У статті проаналізовано культурно-мистецькі особливості вирішення інтер'єрів готельно-ресторанних закладів Києва епохи модерну, зокрема на прикладі ресторану готелю "Європейський". Підкреслюється, що готельно-ресторанні заклади задовольняли й естетичні потреби відвідувачів, у тому числі гармонією свого мистецького-художнього вирішення, що з успіхом реалізовувалося за допомогою не тільки функціонально-планувальних композицій, а й різноманітних об'ємно-просторових і художньо-стилістичних інтер'єрних рішень.

Ключові слова: готельно-ресторанні заклади, інтер'єр, епоха модерну, мистецько - художнє вирішення, соціально-культурні потреби.

В статье проанализированы культурно-художественные особенности решения интерьеров гостинично-ресторанных заведений Киева эпохи модерна, в частности на примере ресторана отеля "Европейский". Подчеркивается, что гостинично-ресторанные заведения удовлетворяли и эстетические потребности посетителей, в том числе гармонией своего художественного решения, что успешно реализовывалось с помощью не только функционально-планировочных композиций, но и разнообразных объемно-пространственных и художественно-стилистических интерьерных решений.

Ключевые слова: гостинично-ресторанные заведения, интерьер, эпоха модерна, художественно-художественное решение, социально-культурные потребности.

The cultural and artistic features of hotel and restaurant establishments in Kyiv of the modern era in particular on the example of the hotel's restaurant "European" are analyzed in the article. It is emphasized that the hotel and restaurant establishments meet the aesthetic needs of visitors, including the harmony of the artistic decisions that have successfully implemented with not only functional and planning composition, but also a variety of three-dimensional artistic and stylistic interior solutions.

Key words: hotel and restaurant establishments, interior of the modern era, artistic and artistic design, social and cultural needs.

Основний зміст дослідження

Сьогоднішнє столичне життя важко собі уявити без розвиненої індустрії розваг. Але не менш різносторонньою і цікавою, судячи з низки літературних і мемуарних свідчень, була ця сфера життя в дореволюційній Україні, у якій разом із театрами, кафешантанами, клубами, балаганами й іншими розвагами важливу роль в організації громадського дозвілля і розваг відігравали готельно-ресторанні заклади.

Готельно-ресторанна тематика належить до найменш розроблених у вітчизняному науковому дискурсі аспектів повсякденного життя дореволюційної України, зокрема це стосується Києва, що й актуалізує наше дослідження. Отже, мета нашої статті - проаналізувати культурно-мистецькі особливості вирішення інтер'єру готельно-ресторанних закладів Києва епохи модерну, зокрема на прикладі ресторану готелю "Європейський".

До початку XIX ст. Київ із його прекрасними природно-кліматичними умовами, вигідним географічним розташуванням і багатою архітектурно - історичною спадщиною, мав усі можливості для того, щоб у найкоротші терміни стати великим туристичним центром Східної Європи. Для цього треба було реалізувати потужний місцевий потенціал, залучити видатних архітекторів і перебудувати центр міста, створивши найкращі в Російській імперії готельно-розважальні комплекси.

До відкриття регулярних залізничних рейсів у 1889 р. ці плани втілювалися в життя дуже повільно, тому готельно-ресторанне господарство розвивалося однобічно. Із великих виділявся тільки "Зелений готель", побудований у 1803-1805 рр. Він належав Києво-Печерській лаврі і був найпопулярнішим у 50х роках XIX ст. 1825 р. тут зупинялись О.С. Грибоєдов і А.З. Муравйов. Наприкінці минулого століття будівлю було реконструйовано, нині це житловий будинок по вулиці Московській, 30. Лаврський готель складався з одного 4 - поверхового і трьох 2-поверхових корпусів, розташованих поза огорожею монастиря в Гостинно-Лаврському провулку, що веде до печер.

Із початку XIX ст. будівництво готелів у Києві велося не дуже швидкими темпами - до 1880 р. їх було побудовано лише 15. Зате наступні 20 років ознаменувалися справжнім розквітом готельного господарства міста.

У першій половині XIX ст. історичний центр забудовувався однобічно. Правий бік Хрещатика був сформований іще на початку сторіччя, а значну частину лівого довгий час займала садиба Ф.Ф. Меринга - професора університету Св. Володимира. 1878 р. спадкоємці Меринга продали землю, що належала їхній родині, міській управі. Через рік величезну ділянку землі між вулицями Інститутською, Банківською, Лютеранською і Хрещатиком було передано для облаштування двом талановитим архітекторам німецького походження - Е.П. Брадтману і Г.П. Шлейферу. У найкоротші терміни, зі справжньою німецькою пунктуальністю і старанністю, ці вулиці забудували в стилі "віденський модерн", ставок у центрі колишньої садиби засипали, а на його місці розбили сквер (перед нинішнім театром ім. Івана Франка).

