Про реалізацію художніх моделей М. Старицького в українському сьогоденні (на прикладі постановки "За двома зайцями" у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 792.565 (477.62)

Донецького державного університету управління

Про реалізацію художніх моделей М. Старицького в українському сьогоденні (на прикладі постановки «За двома зайцями» у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі)

доктор мистецтвознавства, доцент кафедри українознавства

Анотація

старицький художній театр режисерський

У статті розглянуто специфіку художніх моделей М. Старицького у контексті їх співзвучності проблемам сучасності, зокрема ментальним установкам урбанізованого середовища, яким постає Донбас. Охарактеризовано особливості втілення вказаних моделей у постановці «За двома зайцями», здійсненої В. Шулаковим у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі. На прикладі застосування прийому «театру в театрі» виявлено сутність режисерського задуму, спрямованого на акцентуацію проблеми «безпам'ятства» українського суспільства, яка з особливою гостротою постає у великих промислових регіонах.

Ключові слова: М. Старицький, «За двома зайцями», Донецький академічний український музично-драматичний театр, В. Шулаков, прийом «театру в театрі».

Аннотация

В статье рассмотрена специфика художественных моделей М. Старицкого в контексте их созвучности проблемам современности, в частности ментальным установкам урбанизированной среды, каким предстает Донбасс. Охарактеризованы особенности воплощения указанных моделей в постановке «За двумя зайцами», осуществленной В. Шулаковым в Донецком академическом украинском музыкально-драматическом театре. На примере применения приема «театра в театре» выявлена сущность режиссерского замысла, направленного на акцентуацию проблемы «беспамятства» украинского общества, которая с особой остротой встает в крупных промышленных регионах.

Ключевые слова: М. Старицкий, «За двумя зайцами», Донецкий академический украинский музыкально-драматический театр, В. Шулаков, прием «театра в театре».

Annotation

The article deals with the specific nature of M. Starytsky artistic models in the context of their consonance with the challenges of the modern times, in particular mental attitudes of the urbanized environment which appears to be the Donbass nowadays. The article describes peculiarities of the embodiment of the said models in the performance «Jack of All Trades» staged by V. Shulakov in the Donetsk National Academic Ukrainian Musical and Drama Theatre. The essence of the stage director's concept is revealed as exemplified by using «theatre in theatre» creative device, which concept is aimed at the accentuating the problem of «forgetfulness» of the Ukrainian community appearing very acutely in the large industrial regions.

Key words: M. Starytsky, «Jack of All Trades», the Donetsk National Academic Ukrainian Musical and Drama Theatre, V. Shulakov, «theatre in theatre» creative device.

Життєздатність класичних зразків драматичного мистецтва значною мірою зумовлюється співзвучністю їх образів актуальним проблемам суспільства. Звичайно, у сучасному соціокультурному просторі театр не посідає такого значного місця у формуванні світоглядних установок особистості, як інші комунікаційні засоби (зокрема телебачення, соціальні мережі тощо), проте і навколо нього зосереджується певне суспільне коло, здатне усвідомити перспективність і значущість драматичних жанрів у створенні культурного образу нації. У такому відношенні до мистецтва театру важливу роль відіграє підбір репертуару, від якого залежить не лише комерційний успіх певного мистецького закладу, але й вплив його на розвиток культурного середовища свого регіону. Показовою вбачаємо діяльність Донецького академічного українського музично-драматичного театру, який саме за часів незалежності продемонстрував значний потенціал класичної національної драми в усвідомленні нагальних проблем сьогодення.

Кардинальні зміни, що відбулися в усіх сферах життя українського суспільства на початку 90-х років ХХ століття, висунули нові вимоги не лише у соціально-економічній, але й загальнокультурній галузях. Процес переоцінки цінностей відповідно до нових суспільних умов, що протікав в атмосфері руйнування авторитетів та ідеалів, призвів до змін моделей поведінки сучасників, їх культурних запитів і потреб. У такій несприятливій ситуації діячі культури і мистецтв змушені були організовувати свою діяльність на нових засадах, спрямувавши її на виховання нового слухача і глядача, формування національної свідомості українства у дусі гордості до надбань власної культури і глибокої поваги до спадщини інших народів. Зважаючи на сказане вище, автор статті ставить за мету розкрити актуальність художніх моделей М. Старицького на прикладі аналізу образів комедії «За двома зайцями», представлених у виставі Донецького академічного українського музично-драматичного театру.

