Соціокультурні традиційні утворення в сучасному міжкультурному співтоваристві

doctor of philosophical sciences, associate professor, Head of the department of Ukrainian Studies of Crimea state medical university named after S.I. Georgievsky

SOCIOCULTURAL TRADITION PHENOMENONS IN MODERN CROSS-CULTURAL ASSOCIATION

The article is dedicated to the analysis of sociocultural phenomenons: ritual, rite, custom as a first form in the system which enables the succession of traditions. These phenomenons appear to be the basis of sociocultural integration and communication of individuals, groups, different space of the past and the present in modern cross-cultural association.

Key words: ritual, rite, custom, ritual-festive actions, transfer, traditions, integration, cross-cultural association.

Питання про місце й роль народної традиційної культури в сучасному суспільстві є незвичайно цікавим і важливим. Майже два століття, починаючи з епохи Просвітництва, пройшли під гаслом боротьби з народною неосвіченістю та марновірством. Так, народне мистецтво вважалося «примітивним», таким, що не заслуговує на увагу, а дотримання традицій ознакою відсталості. У наш час ситуація докорінно змінилася. Сьогодні більшість учених говорять про «ренесанс» архаїчної культури, яка не могла б вижити та надати свої найкращі зразки перед нашими сучасниками, якби не існувало способів трансляціїїї традицій від покоління до покоління в різножанрових інтерпретаціях.

Актуальність дослідження визначається тим, що традиція передає від покоління до покоління основні програми соціокультурної діяльності, формує менталітет, характер, звичаї, художні уподобання народів та виражає тим самим своєрідність і неповторність народу. А це дозволяє нам стверджувати, що й сьогодні саме традиції створюють стійкий бік культури, забезпечують здобуття, збереження, трансляцію та спадкоємність соціального досвіду. Все це обумовлює вибір та актуальність зазначеної теми, постановку проблеми дослідження соціокультурних традиційних утворень в сучасному поліетнічному суспільстві України.

Аналіз проблем різних форм спілкування у багатонаціональному суспільстві, його фундуючих елементів традицій та новацій, що перебувають під впливом глобалізації на сучасному етапі, знаходять плідне місце в проектах українських учених. У сучасних умовах існує плеяда видатних вітчизняних культурологів, філософів, мистецтвознавців, таких як В. Рожок, Т. Гуменюк, С. Безклубенко, В. Бітаєв, С. Уланова, Л. Троєльнікова та інші, які досліджують культуротворчість як світоглядну основу людини, як об'єктивну необхідність буття людини в сучасному суспільстві. Історичні особливості й сучасний стан збереження, відтворення та популяризації традиційних утворень народних свят й обрядів України у XX XXI століттях досліджують М. Орлик, А. Онищенко, Н. Закович, П. Косуха, С. Садовенко, З. Босик, О. Кухарєва тощо. Велику роботу з дослідження особливостей обрядового фольклору народів поліетнічного регіону Криму проводять вчені М. Араджіоні, Ю. Лаптєв, І. Андрющенко, О. Смірнов, С. Лазаріді й інші.

Незважаючи на помітний інтерес багатьох учених до проблеми соціокультурної консолідації сучасної України, до розвитку народної творчості, питання, пов'язані з системним осмисленням соціокультурних традиційних утворень в сучасному поліетнічному суспільстві України як специфічної форми трансляції традицій і їх ролі в процесі інтеграції населення в глобалізаційних умовах націотворення, не набули належного висвітлення в сучасній науковій літературі України, що потребує подальшого поглибленого вивчення цієї проблеми.

Мета даної статті дослідити, яким чином відбувається процес транспортування й доставки традиції до наступних поколінь, що виступає механізмом спадковості основних алгоритмів життя; проаналізувати соціокультурні традиційні утворення: ритуал, обряд, звичай; визначити їх місце у сучасному поліетнічному суспільстві в просторі мусульманської та християнсько-православної культури.

