Епітафії як атрибут поховальної культури козацької старшини другої половини XVII-XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка

Епітафії як атрибут поховальної культури КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII-XVIII СТ.

Попружна А. В. аспірант

кафедри історії та археології України

Анотація

поховальний культура епітафія старшина

Розглядаються епітафії, складені на честь представників козацької старшини другої половини XV1I-XV1II ст. у контексті самобутньої поховальної культури тієї доби. Досліджуються традиції та особливості складання, розміщення та збереження епітафій, визначається їхнє місце серед інших атрибутів поховальної культури.

Ключові слова: поховальна культура, козацька старшина, епітафії.

Annotation

Popruzhnaya A. V., a graduate student of the Department ofHistory and Archaeology of Ukraine, Institute of History, Ethnology and jurisprudence them A.N. Lazarevsky Chernigov National Pedagogical University T. G. Shevchenko

Epitaphs as an attribute of the funeral culture of Cossack officers of the second half of XVII-XVIII centuries

The article deals with the epitaphs, composed in honor of the representatives of the Cossack officers of the second half of XVII-XVIII centuries in the context of the original burial culture of that era. We study the traditions and peculiarities of assembly, distribution and conservation of epitaphs, determined by their place among other attributes of burial culture.

Keywords: funeral culture, Cossack, epitaphs.

Аннотация

Попружная А. В., аспирант кафедры истории и археологии Украины, Институт истории, этнологии и правоведения им. А. Н. Лазаревского Черниговского национального педагогического университета им. Т. Г. Шевченко

Эпитафии как атрибут похоронной культуры казацкой старшины второй половины XVII-XVIII вв.

Рассматриваются эпитафии, составленные в честь представителей казацкой старшины второй половины XVII-XVIII вв. в контексте существующей самобытной погребальной культуры. Исследуются традиции и особенности составления, размещения и сохранения эпитафий, определяется место, которое они занимали среди других атрибутов погребальной культуры.

Ключевые слова: похоронная культура, казацкая старшина, эпитафии.

Виклад основного матеріалу

Традиція виголошувати надгробні промови збереглася ще з часів Давньої Греції. Термін “епітафія” з давньогрецької мови у буквальному перекладі означає - “над могилою” [22, с. 484]. З часом надгробні промови були замінені надгробними написами, нерідко у віршованій формі.

Епітафійні твори як літературний жанр були дуже популярними в епоху пізнього середньовіччя [4, с. 455]. В одному з європейських посібників з регламентації поховальних церемоній (“Жалобні оздоблення” - 1684 р.) епітафії визначаються як найкраща частина поховальних церемоній: “Надписи є найбільш суттєвою частиною погребальних торжеств, тому, що вони складають їх душу. Вони надають сюжети, змушують говорити фігури, емблеми, гасла” [18, с. 54].

Поважне місце вони займали й поміж атрибутів поховальної культури козацької старшини другої половини XVII-XVIII ст. - духівниць, надгробних портретів, поминань.

Ще на межі ХІХ-ХХ ст. пошуком і публікацією епітафій, присвячених представникам козацької старшини, займались О. Лазаревський [11], В. Модзалевський [15], О. Маркевич [13], С. Ніс [19], А. Стороженко [23], Д.Щербаківський [34], К.Широцький [35].

Не можна не погодитись зі словами В. Модзалевського про велике значення написів на могилах для історико-біографічних і генеалогічних робіт: “Такие сведения очень часто можно найти только на надгробных памятниках, которые, при вообще плохом надзоре за ними на наших кладбищах, быстро приходят в разрушение” [5, арк. 1].

Серед сучасних дослідників українських віршованих епітафій XVII-XVIII ст. слід згадати В.Шевчука [33; 34], В. Маслюка [14], В. Крекотня [8], О. Циганок [28; 29; 30], І. Думанську [4], Я. Федорука [4], І. Нетудихаткіна [17], О. Походящу [20]. Проте епітафійні твори як складова поховальної культури провідної соціальної спільноти українського суспільства другої половини XVII-XVIn ст. не розглядались.

На жаль, збереглося порівняно небагато епітафій, складених на честь представників козацької старшини. Втім, аналіз збережених текстів дозволяє виявити їх певні особливості.

