Унікальність та індивідуалізм культури народу й архітектури українського села

Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІКАЛЬНІСТЬ ТА ІНДИВІДУАЛІЗМ КУЛЬТУРИ НАРОДУ Й АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА

Романа КЮНЦЛІ, Андрій СТЕПАНЮК

Постановка проблеми

Глобалізація сучасного світу, інформаційні технології сприяють поширенню у світі універсальних схем життя людства. Однакові технології, універсальність у будівництві та виробництві сприяють формуванню стандартної поведінки людини, стандартного мислення, стандартних дій.

У часи масштабного прогресу для збереження індивідуальності та унікальності кожному народові необхідно звернутися до витоків своєї культури до національних традицій в архітектурі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До питання універсалізму та унікальності української культури зверталися І. Шавкун, Г. Горинь, значення традицій в культурі українців досліджували Г. Сковорода, М. Максимович, І. Срезневський, П. Куліш, М. Костомаров, Т. Шевченко, Д. Донцов, Ю. Липа, над питанням традиціоналізму у новітній період працюють О. Забужко, О. Баган, Ю. Борисова, Г. Лозко та багато ін.

Питання традиціоналізму було одним із основних у творчості великих архітекторів сучасності Ле Корбюзьє, Френка Ллойда Райта, Кензо Танге, низки українських архітекторів.

Постановка завдання

Період побудови розвинутого соціалізму характеризувався космополітичними поглядами в соціально-економічному, культурно-побутовому та інших сферах суспільного життя. У цей час національна культура та архітектура побудована на засадах традицій, які є унікальні для кожного народу, була підмінена інтернаціональною культурою та архітектурою, що призвело до деградації як культури в цілому, так і архітектури зокрема.

Повернення до витоків національної культури та традицій в архітектурі, творче осмислення їх індивідуальності й унікальності, на думку авторів є необхідною умовою розвитку національної культури та архітектури у сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу

Через засоби масової інформації людям диктують, що є добре, а що -- погано. Скажімо, серед засобів боротьби заохочуються мирні демонстрації, а будь-яке насильство в суспільстві засуджується. Через телебачення ми дізнаємося, як правильно потрібно спілкуватися, вести ділові переговори, бізнес, правильно харчуватися, робити ремонт, вести себе в сім'ї, виховувати дітей тощо. Такі універсальні поради змушують індивідуума замислюватися над своїм життям, робити в ньому корективи і адаптувати свою поведінку відповідно до вимог суспільства.

Слід зазначити, що такі корективи людина робила завжди, але орієнтиром для українців були церква, батьки, школа. Тобто ті установи, які постали на рідному українському ґрунті, були поширювачами і оберегами місцевої культури і давньої моралі. Особистість формувалася на національних і християнських засадах, вважала себе членом великої української сім'ї і могла себе ідентифікувати з певним народом.

Згідно з визначенням соціологічного енциклопедичного словника, «ідентифікація (від лат. identifico -- ототожнення) -- встановлення тотожності об'єктів на основі тих чи інших ознак» [4, с. 93].

Ідентифікація є необхідним фактором життя індивіда, що забезпечує йому колективну безпеку, спільні цінності, захист від психологічної самотності.

Проте кожен індивід, ідентифікуючи себе з певною групою людей, прагне до визнання своєї унікальності.

Унікальний -- надзвичайний у якомусь відношенні; рідкісний, винятковий [3, с. 451]. Унікальність потрібна для усвідомлення своєї потрібності громаді чимось, чого не мають інші, для самоствердження у громаді та виокремленні з неї. Отже, одночасно з потребою ідентифікації з громадою, індивід прагне до виокремлення з неї. Така природна психологічна риса притаманна не тільки окремій людині, але й народам.

І хоча відомий соціолог Р. Робертсон зазначає, що «глобальне не може бути протиставлено локальному, універсальне -- частці», а далі, що «Локальне є аспектом глобалізації, глобальне створює локальне» [5, с. 93], слід додати, що не глобальне створює локальне, а локальне створює глобальне, оскільки глобальне не виникло само по собі, а виникло поглинаючи локальне. Локальне залишається локальним, тому що не піддалося поглинанню глобальним.

