Концептуальні засади розвитку перформанс-арту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні засади розвитку перформанс-арту

Дмитро Гончаренко

аспірант ІПСМ НАМ України

Анотація

Стаття Д. Гончаренка «Концептуальні засади розвитку перформанс-арту» присвячена дослідженню провідних засад формування перформанс-арту. Розглядаються принципи, які стали базовими для перформанс-арту як виду мистецтва, що сполучає практики різних художніх напрямів.

Ключові слова: синкретизм, перформанс-арт, синтез мистецтв.

Аннотация

Статья Д. Гончаренко «Концептуальные начала развития перформанс-арта» посвящена исследованию ведущих основ формирования перформанс-арта. Рассматриваются принципы, которые стали базовыми для перформанс-арта как вида искусства, объединяющего практики различных художественных направлений.

Ключевые слова: синкретизм, перформанс-арт, синтез искусств.

Summary

The article «Conceptual bases of performance art's development» by D. Goncharenko studies the bases of performance art development. The author discusses the principles, which became the base for performance art as an art form that combines the practices of the different artistic directions.

Keywords: syncretism, performance art, synthesis of arts.

Сучасний перформанс-арт сформувався як явище, що поєднує у собі досягнення і засоби не лише різноманітних художніх напрямів, але й технічних прийомів, які супроводжували науково-технічний розвиток людства останні десятиріччя.

Новітні медіа-технології активно використовуються у створенні синкретичного витвору перформанс-арту. Зокрема, сучасні цифрові технології стали технічним фундаментом для виникнення таких унікальних напрямів, як мережевий та інтерактивний перформанс. Дослідники часом полярно розділяються у своїх поглядах на сучасний розвиток перформанс-арту. Одні переконані, що комп'ютерні технології лише декорують ті методи і прийоми, що вже давно були втілені, нібито нічого кардинально нового завдяки медіа-засобам не відбувається. Інші ж дослідники стверджують, що цифрові технології змінили не тільки підходи до створення витвору мистецтва, але й революційно видозмінили парадигми взаємодії людини з матеріальними і віртуальними площинами. Такий критичний поділ залежить від різних співвідношень і перспектив, що визначаються культурою та ідеологією суспільства. Відчуття новизни комп'ютерних технологій найбільш яскраве, коли вони сприймаються в контексті інструментів для значних соціальних, культурних та мистецьких змін. У цьому сенсі вони вбачаються генераторами переоцінки та переосмислення моделей художніх і комунікаційних технік і парадигм. Але коли цифрові технології розглядаються у співвідношенні з давнішими комунікаційними засобами та художніми формами, то стає легко провести близькі паралелі і аргументувати протилежне.

Зрештою, танець, театр і мистецтво перформансу завжди були міждисциплінарними, або «мультимедійними», формами. Протягом століть танець розвивався у тісному зв'язку з музикою і включав у себе візуальні елементи: реквізит, декорації, костюми і світло для посилення враження від функціонування тіла в просторі. Театр від своїх ритуальних коренів через класичні прояви до сучасних експериментальних форм також використовував перелічені засоби, традиційно висуваючи вперед людський голос і промовляння текстів. Протягом століть театр швидко розпізнавав і використовував драматичний і естетичний потенціал нових технологій: від застосування перспективних картин і механічних пристроїв, електричних, газових, світлових ефектів до сучасного використання комп'ютера для контролю освітлення, звуку і зміни декорацій для створення неймовірних відео- та аудіо-ефектів.

Коріння ж синкретичного перформанс-арту можна відстежити ще десятиліття або навіть століття тому. Власне, подібно до цифрового мистецтва, як переконливо демонструє Олівер Грау (Oliver Grau) у своїй праці 2003 року «Віртуальне мистецтво» (Virtual Art), здійснюючи майже археологічний аналіз віртуальної реальності і середовищ занурення за два тисячоліття, від фриз стародавніх Помпей 60-го року до нашої ери до настінних панорам ХХ століття. На цьому шляху Грау розглядає французькі фрески XIV століття, стельові картини в Італії XVI століття, оптичні ілюзії пізнього Ренесансу та панорами великих художників [2].