Зазвичай епітафії складалися після смерті того чи іншого представника козацької старшини з метою увічнення його пам'яті. Зокрема, відомі епітафії удові Новгород-Сіверського сотника Є. Жоравко [3, с. 15], генеральному судді І. Домонтовичу [27, с. 76], генеральному обозному В. Дуніну-Борковському [10, с. 580], київському сотнику С. Тупталу [6, с. 194], чернігівському полковнику Я. Лизогубу [16], В. Кочубею та І. Іскрі [20].

Втім, траплялися випадки, коли “на порозі смерті” людина власноруч замовляла і цензурувала зміст епітафії. Це засвідчує епітафія Євдокії Брежинській, померлої у 1779 р. Її виявив у капличці села Гурбинці Прилуцького повіту О. Маркевич. Він зауважив, що епітафія складалась ще за життя покійної та, ймовірно, була нею “прослухана и одобрена”, а можливо й продиктована [13, с. 393-396].

Епітафії зазвичай викарбовували на надгробних плитах або на металевих чи кам'яних дошках, які встановлювались поряд з похованнями. Також у Х'УП ст. існувала традиція розміщувати епітафійні написи на хоругвах та надгробних портретах. Деякі поетичні епітафії потрапляли на друкарський верстат, зокрема, “Вірші на жалосний погреб Петра Сагайдачного” Касіяна Саковича [25], латиномовна віршована епітафія Богдану Хмельницькому [14, с. 169], епітафіон Івану Брюховецькому Лазаря Барановича [12, с. 164-165; 32, с. 142].

Досить широко практикувалося також розміщення епітафій на хоругвах. Під час відспівування померлого полотняні або шовкові хоругви встановлювались біля труни, а згодом - біля місця поховання. Цей звичай, започаткований у середовищі середньовічних цехових ремісників, з часом був використаний у поховальних ритуалах шляхти і козацтва [26, с. 24-25]. Збереглися відомості про хоругву ніжинського полковника Івана Гуляницького (1677 р.) з епітафійним написом [24, с. 74; 7, с. 90].

Згодом з надгробних хоругов епітафії “перемістилися” до надгробних портретів. Надгробний портрет з епітафією став “своєрідним живописним пам'ятником, який встановлювали в церкві для наголошення на тому, що зображена людина похована саме тут” [35, с. 10]. Так, епітафія В. Кочубею була розміщена на його портреті разом із символічним зображенням життя і смерті [20, с. 39].

Прикрашений віршованою епітафією був і надгробний портрет бунчукового товариша Григорія Стороженка з колекції В. В. Тарновського:

Луна в нощи светит, волк туне блудит зрящ,

Креста Христова верным свет есть в нощи и во дни светящ; Григорій Стороженко, муж сей знаменитый,

Имел те в гербе своем знаки родовиты:

Безвредно убо ему за сими светили

Шествовать в небеснаго отчества пределы [23, с. 578].

Над похованням “к Богу зешлой Євдокії Лукиянової Сотниці Новгородской в новосозданной сей церкви Троици Святой первоположеной року 1697” також було встановлено її портрет [34, с. 201] з епітафією:

Скоро в руце третье лето ся зачало

Тогда троици жилище в семся храмі Стало Шесть сот девять десять шести рок мы узнали Когда титул троически сему храму дали Верне то Евдокія знать Троици Святой служила Же ся в храме Троическом жити сподобила Зде тело положивши неконтинити треба Же и душа при веры оглядает неба Тешит же ны апостол же их свои чада Чад ради умертвися да воскреснит в небе Снисходят страстей ради от вечного ада О ней бы знатися чительнику треба Дабы Троица Святая всех спасати Сподобила Еудокію себе оглядати [3, с. 14].

Про життя та службу генерального судді Івана Домонтовича можна було дізнатись з встановленого у 1683 р. “над гробом” портрету, який згодом, на жаль, був втрачений. На ньому Іван Домонтович був “изображен стоячим у стола, на котором находится распятие, в левой руке - четки, а в правой - “лиска” (знак судейского чина)... под портретом - миниатюрное изображение монастыря (должно быть, Крупецкого), по обеим сторонам которого сделана надпись:

Хто на той образ поглянет А щом за ч (человек) бывал ведати желает, - Ведай, иж верный сын отчизны былем,

Оной з молодых лет верне служилем.