Архітектори доклали максимум зусиль для того, щоб центр Києва, "прибуткове місце", мав неповторний архітектурний вигляд. Стрімкими темпами Хрещатик перетворився на калейдоскоп із гарних житлових будинків, готелів, ресторанів, магазинів, банків. Як гриби після дощу, готелі виростали не лише на Хрещатику, а й на прилеглих вулицях. Оскільки ця справа була дуже прибутковою, готелі розташовувалися майже впритул один до одного, а їхні господарі докладали чимало зусиль в інтер'єрному оформленні зовнішнього і внутрішнього середовища, щоб виділитися й обійти конкурентів.

Загалом у Києві до 1901 р. було побудовано 64 готелі. На території сучасного Старокиївського району функціонувало 44 готелі. На Хрещатику переважав стиль "віденський модерн". Усі номери облаштовували за останнім словом моди, для чого часто запрошували майстрів із Німеччини і Франції. У номерах з'явилася гаряча вода, стало модним використовувати різні запашні трави. Прототипом нинішніх саун були лазні.

Популярним був "Гранд-Отель" (на цьому місці нині стоїть корпус Головпоштамту). Фешенебельний і дорогий, на 110 номерів, він мав відмінний ресторан, телефон у номері та всі необхідні вигоди тих часів. Неподалік розміщувався відомий блискучою репутацією "Hotel de France".

Напередодні першої світової війни Київ поповнився ще одним першокласним готелем на 100 номерів - "Континенталем", спеціально відкритим для заможних клієнтів. Нині на місці розкішного готелю - оперна студія Національної музичної академії. До першокласних готелів можна зарахувати й "Отель-Савой", що так само був на Хрещатику, "Отель де Франс", "Бель В'ю" і "Метрополь" на Великій Володимирській, "Малороссия", "Дрезден", "Россия", "Петербуржская", "Английская", "Лондон", "Рим", "Неаполь", "Женева".

Обираючи готель, вельможне панство отримувало всі зручності: омнібус або екіпаж для поїздок містом, окремий кабінет у ресторані, старанну прислугу, а в номері - парове опалення, ванну, електричне освітлення, телефон - усі зручності для естетичного та функціонального комфорту.

Готелями другого класу могли скористатися особи середнього достатку. Таких готелів у Києві було набагато більше, ніж суперзіркових.

За свідченнями істориків, перші ресторанні заклади України були спадкоємцями українських трактирів, які дедалі частіше починали відігравати роль не лише закладів пиття, а й приміщень для харчування і проживання приїжджих, що стало прообразом готелів із ресторанами.

У перші десятиріччя XIX століття ресторації працювали тільки вранці і вдень. Вечірніх і нічних заходів ще не було. Завсідники ресторацій відправлялися вечорами в гості до друзів і знайомих, тому вечорами порожні зали закривалися. Першими почали відвідувати ресторани юні багатії, гвардійські офіцери, іноземці-мандрівники.

2 лютого 1821 року Імператор Олександр I затвердив "Положення про готелі, ресторації, кавові будинки, трактири і харчівні в Києві і Москві" [3]. Саме ці п'ять різних типів закладів було дозволено організовувати в цих містах. Ресторації швидко отримали громадське визнання.

6 лютого 1835 року Микола I затвердив нове "Положення про заклади трактирів у містах". Ресторації, готелі, кавові будинки, трактири і харчівні було зараховано до "закладів трактирів" з особливими правилами роботи. Інтенсивна торгівля, природно, вимагала від купців відпочинку і відновлення сил, вони шукали можливість зі задоволенням витратити гроші - усьому цьому дуже сприяли саме трактири. Трактири були так само необхідними в XIX столітті, як і готельні комплекси

Ресторани в сучасному розумінні з'явилися після ініціативи "майстра кондитерського цеху" Домініка Ріц Апорта. За його пропозиціями після розгляду в Державній Думі 11 квітня 1841 року було встановлено новий заклад трактиру "за назвою кафе-ресторант" [3]. Цей тип закладу об'єднував характерні особливості трактирів, ресторацій і кавових будинків.

