До питання про формування проектної моделі сучасного українського логотипа: чинники впливу на художньо-пластичну мову

До питання про формування проектної моделі сучасного українського логотипа: чинники впливу на художньо-пластичну мову

м. Одеса

Вступ

Постановка проблеми. Під проектною моделлю логотипа пропонується розуміти зафіксовану визначальну сукупність композиційних, стилістичних та художньо-пластичних особливостей, найбільш властивих феноменові логотипа на розглядуваний момент часу.

Проектна модель сучасного українського логотипа наразі перебуває в стані активного формування та зазнає впливу як глобальних, так і локальних чинників, які великою мірою визначають її художньо-пластичні риси.

Водночас відсутність єдиної стильової домінанти дозволяє їй лишатися рухливою та гнучкою, здатною до швидкого засвоєння новітніх проектних трендів. Потенціал, накопичений вітчизняною знаковою графікою на даний момент, потребує теоретичного осмислення, а суперечливість тенденцій, які позначаються на художньо-пластичній мові вітчизняного логотипа, вимагає детального аналізу та оцінки.

Зв'язок роботи з науковими або практичними задачами. Дослідження проводиться в річищі реалізації держбюджетної науково-дослідної теми «Логіко-семіотичне моделювання візуального простору: соціокультурні і філософські аспекти» (державний реєстраційний №0112U001612), затвердженої Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Узагальнена думка вітчизняних фахівців, які працюють над науковим осмисленням сучасного етапу розвитку проектно-художньої культури, схиляється до того, що в Україні на даний момент не існує національної моделі дизайну, проте наявні певні передумови та зародки її формування.

Зокрема, факт відсутності національної моделі графічного дизайну констатує в своїй роботі В. Косів [3]. Досліджуючи прояви національного в творах українського графічного дизайну ХХ ст., він наводить окремі приклади «етнічної» стилізації зображувальних елементів і шрифтових накреслень.

Доволі широкий аналітичний контекст не дозволяє авторові зосередитися на часткових аспектах окремих напрямків графічного дизайну, в матеріалі окреслені загальні тренди, наявні на початок 2000-х рр., а новітні тенденції в проектуванні знакової графіки лишаються поза рамками хронології розгляду.

В. Даниленко, автор ґрунтовної монографії «Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури», вбачає запоруку розвитку національно орієнтованого дизайну в нашій країні в єдності та суперечності національного і глобального, в перманентному перехрещенні «вертикальної» складової (глибинних цінностей національної культури України) з «горизонтальною» складовою (залученими цінностями інших культур) [2:218]. Дана теза є суттєвою і для розуміння аспектів становлення моделі вітчизняного логотипа.

Українська дослідниця О. Гладун визначає межу сторіч як час формування нової візуальної культури та визнає, що український товарний знак на початок ІІІ тисячоліття став «європейським», і це є закономірним явищем в процесі його еволюційного розвитку: на наступному етапі знак, покликаний ідентифікувати національний, конкурентоспроможний товар, зможе стати національним [1:310].

Серед зарубіжних джерел, дотичних до питань актуальної проблематики графічного дизайну, заслуговує на особливу увагу один з найавторитетніших тематичних ресурсів інтернету - веб-портал «Logolounge» [5], який протягом останніх десяти років акумулює тисячі кращих зразків знакової графіки з усього світу.

У щорічних звітах засновник та керівник порталу Б. Гарднер розгортає панораму домінантних стилістичних трендів, які знаходять втілення у практиці проектування знака і логотипа, і цей матеріал стає за цінну підмогу в подальших розвідках. Досі вивченню аспектів формування проектної моделі сучасного українського логотипа не приділялося достатньої уваги у вітчизняній мистецтвознавчій сфері.

Проте нагальні потреби практичної дизайн-діяльності і фахової освіти тяжіють до конкретизації орієнтирів розвитку, що і надає актуального характеру даному дослідженню.

Метою роботи є визначення чинників, які впливають на художньо-пластичну мову українського логотипа початку третього тисячоліття, та осмислення специфіки їхнього прояву в практиці вітчизняного графічного проектування.