Иоанн имя мне от Бога данно,

Домонтовичем проименовано.

Суд енеральний на мне залежал,

Которий уряд до смерти додержал.

В мени своим коштом церковь змуровалем А потом Богу в руци духа далем.

Туж в темном гробе телом почиваю,

Молитвы единыя от тебе жадаю [27, с. 76].

Часом епітафії розміщувались на своєрідних меморіальних дошках. Прикладом може слугувати біломармурова закладна дошка на будівлі “усипальні Лизогуба” в Єлецькому монастирі. Вона засвідчує, що:

Здесь Иаков Лизогуб воин русский, славний полковник Черниговский, храбрый, бодрый, дланьми благоразумный, сего града градитель,

Азова многих мест крепкий победитель.

В тисяча шестьсот осьмый год на Девять десятый августа в девятый День внесенный под сводами храма,

Же сего над ним премудрийший Владыка Евфим отчих щедрого чи Тей и святый подражатель егда Зде молитеся кончит славы

Христа души Іакова упокой со Святыми [17].

Епітафія генеральному обозному В. ДунінуБорковському була вигравірувана на мідній посрібленій пластині над похованням поряд з портретом:

Блаженнія памяти благородного его милости Пана Васілія Борковского Дунина, Его Царского Пресветлого Величества Войск Запорозких обозного Енерального Року господня 1717 месяца генваря 9 написаний В год господен тисячний и седмсотной вторій От временной сей жизни в небеснія двори Марта дня четвертого духом преселися,

А зде в храме Оуспенском телом положіся Пан Василій Борковскій от Дунинов дому,

Лет шестьдесят два пожив не себе самому,

Но Богу, царем и всей Российской отчизни,

Верній был сын и слуга в весь век своей жизни,

Годов пятнадесят полк Черниговскій правил,

Посем Бога генеральним обозним прославі,

Лет шестьнадесят славно пребыл на той чести,

Всегда царем и вождам служаще без лести,

Первій бе по гетману праведно славимый,

Всем бо бяше любезен делами своїми...

Далі автор епітафії перерахував церкви й обителі, реставровані й відбудовані на кошти генерального обозного. Зрештою автор закликав молитися за померлого:

Много добра духовным и мірским творяше,

Всех любя и сам от всех зело любим бяше.

Бог благослови его в наследіи рода,

Да не останет древо добрее без плода,

Двох сынов в старости даде и остави,

Да будут наследницы родителской славы,

Сам от временной к вечной жизни преложися И на сем святом месте телом положися.

Проводи его семо Іоанн реченній,

Пастир Черниговскій и ввесь чин освященній,

Погребен в храме, в нем же Пречистая Дева Славится оуспеніем и по смерти жива.

И Васілій Борковскій да живет во веки С Богородицею и со ангелскими лики,

Молить о усердно мимо гроб его ходящих,

Глас от гроба возносить спастися хотящих,

Молитеся, людіе, о мне Христу Богу,

Да получу от него милость в небе многу Аминь, аминь, аминь [1, с. 92; 15, с. 140].

А. Адруг схиляється до думки, що текст епітафії написаний одразу після смерті В. А. Дуніна-Борковського в 1702 р., а вигравіруваний на металевій пластині в силу різних причин дещо пізніше. За деякими відомостями, дошка з надгробком зберігалась до 1941 р. в Чернігівському історичному музеї. Мистецтвознавець справедливо зазначив, що живописний портрет і надгробок варто розглядати як єдиний твір, характерний для доби бароко, адже, надгробні портрети вимагали коментування за допомогою епітафій [1, с. 104].