Одна із специфічних особливостей функціонування цього театру полягає у тому, що він існує у загальному російськомовному середовищі Донбасу. Окрім того, цей регіон на сьогодні не є привабливим для туристів, здатних наповнити театри хоча б тою мірою, як це можна спостерігати на Заході України. У таких умовах Донецький академічний український музично-драматичний театр потребує значно більших зусиль і творчих підходів у залученні глядача і створенні власної постійної аудиторії. Творчий колектив змушений віднаходити нові способи художньої комунікації та орієнтуватися на новий тип режисера і художнього керівника, здатного поєднати творчу та організаційно-економічну діяльність. У Донецькому музично-драматичному театрі такими постатями виступили художній керівник Марк Бровун і режисер Віктор Шулаков, які значно модифікували уявлення місцевої публіки про діяльність музично-драматичного театру. Одна з яскравих перемог творчого тандему М. Бровуна і В. Шулакова - Національна премія України імені Тараса Шевченка за виставу «Енеїда» за І. Котляревським.

Від самого початку Донецький музично-драматичний театр був українським, і хоч би як це було важко, зберіг свій статус. Впродовж 15 років вистави театру повністю перейшли на українську мову: спочатку переклали усі дитячі вистави, далі - постановки для молоді і наприкінці - для дорослих [7]. Загалом, на теперішній час «репертуар на третину складає українська, на третину - світова класика, а на третину - сучасна драматургія. Велике різноманіття і в жанровому плані: ... є суто драматичні постановки, багато музично-драматичних вистав, є комічна опера, є дві балетні вистави, є класичні, а є й абсолютно авангардні постановки» [1]. Таке раціональне поєднання української і світової класики та сучасної драматургії, музичних і драматичних вистав, дозволило колективу театру досягти значних успіхів. В умовах економічної скрути театр виявився навіть прибутковим підприємством, а його високі економічні показники дозволили посісти призове місце у Всеукраїнському бізнес-рейтингу, отримати диплом та орден «Зірка економіки України», а також золоту медаль «Лідер галузі» Торгово- промислової палати України.

Успіх Донецького академічного українського музично-драматичного театру визначається раціональною внутрішньою політикою. Від самого свого заснування Донецький академічний музично-драматичний театр спрямовував свою діяльність виключно до широкої демократичної аудиторії. Тому його метою завжди було створення вистав, цікавих для усіх верств населення. Ця традиція продовжується і на початку ХХІ століття. Змістовне коло сучасних вистав Донецького театру представлене мюзиклом «В джазі тільки дівчата» (Б. Уайлдера), експериментальною постановкою на малій сцені «Вівісекція», комічною оперою «Весілля Фігаро» В.А. Моцарта італійською мовою з вкрапленням української. Такі широкі жанрові можливості театр реалізує тому, що, на відміну від багатьох інших музично-драматичних театрів, він має потужні підрозділи балету, оркестру і вокалу.

Саме орієнтацією постмодерністської культури на більшість спричинено звернення колективу театру до п'єс М. Старицького, які, розкриваючи буденні сторони життя на межі ХІХ - ХХ століть, виявляються співзвучними багатьом проблемам українського суспільства на межі тисячоліть. Зокрема, п'єса М. Старицького «За двома зайцями» в авторському призначенні «комедія з міщанського побиту», користується великою популярністю і в наш час. Ця вистава у постановці народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка В. Шулакова є переможницею театральних фестивалів «Таврійські ігри», «Театральний Донбас», «Прем'єри сезону». Проте її визнання спричинено не лише яскравістю образів М. Старицького, режисерськими знахідками В. Шулакова, але й акторською майстерністю А. Романія і В. Швеця (обидва - Голохвостий), О. Хохлаткіної та О. Мартинової, М. Марченко (усі - Проня Прокопівна), В. Хохлова (Прокіп Свиридович Сірко), І. Гвоздикової, Н. Стефашиної, Г. Якубівської-Васиної (усі - Галя), Г. Скрипник (Секлита Ли- мариха), В. Гаркуші та О. Плюхи (обидві - Химка), С. Паніної (Наталка),А. Бориславського (Яго), В. Гладьєва (Конферансьє), В. Биковського (Бас), В.Куренець (Настя), О. Лісогорової (Дездемона) та інших.

