Вінницька опера 1930-х років - головний осередок музичної культури регіону

Анотація

У статті здійснено історичний огляд періоду становлення та розвитку Вінницького театру опери та балету в контексті національної політики України першої половини ХХ століття. Відображено чинники, що стали визначальними для формування творчого складу колективу, репертуарної політики театру.

Ключові слова: театр опери та балету, театральний сезон, режисер, хормейстер, балетмейстер, диригент, симфонічний оркестр, постановки, авансцена, декорації, музична обробка, рецензії.

Аннотация

В статье сделан исторический обзор периода становления и развития Винницкого театра оперы и балета в контексте национальной политики Украины первой половины ХХ столетья. Отображены факторы, которые стали определяющими для формирования творческого состава коллектива, репертуарной политики театра.

Ключевые слова: театр оперы и балета, театральный сезон, режиссер, хормейстер, балетмейстер, дирижер, симфонический оркестр, постановки, авансцена, декорации, музыкальная обработка, рецензии.

Abstract

In the article is historical reviewed the period of formation and development of Vinnytsya opera and ballet theater in the context of Ukrainian national policy in the first half of the twentieth century. Reflected factors were determinative for the formation of a creative composition team and repertory theater policy.

Key words: Opera and Ballet, theatre season, director, choirmaster, choreographer, conductor, symphony orchestra, performances, proscenium, scenery, music editing, notice.

театр балет репертуарний

Українська культура ХХ ст. розвивалась в складних умовах політичних катаклізмів, що відбувались в Російській імперії. Події 1917-1920 рр. дали поштовх для розвитку національної культури України і стали визначальними стосовно соціокультурних процесів. Становлення та діяльність Вінницького державного обласного театру опери та балету відбувалися в складні часи, позначені суперечностями, коли здійснювався жорсткий ідеологічний контроль репертуару та планомірна його пролетаризація. З іншого боку, театр мав надійну матеріальну підтримку держави і умови, за якими керівні обласні організації могли б забезпечити театру матеріальну базу, склад опери (солістів, хор, балет, оркестр, робітників сцени та ін.) [8]. Колектив опери нараховував близько 160 осіб. Директором став М. Глєбов, головним режисером - А. Кононович, балетмейстером - Ковальов; диригентами оркестру (понад 30 осіб) - П. Яновський та Є. Шехтман; художники-декоратори С. Евенбах і Матков. Балетний цех вимагав 24 танцівників; серед солістів - Ковальов, Іванківська, Фаєрбах, Жмерєв, Славін. Цього ж року при театрі відкрили лабораторію-студію для роботи з молодими артистами, яку очолила колишня співачка Московського театру Стефанович. Колектив трупи (124 особи) складався з досвідчених кваліфікованих співаків, серед яких: Вишатіна, Жубр, Прокоф'єва, Еверська, Константинов, Руксіна, Телюк, Тодіна, Іскра-Озерська, Акуленко, Гаркаві, Аристов (Орестов), Дейнар та ін. [5]. Власне до опери не завжди приходили артисти з музичною освітою, часом це були учасники гуртків художньої самодіяльності, однак, вроджені здібності і наполеглива праця сприяли їхньому професійному зростанню [25].

Першою постановкою театру першого сезону (1932-1933 рр.) була опера "Аїда" Дж. Верді, що відбулась 3 грудня 1932 р. (диригент П. Яновський, режисер А. Кононович, С. Евенбах і Матков - художники), у головній ролі з артисткою Вишатіною. Схвальну оцінку отримала музична частина вистави, натомість режисура та особливо надто скромне художнє оформлення менш задовольнили критику [3]. До списку репертуару, що складався переважно з творів класичної музики, увійшли опери: "Ріголетто" Дж. Верді, "Кармен" Ж. Бізе, "Чіо-чіо-Сан" Дж. Пуччіні, "Тарас Бульба" М. Лисенка, П. Чайковського "Євгеній Онегін" і "Пікова Дама", М. Мусоргського "Борис Годунов" та балет П.Чайковського "Лебедине озеро". Ставили також балети молодих на той час українських композиторів Б. Яновського ("Ференджі"), М. Вериківського ("Пан Каньовський") та "Червоний мак" Р. Глієра [4].

