Шевченкіана як художня інтенція у сучасному візуальному мистецтві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІПСМ НАМ України,

Шевченкіана як художня інтенція у сучасному візуальному мистецтві України

кандидат мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

Марина Ю.Р.

Анотація

У статті розглядається шевченкіана як художня інтенція українських митців у сучасному візуальному мистецтві України. Зазначено, що шевченкіана започаткована ще при житті Шевченка і стала одним з тематичних напрямів у творчості художників кінця ХІХ -- початку ХХІ ст. Їхній доробок репрезентує розмаїту інтерпретацію образу Шевченка у жанрі портрета, тематичної картини, втілених різними засобами мистецтва.

Ключові слова: Тарас Шевченко, живопис, візуальне мистецтво ХІХ-ХХІ століть.

Аннотация

В статье рассматривается шевченкиана, как художественная интенция украинских художников в современном визуальном искусстве Украины. Ее начало положено еще при жизни Шевченко. Она стала одним из тематических направлений в творчестве художников конца XIX -- начала ХХІ в. Их наследие представляет разнообразную интерпретацию образа Шевченко в жанре портрета, тематической картины, воплощенных различными средствами искусства.

Ключевые слова: Тарас Шевченко, живопись, визуальное искусство ХІХ-ХХІ веков.

Summary

The article discusses Shevchenkiana as an artistic intention of the Ukrainian artists in the contemporary visual arts in Ukraine. Started during the lifetime of Taras Shevchenko, Shevchenkiana became one of the thematic areas for the artists of the late XIX -- early XXI century. Their legacy is a diverse interpretation of Shevchenko's image in the genres of portrait genre and thematic painting, done by various artistic means.

Keywords: Taras Shevchenko, painting, visual art XIX-XXI centuries.

В історико-філософській традиції поняття інтенції (від лат. intentio -- намір) означає ціль, спрямованість свідомості, волі, почуттів на будь-який предмет. Сьогодні його тлумачення ширше й окреслює проблему інтенціональності як спрямування, орієнтованості людської свідомості у широкому антропологічному сенсі, що передбачає активну участь суб'єкта, який задає основи і параметри інтенціонування [1]. Іншими словами, інтенціональність -- це направленість, векторність, намір реалізації бажання, суттю якого завжди є якась цінність, що визначає значення об'єктів навколишньої дійсності для людини [2]. Тобто світ постає перед поглядом глядача як буття реалій, що являють собою «предмет, властивість, дію, процес, подію, ситуацію, які безпосередньо відносяться до даної культури або так чи інакше залучені у предметно-практичну і духовну діяльність людини» [3]. На цій основі вибудовуються аксіологічні характеристики реалій. Категорія цінності тісно пов'язана з категорією оцінки, тобто переконанням суб'єкта в чомусь актуальному цінному.

Проблема художніх інтенцій митців, пов'язаних із постаттю Т. Шевченка, а відтак, з інтерпретацією його творчості, що формує такий напрям мистецтва, як шевченкіана в художньому просторі сучасного візуального мистецтва України, на сьогодні досліджена мало. Творчий досвід, що історично співвідноситься з осмисленням мистецької спадщини Шевченка та його особистості, багато в чому визначили сутнісні основи української культури, вплинувши на характер наступності базових культурних концептів (пам'яті, ідентичності, традиції) і практик. Адже творчий досвід є одночасно умовою і механізмом трансляції культурної пам'яті, що забезпечує збереження культурної ідентичності народу в сучасному мультикультурному просторі.

У цьому аспекті постать Шевченка та його багатогранна творчість виступають як основа творчих інтенцій, через які проваджується розуміння його художньої картини світу, де вагоме місце займають національні символи, історичні алюзії, реалії буття українського народу. Шевченкіана еволюціонувала ще за життя митця, зокрема як інтерпретація його образу в сатиричному жанрі -- шаржу, який втілювали колеги по цеху, друзі, навіть сам К. Брюллов. З появою «Кобзаря» (Санкт-Петербург, 1840), для фронтиспісу якого В. Штернберг виконав рисунок сліпого кобзаря з поводирем, розпочалася нова сторінка шевченкіани -- малюнки, акварелі, гравюри тощо виконували за мотивами літературних творів Шевченка. Це пов'язано, насамперед, з ілюструванням його поетичної збірки, до якого долучилися М. Башилов, Яків де Бальмен, М. Мікешин, з поч. ХХ ст. -- О. Сластіон, К. Трутовський, М. Ткаченко, С. Дудін, Б. Смирнов, В. Седляр, І. Іжакевич, П. Носко, Ф. Коновалюк, з серед. ХХ ст. -- М. Дерегус, О. Пащенко, В. Касіян, В. Куткін, С. Караффа-Корбут, В. Панфілов, М. Родін, В. Новиковський, І. Філонов, Г. Гавриленко, В. Полтавець, О. Данченко, М. Компанець, О. Івах- ненко, В. Лопата, М. Стороженко та ін. Митці здійснювали художнє оформлення та ілюстрування як окремих поетичних творів Шевченка, так і вибраних поезій або повного видання «Кобзаря». Упродовж ХХ ст. вони створили яскраві ілюстрації в різних живописних і графічних техніках, а їхня власна манера найвиразніше відтворювала той чи інший мотив чи сцену. Водночас низка художників, дотримуючись змісту поезій, здійснювала їхню авторську інтерпретацію мовою мистецтва, розкриваючи у творі глибинні духовні і філософські ідеї.