Традиція виступає родовим поняттям, що акумулює свої різновиди у феномені народної культури. Способами передачі традицій з минулого в майбутнє виступають специфічні соціокультурні утворення: ритуал, обряд, звичай. Ритуал належить до первісного утворення і завжди існував та існує для того, щоб передати щось сакральне й найцінніше для членів спільноти. Спираючись на дослідження сучасних українських учених, наведемо визначення ритуалу, яке, на нашу думку, є актуальним і найбільш уніфікованим сьогодні для будь-якої культурологічної практики: «Ритуал це спільна для багатьох дія, що втілює спільні устремління (прагнення), зумовлені переважно загальнолюдськими цінностями... » [8].

Поза ритуалом не відбувається ні магічна дія, ні релігійний культ. Деякі народні звичаї й сьогодні віддані тому чи іншому ритуалу. Бо його священна мета постійне відтворення, своєрідне духовне відновлення тепер більшою або меншою мірою міфічних подій, пов'язаних з важливими етапами в минулому народу або групи, тим самим підкреслюючи їх єдність. Наприклад, релігійна православна дія хрещення дитини складається з ритуалів, які послідовно змінюються. Хрещена мати й хрещений батько, котрі після батьків є охоронцями та наставниками дитини, читають молитви «Вірую», потім відбувається миропомазання. До ритуалу входить помазання чола (щоб розум був чистий), рук (щоб дитина була творцем), грудей (щоб серце було добрим, чистим, миролюбним), ніг (щоб дитина йшла правильним шляхом). Усе це відбувається саме так, тому що цього вимагає традиція, внаслідок чого всі учасники дії підкреслюють свою відданість міфічному ритуалу та один одному. соціокультурний ритуал святковий звичай

Головне християнське свято Великдень на честь воскресіння Ісуса Христа зберегло до сьогодні елементи ритуалізації: випікання паски, приготування сирної паски, фарбування яєць (що власне може включати деякі новаційні творчі елементи), відвідування на батьківський день могил родичів, що пішли з життя, тощо.

Ритуал у мусульманській культурі найбільш живучий. Так, навіть сьогодні усі кримсько-татарські весільні дії містять ритуальну церемонію «Дува» молитва про померлих, віра в магічну силу якої досі є сильною в свідомості етносу і тому виконується суворо відповідно до канону. Також кожне весілля обов'язково містить у своїй програмі ритуальний танок «Агъыр Хайтарма».

У силу свого символічного характеру ритуал відіграє роль механізму регуляції внутрішньо етнічних зв'язків: підтримує певну ієрархію етнічних статусів; допомагає членам етносів у засвоєнні групових норм і цінностей; дає їм розуміння сакрально обумовленої згуртованості й солідарності, а відповідно, і захищеності; допомагає зняти напруження повсякденного життя; у кризові моменти надає спільноті духовної підтримки [5].

Другим соціокультурним утворенням в плані наслідування традицій, що склалося історично, є обряд. Суспільний характер і колективістський дух об'єднує всіх під час обрядової церемонії. І ми погоджуємося з думкою сучасного українського вченого С. Безклубенка, який визначає даний феномен і як форму суспільної свідомості: «Обряд це справді унікальний і нічим незамінний засіб фіксації досягнень людської спільноти в налагодженні свого співжиття: форма суспільної свідомості» [1, 17].

Обряд десакралізований ритуал з успадкування традицій, затребуваних в особливо важливих моментах життя і діяльності людини, групи, за допомогою чого встановлюється їх соціокультурна значущість у межах єдиної спільноти (етносу). Тому обряди є, з одного боку, елементами, що визначають контури етнічної культури, з іншого, самі виступають складовими соціокультурного спадкування, які зберігаються в життєдіяльності нації протягом тривалого часу.

Категорія «обряд» наближує до себе категорію «свято», що дозволяє нам об'єднати їх, але зробити це можна тільки в системі народної, традиційної культури. Бо поняття «свято» й «обряд» у постмодерному соціумі розходяться.

Українські дослідники М. Орлик, А. Онищенко, Н. Закович, П. Косуха викладають правові, організаційно-методичні аспекти обрядів, розкривають їх сутність як цільного соціокультурного явища в житті людини й суспільства [2].