Сьогодні ми стикаємося з глобальними економічними проблемами, глобальними дослідженнями, економічними і політичними процесами. Проте найважче глобалізації піддаються культурні надбання старих націй. Власне ці культурні самобутні острівці і є гальмами, що стримують процес глобалізації, уніфікації, поглинання і нівелювання окремих націй та народів.

У світі великих проблем, появи і зникнення держав з політичної мапи, масштабних проектів стало модним почувати себе особистістю з великою історією, освідченими пращурами, давніми традиціями. У час масштабного прогресу стало модним демонструвати свою індивідуальність, свою унікальність, за можливістю доводити своє шляхетне походження або бодай мати у своєму генеалогічному дереві порядних людей чи добрих господарів.

Так і кожен народ, який має державу чи мріє про неї, намагається довести свою унікальність перш за все демонструючи тисячолітні артефакти, що таяться у шарах ґрунту чи дійшли до нас у вигляді літописів тощо. Не випадково, історики Російської Федерації сьогодні так завзято прив'язують свої витоки до Київської Русі та доводять своє правонаступництво. Велика держава прагне утвердитися через велику історію. Карели, чудь заволоцька, марійці, меря, мурома, мордва -- ось народи, землі яких складають Російську Федерацію. Історія власне цих народів повинна лягти в основу історії сучасної Росії. Проте минуле цих племен скромне і тихе, а тому не може стати історичном базисом держави, яка претендує на роль імперії. Московські історики скоріше скористаються історією своїх завойовників-русичів, які прийшли на територію вищезгаданих племен, завоювали їх землю, оселилися і змішалися з місцевим населенням, утворюючи новий євразійський тип людини, який за своїм антропологічним складом нічого спільного не має з древлянами, полянами, сіверянами, радимичами, в'ятичами, кривичами, білими хорватами, волинянами тощо.

Українському народові не потрібно доводити свою унікальність чи прив'язувати свою історію до історії великих держав-імперій. Культурна спадщина українського народу є тим лакмусовим папірцем, який показує особливість, унікальність народу України. Свого апогею українська культура досягала в найтяжчі моменти перебування України під політичним гнітом інших держав, що свідчить про велику тягу до свободи, бодай внутрішньої. Ріка української ментальності взяла свої витоки з найдавніших часів трипільської культури і крізь віки, поповнюючись струмками різних праслов'янських племен, народів, які проживали на території сучасної України: скіфів, греків, сарматів, кіммерійців, перетворилась у повноводну артерію світового організму.

Географічний та кліматичний фактори поступово сформували землероба. Землеробство розвинуло в українців любов до землі, пошану до неї, повагу до того, хто володів землею і зневагу до того, хто був ледарем, пияком, що пропив чи заставив у лихваря землю. В українців розвинувся культ праці. Слово земля завжди вживається з прикладкою -- матінка. Земля годує, дає сили, дає останній притулок. Усі божества слов'ян, а також свята були пов'язані з землею та урожаєм. Життя у сільських хліборобських громадах почало регламентуватися сукупністю неписаних норм, які визріли на традиціях давньоруського права. Воно, як писав П. Єфименко [2, с. 648-649], було правом хліборобів, правом українського селянства, не виходило за межі сільських околиць, не піднімалося вище рівня відносин сільського трудового життя.

Багата людина обов'язково мусіла мати землю. Земля піднімала статус свого господаря, робила з нього поважного члена громади і мудрого порадника. Земля стала мірилом багатства. При виборі опікуна для сироти громадою села бралася до уваги не тільки ступінь родинного зв'язку між сиротою та опікуном, але й його уміння керувати господарством, бо насамперед від збереження і примноження спадку сироти залежала його доля [1, с. 80].

Висновки

Оскільки українці -- це в основному сільські жителі, то культура їх найбільше втілилась в плануванні та архітектурі села, в ритуалах, які пов'язані з власною оселею.

Унікальність української архітектури, український індивідуалізм, який є однією з основних рис української ментальності, найбільш виразно проявив себе в забудові сільських поселень в облаштуванні життєвого середовища.

