семантичне й емоційне значення. Він може зробити освітлення загадковим, містичним або реалістичним, несподіваним або очікуваним.

У мюзиклі Кабаре на сцені театрального департаменту Університету Сан-Дієго різке долішнє світло рампи та бічне світло передавали театральну умовність, а часом і містично-тривожну атмосферу музичних номерів, тоді як розсіяне верхньо-фронтальне та верхньо-бічне світло з “вікон” використовувалося у реалістичних епізодах.

Умови малої сцени дають змогу комбінувати професійне театральне обладнання зі спеціально виготовленим для певної вистави, а також використовувати живий вогонь: світла звичайнісінької свічки може бути цілком достатно, щоб зробити важливий символічний акцент. Я використовую свічки у сценах чаклунства Медеї в однойменній виставі театру Маленький Глобус, Кіровоград. Для цього театру було спроектовано і виготовлено портативну систему постановочного освітлення, що може бути встановлено практично в будь-якій великій кімнаті. Система дає змогу змінювати конфігурацію сценічного простору: якщо Медею ми граємо на сцені типу “теніс-корт” (глядачі - з двох боків), то Айсберги - у традиційній конфігурації портальної сцени, де глядачі розташовані з одного боку (рис. 3, 4).

Рис 3. Евріпід. Медея. Театр Маленький Глобус

Постановочне освітлення може ефективно змінювати візуальні розміри простору й акцентувати не тільки окремих виконавців, але й певні зони сцени. Широка сцена театру Єврейський Ансамбль у Мічигані зорово звужується в інтимних сценах, а завдяки яскравому освітленню білого тла фону візуально збільшується у сценах масштабнішого дійства. За необхідності жалюзі декораційної установки пропускають контражурне світло, що окреслює силуети зажурених персонажів. В інших сценах яскраві проекції іронічно коментують сценічні події.

Рис. 4. Франсіз Рауз. Айсберги

постановочний театральний освітлення

“Навчити” театральне світло передавати атмосферні явища було давньою мрією дизайнерів сцени, що повною мірою здійснилася лише після переходу на електричне освітлення. У комбінації зі сценічним туманом, вітром, дощем, снігом та зі зміною кольору світла можна не тільки створити відповідну ілюзію, передати ефекти сходу і заходу сонця, місячного сяйва, хурделиці, але й викликати емоційний відгук у душі глядача (рис. 5).

Колір світла несе не тільки інформаційне, семантичне навантаження, але, апелюючи до нашого життєвого і культурного досвіду, створює психологічну атмосферу. Кольорове світло здатне “заливати” сцену, “зафарбовувати” її, допомагати візуально маніпулювати розміром простору. Водночас “заливочне” світло може обмежуватися функцією створення фону, не змінюючи зорового сприйняття розмірів декораційної установки та й самої сцени.

Завдяки продуманому постановочному освітленню можна настільки змінити вигляд сценографічної установки, що її можна буде використовувати у різних виставах. Для фестивалю молодих авторів у Західно-Вірджінському університеті у 2005 році студенти четвертого курсу Метт Коффіндаффер і Тревіс Зіммерман створили єдину установку, що з мінімальними фізичними трансформаціями використовувалися у двох виставах, які гралися за репертуарним принципом: першим грали вечір одноактних п'єс, наступного дня - сучасну трагедію Стікаючи кров'ю вночі. 1 Завдяки використанню гобо- і відеопроекцій, театру тіней і зміні кольору заливочного світла вдалося створити середовище для 5 різних драматургійних творів.

Рис. 5. Вільям Шекспір. Сон Іванової ночі, що відбувся на Гавайях.

Постановочне освітлення - потужний засіб створення динаміки сценічної дії. Режисер-постановник проф. Фред Лав запропонував кубик Рубика як візуальну метафору простору дії для мюзикла Фальцети у постановці театрального відділення Оуклендського університету. Я створив сценічну установку, що складалася зі стін з рухомими панелями та обертового кільця, що давали великі можливості для динамічних змін. Але атмосферу неперервної дії, що розгортається у часі і просторі, було б неможливо створити без постановочного освітлення, основного на нескінченних, але точно продуманих змінах освітлення (дизайнер студент четвертого курсу Роберт Гловакі). Було використано більше сотні профільних ліхтарів; на кожен прямокутник конструкції дизайнер світла сфокусував мінімум три ліхтарі з фільтрами різного кольору. Це дало змогу створити ефект руху кубика Рубика, оберненого всередину, а динаміка швидкості змін утворювала темпоритм усієї вистави. Бічне світло, що проникало на сцену при повороті панелей, підкреслювало тривимірність акторів, що контрастувало з навмисно двовимірною геометрією мерехтливих панелей. У фіналі вистави, після смерті протагоніста, “кубик Рубика” склався і перетворився на сяючу безкінечну білу панель -- контражурове тло для силуетів акторів (рис. 6).

Рис.6. Вільям Фінн і Джеймс Лапін. Фальцети

Сучасні дизайнери широко використовують відеопроекції і мультиплікацію для створення динаміки постановочного освітлення вистави. Вистава Маленький принц задумувалася винятково як гастрольна і мала виконуватися студентами Оуклендського університету у непристосованих приміщеннях. Більшість цих приміщень не мала жодного постановочного освітлення. В результаті мультиплікаційні проекції стали не тільки візуальним лейтмотивом вистави, але й єдиним динамічним елементом освітлення (дизайнер студентка третього курсу Айлін Рожіцкі).

постановочний театральний освітлення

Висновки

постановочний театральний освітлення

Театральне мистецтво у двадцять першому столітті збагатилося тисячолітнім досвідом естетичного і технологічного розвитку. Впродовж останніх двох століть постановочне освітлення стало одним з найважливіших компонентів театрального дійства, здатним формувати простір, визначати постановочні рішення, створювати емоційну атмосферу і окреслювати темпоритм дії.

Сучасні театральні технології озброюють митців високотехнологічним обладнанням з елементами штучного інтелекту, що потребує відповідної підготовки художників постановочного освітлення. Ця професія вимагає вміння інтерпретувати драматичний текст, розуміти формоутворення у тривимірному кольоровому просторі, працювати в творчому контакті з режисерами, стейдж-дизайнерами, художниками костюмів, звукооператорами і акторами, використовувати найрізноманітніше обладнання і програмувати комп'ютеризовані пульти. Як і архітектор, сучасний художник освітлення одночасно митець та інженер.

Размещено на Allbest.ru