За винятком поховальних і поминальних, усі обряди представляють радісну, святкову подію. Однак обряд і свято не одне й те саме. Свято включає в себе обряд або обряди як необхідні складові, однак до обряду не зводиться. Свято більш широке явище. Воно включає в себе й необрядові дії, які часто навіть переважають. Крім того, свято не має суворо встановленої форми, яка може значно видозмінюватися залежно від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентується. І якщо в обряді основним є особлива символічна дія, то у святі безпосереднє виявлення радісних почуттів, настрою, переживань у зв'язку з пам'ятними подіями в житті суспільства, колективу, родини, особистості [2, 28].

Ми ж свідомо об'єднуємо ці два близьких поняття, наповнивши і надавши їм діалогічної форми обрядово-святкового дійства. Таким чином, дана категорія визначає подію, під час якої урочисто святкують значні, видатні події, історичні чи календарні дати, основна частина якогї символічне дійство.

Усі обрядово-святкові утворення, залежно від того, пов'язані вони чи ні з культовими дійствами, релігійними поглядами, нормами поведінки, поділяються на дві категорії релігійні й світські, які у свою чергу поділяються на календарні, родинні, національні, державні та інші різновиди. І всі вони є колективними символічними дійствами. Відрізняються вони тим, які ідеї, ідеали, уявлення, цінності втілюють й на що орієнтують, куди спрямовують думки й почуття їх учасників.

Суворий розподіл згідно з наведеною класифікацією обрядів навряд чи можливий у сучасних умовах. Поєднання магічних дорелігійних символів з усе більшою популярністю релігійних смислів та епатажності сучасних різних «fase» облицювань і нестримного прагнення до всього нового сьогодні усе це дозволяє зробити висновок про трансформацію обрядово-святкової класифікаційної структури в сучасному соціокультурному просторі, про суміш і колаж її складових та про зародження нових її елементів, таких як позитивні й негативні, активні й пасивні обрядові утворення. Це підтверджує наше припущення про участь творчого сегмента в обрядово-святкових діях та про початок його діалогу з непорушними традиційними основами.

Доречно навести приклад подібних позитивних процесів у Києві. «...Дуже цікавим стало захоплення традиційною культурою лідера рок-групи “Воплі Видоплясова” Олега Скрипки. Його смілива ідея поєднати в одному культурному просторі реконструктивні фольклористичні гурти та рок-групи, що працюють з українським фольклорним матеріалом (насамперед “ВВ”, “Мандри”, “Карпатіянс”), привернула прихильників цих груп до ознайомлення з сільським фольклором. З ініціативи Скрипки протягом року в Києві відбувалися “Вечорниці”, що вилилися у дводенний міжнародний етнофестиваль “Країна мрій” за участю автентичних колективів, фольклорних ансамблів та гуртів, що працюють в стилі “world music”. Цьому фестивалю повністю вдалося уникнути проблеми “зал сцена”, оскільки виступи фольклорних колективів відбулися у невимушеній обстановці, у діалозі з глядачем...» [4].

Отже, зараховуючи обрядово-святкові дії до специфічної соціокультурної форми трансляції традицій, необхідно підкреслити їх суспільно-значущу функцію, яка є найважливішою для нашого тематичного дослідження. Йдеться про їх інтегрувальну (об'єднувальну) функцію, що з'єднує групу в колектив, який періодично поновлюється й утверджує себе як єдність.

Дії, які ми розглядаємо, зазнають сьогодні трансформації. Але після цього поновлені форми все одно зберігають і транслюють непорушні алгоритми традиції. На підтвердження цього наведемо факти культурних новацій в організації та проведенні православних обрядово-святкових дійств України, що заслуговують на особливу увагу. Ректор Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського професор В.І. Рожок став ініціатором, ідейним натхненником й головою організаційного комітету Міжнародної Великодньої асамблеї, яка вже третій рік проходить в Києві у дні Великодніх святкувань. Великодня асамблея в столиці поліетнічної України стала святом і православної культури, і святом високої духовності.

Мабуть, неможливо знайти більш точних слів, ніж ті, що виголосив професор В.І. Рожок: «... у нас одна Церква і один Бог. Ми, православні християни, не можемо розділяти віру, бо вона одна православна, бере витоки з Дніпра, київських круч і тече по всьому слов'янському світу. Усі це повинні відчувати й усвідомлювати. Великодня асамблея це мій особистий внесок у справу консолідації народу...» [3].