Спільною рисою усіх епітафій було те, що вони нагадували своєрідні “послужні списки”, в яких розповідалось про життя та здобутки померлого. Такими були епітафія генеральному обозному Василю Борковському [10, с. 580], возному Роїщенської сотні Андрію Чечелю [19, с. 66], бунчукому товаришу Миколі Івановичу Тризні [11, с. 180]. Адже “головним завданням епітафії бароко було підведення підсумків людського життя, з якого виокремлювались моральні напуття для живих” [2, с. 230]. Так створювались епітафії як найбільш знатним представниками козацької еліти, так і представникам більш нижчих соціальних рангів.

Здебільшого автори епітафій на честь представників козацької старшини залишались невідомими. В.Шевчук припустив, що епітафії писали на замовлення “мандрівні дяки” і “школяри” [32, с. 581]. Втім, відомо, що авторство епітафії на надгробному портреті Івана Домонтовича належало Дмитру Тупталу, на той час ігумену Батуринського Крупицького монастиря. Так само йому приписують епітафію Євдокії Жоравко. Епітафія В. Дуніну-Борковському була складена чернігівським архієпископом Іоанном Максимовичем. Віршований “Епітафіон Ея Імператорского Величества Войска Запорожськаго Полковнику Его Вьісокородію Василію Кочубею” належав протоієрею Миколаївської церкви м. Полтави (ктитором якої був В. Кочубей) Павлу Волховському [20, с. 40]. Епітафіон прилуцькому полковнику Григорію Гнатовичу Галагану від 1778 р. був підписаний: “Сочинял Петр Тарнавский, января 17 дня 1778 году” [9, с. 452-463].

Отже, епітафії являли собою невід'ємний атрибут поховальної культури козацької старшини другої половини XVII-XVnI ст. Здебільшого вони складалися на замовлення або з власної ініціативи духовними особами після смерті того, кому присвячувались. Проте інколи представники козацької еліти заздалегідь замовляли епітафії, піклуючись про увічнення пам'яті про себе. Розміщувались епітафії на надгробних хоругвах та портретах, надгробних кам'яних плитах або металевих дошках, які кріпилися біля місця поховання. Віршовані епітафії на честь того чи іншого представника козацької старшини зберігались у родинних архівах.

Епітафії козацької старшини є складовими поховальної культури та цінним джерелом, за допомогою якого можна відтворити не тільки цінності, амбіції, пріоритети, але й окремі аспекти реального життя соціальної еліти українського суспільства другої половини XVII-ст.

Список використаних джерел

1. Адруг А. Живопис Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть. Чернігів: Чернігівський ЦНП, 2013. 182 с.

2. Акимов П. А. Русское надгробие XVIII - первой половины века: идея жизни и смерти в пластическом воплощении и эпитафии / П. А. Акимов // Вестник Московского Государственного Университета культуры и искусств. 2007. № 6. С. 230233.

3. Добровольский П. М. Описание исторического музея Черниговской губернской ученой архивной комиссии. Чернигов. 1905. Ч.2. 51 с.

4. Думанська І., Федорук Я. Латинська епітафія XVII століття / І. Думанська, Я. Федорук // Записки Наукового товариства Шевченка. Т.231 (ССХХХІ). Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Львів, 1996. С. 455-472.

5. Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського. Ф.1. Спр.12062.

6. К портрету Саввы Григорьевича Туптало // Киевская старина. 1882. № 7. С. 194-198.

7. Косів Р. Українські хоругви XVII-XVIII ст. / Р. Косів. Київ: Оранта, 2009. 372 с.

8. Крекотень В. І. Література другої половини XVII-XVIII ст. / В. І. Крекотень, В. Л. Микитась, О. В. Мишанич // Історія української літератури. К., 1987. Т.1. 631 с.

9. Лазаревский А. Галагановский фамильный архив / А. Лазаревский // Киевская старина. 1883. № 11. С. 452-463.

10. Лазаревский А. Генеральный обозный Василий Борковский / А. Лазаревский // Киевская старина. 1894. № 3. С. 580.

11. Лазаревский А. Образчик старинной малорусской эпитафии / А. Лазаревский // Киевская старина. 1885. № 5. С. 180181.

12. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. К., 1851. T. 2. С. 164-165.

13. Маркевич А. Образчик малорусских эпитафий ХVIII в. / А. Маркевич // Киевская старина. 1883. № 6. С. 393-396.

14. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики першої половини XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні / В. П. Маслюк. К.: Наукова думка, 1983. 234 с.

15. Модзалевский В. Л. Очерки искусств Старой Украины. Чернигов / Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. / [підготовка до Друку і передмова О. Б. Коваленка] // Чернігівська старовина: зб. наук. праць, присвяч. 1300-річчю Чернігова. Чернігів: Сіверянська думка, 1992. С. 140-141.

16. Некрополі України / Упор.: Дивний І. В., Пархоменко М. Т., Титова О. Л., Українське товариство пам'яток історії та культури. К., 1999. 287 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ttp://www.ukrainica.org.ua/ukr/content/2721

17. Нетудихаткін І. Шанування церковних благодійників у православних храмах Києва та Лівобережної України XVIIIXIX ст.: нормативно-правовий аспект / І. Нетудихаткін // Гілея: науковий вісник. К., 2010. Вип. 36. С. 5-9.

18. Николаев С. И. Проблемы изучения малых стихотворных жанров (эпитафия) / С. И. Николаев. [Електронний ресурс]. Режим доступу: lib.pushkinskijdom.ru

19. Нос С. Эпитафион возного Андрея Чечеля. 1765 / С. Нос // Киевская старина. 1899. № 11. С. 66-70.

20. Походяща О. До історії створення епітафії на честь Кочубея та І. Іскри / О. Походяща // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Збірник наукових праць. Київ; Нікополь, 2013. Вип. 22. Ч. ІІ. 270 с.

21. Ситий Ю. М., Овчаров М. В. Науковий звіт про археологічні роботи 2000 р. на території заповідника “Гетьманська столиця” смт Батурин, Бахмацького р-ну, Чернігівської області // Інститут археології НАН України, № 2000/121.

22. Словник української мови: в 11 томах. К., 1971. Т.2.

23. Стороженко А. Старинные малороссийские портреты / А. Стороженко // Киевская старина. 1882. № 9. С. 577-579.

24. Тананаева Л. И. Надгробный портрет в Речи Посполитой (XVI-XVII века) / Л. И. Тананаева // Категории жизни и смерти в славянской культуре. М.: Институт славяноведения РАН, 2008. 368 с.

25. Українська поезія: середина XVII ст. / упоряд. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. К.: Наукова думка, 1992. 680 с.

26. Український портрет ХУІ-ХУІІІ століть: Каталог-альбом / уклад. Г. Бєлікова, Членова Л. Київ: Артанія Нова, Хмельницький: Галерея, 2006. 351 с.

27. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн.3: Мужеские монастыри. Чернигов: Губернская типография, 1873. 392 с.

28. Циганок О. М. Повсякдення у жартівливих та сатиричних епітафіях з українських поетик та риторик XVII-XVIII ст. / О. Циганок. [Електронний ресурс]. Режим доступу: mzhnarodna-shkola-ukranstiki-nan-ukrani-m-kiv-povsjakdennja-uzhartvlivix-ta-satirichnix-e_917841_1.doc

29. Циганок О. Особливості та шляхи рецепції леонінських віршів-епітафій в українських поетиках та риториках ХУЛXVIn ст. / О. Циганок // Сіверянський літопис. 2011. № 4. 27-31.

30. Циганок О. Теорія епітафії в українських поетиках XVII - першої половини XVIII ст. / О. Циганок. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2014/02/xvii-xviii.html

31. Чижевський Д. Українське літературне бароко. К.: Обереги, 2003. 576 с.

32. Шевчук В. Муза роксоланська. Українська література ХVI-XVIП ст. / В.Шевчук. К.: Либідь, 2005. 400 с.

33. Шевчук В. Співці музи роксоланської у Чернігові / В.Шевчук // Чернігівські Афіни / упоряд. А. Макаров. К.: Мистецтво, 2002. С. 44-56.

34. Щербаківський Д., Ернст Ф. Український портрет. Виставка українського портрету XVII-XX ст. / Д.Щербаківський, Ф. Ернст. К., 1925. 64 с.

35. Широцький К. Дещо про давні портрети / К.Щироцький // Сяйво. 1914. Ч.7-9. С. 198-202.

Размещено на Allbest.ru