Найфешенебельнішим і найдорожчим ресторанним закладом Києва наприкінці XIX ст. вважався ресторан готелю "Метрополь" (на Великій Володи - мирській). Належав він купцеві Дьякову і пропонував так звані "табльдоти". Престижними були і ресторани Києва при готелях "Бель В'ю", "Європейський", "Гранд-Отель", "Континенталь", "Отель де Франс", ресторан "Семадені" на Хрещатику, менш дорогий, але так само естетично вишуканий ресторан при готелі "Оріон". Простішим був ресторан при готелі "Древняя Русь" і "Марсель".

Окрім ресторанів, існували і доступніші заклади харчування - кав'ярня "Варшавская" на Лютеранській і "Швейцарская" на Прорізній.

За свідченнями низки дослідників, українські ресторації кінця XIX - початку XX століття були свого роду діловими й культурними центрами, клубами за інтересами, а часто "і місцями інтелігентного, духовного спілкування, місцем зустрічей письменників, артистів, художників, офіцерів, урядовців, красивих жінок і вихованих чоловіків" [1, 7]. Ресторани були і середовищем ділового життя: "тут же, у ресторанах, проводилися мільйонні операції між діловими людьми - келих шампанського міг таку операцію прискорити або спростити" [1, 8]. Якщо дивитися в минуле з нашого часу, то можна побачити, що "ресторанний побут того часу багато в чому відрізнявся від нинішнього. У ресторани йшли не тільки "просиджувати життя" або мріяти про "незнайомок" - багато хто відправлявся туди майже як додому або в гості - поговорити, поспілкуватися один з одним, куштуючи вироби хорошої кухні, смакуючи добре вино" [6, 202].

Офіційно, згідно з чинним державним положенням, усі заклади поділялися на категорії залежно від функціональної організації і типу обслуговування: третя категорія - трактири, друга - ресторани, перша - ресторани фешенебельного рівня. Після відповідної реконструкції і ремонту приміщень можна було підвищувати категорії.

У Російській імперії було декілька ресторанів з назвою "Біржа". Але згодом ця тенденція поширилася на Україну - ресторан з такою назвою з'явився в столиці. Сама назва свідчила, що за його столики сідали не тільки заради трапези, а й для ділових переговорів. Ці ресторани розташовувалися в таких частинах міста, де кипіла інтенсивна комерційна діяльність.

Деякі солідні ресторани тих років мали репутацію літературно-богемних. Гостям у ресторанах пропонувалися різні розваги. Майже в кожному був більярд, у деяких - кегельбан, лото, доміно, шашки, шахи. Деякі заклади (щоправда, їх було небагато) пропонували великий вибір журналів і газет. Азартні ігри були заборонені.

Похід до ресторану мав доставляти клієнтові максимум задоволення, ставати святом. Продумувалося все - одяг службовців, столова білизна, прилади, посуд. Там, де була хоч якась можливість, улаштовували сад, щоб улітку в теплу погоду можна було обідати на свіжому повітрі.

Можна, безумовно, і надалі занурюватися в розгляд соціально - культурного контексту, на підставі якого формувалися готельно-ресторанні заклади, але важливо перейти до аналізу мистецького вирішення інтер'єрів готельно-ресторанних комплексів Києва епохи модерну.

За низкою функціональних, об'ємно-просторових і стильових ознак усі інтер'єри готельно-ресторанних закладів Києва доречно, на нашу думку, поділити на дві основні групи: заклади "рядового" та "ексклюзивного" типу. При цьому окремо, не зупиняючись на характеристиці "рядових" закладів, проаналізуємо мистецько-естетичні особливості вирішення інтер'єру "ексклюзивного" ресторану готелю "Європейський".

Виокремлення ресторанів "ексклюзивного" типу пов'язане з тим, що за своїми функціонально-просторовими або образно-художніми параметрами такі ресторани не піддаються, на нашу думку, класифікації в межах загальної типології і відображають прагнення їхніх творців до особливих стилістичних рішень і втілення функціонально-технічних новацій, особливо характерних для естетичних канонів епохи модерну. Тому до цієї групи, репрезентативно представленої такими відомими в минулому закладами столиці, як ресторани при готелі "Європейський", "Готель-Савой", варто, на нашу думку, застосовувати детальний мистецтвознавчий аналіз.