Таким чином, подібні культуротворчі форми предстають сьогодні новаційними, де їх засоби, методи модернізовані й відповідають вимогам технократичного суспільства. А ось ідея, не претендуючи на яскраву новизну, навпаки, повертається до одвічно традиційної теми, у даному випадку до соборності православного люду. Під час такого дійства людина повною мірою усвідомлює свою єдність і нею оволодівають загальні почуття й настрої те, чого нема в повсякденному житті. До того ж люди спілкуються не тільки один з одним встановлюється духовний зв'язок між пращурами й нащадками, минулим і теперішнім. За допомогою такого обрядового свята людська спільнота відновлює свої переживання, свою віру і, врешті-решт, свою соціальну сутність. Таким чином, приведений в рух механізм побудови соціальних відносин здійснює цінніснонормативне регулювання, реалізує соціально-корисні функції, які визначають стійкість православних традицій у сьогоденні, їх місце в ряду «непроходящих» цінностей для слов'янського населення. Такі обрядово-святкові дії ідеально виступають механізмом інтеграції слов'янського населення в XXI столітті [6, 64-67].

Третя форма передачі традиції від покоління до покоління звичай. Його значення найбільш точно можна розкрити такими дефініціями: 1) загальноприйнятий, установлений, традиційний порядок, здавна укорінений у побуті будь-якого народу, будь-якої суспільної групи; 2) звичний образ дій, поведінки, звичка, звичайність [7].

Виходячи з наведених тлумачень, ми можемо вказати на те, що на відміну від обряду й ритуалу звичай має не тільки релігійно-магічне, а й практичне коріння. Тому звичай це стереотипізований спосіб поведінки, який відтворюється в певному суспільстві або соціальній групі та є звичним для його членів. Це частина побуту, якої зазвичай дотримуються, фрагменти ритуалів і обрядів, що втратили своє первинне значення, але зберегли функцію об'єднання людей повсякденно прийнятими нормами; це регулятори поведінки в побуті, що поступово перейшли із свідомості у звичку. Це релігійні й моральні норми, що втратили свій свідомий характер, але зберегли зобов'язувальне в побуті значення. Як приклад наведемо звичай фарбування яєць на Великдень в атеїстичні радянські часи, коли більшість наших співвітчизників не мали навіть уявлення про справжню смислову основу цього дійства, але практично всі відварювали, фарбували, клеїли орнаменти.

Це є свідченням того, що незважаючи на те, що звичай як основний регулятор людської взаємодії виступає, в основному, на ранніх стадіях людського співжиття і в так званих «традиційних суспільствах», він продовжує існувати й пізніше та функціонує сьогодні в просторі XXI століття на рівні динамічних, розвинених етнічних систем, уособлюючи більш або менш обов'язковий зразок поведінки в побуті.

Звичаї прийнято поділяти на два типи: 1) слабкі й м'які та 2) сильні й жорсткі. Перші це звичні норми поведінки, харчування, взаємовідносин, які встановлюються в суспільстві протягом тривалого часу й також поступово виходять з ужитку. Наприклад, привітання жінки цілуванням її руки чи відповідний реверанс дами, молитва перед трапезою та інші. Сильні й жорсткі звичаї, як правило, насаджуються політиками і державними діячами: привітання піонерів високо піднятою над головою рукою, внесення прапора та виконання гімну. Вони створені з певною політико-ідеологічною метою, виникають блискавично й також блискавично зникають; скоріше, це не стільки звичаї, скільки політичні чи ідеологічні кліше.

Звичай значно більше пов'язаний з практикою повсякденного життя, ніж обряд або ритуал. І хоча звичай частіше має дочірнє відношення до цих форм спадкоємності, але це відношення все-таки двостороннє. Як ритуал або обряд, втративши свій смисл, можуть перетворитися на звичай, так само можливе й перетворення звичаю в обряд чи ритуал. Звичай обрізання у мусульман, що виник суто з гігієнічної необхідності, був потім сакралізований у священних книгах і став обов'язковим ритуалом. Те саме відбулося із забороною на поїдання свинини. Уперше ця заборона виникла тому, що в умовах спекотного клімату в організмі свиней розмножуються смертоносні для людини бактерії. Або обов'язковий завершальний ритуал «Хоран» кримсько-татарського весілля колективний танок, що виконується всіма в одному колі й символізує єдність родини. З часом він утратив значущість й трансформувався у звичай фінального танка, що виконується молоддю за бажанням, після чого наречений й наречена залишають гостей. І тим не менше, людина, яка не поважає й не виконує звичаї, так чи інакше відривається від суспільства. Тому етнічна чи національна спільнота свої владні претензії по відношенню до членів своєї співгрупи виражає не тільки через законодавчу базу, а й за допомогою звичаїв.