На початку роботи оперного театру багато недоліків було як у роботі артистів-солістів, так і у звучанні оркестру. Критики постійно звертали увагу на ансамблево не вирівняну гру акторів, не рівночасні вступи, або незбалансовану звучність оркестру [6]. По закінченню першого театрального сезону 1932-1933 рр. (6 березня) за запрошенням Харківського Театрального Тресту театр поїхав у гастрольну подорож до Полтави [13].

До початку сезону 1933-934 рр. з метою покращення якості постановок в оперному театрі відбулися кадрові зміни. Керівництво театру замінено, посилено виконавський склад (трупа поповнюється до 160 осіб). Директором призначили Ю. Бернера. Репертуар минулого сезону було поновлено. Газети повідомляли про нову постановку опери (за досвідом директор виїхав до Ленінграду). До складу оперної трупи було запрошено драматичного тенора Волинця та інших співаків з різних міст України (Києва, Одеси та ін.). Для участі у виставі "Чіо-чіо-Сан" Дж. Пуччіні з Москви запросили соліста Московського оперного театру Канабіха [7]. Значно посилили хор та оркестр, до балетного цеху також було прийнято молодих артистів, балетмейстера В. Маньківського. Диригентами симфонічного оркестру залишились П. Яновський та Є. Шехтман [9; 11]. Трупу очолив художній керівник і головний режисер театру С. Бутовський [8].

До прем'єрної постановки опери Дж. Верді "Аїда" (17 жовтня) у фойє було організовано виставку макетів декорацій репертуарних постановок. Перед початком вистав постановники та артисти театру виступили перед слухачами з поясненнями і музичними ілюстраціями щодо змісту й характеру оперного мистецтва [8]. Однак рецензії, що невдовзі з'явилися в пресі, були мало втішними. І хоч вистава мала успіх у глядача, критики все ж зазначали, що "Аїда" поставлена засобами п'ятидесятирічної давнини із старими декораціями, оголеними станками тощо. Критикували й недбало зроблене оформлення, режисуру, зроблені поспіхом балетні сцени. Незадовільно оцінювали роботу балету, зокрема виконавців другого плану. Позитивно було оцінено лише виконання головних ролей (Новальсеті, Ропська, Акуленко, Панков) та оркестру під керівництвом диригента П. Яновського [10; 11].

Прем'єра балету П.Чайковського "Лебедине озеро", що відбулась 8 грудня 1933 р. (балетмейстер В.Маньківський), стала яскравою подією для вінничан. Наступного року (січень, 1934) ця вистава йшла у новій постановці Л. Жукова та В. Новицького. Зауважимо, що лише за два з половиною місяці зимового сезону 1933-1934 рр. колективом молодого провінційного театру було підготовлено шість опер, до того ж вельми складних і відповідальних, таких, що вже мали еталонні версії на великих сценах. Однак швидкі темпи роботи не могли не позначитися негативно на якості вистав.

До постановок оперних вистав активно залучають балетну трупу, хоч не завжди хореографічні номери виконували на належному рівні. Так, у постановці "Травіати" Дж. Верді більшу увагу приділили зовнішньому оформленню, аніж музично-вокальному, зокрема, було відзначено балет у постановці В. Маньківського [12]. Великий балетний дивертисмент було введено до постановки опери Р.Леонковалло "Паяци". Однак, не зважаючи на різку критику роботи хореографа В. Маньківського, де його звинувачували у використанні "застарілих балетних традицій", поставлені вистави засвідчили, що вже в першій половині 30-х рр. Вінницький оперний театр мав велику хореографічну трупу, здатну здійснювати як і цілісні балети, так і брати активну участь в оперних виставах [15].