Від початку ХХ ст. актуальним у мистецтві стало відображення в художніх творах сторінок з літопису життя Шевченка, що призвело до формування своєрідного культурного коду, пов'язаного з його постаттю, оскільки в різних художніх інтерпретаціях було створено образ, упізнаваний на широких просторах [4]. Насамперед, це стосується портрету, де спостерігаються три типи зображень поета -- в молоді роки (за автопортретом, 1840), у зрілому віці, з бородою, в шапці та кожусі (за фотографією А. Деньєра, 1859) та в костюмі з вусами і поголеною бородою (за фотографіями І. Досса, Д. Здобнова, 1858; Ф. Шпаковського, 1858--1859). Багато художників, які писали чи гравірували портрет, ліпили погруддя Шевченка, вносили своє розуміння цієї постаті, тому він поставав борцем, пророком, апостолом правди, мислителем, людиною з багатьма іншими характеристиками. Але при всьому розмаїтті образів, що відповідали фізіономічним рисам митця, варто зазначити найвиразніші роботи І. Крамського (1871), І. Рєпіна (1888), Ф. Красицького (1894), В. Беклемішева (1899) та ін. Сучасні художники, оперуючи створеною за більш ніж 150 років шевченкіаною, намагаються інтерпретувати його образ у новітніх формах та техніках, підносячи значення Шевченка до планетарного рівня, аби розкрити нові грані творця. шевченкіана художній інтенція візуальний

Глибину образу у портреті, що своєрідно репрезентував постать Шевченка у різні роки, на поч. ХХ ст. доповнила тематична картина, в якій розкривалися важливі моменти в його долі: роки дитинства і юності, навчання в Імператорській академії мистецтв, перебування на Україні, роки заслання, зустрічі з визначними особистостями того часу тощо. У цьому напрямі митці створили досить велику кількість картин, гравюр, рисунків, скульптур, творів декоративно-прикладного мистецтва і т. ін., в яких втілили характерні риси зовнішності Шевченка та його внутрішній світ. Першими роботами у цьому жанрі стали картини І. Іжакевича «Т. Г. Шевченко в майстерні у В. Ширяєва» (1933--1934), «Тарас Шевченко -- пастух», «Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною», «Похорон Шевченка» (усі -- 1935), кілька варіантів «Мені тринадцятий минало...» (1935--1938). Оригінальне трактування сторінок життя поета у свої роботах представили художники С. Бесєдін, П. Борисенко, М. Жеваго, М.Азовський, С. Прохоров та ін. Низка митців долучилася до підготовки першого альбому «Тарас Шевченко. Автолітографії художників м. Харкова, присвячені 125-роковинам з дня народження великого поета-революціонера» (Харків, 1939). У повоєнний час тема жанрових композиції розширилася, зокрема Г. Меліхов у картині «Молодий Тарас Шевченко в майстерні у К. Брюллова» (1947) зафіксував ключову зустріч у житті художника-початківця, що відкрив для себе світ високого мистецтва й водночас здобув звільнення з кріпацтва.

Творчі інтенції митців у шевченкіані стали більш розмаїтими у зв'язку з відзначенням 100-річчя з дня смерті (1961 р.) та 150-річчя з дня народження Шевченка (1964 р.). Ці ювілейні дати спонукали представників різних видів мистецтва глибше осягнути велич цієї постаті, оцінити його творчий доробок та вплив на сучасників і майбутні покоління. На ювілейних виставках презентовано твори більше ніж 1700 авторів. Прагнучи розкрити образ Кобзаря у хвилини роздумів, М. Божій у картині «Думи мої думи...» (1959--1960) зобразив його на тлі безкраїх азійських степів. Поет ніби протистояв стихії, потужним струменям вітру, а низька лінія горизонту надавала постаті певної монументальності, ніби підкреслювала його незламну волю.