Виклад основного матеріалу дослідження

Наприкінці ХХ ст., з переходом від індустріального суспільства до інформаційного та супутньою цьому переходу всесвітньою глобалізацією, була остаточно сформована позанаціональна модель знакотворення, що ґрунтується на універсальних засадах, придатних до засвоєння людиною незалежно від її культурної бази, регіонального або соціального походження. Глобальні мережі сприяли інтенсифікації інформаційного обігу та комунікативної взаємодії, що не могло не позначитися на результатах діяльності дизайнерів, які відчули особисте залучення до світового культурного процесу.

В свою чергу активізувалися обмін візуальними ідеями та взаємозбагачення арсеналу художніх засобів графічного проектування, що призвело до усереднення, втрати автентичних рис, які обумовлювали регіональну або національну ідентифікацію знакової графіки.

Іншим важливим фактором уніфікації графічного продукту стало розгорнуте з 1980-х рр. запровадження комп'ютерних технологій проектування, яке до початку нового тисячоліття набуло повного масштабу. На думку В. Косіва, використання стандартних графічних програмних пакетів не змушувало до нівелювання національної, культурної та стилістичної своєрідності, але все ж таки ці інструменти на певний час завдали загальну стилістику візуальних повідомлень -- наднаціональну, позатериторіальну і певною мірою позачасову [3:141-142].

Інтернаціональний характер художньо-пластичної мови наочно виявлений у багатьох новітніх зразках української знакової графіки. Слід зазначити, що в останній період на вітчизняних теренах зміцнилася загальна тенденція до латинізації назв фірм та організацій, і залучення латинки до утворення літерної складової логотипів також спонукає дизайнерів орієнтуватися на зарубіжні зразки. Використання таких засобів художньо-пластичної виразності як кольорові градієнти, напівпрозорість зображувальних елементів та ефекти їхнього розмиття, комп'ютерна трансформація шрифту (рис. 1, 3), «маргінальні» шрифтові стилізації (рис. 2) є даниною гостросучасним світовим проектним трендам.

Широкий доступ до інформаційного простору та можливість механізації графічного проектування значною мірою обумовлюють існування на теренах вітчизняного дизайну таких явищ як епігонство, тиражування та пряме запозичення візуальних ідей, механічність кирилізації латинки, що в цілому негативно позначається на художньому рівні розробок.

Характерними для українського знакотворення лишаються певний формальний консерватизм і толерантне ставлення до класичного інтернаціонального дизайн-стилю, який склався в епоху розквіту модернізму та набув значного поширення в міжнародній практиці дизайну в другій половині ХХ ст. Визначальними рисами логотипів дизайн-стилю є відносна візуальна стабільність, міцна структура побудови, велика візуальна маса графічної плями, висока щільність літерного напису та спрощена пластика шрифту. В деяких зарубіжних джерелах констатується спалах інтересу наймолодшої генерації західних дизайнерів до фундаментальних форм класичного модернізму, які витікають з функції, а не з емоції, та пропонують перевірену часом проектну модель [6]. Проте і В. Даниленко [2:206], і В. Косів [3:83] доволі критичні у своєму ставленні до модерністської складової сучасного графічного дизайну, вбачаючи в ній спадок радянського минулого. Фактично ж на поточний момент інтернаціональний стиль має прихильників як серед замовників, так і серед розробників дизайн-продукту, а отже продовжує своє існування (рис. 4-6).

Впродовж останнього десятиріччя в українському графічному дизайні стала помітною тенденція до поглибленого вивчення національної культури, до пошуку оригінальних сутнісних та формальних відзнак, неповторних художньо-зображувальних особливостей, за якими візуальний образ міг би бути ідентифікований як український за своїм походженням. Національно-орієнтований логотип сучасної України має кілька джерел творчого живлення.

Аналіз значного масиву знакового матеріалу дозволив встановити, що автентичне підґрунтя для знакотворення складають набутки традиційного декоративно-ужиткового мистецтва; спадок історичної вітчизняної шрифтової культури (зокрема, стародавня кирилична в'язь, скоропис доби бароко); творчість видатних українських майстрів графіки першої третини ХХ сторіччя, яка ввібрала в себе та переосмислила культурно-мистецький досвід минулого. Етнокультурні маніфестації в сучасній знаковій графіці спираються на орнаментальні мотиви, характерні для вишивки, ткацтва, кераміки, різьблення, народного живопису. Шрифти логотипів, інспірованих традиційною культурою українців, як правило, виконані від руки і несуть на собі відбиток ремісницької недосконалості та щирого наїву, вони ніби вирізані на дереві або надряпані на глиняному горщику (рис. 7-9).