Театр уперто шукав власних творчих рішень. Режисер С. Бутовський експериментував, долаючи постановочні стереотипи. Приміром, оперу Р. Леонковалло "Паяци" (диригент Б. Поляков, художник Є. Кордиш) він ставить у цілком оригінальній трактовці. У пролозі, замість монологу-арії Тоніо перед завісою, на авансцену виходив увесь ансамбль виконавців, нехтуючи завісою, вони одягали примітивні костюми і, без зайвої метушні, починали гру [15]. Найбільш вдалими виставами сезону були відзначені постановки опер "Пікова Дама" П. Чайковського та О. Юрасовського "Трільбі" [19; 20].

Справжньою сенсацією для вінничан у цьому сезоні став анонс постановки музичної драми М. Мусоргського "Борис Годунов". До цієї масштабної прем'єри театр почав готуватися дуже ретельно. Спеціально для підготовки вистави запросили з Києва В. Манзія та художника Є. Кордита.. За ескізами видатних художників було зроблено костюми та декорації [7; 11]. Проте, зважаючи на відсутність будь-якої інформації у пресі про прем'єру, припускаємо, що вона так і не відбулась. І все ж, незважаючи на значні творчі успіхи, початок 30-х років був складним для колективу Вінницького театру опери та балету. Фінансовий стан Опери був катастрофічно незадовільним, заробітню платню артистам регулярно не виплачували, декорації до оперно-балетних вистав старіли і ставали непридатними для показу. До того ж, борг театру на липень 1934 р. складав 153 065 крб.1. Все це негативно позначалося і на якості вистав [52, арк. 5-5 зв.]. Театр лихоманило. У пошуках заробітку колектив веде активну роботу у містах та райцентрах України, започатковує ранкові вистави для дітей.

У постанові Облвиконкому "Про Вінницький театр опери і балету" (12.07.1934) зазначено, що керівництво театру не дбає за своєчасне забезпечення опери відповідними театральними майданчиками (це при тому, що колектив постійно працював із подвійним навантаженням стаціонарно і гастролюючи), недбало ставиться до охорони декораційного майна, що призвело до його знищення. Закидало керівництво також перебільшення штату (замість затверджених 140 одиниць працювало 160). Вказували на відсутність у складі опери належно кваліфікованих артистів-співаків і танцівників балету, що призвело до зниження художньої якості вистав і позначилося на матеріальному становищі колективу. Для подальшого збереження Вінницької опери треба було вдатися до реорганізації колективу. Отже, до 1 вересня 1934 р. було ухвалено доукомплектувати його склад висококваліфікованими солістами, диригентами, балетмейстерами, художниками і особливу увагу звернути на підбір артистів хору, балету, оркестру. За цих обставин наступний сезон (1934-1935 рр.) вирішено було розпочати дещо пізніше. Директора Оперного театру ім. Леніна Ю. Бернера було знято, його місце тимчасово заступає енергійний режисер С. Бутовський. Художнім керівником призначили Д. Баркінського (на цій посаді він працював від липня 1934 р. по 1936 р.).

До нового сезону театр розпочав підготовчу роботу заздалегідь. Матеріальна база театру поступово міцнішала, що дало можливість створити необхідну для роботи нотну бібліотеку, виготовити оксамитову та антрактову завіси тощо. У липні 1934 р. театр розпочав кастинг на вакансії чоловічих та жіночих голосів хору опери, а також музикантів оркестру [21]. Майже повністю реорганізували художнє керівництво театру2. Головним диригентом призначили П. Ставровського, посаду головного режисера, як і минулого сезону, продовжив С. Бутовський, а режисерами постановниками стають Л. Димов, Н. Заболотний та Б. Іванов. До вересня 1934 р. склад опери було поновлено більше як наполовину. Зміцнили також склад хору та оркестру. Для покращення роботи балетної трупи відкрили 60 вакансій балетної студії (надійшло 350 заяв). Дирекцією студії було прийнято 30 осіб понад норму [17].