Актуальність художніх моделей М. Старицького у п'єсі «За двома зайцями» полягає у тому, що знайдені митцем «додаткові психологічні нюанси для розкриття характерів дійових осіб надають історичної та національної визначеності, локальної конкретності і, отже, роблять твір життєвішим» [9, 20]. У контексті соціоку- льтурної ситуації Донецького краю особливої гостроти набуває критика М. Старицьким неосвічених себелюбців, які соромляться всього українського. Загальновідомо, що на Донбасі у широких прошарках населення спостерігаємо не стільки сором усього національного, скільки рішуче його неприйняття, починаючи з ментальних основ культури - рідної мови. Тому можемо констатувати, що «у персонажах Старицького - ціле наше сьогодення, діагноз нації, котра не має самоповаги, не знає, чим їй пишатись, і готова летіти за кожною “хранцюзькою модою”, не усвідомлюючи, як це жалюгідно виглядає...» [11, 10]. Саме цю ідею, на нашу думку, постулює на донецькій сцені В. Шулаков, прогнозуючи наслідки, до яких приводить неприйняття своїх ментальних витоків.

Київський режисер, що був запрошений Донецьким музично- драматичним театром у 1998 році, додав до героїв п'єси М. Старицького відомих історичних та літературних персонажів (Клеопатра і Марк Аврелій, Отелло і Дездемона, Ромео і Джульєтта, Яго та Шахерезада). У пошуках нових форм художньої комунікації режисер ефективно й творчо використовує прийом «театру в театрі», при якому ці додані режисером дійові особи самі знаходяться у театральних ложах. Їх призначення - допомогти не тільки Проні Прокопівні, а й глядачеві наблизити ситуацію до себе.

Сам образ Проні Прокопівни постає знаковим для світоглядного стану багатьох сучасників з їх культурною орієнтацією виключно на «чужі» цінності. Одна з причин такого ставлення до власного коріння - своєрідний «постколоніа- льний синдром», який можна охарактеризувати як дезорганізований моральний стан українського суспільства після розпаду Радянської імперії, коли сталі світоглядні орієнтири вже зруйновані, а нові ще не сформовані. Такий стан влучно охарактеризувала О. Забужко в одному з інтерв'ю: «Ми - постколоніальна країна, в нас все “в першому поколінні” - перше покоління грошей, перше покоління незалежних журналістів, перше покоління вільних інтелектуалів...» [11, 10]. З особливою гостротою наслідки «постколоніального синдрому» відчуваються у регіонах, чия історія не володіє значною «культурною пам'яттю». Висловлене цілком стосується історичного шляху Донбасу та донецького глядача, якому зазначений сценічний образ орієнтації на «чужі» цінності може бути дуже близьким завдяки відсутності у міста «тисячолітньої старини». Проте, якщо розглядати виключно міський простір в іншій площині - у контексті «центр - периферія», то його структура виглядає подібно у всіх випадках і вже не має значення - це структура Києва, Одеси чи Донецька. Так, у кожному місті можна спостерігати «тяжіння центру забудови до найбільш важливих - культових й адміністративних - будівель. На периферії ж розташовуються найменш цінні соціальні групи» [4, 266]. Але й ці соціальні групи вибирають собі орієнтиром те, що вважають символом актуального. Подібний розподіл орієнтацій соціальних груп можемо спостерігати у п'єсі М. Старицького «За двома зайцями».

За висловом В. П. Сиротенка, урбаністична спрямованість цього твору виявляється в «підкреслено нав'язливій зацікавленості більшості персонажів європейськістю та локусній окресленості Києва» [8, 69]. Наприклад, Голохвостий вважає, що «справжні панянки» можуть мешкати в аристократичних Липках, але ні в якому разі на ремісничо-купецькому Подолі («А вони заклали сібє в голову, що на їхніх дочок задививсь. ... Не найшов би где? Поліз би на смітник!» [10, 419]. Саме тому, що причетність до Хрещатика є запорукою заможності, Голохвостий вдається до брехні («Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик минє винен» [10, 385]. Проня, в свою чергу, наближує до себе недосяжний Хрещатик у власних мріях: «На Хрещатику такою панією сяду; та все по- модньому, по-хранцюзькому...» [10, 407]. Свого ж району головні герої соромляться через не тот «хвисон» і, як слідство, не ту «хворму» [10, 357]. У такій «сором'язливості» явно вбачаємо відверте нехтування своїм корінням, приховане відчуття власної меншовартості. Наслідки такого нехтування часто призводять до соціокультурних катастроф, що виходять за локальні межі.