У1970--1980-ті шевченкіана поповнювалася роботами з глибоким філософським підтекстом, в яких творчі інтенції митців були спрямовані на створення збірного образу Шевченка. Серед таких картини В. Петрова «Поет і Муза» (1985--1986), В. Забашти «Апостол правди і свободи» (1988). Водночас було створено роботи, в яких превалювала лірика, романтичні віяння, своєрідні алюзії на прагнення Шевченка змінити долю свою і українців. До таких належать живописні полотна Л. Бессараби «Т. Г. Шевченко у м. Кам'янці-Подільському» (1980), М. Божія «Т. Г. Шевченко на Дніпрі» (1985--1986), О. Артамонова «Велика дружба (Т. Шевченко і М. Щепкін)», Е. Базилянського «Осінній ранок», В. Сингаївського «На батьківщину (Воля)», М. Чорного «Тарас Шевченко з братами Йосипом та Микитою» (усі -- 1989), В. Березового «Реве та стогне Дніпр широкий.» (1982). Мовою графіки, що надавала більш чіткого вираження образу та його емоційному ладу, полишаючи за лаштунками півтони, було створено низку портретів поета М. Андрійчуком (1973, 1978), І. Крислачем (1983), В. Перевальським, Ф. Глущуком (обидва -- 1987). О. Данченко у техніці офорту виконав портрет молодого Шевченка у Петербурзі, який вміщено на фронтиспісі «Кобзаря» (Київ, 1984). До видання «Кобзаря» (Київ, 1986) В. Куткін виконав декілька портретів поета у техніці літографії (суперобкладинка, фронтиспіс, шмуцтитул), орієнтуючись на автопортрети періоду заслання та фотографії 1859--1860-х. У цей період шевченкіана значно збагатилася книжковими знаками -- екслібрисами, які стали динамічними, сповненими особливої художньої наснаги, самобутності. Зокрема Е. Ледньов створив «Шевченкіану О. Кузьменка» (цинкографія, 1984), О. Криворучко «Із книжок О. Кузьменка. Т. Г. Шевченка» (інкорель, 1985), М. Бондаренко «Книга К. Бердимуратова» (лінорит, 1986), О. Литвинов «Зкниг В. М. Манжуло» (гравюра, 1986), І. Балан «Шевченкіана Івана Балана» (цинкографія, 1987), М. Малишко «Книга Леся Танюка» (кольоровий дереворіз, 1988), І. Федоренко «Vilnius-Metropolis-Lituamae. Іонас Рустемас -- учитель Т. Г. Шевченка» (лі- норит, 1989), О. Горбоконь «Шевченкіана В. М. Бакуменка» (цинкографія, 1989), Б. Куновський «З книг Андрія В'юника» (1987), «З книг В. Онищенка» (1988), «Шевченкіана А. Ялового (усі -- гравюра на пластику, 1989), В. Куравський «Шевченкіана Петра Прокопіва» (ліногравюра, 1983) та ін. Художникиусвоїх графічних мініатюрах використовували різні за віком автопортрети та фотографії поета. Портрет молодого Шевченка став основою для створення В. Вечерським екслібрису «Шевченкіана В. Костенка» (кольоровий лінорит, 1978).

Скульптурний портрет створив І. Гончар (1982), В. Варавва -- погруддя Шевченка (дерево, різьблення, 1984), Ю. та М. Амбіцькі -- півфігурний портрет поета (1988); Г. Кальченко -- барельєф (бронза, 1973). Своєрідною інтерпретацією образу Шевченка вирізняються твори декоративно-прикладного мистецтва. Зокрема М. Грепиняк виконав дерев'яну плакету з портретом поета (1970-ті), а на замовлення Канівського меморіального музею Шевченка -- тематичну таріль «Шевченко над Дніпром» (дерево, інкрустація, 1980-ті). До 175-річчя з дня народження поета майстер виконав таріль з його портретом (дерево, різьблення, інкрустація, 1989), яку передав в дарунок Музею Шевченка в Палермо (Канада), та серію книжкових знаків, присвячених поетові. Т. Демченко у 1977--1978 рр. на замовлення Канівського музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» створив 6 керамічних виробів на шевченківську тематику, а 1977 р. -- дві декоративні вази з рельєфним декором та портретом Кобзаря: до однієї з них прикріплено стилізовану кобзу, на деку якої нанесено зображення погруддя поета в профіль.