До списку нових постановок було включено оперні та балетні твори української, російської та західноєвропейської класики ("Царева наречена" і "Казка про царя Салтана" М. Римського-Корсакова, "Самсон і Даліла" Ш. Сен-Санса (лібр. Ф. Лемера), "Князь Ігор" О. Бородіна та ін.), а також нові композиції українських композиторів. Намічено підготувати музичні комедії "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Наталка Полтавка" М. Лисенка (аранжування В.Костенка), оперети "Корневільські дзвони" Р. Планкета (лібр. Клервіля), "Циганський барон" Й. Штрауса та ін. [18].

У сезоні 1934-1935 рр. театр, окрім прем'єрних вистав опер, ставить балет Б. Яновського "Ференджі" і "Шопеніану" (на музику з творів Ф. Шопена), а також "Зачарований ліс" Дріго, "Марну пересторогу" П. Гертеля. Постановки здійснив головний балетмейстер В. Новицький, диригент Є. Вигорський [29]. На відміну від Харківської постановки балету "Ференджі" (балетмейстери П. Кретов та М. Фореггер, диригент Вайсенберг, художник Л. Волненко), вінничани надали сценічній дії більшої динамічності [47]. Постановники дещо спростили лібрето, викинувши з нього "всю його псевдореволюційність, що звучала фальшиво в балеті" [14]. І все ж, задум і цього сценічного вирішення вийшов мало переконливим. Співробітництво Л. Димова і В. Новицького позитивно позначилося на загальній драматизації балету, однак це призвело до відсунення танців на другий план, що по суті порушувало специфіку балетного мистецтва. Для участі у виставі була запрошена прима-балерина київської опери Лерхе [14].

Колектив Вінницької опери, прагнучи бути на рівні з кращими музичними театрами України, щосезону поновлював виконавський склад, запрошуючи відомих уже на той час співаків, танцюристів, оркестрантів. До того ж планували симфонічні концерти оркестру театру (диригенти М. Радзієвський і П. Яновський), а також нові постановки опер і балетів, першопрем'єри яких мали бути саме у Вінниці і вимагали міцної виконавської бази. До складу оновленої трупи Вінницького оперного театру увійшли співаки: М. Кузнєцова, Новоборська, Ландау,

С. Волинець (під час перебування у Вінниці в 1921 р. навчався у М. Литвиненко), Т. Подольська [53, арк. 1-2]. До складу балету запрошено Р. Мінаєву та Юрченко (прими-балерини), а також прем'єрів балету В. Чижова, Карташова, М. Рибалкіна та П. Тихонова [24]. Театр зміцнив кадри основних цехів: оркестр налічував 52 особи, хор - 45, балет - 503 [30]. До складу опери залучають також колектив оперети, що працювала до того у Вінницькій області [28]. Ще до початку сезону 1935-1936 рр. Вінницький театр опери і балету, не маючи належного досвіду роботи та досвідченого художнього керівника, уже посідав "гідне місце серед кращих периферійних оперних театрів України" [32].

У цьому сезоні головним диригентом 4 запрошують М. Радзієвського, на окремі постановки -- В. Манзія, головним балетмейстером призначено одного із найдосвідченіших працівників балету Л. Жукова [26]. Протягом сезону 19351936 рр. театром було показано нові вистави опер ("Фауст" Ш. Гуно, "Севільський цирульник" Дж. Россіні, "Євгеній Онегін" П. Чайковського, "Ріголетто" Дж. Верді, "Князь Ігор" О. Бородіна, "Русалка" О. Даргомижського та ін.) та балетів ("Коник- Горбунець" у музичній обробці Б. Асаф'єва і Р. Глієра, "Червоний мак" Р. Глієра, "Есмеральда" Ч. Пуні, поновлено балет "Лебедине озеро" П. Чайковського та ін.) [53, арк. 54; 1; 26].