Синкретичний перформанс-арт є продовженням безперервної історії запозичення та адаптації технологій для збільшення естетичного ефекту і видовищності, емоційного і чуттєвого впливу, гри значень, символьних асоціацій та інтелектуальної сили перформансу та візуального мистецтва. Однією з ранніх синкретичних практик реалізації перформансу через танець був досвід танцівниці Лої Фуллер, що показала цікавий приклад, роблячи екстраординарні експерименти в 1889 році з «новою» тоді технологією електрики. Фуллер, сучасниця Айседори Дункан, виступала, одягнувши великі напівпрозорі газові вбрання, тримаючи в руках жезли для збільшення довжини своїх рук (ставшипрообразом «The Pole Dance» Оскара Шлеммера в 1927 році і «Extended Arm» Стеларк у 2000 році, що втілили образ робототехнічної ери). Будучи першим сучасним хореографом, що використала нові технології, вона продовжила свої експерименти до 1923 року (проживши до 1928-го), поєднуючи кінопроекції і світлові ефекти як засоби, що трансформували форму її тіла в живий перформанс, навіть створивши танець, в якому її костюми світилися, як радій.

Витвори Лої Фуллер можна розглядати як передвістя способу, що застосовував Вейн МакҐреґор (Wayne McGregor) у роботі зі сценічним світлом у своєму соло «Кіборг» 1995 року, де світлові декорації є фрагментами його танцюючого тіла, змушуючи його трансформуватися з однієї форми в іншу, висвітлюючи одні частини тіла і затіняючи інші. В. МакҐреґор, один з лідерів британського цифрового танцю, використовує старі технології для отримання нових ефектів, викликаючи візуальні відлуння однієї з піонерок технології танцю.

Здійснюючи історіографію синкретичного перформанс-арту, слід згадати композитора Ріхарда Вагнера і його ідеї «сукупного художнього твору» (Gesamtkunstwerk). Бачення Вагнера, виражене в таких роботах, як «Твір Майбутнього» 1849 року, являло собою творче об'єднання багатьох форм мистецтва: театру, музики, танцю, співу, драматичної поезії, дизайну, світла і візуального мистецтва. Вагнерівська концепція відображає суть перформансу в його прагненні до максимального чуттєвого впливу на реципієнта. Ідея «твору майбутнього» виражена в його «музичних драмах» (він зневажав тих, хто описував його роботи як «оперу») і представлена не тільки в об'єднанні різних форм мистецтва, але також і в основі багатьох мультимедійних творів. Вагнер намагався повністю занурити глядача, використовуючи різні технічні та художні стратегії: від видалення оркестру з поля зору до заперечення будь-якого «ефекту відчуження» завдяки використанню гіпнотично повторюваних музичних лейтмотивів і тривалому звучанню нот.

Мистецтвознавець Дж. Л. Штайн переконаний, що Вагнер справив значний вплив на зародження експериментального театру, а узагальнення художнього бачення ідеї «сукупного художнього твору» (Gesamtkunst-werk) справили тривалий і серйозний вплив на подальші теорії і практики перформансу ХХ століття.

Ідея «сукупного художнього твору» (Gesamtkunstwerk), проголошена Вагнером, знайшла безліч прихильників на початку ХХ століття: від «Cabaret Voltaire» Хуго Баля (Hugo Ball) до теорій Антонена Арто (Antonin Artaud), дизайну поглинаючих медіатеатрів і перформансів, здійснених художниками німецького Баухаусу. Використання світла і кінопроекції для повної переорієнтації простору стандартної портальної арки в театрі було основним у теоріях Ласло Мохой-Надя (Laszlo Moholy-Nagy) і концепції сферичного театру Андреаса Вейнінгера (Andreas Weininger), U-Театру у Фаркаса Мольнара (Farkas Molnar) і Total Theatre у Вальтера Гропіуса (Walter Gropius).

Художники Баухаусу, чия перша публічна виставка 1923-го року називалася «Мистецтво і технологія -- нове єднання» (Art and Technology -- A New Unity), вплинули на постановку ідей про посилення і реконфігурацію художніх і драматичних форм, використовуючи простір і час. Мистецтвознавці, що відстежують практики перформанс-арту через експерименти модерністських рухів авангарду раннього двадцятого століття, проаналізували широкий спектр впливів: від експериментів Шлеммера і Гропіуса з Баухаусом до футуризму, конструктивізму, експресіонізму, дадаїзму і сюрреалізму.

На початку ХХ століття італійські футуристи працювали над синтезом і технологією форми перформансу подібно до того, як виконавці перформансу намагаються працювати сьогодні, використовуючи комп'ютерні технології. Прославляючи «машину» і нові технології того часу, футуристи намагалися прийти до мультимедійного синтезу художніх форм і поєднання мистецтва з технологіями. У 1916 році цьому задуму була надана своєрідна математична формула. Ось таке поєднання було запропоноване для створення синтетичного театру: живопис і скульптура, пластичний динамізм, вільне слово, створений шум, архітектура [1].

