З історії колекціювання фарфору в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії колекціювання фарфору в Європі

Пархоменко T. С.

У статті висвітлено деякі аспекти історії колекціювання фарфору XVI-XVIII cm. в Європі.

Ключові слова: колекціонування, фарфор.

HISTORY IN EUROPE COLLECTIBLE PORCELAIN

History of porcelain collections in Europe is regarded in this article. Main collections as the article's objects are: porcelain collection Medici, porcelain collection of August II, king of Saxony and Poland, porcelain collection of Karl Bourbon - king of Napoli and Sicilia.

Key words: collecting, porcelain.

Сьогодні колекціонування фарфору є вельми рідкісним захопленням. У Російській Федерації чи не є єдиним збирачем фарфору (радянського періоду) вважається адвокат Олександр Добровинський [1]. Але раніше, у ХУІ ХУІІІ ст., колекції фарфору подеколи цінувалися вище за зібрання живопису. Повернення інтересу до артефактів цієї групи декоративного мистецтва актуалізує звернення до історії збирання порцелянових виробів.

Серед публікацій останніх двох десятиліть, дотичних до теми статті, можна виділити дослідження О.Школьної, яка скрупульозно дослідила фарфор і фаянс України ХХ століття [2]. Нею було охарактеризовано інфраструктуру галузі, промислову та економічну політику, організаційно-творчі процеси. У вступі до першої книги монографії О.Школьна стисло виклала історію захоплення фарфором у Європі і початок його власного виробництва. Також авторства О.Школьної ґрунтовна монографія, присвячена київському художньому фарфору ХХ століття[3]. Фарфору Медичі і майсенському фарфору присвятила свої статті А.Бичкова [4,5].

Метою ж цієї статті є спроба актуалізувати інтерес до історії колекціювання фарфору.

В Європі до ХVІ ст. фарфор був групою артефактів, яка імпортувалась з Китаю, починаючи з ХІІІ ст. Через складності доставки та його ексклюзивне (виключно імпорт) положення на тогочасному ринку вартість фарфору була високою. Тому володарями того чи іншого порцелянового витвору могли стати лише вінценосні особи або заможні аристократи, а перші порцелянові колекції складалися з китайського, згодом японського, фарфору.

Зібранням китайського фарфору династії Мін пишався герцог Тоскани. Подароване згодом (1590 р.) саксонському курфюрсту, це зібрання стало перлиною кунсткамери, що заклала основи славетної Дрезденської галереї. Утім герцоги Медичі не тільки колекціювали східний фарфор, але й намагалися виробляти свій. Було налагоджено власне виробництво т.зв. фарфору Медичі. Це відбулося під час правління у Флоренції Франческо ді Медичі, за розпорядженням якого 1575 р. було утворено мануфактуру з виробництва м'якого фарфору. Предмети «Фарфору Медичі» - це вази, тарелі, глечики тощо. Спочатку їх декор імітував розписи китайського фарфору, згодом додалися інші мотиви. Мануфактура діяла до початку ХУІІ ст. Екземпляри т.зв. фарфору Медичі зібрані у Музеї Фарфору, що розміщується у флорентійському палацу Пітті (у Лицарському саду, що складає частину палацово-паркового ансамблю Пітті - Боболі) [6].

Найбільшим зібранням фарфору в Європі стали колекції саксонського курфюрста Август Сильного, він же король Саксонії й Польщі Август ІІ, який навіть придбав для свого зібрання фарфору окремий замок. 1719 р. колекцію було розміщено у голландському палаці графа Флемінга, що його було придбано Августом ІІ 1715 року. Палац було перейменовано на Японський палац і до нього звезено увесь фарфор саксонського курфюрста. До азійської порцелянової колекції стали додаватися і витвори майстрів майсенської порцелянової мануфактури, заснованої 1709 року. Мануфактура виготовляла вази та інші предмети декоративного призначення за зразками китайського фарфору, а також столові сервізи, фарфор для прикрашання камінів, дзеркал тощо.

У палаці для колекції фарфору було виділено одинадцять кімнат, кожна з яких була заповнена фарфором, підібраним за тематичним принципом, переважно за колористичними характеристиками.

Згідно свідчень Кейслера, який відвідав Японський палац 1731 року, у першій кімнаті було розставлено фарфорові зображення звірів у натуральну величину та сосуди різної форми як азійського, так і майсенського виробництва. У другій кімнаті розміщувався фарфор з позолотою та дзеркала. У третій був зібраний фарфор жовтого та золотистого кольору. Четверту наповнював фарфор темно-синього кольору з позолотою. П'ята кімната була заповнена фарфором пурпурного кольору з золотом. У шостій знаходився балдахін, під яким розміщувався годинник із курантами з фарфорових дзвоників, а також трон із трьома східцями. Навколо трону височіли колони зі скла, дзеркала та порцелянові меблі. У сьомій кімнаті було зібрано фарфор сірого кольору і також з позолотою. У восьмій залі, яка слугувала за їдальню, було зібрано фарфор блакитного кольору з золотом. Дев'ята кімната призначалася для буфету, а фарфор там був - зеленого кольору із золотом. Десята була «пуховою» кімнатою (спальнею) з ліжком під пологом, прикрашеним пір'ям індійських птахів. У ній розміщувався фарфор персикового кольору із золотом. Одинадцята слугувала за часовою, в якій усе було зроблено з білого із золотом фарфору: кафедра, труби органу, олтар та інші предмети, а також фігури дванадцяти апостолів у натуральну величину. Стіни було прикрашено барельєфом також з білого фарфору [7].