Дослідники часто наголошують, що оздоблення ресторанів і кафе було однією з улюблених сфер реалізації стилю модерн, що, своєю чергою, було характерною особливістю європейської архітектури [7, 91]. Аналізуючи інтер'єр паризьких ресторацій кінця XIX - початку XX століть, М.В. Нащокіна, що спеціалізується на дослідженні архітектури модерну, відзначає особливу розкіш і декоративну новизну деталей, неабияке застосування оздоблювальних матеріалів і конструкцій, зокрема поєднання керамічних сюжетних і орнаментальних мозаїчних панно, золотих мозаїчних фризів, полірованого дерева і натурального мармуру різних відтінків, живопис на склі, виконаний у підсвічених падугах стелі і великих дзеркальних поверхнях. І хоча інтер'єри ресторанних закладів за всієї різноманітності художніх манер їхніх творців варіювали схожі сюжети і декоративні мотиви, вони в кожному випадку були абсолютно індивідуальні і створювали своєрідну атмосферу затишку і несхожості. М.В. Нащокіна, звертаючи особливу увагу на західноєвропейські впливи в архітектурно - художньому середовищі України цього періоду, знаходить винятково важливим вивчення їх через те, що саме тут українські підприємці - майбутні замовники і архітектори - майбутні виконавці могли з головою зануритися в ледь манірну, але затишну і теплу атмосферу [7, 141].

Тому, на нашу думку, так важливо у вивченні групи "ексклюзивних ресторанних інтер'єрів" зупинитися на описі одного з найстаріших столичних готелів "Європейський". У ньому зупинялися заможні відвідувачі Києва, що жадали "гамірного" життя. Цей готель був побудований архітектором Олександром Беретті в 1857-1858 рр. Саме в "Європейському" функціонував один із найкращих київських ресторанів позаминулого століття, з ефектним інтер'єром у стилі модерн, який був добудований при проведенні чергової реконструкції [5, 183].

Ресторанний зал мав прямокутну форму розміром 28х10 метрів заввишки близько 10 метрів, із прилеглими з однією з повздовжніх сторін вісьма кабінетами (5x4 метри кожний), розташованими у двох висотних рівнях - один над одним. Нижній рівень кабінетів був відокремлений від зали довгастою галереєю, верхній мав зв'язок із залою за допомогою балконів, які в них знаходилися. У результаті було досягнуто можливості функціонування всіх приміщень одночасно як єдиного комплексу, так і забезпечувалася можливість відокремленості - для приватніших заходів. Кабінети нижнього рівня могли відгороджуватися від зали за допомогою розсувних портьєр і об'єднуватися між собою за допомогою трансформованих перегородок.

Основний простір ресторанного залу, розрахований приблизно на 300 місць, являв собою симетричність, в одному з торців якої був розташований вхід із місцем для метрдотеля і сходи на другий рівень - у кабінети. У протилежному торці зали розміщувалася сцена, оздоблена з двох сторін декоративними стінками з вітражними вставками.

готель ресторан модерн інтер'єрний

На задній стіні сцени - знаменитий монументальний витвір, виконаний за малюнками Л.Н. Бенуа - кольоровий вітраж на символічний сюжет "Аполлон на колісниці" [2, 56]. Оточений клубами золотисто-коричневого диму, бог світла і сонця, який є покровителем, згідно з грецькою міфологією, наук і мистецтв, мчить на колісниці, запряженій четвіркою коней, розвівши руки і звернувши свій погляд догори, залишаючи далеко внизу староруські човни, що тихо пливуть по воді повз живописних пагорбів, скидаючись чимось на сюжети живописних творів М. Рериха. Враження від монументального вітражу було дуже суперечливим і часто надихало на роздуми про кінець століття модерну - століття "страшних суперечностей, незвичайної строкатості, поєднання, здавалося б, несумісних речей" [6, 202].". Дещо схоже на. агонію відбувається в цей час. І ми відчуваємо наближення якоїсь загальної смерті. ми теж переживаємо агонію, у якій таїться велика краса (і прямо театральна пишнота) апофеозу. Але все-таки ми не зовсім упевнені, чи переживаємо ми захоплення радості або захоплення відчаю. Навколо розпадаються колосальні громаддя, руйнуються тисячолітні ілюзії, зникають ще донедавна найпотрібніші надії, і ми самі далеко не впевнені в тому, чи не спалить нас проміння сонця, що сходить. Нарешті, підступно виникає питання: чи доживемо?" [6, 202], - писав в своїй статті "Чекаючи гімну Аполлона" А.Н. Бенуа 1909 року.