Україна часів незалежності вплинула на розвиток шевченкіани, в якій відбулися зміни у змістовному та формальному вирішенні, що обумовило створення композицій, в яких образ Шевченка розкривається через його духовність, індивідуальність, аксіологічні основи. Ці чинники визначають нові критерії в оцінці важливих для сучасної держави культуротворчих основ. Висвітлюючи яскраві сторінки з життя Шевченка, зображуючи його характерні риси, сучасні митці прагнуть наповнити образ саме цими ціннісними характеристиками. Це позначено у портретах роботи І. Лободи, Я. Мацелюха, О. Івахненка, М. Андрійчука, С. Грущенка та ін. Широким діапазоном художніх інтенцій вирізняються тематичні живописні композиції І. Гавришкевича «Шевченко. Молитва» (1993), «Дума про Берестечко» (1990), екслібриси з портретами Шевченка -- О. Микловди (1991), Б. Романова (1996), С. Боровського (1993), О. Верещагіна, О. Горбоконя. Скульптурні портрети Шевченка виконали Ю. та М. Амбіцькі (1998), В. Бородай (1991), А. Ігнащенко (1989), М. Котко (1992), О. Скоблі- ков (1993). А. Кущ (1987) уповен зріст відобразив митця у роботі «Пророк» (1991) та створив тематичні композиції, в яких поета відтворено як у молоді, так і зрілі роки: «Шевченко та Рєпніна (Велика любов)» (1990), «У літньому саду», «Думи мої, думи...» (обидві -- 1992). М. Котко також відобразив Шевченка на повен зріст у роботі «Думи мої, думи.» (гіпс тонований, 1999). Своєрідно інтерпретований його образ поета у виробах декоративно-прикладного мистецтва, зокрема В. Волощак виготовив дукач із зображенням Т. Шевченка та нагрудний знак з його портретом (обидва -- 1989).

Протягом 1987--2004 рр. М. Стороженко працював над художнім втіленням власних роздумів над поезією та творчістю генія Шевченка. Він створив 42 багатофігурні композиції у стилістиці бароко, якими ілюстровано видання «Мій Кобзар» (Київ, 2004; Київ, 2010) з авторськими текстами-есе (2000) підними. У багатьохз них присутній образ поета як головної дійової особи або пасивного персонажу сцени, що яскраво демонструють такі роботи: «До Основ'яненка», «Думи мої, думи мої.», «Гайдамаки», «Розрита могила», «І мертвим, і живим, і.», «Заповіт», «Мені однаково», «Пророк», «Хіба самому написать», «Юродивий», «Доля. Муза. Слава», «Марія», «Осія. Глава XIV», «І день іде, і ніч іде», «Чи не покинуть нам небого» та ін. Художня мова творів поєднує риси графіки і живопису, на синтезі яких автор розкрив найглибші почуття і думки митця при написанні поетичних творів. У цих творах Стороженко не прив'язується до конкретного рядка чи епізоду шевченкових поезій, а йде від усвідомлення певного цілого вірша чи поеми «Кобзаря», усієї творчості поета, його світогляду. «У Шевченка все говорить з усім, все промовляє, звучить і рухається. Таку поезію в реальну форму не втиснеш», -- висловлюється художник. Тематичний стержень творів, виконаних авторською технікою, розкриває трагічну долю українського народу від Київської Русі до сьогодення. Виразний малюнок віртуозно оперує простором і часом, створюючи конструктивну систему, в якій переплелись розмаїті самобутні образи. Монохромна палітра кожного сюжету збагачена стильовими нашаруваннями, особливо проявилися маньєризм і бароко. І саме в такій формі максимально точно передається духовна вертикаль рядків Шевченка, в яких співіснують земне й небесне, тілесне й духовне.

