Хореографічну культуру ХХ - початку ХХІ століття неможливо уявити без численних фестивалів та конкурсів, що проводять по всьому світу та репрезентують широку палітру різновидів, напрямів, стилів танцю. Фестивально - конкурсний рух у сфері хореографії є одним із наймасовіших, що пояснюється надзвичайною популярністю танців, універсальністю їхньої знакової системи. Танцювальні фестивалі і конкурси відіграють безліч соціальних, культурних, мистецьких функцій, що свідчить про важливість досліджень у цій сфері.

Фестивалі та конкурси бального танцю є чи не найдавнішими у світі, оскільки почали набувати струнких організаційних форм ще на початку ХХ ст. На жаль, протягом тривалого часу країни "радянського табору", серед яких провідні позиції посідав СРСР, а Україна входила до його складу, були відірвані від фестивально-конкурсного життя Європи. Однак, на противагу європейським країнам у країнах соціалістичної співдружності створювались свої конкурси бального танцю. Саме в таких конкурсах початку - середини ХХ століття можна віднайти витоки багатьох сучасних тенденцій у сфері вітчизняного бального танцю.

Із розпадом СРСР та посиленням глобалізаційних процесів у світі Україна почала активно інтегруватися у світову фестивально-конкурсну систему бальної хореографії. Нині всесвітньо відомі турніри, як Блекпульський фестиваль бального танцю (Блекпул, Англія), Відкритий чемпіонат Німеччини з бальних танців (Манхайм, Німеччина) тощо, що проводяться щорічно, стали доступними для багатьох танцівників по всьому світу, у тому числі, і для танцівників з України. Сьогодні вже важко уявити клуб бального танцю в будь-якому куточку світу, що не цікавився б результатами міжнародних турнірів, не передивлявся б відеозаписи з виступами провідних танцівників, які перемогли на чемпіонатах із бального танцю. Україна перебуває лише на початку шляху зі створення міжнародних турнірів бального танцю, що могли б претендувати на внесення у світовий рейтинг найпрестижніших.

Проблема становлення фестивально-конкурсного руху в світі, зокрема в СРСР та Україні, не зазнала комплексного висвітлення у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі. Такі вітчизняні фахівці бальної хореографії, як О.В. Касьянова, Т.С. Павлюк, П.С. Горголь, М. Є Кеба, Д.Д. Базела та інші, розглядаючи специфіку бального танцю, лише побіжно торкаються фестивально-конкурсного руху в цій сфері. Отже, мета статті - систематизувати відомості щодо формування системи фестивалів та конкурсів у сфері бальної хореографії. Завдання - з'ясувати місце і роль фестивалів та конкурсів бального танцю в системі хореографічного мистецтва, прослідкувати становлення й розвиток фестивально-конкурсного руху у світі, зокрема в СРСР у ХХ ст.

Бальний танець сьогодні - це складна багатоелементна система, що містить побутові, спортивні та сценічні бальні танці. З усіх різновидів бальної хореографії проводять фестивалі та конкурси, однак найпоширенішими та найвідомішими є фестивалі та конкурси спортивного бального танцю, яким притаманні риси сценічної хореографії як мистецького феномену (орієнтація на глядача, видовищність, створення художнього образу тощо)

Конкурси з хореографічного мистецтва (від лат. concursus - збіг, зіткнення, зустріч) - творче змагання артистів танцю (а також балетмейстерів) для виявлення кращих учасників. Конкурси сприяють подальшому розвитку хореографічного мистецтва, виявленню нових талановитих танцюристів, удосконаленню їхньої майстерності, розвитку творчих контактів та розширенню взаємного обміну досвідом, взаємозбагаченню різних хореографічних шкіл.

Фестивалі на відміну від традиційних демонстрацій (концертів, вистав, виставок тощо) мають ширші можливості та є затребуваною і популярною формою репрезентації сучасного мистецтва. Хореографічний фестиваль - це велика художня подія, яка функціонує за законами художнього комунікаційного видовища та має ряд характерних стійких ознак: синтетичність (взаємодія різних видів мистецтва в єдиному художньому просторі), нелокальність (взаємопроникнення різних культур та регіонів), соціальна орієнтованість (осмислення актуальних проблем сучасного суспільства за допомогою мови мистецтва), присутність глядача як важливого художнього складника [5].