Імовірно, саме такі соціально-культурні настрої початку століття вплинули на появу інтер'єру ресторанного залу, що за своїм об'ємно-просторовим рішенням і образним враженням нагадує романсько-готичний собор - немов підготовлений для пишних похоронних процесій, у якому на місці входу у вівтар якраз і є вищеописаний вітраж, а шлях до нього прокладають декоративні пілони зі стилізованими формами єгипетських обелісків. Посиленню трагічного відчуття сприяє і відсутність прямого природного світла і чисельні (більше 300) точкові електричні лампочки, схожі на елегантно розставлені по стінах свічки. Можливо, таке оформлення архітектурно-художнього образу саме ресторанного залу є не повною мірою адекватним "жанру" приміщення. Але ще натхненний модерн, як помітив Д.В. Сарабьянов, та ідеї символізму ґрунтувалися на думці про те, що образ - це символ, який неможливо пізнати, лише вивчаючи оболонку речей, він вимагає здогадки, інтуїтивного піднесення, навіть теургічного акту. Існує безумовна багатоаспектна, вкладена в кожному образі невідповідність між зовнішнім виглядом і внутрішнім, таємним значенням того, що предстало перед поглядом [9, 40]. Зрозуміло, такий "високий стиль" інтер'єру не міг сприйматися як органічний для ресторану, але, проте, особливості епохи в ньому втілювалися щонайкраще.

Повертаючись до архітектурно-художнього рішення зального простору ресторану "Європейський", важливо додати, що, окрім названих елементів, інтер'єр прикрашає майстерно виконаний стельовий вітраж, що стилізує рослинні мотиви, і настінні вітражні вставки над вхідною зоною. Усі вони носять характер витонченого рослинно-геометричного орнаменту, що додає ресторану легшого і радіснішого емоційного забарвлення.

Основний ритм приміщенню задають симетрично розташовані по повздовжнім стінам колони і пілястри, кожна з яких у верхній частині поділяється на три дугоподібні елементи, які, з'єднуючись зі суміжними, створюють бокові (уздовж стін) і стельові (наче неіснуючі) арки, і сформоване незвичайною декорованою ліпниною циліндрове стельове зведення з витончено скомпонованими вітражними вставками.

Саме це пластичне опрацьовування елементів візуально нагадує характерне для романсько-готичного собору композиційне трактування огороджених поверхонь, у яких загальна цілісність сприйняття інтер'єру походила від єдиного абрису всіх арочних форм із відносно подібними пропорціями їхньої висоти і ширини. Причому, як зазначають дослідники, "органічність опрацьовування огорожі, її характерна ажурність, пов'язана з конструкцією, цілком і повною мірою" була властива лише культовим об'єктам [8, 44]. Це ще раз підтверджує зазначену вище гіпотезу щодо образно-знакової подібності, яка суперечить функціональним призначенням інтер'єру, але за законом контрастності привертає до нього особливу увагу відвідувачів.

Унікальним за своїм художнім опрацьовуванням є вигадливий ліпний декор стін і стелі зали, причому це далеко не рокайльні, характерні для "рядових закладів" теми, а властиві саме модерну стилізовані рослинні й антропоморфні мотиви. Наявні тут і характерні для стилю модерн, на думку M. B. Нащокіної, символи, що виконують своєрідну роль естетичного знака епохи [7, 128] - жіночі голови з ліпнини, які сумно спостерігають зі стелі за відвідувачами. До загальної картини варто додати типове для модерну оформлення кабінетів, майстерне дерев'яне облицьовування на дві третини висоти і хитромудре різьблення огорожі балконів, трохи важкувато поєднане зі світлими, обробленими ліпни - ною колонами, що несуть їх.

Важливо відзначити, що готельний ресторан "Європейський" утілює такі очевидні ознаки стилю модерн, як прагнення до синтетичності інтер'єру, до об'єднання елементів у єдину цілісну просторову систему, що володіє самобутньою образною і пластичною виразністю, майстерною декоративністю в застосуванні різноманітних матеріалів: кераміки, ліпних прикрас, вітражного скла, дерев'яного різьблення і металевої фурнітури.

Можливо, така вигадливість і пишність, власне, і сприяли тому, що про "Європейський" чули і далеко за межами столиці. Обід у ньому вважався таким же обов'язковим для приїжджого, як і огляд визначних пам'яток міста. Залу ресторану, яка потопала в зелені тропічних рослин, відвідувало чимало завсідників, які обідали тут "за картками". Вишуканість блюд викликала захоплення, а меню вражало навіть бувалих знавців. Для дозвілля публіки влаштовувалися музичні вечори, на які запрошували кращих столичних і заїжджих артистів [2, 65]. Розташування ресторану давало можливість подивитися на місто з незвичної точки зору. "Там цікаво, - іронізував О.О. Блок 24 червня 1912 року, - доріжка, квітники, і вид на центр Києва" [2, 65].