У 2000--2010-ті звернення до постаті Шевченка у творчості художників стає більш актуальним, що позначилося на відображенні широкого біографічного матеріалу у тематичних композиціях. Події з біографії поета своєрідно інтерпретував живописець І. Гавришкевич, який у своїх творах через призму власного бачення, ставлення та розуміння теми передає образ митця на тлі історичної канви чи філософських роздумів. Серія створена під час експедицій шевченківськими місцями, організованої музеєм Шевченка у Львівському Палаці мистецтв: «Козацький похід» (2002), «Думи мої», «Мангишлацький сад», «Біля старого храму» (усі -- 2003), «Нічне сяйвона Шевченківськійкручі» «Козацькимистежками» (обидві -- 2004), «Дніпроширокий» (2005), «Шевченко і архангел» (2007)та ін.В. Гонтарів написав картину «Доля» (2007). Ф. Гуменюк, продовжуючи у своїй творчості шевченківську тему, започатковануще у 1980-х, намалював полотно «Дивлюсь, аж світає.» (2007) та триптих «Доля. Муза. Слава» (2010), де ретроспективно представив життєвий шлях поета. Образ Кобзаря став непроминальним і в роботах В. Франчука «В пісках Кос-Аралу. Т. Шевченко» (2011), О. Ворони «Таке воно життя», В. Ковтуна «Наш Тарас» (2008), «Т. Г. Шевченко», «Тарасова світлиця» (обидві -- 2012), В. Чаус «Люди і долі» (2012), О. Сердюка «Т. Г. Шевченко» (2012). В. Лопата виконав портрет Шевченка для стогривневої банкноти (2005). Драматизм долі поета зуміли відобразити в його портретах Б. Мусієвський «Тарас Шевченко» (2005) і Є. Безніско (2011). Ця ж тенденція прослідковується і в екслібрисі М. Неймеша для Б. Романова «Думи мої, думи мої, ви мої єдині. Т. Шевченко. 190 років» (2004).

М. Котко створив скульптурний портрет Шевченка (2002), Р. Романишин -- тематичну композицію «Тарас Шевченко на Кос-Аралі» (2003), А. Сухорський «Мені тринадцятий минало» (2004), А. Кущ -- «Юність поета» (2000), «Шевченко-художник та його муза» (2011).

Серед творів декоративно-прикладного спрямування вирізняються роботи М. Грепиняка -- тематичний дерев'яний таріль «Т. Г. Шевченко» (2004), П. Печорного -- дві тарелі з портретами митця «Шевченко-художник» і «Шевченко поет» (обидві -- 2009), вирішені мовою декоративної форми. їхнім композиціям притаманні епічність, ліризм, традиції національної культури, що відображені як фрагменти з життя народу, подібно до клейм, навколо постаті митця. Така оповідність у формуванні образотворчого поля передає найглибші опінії Шевченка стосовноУкраїни. А. Буйгашеваутематичномукилимі «Заповіт» (ткання, вовна, 2010), відобразила молодого поета у пориві творчих звершень. Своєрідно інтерпретовано образ Шевченка В. Волощаком в ювелірних жіночих прикрасах -- гривна, брошка (2012), де портрет молодого поета обрамовує калинове листя.

М. Стороженко. Ілюстрація до видання «Кобзаря» польською мовою

Він також виконав «Портрет Тараса Шевченка» (2007). Л. Конопко, створюючи рушники на шевченківську тематику (2000--2014), у двох з них зобразила портрет Шевченка у зрілому віці. Як копію його автопортрета (1840) в аналогічній техніці здійснила роботуЛ. Костенко (2010-ті). Н. Литовченко присвятила митцю килим-триптих «Т. Г. Шевченко» (ткання, вовна, 2011), складовими якого є тематичні композиції -- «Гайдамаки», «Катерина», що обрамовують центральну композицію, в якій міститься його портрет. Образне вирішення триптиха позначене філософським трактуванням, що торкається вічних людський цінностей -- миру, любові, роду.

В Національному музеї Тараса Шевченка пройшла виставка конкурсних робіт на визначення логотипу для відзначення 200-річчя від дня народження поета, де серед численних композицій апробовано найбільш відомі його образи, створені на основі автопортрету (1840) і фотопортретів (1858--1860 рр.). У цих графічних роботах ключовим стало поєднання образу, ювілейної дати і символу держави -- прапора; багато хто з митців вводив національні символи -- калину, український орнамент.

Підсумовуючи здійснене дослідження, варто відзначити, що цінність, оцінка й інтенціональність складають єдине ціле, а їхній вияв у культурологічному дискурсі сучасності надає можливість визначити пріоритетність творчої думки, в якій важливе місце займає шевченкіана.

Література

1. Гагарин А. С. Проблема интенциональности в философской антропологии // Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения российской академии наук. -- Екатеринбург, 2008. -- Вып. 8. -- С. 69.

2. Герас Ю.А. Интенциональные состояния // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. -- М., 2008. -- № 74, вып. 1. -- С. 120.

3. Савицкий В. Английская фразеология: проблемы моделирования. -- Самара, 1993. -- С. 117.

4. Полонська Н., Юр М. Іконографія Шевченка // Шевченківська енциклопедія: У 6 т.-- К., 2013. -- Т. 3. -- С. 76-85.

Размещено на Allbest.ru