О. Ущапівська, розглядаючи фестивалі та конкурси Донецького краю, зокрема, пише: "фестивалі як форма культурного життя не лише привертають широку увагу глядачів, дають можливість обміну творчими здобутками між колективами та окремими виконавцями, але й допомагають створювати нові стратегії культурних програм, які дозволяють ураховувати найсучасніші тенденції в галузі певного жанру та рівень інтересу публіки до нових мистецьких акцій" [7, 81].

За програмою змагання в бальному танці поділяються на: конкурси виконавців з європейської, латиноамериканської програм окремо та разом - з міжнародної програми (десятка), де оцінюється постава корпусу, музичність, динаміка просування, техніка виконання, акторська майстерність; конкурси любителів з ансамблевого танцювання - формейшн - європейська та латиноамериканська програми, де оцінюють оригінальність утілення музики і хореографії, чіткість, злагодженість композиційних перебудов, змін малюнків; конкурси професіоналів - парне танцювання - секвей - європейська та латиноамериканська програми, де оцінюється оригінальність задуму, його музичне і пластичне втілення [3]. На початку ХХ століття набувають популярності змагання з шоу - танців, створених засобами бальної хореографії, що орієнтуються на закони сценічного виконання, критерії оцінювання яких формують зараз.

Конкурси та фестивалі бального танцю в сучасному світі є складними багатоаспектними явищами, інтегрованими в загальну систему фестивально-конкурсного руху в хореографії.

Починаючи з кінця XIX століття, окрім основного визначення терміну "бальний танець" (танець на балу), з'явилося інше - ним стали називати групу танців, з яких почали проводити конкурси з виявлення кращих танцювальних пар. Подібні конкурси реалізовували потребу отримувати не просто задоволення від танцю, але ще й дозу адреналіну від суперництва на паркеті з іншими парами. "Сьогодні накопичений чималий історичний матеріал, що підтверджує схильність людей утілювати свої захоплення на дозвіллі у форму змагань. Можливо, саме ця потреба і стала своєрідним глибинним поштовхом для появи конкурсного танцювання", - зазначає С. Акуленок [1].

Батьківщина конкурсних бальних танців - Англія. Саме тут виникли перші асоціації вчителів бального танцю, які заклали основу для розвитку цього різновиду хореографії, розробили основні ідеї й стандартизували техніку виконання. Перший чемпіонат світу організував у Парижі 1909 р. Каміль де Реналь.

Чемпіонати світу й численні конкурси в різних країнах, що проводилися на початку XX ст., підготували ґрунт для організації Блекпулського танцювального фестивалю, який став легендою бального світу (Блекпул - курортне місто на північному заході Англії). Перший фестиваль пройшов у 1921 р. і, починаючи із цього моменту, став проводитися щорічно (перерва в кілька років припала на період Другої Світової війни). За роки свого існування він, по суті, перетворився на відкритий чемпіонат світу. Сьогодні Блекпулський фестиваль залишається найпрестижнішим турніром для танцюристів усього світу. Саме тут зароджуються нові стилістичні напрями, підходи до композиційної побудови конкурсних виступів, упроваджуються модні фасони костюмів тощо.

Організований 1987 р. в Манхаймі турнір German Open (Відкритий чемпіонат Німеччини) набуває для танцюристів, разом з англійськими конкурсами, важливого значення (за кількістю учасників перетворюється на один із найбільших у світі). У 80-і рр. ХХ ст. система турнірів доповнилася й іншими конкурсами, що стали помітним явищем у танцювальному світі. Це UK (United Kingdom Championships) (Чемпіонат Об'єднаного Королівства), що проводиться в Борнемуті (Англія), і USA Open (Відкритий чемпіонат Сполучених штатів Америки), що проводиться в Майамі (США).

1957 року в рамках Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, що проводився в СРСР, відбувся конкурс з бальних танців (Москва, Колонний зал Будинку рад). Саме цю подію офіційно вважають початком розвитку бальних танців у Радянському Союзі як виду змагальної діяльності. Перший Всеросійський конкурс виконавців бального танцю відбувся 1965 року. Він проходив у декілька етапів у різних містах Росії, а заключний етап відбувся в Центральному парку культури та відпочинку імені Горького - культовому місці для всіх виконавців бального танцю в СРСР. Саме тут виникли перші клуби спортивного бального танцю та почали проводитися офіційні змагання [2].

