Чи можемо провести стилістичні паралелі між українським вітчизняним мистецтвом та українським мистецтвом діаспори? У 1960-х ця проблема була порушена в літературному еміграційному середовищі в серії "Вечорів сучасного українського мистецтва", що відбувалися в Українському інституті Америки в Нью-Йорку [1]. За "круглим столом" було поставлене пряме запитання: чи є у творчості поетів Нью-Йоркської групи сліди духовного контакту з українською поезією, розуміючи духовний контакт як зацікавлення або співзвучність. Отримати об'єктивну відповідь на запитання стало можливим лише наприкінці 1980-х, коли відбулося реальне злиття власне українського та еміграційного мистецтва.

Безпосередньо напередодні проголошення Незалежності України, у Вінніпезі та Едмонтоні відбулася віхова виставка українського мистецтва "Дух України", яка презентувала народну ікону, козацьку "Парсуну", "Козаків-Ма - маїв", автопортрети Тараса Шевченка, твори школи М. Бойчука та сучасних українських митців. У цей час у діаспорі відбулася низка виставок українських митців. Перша ластівка - виставка-одноденка митців з України в Студентському центрі Університету св. Йосафата у Філадельфії; в березні 1988 р. в Едмонтоні та Торонто відкрилася виставка І. Остафійчука, влаштована С. Скрипник; у жовтні 1988 р. - виставка "Сучасне мистецтво України" в Українському інституті Америки, учасниками якої стали О. Бабак, В. Бахтов, А. Чебикін, Є. Гордієць, Ф. Гуменюк, О. Івахненко,І. Марчук, Е. Медвецька, Л. Медвідь, В. Перевальський, В. Попов, Т. Сільваші, С. Якутович. У березні 1989 р. в галереї ОМУА в Нью-Йорку С. Гнатенко організовує виставку А. Гуменюка, П. Гуменюка, Л. Лободи, В. Лободи; у червні того самого року відкривається виставка І. Марчука в Австралії, у Сіднеї.

Україна теж робить крок назустріч діаспорі. З початками доби "перебудови" і "гласності" в Україні "відкрилась дорога до досі замовчуваної, лаяної або ж прокламованої неіснуючою творчості української діаспори. Почалися конференції науковців, зв'язки музичні і в кінці мистецтва пластичного, почали зустрічатися українці з обох відмінних світів, щоб відкрити, що фактично в справах української культури немає в них великих різниць." [2, с.57-59]. Кінець 1980-х дав нам щасливу нагоду зустрічі з мистецтвом діаспори тут, в Україні. 1989 р. Національний музей у Львові експонує виставку "Світ Богдана - Ігоря Антонича" - перший у радянські часи спогад про митців-емігрантів, де були представлені твори митців групи "Руб".

На початку 1990-х в Україну з виставками приїжджають М. Бідняк, С. Гординський, П. Мегик, Л. Морозова, Г. Новаківська, А. Оленська-Петришин. З успіхом у Національному музеї у Львові проходить виставка-бієнале "Відродження" [3], експозиція якої гармонійно об'єднала твори українських еміграційних і вітчизняних митців.

Контакти між Україною та діаспорою охоплюють різні ділянки культури. Державність України відкриває нові можливості. З 1989 р. виходить спільний журнал України і діаспори "Світо-вид", редактором якого з українського боку став І. Римарук, з боку діаспори - Б. Бойчук і М. Ревакович. У грудні 1990 р. режисер С. Проскурня у залі київського Будинку художника ставить п'єсу Б. Бойчука "Регіт". Мистецька акція збирає широке коло зацікавлених. У січні 1992 р. виходить перше київське число часопису "Сучасність", редакційна колегія якого переноситься з Мюнхена до Києва.

Відкритість обох сторін дала можливість порівняти окремі гілки українського мистецтва. Стала очевидною стилістична спорідненість у творчості вітчизняних та еміграційних митців, визначена спільністю мистецьких шляхів у передвоєнний період, мистецьким вишколом у тих самих навчальних закладах, а також: спільними джерелами та орієнтирами в мистецтві. Перегук "між: "іноземцями мимоволі" і витоками їхньої культури, між діаспорою й материзною - либонь найцікавіший феномен в історії новочасного українського мистецтва", - зазначає Б. Певний [4, с.163].