У ці роки колектив Вінницької опери демонструє особливе творче зростання. Постановка опери "Фауст" Ш. Гуно була відзначена як "музично-сценічне видовище значної мистецької цінності". У театральних оглядах і окремих рецензіях найбільш вдалими постановками називали "Наталку Полтавку" М. Лисенка в музичній обробці композитора Костенка [27]. Незаперечним досягненням творчого колективу стала постановка опери О. Даргомижського "Русалка" (режисер Г. Шаповалов, диригент П. Яновський) [2]. Також зазначалося, що театр за три роки свого існування помітно виріс і став "культурним вогнищем у місті" [31]. Окрім стаціонарних вистав, колектив Вінницької опери мав широку географію гастрольних виступів у різних містах і районах області. До репертуару таких виступів переважно вносили опери-одноактівки, музичні комедії, вистави, що не потребували громіздкого оформлення, участі великих хорових колективів, посиленого складу оркестру. За участю солістів-вокалістів театру, артистів балету та оркестру під керівництвом диригентів М. Радзієвського та П. Яновського (другого диригента) у Вінниці постійно відбувалися концерти. Запрошували й артистів з Київського оперного театру, Московської консерваторії, державного Великого академічного театру СРСР та ін. [22; 23; 38; 40; 43].

Не зважаючи на складне матеріальне становище, в якому опинився театр сезону 1935-1936 рр., керівництво вінницького театру, як і в театрах Києва, Харкова та інших, постійно дбало про підвищення кваліфікації молодих акторів. Для цього було організовано класи характерного і класичного танцю, лекції з історії танцю. Мистецтвознавці читали лекції з питань музично-театрального мистецтва (під час підготовки постановок "Русалка", "Євгеній Онегін" та інших опер). Планували відкрити при театрі балетну студію та оновити склад кордебалету, зокрема, його жіночої групи.

Наступного сезону 1936-1937 рр. художнім керівником театру стає С. Каргальський, режисером-постановником - В. Бобров [51, арк. 26]. До Вінницької опери також запрошують художника М. Бурачека. Зі старого складу5 оркестру залишилося 17 осіб; хор і балет було якісно поновлено. З метою посилення вокальної та балетної трупи запрошують на окремі виступи - М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинського і М. Донця, солістів з Харківської та Київської опери, а також Куйбишева, Мінська, Єревана [51, арк. 25-26; 35].

У новому сезоні художнє керівництво театру серйозно поставилося і до підбору репертуару. До балетних постановок сезону увійшли: "Іспанське капричіо" М. Римського-Корсакова, "Марна пересторога" П. Гертеля, новий оригінальний балет сучасного композитора С. Василенка "Цигани" (за Пушкіном), "Дон-Кіхот" Л. Мінкуса та ін.; в оновленій постановці балети "Лебедине озеро" П. Чайковського та "Коник-горбунець" Б. Асаф'єва - Р. Глієра, опери: "Русалка" О. Даргомижського, "Чіо-чіо-Сан" і "Флорія Тоска" Дж. Пуччіні, "Севільський цирульник" Дж. Россіні, "Пікова дама" П. Чайковського та ін. [36]. Проте не всі поновлені постановки виправдали сподівання вибагливого глядача.

Досвід роботи Вінницького оперного театру та інших аналогічних за масштабом оперних театрів показав недоцільність утримання окремої балетної трупи, оскільки цей вид мистецтва "мав можливість існувати лише у великих центрах, де хореографія культивувалася у спеціальних студіях". Зважаючи на попередні постановки балетних вистав у Вінницькому театрі, Українське Управління по справам мистецтв зняло з репертуару балети "Лебедине озеро" П. Чайковського, "Марна пересторога" П. Гертеля, "Іспанське капричіо" М. Римського-Корсакова, "Коник-горбунець" Б. Асаф'єва, на постановку яких було витрачено значну кількість коштів [55, арк. 24].