Центральні філософські та стилістичні елементи футуристичного перформансу, такі як пластичний динамізм, одночасність і інтерактивність, відповідають основним ідеям сучасного синкретичного перформансу. Наприклад, п'єса Марінетті «Simultaneia» 1915 року містила дві окремі розповіді, що оповідуються паралельно, а в «I Vasi Communicanti» 1916 року перегородки відокремлювали різні дії, що відбувалися у трьох не пов'язаних між собою місцях. В обох п'єсах межі між цими різними вимірами руйнуються, коли дійові особи перетинають огорожі і потрапляють до сусідніх просторів.

Поєднання різних художніх елементів і одночасне оповідання різних історій, присутнє в футуристичних перформансах, продовжилося в перформансах анархічного, алогічного «антимистецтва» дадаїзму і сюрреалізму в 1920-х.

Техніки, застосовувані в футуристичному живописі та фотографії для відображення руху в часі, містять паралелі з цифровими ефектами руху і мультиекранними техніками, що звичайно застосовуються в перформанс-арті. Зокрема, футуристична фотографія (відома як «хронофотографія», або «фотографічний динамізм») також використовувала засоби визначення та захоплення «силових ліній» руху, що відбувається в часі. Італійські брати Антон Джуліо (Anton Giulio) і Артуро Браґалья (Arturo Bragaglia) створили безліч вражаючих фотографій, експонуючи негатив на кілька секунд, чітко захоплюючи статичні початкове і кінцеве положення рухів людини, розмиваючи проміжні фази. Таким чином передається рух у часі, поширюючись по простору фотографії, а людські обличчя і тіла розмиваються, як примарні фантоми [3].

Сьогодні ефекти стробоскопічного руху та візуального розчинення тілесних форм, що асоціюються з футуристичною естетикою, є звичайними у відеоінсталяціях перформанс-арту і медіа-мистецтві. Як приклад можна навести призматичні ефекти розділення і струсу тіла у роботі театру танцю Бада Блюменталя (Bud Blumenthal) «Les Entraillesde Narcisse» 2001 року, де екранна проекція танцівника розділяється, утворюючи примарні сліди, що переміщуються навколо фігури зі звуком електричних розрядів.

Такі ефекти розділу з'явилися на сцені також у динамічній формі. Для «Scanned» 2000 року Крістіан Зіґлер (Christian Ziegler) комбінує і встановлює взаємозв'язок між живими зйомками і статичними цифровими хронографічними формами, використовуючи відеокамеру для періодичного запису коротких уривків рухів, виконуваних танцівницею Монікою Ґоміс (Monica Gomis). Він застосовує спеціально створене програмне забезпечення, що працює з відеозображенням, для отримання незвичайних статичних зображень, які відображають рух, що з'являється і поступово змінюється на проекційному екрані. Схожі на живопис результати передають розмитість руху і поділ простору, як у хронофотографії, маючи при цьому свою власну унікальну естетику, змішуючи геометричність, фотографічність і аморфність. Чіткі краї холодних блоків кольору і реалістичні фото- фрагменти частин тіла змішуються з цілком абстрактними, кольоровими і розмитими, тремтливими траєкторіями кінцівок, що складаються з щільної мережі точок і ліній [4].

Футуристи використовували механічні камери, щоб запропонувати нове, механічне бачення світу, що відображає і зберігає час і простір таким способом, який перебуває за межами людських можливостей. У добу цифрових технологій діє подібна філософія. Використовуючи новітні медіа, реалізувати ідеї футуристичних візій стало простіше.

Експерименти доби художнього авангарду та синкретичні концепції попередників створили особливу платформу для розвитку перформанс-арту як такого виду мистецтва, що поєднує у власній художній практиці методи і прийоми різноманітних мистецьких напрямів.

перформанс арт мистецтво художній

Посилання

1. Герман М. Модернизм: Искусство первой половины ХХ века. -- СПб., 2003.

2. Турчин В. С. По лабиринтам авангарда. -- М., 1993.

3. Goldberg R. L. Performance Art: From Futurism to the Present. -- N. Y., 2011.

4. Bonney J. Extreme Exposure: An Anthology of Solo Performance Texts from the Twentieth Century. -- N. Y, 1999.

Размещено на Allbest.ru