В Японському палаці знаходилась і станкова скульптура з фарфору, зокрема, бюсти придворних. У 1751 році нащадок Августа Сильного Август ІІІ замовив майстру майсенської мануфактури десятиметровий фарфоровий пам'ятник, який мав зображувати курфюрста верхи, однак замовлення залишилося не виконаним через низку причин.

Фарфор цінувався настільки високо, що за нього розплачувалися навіть живими людьми. Так Август Сильний за великі вази білого і синього фарфору віддав прусському королеві цілий полк драгунів. Угоду, згідно якої 600 драгунів, без коней та офіцерів, передавалися як плата за фарфор, було укладено 1717 р. Через цю подію придбані Августом ІІ вази стали називати драгунськими.

Згодом (ХУІІ ст.) ввійшов у моду заснований «королем-сонцем» Людовиком ХІУ звичай прикрашати парадні кімнати китайським та японським фарфором або створювати у палацах та замках спеціальні кабінети фарфору. Праонук «короля-сонця» Людовик ХУ 1769 р. створив у Версалі Фарфорову їдальню, в якій накривалися обіди на 40 осіб. У цій їдальні, яку з часів короля Людовика ХУІ називають також Фарфоровим салоном, щороку на різдвяні свята проводились виставки останніх новинок Севрської мануфактури.

На початку ХУІІІ ст. фарфор став одним з найважливіших маркерів соціального статусу. Не тільки саксонському курфюрсту було властива гонитва за фарфором. Король «обох Сицилій» (королівства Неаполітанського та Сицилії) Карл Бурбон, до речі, одружений на доньці саксонського курфюрста Марії Амалії, заснував 1743 року в Неаполі власну мануфактуру з виробництва фарфору. На цій мануфактурі у 1758 році було виготовлено фарфоровий кабінет, призначений для королівського палацу Портічі. Цей кабінет являв собою кімнату повністю обставлену меблями з фарфору. Фарфоровою була також люстра. Усі предмети кабінету було виконано у т.зв. китайському стилі. Карл Бурбон, передавши престол сину, який став королем під іменем Фердинанда ІУ, разом із дружиною переїхав 1759 року до Іспанії, захопивши із собою з усього багатства лише колекцію фарфору. До того ж Карл замовив на фабриці Каподімонте ще два фарфорових кабінети для своїх нових резиденцій: палацу Аранхуес і королівського палацу у Мадриді [8].

Через інтенсивний розвиток світової торгівлі у другій половині XVrn ст. збільшилось надходження китайського і японського фарфору до Європи, але деякий час колекціювання порцеляни все ще залишалося привілеєм верхівки європейських держав. Поява нових фабрик з виготовлення фарфору у самій Європі призвела до росту пропозицій на ринку фарфору, що призвело до масовості і здешевлення європейської порцеляни. Вироби з фарфору припинили бути рідкістю, а отже його роль як репрезентанта високого соціального і фінансового статусу настільки змінилась, що навіть зібрання фарфору саксонських курфюрстів було вилучено з парадних кімнат та сховано до підвалу. Дрезденський палац фарфору припинив своє існування 1786 року.

Однак через сто років колекції фарфору повернули своє місце у художніх зібраннях Європи. Так 1875 року зібрання фарфору саксонських курфюрстів знов переїхало до приміщень Японського палацу. Утім це було якісно інше експонування: фарфор почали розглядати з точки зору його художньо-естетичних властивостей та історико-культурної цінності, через що він набув статусу передусім мистецького артефакту.

У Радянському Союзі також збиралися колекції фарфору його поціновувачами. Втім, це період у розвитку колекціювання порцеляни, який ще потребує свого вивчення.

Отже, можемо вести мову про колекціювання витворів з порцеляни як про культурологічний феномен. Результати цього захоплення - зібрання фарфору - постають як відлуння матеріальної культури епох, об'єктивації художньо-мистецьких стилів, свідки моди і соціальних амбіцій колишніх володарів.

колекціювання фарфор порцеляновий

Список використаної літератури

1.Александр Добровинский/www.persona.rin.ru

2. Школьна О.В.Фарфор-фаянс України XX століття / О.В.Школьна. -К.: Інтртехнологія, 2011. - 400 с.

3. Школьна О.В.Київський художній фарфор/О.В.Школьна. - К.:День печати, 2011. -

400с.

4. Бычкова А.Фарфор Медичи/Керамика: стиль и мода. - 2009 - №1. - с.86-94.

5. Бычкова А. Тайна синих мечей/Керамика: стиль и мода. - 2008 - №3. - с. 116-127.

6. Гуэрра, Костантино. Флоренция/ Костантино Гуэрра. - Флоренция, 1997. - с.92.

7.3ейдевитц, Рут. Дрезденская галерея / Рут Зейдевитц, Макс Зейдевитц; пер.с нем. - М.:Искусство, 1965. - с. 132-133.

8.Гаэта, Маттиа. Музей Каподимонте. Неаполь/ Маттиа Гаэта; пер. с ит. - К.:2012. - с.

Размещено на Allbest.ru