Однією з основних особливостей забудови українського села є композиційне підпорядкування його основній домінанті якою завжди була церква. В центрі українського села, як правило, стояв храм. Всі композиційні вісі орієнтували на церкву. Біля церкви могла бути школа, яка теж належала до важливих громадських споруд. Церква на рівнинній території стояла у центрі і композиційно завершувала візуальний силует українського села. У гористій місцевості церква була на найвищому місці. Шинок не міг розташовуватись біля церкви.

Забудова переважно велася без порушення рельєфу місцевості, що свідчило також про шанобливе ставлення до землі і всього, що росте на ній. Кожен будинок вписувався в існуючу забудову, вулиці формувались відповідно до природного ландшафту.

Хати, зазвичай, трикамерні, двоскатні, вікнами до сходу, одне вікно покутнє, до півдня або південного-сходу, залежно від місця забудови, -- мазанки або дерев'яні зруби. Українці декорували свої оселі різьбою, розписами, насадженнями з живих квітів. Інтер'єр хати чітко визначений: біля дверей з одного боку -- піч, з другого -- мисник, навпроти дверей, у куті справа -- покуття, тобто сіл з лавами, над якими невеличкий іконостас з свічкою, освяченим зіллям, святою водою. Біля хати обов'язково був садочок та город з грядками, господарські споруди були завжди більшими від житлових споруд, що свідчило про заможність селянина. Хати разом з усім господарством огороджувались тином.

Село поділялося на кутки, часто такий поділ мав прихований соціальний характер. За дослідженнями Г. Горинь назва кутка Голодівка, що зустрічається в селах Самбірщини, Дрогобиччини, вказує на те, що тут ще у ХІХ ст. селилась біднота; окремі окраїни (Козолупи, Кушнірівка) біля Старого Самбора були місцем компактного проживання кушнірів. Кожна така мікрогромада в певних ситуаціях відстоювала свої інтереси, але коли йшлося про спільні справи села, ніколи себе не протиставляла [1, с. 25].

Творче переосмислення унікальності української народної архітектури, широке застосування традиційних методів та прийомів забудови і об'ємнопросторових вирішень будівель і споруд в сучасних умовах масової розбудови та реконструкції села набуває особливого значення. Необхідно більш уважно ставитись до архітектурно-планувальних та просторових змін сучасного села, яке втрачає свою привабливість через втрату індивідуальних рис. Збереження унікально-традиційного архітектурного середовища, природного ландшафту сільської забудови, застосування регіональних елементів та місцевих матеріалів в гармонійному поєднанні з новітніми технологіями будівництва -- основа для відновлення характерного побуту сільського жителя, без чого неможливе відродження української культури та архітектури села.

Література

1. Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ -- 30-ті роки ХХ ст.). К., 1993.

2. Єфименко П. Обычное право украинского народа: Украинский народ в его прошлом и настоящем. Пг., 1916.

3. Словник української мови: В 11 т. К., 1979. Т. Х.

4. Социологический энциклопедический словарь / Под ред. Г. В. Осипова. М., 1998.

5. Шавкун І. Менеджмент ХХІ століття: Колізія між глобалізацією і регіоналізацією // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Зб. наук. пр. Запоріжжя, 2008. Вип. 35. С. 90-99.

Анотація

культура архітектура традиція глобалізація

Визнання унікальності культури українського народу, дотримання традицій в архітектурі у період тотальної універсалізації та глобалізації, їх трансформація, збереження своєрідності та ідентичності -- запорука розвитку національної культури та архітектури.

Ключові слова: унікальність української культури, глобалізація, універсалізм, унікальне та індивідуальне.

Аннотация

Признание уникальности культуры украинского народа, следование традиции в архитектуре периода тотальной универсализации и глобализации, их трансформация, сохранение идентичности и своеобразия -- залог развития национальной культуры и архитектуры.

Ключевые слова: уникальность украинской культуры, глобализация, универсализм, уникальное и индивидуальное.

Summary

Recognition of the unique culture of the Ukrainian people, following the tradition of the architecture of the period total universalization and globalization, their transformation, preservation of identity and identity -- the key to the development of national culture and architecture.

Keywords: uniqueness of Ukrainian culture, globalization, universalism, unique and individual.

Размещено на Allbest.ru