Одним з популярних засобів утворення шрифтової акциденції останнім часом стала інтерпретація схематичних мотивів вишивки хрестом. Інтуїтивно зрозумілі принципи геометричної комбінаторики дозволяють побудувати з малих квадратних модулів-«хрестиків» (рис. 10, 11).

В українських логотипах нової доби, інспірованих стародавньою слов'янською шрифтовою культурою, цікавим і особливим є те, що сучасні ремінісценції кириличної в'язі майже позбавлені буквального копіювання її зображувальних особливостей і головним чином наслідують формотворчі принципи та структуру побудови напису. Зберігається висока щільність рядка, вертикальні «щоглові» лігатури, редукція літерних елементів та їхній зсув догори або донизу, що дозволяє вміщувати малі літери у внутрішній просвіт великих. Стосовно зображувальної стилістики літерних знаків, вона варіюється від невимушеної каліграфії (рис. 12) до «маргіналізованої», свідомо недосконалої літерації, яка додає написові бажаної теплоти рукотвору (рис. 13).

В перше десятиріччя ХХІ ст. помітно пожвавився інтерес дизайнерів-графіків до історичної каліграфічної традиції, зокрема, до українського скоропису доби бароко (кінець XVI - поч. XVII ст.). Вільна пластика розчерків, петель і гачків вимагає від майстра впевненого володіння каліграфічним інструментом. Новітні логотипи не переобтяжені надміром декоративних елементів, проте їхній загальний зображувальний характер переконливо свідчить про суто національне походження (рис. 14, 15).

Знаковим явищем на шляху розвитку вітчизняної графічної культури була творча діяльність митців першої третини ХХ ст. Найпомітнішою фігурою серед них був Георгій Нарбут -- тонкий майстер графіки, знавець історико-культурного матеріалу і ужиткової народної культури. По Нарбутові лишився не лише плідний особистий мистецький доробок -- «плеядою Нарбутовою» називають мистецтвознавці коло безпосередніх учнів художника, а також тих, хто у своїй творчості продовжив традиції, започатковані майстром [4].

У графічних роботах Г. Нарбута з 1919-1920 рр. з'являється декоративний мотив, який перетворюється на визначальну зображувальну відзнаку -- растр, утворений дрібними ритмічно упорядкованими трикутниками, які щільно заповнюють пляму виразного силуету.

Подібний засіб організації обмеженої площини регулярними геометричними елементами (прямими, хвилястими або зубчастими лініями, квадратиками тощо) є вельми характерним для народних технік ужиткової оздоби текстилю, зокрема, для вибійки та вишивки.

Нарбут підносить цей мотив до рівня високої графічної досконалості, і в його інтерпретації растр, сформований рівнораменними або рівнобічними трикутниками, набуває статусу стилеутворюючого елементу (рис. 16).

Цей зображувальний засіб здобув широке використання в українській знаковій графіці, став своєрідною маркувальною ознакою національної приналежності графічного продукту. Побутує він і в сучасному логотипі (рис. 17).

Розроблені Георгієм Нарбутом шрифти стали основою для подальшого розвитку національного шрифтового мистецтва. Високий контраст товщини основних та сполучних штрихів, гострі зарубки, пластичність скісних штрихів -- основні риси, притаманні автентичному українському шрифтові. На базі нарбутових літер в останні десять-дванадцять років створено чимало логотипів, і, хоча поміж них багато спірних щодо стилістичної цілісності прикладів, необхідно констатувати потяг сучасних авторів до національно забарвленої шрифтової естетики (рис. 18). Серед тих, хто продовжив своєрідну шрифтову традицію, імена М. Кирнарського, Л. Хижинського, А. Пономаренка, Г Якутовича, І. Хотинка, О. Юнак і В. Фатальчука та інших авторів, які плідно працювали в царині малих графічних форм, створювали шрифтову акциденцію для плакатів і книжкового оформлення.

В логотипах сьогодення помітний, зокрема, безпосередній вплив шрифтових розробок Марка Кирнарського (рис. 19), літерацій художника Георгія Якутовича (рис. 20), робіт інших вітчизняних майстрів графіки.