Завдяки відвертої взаємодії художніх моделей М. Старицького із сучасними настроями міського соціуму, дозволимо себе провести певні паралелі. Ми цілком погоджуємося з В.Г. Фоменко у твердженні про те, що «українське місто й досі залишається симбіозним соціокультурним утворенням ... з різновидом спілкувального суржику, де ужитково народний і “модерний” словопотік один одного не контролюють» [12, 10]. Мовленнєва практика персонажів М. Старицького, яка складалася з просторічної лексики та канцеляризмів, сприймається сьогодні по-дитячому наївно. Кількість слів іншомовного походження у лексиці сучасних українців, завдяки яким більшість намагається підкреслити свою «вченість», вражає набагато більше. Хоча й запозичені «консалтинг», «коучинг», «моніторинг», «паблік рилейшнз», «гламурність» та інші міцно увійшли у наше життя, проте «європейськості» українському суспільству це не додало, адже вона проявляється не у мовній, а в ментальній площині.

Зображення М. Старицьким специфіки міського периферійного побуту з устремліннями його представників виявляє багато образних паралелей із сучасністю, адже розподіл великих українських міст на престижний центр та дешеві окраїни також постає сьогодні з особливою актуальністю. Люмпенізація житлових масивів та фактичне перетворення їх на гетто призвело до формування так званої субкультури «спальників». Це такий інваріант субкультури міського дна, де «алкоголізм, дрібна злочинність, телевізор замість культурного відпочинку, низький освітній рівень населення і загальна депресія поєднуються із дешевим житлом та дешевим життям» [2, 33]. Тобто не тільки місто, а й місце проживання у цьому місті стає «символом певного типу свідомості» [5, 210] і цей тип дивовижно перегукується із світоглядними установками героїв М. Старицького.

Персонажі М. Старицького яскраво демонструють свої невибагливі смаки: батько - слабкість до алкоголю, Проня - до низькопробних книжок, мати цілком задовольняють формальні походи до церкви. Водночас Голохвостий й Проня прагнуть дорогого життя за рахунок кредитів та байок про магазини на Хрещатику (плаття з «первого магазину» [10, 357, 410]). Проте вони повторюють долю більшості мешканців сьогоднішніх окраїн, які «виростають, живуть та вмирають саме тут» [2, 34] в силу власного небажання вийти за межі духовних запитів локалізованого середовища та власноруч, а не за допомогою інших, змінювати самих себе і своє життя.

Враховуючи специфіку культурного образу Донбасу, персонажі п'єси «За двома зайцями» постають втіленням характеристик сучасників - мешканців великих промислових міст, якими рясніє мапа регіону. Робітники й шахтарі, що становлять переважну більшість населення, знаходяться у своєрідній культурній опозиції до більшості заходів культурно-мистецького життя. Ця опозиційність базується на відсутності сформованих художніх смаків та фінансової неспроможності відвідувати мистецькі заходи. Тут на думку спадає образ Проні Прокопівни, яка не любить театр, а надає перевагу цирку («акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини» [10, 362]. Видовищність замість виховного впливу часто стає головною вимогою для розваг сучасного мешканця міста, яку змушені враховувати і діячі мистецтва.

За умов фактично зруйнованої системи соціальних інститутів з формування потреб населення Донеччини, дуже гостро постає питання неповаги до людей розумової та творчої праці. Цю ситуацію добре ілюструє розмова Проні із батьками про «образованного, гарного», але головне, що «багатого», кавалера Голохвостого [10, 373].

На специфіку культурно-мистецького життя Донецького краю вплинули також тенденції централізації (переважання у регіоні міського населення), високої концентрації економічних і соціокультурних інституцій, соціокультурної інтеграції та суспільно-станової організації населення. У результаті маємо більшість «без знання про те, звідки вони і яка традиція за ними стоїть» [11, 10]. Доречним тут буде привести фрагмент сварки Сірків із Секлитою, коли родичці вказують на її місце: «Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!» [10, 379].

Таке відмежування (станове, соціальне, культурне) - теж одна з характеристик сьогодення регіону. Картину довершує «повсюдна меркантилізація й технологізація життєплину, яка обертається зникненням ... стимулу до безупинного внутрішнього росту» [12, 35]. Саме цей підтекст є основою п'єси М. Старицького «За двома зайцями», яка через яскраве видовище із «піснями і танцями ... під живий оркестр та фортепіано тапера» [6], була адаптована для масового споживача. Проте у «форматі свята» В. Шулаков віднаходить додаткові можливості для акцентуації поставленої у комедії проблеми «безпам'ятства» суспільства та його наслідків.

Підсумовуючи наші міркування над специфікою художніх моделей М. Старицького у контексті культурних проблем сучасного міста, можна стверджувати про те, що вони не лише виявляються актуальними для нинішнього постмодерного стану суспільства, але й постають в інтерпретації В. Шулакова символічним втіленням загальних культурних проблем. Недоречно стверджувати, що такий видовищний формат з феєричними танцями і піснями було обрано В. Шулаковим виключно для заохочення глядачів і певного «загравання» з ними.