Мистецтвознавчий екскурс в історію українського мистецтва здійснює Б. Стебельський: "Доводиться ствердити, що розвиток українського мистецтва йшов, незалежно від обставин, природними шляхами <. > ставлячи Ласовського поряд з Петрицьким, з часу їх ранньої творчості, ми можемо спостерігати розвиток європейського мистецтва, що мало спільні традиції в минулому." [5]. Справді, якщо порівняти явища, імена та окремі твори обох сторін, то знайдемо більше аналогій, ніж відмінностей. "У більшості українські митці на еміграції не відрізняються від “творчої лінії" митців радянської України. І це наводить на думку, що еміграція фізична не конче випливає з потреби емігрувати духовно", - зауважує Ю. Соловій [1, с.186]. Про можливість випадковості споріднених творів і явищ розмірковує Я. Гніздовський:". ідентичні явища можуть виникати всюди і в той самий час. Якщо дух часу зумовлюється сумою впливів, то вони самі - такі різні, що важко сказати, звідки котрий з них прийшов і хто на кого вплинув" [6, с.18].

Маргіт Сельська. Автопортрет. 1979. Полотно, олія

мистецтво діаспора українська

Святослав Гординський. Я і безконечність. 1960. Полотно, олія

Святослав Гординський. Оленка. 1968. Полотно, олія

Стилістичні паралелі у творчості вітчизняних та еміграційних митців спостерігаємо ще в міжвоєнний період, адже на той час контакти між Україною й діаспорою не були перервані. Співзвучність за настроями, стилістикою, темами простежуємо в дереворитах М. Бутовича - "Українські духи", виконаних у Берліні, та О. Кульчицької "Легенди гір та лісів", де впізнаємо образотворчий ряд М. Коцюбинського. Багато спільних рис бачимо в пошуках Р. Лісовського, М. Бутовича та П. Ковжуна, зумовлених спільними симпатіями до українського бароко та традицій української книжкової гравюри. Формально-пластичні спорідненості зауважуємо в дереворізах М. Білинського та О. Куриласа. Відшукуємо паралелі в графіці В. Цимбала та В. Касіяна, зумовлені їхнім спільним вишколом в УСПМ у Празі.

У повоєнний період, коли контакти між українськими митцями та художніми колами діаспори припиняються повністю, все ж можемо простежити спільні риси в обох річищах української культури. Традиції давньої української гравюри поєднали творчість М. Осінчука, П. Холодного-молодшого та Я. Музики, членкині передвоєнної АНУМ. Симпатії до візантизму, що проявилися ще під час навчання у Краківській академії мистецтв, споріднили творчість В. Дядинюка, М. Осінчука, Є. Наконечного, М. Федюка. Постімпресіоністичні шукання та впливи польського колоризму спровокували паралельні шукання в малярстві П. Мегика, О. Шатківського, С. Луцика, І. Нижник-Винників, О. Обаля, К. Мазура, М. Грегорійчука, А. Манастирського, О. Ліщинського та інших. Авторитет маестро О. Новаківського спрямував творчість учнів його школи - М. Мороза, С. Луцика, К. Мазура, Г. Смольського.

Паралельність обох пластів культури яскраво ілюструє мистецтво "шістдесятників", що розквітло в радянській Україні. Тематикою та формами воно перегукується з творчістю митців еміграції "золотої доби". "Інвазія України в діаспору" (вислів поета Б. Бойчука) у 1960-х наблизила українське мистецтво до еміграційного глядача [7]. Світоглядні паралелі простежуються в творчості Б. Бойчука та Т. Осьмачки, Б. Рубчака та М. Бажана, спостерігається певна схожість темпераменту Ю. Тарнавського та М. Хвильового, можна говорити про духовну спорідненість В. Барки з раннім П. Тичиною. Тематичні та світоглядні паралелі проводить М. Павлишин, аналізуючи роман О. Гончара "Собор" та "Орлову балку" М. Руденка [8].

На відкритті виставки М. Левицького в Київському державному музеї українського образотворчого мистецтва 1992 р.В. Перевальський зауважив: "Творчі пошуки українських живописців і графіків 1960-х років перегукуються з творчістю нашого колеги, який був відірваний від України" [4, с.163]. Цю думку яскраво ілюструє графічна творчість М. Малишка, І. Остафійчука, Г. Севрук, В. Перевальського, Б. Сороки, М. Яціва, що співзвучна з графічною творчістю М. Левицького.