До репертуару сезону 1937-1938 рр. уводять десять опер, більшість з яких у Вінниці ставили вперше. Серед них: "Мазепа" П.Чайковського, "Демон" А. Рубінштейна, " Дубровський" Е. Направника (за півтора місяця її ставили п'ять разів), які пройшли з великим успіхом, "Галька" С. Монюшка, "Ніч перед Різдвом" М. Римського-Корсакова, "Богема" Дж. Пуччіні та ін. Ставлять також твори сучасних радянських композиторів. Цього ж сезону театр вперше звернувся до нових опер І. Дзержинського "Піднята цілина" (для оформлення вистави дирекція запросила відомого київського художника І. Курочку-Армашевського) та "Тихий Дон" (на сюжет епопеї М. Шолохова) [48]. До списку поновленого репертуару на наступний сезон увійшли опери молодих українських композиторів: "Перекоп" Ю. Мейтуса і М. Тіца, "Щорс" Б. Лятошинського (лібрето І. Кочерги і М. Рильського). Готували також до постановки такі монументальні оперні вистави як "Князь Ігор" О. Бородіна та "Борис Годунов" М. Мусоргського [39; 41; 49].

З великим успіхом пройшли прем'єри опер О. Бородіна "Князь Ігор" та П. Чайковського "Черевички" [42]. Довгоочікувана прем'єра "Бориса Годунова" відбулась 30 березня 1939 р. (постановник В. Бобров). У відгуках преси відзначено, що постановка опери М. Мусоргського на сцені Вінницького оперного театру - "безперечний успіх усього творчого колективу" [46]. Театральний сезон 1938-1939 рр. закінчився 1 травня балетом "Бахчисарайський фонтан" Б. Асаф'єва (хореографія С. Мухартова, диригував Є. Вигорський, художнє оформлення К. Ржецького), де було відзначено гарне звучання оркестру, незважаючи на обмежену кількість інструментів струнної групи [45].

До осінньо-зимового сезону 1939-1940 рр. театр розпочав підготовку ще в серпні 1939 р. Штат Вінницького оперного театру на той час нараховував 277 осіб (на жовтень - 257), з них - 35 співаків-солістів, 46 артистів оркестру, 40 артистів хору, 36 артистів балету. На посаду художнього керівника і головного диригента запрошують А. Ейхенвальда, режисером призначають С. Бібікова, балетмейстери - П. Вірський, С. Мухартов, М. Тінський, Ф. Пінно, музична частина - Н. Пруслін, а також залишились режисер В. Бобров, диригент Є. Вигорський і художник К. Ржецький [50, арк. 1].