Загалом на підставі аналізу численних описів і архівних джерел у вигляді обмірних планів можна стверджувати, що ресторанні заклади Києва епохи модерну - як "рядові", так і "ексклюзивні" - були цілком самостійним функціональним типом громадських територій.

Із розвитком індустріального суспільства, покращенням шляхів сполучення, появою залізничного транспорту та пароплавства готельно - ресторанні заклади піднімаються на вищий щабель. Вони розробляють додаткові послуги, різноманітні меню, дбають про забезпечення туристів сервісом під час подорожей.

Загалом готельно-ресторанна галузь в Україні пройшла ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Багато готелів і ресторанів, побудованих на рубежі ХІХ-ХХ століть, були справжніми витворами мистецтва з власними архітектурно-дизайнерськими інтер'єрними підходами, адже їх проектували талановиті, найкращі архітектори тієї епохи.

Ресторанні заклади Києва епохи модерну, виступаючи, крім того, місцем для "культурного спілкування", створювали настрій, не тільки втішаючи утилітарний смак гостей, а їхні естетичні потреби, у тому числі гармонією мистець - кого-художнього вирішення. Це з успіхом реалізовувалося за допомогою не лише функціонально-планувальних композицій, а й за допомогою різноманітних об'ємно-просторових і художньо-стилістичних рішень.

Крім того, у сфері архітектурно-просторових і мистецько-стильових рішень ішов постійний творчий пошук, що з успіхом підтверджують інтер'єри закладів "ексклюзивного типу". Багатовікова історія архітектури і мистецтва, можливо, не запропонувала таким закладам своїх просторово-образних художніх аналогів, тому їхні творці, ураховуючи різні суспільні переваги або віддаючи данину в тому числі загальноєвропейській інтер'єрній моді, самотужки відшукували зразки в просторі між палацовою величчю і затишком життєвого спокою. Хоча, можливо, так і не вибрали, який варіант буде "більш гідний сутності справи" [4, 471], зупиняючись на різних компромісних рішеннях. Тому і недивно, що великі ресторанні зали почасти нагадують то оранжерею, то привокзальний перон, а то і зовсім головну залу романсько-готичного собору. Але, можливо, у цьому і є відмітна особливість інтер'єрів ресторанних закладів: не маючи власного архетипу, вони звертаються до різних, почасти тимчасових візуально-знакових і просторових асоціацій, що мають певні історико-культурні "коди", упізнавані і привабливі для відвідувачів. Однак це вже тема подальших досліджень у цьому напрямі.

Література

1. Алянский Ю.Л. Увеселительные заведения старого Петербурга / Ю.Л. Алянский. - СПб.: Аврора, 2003. - 352 с.

2. Богданов И.А. Старейшие гостиницы Петербурга / И.А. Богданов. - СПб.: Искусство, 2001. - 336 с.

3. Зыбин О.С. Общественное питание в Санкт-Петербурге - этапы развития / О.С. Зыбин // По материалам 5-ой межрегиональной научно-практическаой конференции - экспозиции от 4 ноября 2004г. - Санкт-Петербургский торгово-экономический інститут [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.allcafe. info.

4. История русской архитектуры: Учеб, для вузов / Пилявский В.И. (и др.).2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Стройиздат СПб, 1994. - 600 с.

5. Кириков Б.М. Невский проспект. Архитектурный путеводитель / Б.М. Кириков, Л.А. Кирикова, О.В. Петрова. - М.: Центрполиграф, 2004. - 378 с.

6. Муравьева И.А. Век модерна: Панорама столичной жизни. Т.1/И.А. Муравьева. - СПб.: Издательство "Пушкинского фонда", 2004. - 272 с.

7. Нащокина М.В. Московский модерн /М.В. Нащокина. - М.: Жираф, 2005. - 560 с.

8. Раннее В.Р. Интерьер / В.Р. Раннев. - М.: Высшая школа, 1987. - 232 с.

9. Сарабъянов Д.В. Стиль модерн: Истоки. История. Проблемы / Д.В. Сарабьянов. - М.: Искусство, 1989. - 294 с.

Размещено на Allbest.ru