Спільність стилістичних тенденцій творчості митців діаспори засвідчує видання "Книжковий знак шістдесятників", яке вийшло друком у видавництві Св. Софії в діаспорі, сформоване переважно з творів колекції М. Кузьмовича. Тематична та стилістична спорідненість спостерігаються в певні періоди творчості С. Гординського та М. Сельської-Райх, вірогідно, зумовлена настановами школи Модерного мистецтва Ф. Леже і А. Озанфана в Парижі, яку відвідували обоє у міжвоєнний період. Живописні твори "Я і безконечність" (1960), "Оленка" (1968) С. Гординського та "Автопортрет" (1979) М. Сельської виразно демонструють спільні пластичні зацікавлення, композиційні замилування та подібність палітри обох митців. Пластичну спорідненість спостерігаємо в монументальній і станковій скульптурі. Її зумовили стійкі традиції класицизму та романтизму в українській скульптурі початку минулого століття. Світоглядні паралелі зумовлюють подібність творчих шукань Б. Мухина, І. Севери, П. Капшученка. Співзвучні ідеї та настрої відтворюють у монументальних портретних зображеннях Лесі Українки М. Черешньовський у Клівленді, Г. Кальченко у Києві.

Петро Андрусів. Зустріч Гетьмана Мазепи з Костем Гордієнком. 1968. Полотно, олія

Михайло Фіголь. Данило Галицький і новгородський князь Мстислав Удалий. 1977. Полотно, олія

Споріднені просторові пошуки в 1960-х бачимо у творах М. Андрієнка - Нечитайла "Лінії і рельєф" і "Рельєфах" К. Звіринського. Олія "Стіна" (1965) К. Звіринського та "Композиція" М. Андрієнка-Нечитайла вирішують просторові проблеми аналогічними пластичними засобами. Дивним чином вимушена бідність матеріалів композицій К. Звіринського збіглася з тогочасними пошуками "бідного" європейського мистецтва, підтверджуючи тезу, що вільний розвиток ідей програмують не політичні доктрини, а час [9, с.14]. Спостерігаємо, що абсолютно емоційно зіставним є сакральний, позачасовий світ малярства К. Звірин - ського та світ потойбічного у творчості М. Бутовича. Історичною тематикою та композиціями перегукуються твори П. Андрусіва - "Зустріч Гетьмана Мазепи з Костем Гордієнком" (1968) та М. Фіголя "Данило Галицький і новгородський князь Мстислав Удалий" (1977). Десь символічно пов'язані сюжетні композиції Р. Безпалківа та В. Курилика, співзвучна пластика малих форм Я. Геруляк та кераміка У. Ярошевич, символами та знаками перегукується графіка І. Осадци та Д. Парути, карнавальність і гротеск поєднують твори Н. Гусар та Ю. Коха.

Спорідненість ідей та естетики мистецтва власне українських та еміграційних кіл підтверджує творчість митців-нонконформістів, які легко й органічно влилися в українське мистецтво діаспори початку 1980-х. Твори нонконформістів уперше були представлені на спільній українсько-чеській виставці 1979 р. в УВУ в Мюнхені. 1980 р. з приміщень УВУ стартувала збірна виставка нонконформістів, яку було показано у Лондоні, Нью-Йорку, Вашингтоні: це твори В. Макаренка, В. Стрельнікова, В. Сазонова, А. Соломухи, О. Терзієва. Виставка нонконформістів в УВУ 1981 р. "свідчить про велике число спільних ознак. українських митців у їхніх шуканнях нових шляхів з західними митцями, ці збіжності є незалежні від того, чи ті митці формувалися, чи, пак, дозрівали на Заході, а чи прибули на Захід щойно кілька років чи навіть місяців тому, покинувши батьківщину як "нонконформісти", - зауважує В. Янів [10]. Підтвердженням цього є творчість П. Марковича, який наприкінці 1980-х емігрував до США, а також: творчість І. Марчука та І. Остафійчука, що перебували у тимчасовій еміграції.

Можна провести певну паралель між етнонаціональним історизмом і ностальгійним романтизмом у мистецтві діаспори з політико-агітаційним замовленням соцреалізму. Кожна сторона хотіла бачити свій образ "ідеальної" України. Слід зауважити, що при цьому кращі взірці образотворчості і діаспорного, і радянського мистецтва піднімалися над ідеологічними канонами до загальнолюдських духовно-етичних сенсів. Наведені приклади яскраво ілюструють, що українське вітчизняне мистецтво та мистецтво діаспори є двома версіями єдиного потоку української культури. Мистецтво діаспори - "мистецтво в екзилі" - виконало свою роль хранителя національної мистецької традиції, культурної ідентичності й авангарду національного мистецтва. Множинний художній досвід діаспори створив новий багатий пласт українського образотворчого мистецтва, співзвучний з українським вітчизняним мистецтвом, і утворив з ним цікаві стилістичні та тематичні паралелі.

Література