Стабільність звичаю часто дуже велика, тому що, сприймаючись суспільством як цінність, викликає примусове колективне підкорення йому. Європеєць, простягаючи руку для привітання, провокує співрозмовника підкорятися його волі й відповісти рукостисканням. Мусульманський же звичай привітання чоловіка з чоловіком потребує обміну поцілунками. У літніх людей прийнято цілувати руку, а потім торкатися нею свого лоба. І в цьому розумінні можна говорити про те, що одна з основних функцій звичаю в суспільстві збереження й трансляція традицій минулих століть. Але з часом звичай набуває ролі соціальної навички, яка дуже часто повторюється членами групи, етносу або представниками будь-якої цивілізації, і в результаті вона набуває характеру дії машинальної, напівавтоматичної, спільної для всіх і стає надіндивідуальною навичкою. У цій надіндивідуальності (колективності-суспільності) та обов'язковості й полягає сила звичаю. Визначаючи ритуал, обряд і звичай як соціокультурні традиційні утворення, закцентуємо на їх суспільнозначущих функціях: функція комунікації, функція соціалізації, психотерапевтична функція, відтворювальна функція, інтегрувальна (об'єднувальна) функція.

Отже, ритуал, обряд, звичай входять у культуру як особливо дійові способи передачі традиції та предстають сьогодні явищем соціокультурної інтеграції й комунікації індивідуумів, груп, різночасових соціокультурних просторів минулого й теперішнього. Завдяки цьому культурний досвід передається не тільки від покоління до покоління, а й від одного народу до іншого. Проте досліджені соціокультурні традиційні утворення залишаються першою стадією розвитку системи забезпечення спадковості традицій. Акумулюючою стадією такої системи визначаємо етноосвіту як соціально-генетичний механізм передачі традицій наступним поколінням.

Література

1. Безклубенко С.Д. Етнокультурологія / С.Д. Безклубенко // Критичний аналіз наукових та методологічних засад. К.: Наука-Сервіс, 2002. 286 с.

2. Довбуш М.Д. Социалистическая обрядность / М.Д. Довбуш. К.: Вища школа, 1985. -343 с.

3. Православие Украины [Електронний ресурс]. Режим доступа: http://orthodoxy.org.ua/ content/volodimir-rozhok-tserkva-dopomogla-zberegti-nashu-khorovukulturu-nastav-chas-dopomogtitserkvi-25564

4. Садовенко С.М. Історичні особливості та сучасний стан збереження, відтворення та популяризації традиційних народних свят і обрядів України у ХХІ ст. [Електронний ресурс] / С.М. Садовенко, З.О. Босик, О.К. Кухарєва. Режим даступу: http://www.culturalstudies.in.ua /2009_zv_5_2. php

5. Сугробова Ю.Ю. Культуротворчість у діалозі традицій і новацій сучасного поліетнічного суспільства України (кримський досвід): моногр. / Ю. Ю. Сугробова. Сімферополь: Видавничий центр КДМУ, 2012. 352 с.

6. Сугробова Ю.Ю. Обрядово-святкові дійства як механізм інтеграції слов'янського населення України / Ю.Ю. Сугробова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: наук. журнал. К.: Міленіум, 2012. №1. С. 64-67.

7. Тлумачний словник Єфремової [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tolkslovar. ru/o2656. html.

8. Троєльнікова Л.О. Художньо-освітній простір у контексті традицій, обрядів, ритуалів: «автентичний дивосвіт» Ураїни [Електронний ресурс] / Л.О. Троєльнікова. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ mz/2009_16/32.pdf.

Размещено на Allbest.ru