Національні традиції, історичні та географічні умови (ключові - близькість до європейських країн, віддаленість від політичного центру країни) зумовили потужний розвиток бального танцю в прибалтійських радянських республіках. Саме вони стали центром розвитку бальних танців в СРСР. Міжнародний турнір "Бурштинова пара" (1968), що був організований у Каунасі (Литва) відомою бальною парою Чесловасом і Юрате Норвайша, став значимим для розвитку бального танцю в СРСР. Організатори запрошували провідних танцюристів соціалістичних та капіталістичних країн, що наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. було по-справжньому сміливим кроком. На цьому конкурсі у вітчизняних танцюристів бальної хореографії та глядачів з'явилась можливість побачити виступи чемпіонів світу, оцінити технічні й хореографічні новинки, відчути віяння сучасної танцювальної моди.

На конкурсах бального танцю в СРСР разом із танцями, що традиційно входили до міжнародної конкурсної програми (десять стандартизованих танців - європейські та латиноамериканські), існувала радянська програма, обов'язкова для виконання. До неї входили стилізовані під бальні танці народів СРСР: "Сударушка", "Російський ліричний", "Рілліо" (литовський), "Вару-Вару" (латиський) тощо. Перелік танців, що пропонували для виконання в цьому розділі програми, налічував понад 150 зразків. Створена як навантаження до конкурсних бальних танців з ідеологічних міркувань, цю програму по-різному оцінювали самі танцюристи, які її виконували. Палітра думок велика, починаючи від визначення цих танців як мертвонароджених, що нічого не дають ні розумові, ні серцю, до визнання їхньої ролі в розширенні світогляду танцюристів і набутті необхідних знань у хореографії, які стали б в нагоді в пізніші часи. Так звана "радянська програма" бальних танців була обов'язковою до кінця 80-х років ХХ століття.

Тож репертуар кожного конкурсу включав близько тридцяти назв, а конкурси за участю десятків тисяч людей проходили за суворою "географічною" схемою: район - місто - область - зона - республіка. Передбачалося, що така система зможе вкорінити у свідомості людей танці, що відповідали радянській естетиці. Однак на практиці доволі часто виходило зовсім по-іншому. За підсумками конкурсів випускалися постанови колегії з планами загальнодержавних заходів, проводилися творчі конференції із залученням фахівців та "широкої громадськості" (зазвичай, з комсомольських та профспілкових працівників). Одна з них, за свідченням В. Уральської, констатувала: "серед певної частини любителів танців, педагогів, керівників оркестрів має місце нігілістичне ставлення до нашого вітчизняного танцювального репертуару, і, навпаки, виявляється невиправдане прагнення активно підтримувати та виконувати лише те, що приходить із-за кордону". Засуджувалося проведення турнірних змагань за системою "стандарт" у Ленінграді та Новосибірську, Ростові та Таганрозі, інших містах Росії, підкреслювалося, що зразки, створені "стандартом", суперечать нашим морально-естетичним нормам. Постійні дорікання директивних органів викликав і музичний супровід танцювальних вечорів та конкурсів, що являло собою "безперервне виконання одноманітних модних ритмів, в основному зарубіжних творів" [6, 348].

Маючи на меті створення власного радянського репертуару, з 1963 по 1974 рік було проведено три всеросійські та всесоюзні конкурси на створення нових бальних танців та музики до них. Переможцям присуджувалися великі грошові призи (до тисячі карбованців за найкращий танець). Складність полягала в тому, що ті, хто займалися конкурсним танцем, не мали змоги отримати спеціальну хореографічну освіту, а балетмейстери професійної сцени були дуже далекими від тієї сфери, і вона їм була не цікавою.

Для впровадження таких танців у молодіжний побут у 70-і рр. ХХ ст. проводилися унікальні в історії танцю заходи - Всеросійські огляди-конкурси танцювальних майданчиків. Тут суворе журі на різних рівнях оцінювали розпорядників танців, репертуар, танцювальні оркестри, пари виконавців та ансамблі - нову концертну форму бального танцю, рекомендовану до створення "зверху". Сама по собі ідея створення ансамблів була плідною для хореографії, надаючи можливості композиційного та лексично-технічного розвитку, однак за нею вгадувалася все та ж орієнтація на масовість, колективізм, а отже - на нівелювання індивідуальності [6, 348 - 350].

Перший Всесоюзний конкурс бальних танців із включенням танців міжнародної програми відбувся в Москві в Льодовому Палаці спорту ЦСКА 1972 року. Програма конкурсу складалася з міжнародних танців (десять танців, дев'ять з яких - стандартизовані, а джайв з морально-етичних міркувань замінили полькою), історичних (чотири танці) та стилізацій радянських танців (тридцять шість танців).

Другий Всесоюзний конкурс бальних танців відбувся 1975 року в Києві, що свідчить про високий рівень розвитку спортивного бального танцювання в столиці УРСР.