У жанрі ексцентричної комедії за допомогою сценографії, хореографії і звернення до пісенного матеріалу режисер поєднує риси трагедії і фарсу, глибокого ліризму і бурлеску. До безпосередніх персонажів М. Старицького ним, як вже було відмічено, додано Отелло і Дездемону, Антонія та Клеопатру, Ромео і Джульєтту, Яго, Шахерезаду, що самі постають глядачами - сидять у ложі театру і спостерігають за подіями на сцені, ніби стверджуючи рівність між ними і пересічною театральною публікою. Тут, до речі, просяться аналогії з новелою Е.Т. Гофмана з циклу «Крейслеріана» «Випадок з життя молодої освіченої людини», в якій персонаж опери В.А. Моцарта «Дон Жуан» Донна Анна опиняється в театральній ложі під час вистави цієї опери і вступає в дискусію з героєм новели. Проте у Гофмана суперечка героїні «Дон Жуана» і молодої людини точиться у межах змісту саме цієї опери. Театральні ж герої, яких залучає В. Шулаков до постановки п'єси М. Старицького, навмисне обрані з різних часових і географічних просторів, різного національного, соціального походження і ціннісних установок. З одного боку, вони стають уособленням різних суспільних прошарків глядачів, адже вони коментують свої спостереження, даючи поради героям «За двома зайцями» щодо власного бачення ситуації. З іншого боку, використанням прийому «театру в театрі» режисер прагне продемонструвати глядачеві загальну значущість поставленої автором п'єси проблеми, її позачасове і позагеографічне звучання, підкреслюючи актуальність світоглядних і художніх моделей М. Старицького, їх співзвучність нагальним проблемам сучасності.

Література

1. Байбак О. Шлях завдовжки у 80 років / Ольга Байбак, Микола Лісовенко // Урядовий кур'єр. - 2008. - 28 лют. (№ 39). - С. 9.

2. Глумин П. Добро пожаловать во мрак / Павел Глумин, Елена Трибушная // Корреспондент. - 2010. - 19 марта (№ 10). - С. 32-35.

3. Лапко О.А. «Міський текст» у комедіях «На Кожум'яках» І. Нечуя-Левицького та «За двома зайцями» М. Старицького / О. А. Лапко // Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка : [зб. наук. праць]. - Луганськ : ЛНУ ім. Тараса Шевченка, 2011. - № 24 (235). Ч. I. - (Серія «Філологічні науки»). - С. 35-39.

4. Лотман Ю.М. Семиосфера / Юрий Михайлович Лотман. - СПб.: Искусство-СПб, 2000. - 704 с.

5. Павличко С. Теорія літератури / Соломія Павличко ; [передм. М. Зубрицької]. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 679 с.

6. Подлужная А. О банкротстве, натуральном и моральном / Алла Подлужная // Зеркало недели. - 1998. - 19-29 дек. (№ 51). - С. 1б.

7. Подлужная А. Профессия - лидер / Алла Подлужная // День. - 2010. - 24-25 сент. (№ 172-173). - С. 20.

8. Сиротенко В.П. Осереддя ангела чи диявола: дискурс міста у творах М. Старицького та Б. Грінченка / В.П. Сиротенко // Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка : [зб. наук. праць]. - Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2013. - № 2 (261), Ч. I. - (Серія «Філологічні науки»). - С. 68-76.

9. Старицький М.П. Твори : [в 6 т.]. / М. П. Старицький. - К. : Дніпро, 1989. - Т. 1 : Поетичні твори : ориг. поет. твори, пер. та переспіви / [упоряд., авт. приміт. О. І. Гончар ; авт. передм. Л. С. Дем'янівська]. - 543 с.

10. Старицький М.П. Твори : [в 6 т.]. / М. П. Старицький. - К. : Дніпро, 1989. - Т. 2 : Драматичні твори / [упоряд., авт. приміт. Л. С. Дем'янівська]. - 575 с.

11. Токмак М. Якою була б цивілізація, якби не Сандормох... / Марія Токмак // День. - 2012. - 3-4 февр. (№ 18-19). - С. 10-11.

12. Фоменко В.Г. Українська урбаністична проза XX століття: еволюція, проблематика, поетика : автореф. дис.. .доктора філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / В. Г. Фоменко. - К., 2008. - 40 с.

Размещено на Allbest.ru