До початку нового сезону театр опинився в стані, коли був відсутній майже весь провідний сольний склад. Відсутність належних умов для творчого росту, недооцінка акторських здібностей, неправильна система оплати праці тощо призвели до великої плинності цінних кадрів [54, арк. 41]. Сольний склад вимагав додаткового складу вокалістів (колоратурне сопрано, ліричний тенор, лірико-драматичний тенор, ліричний баритон, бас, зокрема солістів-дублерів), хору (10 чоловічих голосів) та оркестру (14 осіб) [54, арк. 4-13]. Лише на початок листопада колектив було сформовано повністю. До репертуару включають нові прем'єри, серед яких: опери "Іван Сусанін" М. Глинки, "Дочка кардинала" Ж. Галеві, "Самсон і Даліла" Ш. Сен-Санса; балети "Есмеральда" Ч. Пуні, "Соловей" М. Крошнера. Ядром репертуару залишалася українська, російська та західноєвропейська класика ("Борис Годунов" М. Мусоргського, "Царева наречена" М. Римського-Корсакова, "Пікова Дама", "Мазепа" П. Чайковського, "Князь Ігор" О.Бородіна, "Русалка" О. Даргомижського та ін. Серед поновлених вистав в афішах зазначають опери І. Дзержинського, Б. Лятошинського, Ю. Мейтуса і М. Тіца, готують прем'єру опери Т. Хреннікова "В бурю" [54, арк. 37; 44]. Зазначимо, що постановка однієї вистави потребувала двох-трьох місячної підготовки, однак нерідко колектив готував прем'єру протягом одного- півтора місяців. Власне, так було поставлено оперу Борис Годунов" М. Мусоргського, балет Б. Асаф'єва "Бахчисарайський фонтан" та багато інших. Останньою постановкою 1939 р. стала опера О. Юрасовського "Трільбі". Газета "Більшовицька правда" за 26 листопада 1939 р. писала: "Спектаклі театру свідчать, що творчий колектив по-справжньому бореться за створення високоцінних в художньому і ідейному розумінні спектаклів. Театр розпочинає постановку безсмертної опери композитора М. Глинки "Іван Сусанін". Утім, за відсутності повної інформації щодо постановок вінницької опери за період від січня 1940 р. складно зробити висновки про подальшу роботу театру до дня реорганізації. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР (від 31 серпня 1940 р., № 1260) Вінницький державний театр опери і балету було ухвалено реорганізувати у Вінницький український державний музично-драматичний театр і зобов'язати Управління в справах мистецтва при РНК УРСР провести реорганізацію в місячний термін, переглянувши та укомплектувавши штати відповідно до творчих виробничих завдань новоствореного музично-драматичного театру [56, арк.158]. Після реорганізації Вінницького театру опери та балету (серпень, 1940) і створення музично-драматичного театру, відкриття якого відбулося 1 січня 1941 р. прем'єрою оперети М. Лисенка "Енеїда", поряд із драматичними творами, ще певний час вагоме місце посідали опери та оперети. Протягом 1941-1944 рр. театр продовжував функціонувати. У складі театрального колективу залишилися: диригент Є. Вигорський, балетмейстер С. Мухартов, режисер і художній керівник оперної трупи В. Бобров.

Отже, відкриття на початку 30-х рр. у Вінниці оперно-балетного театру посприяло залученню до музичної культури високопрофесійних артистичних сил. На сцені Вінницького театру опери та балету сформувалось чимало відомих оперних співаків, артистів балету, режисерів, диригентів, хормейстерів, художників. У його постановках вінничани мали змогу побачити твори національної і світової класики, а також тогочасних радянських, зокрема українських авторів, почути прекрасні оперні голоси відомих виконавців та милуватися балетним мистецтвом артистів світового рівня.

Примітки

1 Кошторис дотацій Опери до кінця року становив 280.000 крб.: гроші мали надійти із сум бюджету ОблВНО (100.000 крб.), міськради (20.000 крб.), профради (50.000 крб.), решту мав асигнувати Держбюджет [52 арк. 7-8].

2 Художній цех очолив Є. Кордиш. Головним хормейстером стає В. Бричевський, головним балетмейстером запрошено Дельсона (з балетної трупи Київської опери). Керівником монтажно-технічної частини було призначено С. Лазарева (з Київської опери), бутафорський цех очолив заслужений діяч мистецтв Алексєєв, а перукарський цех - запрошений з Одеського театру майстер Малій. До Москви, Ленінграда, Києва було відряджено представників дирекції театру для запрошення на роботу провідних оперних співаків-солістів [16].

3 На початку 1936 р. кількість оркестрантів зменшилася до 46 осіб, хор налічував 37 осіб, балет - 44, солістів - 29 [53, арк. 1].

4 П.Яновський та Є. Вигорський - відповідальні диригенти; Л. Димов, Г. Шаповалов - режисери-постановники, головним художником залишився Є. Кордиш, головним хормейстером - В. Бричевський [26].