Офіційні чемпіонати з бальних танців соціалістичних країн були започатковані в середині 70-х рр. ХХ ст. (перший - 1975 року у Карлмарксштадте (ФРН) без учасників із СРСР). У подальшому танцюристи СРСР брали в них участь, вони отримали можливість систематично зустрічатися на паркеті із закордонними парами, що мало велике не лише суто змагальне значення (виявити, хто сильніше), а й інформативне (відомості щодо основних тенденцій розвитку бального танцю в світі). У 80-х рр. ХХ ст. пари з СРСР регулярно брали участь у міжнародних турнірах у соціалістичних країнах, з кінця 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. кращі пари країни регулярно представляли СРСР на офіційних любительських і професійних турнірах (чемпіонатах світу і Європи зі стандарту (St), латині (La) та десяти танцям).

Перший Всесоюзний конкурс з міжнародної програми бальних танців (уперше на конкурсі такого рівня виключено радянську програму) був організований відомим танцівником та тренером бального танцю Станіславом Поповим (Москва) у жовтні 1988 року [2].

В Україні в радянський період, особливо у 60-80-і рр. ХХ ст., бальні танці набули широкої популярності, відкрилися численні гуртки, клуби, регулярно проводилися конкурси на краще виконання бальних танців серед дітей шкільного віку в школах та позашкільних навчальних закладах. В Україні за період із 1967 по 1986 рр. було проведено шість республіканських конкурсів бального танцю [4].

Отже, фестивально-конкурсний рух у бальній хореографії в ХХ ст. пройшов шлях від перших конкурсів до розгалуженої багаторівневої системи: від найпростіших (в межах клубу, організації) до всесвітніх турнірів. Можна констатувати нерівномірність розвитку системи фестивалів та конкурсів бальних танців в СРСР та за його межами, що пов'язано зі суспільно-політичними чинниками. Негативне ставлення в СРСР до танців міжнародної програми бальної хореографії загальмувало розвиток цього напряму, наслідки чого можна спостерігати в сучасних процесах у сфері бальної хореографії в Україні та інших незалежних державах, колишніх республіках СРСР.

Зважаючи на політичні та соціокультурні трансформації кінця ХХ - початку ХХІ ст., пов'язані з розпадом СРСР, демократизацією суспільства, глобалізацій - ними процесами тощо, фестивально-конкурсний рух у сфері бального танцю в перші роки існування незалежних держав, колишніх республік СРСР, інтенсивно розвивався. Країни намагалися наздогнати втрачене за радянський період. Відбулося зміцнення існуючих клубів спортивного бального танцю, створення нових, налагодження системи організацій бального танцю, проведення міжнародних турнірів зі спортивного бального танцю, що потребує окремої уваги.

хореографічний фестиваль бальний танець

Література

1. Акуленок С.В. Бал зажигает огни [Електронний ресурс] / С.В. Акуленок // Кто есть кто. - Вып.5. - Т.2. - М., 2003. - Режим доступу: http://www.rdu.ru/goldfund1

2. Акуленок С.В. Мелодии и ритмы российского танца [Електронний ресурс] / С.В. Акуленок // Кто есть кто. - Вып.5. - Т.2. - М., 2003. - Режим доступу: http://www.rdu.ru/goldfund2

3. Касьянова О. Музично-пластичні модифікації хореографічного мистецтва сьогодення / Олена Касьянова // Київське музикознавство: культурологія та мистецтвознавство. - 2012. - Вип.42. - С.112-123.

4. Коротков А. Є. Бальні танці в Україні [Електронний ресурс] / А. Є. Коротков, А.П. Тараканова // Все про танець: довідник школяра. - Режим доступу: http://svit - tanok.com.ua/kotrotkov_tarakanova/

5. Резникова Е.И. Фестиваль искусств как синтетическое художественное пространство: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. искусствоведения: спец.17.00.09 "Теория и история искусств" / Екатерина Ильинична Резникова. - СПб., 2006. - 20 с.

6. Уральская В.И. Хореографическая самодеятельность / В.И. Уральская, Т.В. Путрова // Самодеятельное художественное творчество в СССР: Очерки истории: конец 1950-х - начало 1990-х годов. - СПб., 1999. - С.335-353.

7. Ущапівська О. Музичні фестивалі і конкурси як важлива складова культурно-мистецького життя Донецького краю / Олена Миколаївна Ущапівська 11 Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2010. - № 2. - С.81-85.

Размещено на Allbest.ru