5 Диригентами залишилися М. Радзієвський, П. Яновський, Є. Вигорський та Я. Морець, В. Бричевський (хормейстера), балетною трупою продовжують керувати Л. Жуков та В. Новицький.

Література

1. Більшовик. - 1936. - 1 квітня

2. Більшовик. - 1936. - 21 квітня

3. Більшовицька правда. - 1932. 11 грудня

4. Більшовицька правда. - 1932. 21 листопада

5. Більшовицька правда. - 1932. 3 грудня

6. Більшовицька правда. - 1932. 30 грудня

7. Більшовицька правда. - 1933. 15 жовтня

8. Більшовицька правда. - 1933. 16 жовтня

9. Більшовицька правда. - 1933. 21 вересня

10. 3. Більшовицька правда. - 1933. 21 грудня

11. Більшовицька правда. - 1933. 25 вересня

12. Більшовицька правда. - 1933. 25 грудня

13. Більшовицька правда. - 1933. 5 березня

14. Більшовицька правда. - 1934. 11 жовтня

15. Більшовицька правда. - 1934. 11 січня

16. Більшовицька правда. - 1934. 17 липня

17. Більшовицька правда. - 1934. - 29 серпня

18. Більшовицька правда. - 1934. - 3 серпня

19. Більшовицька правда. - 1934. - 6 січня

20. Більшовицька правда. - 1934. - 7 січня

21. Більшовицька правда. - 1934. - 9 липня

22. Більшовицька правда. - 1935. - 1 грудня

23. Більшовицька правда. - 1935. - 22 грудня

24. Більшовицька правда. - 1935. - 26 вересня-29 вересня

25. Більшовицька правда. - 1935. - 27 вересня

26. Більшовицька правда. - 1935. - 28 вересня

27. Більшовицька правда. - 1935. - 29 грудня

28. Більшовицька правда. - 1935. - 3 жовтня

29. Більшовицька правда. - 1935. - 3 січня

30. Більшовицька правда. - 1935. - 30 вересня

31. Більшовицька правда. - 1935. - 5 листопада

32. Більшовицька правда. - 1935. - 8 жовтня

33. Більшовицька правда. - 1936. - 11 грудня.

34. Більшовицька правда. - 1936. - 22 грудня

35. Більшовицька правда. - 1936. - 30 вересня

36. Більшовицька правда. - 1936-1937. - жовтень-лютий

37. Більшовицька правда. - 1937. - 3 січня

38. Більшовицька правда. - 1938. - 11 листопада

39. Більшовицька правда. - 1938. - 12 вересня

40. Більшовицька правда. - 1938. - 16 листопада

41. Більшовицька правда. - 1938. - 17 вересня

42. Більшовицька правда. - 1938. - 17 жовтня

43. Більшовицька правда. - 1938. - 28 листопада

44. Більшовицька правда. - 1939. - 15 жовтня

45. Більшовицька правда. - 1939. - 24 квітня

46. Більшовицька правда. - 1939. - 6 квітня

47. Історія української музики: [у 6 т.].-Т. 4 :1917-1941 / від. кол. тому Л.О. Пархоменко (відп. ред.), О.У. Литвинова. - К.: Наук. думка, 1992. - 616 с.

48. Молодий більшовик. - 1937. - 18 вересня

49. Молодий більшовик. - 1938. - 6 жовтня

50. Ф. П. 1, оп. 1, спр. 445

51. Ф. П. 136, оп. 6, спр.741

52. Ф. П. 136, оп. 6, спр. 507

53. Ф. П. 136, оп. 6, спр. 741

54. Ф.П. 136, оп. 6, спр. 925

55. Ф. П. 136, оп. 6,спр. 834

56. Ф. Р. 2700, оп. 1, спр. 55

Размещено на Allbest.ru